Фізична підготовка атлетів (сила, швидкість, витривалість,гнучкість, спритність)

План

1.Фізична підготовка та її зміст

2.Методи і засоби силової підготовки.

3.Методика виховання швидкісних якостей.

4.Витривалість та методика її виховання.

5.Методика виховання гнучкості.

6.Методика виховання спритності.

7.Вікові особливості фізичної підготовки.

8.Фізичний паспорт атлета.

Контрольні запитання.

Література.

Фізична підготовка і її зміст.

Фізичною підготовкою борця прийнято називати виховання його фізичних якостей, що виявляються у рухальній здатності, необхідній в умовах змагальної боротьби. Специфічний зміст фізичної підготовки складає виховання силових та швидкісних здібностей, витривалості та гнучкості. В цілому цей бік спортивної підготовки у більшій мірі, ніж інші, характеризується фізичними навантаженнями, що впливають на морфо-функціональні властивості організму і спрямовуючі тим самим його фізичний розвиток. Фізична підготовка є в цьому відношенні основою змісту спортивного тренування.

До фізичної підготовки борця можно віднести також виховання координаційних збідностей, але їх у такій же мірі можно віднести до технічної та тактичної підготовки. У зв”язку з цим ці питання ми розглянемо на наступних заняттях.

Практика спорту та спеціальні дослідження свідчать, що улюблені рухи борця – це результат узгодження діяльності ЦНС та переферійних відділів рухового апарату, зокрема м”язової системи. Без прояву м”язової сили жодні фізичні вправи, тим більш борцівські прийоми виконати неможливо.

Спортивна боротьба, характеризується комплексним проявом рухових якостей. Тому основним у спеціальній фізичній підготовці борця є спеціальна силова підготовка, яка передбачає комплексне виховання вибухової сили, силової витривалості та частково силової спритності.

ІІ. Методика силової підготовки.

Недостатній комплексний розвиток усіх видів сили, як правило, не дозволяє у повній мірі реалізувати техніко-тактичні можливості спортсмена, веде до перенапруження і з рештою до серьозних травм.

В теорії та практиці спорту основним засобом для розвитку сили та зміни якості м”язів у бажанному напрямку вважається тренування з обтяженнями. У сучасному розумінні – це систематична, добре спланована програма вправ, виконуюча які спортсмен використовує штангу, гантелі, інші снаряди та тягарі, різноманітні тренажери опір партнера, а також власну вагу з метою збільшення опору при різних рухах тіла.

Методика виховання сили містить в собі совокупність засобів, методів, режимів м’язевої роботи, величин переборюваного опору, інтенсивності виконання вправ, кількості повтору вправ у одному підході, продовженості та характеру відпочинку між підходами. При цьому важливо підкреслити, що всі перечислені компоненти методики тісно взаємопов’язані та взаємовзумовлені. Якщо у процесі силової підготовки борця буде випущений із зору хоча б один із цих компонентів, може не тільки знизитися її ефективність, але й змінитися характер силового розвитку. Мова йде про зростання сили з одночасним збільшенням м”язової маси – явищем небажаним у боротьбі; та про зростання сили без значного збільшення маси м”язів.

Тому тренер та спортсмен повинні заздалегідь намітити засоби та методи силової підготовки, що, в свою чергу, дозволить визначити переважаючий режим роботи м”язів, величину переборюваного опору та інтенсивність виконання вправи. І вже безпосередньо у ході тренувального заняття слід суворо контролювати кількість повторів, або продовженість виконання вправи в одному підході для підтримки запланованої інтенсивності навантаження, а також характер та продовженість пауз відпочинку.

Перераховані компоненти методики свідчать про те, що вона є ключем до вирішення усіх основних питань силової підготовки. Бо розвиток будь-якого виду м”язової сили передбачає свою, строго визначену, інтенсивність силового навантаження, постійну для усіх етапів цілорічного тренування.

Обсяг же лімітується тим числом вправ, які борець може виконати зберігаючи необхідну інтенсивність. Напариклад, головним у тренуванні, спрямованому на розвиток сили без значного збільшення маси м”язів є формування системи умовно рефлекторних зв”язків, забезпечуючих найкращу міжм”язеву та внутрішньом”язеву координацію. Тому тут істотне бажання працювати з обтяженнями на якомога більшій вазі, з малим числом повторень у підході та великими інтервалами відпочинку між підходами.

При такому режимі роботи виконання кожної вправи відбувається на фоні оптимального, незагальмованого внаслідок втоми стану ЦНС. Це, в свою чергу, сприяє формуванню найбільш тонких умовно-рефлекторних відношень у корі головного мозку.

Навпаки, тренування, яке має за мету розвиток сили з одночасним збільшенням м”язевої маси, спрямоване на інтенсифікацію обмінних процесів в м”язах. Використовувані вправи повинні викликати достатньо велике, але не граничне м”язеве напруження.Своєрідність технічних прийомів у спортивній боротьбі вимагає специфічного м”язевого розвитку. При цьому необхідно враховувати таку обставину: якщо на етапі (базової) початкової спеціалізації важлива всебічна фізична підготвка, то на етапі спортивного удосконалення, у тренувальному процесі спортсменів високої кваліфікації, особливого значення набуває саме розвиток м”зів, що несуть основне навантаження… З цією метою може бути рекомендований ряд вправ.

Давно вважається признаним, що спина та ноги, ступінь їх розвитку складає основу сили атлета. Однією із найбільш ефективних вправ силової підготовкт є присідання зі штангою на плечах. Втягуючи в роботу великі м”язи, ця вправа стимулює розвиток сили борця.

Слід відмітити, що присідання, як правило, витконується на половину, коли стегно та голінь складають прямий кут.

Виконання повного присіду напряд чи може бути признанеи доцільним по таких причинах: по-перше – глибокий присід не є характерним для техніки спортивної боротьби; по-друге-при роботі з великою вагою він збільшує небезпеку травми колінного суглобу…

Присідання зі штангою на грудях – різновидність попередньої вправи. Необхідно підкреслити, що присідання зі штангою на грудях у значній мірі акцентує роботу м”язів ніг та сприяє відпрацюванню балансу…

Розвиткові м”язів спини будуть сприяти нахили зі штангою на плечах. Прекрасною вправою для розвитку м”язів спини та верхнього плечового поясу; слід визнати підтягування шттанги до грудей стоячи, нахилившись вперед.

Виконання вправ вимагає оволодіння технікою його виконання.

Взагалі вивченню техніки виконання окремих вправ повинна бути приділена особлива увага. Проведення такої роботи має особливий сенс. По-перше, оволодіння технікою вправи підвищує зацікавленість спортсмена у тренувальному процесі. По-друге, раціональні рухи у значній мірі підвищують ефективність тренування у плані розвитку рухових якостей, дозволяють піднімати штангу більшої ваги, а значить домагатися більш значного приросту сили.

Хорошим доповненням до вправи “підтягування штанги до грудей” є підтягування на перекладині. Його ускладніють додатковим обтяжуванням.

Жим штанги лежачи сприяє швидкому розвитку м”язів рук та грудей.

ІІІ. Методика виховання швидкісних якостей.

Розвити кість та м”язи передпліччя допомагають такі вправи: сидячи на лавці, руки з гантелями (штангою) на колінах, так, аби кісті були в повітрі, захват знизу (зверху). Згинаючи рухи у лучезапясних суглобах, підняти кісті наверх на скільки це можливо, а відтак повільно відпустити.

Таким чином, сучасна система спортивної підготовки ставить великі вимоги до фізичної підготовленості борця. І немає потреби доказувати важливість силової підготовки для підвищення майстерності борців будь-якої спеціалізації. Високий рівень фізичної, і зокрема, силової, підготовленості є і завжди буде основною умовою досягнення видатних спортивних результатів.

Для позначення якостей борця, безпосередньо визначаючих швидкісні характеристики його дій, віддівна користуються узагальнюючим терміном “швидкість”. У устанній час він частіше замінюється терміном “швидкісні здібності”. Справа в тому, що дослідження конкретних форм прояву швидкості виявляють їх істотні відмінності. Як швидкісні здібності виділяються:

-швидкість простої та складної реакції (вимірюється латентним часом реагування - ЛЧР).

-швидкість окремих рухових актів (вимірюється величинами швидкості та прискорення при виконанні окремих рухів, не обтяжених зовнішним опором)…

-швидкість, що проявляється у темпі (частоті) рухів (вимірюється числом рухів за одиницю часу)…

Спортивна боротьба належить до виду спорту і вимагає максимальних проявів усіх або більшості швидкісних здібностей у варіативних ситуаціях спортивного поєдинку.

Основними передпосилками швидкості є рухливість нервових процесів, швидкісна сила, розтячжимість, еластичність м”язів та здатність розслаблятися, якість спортивної техніки, інтенсивність вольового зусилля та біомеханічні механізми, забезпечуючи рухи швидкісного характеру.

Рухливість нервових процесів.

Тільки при дуже швидкій взаємній зміні збудження та тормозіння і відповідній регуляції нервово-м”язевого апарату може бути досягнута висока частота рухів у відповідності з оптимальним прикладанням сили…

Швидкісна сила. Вона проявляється у боротьбі у вигляді ривка, спурта, а також має значний вплив на частоту рухів…

Еластичність м’язів. Ростяжимість, еластичність м’язів та їх здатність до розслаблення при перемінній роботі у ролі синергістів та антагоністів являютьб собою основні передумови бездоганної спортивної техніки та високої частоти рухів… Тому вправи на розтягування та розслаблення повинні складати постійний органічний елемент у тренуванні борця.Напруження волі. Досягнення максимально можливої швидкості у вирішальній мірі залежить від максимального напруження волі та інтенсивності вольового зусилля. Потрібно при допомозі свідомо організованої вольової діяльності регулярно вимагати від борця великих вольових досягнень. Для цього спортсмену створюють спеціальні зовнішні подразники. Краще всього це досягається у тренуванні із супротивником, якщо спортсмен отримує конкретні завдання: зберегти або відіграти перевагу, можливо довше “утримувати темп” із дещо більш сильним супротивником і т.д.

У біомеханічному аспекті швидкість особливо залежить від енергетичних запасів м”язи (адезинтрифосфорна кислота та креатин фосфат) та від темпу мобілізації хімічної енергії…

Вирішальний фактор у тренуванні швидкості – це висока (аж домакси-мальної) інтенсивність рухів борця. Спортсмен повинен намагатися при допомозі максимально можливої мобілізації сил та відповідній до його статури тіла оптимальної частоти і амплітуди рухів досягнути своєї вищої швидкості або перевищити її.

Однак це повинна відбуватися у повній відповідності з рівнем засвоєної техніки. Перш ніж виконувати прийом на повній швидкості, необхідно зміцнити техніку на середній швидкості, аби попередити явище непотрібної напруги. Одначе “переніс” вивченої на невеликій швидкості техніки в умовах з більш високими вимогами до швидкості у більшості випадків справа досить складна. Тому потрібно з самого початку прагнути формувати техніку боротьби при зростаючій інтенсивності.

З метою розвитку та удосконалення швидкісних якостей (частоти, швидкості та швидкості рухів) у борців в процесі спортивного тренування використовуються такі вправи: з різних вихідних положень рухи зігнутими та прямими руками на протязі 15”-20”; біг з прискоренням на відстань від 30 до 60 метрів; біг на швидкість з низького старту на 30-60 і 100 м; скоки через скакалку (у вигляді змагання на кількість скоків за 10-12 сек); із різних вихідних положень по сигналу швидке виконання нескладних рухів (з упору присівши перекат назад, з положення лежачи на спині швидко відхилитися назад і зробити міст); зупинка по сигналу під час ходи і бігу; обертання на 180і 360 по сигналу під час ходи та бігу; кидки манекену нахилом на протязі 10-15”.

Для розвитку швидкісно-силових якостей у заняттях з боротьби використовуються інші вправи: скоки з місця і з розбігу у довжину та висоту, скоки на підвищення; метання набивного м”яча; штовхання ядра, метання гир, каміння, кидки двома руками вперед і через себе назад; рухливі ігри, пов”язані з діями на швидкість; естафети з елементами бігу, скоки та з переборюванням різних перешкод; спортивні ігри; скоки на одній нозі і обох ногах з просуванням вперед, назад, і в сторони; скоки вверх з діставанням підвішених предметів.

Так як кращим засобом дії на специфічні групи м”язів є самі технічні дії, одним з окремих методичних прийомів у підготовці висококваліфікованих спортсменів є спеціалізована вправа (технічна дія), яка виконується на “результат”-тестові кидки манекену.

Для розвитку та удосконалення спеціальних швидкісно-силових якостей важливі технічні дії (прийоми) партерної боротьби, так як усе різнобарв”я технічних дій у боротьбі закінчується досить часто прийомами партерної боротьби (переворотами, уходячи з небезпечного положення, утримання). Тим не менш елшементи партерної боротьби недостатньо широко використовуються для підвищення технічної майстерності спортсменів та вирішення задач спеціальної швидкісно-силової підготовки борців. Засоби партерної боротьби необхідно більше використовувати при роботі зі спортсменами різної кваліфікації на усіх етапах підготовки.

Для удосконалення швидкісних та швидкісно силових якостей необхідно використовувати різні методи підготовки (повторний, перемінний, прогресуючого навантаження, а також ударні методи навантаження).

IV. Витривалість та методика її виховання.

Відомо, що високій рівень фізичного розвитку – одна із головних передумов, визначаючих спортивну майстерність борців. Витривалість є найбільш важливою якістю, від розвитку якого залежить результативність як тренувального, так і змагального процесу.

Виховання витривалості борців-це складний педагогічний процес. Основна складність його полягає у необхідності розвивати в оптимальному поєднанні анаеробні та аеробні компоненти витривалості. Заняття спортивною боротьбою сприяють підвищенню анаеробних можливостей спортсменів, аеробна ж виробничість, як правило, є “слабкою ланкою” витривалості борців. А тому підвищенню їх аеробних можливостей необхідно приділяти особливу увагу.

Багаторічну підготовку прийнято планувати за чотирирічними циклами. У річному циклі повинен бути забезпечений гармонійний розвиток як аеробного, так і анаеробного компоненту витривалості. Разом з тим доцільно, аби в окремі роки чотирирічного циклу переважно удосконалювався один вид витривалості.У перший рік підготовки рекомендується приділяти увагу розвитку аеробних можливостей борців, щоб закласти основу для засвоєння великих тренувальних навантажень.

На другий рік доцільно побудувати підготовку таким чином, щоби підвищити максимум анаеробної виробничості.

Це дасть можливість засвоїти підвищені (у порівнянні з минулим циклом) спеціалізовані навантаження.

Третій рік слід присвятити вирішенню задачі підвищення максимальної аеробної виробничості на новому, більш високому функціональному рівні. Разом з тим потрібно приділити велику увагу удосконаленню анаеробного компонента витривалості. Як засіб підвищення аеробних можливостей у цей рік доцільно використати рівнинногірську підготовку.

У завершальному році Олімпійського циклу вирішується задача досягнення функціонального надлишку, тобто такого рівню витривалості, який забезпечує надійне виконання основних задач чотирирічної програми.

Планування річної підготовки у певній мірі залежить від календара змагань. На протязі року доцільно виділяти не більше двох-трьох основних змагань і, виходячи з строків їх проведення, планувати учбово-тренувальний процес.

У теорії спортивного тренування і снують поняття: “мікроцикл”, “мезоцикл” та “макроцикл”. Ці цикли характеризуються за структурою і спрямованістю. Мікроцикл охоплює декілька днів. У спортивній боротьбі структура мікроциклів буває різною-5:2,4:1, 3:1,2:1 (співвідношення днів тренувань та відпочинку). За спрямованістю мікроцикли поділяються на розвиваючий, ударний, втягуючий, підтримуючий, розвантажуваний, адапта-ційний, реакліматизаційний, спеціалізований, контрастний, регулюючий, основний і т.д. Мезоцикл охоплює декілька тижнів, а макроциклами називають більш подовжені цикли тренування (рік і т. інше). У макроциклі прийнято виділяти підготовчий, змагальний та перехідний періоди. Кожний з цих періодів вимагає особливих форм підходу до виховання витривалості.

У першу чергу витривалість необхідно розвивати специфічними засобами, у тісному зв”язку з вирішенням техніко-тактичних задач.

Загалом методи удосконалення витривалості у боротьбі можно класи-фікувати за трьома ознаками.

1.Методи основною ознакою яких є інтенсивність виконуваних вправ.

Рівномірний метод характеризується постійною, як правило, не дуже високою інтенсивністю вправи. У перемінних методів інтенсивність не постійна. Якщо у першу чергу треба розвиту аеробну виробничість, то рекомендується надати перевагу довгій перемінній роботі. Продовженість навантаження у порівнянні зі специфічнозмагальними вимогами потрібно збільшити, а середню інтенсивність, у залежності від стану тренованості, більш або менш зменшити. Не потрібно все ж надміру відхилятися від змагальних вимог…

У тренуванні специфічно змагальної витривалості потрібно, у першу чергу, застосовувати методи інтервальної вправи. При цьому у боротьбі повинні домінувати інтервальні методи з середніми та короткими фазами навантаження. Загальна продовженість навантаження може при цьому дещо перевищувати змагальний час, середня ж інтенсивність досягати специфічно змагальної або бути трохи вище (замість 5 хв – 6 хв чи 7 хв).

2.Методи з одноразовим або багаторазовим виконанням тренувальних вправ.

До перших можно віднести безперервний рівномірний метод, безперервний перемінний метод; до других-повторний метод (інтервали відпочинку між вправами забезпечують досить повне поновлення працездатності), інтервальний метод (інтервали відпочинку “жорсткі”, тобто поновлення працездатності не повне).ї

3.Методи в яких відображені особливості організації занять або умови виконання вправ. Наприклад, змагальний метод, метод тренування по колу, ігровий метод і т.д. У багатьох випадках ефективним та зручним методом виховання витривалості є круговий метод. Суть його полягає в тому, що вправи виконуються поточно декількома серіями. Основною перевагою кругового методу тренування є те, що за допомогою відносно простих вправ можно домогтися бажаного навантаження на організм спортсмена, оскільки дозування вправ, їх кількість характер легко регулюється.

Особливо слід відмітити метод пов’язаних впливів (за В. Д’ячковим, 1971), використовуючи який можно одночасно вирішувати задачи по підвищенню спеціальної витривалості та удосконаленню техніко-тактичної майстерності борців.

V. Методика виховання гнучкості.

На відзнаку від силових, швидкісних та інших фізичних якостей спортсмена, гнучкість належить не до причинних факторів руху, а до морфо-функціональних властивостей опорно-рухового апарату, які зумовлюють ступінь рухливості його ланок відносно одна одної. Гнучкість вирважається зовнішньо у розмаху (амплітуді) згибання-розгибання та інших рухів, що допускаються будовою суглобів. ЇЇ і вимірюють за максимальною амплітудою рухів (у кутових градусах або лінійних величинах) за допомогою гоніометра або інших пристосувань.Відомо, що розмах рухів обмежується перш за все напруженням м”я-зів-антогоністів. В силу цього показники гнучкості залежать від здатності поєднувати розслаблення ростягуваних м”язів з напруженням м”язів, відтворюючих рух.

Основні задачі по вихованню гнучкості у спортсменів в процесі багаторічного тренування полягають в тому, щоби, по-перше, забезпечити її удосконалення стосовано вимог спортивної юоротьби і, по-друге, зберегти її показник на досягнутому оптимальному рівні.

Вирішуючи ці задачі не потрібно постійно прагнути до збільшення показників гнучкості. Збільшувати їх доцільно для формування високої техніки та максимально результативного використання рухових можливостей у боротьбі.

Основні засоби виховання гнучкості-загально-впідготовчі та спеціально-підготовчі вправи “в ростягуванні”.

Всі вони характеризуються граничним збільшенням амплітуди рухів по ходу серійного виконання вправи. Їх розподіляють на активні, пасивні та комбіновані.

Більшість вправ у ростягуванні виконуються у динамічному режимі у вигляді відносно плавних рухів або махово у поєднанні з “ривками”.

Загально підготовчі вправи “у розтягуванні” добираються з основної та спортивно-прикладної гімнастики, де вони детально розслаблені стосовано задач всебічного удосконалення гнучкості.

Спеціально-підготовчі вправи “у розтягуванні” формуються на основі елементів змагальних дій, вимагаючих найбільш значної рухливостьі будь-яких ланок опорно-рухового апарату (стросовано видів спеціалізації боротьби).

Вправи “на гнучкість” доцільно проводити у підготовчий або наприкінці основної частини занять. Їм повинні передувати всебічні розігрівання.

Серед фізичних здібностей спритність займає особливе положення. Вона має найрізноманітніші зв’язки з іншими фізичними якостями, тісно пов”язана з руховими навиками і тому носить найбільш комплексний характер.

Під спритністю розуміють здатність: по-перше, оволодівати складними технічними діями; по-друге, швидко навчитися спортивним рухам і удосконалювати їх; по-третє; доцільно застосовувати навиі у відповідності з вимогами змагальної обстановки швидко і раціонально перебудовувати їх.

У спортивній боротьбі, для якої характерна швидка зміна умов та велика змінність дій спортсмена у процесі змагань, являє також інтерес час між сигналом до виконання прийому та початком виконання. У швидко змінюючийся обстановці необхідна велика спритність для того, щоби реагувати швидко, доцільно та послідовно. Тут мерилом спритності може служити мінімальний час з моменту зміни обстановки до початку руху у відповідь.

VI. Вікові особливості фізичної підготовки.

В останній час у спортивній боротьбі намічається курс на ранню спеціалізацію. Зараз у секціях можна зустріти борців 11-12-ти і навіть 9-10 річного віку. Правильність курсу на омолодження займаючихся боротьбою підтвержує не тільки тренерський досвід, але й висловлювання вчених…

Заняття з дітьми такого віку і старше повинні будуватися з врахуванням вікових особливостей. Кожен віковий період має свої особливості в будові, функціях окремих систем і органів, які змінюються у зв’язку з заняттям боротьбою.

В наш час у практиці роботи з дітьми прийнята слідуюча вікова періодизація: 7 років – кінець періоду першого дитинства; 8-12 років – період другого дитинства; 13-16 років-підлітковий вік; з 17 років – починається юнацький вік.

Що стосується розподілу вікових груп у секціях з боротьби, то вони уявляють собі 4 групи: 1-підліткова-10-11 років; 2-молодша юнацька група-12-13 років; 3-середня юнацька група-14-15 років; 4-старша юнацька група-16-17 років.

Вік 10-13 років найбільш сприятливий для занять фізичними вправами і спортом. Однак, при заняттях боротьбою, необхідно зважати, що в 11-12 років у дітей скелет ще еластичний і легко піддається покривленням. Тонус м’язів згинателів у підлітків переважає над тонусом м”язів розгинателів, що виражається у поганій осанці.

Основною частиною опори тулуба є хребет, який складається з 24 вільних хребет шийного, грудного та поясничного відділів, кресця і копчика. Вільні хреботи, зв”язані між собою зв”язками і еластичними міжхреботними дисками, забезпечують рухливість хребта.

Дорослій людині притаманні чотири чітко виявлені згиби хребта: шійний, грудний, поясничний і крестцевий. У дітей на початку шкільного періоду формується шійний і грудний згиби. Поясничний згиб повністю формується тільки до періоду вдосконалення.

Особливості формування скелету повинні обов’язково прийматися до уваги при заняттях боротьбою. Різкі поштовхи під час боротьби, нерівномірне навантаження на ліву і праву ноги можуть привести до зміщення кісток тазу і невірне їх зростання.Надмірне навантаження на ніжні кінцівки, якщо процес окостеніння ще не закінчився, може привести до появи плоскостоп”я. У розвитку сили окремих м”язів, також маємо вікові відмінності. Станова сила у хлопчиків до 12 років збільшується на 11 відсотки, у дівчат на 36 відсотків. У підлітковому і молодшому юнацькому віці відмічаються високі темпи росту, збільшення ваги тіла і показників м”язової сили. У 13-14 років ріст збільшується з 147 см до 156 см, а в 14-15 років з 156 см до 163 см (середні показники).

У старшому шкільному віці пропорції тіла вже наближуються до показників дорослих. У 14-16 років з’являються зони окостеніня в епіфізарних хрящах у міжхребетних дисках. Ріст тіла в довжину у юнаків, в основному, закінчується к 17-18 рокам.

Надзвичайне м”язове навантаження, прискорює процес окостеніня, може негативно діяти на рісті трубчатих кісток у довжину. У підлітковому та юнацькому віці спостерігаються також високі темпи набування м”язової маси. До 12-ти років вага м”язів складає 29,4 відсотків, до 15-ти років-32,6 відсотків, а до 18-ти – до 44,2 відсотків по відношенню до ваги тіла. Із збільшенням м”язової маси росте і м”язова сила. Станова сила у 12-ть років в середньому складає 52, в 15 років – 92, в 18 років – 125 кг.

Максиммальний приріст сили відбувається до 13-14 років. Після цього темп приросту відносної сили знижується. У темпах приросту швидкісно-силових якостей є наявним істотна різниця, яка зв”язана з віком. Приріст результатів при виконанні стрибків в довжину з місця йде до 14-15 літнього віку. Вікове збільшення дальності метання також закінчується у цьому віці. Висота випригування збільшується до 13-14-річного віку – це параметри які характеризують вибухову силу.

До 11-12 рокам у хлопчиків з”являється відносна висока витривалість до динамічної роботи. Витривалість до статичних зусиль виявляється у дітей від 10 до 14 років. Статична витривалість юнаків значно уступає витривалості дорослих борців. Втомленість підлітків борців у 14 років в 2,5, а в 16 років – в 2 рази вище, ніж у дорослих. Удосконалення витривалості у борців після 15 років досягає тільки при спрямованому впливі.

Найбільший приріст витривалості у борців – юнаків спостерігається в 13-14 років. В 15-16 років витривалість знижується. Це пояснюється великим приростом максимальної швидкості і збільшуючою внаслідок цього потужністю роботи. До 17 років у борців витривалість знову збільшується.

Під час проходження сутички часто виникає ситуація, коли один із борців захищаючись від поразки, змушений прийняти положення моста. Істотно, щоб протистояти супротивникові цьому небезпечному положенні, а також з успіхом здійснювати різноманітні атукуючі і контратакуючі технічні дії, необхідно з перших же днів занять боротьбою приділяти велику увагу розвитку гнучкісті хребта і закріпленню м”язів шиї та спини.

Найбільший приріст рухливості хребта у борців відмічається від 10 до 16 років. Від 16 до 18 років приріст рухливості хребта сповільнюється, а після 18 років рівень гнучкості знижується. Отже, найбільший ефект у розвитку гнучкості досягається в молодшому віці.

Вікові обмеження величини фізичних навантажень, які вимагають значного напруження апарату кровообігу зв”язані з незакінченістю його функціонального і морфологічного розвитку. Відомо, що до 18 років об”єм серця юного спортсмена досягає показників дорослих борців. Однак, повного морфологічного і функціонального вдосконалення серце досягає до 20-21 року.

У дітей 7-11 років відносно низький артеріальний тиск, що зв”язаний з досить великим зазором великих і малих судин, які відходять від сердця. Інерваціоний аппарат сердця розвивається нерівномірно.

Вказані особливості обумовлюють значну напруженість у діяльності серцевосудинної системи дітей при м”язовій роботі. М”язова діяльність динамічного характеру при максимальній роботі збільшує ЧСС у юнаків до 196-202 ударів в хвилину. При роботі субмаксимальної потужності ЧСС досягає 180-200 ударів в хвилину. Найбільша частота пульса складає 240 ударів в хвилину.

Морфологічні перебудови організму які проходять при постійних заняттях фізичними вправами сприятливо впливають на дихальну функцію. Про це свідчить той факт, що відношення ЖЕЛ і ваги (життєвий показник) у спортсменів вищий аніж у тих що не займаються спортом.

Показниками зовнішнього дихання можна в деякій мірі керуваться при відборі дітей для спеціалізованих занять боротьбою, а також для визначення ступені їх тренованості. При виконанні м”язової роботи споживання кисню збільшується з віком як в абсолютних, так і в відносних показниках. Максимальне вживання кисню відображає інтенсивність окислювальних обмінних процесів, тобто аеробну продуктивність організму.

МПК також є показниеком фізичної працездатності людини. Визначається МПК по формулі Добльга: МПК=1,29 N/H-60 K, де N-потужність роботи; H-пульс при даній потужності роботи; K-віковий коефіцієнт /від 14-0,863… до 30-0,768/.

N=Phn1,5 де P-вага іспитованогоh-висота лавки-0,35-0,37 см; n-кількість підьомів (циклів) – від 18 до 30 при пульсі 135-155 ударів в хвилину; 1,5-1 підйом. 0,5-спуск.

В боротьбі розробл. Інший розрахунок фізичної працездатності. Проводиться він по тесту-проби

Pwc170…=N1+(N2-N1)(170-f1)/(f2-f1) де

N1(N2)=Phn+1/4Phn N-потужність наватаження

Що стосується анаеробної продуктивності, то це максимальна величина кисневого боргу, котрий може витримати борець при м”язовій роботі. Аеробні і анаеробні можливості повністю характеризують загальні енергетичні можливості людини.

До 17 років вживання кичню збільшується незначно і складає у цьому віці 59,2 см3/кг.

В 18-19 років МПК збільшується до 61,6-61,3 см/кг ваги. Однак всі ці показники значно нижчі, ніж у старших спортсменів, які споживають 70-75 см3/кг ваги кисню в хвилину.

На динаміку МПК сутєвий вплив являє інтенсивність виконучої роботи. Збільшення інтенсивеості сутички супроводжується збільшенням вживання кисню. Але якщо сутичка проходить при великій і максимальній інтенсивності вживання кисню знижується. Цей феномен можна пояснити установленням оптимальної коордінації рухів при боротьбі і збільшуванням питомої ваги анаеробного забезпечення енергетичних попитів.

З віком збільшується стійкість до неостачі кисню у крові /гіпоксемія/. Заняття боротьбою допомогають збільшити стійкість до кисневого голодання. Здібність виконувати роботу в гіпоксимічних умовах при збільшенні віку і заняттям боротьбою збільшується. Все вчення вікових особливостей становлення рухових функцій, розвитку фізичних якостей: швидкості, сили, витривалості має велике значення. Під рухливою функцією розуміють сукупність фізичних яклстей, рухових навичків і умінь дітей, підлітків і дорослих.

Рушійна функція відноситься до числа складних фізіологічних явищ, які забезпечують протидії умовам зовнішнього середовища. Фізичними (або руховими) якостями називають окремі якісні сторони рухових можлдивостей людини.

Фізіологічними предпосилками виховання фізичної якості швидкості в молодшому шкільному віці служить поступове підвищення функціональної рухливості і здубження нервово-м”язового апарату, а також інтенсивний розвиток здібностекей для виконання швидких рухів. Окремими частинами тіла (кістью рукою). Одначе у дітей молодшого шкільного віку здібності до швидких переміщень в просторі розвинутий слабо. Середня швидкість бігу помітно підвищується тільки до 10 років. Величина приросту результатів у стрибках в довжину з місця у хлопчиків у віці від 8 до 11 років складає 8-9 відсотків, а найвища його величина відмічається в 13-14 років. Використовуючи перевагу боротьби і борцовських вправ, спрямовуючи їх в русло гри, підвищуючи емоціональність занять, можна створити необхідні умови для виховання швидкості рухзових реакцій на раптовий подразник, РРО, виховання реакції антиціпації. Віцрним засобом для розвитку швидкості буде підбір короткочасних вправ не визиваючих втоми.

Діти 10-11 років мають низькі показники м”язової сили. Силові, в особливості статичні, вправи викликають у них швидкий розвиток охоронного гальмування. Таким чином, вікові особливості дітей обмежують застосування силових вправ. Дітей цього віку більше приваблюють короткочасні швидкісно-силові вправи. Широке застосування в 10-11 років знаходять стрибкові, акробатичні, динамічні вправи з партнером.

Слід поступово привчати юних борців і до збереження статичних поз (міст, протидії в партері та ін). Застосування статичних вправ визиває необідність підтримання правильного положення при виконанні тезнічних дій. Особливе значення статичні вправи (гімнастичні) мають для вироблення і зберегання правильної осанки. Діти молодшого шкільного віку відзначаються незначною витривалістю. Однак вже до 10-ти років у них підвищується здібності до неодноразового виконання швидкісної роботи (повторення прийомів при вивченні), а також малоінтенсивної роботи (вивчення нових прийомів) на протязі відносно тривалого часу. В якості основного засобу виховання загальної витривалості вже в молодшому шкільному віці можна з успіхом використовувати повільний біг. Добрим засобом розвитку загальної витривалості може служити біг з прискоренням, ходьба на лижах, плавання та ін.

У молодших школярів маються всі задатки до того, щоб надбати такі якості, як гнучкість і спритність. Морфологічні особливості опорно-рухливого апарату – висока еластичність звязок і м’язів, велика рухомість хребта –сприяють підвищенню ефективності спеціальних вправ для розвитку цих якостей.Найбільш високі істотні темпи розвитку гнучкості спостерігається у віці від 7 до 10 років. В 13-15 років активна гнучкість досягає максимальних показників. Однак підвищення гнучкості у цьому віці не повинна перетворюватися у самоціль. Тренер завжди повинен пам”ятати, що у борців надзвичайна рухомість у суглобах може призвести до відхилення в організмі не має мови вже про шкоду декотрих технічних дій. Крім того надзвичайна гнучкість сприяє плоскостопію, порушенням сприяє плоскостопію, порушенням у формуванні декотрих рухових навичок.

Вік від 7 до 10 років характеризується також високими темпами розвитку спритності рухів. Цьому допомогає висока пластичність ЦНС, інтенсивний розвиток рухливого аналізатора. Використання у заняттях боротьбою ігор, які потребують раптової (несподіваної) зміни дій в змінюючих ігорових ситуаціях, виконання ускладнюючих завдань, потребуючих коордінованих рухів, а також вправ з різними предметами, вдосконалюють стритність юних борців.

В підлітковому віці зміст засобів виховання фізичних якостей суттєво змінюється. Збільшуються вправи, які забезпечують появу специфічних для боротьби якостей. Однак основні методичні напрями у вихованні фізичних якостей зберігаються у всіх вікових групах.

Виховання швидкості здійснюється за допомогою швидкісно-силових вправ, що виконуються з максимальною швидкістю, після попереднього опанування технікою вправ, прийома і т.д. Найбільший приріст показника швидкісно-силових можливостей приходиться на 12-13 років.

До 14-15 років темпи вікових функціональних і морфологічних перебудов забезпечуючих приріст швидкості, знижуються. У зв’язку з цим дещо зменьшується ефективність швидкісних і швидкісно-силових вправ.

В старшому юнацькому віці принципової зміни у засобах формування швидкості не відбувається. Змінюється в сторону збільшення об”єм швидкісно силових вправ.

До юнацького віку, внаслідок відносно високої морфологічної і функціональної зрілості рушійного апарату створюються сприятливі можливості для розвитку сили.

На заняттях з боротьби рекомендується застосовувати вправи з навантаженнями, лазанням по канату, боротьби з більш важким суперником.

У віці 15-16 років у зв”язку з підвищенням силової витривалості звеличується кількість вправ з навантаженням (штанга), проводиться лазання по канату на швидкість.

Засобами розвитку витривалості у юних борців може бути малоінтенсивна боротьба, комплексне застосування методів повторного, перемінного, рівномірного вдосконалення техніки з суперниками різної ваги і віку.

Добрий ефект у розвитку витривалості дає перемінний метод тренування: чергування інтенсивності сутичок 60-80 відсотків від максимального з вивченням техніки боротьби без опору.

В 14-15 років стає доступним декілька темпових сутичок, що проводяться з високою інтенсивністю.

До 16-17 років помітно збільшується загальна витривалість. Таким чином, складається сприятливі умови для виховання спеціальної витривалості. В цьому випадку засобом спрямованого впливу на організм для придбання нової спортивної якості будуть кросовий біг, спортивні ігри, тренувальні сутички, проведення учбових сутичок перемінним і повторним методами.

Вдосконалення гнучкості у підлітковому і юнацькому віці відбувається під час занять спеціальними вправами (парні, з повною амплітудою, на ростягування), властивими спортивній боротьбі. Спираючись на експеріментальні дані при найбільш сприятливому сполученні і послідовності застосування вправ для виховання фізичних якостей можна дати таку рекомендацію: на початку основної частини уроку повинні бути передбачені вправи для розвитку швидкості, потім – сили і витривалості. У залежності від конкретних задач уроку силові вправи можуть виконуватися раніше швидкісних. Вправи на витривалість слідують після швидкісних і силових. Фізіологічними передумовами такої черги вправ служать особливості нейродинаміки і стан переферійного апарату рухів.

Для ефективного виконання швидкісних, а також і силових вправ необхідною умовою стає висока функціональна рухливість і збудження рушійних центрів, достатня сила нервових процесів. Погіршення ціх показників при тренуванні, які направлені на виховання витривалості неменуче призводить до зменшення ефективності вправ, які розвивають швидкість і силу. Підвищення функціональних показників нервових центрів сприяє суттєвому зростанню витривалості. Зараз ні для кого не секрет, що рання спеціалізація, при правильному до неї підході приносить бажаний результат. Відомо, що початкові групи з боротьби комплектуються з підлітків 9-10 років, і, природно між ними силача не знайдеш, але фізично розвинутих, з хорошою коодінацією, сміливих і досить вольових достатньо. Як правило, більш підготовлені скоріше стають переможцями серед підлітків, юнаків, юніорів. Ті, що слабші, поступово наливаються силою і також стають переможцями, але пізніше. Тому питання: що головне при визначенні придатності підлітка до занять боротьболю? Який повинен бути тест, щоб набір був хорошим?- є завжди актуальним.Залікові вимоги – це не проста формальність, тому треба підібратидостатні для поступаючих вправи, по виконанню яких тренер, міг би визначити, чи відповідає той чи інший юнак вимогам секції боротьби.

Велике значення має будова тіла підлітків (не повино бути ніяких відхилень від норм).

Після переходу в розряд юніорів і дорослих, маючи в наявності перший спортивний розряд, він повинен вміти добре грати в футбол, баскетбол, волейбол, добре плавати, вміти виконувати гімнастичні вправи на гімнастичних приладах, лазати по канату з грузом і на час, бути хорошим акробатом і виконувати вправи зі штангою.

І після того, як старші юнаки зміцніли фізично, оволоділи різноманітною технікою, мають змагальний досвід, їм обов’язково треба тренуватись по індивідуальному плану мікроциклу. Тренер повинен ставити перед ними задачі, виходячи з їх індивідуальної фізичної, технічної і тактичної підготовленості. До цього часу борці повинні знати комплекс тактико-технічних дій (ТТД), тобто захист і контрдії. Їм необхідно вивчати комбінації прийомів.Перехід від боротьби стоячи до боротьби лежачи і наоборот. В одному з днів тижневого циклу слід проводити тренувальні заняття змагального характеру. Борці вчаться складати вигідні для себе ситуації до проведення улюблених коронних прийомів. Вони вчаться боротися у високому темпі, нав”язувати супернику вигідну для себе стійку, зберігати до кінця сутички силу, спритність і витривалість.

В юнацькій боротьбі часто спостерігаються факти форсованої підготовки підлітків які випереджують своїх однолітків по темпам розвитку…

Вправи підбираються на координацію, гнучкість, силу. Причому, вправи які характеризують фізичну підготовленість повинні визначити психічну сферу юнака (волю, витримку, самостійність, впертість і т.д.)

Літературні джерела вказують нам, що такі якості як воля, коордінація, м”язова чуйність-народжені якості. Та якщо коордінація рухів і м”язова чуйність в процесі правильної постановки учбово-тренувальної роботи можна виховати і поліпшити, то воля, якщо її не було, чи вона була слабка, дуже погано піддається вихованню.

Що потрібно, щоб дитина яка прийшла у секцію з боротьби у найкоротший час її не покинула?

Перш за все важливо виховати підлітків мужність, відвагу, впертість, прагнення до перемоги, тобто високі морально-вольові якості. Для цього у зміст занять доцільно ввести простіші форми боротьби-боротьба за захват рук, боротьба без кидків (хто кого відірве від килима, чи звалить на килим), боротьба ногами, боротьба за предмет (м”які, короткі палки та ін.), “бійка” вершників, виштовхування з кругу, а також парні вправи в опорі і переборювання ваги суперника і т.п. Боротьба у простих формах зручна тим, що їм можна організувати не тільки індивідуально, але і в колективі, по командам, а цим виховується первинні форми патріотизму, вірність своїй секції, виду спорту, прагнення до боротьби за свій колектив.

Половина занять перших двох років з підлітками повинна бути присвячена загальній фізичній підготовці. Дуже корисні дітям акробатичні вправи. Акробатичні вправи допомагають виховувати сміливість, спритність, орієнтування у просторі і, природно, прекрасно розвивають фізично у всіх відношеннях.

З юнаками 14-15 років працювати набагато легше, якщо вони вже займались яким-небудь спортом, чи боротьбою в молодшій групі. З ними можна вирішувати більш трудніші завдання. Но неможна форсувати великі досягнення в цьому віку.

Часто в юнацькій групі з”являються здібні, фізично добре підготовлені хлопці. Вони ще недостатньо бобре підготовані технічно, а тренер у погоні за результатами включає їх в різні змагання. Звичайно, в юнацькому віці за рахунок своєї доброї фізичної підготовки і природних даних юні борці на перших порах добиваються перемоги, компенсуючи свої технічні дефекти хорошими фізичними даними, хорошим м”язовим почуттям, силою, витривалістю і природженою волею. Але дуже часто, при переході в групу юніорів і дорослих, де, звичайно, рішучим фактором перемоги є багатогранна техніка, ці спортсмени, як правило, не можуть добитись хороших результатів. Практика показала, що однією з причин технічної обмеженості наших юнаків і юніорів є натаскування. Юний борець повинен бути різнобічним спортсменом.

Після переходу в розрядюніорів і дорослих, маючи в наявності перший спортивний розряд, він повинен вміти добре грати в футбол, баскетбол, волейбол, добре плавати, вміти виконувати гімнастичні вправи на гімнастичних приладах, лазати по канату з грузом і на час, бути хорошим акробатом і виконувати вправи зі штангою.І після того, як старші юнаки зміцніли фізично, оволоділи різноманітною технікою, мають змагальний досвід, їм обов”язково треба тренуватись по індивідуальному плану мікроциклу. Тренер повинен ставити перед ними задачі, виходячи з їх індивідуальної фізичної технічної і тактичної підготовленості. До цього часу борці повинні знати комплекс тактико-технічних дій. (ТТД), тобто захист і контрдії. Їм неохідно вивчати комбінації прийомів. Перехід від боротьби стоячи до боротьби лежачи і наоборот. В одному з днів тижневого циклу слід проводити тренувальні заняття змагального характеру. Борці вчаться складати вигідні для себе ситуації до проведення улюблених, коронних прийомів. Вони вчаться боротися у високому темпі, нав”язувати супернику вигідну для себе стійку, зберігати до кінця сутички силу, спритність і витривалість.

В юнацькій боротьбі часто спостерігаються факти форсованої підготовки підлітків які випереджують чвоїх однолітків по темпам розвитку...

Причини прискореного розвитку та інтенсивного росту дитячого організму і нерідко зв”язаного з ним активного статєвого дозрівання вельми різнобічні і ще незовсім вияснені.

Вчені вважають, що ведуче місце серед причин прискореного росту займають безперечно, соціальні та економічні фактори. Велику роль відіграє харчування. Інтенсивний ріст в період пубертатного віку потребує і значного надходження до організму харчувальних речовин. Тому необхідно у цьому віці збільшувати калорійність харчування (наприклад, в 13-15 років організму необхідно 3100 калорій). Організм повинен одержувати в першу чергу білки (в 13-15 років в середньому 85 г, а в 16-19 років до 100 г на добу), а також поширений асортимент солей, вітамінів, вуглеводів та жирів.

Критерій росту і розвитку рахують ряд різних біологічних показників. Частіше всього визначається довжина і вага тіла. У хлопчиків прискорення темпів росту спостерігається, звичайно, у віці 13-15 років, що в середньому веде до збільшення довжини тіла до 20 см (10-30 см)-коливається.

Таким чином середній максимальний приріст довжини тіла складає 10 см. В період пубертатного прискорення темпів росту остаточно визначаються індивідуальні типологічні особливості пропорцій тіла і зовнішного вигляду людини.

Динаміку змін ваги в пубертатний період відрізняється визначеною закономірністю. Середньорічне збільшення ваги у дітей в віці до 10 років складаєх приблизно 2 кг, а в період пубертатного “витягування”-3-5 кг. При цьому, додаток ваги досягає максимуму не раніше ніж через 6 місяців, після максимального витягування довжини тіла. М”язова же сила досягає свого максимуму приблизно через 18 місяців після досягнення верхнього кордону загального збільшення довжини тіла й приблизно на рік пізніше максимального зростання м”язової маси. Тому в цей час спостерігається порушення в коордінації рухів. Мабудь, це визнано тим, що фізична сила м”язів відстає від росту довжини і маси тіла.

Тренеру, який визнав цей період, необхідно передчасно пояснити займаючим, що ці відхилення носять тимчасовий характер і немає основи для тривоги і розчарування. Педагог, вчинивши так може попередити відсів здібної молоді із секції. Тренеру полтрібно чітко знати не тільки фізіологічні зміни, які характерні для підлітків у цей період, але також розумітися, і в психологічних особливостях борців. Зміни в психіці юного борця у цей період яскраво проявляється в його поведінці. Роль тренера, як вихователя, в такому випадку, зростає надзвичайно високо.

Знати всі особливості цього віку тренер може управляти процесом виховання в цілому використовуючи боротьбу, як засіб виховання.

ЛІТЕРАТУРА

1.Верхошанский Ю.В. Основы спецыальной физической подготовки спортсменов.-М: Физкультура и спорт, 1988.-331с.

2.Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М.: Физкультура и спорт 1980-160с.

3.Кузнецов В.В. Силовая подготовка спортсменов высших разрядов.-М.: Физкультура и спорт, 1970-199с.

4.Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. Учебное пособие для инст. Ф.К-М.: Физкультура и спорт, 1977.-с.155-224.

5.Платонов В.Н. Теория и методика спортивной тренировки.-Киев: Вища школа, 1984-С.145-190.

6.Харре Д. Учение о тренировке.-М: Физкультура и спорт, 1971.-С.147-216.

7.Шепилов А.А. Выносливость борцов-М.: Физкультура и спорт, 1979-131 с.

8.Бойко В.В. Целенаправленное развитие двигательных способностей человека.-М.: Физкульт. И спорт. 1987-144с.

9.Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсмена.-М.: Физкульт. И спорт. 1968-187 с.

10. Маркиянов О.А. Спортивная борьба и лсобенности развития детского организма //Ежегодник. Сп. Борьба, 1974 с.34-38.

11.Карапетян А.С. Опыт подготовки юных юорцов.//Ежегодник спорт. Борьба. 1981-с.32-34.

12.Настенко В. Петров В. Занятия по спортивной борьбе со школьниками //Ежегодн. Спортивн. Борьба, 1977-с.46-49.

13.Коджаспиров Ю.Г. Методика развития силы юных борцов 9-11 лет //Ежегодн. Сп. Борьба, 1983-с.51-54.14.Фомин Н.А. Филин В.П. Возрастные основы физического воспитания-М.: Физкульт. И спорт. 1972-176 с.

15.Фомин Н.А. Филин В.П. На пути к спортивному мастерству-М.: Физкульт. И спорт. 1986-159 с.

16.Кудинов Г.Д. Дахновский В.С. Николаев В.В. эффективность учебно-тренировочного процесса в ДЮСШ//Ежегодник. Спорт. Борьба, 1983-с.31-33.