Психологічна підготовка в футболі

План

Вступ.

1Значення психологічної підготовки в футболі.

2Методи і засоби забезпечення психологічної підготовки.

3Психологічний контроль в футболі.

4Стиль керівництва і психологічна підготовка тренера з футболу.

5Конфлікти, їх вплив на діяльність команди.

6Психологічна регуляція спортсменів.

Вступ

Досягнення високих спортивних показників залежить від відповідного рівня технічної, тактичної, фізичної та психологічної підготовки спортсменів є актуальним впродовж всіх часів заняття спорту. Адже безпосередньо психологічна підготовка спортсменів відіграє неабияку роль у досягненні спортивних результатів.

Психологія – це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Якщо у футболіста рівень розвитку фізичної, технічної і тактичної підготовки однаковий, то перевага буде на боці гравця, у якого психологічний опір кращий. У змаганнях мають брати участь спортсмени з високою психологічною підготовкою. Такий стан характеризується оптимальним рівнем емоційного збудження, якістю мислення, тверезою оцінкою власних можливостей, відсутністю страху перед суперником, бажанням активно вести боротьбу з суперником за кращий результат та за перемогу. Психологічно підготовлений футболіст здатний відповідно керувати своїми діями, відчуттями, проявляючи максимум думки в складних ситуаціях спортивної боротьби, чинити опір впливу зовнішніх і внутрішніх чинників. Недостатній рівень психологічної готовності часто призводить до зниження результатів і до неочікуваних поразок у змаганнях.

Психологічна готовність досягається шляхом тривалого і систематичного впливу на душевний стан спортсмена. Для цього у всіх періодах тренування потрібно удосконалювати його психологічні процеси.

Під час тренування важливе значення має виховна робота, оскільки тут створюється відповідний моральний стан футболіста, що забезпечує його готовність витримувати великі тренувальні навантаження та психологічні напруження, пов’язані участю в змаганнях.

Психологічну підготовку умовно розподіляють на загальну і спеціальну. Загальна психологічна підготовка здійснюється на зальнопідготовчому, а спеціальна – на спеціальнопідготовчому етапі підготовчого та змагального періоду.

Визначальним показником емоційного стану є так званий передстартовий стан. Він характеризується незначним, порівняно зі звичайним станом збудження, частішає пульс, дихання, трохи підвищується кров’яний тиск. У такому стані гравець керувати своїми емоціями, швидко зосереджується відчуває стартове піднесення.

Проте у спортивній практиці часто спостерігаються відповідні відхилення від нормального стану, тобто передстартової “лихоманки” або апатії.

Передстартовій лихоманці властиве переважання стану збудження над процесами гальмування. Основні засоби регулювання психологічних процесів – переконання, гіпноз, автогіпноз, автогенне тренування, зміна м’язових напружень та ін.

Етап загальної підготовки створює відповідні умови для розвитку та удосконалення таких якостей, як здатність мобілізувати свідомість, напружувати сили для досягнення визначеної мети, вміння підпорядковувати власні інтереси інтересам колективу, спроможність боротися з труднощами.

У цей період на тренуваннях формуються такі психічні процеси, як концентрація уваги, сприйняття, рухова пам’ять, передбачення руху, тощо. На етапі загальної підготовки чимало часу відводиться удосконаленню уваги спортсмена , що дасть йому змогу оволодіти складною програмою тренувального процесу і ефективніше діяти під час змагань. Йдеться, зокрема, про вміння бути готовим до боротьби, самостійно регулювати свій емоційний стан, концентрувати силу волі, мобілізувати увагу, цілком розслаблятися. Такі вміння виробляються під час багаторічної напруженої праці, яка і є основою психологічної підготовки спортсмена.

На етапі спеціальної підготовки створюється відповідний стан психологічної підготовки до змагань. Удосконалення процесів, пов’язаних з пізнавальною діяльністю стає дедалі більш спеціалізованим. Відчуття технічні, зорові та рухові, за допомогою яких спортсмен набуває вміння визначити швидкість рухів, відстань від суперника, лежать в основі “відчуття дистанції”, “відчуття м’яча” тощо.

Більша частина вправ на цьому етапі виконується в умовах змагань. Тренування, які мають характер спарингових ігор, не приглушує індивідуальності гравця, а навпаки, за умов спортивної боротьби підкреслює його значення.

У змагальному періоді психологічна підготовка гравця зводиться до роботи, що стосується психологічної витривалості перед календарними іграми.

1.Значення психологічної підготовки в футболі.

Технологічна підготовка є важливою частиною всієї системи управління процесом підготовки спортсменів і входить в комплекс заходів по його забезпеченню.В загальному психологічна підготовка являє собою процес розвитку значних проявів психіки спортсмена, що відповідає вимогам тренувальної і змагальної діяльності. Психологічна підготовка спрямована на формування особистості, необхідних для спортивної діяльності психічних якостей, професійно важливих знань, умінь, навичок і, досягнення такої витривалості, яка забезпечить можливість виконання поставлених задач під час змагань.

Психологічна підготовка включає в себе такі особливості:

•Це завжди підготовка до певного виду діяльності (може бути підготовкою до тренувального процесу, але може бути і підготовкою до змагань). Таким чином психологічна підготовка спортсмена і тренера за своїм змістом принципово відрізняються, так як ціль, зміст, вся специфіка їх діяльності мають суттєву різницю.

•Під час такої підготовки повинні цілеспрямовано формуватись ті властивості і якість психіки спортсмена, які забезпечують високу результативність спортивної діяльності.

•Психологічна підготовка тісно пов’язана з процесом виховання, навиків і тренування спортсмена і спрямована не тільки на формування і розвиток окремих сторін його психіки, але і на здійснення важливих для спорту позитивних якостей особистості.

Головним завданням психологічної підготовки є формування і закріплення відповідних відносин, що є основою спортивного характеру, які створюються як під впливом внутрішнього впливу з боку тренера, оточуючих спортсмена людей, так і під впливом внутрішньої самоорганізації, тобто в процесі самовиховання спортсмена.

Ціллю психологічної підготовки спортсмена є розвиток психічних якостей, необхідних для досягнення високого рівня спортивного результату, психологічної витривалості і готовності до змагальної діяльності.

Психологічна підготовка – це педагогічний процес, результат якої залежить від врахування при його побудові ряду загальних дидактичних принципів: свідомості і активності, систематичності і послідовності, доступності, індивідуальності, всесторонності, повторення і поступовості. Застосовані в процесі психологічної підготовки ці принципи є основою його раціональної побудови і практичного застосування.

Зрозуміти суть психологічної підготовки допомагає аналіз її основних напрямків:

•Перший напрямок пропонує формування функціональної надійності психіки спортсмена, що досягаються на основі здійснення спеціалізуючи форм пізнавальної діяльності. В підсумку формуються спеціальні змагання, практичні вміння і навички, специфічний рушійний досвід.

•Другий напрямок пов’язаний з формуванням емоційно-вольової витривалості, психологічної надійності спортсмена. Це передбачає розвиток здібності керувати своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях спортивної діяльності, ефективно працювати в змагальній обстановці, в протидії з противником.

•Третій напрямок передбачає формування психічної підготовки до змагань, в умовах міжособистісної і групової суперечки. Тут потрібна своєчасна психологічна адаптація до змін змагальної боротьби, подолання психологічних бар’єрів суб’єктивного значення, знання сильних і слабких сторін суперника, його тактики і т.д.

•Четвертий напрямок психологічної підготовки обумовлений досягненням на змаганнях результату і особливостями змагальної діяльності. Особливо це актуально, коли спортсмен закінчує спортивну кар’єру, активні заняття спортсменом і потребує підтримки оптимального рівня психічної робото спроможності, адаптації до нових умов діяльності.

Всі напрямки психологічної підготовки тісно пов’язані, їх реалізація потребує ретельного попереднього планування. Всі заходи психологічної підготовки попередньо плануються відповідно до вимог конкретного періоду підготовки спортсмена (команди). Окремі плани психологічної підготовки тренер не складає, цей розділ роботи включається в єдину програму підготовки кожного спортсмена.

Існує декілька видів планування психологічної підготовки:

•Оперативне (на гру, турнір, зустріч, конкретне змагання);

•Поетапне (на місяць, період підготовки, навчально-тренувальний збір і т.д.);

•Поточне (на річний цикл підготовки);

•Перспективне (на декілька років, наприклад на олімпійський цикл підготовки);

При плануванні психологічної підготовки потрібно враховувати як напрямок окремих навчально-тренувальних занять, так і відповідних циклів і періодів підготовки спортсмена. Особливу увагу слід звернути на розвиток і вдосконалення тих якостей психіки спортсмена, які відповідають за результат тренувальної і змагальної діяльності. Це можуть бути необхідні спеціалізовані інтелектуальні, емоційні, вольові якості, що відповідають вимогам конкретного виду спорту.

Планування – важливий елемент раціональної побудови психологічної підготовки, що передбачає його цілеспрямований характер.

Вирішення задач психологічної підготовки здійснюється з допомогою відповідних засобів і методів.Загальними засобами психологічної підготовки спортсмена є: фізичні вправи, засоби техніки і тактики конкретного виду спорту. Спеціальні засоби – психологічні вправи (дії типу конкретного завдання з психологічним напрямком, наприклад на розвиток вольових якостей, на підвищення емоційної витривалості спортсмена та ін.), а також психологічний вплив. Це можуть бути психологічні засоби і прийоми регуляції і саморегуляції, психологічні способи відновлення спеціальної робото спроможності та ін.

Різні засоби і способи психологічної підготовки об’єднуються в методи. Виділяють три основні групи методів – наочні, вербальні і практичні.

Психологічна підготовка здійснюється на базовому рівні в підготовчому періоді тренувань і в спеціальному – в змагальний період і на етапі безпосередньої підготовки до змагань, що дозволяє виділити її основні види (схема – 1):

Схема 1: Психологічна підготовка

Психологічна підготовка впродовж тренувального процесу і змагальної діяльності здійснюється попередньо і називається загальною психологічною підготовкою (ЗПП).

Психологічна підготовка до конкретного змагання називається спеціальною психологічною підготовкою (СПП).

Між ЗПП і СПП можуть проводитись спеціальні заходи по корекції психічного стану спортсмена в заключному етапі підготовки. Такі заходи являють собою комбіновані варіанти психологічної дії з метою оптимізації психічного стану, що утворюється у спортсмена ситуаційно, як перед змаганням так і в ході їх. Необхідність в цих заходах утворюється при відсутності систематичності в психологічній підготовці; вони можуть бути доповненням чи уточненням до попередньо проведеної роботи. Крім цього, подібні заходи можуть бути пов’язані із здійсненням психологічної чи психотерапевтичної роботи.

Кожний розділ психологічної підготовки спортсмена має свій напрямок, завдання, зміст і пропонує проведення відповідних міроприємств.

ЗПП-психологічна підготовка спортсмена до конкретного тренувального процесу. Досягнення високих результатів в сучасному спорті можливе лише за умови здійснення багаторічної систематичної підготовки, непорушного дотримання життєвого і спортивного режиму. До цього спортсмен повинен бути психологічно готовий. Досягнена підготовка повинна постійно здійснюватись під час тренування. Для цього існують наступні основні шляхи:

•Створення, підкріплення і зміцнення мотивів спортивного тренування:

Схема 2: Мотивація спортсмена

•Формування приємного відношення до різноманітних сторін тренувального процесу.

Існує цілий ряд причин, що впливають на динаміку перед змагального психічного напруження і ті, що визначають різні рівні стану психологічної підготовки спортсмена.

Причини, що впливають на динаміку передзмагального психічного напруження:

1.Значення змагань;

2.склад учасників змагань;

3.рівень організації змагань;

4.поведінка людей, які мають вплив на спортсмена;

5.індивідуально-психологічні особливості спортсмена;

6.особливості виду спорту і змагальних вправ;

7.ступінь оволодівання способами саморегуляції;

8.ступінь оволодівання способами самоконтролю.

Сучасна практика завершальної настройки спортсмена перед стартом в різних видах спорту дозволяє виділити етап безпосередньої психологічної підготовки до виконання спортивної дії. Така психологічна підготовка здійснюється в умовах концентрації уваги, що дозволяє спортсмену вийти на необхідний рівень мобільної підготовки до старту, виконання спортивної дії і т.д.

Проведення всього комплексу заходів з психологічного забезпечення підготовки футболіста потребує спеціальної організації: залучення спеціалістів – психологів-практиків, відповідної матеріальної бази, необхідної підготовки тренерів, керівників, всього обслуговуючого персоналу.

2.Методи і засоби забезпечення психологічної підготовки.

Термін “психологічне забезпечення” відображає найбільш прикладну сторону сучасної психології спорту. Як і будь-яка інша спортивна діяльність ефективна тільки при відповідному матеріальному, технічному, медичному, психологічному і іншому забезпеченні.

Приймаючи до уваги будову і функціонування організму, спортивний результат можна представити, як найбільш ефективне співвідношення підготовки виконуючих рухи органів, функціонального тренування і удосконалення нервово-психічних механізмів регуляції рухів, переживань, поведінки. Розвиток і удосконалення нервово-психічних механізмів регуляції і складає суть психологічного забезпечення діяльності в спорті.

Таким чином, психологічне забезпечення – це комплекс заходів направлених на спеціальний розвиток, удосконалення і оптимізацію систем психічного регулювання функцій організму і поведінки спортсмена з розрахунком задач тренувань і змагань.

Вирішення власних проблем психологічної підготовки футболіста може проходити в таких конкретних формах:1.Психологічна консультація. В процесі тренувань і змагань у спортсменів і тренерів виникає багато запитань по відношенню до методів і засобів підготовки спортсменів, як їх психічного стану, рівня розвитку актуальних сторін психіки, які потребують кваліфікованої психологічної відповіді. Психологічну консультацію проводить спортивний психолог, а також можуть проводити тренер і лікар (при наявності в них достатніх знань і досвіду психологічних розмов). Консультація може носити, як індивідуальний, так і груповий характер і проводитися у формі розмови, запитання і відповіді, в офіційній або неформальній обстановці, це і є діапазон заходів і методів психологічної консультації дуже широкий. Основною умовою для довірливих і відвертих відносин зі сторони спортсменів і тренерів – глибокі професійні знання, дотримання правил етики психологічних обслідувань і завоювання поваги і визнання

2.Психологічне вивчення. Степінь необхідності в отриманні постійних психологічних знань і їх оновленні являється показником розвитку особистості спортсмена і тренера. Велика необхідність в психологічних знаннях спостерігається не тільки у спортсменів, але й у тренерів, і частіше всього тих знань, які неодмінно сприяють успіху їх діяльності. Причому, знання ці повинні бути конкретними, а не загальними, оскільки напружений тренувальний процес заставляє концентрувати увагу і сили на головному – факторах які забезпечують успіх відбору, тренувань і змагань.

3.Психотренінг. Вданий час дана форма психологічного забезпечення здійснюється без спеціального виділення її в самостійний розділ роботи з спортсменами. Найбільш широко застосовуються відомі методи ідеомоторного тренінгу, при вивченні або удосконаленні техніки рухів або для адаптації психіки спортсменів до умов наступних змагань (імаготренінг).

Найбільш перспективною формою психотренінгу являється застосування комплексів психотехнічних ігор, які дозволяють плавно вставляти їх в тренувальний процес, розвивати і удосконалювати необхідні на даному етапі спортивного удосконалення психічних процесів, якості і стану, а також навчати методом психологічної регуляції.

4. Психогігієна і психотерапія. Дані форми психологічного забезпечення тісно пов’язані і взаємно доповнюють одне одного.

Інтенсивність навантаження в спорті постійно зростає і нема цьому росту. Примусити організм адаптуватися в таких умовах можна вже тільки за допомогою психологічних взаємодій, оскільки тільки так можна застерегти від можливих патологічних впливів навантажень, травм. Саме дана форма психологічного забезпечення в силу своєї охоронної функції і виконує цю роботу. Тому так важливе знання і навчання спортсменів, тренерів і лікарів правилам психогігієни в різних режимах тренувальних і змагальних навантажень. Найпростішим прийомом психогігієни являється психопауза на тренуванні, яка дуже використовується на даний час тренерами, оскільки їм мало відомо про регулюючі можливості слова для оптимізації психічного стану, позбавлення відчуття втоми, активізації необхідних психічних процесів і т.д. Важливість володіння вказаною формою забезпечення підтверджується і тим, що в стані перетренування, перед змагального або змагального стресу у спортсменів, часто спостерігаються різні несприятливі психічні реакції, етиологія і форми прояву яких різнобічні та індивідуальні. Така ситуація потребує психотерапевтичної допомоги спортсмену, яку повинні вміти застосовувати не тільки лікарі і психологи, але і тренери. Таку можливість дає володіння прийомами і методами психотерапії, вміння бачити типові симптоми прояву нервових реакцій, навчання футболістів прийомам ефективної саморегуляції.

3. Психологічний контроль у футболі.

Управління процесом підготовки спортсменів в різних видах спортивної діяльності передбачає необхідність комплексного контролю над досягнутим рівнем спеціальної підготовленості. Система комплексного контролю включає в себе всі основні підсистеми: педагогічний, біомеханічний, біохімічний, медико-біологічний і психологічний контроль. Ці підсистеми забезпечують контроль всіх основних компонентів тренувального процесу, включаючи інтегральні характеристики змагальної і тренувальної діяльності стану здоров’я, рівня функціональної, спеціальної, фізичної, техніко-тактичної і психологічної підготовленості, а також ефективності організованих заходів.

Займаючи важливе місце серед інших підсистем, комплексного контролю психологічний контроль складається з сукупності параметрів засобів, методів і заходів по оцінці індивідуально-типологічних особливостей особистості спортсмена, його загальних і спеціальних психомоторних здібностей, психічного стану в екстремальних умовах змагань, соціально-психологічних характеристик спортивних команд.

Психологічний контроль повинен бути комплексним, виходячи з наступних вимог:

1.В процесі психологічного контролю вивчаються:

•Особистість спортсмена, як складна багаторівнева система;•Психічні процеси різного рівня побудови. Які беруть участь в саморегуляції рухової і інтелектуальної активності;

•Психічний стан, як багатокомпонентна характеристика спортсмена на даний час, яка відображає ступінь врівноваження з звичайним і соціальним середовищем. Вивчаючи вказані компоненти, необхідно використовувати комплексний, системний підхід, оскільки про жодного з них не можна судити ізольовано.

2.Будь-який з трьох наведених компонентів характеризуються індивідуальними особливостями особистості спортсмена, спортивно-важливими відносинами, в який даний спортсмен знаходиться і соціально-психологічним статусом спортсмена в команді.

3.Результатами психологічного контролю обов’язково співставляються з даними педагогічного, медичного, біохімічного і інших видів контролю.

Виділяють такі види психологічного контролю в спорті:

•Глибинно-комплексне обстеження (ГКО).

•Етапне комплексне обстеження (ЕКО).

•Поточне обстеження (ПО).

•Оперативний психологічний контроль або обстеження загальної діяльності(ОК або ОЗД).

ГКО здійснюється з метою психологічної діагностики, консервативних, відносно стабільних, мало змінних властивостей і якостей особистості спортсмена. В повному об’ємі ГКО проводиться постійно, в спокійній лабораторній обстановці, не менш ніж за 2 місяці до відповідальних змагань і потребує 4-6 годин для кожного спортсмена.

Основними психологічними параметрами, діагностичними , при цьому контролі, являються: властивості нервової системи і темпераменту, рівень розвитку психічних процесів і властивостей уваги, відносно постійних станів і конфліктів, соціально-психологічний статус спортсмена в команді і ступінь його адаптації до потреб колективу, направленість особистості і риси характеру, керівні настанови і відносини. ГКО повторюється раз в два роки, причому вивчаються всі названі компоненти крім властивостей нервової системи і темпераменту.

Отримана інформація може бути використана для:

•Рішення задач відбору і орієнтації спортсмена в команді;

•Індивідуалізації планування багатомісячного та річного циклів підготовки;

•Визначення індивідуальної оптимальної стратегії і тактики педагогічних взаємодій-виховних заходів, засобів і методів проведення тренувальних занять перед змагальної підготовки;

•Виділення осіб, які потребують, психопрофілактичних і психорегуляційних взаємовідносин під час тренування і особисто при підготовці і участі в відповідальних змаганнях.

ЕКО проводиться для оцінки стабільних психічних станів і врахування основних факторів, які визначають такі стани соціально-психологічних і інших умов підготовки, зміст і напрямки тренувального процесу, за дач, які стоять перед спортсменами.

Етапний контроль проводиться на початку і в кінці кожного етапу підготовки спеціального приміщення і займає 35-60 хвилин на кожного спортсмена. Основними напрямками даного контролю являються: вивчення відносин в команді по горизонталі (спортсмен-спортсмен) і вертикалі (спортсмен-тренер), мотивація і активність, впевненість в своїх силах і перспективах, оцінка рівня розвитку і функціонування психічних процесів, які беруть участь в саморегуляції рухів і рухових дій, як неспецифічних критеріїв технічної підготовки і як критеріїв успішності рішення основних задач етапу, діагностика, актуальних конфліктів і емоційного стану спортсмена.

Отримана інформація використовується для:

•Індивідуалізації управління в процесі підготовки;

•Створення модельних характеристик рівня підготовки і стану готовності спортсменів до змагань;

•Для визначення конкретних засобів психологічної взаємодії (на етапі безпосередньої передзмагальної підготовки).

ПО здійснюється для оцінки тих змін в психічному стані спортсмена, які відбуваються у відносно короткі періоди тренувального процесу - протягом одного мікроциклу або одного заняття. Проводиться такий контроль протягом 3-5 хвилин, або в останній день мікро циклу (після заключного заняття), або щоденно, ранком або ввечері на місці, де спортсмени тренуються або проживають.

Головна мета ПО – вияснити вплив мікро циклів або тренувальних занять на ті компоненти психічного стану, які найбільш тісно пов’язані з активністю, точністю і стабільністю саморегуляцій рухової діяльності, отримана інформація використовується для індивідуалізації (на основі поточної корекції) підготовки спортсменів. Це важливо, тому, що для оцінки впливу тренувального навантаження на психічний стан спортсмена необхідно враховувати специфіку рухової активності. Втома, викликана інтенсивним навантаженням негативно відбивається на тих показниках швидкості і точності саморегуляції, які не являються специфічними в конкретному виді спорту. І, навпаки, інтенсивний мікро цикл позитивно впливає на ті регулятивні функції, які забезпечують специфічну рухову активність.ОК або ОЗД. Мета даного виду контролю – визначення психічних станів, що змінюються в результаті безпосередньої підготовки до виконання спортивної вправи, або під впливом цієї вправи. ОК проводиться на місці тренувальних занять або змагань і займає до однієї хвилини. Основним напрямком оперативного контролю являється оцінка психічного стану спортсмена з точки зору ступеня відповідності його наступаючої рухової діяльності. Саме на основі виділення ступеня готовності можливо, по-перше, прогнозувати результат діяльності, і , по-друге, коректувати або стан спортсмена, або вимоги до нього, або ж саме завдання.

Накопичений досвід оперативного контролю показує, що спортсмени достатньо тонко розрізняють ступі співвідношення психічного стану задачам і що емоційний фон являється не менш важливим показником успішності діяльності на тренуванні, ніж фізичне самопочуття.

4.Стиль керівництва і психологічна підготовка тренера з футболу.

Стиль керівництва – постійна сукупність особистісних індивідуально-психологічних характеристик тренера, який управляє спортивною командою, за допомогою яких він реалізує той чи інший метод керівництва залежить від ступеня вираження і оптимального ефективного співвідношення в особистості тренера, вроджених задатків і отриманого професійного і життєвого досвіду.

При однаковій системі виховання і навчання, рівні спортивної майстерності з людей, в тому числі і колишніх висококласних спортсменів можуть сформуватися не тільки різні по стилю тренери, але і вдалі чи невдалі. Це залежить від багатьох причин.

Оскільки спорт як і інші види діяльності пов’язаний з теорією і практикою наук про управління людьми, в ньому також використовують класифікацію стилів керівництва, вперше розроблених в 1938 р. німецьким психологом Куртом Левіним, який запропонував використовувати для визначення стилю терміни “авторитарний”, “демократичний”, “ліберальний”.

Авторитарний або директивний стиль керівництва характеризується повним його єдино начальництвом. Особисте прийняття рішень має за мету залишити за собою виключне право наказувати. Всі керівні взаємовідносини тренера – автократа перетворюються у форму наказу, вимоги, розпорядження. Будь-які відступи, неточності при їх виконанні, прояв ініціативи і самостійності викликають негативну реакцію тренера з відповідними мірами. Такий тренер робить це не з метою проявити піклування до спортсменів і їх досягнень, а готовий зробити все, для того, щоб не зірвати поставлені перед ним завдання і завоювати визнання і першість;

В команді таких тренерів, як правило є “улюбленці” і їм протилежні спортсмени, оскільки такі тренери не люблять коли їм суперечать і висловлюють самостійну точку зору. Не вміючи знайти оптимальний, рівний тон в спілкуванні зі спортсменами і друзями, тренер-автократ при невдалих виступах зривається, заряджається сварками, звинуваченнями, а при вдалих виступах навпаки.

Демократичний або колегіальний стиль керівництва характеризується передачею тренером частини своїх повноважень і функцій членам команди, або своїм помічникам. Такий тренер обговорює свої рішення з усіма членами команди.

Контролюючи діяльність своїх підопічних, такий зосереджує увагу на головному, не переходячи на дрібниці і в своєму окрузі хотів би бачити кваліфікованих, ініціативних спеціалістів.

Ліберальний стиль характеризується мінімальним втручанням тренера в процес управління командою. Такий тренер знаходиться немовби в стороні від всього чим займаються спортсмени. Контроль він здійснює від випадку до випадку, основне своє завдання вбачає в поставці інформації і є посередником між своєю командою і іншими. Вимоги, поради, рекомендації тут відсутні, їх змінюють просьби.

В спортивній діяльності рідко зустрічаються прояви діяльності, яка б точно вкладалась тільки в конкретний стиль керівництва. Переважно тренер застосовує всі три стилі керівництва, але виразність їх відбувається різко. Володіння одним чи двома із розглянутих стилів характеризує той чи інший індивідуальний стиль керівництва тренера.

В спорті порівняно з іншими видами діяльності, частіше серед тренерів, як керівників, переважає автократичний стиль керівництва спортивною командою.

Тренери з демократичним стилем управління можуть добитися більших успіхів, ніж тренери-автократи, в силу наступних причин:

•Менш авторитарний тренер більше доступний спортсмену. Спортсмени вільніше себе почувають з ним і спілкуються з більшим бажанням, тому тренер може краще взнати про їх застереження, проблеми, можливі розчарування і тим самим застерегти небажані тенденції і їх протікання в команді;

•Спортсмени мають можливість проявити ініціативу і самостійність, досягнути певної самостійності в складних ситуаціях, що являється хорошою школою;

•Тренеру вдається передати частину відповідальності за прийняті рішення спортсменам і вони починають відчувати свій авторитет;•Спортсмени, дії яких не обмежуються авторитарним тренером, можуть приймати більш гнучкі тактичні рішення і тренувати такі навики;

•Більш гнучкий тренер на відміну від авторитарного не приймає авторитарних претензій і заявок з боку інших;

•Авторитарного тренера відрізняє велика нетерпимість і фанатизм.

Більш гнучкий тренер готовий прийняти людей такими, які вони є насправді, оцінити їх позитивні і негативні сторони, поважати не тільки свою, але і чужу думку.

В будь-якому випадку, для ефективного управління спортивною командою тренер повинен мати напрацювання розумного співвідношення авторитарної і демократичної поведінки, виробляти в собі особливості і риси управління, які ведуть до успіху і передчасно відсторонювати ті з них, які є причиною неефективного управління, а саме:

1.“Зіркова хвороба”, ілюзійна віра в те, що ти маєш виключне право розпоряджатися долею людей.

2.Надзвичайна підозрілість, помилкова впевненість в тому, що коли ти неправий, то всі навколо схожі на тебе.

3.Амбіційність і , як наслідок, погляди зверху.

4.Незнання необхідностей і інтересів підопічних тобі тренерів і спортсменів.

5.Невміння стимулювати за хороші показники і наказувати за погані.

6.Невміння або небажання бути привітним з членами команди, оточуючими.

7.Невіра в можливості своїх підлеглих.

8.Керівництво справами команди безпосередньо замість того, щоб вміло розподіляти її між своїми підопічними.

9.Утримання керівництва в одних руках замість того, щоб дати підопічним самим приймати рішення і, тим самим, стримувати ініціативу.

10.Невіра в професіоналізм своїх людей і виконання за всіх відповідальної роботи.

11.Невміння розробляти стратегію і тактику діяльності, планувати роботу і передбачати наслідки.

Користуючись будь-яким стилем управління, тренер перш за все повинен пам’ятати, що мистецтво управління спортивною командою залежить від його вміння грамотно і розумно виконувати наступні функції:

•Організовувати – будувати подвійний організм команди, матеріальний і соціальний;

•Розпоряджатися – пов’язувати і об’єднувати, співставляти всі дії і зусилля;

•Передбачати – вивчати майбутнє, прогнозувати і встановлювати програму дій.

При цьому слід знати такі правила:

1.Тільки два стимули заставляють людей виконувати будь-яку діяльність добре – жага заробітної плати і страх її втратити.

2.Якщо у чоловіка немає егоїстичної зацікавленості в справі, то не буде і повної віддачі. Така природа людини і боротися з нею немає сенсу.

3.Секрет успіху формування команди потрібно знаходити у спортсменів, які самі бажають робити те, що хочете їм представити за ту винагороду, яку ви можете їм дати.

4.Потрібно частіше спілкуватися з усіма членами спортивної команди: це сприяє укріпленню у них відчуття прийняття участі до загальної справи.

5.Для того, щоб управляти, порядок і послідовність зі сторони керівника повинні інколи цінитися навіть вище ніж великі подарунки.

6.Якщо тренер не підходить на посаду керівника, не потрібно намагатися змінити людину – краще поміняти посаду.

7.Дуже добре якщо молодий тренер в управлінні командою веде себе радикально – з віком і досвідом він стане консервативним.

8.Всяка робота яку спортсмени виконують охоче не здається їм тягучою.

9.Слова керівника – обов’язок.

10.Чим ближче бажана мета – тим більше вона мобілізує команду.

11.Не можна дозволяти спокійно жити спортсменам і тим хто працює з тренером. Не можна дозволяти їм легко пристосовуватися до чого-небудь. Потрібно, щоб вони переживали і весь час оглядались через плече.

12.У будь-якій справі 80% успіху залежить від того хто керує і тільки 20% від підлеглих йому.

13.Людина, яка надто боїться ненависті неспроможна управляти.

5 Конфлікти, їх вплив на діяльність команди.

Теорія управління говорить про те, що при 30% незадоволених або критично настроєних осіб в команді починається дезорганізація керуючої системи, а при 50% наступає криза, яка породжує конфлікт з усіма наслідками, що виходять з нього. Але, в той же час, повна відсутність конфліктів всередині команди – умова не тільки не можлива, але й небажана.

Аналіз різних конфліктних ситуацій дозволив виділити деякі їх різновиди.

В залежності від кількості людей, які беруть участь в конфліктах виділяють: соціальний, між груповий, між особистісний і внутрішньоособистісний. Всі ці різновиди конфлікту притаманні спорту і в тій чи іншій формі проявляються в ньому. Наприклад соціальний конфлікт, який характеризується класовими соціально-економічними протиріччями, зіткненням систем громадських відносин, на перший погляд нічого подібного не має з спортом. Але коли мова йшла про конфліктні ситуації і суперництво на міжнародній арені за участю радянських спортсменів і представників капіталістичних країн ситуація набирала зовсім іншого значення. Успіх виступу спортсмена на таких змаганнях – це не тільки справа спортсмена або тренера, це й характеристика тієї громадськості, яку вони захищають.Між груповий конфлікт виникає у момент змагань команд або спортивних груп. Він проявляється не тільки в командних, але й в індивідуальних видах спорту, в єдиноборствах.

Міжособистісний конфлікт – це зіткнення інтересів поглядів двох або більше особистостей, несумісність норм поведінки, незадоволення важливих для них необхідностей і цінностей. Між особистісні конфлікти можуть проходити як між спортсменами різних команд, так і в середині однієї команди.

Міжособистісні конфлікти можуть бути: в залежності від часу протікання – короткотермінові і довготермінові; по напрямку: взаємні, односторонні, багатосторонні; по формах прояву – скриті, відкриті; по наслідках: руйнівні і конструктивні; які мають ціль: передбачувані, не передбачувані; по сфері, в якій вони виникають – ділові і неформальні.

Всі різновиди конфліктних мотивів можна об’єднати в декілька основних груп:

1.Рівень специфічних якостей, які являються головними компонентами спортивної майстерності.

Не однаковий рівень фізичної і технічної підготовки, який проявляється в екстремальних умовах може стати причиною конфліктів між членами команди, а також між спортсменами і тренером. За даними спостережень 54% конфліктів проходять по цій причині.

2.Рісто-вагові дані спортсменів. В деяких видах спорту важливе значення в досягненні високих результатів має ріст і вага. Спортсмен, який не контролює свою вагу, може викликати незадоволення тренерів.

3.Різновидність в психологічних характеристиках. Різна швидкість обробки інформації, мислення, темпу, ритму виконання рухів може викликати взаємне незадоволення, а в результаті конфлікт.

4.Якості особистості взаємодіючих сторін:

•Які проявляються в самій діяльності в формальній сфері спілкування;

•Які проявляються в неформальній сфері спілкування.

До особистісних якостей, які проявляються в формальній сфері спілкування слід віднести:

у тренерів:

•Відсутність витримки, здатність терпляче чекати кінцевого результату реалізації своїх планів;

•Невміння аналізувати;

•Недисциплінованість;

•Відсутність необхідності в досягненні поставлених цілей.

у спортсменів:

•Нездатність підкорюватися;

•Недисциплінованість;

•Відсутність мужності, здатності піти на ризик;

•Невміння витримувати максимальні напруження;

•Небажання прийти на допомогу.

Взаємодія цих якостей на конфліктну ситуацію підсилюється в залежності від стилю керівництва тренера.

Так 48% конфліктних ситуацій між тренером і спортсменом в індивідуальних видах спорту, 53% – в командних виникає через недисциплінованість спортсменів.

До особистісних якостей, які проявляються у неформальній сфері спілкування, які можуть бути причиною негативних відносин:

•Нездатність проникнути в духовний світ ближнього, відсутність співчуття і переживання;

•Демонстрація гонору;

•Самозакоханість, егоїстичність;

•Недобросовісні відносини;

•Мати за мету отримати тільки власну вигоду;

•Агресивність та грубість;

•Відсутність почуття справедливості.

5. Розголошення між тренером і спортсменами інформації по:

•напряму системи цінностей;

•поглядів на системи засобів і методів підготовки;

•різних життєвих процесів, своїх і чужих дій;

•цілей і задач, методи їх досягнення;

•відношення до діяльності.

6. Причини, які скриваються в процесі спілкування між особистих контактів і комунікацій:

•форма відношення спортсмена один до одного і з тренером;

•ознайомлення спортсмена з тим, як до нього ставляться його друзі;

•манера поведінки і характер дій;

•низький культурний рівень поведінки.

7. Негативні психічні стани, серед яких необхідно відмітити такі як:

•підвищення нервозності, психічне напруження;

•не стійкий настрій, образливість;

•пасивність, інертність по відношенню до оточуючих;

•відчуття роздвоєності, невпевненості;

•страхи, викликані травмами, хворобами.

Ці психічні стани можуть бути не тільки причинами, але й наслідками наступних конфліктів, результатом визначеної діяльності.

Внутрішньоособистісний конфлікт несе в собі не тільки руйнівні, але й конструктивні початки. Нерідко оцінка і переоцінка своїх слів і дій розвивають критичність, здатність дивитися на себе зі сторони вчить рахуватися з думкою оточуючих, боротися з проблемами. В конфлікті перевіряється людина, її порядність, відношення до людей. Іншими словами, через конфлікт особистість може мінятись і удосконалюватись.Міжособистісні конфлікти також мають свої позитивні і негативні сторони. Одні з них допомагають спортсменам досягти взаєморозуміння, скасувати непорозуміння, навести хороші відносини і покласти початок здоровій критиці і самокритиці. Другі, навпаки, знижують активність і продуктивність діяльності як окремого спортсмена, так і всього колективу, піднімають емоційну напругу і тривогу, сприяють формуванню розвитку таких незмінних якостей, як злість, мстивість, бажання нанести біль і образу, порушують дисципліну. Перші, можна віднести до конструктивних конфліктів, другі – руйнівних.

За даними спостережень в 62% тренерів в індивідуальному спорті і, 82% – в командних, розуміючи роль руйнівних конфліктів в формуванні психологічного клімату, першими шукають шлях до нормалізації відносин в колективі: передивляються плани підготовки, власні педагогічні прийоми і т.д.

Якщо тренер бачить, що в команді виникають конфлікти, то для нормалізації психічного стана спортсменів обирає один із шляхів:

•передивитися характер тренувальних навантажень, їх інтенсивність, об’єм, інтервали відпочинку;

•продумує засоби реабілітації, обираючи такі, які відповідають потребам учнів;

•своє спілкування зі спортсменами побудує так, щоб воно не викликало в них негативних відносин;

•оперативно буде втручатись в усуненні причин, які викликали конфлікт.

Таким чином попередити конфлікт – це означає вчасно відчути напруження відносин, скасувати різні поводи і причини для невдоволення.

Коли людина знаходиться в конфліктній ситуації для більш ефективного вирішення проблем необхідно вибрати стиль поведінки, враховуючи при цьому власний стиль, стиль інших задіяних в конфлікт людей, а також природу самого конфлікту.

Існує 5 стилів вирішення конфлікту: Метод, розроблений Томасом Кілменном в 1972 році, дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Згідно методу стиль поведінки, в конкретному конфлікті визначається тією мірою, в якій людина може задовольнити власні інтереси і інтереси іншої сторони.

Якщо представити графічно, то виходить сітка Томаса Кілменна, яка дозволяє визначити місце і назву для кожного з 5 основних стилів вирішення конфлікту.

Стиль

конкуренції

Стиль співробітництва

Стиль

ухиленняСтиль

просування

Міра в якій ви намагаєтеся задовольнити інтереси іншої сторони.

 

6. Психологічна регуляція спортсменів.

Серед багатьох факторів, що впливають на ефективність діяльності в спорті, одним з головних є рівень психологічного напруження спортсмена. В повсякденному житті такий рівень коливається в широких межах, від дрімаючого стану, до стану збудження. Відсутність свідомої психологічної напруги спостерігається під час сну. Максимум психічного напруження – межа можливостей людини, коли повністю реалізується підготовка і запаси організму.

В спорті психічне напруження виникає як на тренуваннях як і на змаганнях, але воно відрізняється за напрямком і змістом. Напруження на тренуваннях пов’язане головним чином, з процесом діяльності, з необхідністю переносити вплив зростаючого фізичного навантаження, тому воно називається процесуальним. В екстремальних умовах змагань добавляється ще й напруження, що визначається ціллю досягнення найбільшого результату. Це – результативне напруження. Ці два види психологічного напруження можуть проявитись не тільки в процесі тренувальної чи змагальної діяльності, але й до неї, при цьому процесуальне напруження виникає безпосередньо перед тренуванням, а результативне може виникати за довго до початку змагань.

Само по собі психічне напруження є фактором позитивним, тим, що відображає активність всіх функцій і систем організму, що забезпечують їй високу продуктивність.

Однак, якщо напруження надзвичайно високе, з чим постійно пов’язаний спорт, вони можуть переростати в психічну перенапруженість. Вона розглядається психологами як фактор, що впливає на спортсмена, оскільки це дисбаланс функцій, надмірне емоційне збудження, негативна затрата енергії.

До психічного перенапруження призводить довготривала робота спортсмена на межі між напруженням і виснажливою роботою, що все частіше зустрічається на сучасних тренуваннях при супервисокому рівні спортивних досягнень.

В підсумку спортсмен знаходиться на одній з трьох стадій психічного пренапруження: нервовості, порочної стенічності чи астенічності.

І снують загальні і специфічні для кожної стадії ознаки психічного перенапруження.

Загальні – швидка втомлюваність, втрата працездатності, порушення сну, часткові головні болі.

Перша стадія – нервозність. Її специфічними ознаками є: нестійкий настрій, примхливість, виникнення неприємних відчуттів у м’язах, внутрішніх органах.

Друга стадія – порочна стенічність. Її ознаки – наростаюче нестримне подразнення, емоційна нестійкість, висока збудливість переживання.

Третя стадія – астенічність. Вона характеризується загальним депресивним настроєм, тривогою, невпевненістю в своїх силах, високою ранимістю.Підвищити або покращити як фізичний так і психічний стан спортсмена, зняти його психічну напругу простіше тоді, коли спортсмен володіє відповідними методами психологічної регуляції.

Наукою доведено, що нормальний психологічний стан значно підвищує можливості ефективності дій спортсмена приблизно на 20%, м’язову силу до 90% , відчуття зору і слуху – на 35-65 %, зменшує кількість помилок і неточностей в діях в 5-10 разів.

Підтримці сприятливих станів психіки в немалій мірі сприяє правильна побудова режиму тренувань, підготовка до змагань, організація соціально-психологічного клімату в команді, раціональність систем відновлення і відпочинку, вітамінотерапія і т.д. однак основну роль в нормалізації психічного стану відіграє вміння самого спортсмена зробити це, або ступінь оволодіння ним прийомами психічної саморегуляції.

Під психічною саморегуляцією розуміється вплив спортсмена на свою власну психіку з метою ціле направленої регуляції діяльності всіх систем організму, його реакцій, процесів, станів.

Методи психорегуляції класифікуються за декількома ознаками. По змісту – на вербальні і невербальні, які поділяються на апаратурні і без апаратурні. За З а особливостями реалізації методи психорегуляції діляться на контактні і безконтактні.

До найбільш вивчених методів гетеро регуляції, що застосовуються в спортивній діяльності, відноситься гіпноз. В цьому зв’язку найбільш типовими завданнями, що вирішуються в спорті за допомогою гіпнозу, є:

—позбавлення спортсмена від страху отримання наступної травми;

—виклик у спортсмена асоціацій з його попередніми успіхами;

—вилучення з пам’яті спортсмена асоціацій які можуть негативно вплинути на ефективність його діяльності в умовах відповідальних змагань.

Гіпноз в спорті не відкриває які-небудь надзвичайні додаткові можливості спортсмена, але дозволяє в найбільш повній мірі реалізувати існуючі у нього потенційні можливості, які в звичайному стані використовуються в меншій мірі.

Сеанси гіпнозу повинен проводити спеціаліст, котрий має відповідну медичну освіту, спеціальні професійні знання і практичний досвід.

 

Список використаної літератури

1.«Эмоционально-волевая подготовка спортсменов» – Здоров’я, Київ 1982 г.

2.Бриль М.С., «Отбор в спортивных играх» – – ФиС, Москва, 1980г.

3.Волков В.М., Филин В.П. «Спортивный отбор» – ФиС, Москва, 1983г.

4.Вяткин В.А., «Роль темперамента в спортивной деятельности» – ФиС, Москва, 1978г.

5.Коломийцев Ю.А., «Взаимоотношения в спортивной команде» – ФиС, Москва, 1984 г.

6.Параносич В., Лазаревич Л., «Психодинамика спортивной группы » – ФиС, Москва, 1977 г.

7.Рогов Е.И. «Настольная книга практического психолога в образовании» – Владос, Москва 1996 г.

8.Соломонко В.В., Лисенчук Г.А., Соломонко О.В., “Футбол”, видавництво “Олімпійська література” при Українському державному університеті ф. в. і с. Київ 1997р.

9.Ханин Ю.Л., «Психология обращения в спорте» ФиС, Москва, 1980 г.

10.Цзен И.В., Пахомов Ю.В., «Психотренинг: игры и упражнения» – ФиС, Москва, 1980г.