Навчально-тренувальний процес в гімнастиці
ПЛАН
1.Навчання і тренування, як єдиний педагогічний процес
2. Принципи тренування
2.1. Єдність поглибленої спеціалізації і направленості до високих досягнень.
2.2.Єдність загальної і спеціальної підготовки.
2.3. Неперервність тренувального процесу.
2.4. Єдність поступового підвищення навантаження і тенденції прагнення до максимальних результатів.
2.5. Хвилеподібність динаміки тренувальних навантажень.
2.6. Циклічність тренувального процесу.
3. Завдання і зміст процесу тренування
3.1. Основні завдання спортивного тренування.
3.2. Зміст навчально-тренувального процесу з гімнастики
1. Навчання і тренування, як єдиний педагогічний процес
Необхідно, щоб організм учнів повною мірою пристосувався до складної спортивної діяльності. Важливим є також виховання морально-вольових якостей. Цілком зрозуміло, що на все це потрібен тривалий час. Спостереження свідчать, що для досягнення високого рівня спортивної майстерності спортсмен затрачає 4-8 років. Але, оскільки процес спортивного вдосконалення практично є безмежним, то й роботи над розвитком і вдосконаленням рухових та морально-вольових якостей не обмежується певним часом. Так, заслужений майстер спорту, чемпіон світу та Олімпійських ігор М.Воронін шлях від новачка до майстра спорту пройшов за 3,5 року. Валерій Кердиміліді, неодноразовий чемпіон, затратив для цього 5,5 року. Приблизно за такий самий час оволодівають майстерністю і дівчата-гімнастки. Наташа Кучинська високої спортивної майстерності досягла за 3,5 року, Лариса Латиніна – за 5, Зінаїда Вороніна – за 4,5 року. Але їхня праця над вдосконаленням своєї майстерності на цьому не припинилась. Досить сказати, що провідні гімнасти тренуються щодня по кілька годин і навіть два рази на день.
Різні строки підготовки гімнастів насамперед залежать від індивідуальних (конституційних) особливостей гімнаста, здібностей, від умов тренування, цілеспрямованості та інших факторів. Бувають випадки, коли спортсмен від природи наділений неабиякими здібностями до рухової діяльності, але займається гімнастикою без особливого бажання. Природно, що в такому разі шлях до спортивної майстерності затягується. Буває, що спортсмени з меншими здібностями, завдяки великому бажанню, наполегливості і цілеспрямованості, а головне – великій працелюбності, досягають значних спортивних успіхів за порівняно короткі строки.
У спортивній діяльності формування людини здійснюється у відповідності з тим моральним зразком, з тим ідеалом, який випливає з вимоги суспільства до людини. При цьому передбачається вільний розвиток індивідуальних особливостей особистості.
Нерідко молоді спортсмени, що досягли певного успіху, зазнаються, стають недисциплінованими, переоцінюють свої можливості. Найчастіше це трапляється з учнями тих тренерів, які в своїй роботі більше захоплюються спортивними досягненнями, а питанням виховання учнів приділяють недостатню увагу. Тут доречно зазначити, що виховати людину відповідно до умов морального кодексу нашого суспільства значно важче, ніж розвивати її фізично, формувати спеціальні фізичні навички.
2. Принципи тренування
Тренування з гімнастики будується на основі відомих принципів, загальних для спортивної діяльності. Розглянемо особливості цих принципів в гімнастиці.
2.1. Єдність поглибленої спеціалізації і направленості до високих досягнень.
В відповідності з цим принципом тренування гімнаста необхідно будувати з врахуванням ближньої і дальшої перспективи. В перспективному плані необхідно визначити програму-максимум для кожного гімнаста і для колективу в цілому. Максимум, як найвище досягнення гімнастів – поняття відносне. Кожному етапу підготовки відповідає свій “максимум”, який проявляється в складності вправ, які засвоюються, в об’ємі тренувальних навантажень. Найвищим досягненням для гімнаста-початківця – програма наступного спортивного розряду, для майстра спорту – модельні вправи “гімнаста майбутнього”. У найбільш підготовлених гімнастів довільна програма складається з 10-12 складних частин.
Принцип прогресування, направленості до високих досягнень виражається у все збільшуючих вимогах, передбачених правилами змагань, до змісту і композиції вправ.
Принцип поглибленої спеціалізації передбачає більш строгий звіт особливостей гімнастики як виду спорту. По-першу, це повинно проявлятись в обґрунтованому виділенні етапів спеціалізованої підготовки гімнастів в зв’язку з віком і рівнем їх готовності. І, по-друге, в переважній більшості використання чисто спеціалізованих засобів тренування. Це перш за все вправи, які визначають майстерність гімнаста (елементи програми, з’єднання, комбінації), засоби спеціальної фізичної і функціональної підготовки.Поглиблена спеціалізація невід’ємна від врахування індивідуальних особливостей гімнаста, що передбачає підбір не тільки засобів тренування в зв’язку з відмінностями одного гімнаста від іншого, але і спеціалізацією гімнаста як багатоборця з виділенням деяких видів багатоборства для більш поглибленої підготовки. Визначення гімнастам ударних видів і більша (глибша) спеціалізація в цих вправах з врахуванням їх схильностей і можливостей стимулюють учнів, допомагають підвищити їх активність.
2.2.Єдність загальної і спеціальної підготовки.
Сукупність всіх сторін, які визначають всебічну підготовку гімнаста як єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей, дає право рахувати таку підготовку загальною по відношенню до спеціальної, яка направлена на вирішення більш вузьких завдань.
Спеціалізована підготовка, максимальний розвиток якої-небудь якості, засвоєння понадскладних елементів можливі при підвищенні загального рівня підготовленості. В свою чергу, загальну підготовку можна розглядати як додавання ефекту від вирішення завдань, типових для спеціальної підготовки. Важливим методичним питанням є визначення балансу загальної і спеціальної підготовки на різних етапах становлення майстерності гімнастів. За правилом “лійки” широке використання засобів загальної підготовки звужується на етапах досягнення майстерності, а використання засобів спеціальної підготовки, навпаки, повинно зростати.
Принцип єдності спеціальної і загальної підготовки знаходить своє біологічне і соціальне обґрунтування в уявленнях про єдність систем організму, про єдність індивідуума і середовища. Вплив спеціальних вправ для локального розвитку яких-небудь функцій, безсумнівно, відобразиться на організмі гімнаста в цілому. Даний принцип дає можливість відрізняти і в той же час роздивлятись в єдності протилежні на перший погляд явища. Наприклад: загальнорозвиваючі вправи – вправи локальної дії; ЗФП – СФП; об’ємний матеріал – класифікаційну програму; багатоборство – спеціалізацію на окремих видах; загальну працездатність – спеціальну витривалість.
2.3. Неперервність тренувального процесу.
Принцип неперервності випливає з необхідності проведення цілорічного і багаторічного тренування. Інакше в сучасному спорті не можна і думати про досягнення високих результатів. В гімнастиці особливо важливо дотримуватись цього принципу в зв’язку з тим, що утворення рухових навиків потребує постійного підкріплення, повторення, а нагромадження рухового вантажу – систематичності.
Умовою проведення безперервних занять є своєчасне відновлення функцій організму. Багатогодинне напружене тренування неможливе без відновлюючих заходів і відпочинку. В результаті систематичних занять настає стан тренованості, що являється показником відповідності, пристосованості організму до певних навантажень. В цьому випадку тренування можна уявити як процес функціонального пристосування організму до навантажень.
Гімнасти, що хочуть досягти високих результатів, тренуються майже кожен день і навіть два рази на день. Число занять в рік в цьому випадку перебільшує число днів в році. Неперервні заняття являються основою, на якій можна будувати плани оволодіння новими вправами і збільшення навантажень.
Завдяки регулярним заняттям формується фігура гімнаста, рельєф мускулатури, осанка (постава). Треновані гімнасти швидше відновлюються, економніше витрачають енергію. Перерви в заняттях досить швидко приводять до розтренування.
2.4. Єдність поступового підвищення навантаження і тенденції прагнення до максимальних результатів.
Даний принцип логічно зв’язаний з попереднім, характеризуючи одну з самих суттєвих сторін спортивної діяльності. Сама по собі неперервність занять не забезпечує ріст спортивних досягнень, звичайна повторність не являється стимулом вдосконалення. На фоні неперервних занять необхідно поступово збільшувати навантаження: оволодівати все більш складними елементами, з’єднаннями, комбінаціями, підвищувати об’єм і інтенсивність тренувальної роботи. Відомий фізіолог А.А. Ухтомський коротко сформулював закон пристосування живого організму: “Робота будує орган”. Поступово збільшувані навантаження приводять до нового, більш високого рівня функціональної адаптації. Властивість організму поповнювати затрати і понадзатрати енергії з перебільшенням доробочих можливостей в період відновлення отримала назву “гіперкомпенсації”, “понадвідновлення”.На цій біологічній закономірності і побудований принцип підвищення навантажень, впритул до максимальних. Поняття про максимальні навантаження в гімнастиці досить відносне. Показники звичайної тренувальної роботи гімнастів-майстрів спорту для гімнастів-розрядників являються максимальними і навіть граничними. Поступове підвищення навантажень як реалізація принципу поступовості характерне для багаторічної підготовки гімнастів. Але не менш характерною рисою тренування, особливо гімнастів високої кваліфікації, являється періодичне застосування високих навантажень, близьких до “межі” їх можливостей. Подібні “ударні” тренування типові для сучасної гімнастики, але використовувати їх слід епізодично, у вигляді “ударного” мікроциклу тренування або в вигляді “ударного” тренування в ряду інших занять в мікроциклі. Слід підкреслити, що виходи на максимум навантаження можливі завдяки систематичному нарощуванню тренованості в діапазоні оптимальних значень навантаження для даного гімнаста. В цьому і полягає єдність поступовості і тенденції до максимальних навантажень.
2.5. Хвилеподібність динаміки тренувальних навантажень.
Всебічні дослідження тренувального процесу в гімнастиці виявили загальну закономірність в динаміці навантажень – хвилеподібність.
Дослідження, проведені М.Л.Украном, Є.А.Земськовим, У.Х.Ніязбєковим, Ф.І.Гримальським та ін., свідчать про те, що найбільш раціонально будувати тренувальний процес (як в одному занятті, так і в мікроциклі тренування і на більш довгих відрізках часу) з врахуванням цієї закономірності.
Правдоподібно, що використання тренувальних навантажень по принципу їх хвилеподібної зміни по об’єму і інтенсивності зв’язане з взаємодією процесів втоми і відновлення, обумовлено ритмом фізіологічних процесів. Прийнято виділяти малі хвилі, які охоплюють і характеризують навантаження декількох тренувальних днів (мікроцикл тренування), середні хвилі, які підсумовують навантаження декількох мікроциклів і характеризують етап (мезоцикл) тренування, наприклад, в підготовчому періоді і в змагальному періоді. На кінець, великі хвилі, які відображають загальну тенденцію в динаміці навантажень на тривалому відрізку часу (піврічних і річних макроциклах).
2.6. Циклічність тренувального процесу.
Принцип циклічності диктується необхідністю неодноразово повторювати ситуації, які забезпечують утворення стійких рухових навиків, досягнення визначеного рівня тренованості і стану спортивної форми. День в день гімнасти повторюють вправи на всіх видах багатоборства. Кожен такий тренувальний день вже являє собою маленький цикл, відносно замкнутий колом завдань, типових для одного тренувального дня. Декілька днів (частіше в рамках календарної неділі) утворюють мікроцикл тренування. Більш великі цикли охоплюють значні проміжки часу – від декількох неділь до півроку і року. Але вони також повторюються, якщо мати на увазі багаторічне тренування гімнастів. Але кругообіг різних стадій циклів тренування, етапів періодів, макроциклів не припускає повну замкненість, ізольованість кожного з циклів. Для характеристики структури всього процесу більше підходить модель розвитку по спіралі. В “витках” цієї спіралі відображається динаміка процесу тренування, яка направляється або вверх по спіралі – для досягнення більш високого рівня підготовленості, або вниз – при бажанні знизити ці показники.
3. Завдання і зміст процесу тренування
Видатні досягнення радянських спортсменів і зокрема гімнастів на першостях Європи, Чемпіонатах світу і Олімпійських іграх є яскравою демонстрацією успіху своєї вітчизняної культури, розвитку спортивного руху в нашій країні. Ці досягнення зумовлені наявністю в СРСР науково обґрунтованої, перевіреної практикою системи спортивного тренування, яка створилась протягом багатьох років зусиллями вчених, тренерів і самих спортсменів.
Радянська система спортивного тренування характеризується прагненням до фізичного розвитку і оздоровлення молоді, широким колом взаємозв’язаних завдань, прогресивними принципами, науково обґрунтованим підбором засобів і методів, циклічністю і етапністю в річному плані, перспективністю планування, високою організацією педагогічного процесу і лікарського контролю, забезпеченням гігієнічних умов.
3.1. Основні завдання спортивного тренування.
Завдання, які поставила перед фізкультурним рухом комуністична партія, зобов’язують викладачів гімнастики, тренерів звертати особливу увагу комуністичному вихованню учнів. Виховувати учнів слід в колективі і через колектив. В індивідуальних тренувальних заняттях неможливо виховувати почуття колективізму і товариства, які так необхідні кожному спортсмену. Вірне виховання учнів, виховання в дусі комуністичної моралі, являється органічною частиною тренувального процесу.
Основними завданнями спортивного тренування являються:
1. Всебічний фізичний розвиток і забезпечення здоров’я гімнастів.
2. Розвиток рухових якостей.
3. Опанування багатьох різноманітних гімнастичних вправ.4. Виховання моральних і вольових якостей.
5. Набуття теоретичних і методичних знань.
3.2. Зміст навчально-тренувального процесу з гімнастики.
В поняття змісту тренування входять усі аспекти навчально-виховної і тренувальної роботи з спортсменами, за допомогою яких можна розв’язувати численні завдання, що стоять перед педагогом і його учнями. У теоріях і практиці радянського спорту визначають такі сторони підготовки спортсмена: фізичну, тактичну, технічну, морально-вольову і теоретичну. Вони становлять основний зміст тренування. Усі ці сторони підготовки тісно пов’язані між собою і в своїй єдності забезпечують досягнення високої спортивної майстерності при систематичному і планомірному використанні належних засобів і методів тренування.
Фізична підготовка – це процес зміцнення здоров’я, забезпечення всебічного фізичного розвитку і виховання рухових якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості і гнучкості. Ці якості потрібні для формування і вдосконалення рухових навичок. Чим складніші рухові навички, тим більші вимоги ставлять до розвитку сили, спритності, гнучкості та інших якостей.
Особливістю гімнастики є наявність великої кількості різноманітних вправ на різних видах гімнастичного багатоборства. Одні вправи потребують сили, другі – спритності, треті – гнучкості і т.д. Отже, гімнаст повинен мати високий рівень розвитку всіх якостей. Фізична підготовка ділиться на загальну і спеціальну.
Загальна фізична підготовка передбачає самий широкий вплив на всі органи і системи організму, які забезпечують рухову діяльність гімнаста. Тому для загальної фізичної підготовки використовуються в більшій мірі вправи з широким спектром впливу. Так, при допомозі кросів або продовженого бігу помірної і перемінної інтенсивності у гімнастів розвивається загальна витривалість, вдосконалюється техніка бігу, покращується еластичність м’язів, вдосконалюються дихальна і серцево-судинна системи, а отже, зміцнюється здоров’я. Крім цього, з допомогою цих вправ виховуються вольові якості. В зимовий час з такою ж метою проводяться лижні прогулянки.
При використанні спортивних ігор (баскетбол, футбол) на гімнаста впливає ще більша кількість факторів, і крім вище перерахованих якостей , таких, як швидкість, спритність, координація рухів, покращується орієнтування в просторі і окомір, покращується точність рухів і т.д.
Значну роль для вирішення всебічного фізичного виховання відводиться загальнопідготовчим вправам (як гімнастичним, так і з інших видів спорту). Це різновиди ходьби і бігу, стрибки і метання, вправи з амортизаторами і обвантажуваннями (гантелі, гирі, штанга), вправи для виправлення дефектів осанки і інші.
Велика роль вправ загальної фізичної підготовки і як засобу активного відпочинку. Їх вводять (включають) також для різноманітності занять, зняття явищ психічної напруженості і пересиченості, які виникають при щоденних спеціалізованих тренуваннях.
При цьому необхідно враховувати можливості позитивного переносу при підборі засобів загальної фізичної підготовки гімнаста.
Велике значення ці засоби мають в фазі становлення гімнаста (етап початкової спеціалізації), коли закладаються основи для послідуючого багаторічного тренування. Ця фаза в основному охоплює контингент гімнастів юного віку, організм яких знаходиться в постійному розвитку і надто уразливий до дещо одностороннього впливу специфічних гімнастичних навантажень.
Програмно-нормативною основою загальної фізичної підготовки гімнастів являється комплекс спеціальної підібраних вправ і нормативи Державних тестів.
Спеціальна фізична підготовка повинна бути направлена на високий розвиток і підтримання тих якостей, тих органів і систем організму, які забезпечують успішне оволодіння конкретними вправами на всіх видах гімнастичного багатоборства. А для цього гімнасту необхідно розвивати силу і еластичність певних груп м’язів, рухомість хребта, плечових і кульшових суглобів, спеціальну стрибучість, точність, координованість рухів, підвищувати витривалість до динамічних і статичних зусиль, підвищувати рівень спеціальної працездатності.
Основними засобами спеціальної фізичної підготовки являються перш за все самі змагальні вправи гімнастичного багатоборства, а також спеціально-підготовчі вправи, які забезпечують прогресуючий розвиток якостей і ефективність процесу навчання і тренування гімнастів. Це – подібні до змагальних динамічні і кінематичні структурні вправи, при виконанні яких окремі м’язи або м’язові групи функціонують таким же або подібним чином (по напрямку, швидкості і амплітуді руху, по величині і характеру зусиль).
Необхідно відмітити одну загальну особливість методики розвитку фізичних якостей гімнастів, що передбачає створення “функціональної надмірності”, тобто такий розвиток якостей і здібностей, який значно перебільшує мінімально необхідне для вирішення рухових завдань, що ставляться перед гімнастом. Це забезпечить високий рівень надійності рухової діяльності гімнаста.В відповідності з принципом всебічності фізична підготовка гімнастів повинна будуватись на основі органічної єдності загальної і спеціальної підготовки. Єдність загальної і спеціальної підготовки гімнастів передбачає динамічне співвідношення загальнопідготовчих і змагальних вправ.
На різних етапах підготовки гімнастів можливі різноманітні варіанти співвідношення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. Наприклад, в перехідному періоді і на початку підготовчого періоду використовується більший об’єм вправ загальної фізичної підготовки, а потім в змагальному періоді зростає об’єм спеціально-підготовчих і загальних вправ (при зниженні об’єму загальнопідготовчих). Це співвідношення може незначно змінюватись в зв’язку з індивідуальними властивостями гімнастів або приватними завданнями окремих періодів тренування. По мірі росту спортивної майстерності гімнастів питома вага спеціально-підготовчих і змагальних вправ поступово зростає.
Технічна підготовка відіграє надзвичайно велику роль у досягненні високої спортивної майстерності. Адже критерієм для оцінки майстерності гімнаста його вміння тонко володіти координацією складних гімнастичних вправ, виконувати їх вільно, красиво, з широкою амплітудою. Складність технічної підготовки полягає в тому, що гімнасту доводиться оволодівати не однією, а дуже великою кількістю найрізноманітніших вправ різної трудності, різної рухової структури. Тому технічна підготовка гімнаста – складний, тривалий, а точніше, безперервний процес, який починається на етапі початкової підготовки і не припиняється протягом усього спортивного життя, бо гімнаст увесь час повинен вдосконалювати майстерність, яка не має меж.
Основи технічної підготовки закладають на ранніх етапах навчально-тренувальної роботи, тобто в період початкової підготовки юних гімнастів. Саме в цей час створюється база технічної підготовленості, так звана “школа” рухів, виховується почуття краси і виразності рухів. Без цього гімнасту дуже важко буде добитися високого класу спортивної майстерності. Ось чому з перших занять гімнастикою слід вимагати від учнів сумлінного і старанного ставлення до виконання будь-якої справи , починаючи з ходьби, піднімання рук і ніг, положення тулуба, голови та інших частин тіла. З цього й починається формування високої культури рухів. Набувши сталої навички і звички додержувати високої культури рухів підчас виконання елементарних вправ, гімнасти зберігають їх на весь час своєї спортивної діяльності. На відміну від інших видів спорту в гімнастиці високу культуру рухів можна ототожнювати з високою технікою виконання вправ. Про невдало виконану вправу ніяк не можна сказати, що вона виконана технічно правильно. Це цілком зрозуміло, бо основним критерієм оцінки виконання гімнастичних вправ є додержання зовнішньої форми.
Велику роль у формуванні культури рухів і створенні основи технічної підготовки гімнастів відіграє хореографічна підготовка, яку останнім часом широко використовують на заняттях з будь-яким контингентом (жінками і чоловіками), починаючи з новачків і закінчуючи провідними гімнастами, членами збірних команд країни.
Безперечно технічна підготовка не обмежується високою культурою виконання простих вправ. До свого акту гімнаст має включити велику кількість вправ на всіх видах гімнастичного багатоборства. Оволодіння технікою вправ на гімнастичних приладах, починаючи з простих, так би мовити, класичних вправ, що становлять основу практичного матеріалу того чи іншого виду гімнастичного багатоборства. Опрацювавши ці базові елементи, переходять до складніших і поступово підходять до найскладніших вправ. Для оволодіння високою технічною майстерністю підчас виконання складних вправ вже не досить одного старання. Спортивна гімнастика досягла такого рівня розвитку, що основу становлять дуже складні і надскладні вправи, для оволодіння якими гімнаст повинен добре розуміти сучасну техніку їх виконання, структурну основу вправи, тонко відчувати і свідомо керувати параметрами простору і часу, не кажучи вже про те, що він повинен мати відмінну фізичну підготовленість.
Помилки в техніці виконання гімнастичних вправ, як правило, зумовлюються або нерозумінням структури вправи, або недостатнім розвитком якоїсь рухової якості (сили, гнучкості, спритності). Якщо виявляються ті чи інші помилки в техніці виконання вправ, треба негайно з’ясувати причини і усунути їх. Технічна підготовка здійснюється систематично на кожному занятті, головним чином в основній частині заняття (уроку). Особливого значення набуває вона в передзмагальному і змагальному періодах.
Тактична підготовка – це озброєння гімнаста вмінням і навичками ведення спортивної боротьби. Тому підчас тактичної підготовки гімнасти оволодівають відповідними прийомами, знаннями і навичками, умінням аналізувати ситуацію, правильно оцінювати сили противника як у командній, так і в особистій боротьбі.Тактична підготовка в гімнастиці має дещо менше значення, ніж у спортивних іграх і видах спорту типу єдиноборства (боксі, боротьбі, фехтуванні та ін.) Але й тут є певні правила і прийоми тактики спортивної боротьби в змаганнях. До правил і прийомів тактики спортивної боротьби в гімнастиці належать:
1. Правильна побудова композиції довільних вправ. Не треба включати в комбінацію тих елементів, якими гімнаст ще повністю не оволодів і які можуть призвести до невдачі, тощо.
2. Враження, яке справляє команда з перших кроків змагання, впливає на весь хід боротьби. Ось чому вже в процесі розминки на першому виді змагання команда має створити якнайкраще враження.
3. Правильне визначення черговості роботи гімнастів у кожному виді багатоборства. Першим має виступати гімнаст, який хоч і не є найсильнішим у команді, проте не допускає грубих помилок і зривів. Важливо, щоб оцінка першого гімнаста була високою, вона надасть усій команді впевненості, створить хороший настрій і полегшить дальшу боротьбу.
4. У кожній команді є лідери, які ведуть боротьбу не лише за команду, а й за особисту першість. Тому треба створити їм відповідні умови для досягнення цього завдання. Як правило, лідери виступають наприкінці.
5. Створення в команді доброзичливої атмосфери, доброго настрою і бойового духу.
Прийоми тактичної боротьби включають:
1. Уміння швидко прийняти рішення про варіант виконання комбінації залежно від ситуації, яка виникла в змаганнях. Якщо, наприклад, успіх залежить не від складності комбінації, а від високого класу її виконання, то гімнаст викидає один або й більше елементів, в яких він впевнений. Буває й навпаки, коли долю першого місця вирішує виконання найскладніших (так званих “ультра сі”) елементів. Трапляється, що гімнаст зривається з приладу. У такому разі важливо зорієнтуватись і знайти правильний варіант продовження комбінації.
2. Вміння психологічно впливати на противника під час попереднього опробування приладів. Як правило, гімнасти виконують ті вправи, якими вони досконально володіють, чим створюють вигідне враження в противника і суддів. Але не слід зневажати й іншого прийому, коли гімнаст під час попереднього опробування демонструє невпевненість і цим заспокоює своїх противників.
Це основні тактичні правила і прийоми, якими не вичерпується весь зміст тактичної підготовки гімнастів.
Морально-вольова підготовка – виховання в гімнаста якостей цілеспрямованості, наполегливості, самостійності, ініціативності, рішучості і сміливості. Витримки і самовладання, що проявляється в процесі навчально-тренувальної роботи і в змаганнях. Морально-вольова підготовка є складовою частиною психологічної підготовки спортсмена. Щоб досягти поставленої мети, гімнастові доводиться зустрічатися з великими труднощами, багато працювати над їх подоланням, а це потребує певної вольової підготовки.
Цілеспрямованість – це точне встановлення мети і завдання, правильне визначення засобів методів їх досягнення. Для здійснення поставлених завдань велике значення має правильне планування в перспективі: на рік, півріччя, місяць, тиждень і кожне заняття.
Наполегливість – це прагнення до здійснення поставленої мети, активне подолання труднощів, які стоять на шляху їх досягнення. Цього гімнаст може досягти, коли буде працелюбним, дисциплінованим, вимогливим до себе.
Самостійність і ініціативність передбачають творчий підхід гімнаста до навчально-тренувального процесу, вміння аналізувати свої дії, наслідки тренування і готуватися до наступних занять.
Рішучість і сміливість – це готовність гімнаста без вагання виконати будь-яке завдання, будь-яку вправу, навіть тоді, коли це пов’язано з почуттям страху. Характерною особливістю гімнастики є наявність у ній складних і небезпечних вправ, пов’язаних з можливістю зриву, падіння і травмування. Виконання таких вправ і подолання почуття страху є дійовим методом виховання сміливості і рішучості.
Витримка і самовладання є здатністю керувати своїми діями, своєю поведінкою, самокритично ставитись до себе, до своїх вчинків, не зважати ні на які невдачі.
Отже, морально-вольова підготовка – складний, тривалий і дуже важливий процес виховання гімнаста, озброєння його потрібними психологічними якостями які допомагають йому долати труднощі і перешкоди. У навчально-тренувальній роботі і під час змагання гімнаст натрапляє на два види труднощів: об’єктивного і суб’єктивного характеру. Перша категорія труднощів неминуча для всіх гімнастів і зумовлюється специфікою цього виду спорту. Щоб досягти високої спортивної майстерності, гімнаст повинен мати всебічну фізичну підготовку, бути рішучим і сміливим під час виконання вправ, пов’язаних з ризиком зриву.
До суб’єктивних труднощів належать індивідуальні особливості гімнаста: ставлення до тренувань, бажання боротися з труднощами, уміння володіти собою під час невдач тощо. Перед усім треба визначити причини труднощів і знайти шляхи для їх усунення. Існує багато засобів і методів виховання морально-вольових якостей, а саме:1. Виховання в гімнаста упевненості в своїх силах методом переконання.
2. Заохочення на заняттях подолання труднощів, проведення навчальних змагань, прикидок тощо.
3. Виховання в гімнаста здатності віддавати собі самонаказ для подолання труднощів.
4. Включення до кожного заняття елементів, які потребують вольового напруження.
5. Виховання в гімнаста самокритичності, уміння аналізувати свої дії та поведінку і керувати ними.
6. Широке застосування на заняттях таких методичних прийомів як заохочення, переконання, ставлення конкретних завдань, прищеплення любові до занять гімнастикою, підвищення емоційного рівня занять, висока вимогливість та ін.
Теоретична підготовка – це оволодіння гімнастом спеціальними знаннями з теорії і методики спортивного тренування, з фізіології, психології, гігієни, лікарського контролю, знаннями правил суддівства змагань. Все це засвоюється в процесі навчання і тренування, а також на лекціях, бесідах, при самостійному опрацьовуванні гімнастами спеціальної літератури тощо.
Сучасні вимоги в спорті досить високі. Вони потребують глибоких знань суті навчально-тренувального процесу. Лише при таких умовах можливі свідоме ставлення до тренування й активна участь гімнаста, разом з тренером, у розв’язанні поставлених завдань.
Література:
1.Абрамян А. Массовые гимнастические выступления. – Физкультура и спорт, 1966. – 95 с.
2.Авсеев Е. По спирали сложности // Гимнастика.-М.: Сов. Спорт, 1989.
3.Білокопитова Ж.А. Гімнастика, краса і здоров’я. – К.: “Здоров’я”, 1991. – 100 с.
4.Богомолов А.П. Психологическая подготовка гимнастов. – М.: ФиС, 1974. – 80 с.
5.Болобан В.Н. Юный акробат К.: Здоров’я, 1982. – 160 с.
6.Болобан В.Н. Обучение в спортивной акробатике. К.: Здоров’я,1986. - 128 с.
7.Болобан В., Коркин В. Школа семейной акробатики. К.: Молодь, 1991. – 168 с.
8.Беляков В.Т. Мастерство советских гимнастов. – М.: ФиС, 1955. – 212 с.
9.Брыкин А. Т. Гимнастическая терминология. – М.: Физкультура и спорт, 1963.
10.Васильков Г.А. Гимнастику юным. – К.: “Здоров’я”, 1978. – 128 с.
11.Васютин М. Ввыступают юные гимнасты. – М.: «Детская литература», 1966. – 320 с.
12.Гайдучок С. Вправи вільноруч (ч. 1-4). – Львів; накл. “Сокола-Батька”, 1927, – с. 42.
13.Гайдучок С. Долівкові вправи. – Львів; Бібліотека сокільських видань, 1936, – с. 20.
14.Голубьев В.Л. Гимнастика “Ежегодник” Спортивная гимнастики и акробатика. Художественная гимнастика. Прыжки на батуте. – М.: Советский спорт, 1989. – 92 с.
15.Гимнастика. – М – Л.: Физкультура и спорт, 1940.
16.Гимнастика. В помощь тренеру. – М.: ФиС, 1970. – 95 с.
17.Гимнастика. Справочник (от монреаля до Москвы). – ФиС, 1980. – 85 с.
18.Гимнастика в вузе. – Львов, Изд. Университета, 1958. – 45 с.
19.Гимнастика под ред. А. М. Шлемина, М. Л. Украна. – М.: Физкультура и спорт, 1954.
20.Гимнастика под ред. В. Н. Короновского, - М.: Академия педагогических наук РСФСР, 1954.