Принципи та методи побудови процесу фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку
ПЛАН
1. Принцип доступності та індивідуалізації
2. Принцип систематичності
3. Принцип наочності
4. Принцип свідомості й активності
5. Принцип міцності і прогресування
6. Особливості використання методів демонстрації
7. Особливості використання методів використання слова
8. Особливості використання методу цілісної вправи
9. Особливості використання методу розчленованої вправи
10. Методичні прийоми навчання фізичним вправам
11. Особливості використання методу ігрової вправи
12. Особливості використання методу змагальної вправи
Досконало оволодіти великою кількістю різноманітних вправ, що входять в арсенал фізичного виховання, можливо лише при умові достатньо швидкого формування і закріплення рухових навичок. Тому успіх у оволодінні вправами багато в чому залежить від раціональної методики навчання та правильної реалізації дидактичних принципів, як необхідної умова успішного оволодіння навчання.
Принципи фізичного виховання
Принцип доступності та індивідуалізації передбачає облік індивідуальних особливостей учнів і відповідність рухових завдань, які пропонуються їм. Для здійснення цього слід враховувати вік, стать дитини, рівень її загальної і спеціальної фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових рухів. Якщо вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров’ю.
В основу принципу доступності покладені загальновідомі правила дидактики: “від легкого до важкого”, “від відомого до невідомого”, “від простого до складного”.
При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний підхід до кожного учня. Це необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навиків, так і в вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними особливостями дитини.
Принцип систематичності проявляється в неперервності і послідовності занять, завдяки чому забезпечується необхідний зв’язок між різними сторонами навчального процесу і його змістом. Відомо, що регулярні заняття дають значно більший ефект, ніж епізодичні, тому цей принцип і передбачає неперервність навчального процесу.
Функціональні і структурні зміни, які проходять в організмі під час і в результаті виконання вправ, зворотні, тобто їм властивий зворотний розвиток у випадку припинення їх. Досить відносно невеликої перерви, як розпочинається процес згасання попередньо виниклих умовно-рефлекторних зв’язків, знижується досягнутий рівень функціональних можливостей і навіть виникає регрес деяких морфологічних показників.
Принцип наочності передбачає широке застосування різноманітних засобів і прийомів, які в достатній мірі забезпечують глибоке розуміння суті вправи, яка вивчається, і сприяє створенню правильної уяви про техніку.
Принцип наочності реалізується шляхом показу рухів (безпосередня наочність), демонстрації різних засобів наочності й образного пояснення (опосередкована наочність – малюнки, кінограми і відеоматеріали, графіки, макети, додаткові зорові орієнтири і т.п.).
Завдяки застосуванню наочності учні набувають достовірних знань і поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних ознак вправ, які вивчаються, їх технічної основи, спорідненого зв’язку та ін., а також значно сприяє підвищенню активності учнів у засвоєнні матеріалу, мобілізує їх увагу, підвищує інтерес до занять.
Принцип свідомості й активності передбачає виховання свідомого ставлення до занять з фізичного виховання, розуміння загальної мети цих занять і конкретних завдань на шляху до досягнення цієї мети, розвиток стійкого інтересу до систематичного і цілеспрямованого фізичного вдосконалення.
Вже з перших кроків необхідно привчати учнів свідомо ставитись до занять, виховувати ініціативу і самостійність, стимулювати розвиток творчих проявів.
Необхідною умовою свідомого ставлення до занять є відповідна мотивація. Мотиви, які спонукають до занять фізичними вправами, різноманітні. В багатьох випадках, особливо у дітей молодшого шкільного віку, ці мотиви, з педагогічної точки зору, випадкові або мало суттєві (наприклад, прагнення придбати гарну фігуру, захоплення зовнішніми формами рухів, спортивні інтереси у вузькому розумінні і т.п.). Педагог зобов’язаний розкрити учням справжній зміст фізичного виховання і, спираючись на початкові мотиви, зі знанням справи підвести учнів до розуміння суспільного її значення як засобу гармонійного розвитку, укріплення здоров’я, підготовки до творчої праці і захисту Батьківщини.
Суттєву роль в розвитку активності учнів відіграють оцінка і заохочення досягнутих ними успіхів.Принцип міцності прогресування передбачає постійне підвищення вимог до учня, як зі сторони глибини засвоєння вправи, так і до постійного вдосконалення через її ускладнення. Цього слід домагатись при виконанні як простих, так і складних вправ.
Міцність засвоєння фізичних вправ перш за все забезпечується достатньою кількістю повторень. При цьому треба пам’ятати, що велика кількість повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу. У зв’язку з цим вчитель, особливо під час занять з учнями молодшого шкільного віку, повинен забезпечити варіативність виконання вправ.
При підвищенні вимог до виконання вправи особливу увагу потрібно звернути на встигаючих учнів. Вони повинні виконувати необхідну кількість повторень, інакше не можна розраховувати на міцне засвоєння матеріалу.
Методи фізичного виховання
Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя під час вирішення поставлених завдань.
Методичні прийоми – це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.
Розрізняють три групи методів: демонстрації, словесні та практичні.
Методи демонстрації
Методи демонстрації ґрунтуються на безпосередньому почуттєвому сприйманні фізичних вправ і використовуються для утворення в дітей зорових уявлень про рух.
Необхідність використання методів демонстрації у процесі фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку продиктовано тим, що у дітей цього віку досить малий запас рухових навичок.
До методів демонстрації відноситься безпосередній показ фізичних вправ, імітації (наслідування), наочне приладдя, застосування звукових і зорових орієнтирів.
Показ фізичних вправ (безпосередній показ) через органи зору створює уявлення про рух. Методичні особливості використання показу обумовлюються конкретними завданнями на різних етапах навчання, складності і характеру фізичних вправ, врахування вікових особливостей дітей. Показ вправи повинен виконуватись правильно, у нормальному темпі, з підкресленою легкістю. При поганому показі у дітей будуть формуватись неправильні уявлення про вправу.
Перед показом обов’язково потрібно вказати дітям за чим їм слід спостерігати. При цьому ним не потрібно зловживати коли вже у дітей виробилось правильне рухове і зорове уявлення. Доцільніше надалі викликати словом його образ, активізуючи при цьому мислення дитини.
Виняткового значення набуває процес підготовки до показу вправи. Передусім потрібно створити належні умови і організувати дітей для спостереження. Важливо вибрати місце, щоб вправу яку показує вчитель бачили всі учні. Наприклад, загальнорозвиваючі вправи доцільно показувати стоячи на підвищенні при цьому використовуючи дзеркальний показ; при шикуванні в коло вчитель займає місце поряд з дітьми; під час ходьби в колоні по одному іде назустріч дітям; при присідання, нахилах вліво і вправо – боком до дітей; вправи коли руки за спиною чи повороти наліво, направо чи кругом – стоячи спиною до класу.
Складні за технікою вправи потрібно показувати у різних площинах, щоб створити правильне уявлення про положення рук, тулуба, ніг.
Коли діти добре засвоїли рух вчитель може давати учням завдання спостерігати за своїми товаришами, при цьому відзначаючи допущенні ними помилки.
Особливо цінним є показ вправи підготовленим учнем. Це викликає в учнів зацікавленість і знімає психологічний бар’єр страху перед виконанням нової вправи. Крім того діти легше сприймають пропорції тіла свого ровесника чим вчителя.
Діти залучаються до показу у тих випадках коли вчитель сам не може виконати вправу за станом здоров’я, або через невідповідність розміру приладів його зрості, що досить часто зустрічається у молодших класах.
Імітація - наслідування дій тварин, птахів, комах, явищ природи й суспільного життя – займає важливе місце при навчанні рухів дітей молодшого шкільного віку. Відомо, що діти цього віку мають схильність до наслідування того, що побачать, читають чи їм розповідають. Позитивні емоції, які при цьому виникають дають змогу до багаторазового повторення вправи не відчуваючи при цьому втоми, а збільшення навантаження, в свою чергу веде до досягнення кращих результатів у закріпленні рухових навичок, умінь та розвитку фізичних якостей.
Деякі характерні ознаки образів допомагають опанувати окремі елементи техніки рухів. Наприклад, для виконання стрибків на двох вчитель може використати образ горобчика, для безшумного бігу на носках, можна згадати про мишку.
Імітація особливо широко використовується при розучуванні і виконанні загальнорозвиваючих вправ.
Наочне приладдя (опосередкована наочність) у процесі фізичного виховання молодших школярів переважно використовується у вигляді площинних зображень (картинки, малюнки, фотографії), а також відеодемонстрація. Малюнки, фотографії, схеми доцільно показувати у вільний від занять час. Розглядаючи їх, діти уточнюють свої зорові уявлення і м’язові відчуття та завдяки цьому краще виконують вправи на занятті.Зорові та звукові орієнтири допомагають дітям поглибити уявлення про рух, що розучується, оволодіти найскладнішими деталями техніки, ритму і темпу, а також сприяти більш енергійному виконанню вправ.
Орієнтири можуть бути як на тілі дитини так і поза ним. Наприклад, щоб виконати глибше нахил дітям дається завдання торкнутись носків; при вихованні правильної постави – ходьба з предметом на голові; для покращення відштовхування потрібно дістати підвішений предмет, а якщо він ще дзвенить то це значно покращує результат.
Методи використання слова
Словесні методи допомагають точніше сприймати вправу, активізують мислення дитини, сприяючи осмисленню рухових дій, допомагаючи утворенню більш повних і точних уявлень про рух.
При формуванні рухових навичок і вмінь у дітей молодшого шкільного віку використовуються такі словесні методи:
Назва вправи. Багато фізичних вправ, мають умовні назви, які певною мірою відображають характер руху, наприклад “розтягування гуми”, “накачування насосом”, “паровоз”, “поїзд”, “літаки” і ін. Вчитель показує і пояснює вправу одночасно вказує на що схожа дана вправа. Такі назви скорочують час коли потрібно нагадати про вправу і як вона виконується.
Опис – це докладний і послідовний виклад особливостей техніки виконання руху, що розучується. Повний опис необхідний для створення загальної уяви про рух і супроводжується показом вправи.
Пояснення використовується при розучуванні руху. В поясненні підкреслюється суттєве у вправі й виділяється той елемент техніки, до якого буде привернена увага на занятті. Поступово у дітей створюється повна уява про вправу.
При поясненні слід посилатись на відомі вже учням молодшого шкільного віку вправи, даючи можливість осмислювати техніку даного руху. Це активізує мислення дитини і вона швидше сприймає рух, що вивчається.
Роз’яснення використовується з метою спрямувати на щось увагу або поглибити сприйняття дітей, підкреслити ті чи інші сторони руху, що розучуються. Роз’яснення обов’язково супроводжується показом.
Вказівки При розучуванні рухів, закріплені рухових навичок і вмінь, слово застосовується у вигляді коротких вказівок. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб викликати інтерес до вправ, бажання виконувати їх чітко і правильно. Вказівки даються як до виконання вправи (у формі інструктажу), так і під час виконання вправи (у формі інформування про узгодженість рухів накресленим образам).
Команда – це усний наказ, який промовляється вчителем. Він має певну форму і точний зміст і належить до основних способів прямого керівництва діяльністю дітей.
Розпорядження відрізняється від команди тим, що її формулює сам вчитель, але подається так само у наказовій формі.
Бесіда Найчастіше вона відбувається у формі запитання і відповіді. Допомагає з’ясувати інтереси дітей, їх знання, ступінь засвоєння рухів, правил гри. Крім того бесіда сприяє уточненню, розширенню загальних знань, уявлень про техніку фізичних вправ.
Оповідання, складене вчителем, чи взяте з книжки використовується для збудження у дітей молодшого шкільного віку інтересу й бажання займатись фізичними вправами. Сюжетне тематичне оповідання можна застосовувати під час уроків у природних умовах. Діти виконують вправи, мовби ілюструючи складене вчителем оповідання, наприклад “Прогулянка до лісу”.
Практичні методи
Розучування й удосконалення фізичних вправ і з’єднань здійснюється при допомозі методів цілісної і розчленованої вправи. У більшості ці методи доповнюють один одного.
Метод цілісної вправи передбачає розучування рухів на фоні цілісного виконання рухової дії. Його застосовують при вивченні нескладних вправ і з’єднань, а також у випадках, коли розучувана дія не піддається розчленуванню на відносно самостійні рухи без суттєвої зміни її основної структури. В основному цей метод використовується в молодших класах, коли розучуються прості вправи, які несуть мінімальний об’єм рухової інформації.
Виділились декілька різновидностей цілісного методу.
1. Власне цілісний метод – пряме застосування цілісного руху. Цей метод виражається в тому, що при кожному підході до цілісного виконання вправи учень ставить перед собою визначене завдання і концентрує на ньому свою увагу, не випускаючи, звичайно, з виду другорядні завдання (в більшості при удосконаленні рухового навику). Такий підхід дозволяє досить добре засвоїти всі деталі вправи тому, що допомагає послідовно зосередити свої зусилля на різних компонентах навику.
2. Метод підвідних вправ – передбачає застосування структурно споріднених вправ, але більш доступних, які підводять до засвоєння основної дії шляхом її цілісної імітації або часткового відтворення в спрощеній формі. Наприклад, перекати – це відповідна складова перекидів.
Метод розчленованої вправи передбачає тимчасовий розподіл руху на складові частини (відносно самостійні рухи) для почергового їх вивчення з наступнимим з’єднанням цих частин в цілісну вправу. Цей метод, в основному, використовується при розучуванні складних вправ.Залежно від ступеня роздрібленості і педагогічної направленості прийнято виділяти дві різновидності методу розчленованої вправи:
1. Власне метод розчленування – пов’язаний з використанням відносно важливих завдань, кожне з яких охоплює одну або декілька фаз цілісної вправи. Такі завдання носять назву дозованих вправ, що несуть в собі комплекси характеристик, які повністю відповідають аналогічним частинам цілісної вправи.
2. Метод вирішення вузьких рухових завдань – підбір вправ цим методом може опиратись на виділення окремих кінематичних і динамічних характеристик руху. Він робить можливим застосування в процесі розучування вправи найрізновидніших завдань, що дозволяє розчленувати складний рух не тільки на фази, але і на окремі характеристики рухів і дій у цих фазах.
Найголовніші завдання, які вирішуються за допомогою таких вузьконаправлених вправ, пов’язані:
§ з уточненням уяви про рух і необхідні активні дії;
§ з удосконаленням техніки розучуваних рухів;
§ з виправленням помилок, які виникають в процесі навчання.
При вивченні вправ методи цілісної і розчленованої вправи в більшості поєднуються між собою, доповнюючись різними методичними прийомами, які для зручності користування об’єднані в групи.
Групи методичних прийомів навчання
1. Група прийомів використання комбінованих приладів.
2. Група прийомів незначної зміни стандарту приладів.
3. Група прийомів використання допомоги і фіксації.
4. Група прийомів обмеження простору дії.
5. Група прийомів застосування обвантаження.
6. Група прийомів, спрямованих на зниження негативної дії рефлексу самозахисту.
7. Група прийомів самоаналізу своїх дій.
8. Група орієнтирів.
Ігровий метод характеризується організацією дітей на основі образного чи умовного сюжету, який передбачає досягнення мети в умовах, що змінюються. Ігровий сюжет запозичується з навколишньої дійсності (імітація, полювання і ін.), або як умовна схема взаємодії гравців (ігри – городки, теніс і ін.).
Ігровий метод застосовується при навчанні складних рухів, коли вони вже в основному засвоєні, з метою закріплення рухових навичок і розвитку вміння використовувати їх у різних ситуаціях.
Недоліком ігрового методу є обмежена можливість дозування фізичного навантаження.
Змагальний метод – це такий спосіб організації дітей при виконанні фізичних вправ, коли яскраво проявляється момент зіставляння сил у боротьбі за першість, за досягнення результатів. Він підвищує інтерес до фізичних вправ, сприяє кращому виконанню їх. Крім цього у дітей розвивається здатність застосовувати рухові навички та вміння в ускладнених умовах навколишньої дійсності.
Користуватись змагальним методом у процесі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку треба обережно так як при неправильній методиці організації змагань він може викликати нервове перезбудження, негативно вплинути на самопочуття та поведінку дітей.
Змагальний метод використовують в тому разі коли діти добре освоїли вправу. Спочатку змагання організовують на правильне виконання вправи (хто краще стрибне), а надалі в міру закріплення рухової навички критеріями оцінки стають кількісні показники (хто дальше стрибне).
Питання для контролю
1. Назвіть принципи фізичного виховання.
2. Назвіть і охарактеризуйте основні групи методів фізичного виховання.
3. Охарактеризуйте ігровий метод.
Література:
1.Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль: “Підручники і посібники”, 1998. – 112 с.
2.Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. – Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.
3.Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.
4.Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.
5.Кругляк О.Я., Буклів І.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків фізичної культури. 1-4 класи. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000 . – 64 с.
6.Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри, естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль: “Підручники і посібники”, 2000. – 80 с.
7.Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.
8.Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б. Рухливі ігри на місцевості для школярів молодшого та середнього віку”, Тернопіль, СМП “Астон”, 2000. – 132 с.
9.Леськів А.Д., Левковський Д.М., Дзюбановський А.Б. Планування програмового матеріалу з предмету “Фізична культура” дл учнів 1-4-х класів. – Тернопіль: “Астон”, 2000. – 176 с.
10.Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. -Львів: Штабар, 1997. -207 с.11.Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.1. - 2000. – 164 с.
12.Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.2. - 2001. – 214 с.
13.Огнистий А.В. Теоретико-методичні основи фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку (опорні конспекти лекцій). – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 60 с.
14.Огнистий А.В. Зошит для практичних занять з методики фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 24 с.
15.Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. – Тернопіль: Збруч. – 2000 – 248 с.
16.Педагогічна практика з фізичного виховання (методичні рекомендації для студентів факультету підготовки вчителів початкових класів) за ред. А.В.Огнистого. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 20 с.
17.Програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Фізична культура” 1-11 класи. – К: “Перун”, 1998. – 63 с.
18.Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”, 1986. – 123 с.
19.Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.