Особливості фізичного виховання учнів при серцево-судинній патології

План:

1. Характерні симптоми захворювань серця.

2. Механізми лікувальної дії фізичних вправ при серцево-судинній патології.

3. Основи методики фізичного виховання при серцево-судинній патології. Показання та протипоказання до застосування фізичних вправ.

4. Особливості фізичного виховання при окремих захворюваннях серцево-судинної системи.

Серед хвороб, на які страждають наші сучасники найбільш небезпечною є захворювання серцево-судинної системи. Серцево-судинна система забезпечує кровообіг організму, а значить живлення і дихання всіх органів. Ось чому захворювання серцево-судинної системи відображається на пониженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно понижуються творчі здібності та працездатність людини.

Тільки і Європі ці захворювання є причиною летальності біля 3 млн. чоловік щорічно. Особливо небезпечною є притаманна тим хворобам тенденція до «омолодження». У сучасних школярів різко зростає кількість хронічних захворювань серцево-судинної системи. Патологічні змінив міокарді спостерігаються в 40-60% хворих школярів. З кожним роком частота і важкість захворювань неухильно збільшується. Якщо ще у 1939 році в загальній структурі причин смерті вони складали лише 11%, то сьогодні стали загрозою життю населення більше, ніж всі решта хвороб разом взятих.

Захворювання серцево-судинної системи у школярів обумовлені багатьма факторами: вродженими дефектами; інтоксикацією; запальними процесами; порушеннями обміну речовин; малорухомим способом життя тощо. У школярів головним фактором ризику є малорухомий спосіб життя.

Серед різних захворювань серцево-судинної системи у школярів найбільш характерними є: дистрофія міокарда, інфекційно-алергічні міокардити, ревмокардити, (ендокардит), вади серця, вегетативно-судинна дистрофія, гіпертонічна і гіпотонічна хвороби. Незважаючи на широкий спектр серцево-судинних захворювань, основні їх симптоми в загальному між собою схожі.

Тахікардія – різке прискорення серцевих скорочень (200уд і більше). Тахікардія компенсує недостатність кровообігу.

Задишка – часте, затруднене дихання, яке компенсує серцеву недостатність. спочатку задишка з’являється при фізичних навантаженнях, потім у стані спокою, при розмові, після прийому їжі. Задишка є наслідком накопичення у крові недоокислених продуктів обміну (особливо СО2), які подразнюють дихальний центр. (Задишка є причиною застою крові в легенях внаслідок недостатності лівого шлуночка).

Аритмія – відхилення в ритмі серця. (причиною є ураження міокарду, провідної системи серця).

Набряки – накопичення рідини в підшкірній клітчатці, у внутрішніх органах та у порожнинах тіла. Набряки розвиваються внаслідок недостатності кровообігу, коли венозний тиск зростає і проникність капілярів також зростає.

Ціаноз – синюшне забарвлення шкіри та слизових оболонок є ознакою порушення кровообігу внаслідок розширення вен та капілярів і застою в них крові.

Болі – локалізуються за грудиною по всій проекції серця та розповсюджуються під ліву лопатку, в шию і ліву руку. Можуть мати ниючий, давлячий, стискуючий, пекучий, щемлячий характер.

Значна кількість захворювань серцево-судинної системи призводить до недостатності кровообігу, тобто нездатності системи транспортувати кров у необхідній кількості для нормального функціонування органів і тканин. Недостатність кровообігу виникає внаслідок порушення функцій як серця (серцева недостатність), так і судин (судинна недостатність). Судинна недостатність виникає внаслідок порушення нейрогуморального апарату, що регулює функцію судин і викликає пониження артеріального тиску. Розвиток цього стану сприяє конституціональній особливості організму, неповноцінне харчування, фізичне і психічне перенапруження, інфекційні хвороби. Хронічна судинна недостатність викликає пониження працездатності, головокружіння серцебиття, задишку, схильність до втрати свідомості.

Серцева недостатність виникає при ішемії і вадах серця. При ослаблені роботи лівого шлуночка виникає застій крові в малому колі кровообігу (набряки на ногах, набряки в легенях). Ослаблення правого шлуночка супроводжується застійними явищами в великому колі кровообігу, перш за все в печінці, нирках, шлунково-кишковому тракті, головному мозку. Серцева недостатність супроводжується тахікардією, задишкою, набряками, зниженням працездатності.

П.

Метод лікувальної фізкультури розглядається як неспецифічний метод загальної терапії. Його цінності полягає в тому, що він по своїй сутності має не локальну дію, а викликає реактивні зміни всього організму.

Адекватні фізичні вправи покращують кровопостачання серцевого м’яза за рахунок розкриття резервних капілярів в міокарді позитивно впливають на обмін речовин чи шляхом підвищення окислювально-відновлювальних процесів і, таким чином, прискорюють процеси відновлення в міокарді.

1) Фізичні вправи мають трофотропну (покращення трофічних процесів) та енерготропну дію на міокард та сприяють його відновленню.2) М’язова діяльність сприяє тренуванню екстракардіальних факторів кровообігу. Так, фізичні вправи для дрібних м’язових груп, сприяють просуванню крові по венах, діючи як м’язова помпа. Така дія фізичних вправ компенсує недостатність кровообігу.

Фізичні вправи – метод боротьби з застійними проявами в організмі. Мобілізація резервної функції судинної системи покращує циркуляцію крові та лімфи, що сприяє зменшенню застійних явищ в організмі.

3) При виконанні спеціальних дихальних вправ на вдосі понижується внутрішньо грудний тиск і збільшується присмоктуюча здатність грудної клітки внаслідок чого покращується надходження крові по венах до серця (правого передсердя). Одночасно підвищується тиск в брюшній порожнині, понижує застійні явища у внутрішніх органах.

4) При м’язовій діяльності понижується тонус дрібних артерій, внаслідок чого розкриваються резервні капіляри, що покращують обмін між кров’ю і тканинами та понижує периферійний опір току крові, полегшуючи роботу серця. При скороченні м’язів посилюється кровоток по венах, а при розслаблені – полегшується перехід крові в капілярне русло.

5) М’язова діяльність – фактор, що сприяє відновленню вегетативних функцій серцево-судинної системи, які порушені хворобою. Ця дія відбувається через утворення моторно-вісцеральних рефлексів (розвиток тимчасових зв’язків між корою та внутрішніми органами і м’язовою системою), внаслідок чого нормалізується сила скорочення м’язів, ритм, судинна реактивність тощо.

6) Дозовані фізичні вправи підвищують тонус блукаючого нерва та продукцію гормонів, які понижують артеріальний тиск. В результаті чого в стані спокою понижується АТ та ЧСС. Дихальні вправи з подовженим видихом та сповільненням дихання через нервово-рефлекторні механізми мають току ж дію.

Лікувальна фізична культура показана при всіх захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказання мають лише тимчасовий характер, а саме: в гострій стадії захворювання (міокардіт, ендокардіт та інші в період частих та інтенсивних приступів болю в ділянці серця та при при порушеннях серцевого ритму); при наростанні серцевої недостатності; при важких ускладненнях зі станом інших органів. При покращенні загального стану хворої дитини та затуханні гострих явищ, необхідно приступити до занять фізичною культурою.

Протипоказаннями до занять бігом є:

– Комбіновані та складні вади серця з перевагою стенозу;

– Гіпертонічна хвороба П Б стадії.

Заняття дітей з серцево-судинною патологією в СМГ стають можливими при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи в компенсованому стані системи кровообігу.

Лікувальна фізкультура показана на початкових стадіях захворювання і компенсованому стані системи кровообігу, який характеризується відсутністю суб’єктивних ознаках недостатності при звичайних повсякденних і звичних навантаженнях а також при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи. В цьому випадку фізична культура застосовується з метою покращення кровообігу (як метод профілактики порушень кровообігу0, а також для розвитку резервних можливостей серцево-судинної системи в цілому за допомогою поступово зростаючих навантажень.

Для визначення фізичного навантаження при серцево-судинній патології необхідно врахувати: 1) прояви основного захворювання та 2) ступінь коронарної недостатності (3ст.) 3) особливості хвороб, що супроводжують основну 4) попередню фізичну підготовленість та адаптованість до фізичних навантажень.

В СМГ застосовуються щадяще-тренувальний режим та тренуючий режим. При щадяче-тренувальному режимі застосовують навантаження помірної інтенсивності, хоча допускаються і короткочасні навантаження великої інтенсивності. Пульс може досягати 130 уд/хв.

Тренуючий режим включає в себе навантаження помірної інтенсивності з 2-3 короткочасними навантаженнями великої інтенсивності. Пульс може досягати 140 уд/хв.

При щадяще-регулюючому та тренуючому режимах використовуються різноманітні вправи для всіх м’язових груп, мілких, середніх – у високому темпі, великих – у середньому 2-3 піками високого темпу); елементи спортивних ігор (волейбол, настільний теніс); елементи легкої атлетики (дозована ходьба від 3 км до 10 км та біг підтюпцем від 30с до 2,5 – 3 хв); ходьба на лижах; оздоровче плавання тощо.

Існують загальні особливості для дітей з патологією серцево-судинної системи.

1. Необхідно дотримуватись методичних принципів розсіювання та чергування навантаження: вправи для однієї м’язової групи змінюються вправами для іншої групи, а вправи зі значним навантаженням змінюються незначними м’язовими зусиллями та дихальними вправами та вправами на розслаблення.

2. Збільшення навантаження досягаються шляхом збільшення числа повторень (об’єму роботи), а лише потім за рахунок збільшення амплітуди і темпу рухів (інтенсивності роботи якщо інтенсивність взагалі можна збільшити) та зміни вихідних положень (від лежачи до сидячи до стоячи) та до динамічних вправ в ходьбі, бізі).3. Показані вправи для середніх та крупних м’язових груп. Такі вправи прискорюють пульс та збільшують кровообіг.

4. Протипоказані вправи з натужуванням, складно-технічні, з великою інтенсивністю, з різкими змінами положень тулуба, змагального характеру. Під час їх виконання утворюється значний кисневий борг.

5. При ознаках перенапруження серця (погіршення загального стану, зниження працездатності, підвищення пульсу в стану спокою, падіння або підвищення АТ в стані спокою, поблідніння, виникнення болю, задишка, погіршення самопочуття при виконанні фізичних вправ) необхідно знизити навантаження, або припинити заняття.

Принципово іншою є методика фізичного виховання при гіпотонічній хворобі та вегетативно-судинній дистонії.

Ш.

При захворюваннях серцево-судинної системи фізичні вправи показані в багатьох випадках, однак їх застосування повинно бути строго диференційованим в залежності від клініки та етіології захворювання. В першу чергу:

1. Ревматичне ураження серця (міокардит, ендокардит, ендоміокардит).

Ревматизм – розповсюджене захворювання. В основному ним хворіють діти (2-3%). Ревматизм це хронічне інфекційно-алергічне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією в серці.

Ревматизм розвивається після ангіни, або інших інфекційних захворювань, які викликаються стрептококовою або вірусною інфекцією (гайморит, запалення легень, грип). Інфекція викликає алергічне запалення в серці а запалення супроводжується більшим або меншим руйнуванням тканини. Тканина може відновитися морфологічно і функціонально, або процес заживання відбувається сполучним рубцем. Відбувається це так: алергія – підвищена чутливість організму до інфекцій, або інших речовин – алергенів. Отже алергени сприяють сенсибілізації організму. Повторна зустріч алергена з антитілами (які вироблялись під час першого захворювання) набуває бурхливого характеру (виробляють аутоантитіла, що уражають серце) з важкими загальними або лакальними явищами.

Ревматичне ураження серця – важке інфекційно-алергічне захворювання викликане стрептококовою інфекцією (грип, ангіна, запалення легень, гайморит тощо) з ураженням тканин (оболонок) серця – міокарду та ендокарду. Перевтома, переохолодження, психоемоційний стрес, гіпоксія, що спричиняє ендокринні та вегетативні порушення є поштовхом до виникнення первинної ревматичної атаки. Захворювання частіше розпочинається гостро, але може мати і поступовий розвиток чи скрите протікання і супроводжується підвищеною t0 (37-38), болем у суглобах, тахікардія, аритмія, задишка біль. Часто супроводжуються розвитком серцевої недостатності. Ревматичний ендокардит може призвести до розвитку вад серця, а ревматичний міокардит до кардіосклерозу (виникнення рубців в міокарді).

Фізична реабілітація в СМГ можлива при відсутності недостатності кровообігу і задовільної реакції на помірні навантаження. Через 6 місяців після додаткового медогляду таку дитину можна перевести в підготовчу групу, а через рік – в основну. Задачами фізичного виховання є: підвищення загального тонусу організму, удосконалення компенсації за рахунок екстракардіальних факторів кровообігу, покращення адаптації до фізичних вправ.

Підвищення працездатності відбувається із загальноприйнятими методичними принципами.

Дистрофія – це порушення структури і функцій клітин і тканин внаслідок порушення обміну речовин у будь-якій його ланці.

2. Дистрофія міокарду. В основі дистрофії міокарду лежить порушення обмінних процесів у серцевому м’язі. Ці зміни, як правило, виникають як вторинне явище на фоні хронічної інтоксикації, порушення харчування, авітамінозу, недокрів’я, обміну, нейроендокринного впливу тощо, які призводять до послаблення скорочувальної сили серцевого м’яза. Дистрофія міокарда може призвести до розвитку недостатності кровообігу (І та П ступенів). Дистрофія міокарду зустрічається також і у спортсменів від фізичного перенапруження. Дистрофія міокарду спочатку протікає безсимптомно і зміни серцевого м’язу виявляються лише на ЕКГ. Якщо вчасно не будуть прийняті міри, то дистрофія міокарду може перейти в кардіослероз.

«Пізня реабілітація» - заняття в СМГ, проводяться за методикою недостатності кровообігу І ступеня, але об’єм застосованих засобів визначається функціональними можливостями кожної дитини. При серцевій недостатності І ступеня включають вправи для середніх і крупних м’язових груп, вправи з предметами та обтяжінням і опором, рухливі ігри низької інтенсивності; дозована ходьба (1 км) , короткочасний біг у повільному темпі. Фізичні вправи чергуються з дихальними вправами. Кількість повторень кожної фізичної вправи 8-12 разів. Використовуються в. п. – стоячи, сидячи, лежачи. Розширення методики ЛФК відбувається у відповідності з загальними методичними принципами.3. Вади серця характеризуються анатомічними змінами клапанів серця, чи звуженням отворів (де-коли ці вади поєднуються між собою). Вади серця викають внаслідок перенесеного ендокадіта, або мають вроджений характер. При вадах серця спостерігається розширення порожнин та гіпертрофія міокарда. Розглядають ваду мітрального (двостолкового) клапана, ваду клапана аорти, мітральний стеноз (звуження отвору) та стеноз отвору аорти (півмісяцевого клапана). Розрізняють складні та комбіновані вади серця. Поєднання звуження отвору з недостатністю клапану називається складною вадою. При комбінованих вадах уражені де-кілька клапанів, або отворів.

При недостатності клапанів з причини зморщування його перегородок, вони не закривають повністю отвір і кров повертається у зворотному напрямку. Щоби перекачати необхідну для організму кров, серцевий м’яз витрачає додаткові зусилля і поступово гіпертрофується, що може добре компенсувати цю ваду.

При стенозі виникає перепона для проходження крові через звужений отвір. Серцевий м’яз також працює додатково, однак хорошої компенсації часто не досягається.

Лікувальна фізкультура спрямована на розвиток компенсацій серцево-судинної системи, адаптація до фізичних навантажень та створення умов для нормального фізичного розвитку дитини. Методика занять залежить від функціональних можливостей дитини.

При компенсованій недостатності мітрального клапана не існує необхідності у ЛФК, такі учні можуть займатися у підготовчих групах.

Комбіновані вади, вада трьохстулкового клапану, та мітральний стеноз вимагає особливої обережності у підборі фізичних вправ та значних обмежень навантаження.

Підвищення фізичних навантажень та застосування засобів фізичного виховання відповідають загальноприйнятій методиці.

4. Гіпертонічна хвороба. (140/90; 160/95 мм рт. ст. граничні межі). Проявляється в підвищенні АТ, який є постійно підвищеним або підвищується неадекватно діючої причини.

Розвиток механізмів гіпертонічного захворювання відбувається так: порушується функціонування вищих відділів ЦНС, що призводять до переваги симпатико- андреналової системи та пониженню тонусу парасимпатичної нервової системи (яка розширює просвіти судин). В подальшому нирки і наднирники починають виробляти надлишкову кількість гормонів і ферментів, які підвищують тонус судин. Порушується водно сольовий обмін. Всі ці зміни призводять до підвищення АТ. Гіпертонічна хвороба розвивається внаслідок порушення судиннорегулюючого центру в корі головного мозку. Причини тому – нервове перенапруження, травма головного мозку. Спадковість, ожиріння, цукровий діабет надмірне вживання солі є факторами ризику гіпертонічної хвороби. При гіпертонічній хворобі відбувається підвищення мінімального (внаслідок спазму артеріол) та максимального ( посилення систол лівого шлуночка для подолання опору судин) тиску. Систематичне виконання фізичних вправ призводить до більш економної реакції системи кровообігу та до стійкого зниження АТ.

Завдання ЛФК: покращення діяльності ЦНС, ендокринної та серцево-судинної системи, психоемоційного стану та обміну речовин; нормалізація регуляції АТ і функцій вестибулярного апарату, підвищення адаптації до фізичних навантажень.

Особливостями методики є: поєднання загальнорозвиваючих та спеціальних вправ. ЗРВ використовуються для всіх м’язових груп. Спеціальні вправи – вправи на розслаблення, дихання, для вестибулярного апарату дають найбільший ефект. Дихальні вправи виконуються з подовженим видихом. Застосовуються рухи розслабленими кінцівками.високий ефект дають вправи у воді, вони понижують статичні зусилля м’язів для підтримки пози і складають умови для розслаблення м’язів.

В юнацькому віці часто зустрічається юнацька гіпертонія, вона не викликає необхідності в значному обмеженні фізичних вправ.

Гіпотонічна хвороба (100/60) характеризується пониженням АТ внаслідок порушення механізму регуляції кровообігу (вищих вегетативних центрів, які підвищують тонус парасимпатичної нервової системи та понижують гормональні функції кори наднирників). Причини: емоційне перенапруження, інфекції тощо. Фактор ризику – гіпокінезія. Симптоми – головокружіння, погіршення пам’яті, втрата свідомості, болі в ділянці серця.

Завданнями ЛФК є: загальне укріплення організму, покращення функціонального стану ЦНС, тренування всіх органів і систем, особливо серцево-судинної і м’язової.

До спеціальних вправ при гіпотонії належать: вправи з обтяжінням (1-2 кг); вправи з опором (портнер, тренажер, еспандер); статичні (ізометричні) вправи; швидкісно-силові вправи; вправи на координацію рухів; дихальні вправи. Широко використовуються вправи для адаптації організму до змін положень тіла а також дозована ходьба. Дозування фізичного навантаження – тренуюче.Гіпертензія характеризується хронічним підвищенням артеріального тиску. АТ, головним чином, залежить від розмірів тіла, і тому він у дітей і підлітків значно нижчий, ніж у дорослих. Саме тому, важко визначити, що уявляє собою гіпертензія у дітей і підлітків. З клінічної точки зору, гіпертензія у цієї категорії населення визначається показниками артеріального тиску вище 90-95 персентелей. Гіпертензія є нетиповим явищем для дитячого віку, однак може виникати у підлітковомк віці. (По відношенню до дорослих, Об’єднананй національний комітет по виявленню, тиску затвердив наступні показники (табл 20.1 стор.434) (Діастолічний тиск - min тиск крові в артеріях систолічний тиск – max тиск крові в артеріях).

Підвищений артеріальний тиск примушує серце інтенсивно працювати. Йому необхідно виштовхувати кров із лівого шлуночка, долати більш високу протидію. Крім цього, високий артеріальний тиск збільшує навантаження на артерії. З часом це призводить до гіпертрофії міокарду, а судини, вкриваються рубцями і гублять еластичність. В кінцевому рахунку це призводить до атеросклерозу, серцевим нападам, серцевої недостатності, інсульту тощо.

Патогенез гіпертензії є недостатньо вивченим. У 90% випадків захворювання на гіпертензію, її класифікують, як невизначеного походження (ідіопатичну).

Ідіопатична гіпертензія може бути результатом:

– Генетичних факторів;

– Вживання у великих кількостях натрію;

– Надлишкова маса тіла;

– Інсулінової резистентності;

– Відсутності фізичної активності;

– Психологічних стресів;

– Поєднанням вище зазначених факторів;

– Іншими, невизначеними поки чинниками.

б) гіпертензії. Ряд фізіологічних адаптаційних реакцій на фізичні навантаження, спрямовані на підвищення витривалості, можуть впливати на артеріальний тиск як в стані спокою, так і при м’язовій діяльності. Незважаючи на те , що наслідком фізичних навантажень є збільшення кількості плазми у крові, що повинно було б стати причиною збільшення артеріального тиску (оскільки при лікуванні гіпертензій назначають диуретичні препарати для зниження загального вмісту рідини в організмі). Однак, внаслідок суттєвого збільшення кількості капілярів у тренованому м’язі цього не відбувається. Крім цього, у тренованих людей венозна система здатна утримувати більший об’єм крові. Фізичне тренування аеробної спрямованості до зниження артеріального тиску у людей з середньою ступінню гіпертензії, не впливаючи на людей зі значною ступінню гіпертензії. (Механізми не визначені).

По-друге, зниження артеріального тиску у стані спокою внаслідок фізичних навантажень, обумовлено також зменшення опору периферійних судин внаслідок загального зниження активності симптоматичної нервової системи.

Патогенез – це патофізіологія виникнення і розвитку захворювання.

Серцева недостатність. При серцевій недостатності м’яз серця стає настільки слабким, що не спроможний здійснювати адекватний серцевий викид, щоби забезпечити потреби організму. Причини ураження або перевантаження серця.

При неадекватному серцевому викиді, кров повертається у вени. Це призводить до накопичення рідини, особливо у ногах (гомілках). Набряки можуть спостерігатися і у легенях, що викликає порушення дихання і задишку. Серцева недостатність може прогресувати до тих пір, аж поки не відбудеться незворотнє ураження серця і людині необхідно його трансплантувати.

Ковальчук Н.М. (Луцьк-Київ, 1996) серцево-судинні захворювання.

У учнів з розладами серцево-судинної системи під час занять фізичними вправами виникає достатня компенсація серця для забезпечення фізичних навантажень, однак до їх дозування все одно треба ставитись обережно.

Особливо важливе значення у фізичному вихованні школярів з серцево-судинними захворюваннями має індивідуальний підхід при визначенні фізичних вправ, який забезпечується протягом всього терміну навчання. Перед тим, як визначити фізичні навантаження, слід з’ясувати ступінь пристосування організму до нього і провести з цією метою 2-3 контрольних заняття.

Багаточисельні літературні дані вказують на ефективність занять із плавання з точки зору покращення функції серцево-судинної системи. Але А.Д.Вікулів, використовуючи телеметричний датчик Бахмана, виявив, що під час плавання при пульсі 138 уд/хв, систолічний тиск складає 221 мм рт. ст. Тому виникає питання: наскільки ефективне плавання, як оздоровчий засіб при серцево-судинній патології. Отже, заняття з плавання треба проводити дуже обережно, суворо індивідуально.

Протипоказами при серцево-судинній патології є вправи:

– З різкою зміною положення тіла (нахили, переміщення, оберти, перекиди);

– Статичні, які пов’язані із затримкою дихання;

– Піднімання великої ваги та вправи з натужуванням;

– На гімнастичних приладах без попередньої підготовки;

– На витривалість при артеріальному тиску вище 200/110 мм рт. ст. при прогресуючій хворобі з частими кризами;

– Участь у змаганнях з легкої атлетики, гімнастики, баскетбол, плавання, лижних гонок.