Фізичне виховання учнів поза школою Дитячі громадські організації та фізичне виховання школярів

Національне відродження України розбудило національну свідомість її на¬роду, а з нею викликало до життя різноманітні рухи і дитячі організації, серед яких особливе місце посідає спортивно-просвітницька організація "Пласт". Втілюючи основні ідеї всесвітньої організації "Скаут", він віддзеркалює націо¬нальні особливості та історичні традиції українського народу. Вважається, що назву "Пласт" запропонував Іван Франко. Назва походить від запорізьких ко¬заків, їхніх розвідників, що "ходили в розвідку по-пластунськи". Син І. Франка Петро був одним з організаторів "Пласту".

Через п'ять років після заснування (1918р.) "Пласт" діяв під опікою То-вариства охорони дітей і опіки над молоддю. Верховна рада пластунів стала однією із секцій цього товариства. Тоді "Пласт" був організацією спортив¬но-пізнавального характеру. Мета, яка не проголошувалась відкрито, але завжди розумілася, — це звільнення України від загарбників, виховання справжніх українських патріотів. Про це свідчить, зокрема, основне поло¬ження присяги пластунів: "Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні".

Головний із пластових законів — "Україні необхідні: сила духу, фізична сила, бистрота розуму, життєрадісність". Його обітниця: "сильно, красно, обережно, бистро" ("СКОБ"). Це і є своєрідний символ організації, назва породи орла — скоб білохвостий.

Крім присяги й обіту, "Пласт" має свій герб у вигляді тризуба і білої три-листої лілії, по-мистецьки сплетених в одну гармонійну цілість, та гімн, що починається словами:

Цвіт України і краси,

Скобів орлиний ми рід,

Любимо сонце, рух, життя,

Любимо волю і світ.

Пласт — наша гордість і мрія,

Любій Отчиїні наш труд,

Буйніш в нім порив, надія,

В пласті росте новий люд.

Друга частина гімну є віршем Івана Франка "В дорогу", але дещо зміне-ним, щоби втілилася в ньому ідея "Пласту" [1].

У 20-х роках український "Пласт" налічував тисячі членів, видавав свої газети — "Пластова зірка" і "Молоде життя" (остання зараз видається в Ка-наді). Але восени 1940 року організація була розформована польською владою.

Після війни "Пласт" відродився за кордоном та існує в багатьох країнах світу, зокрема в Канаді, США, Франції, Тунісі. А зараз "Пласт" відродився і в Україні.

У жовтні 1990 року в м. Моршині Львівської області відбувся І Республі-канський з'їзд "Пласту" за участю представників дев'яти областей України, а також посланців українських скаутів-пластунів США та Німеччини.

Сьогодні ставлення до "Пласту" в різних регіонах України неоднозначне. Суперечки точаться навколо питань: у якому обсязі та на яких засадах варто проводити національно-патріотичне виховання пластунів; яке місце повинно займати релігійне виховання у "Пласті". Поряд із національно-патріотич¬ним вихованням тут формують почуття поваги до інших народів. Пластуном • може стати представник будь-якої національності, який підтримує ідею від¬родження України.

У процесі виховання у "Пласті" велике значення мають українознавство, природознавство, релігія, мистецтво, техніка, спорт.

Стати пластуном не так легко. Необхідно пройти декілька стадій. Перші 6-8 тижнів дитина, що вирішила стати пластуном, є "спостерігачем". Потім перший рік — "пташка". Після цього кандидат в пластуни дає обіцянку і стає "орлятком". Далі треба пройти три іспити (виконати доручення) і тільки піс¬ля успішного їх складання можна стати справжнім пластуном. Такий шлях, зрозуміло, може подолати не кожен.

Коли порушуються проблеми пластового руху, в колі спеціалістів фізич-ної культури можна часто чути заперечення: "А при чому тут ми? Хай про ці рухи турбуються громадсько-політичні та просвітницькі організації". Це, мабуть, тому, що ми глибоко не аналізували змісту пластового вишколу. А "Пласт" — це мистецтво розвідника, подолання водних перешкод, стрій, вартові, нічні тривоги, військові ігри, походи, біваки, марш-кидки. Це занят¬тя різними видами спорту, участь у змаганнях, художньо-спортивних святах, таборах, уміння плавати, швидко і довго бігати. Це оволодіння пластовими знаннями й уміннями, тренування, виховання витривалості, сили, дисциплі-нованості, характеру. Все це — наші теми. Отже, взаємодіяти з цими організаціями і Бог, як кажуть, велів.

Зараз, у час відродження пластового руху, не треба очікувати якихось офі¬ційних рекомендацій щодо цього. На місцях виявляють власну Ініціативу. Зовсім не обов'язково, щоби пластові організації були абсолютно однакові

скрізь. Загальні принципи, завдання, форми і зміст відомі, але без нас, спеці¬алістів дитячого фізичного виховання, пластовий рух успішно розвиватись не може. Скажемо більше: тут є і зворотний зв'язок. Участь у пластовому русі активізує дітей до фізичного самовдосконалення, адже цей засіб є осно¬вою виховання пластунів.Мистецтво розвідника. Скаути (пластуни) — не військові, а мирні роз-відники, "розвідники добрих справ", "маленькі друзі всього світу". Кожну хвилину вони готові пожертвувати власним життям, якщо цього вимагає обо-в'язок перед Батьківщиною. Для цього пластуни прагнуть бути сильними, міцними, спритними, винахідливими, енергійними і заповзятливими. Справжні пластуни проживуть без сторонньої допомоги у степу, чи в лісових хащах. Вони розпізнають сліди людей і тварин, бережуть своє здоров'я без лікарів і аптек, завжди веселі. Для спілкування з товаришами, передусім уночі, кожен розвідник повинен уміти наслідувати крики тварин.

Головну частину з підготовки пластунів становлять ігри розвідників і різ-номанітні вправи. Для того, щоби витримати іспити на розвідника, треба знати все, що стосується звірів, їхнього життя і звичок. Для цього їх вистежують, потайки підповзають до них і спостерігають їх у природному, вільному стані. Вбивати звірів можна тільки для їжі.

Зауважуючи поведінку та особливості людей, зіставляючи їх, розвідник може здогадатись, які люди не заслуговують довіри. У такий спосіб пластуни попередять злочин, або, навпаки, виявлять людей, що потрапили у складне становище, нададуть їм потрібну допомогу. Обов'язок розвідника — допо-могти людям у нещасті, причому всіма засобами, котрі у його розпорядженні.

Кожен розвідник повинен уміти жити просто неба, будувати курені, роби¬ти плоти і переправи, знаходити дорогу вдень і вночі.

Наслідуючи доблесних лицарів минулого, пластун щодня повинен нада-вати комусь допомогу, вміти поводити себе під час пожеж, піднімати і нести людину, котра втратила свідомість, рятувати людину, що тоне.

Щоби бути спроможним виконати обов'язки розвідника, юнак або юнка повинні бути сильними, здоровими, а цього можна досягти, доклавши чима¬ло зусиль: рухатися на повітрі, гратися, бігати, стрибати, їздити на велосипеді, плавати, загартовуватися, виконувати вранці й увечері гімнастичні та дихальні вправи, приймати оздоровчий душ, не вживати алкоголю і не курити.

Для вдосконалення необхідних якостей розвідника широко використову-ються ігри. Стисло опишемо деякі з них.

"Зустріч пластунів". Два загони відходять на певну відстань і почина-ють потайки повзти назустріч одне одному. Виграє той, хто першим побачить противника.

"Погоня за оленем". Пластун-"олень" біжить у ліс і розкидає час від часу клаптики білого паперу, прагнучи всіляко заплутати сліди. Через 5-10 хв

по цих слідах кидаються "собаки". Якщо протягом визначеного часу "соба¬кам" вдається відшукати і побачити "оленя", або торкнутися його, перш ніж "олень" дійде до визначеного місця, то вони виграють.

"Мисливці, звірі та блохи". Ведучий — "мисливець", найменший гра-вець — "блоха", інші — "звірі". Суть гри полягає в тому, що "мисливець" доторкається до "звірів", і вони "перетворюються" в "собак", які допомага¬ють йому. У свою чергу, "собаки", до яких доторкнулись "блохи", вибувають з гри. Виграють "мисливець" і "собаки", якщо їм вдається доторкнутись до всіх "звірів". Якщо всіх "собак" і "мисливця" доторкнеться "блоха", то ви¬грають "блоха" і "звірі".

"Пам'ять". Покладіть на піднос 20-30 невеликих предметів і накрийте скатертиною. Зніміть скатертину на 1 хв, і після цього нехай кожен учасник гри вам на вухо назве, які предмети він запам'ятав, а ви зафіксуйте його від-повіді на спеціально заготовленій таблиці. Виграє той, хто запам'ятав найбільше предметів.

"Увага". Розвідникам дозволяється протягом 1 хв спостерігати наклеєні різноманітні оголошення на спеціально підготовленому (або випадковому) щиті, після чого пробігти назад до вихідного рубежу і доповісти керівництву, про що йшлося в оголошеннях.

У зимові вечори дуже популярні імпровізовані та спеціально підготов¬лені диспути, вечори військових танців і пісень.

"Вистежування". Пластунів навчають зауважувати дрібні прикмети, зву¬ки, запахи та розпізнавати і розгадувати їхнє значення. Досвідчені пластуни постійно спостерігають усі предмети і явища, що їх оточують. Це дозволяє їм, наприклад, не заблукати в незнайомому місті, запам'ятовуючи головні вулиці, споруди тощо.

Пластун повинен уміти вночі зауважувати різні прикмети, дрібниці, так само, як і вдень, та багато знати. Наприклад таке: якщо прикласти вухо до землі, палиці чи барабана, що торкаються землі, то на великих відстанях можна почути тупіт кінських копит, чи кроків людини; людський голос мож¬на почути на великій відстані, встромивши в землю лезо ножа, і взявши його в зуби з другого боку.

Для розвитку спостережливості використовуються спеціальні ігри. Наве-демо деякі з них.

"Відшукайте перстень, монету і т.ін.". Візьміть перстень (монету або інший маленький предмет) і заховайте його в таке місце, де його видно, але він не впадає у вічі. Запросіть на місце пластунів і запропонуйте відшукати перстень."Вітрина магазину". Проведіть групу пластунів біля шести (трьох-чо-тирьох і т.д.) вітрин і дозвольте зупинитися біля кожної з них на ЗО с для огляду. Виграє той, хто запам'ятав найбільше предметів.

"Таємнича кімната". Хай кожен розвідник на ЗО с зайде до кімнати і після того складе список предметів, меблів у цій кімнаті. Виграє той, хто запам'ятав найбільшу кількість предметів.

"Невідома місцевість". Покажіть розвідникам фотографії, на яких зобра¬жено фрагменти знайомої їм місцевості (перехрестя доріг, вулиці, оригінальні види з вікон будинків, відображення споруд у воді, флюгери і под.), і запро¬понуйте їм відгадати місцевість.

Є й спеціальні ігри для вистежування. Пропонуємо, наприклад, такі.

"Пам'ятай сліди". Посадіть декілька хлопчиків так, щоб інші розвідни-ки могли розглянути підошви їхнього взуття. Далі хай кожен з хлопчиків зробить декілька відбитків на ґрунті або снігу. Завдання розвідників — ви-значити, кому належить який слід. Ще один варіант цієї гри: дайте приз тому, хто з пам'яті найточніше намалює побачений за короткий час слід.

"Знайди злодія". Попросіть когось зі сторонніх зробити слід. Дайте змогу гравцям вивчити його. Помістіть того, хто зробив цей слід, серед 8-Ю інших людей, і хай усі вони поодинці пройдуть перед розвідниками, залишаючи свої сліди. Кожен гравець подає записочку судді, вказуючи, яким із пройде¬них за порядком був той, хто залишив перший слід. Якщо більше одного гравця відгадали правильно, приз отримає той, хто краще за інших намалював із пам'яті цей відбиток.

Варіанти наведених або подібні ігри можуть складати самі пластуни та їхні керівники.

Життя в таборі і походах. Пластунам розповідають про дерева, рослини і гриби. Вони набувають практичних навичок, споруджують курені, рубають дерева, ставлять намети і роблять драбини, човни, плоти, розпалюють вог¬нища, а також вчаться готувати їжу, пекти хліб. Тут велике значення має вміння жити просто неба. Цікаво проходять екскурсії, подорожі по воді і на лижах, сходження на гори, нічне патрулювання, розвідка в горах, змагання на швид¬кість тощо.

Пластунів необхідно навчити шифрувати, сигналізувати жестами і світ-лом, а також азбуки Морзе.

Розвиток витривалості у розвідників — це комплексний розвиток їхніх фізичних якостей та виховання звички вести розумний спосіб життя. Пласту-нів інформують про умови збереження здоров'я, дотримання особистої гігієни, запобігання хворобам, про мікроби та боротьбу з ними, раціональне харчування, одяг. Для цього з ними проводяться спеціальні заняття.

Важливе значення має виховання у пластунів таких рис характеру, як безкорисливість, самопожертва, доброта, великодушність, ввічливість, ша-нобливе ставлення до жінок, чесність, справедливість, відданість Батьківщині, дисциплінованість, хоробрість, наполегливість, тверезість, дбайливість.

Окремо кожен пластун складає "пробу на пластову відзнаку фізичної вправ¬ності" (ПВФВ). Вона налічує п'ять груп вправ та вісім тестів для визначення рівня розвитку фізичних якостей:

1) "прорух" (ранкова гімнастика) — комплекс із 14 вправ (кожна вправа виконується по 5-15 разів);

2) біг, плавання (біжать поодинці);

3) одна спортивна гра (за вибором);

4) стрибки на правій і лівій нозі (результат визначається за сумою стрибків, поділеної на два);

5) кидки правою і лівою рукою (результат визначається за сумою кра¬щих спроб обома руками, поділеною на два).*

Організаційною і просвітницькою роботою в "Пласті", розробкою його теорії і методики займались такі відомі наукові та громадсько-політичні діячі як Олександр Тисовський, Петро і Тарас Франки, Іван Чмола, Степан Банде-ра, Роман Шухевич, Іван Боберський. Останній із 28 серпня 1908 року очолював львівський "Сокіл" і пізніше був наречений "батьком українського тіловиховання". Йому належить заклик "Фізичну культуру — на службу нації", який досі не втратив своєї актуальності.

Сильний поштовх до розвитку і поширення спорту та фізичної культури в Галичині дала сокільська ідея, започаткована В. Нагірним у заснованій 1891 року першій сокільській організації в с. Купчинцях на Тернопільщині. Нерозуміння сокільської ідеї місцевими жителями спочатку гальмувало організаційну розбудову товариства, і треба було понад десять років просвіт-ницької діяльності, щоби досягти успіху. Так, якщо 1902 року тих організацій у Галичині було шість, то наступного — вже 64. Протягом другого тисячоліття кількість щорічно створених товариств не опускалася нижче 50, і перед пер¬шою світовою війною в Галичині налічувалося понад 900 сокільських гнізд, що об'єднували біля 40 тис. осіб [2]. Чи це не є прекрасним прикладом для наслідування в організації фізкультурно-спортивної роботи на селі?Водночас із сокільськими товариствами виникали руханково-пожежні то¬вариства "Січ", які мали на меті тіловиховання та боротьбу з пожежами. Перше таке товариство розпочало свою діяльність з ініціативи снятинського адвоката Кирила Трильовського в с. Завалля на Івано-Франківщині. 5 травня 1900 року кілька десятків січовиків на чолі із засновником промарширували через село. У Галичині народилася нова національна сила, готова покласти життя за визволення народу з вікових кайданів. Незабаром осередки "Січі" поширилися по всій Галичині, Буковині, Гуцульщині, охопивши понад 100 тис. осіб, переважно молодого віку. У товаристві гартували дух і тіло такі

відомі політичні та військові діячі стрілецтва, як Д. Вітовський, М. Галущин-ський, О. Демчук, Р. Дашкевич, О. Семенюк.

"Січ" була руханково-пожежним товариством, але виконувала й культур-но-освітні функції, влаштовуючи концерти, вистави, доповіді, вечорниці, прогулянки,забави.

У теплі погожі дні січовики вправлялися на свіжому повітрі (для чолові-ків — вільні вправи та вправи з топірцями, для жінок — вільні вправи та вправи зі стрічками). Сільським осередкам надавали допомогу інструктори повітових організацій "Січі". Вони вчили сільських юнаків і дівчат вправ, готували їх до виступів на місцевих та окружних фестинах. Деякі первинні ланки "Січі" мали власні духові оркестри, які виступали на своїх і сусідських січових фестинах, народних святах і забавах.

Січові фестини починалися переважно походом (маршем) з оркестром вулицями села. На майдані відбувалися вправи, ігри, забави, атракціони, ви-ступав хор, декламувалися вірші. Наприкінці влаштовувалася забава.

Значний внесок у фізичне виховання майбутніх поколінь може і повинна зробити церква. "Гарна будова тіла, що супроводить і прикрашає молодість у її розвитку, не зменшується і не понижується, а радше вивищується й ушля-хетнюється пориванням до релігійної культури і християнських чеснот, які приборкують пристрасті", — пише Святійший Отець Пій XII.* "Ваше тіло — це храм Святого Духа", — говорив апостол Павло.

У християнському розумінні першочерговою функцією і метою фізичного виховання та спорту є культивування гідності особи і грації тіла. Практико¬ваний помірковано і свідомо, спорт зміцнює тіло, робить його здоровим, свіжим і міцним. Але щоби досягти цієї мети, тіло мусить підпорядковувати¬ся суворій, часто жорсткій дисципліні: твердий тренінг, терплячість до болю, звичка стриманості й суворої поміркованості — усе це необхідні умови для кожного, хто хоче здобути перемогу.

Спорт у християнському розумінні виходить поза межі суто фізичної сили, щоби проводити людину шляхом моральної сили і величі. "Із країни спорту беруть початок ті лицарські та шляхетні змагання, які вивищують дух над низьким шахрайством і витівками уразливої, мстливої суєти".

Піддавати тіло здоровій втомі, щоби дати розумові змогу відпочити та підготувати його до нових зусиль; загострювати мислення для інтенсивнішо-го здобуття інтелектуальних здібностей; вправляти м'язи і звикати до фізичних зусиль, щоби виробляти характер і формувати сильну та гнучку, немов сталь, волю — ось якою була ідея спорту, сформульована священником-альпініс-том Святійшим Отцем Пієм XII.

"Цю основну ідею спорту, ідею людини досконалої, — пише відомий фахівець і пропагандист співпраці церкви зі спортивними організаціями Ярослав Сапеляк, — маємо екстраполювати на суспільне життя, бо вона є пріоритетною не лише в спорті, але й у релігіях і філософських системах різних народів та епох. Тому й роботу в ділянці гармонізації та формування нової людини, нової особистості, відповідні інституції повинні проводити узгоджено, в комплексі".

Прикладом практичного втілення цієї ідеї може служити досвід співпраці Бродівської ДЮСШ, що на Львівщині, та благодійного фонду "Карітас" — Броди.

Заслуговує на увагу в цьому плані й діяльність митрополита греко-като-лицької церкви Андрея Шептицького. За власні кошти він посилав на навчання за кордон здібну українську молодь, кожного літа проводив безкоштовні оздо¬ровчі заходи для убогих дітей. Владика опікувався так званими "вакаційними оселями", зокрема у гірській місцевості в Підлютому (нині Долинського ра¬йону Івано-Франківської області) збирав кілька тисяч дітей від 4 до 14 років. . Подібна "вакаційна оселя" на кілька сот дітей була в Миловані біля Товмача. Отець Андрей Шептицький був опікуном спортивно-просвітницького това¬риства "Пласт". У Підлютому пластуни мали окремі будинки для навчання і житла. На спеціальних майданчиках проводили спортивні заняття, опанову¬вали мистецтво пластунів.Варто згадати в цьому контексті діяльність на західних землях України Католицької асоціації української молоді (КАУ М), очолюваної А. Мельником (1933-1939 рр.). Ця організація мала на меті поглиблення християнського і національного виховання, її основою були гуртки молоді, яких налічувало¬ся 450, із чотирма віковими відділами (новаки, дорослі, юнацтво, старші). Усього "орлів" було біля ЗО тис. Методика праці нагадувала пластову, зокре¬ма на зразок пластових організовувалися вишкільні табори — літні та зимові. Товариство співпрацювало з "Соколом", Карпатським лещаторським клубом, Українським студентським спортивним клубом.

Важливу роль у вихованні української молоді в сиву давнину відігравали парубоцькі громади — своєрідні гурти неодружених юнаків. Для обрання отамана головними визначальними рисами були природна краса, високий зріст, значна фізична сила. Звичайно, бралися до уваги і розумові здібності. Під час народних гулянь широко застосовувалися різноманітні види бороть¬би, танці, рухливі ігри. У весняні та літні дні поширеними були ігри з м'ячами

та кулями. Наприклад, підкидали дерев'яну кулю і намагалися влучити в неї короткими і товстими палицями — шаровнями.

Фізичні вправи є складовою частиною багатьох церковних ритуалів. На-приклад, масниця — свято зустрічі весни, сонця. Кожен її день має свою назву: понеділок — зустріч — влаштовували і заливали гірки; вівторок — веселі ігри; середа — ласунка; у четвер розгульний — веселі народні гуляння з катанням на конях; п'ятниця — тещині вечори, зяті відвідували тещ; субо¬та— досвітки — ходили в гості до родичів; неділя — день прощення, прощались з масницею і просили пробачення в рідних та знайомих: готува¬лися до довгого та суворого семитижневого посту. Отже, принаймні три дні (понеділок, вівторок, четвер) присвячувалися фізичним вправам.

Прикладом, вартим наслідування і сьогодні в справі гармонійного розвитку юнаків, є запорізькі церковні школи. Відомо, що право називатися запорізь¬ким козаком вважалося найпочеснішою військовою відзнакою. Щоби стати козаком, треба було бути не тільки вільним й нежонатим, а й пройти певний курс навчання. У січовій школі та поза школою вчили молитися Богові, на коні "реп'яхом" сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти і списом добре колоти. Вчили також правити човном (чайкою, дубом), швидко плавати. Звичним для козаків було обмивання холодною водою, сон на свіжому повітрі [3]. Отже, січові школи були своєрідними військово-осві¬тянськими університетами, де реалізувалася прогресивна європейська ідея гармонійного розвитку особистості.

У системі фізичної підготовки козаків важливу роль відігравав гопак, сьогодні знайомий нам сьогодні лише як танець. Слово "гопак" означає "бити, стукотіти ногами, стрибати". Міжнародною незалежною організаці¬єю руського кемпо (МНОРК) в Києві відтворена техніка "гопака" як самобутня основа українського національного одноборства (поєдинку). Структура бойового гопака поділяється на такі групи: 1) розминка (загальні та спеціальні вправи); 2) ударна техніка ніг; 3) захисна техніка рук; 4) за¬хисна техніка ніг; 5) ударно-стрибкова техніка ніг; 6) підсічки; 7) робота зі зброєю; 8) січ (двобій). Існує три рівні підготовки: новачки, учні, майстри. Як стверджує президент МНОРК Ю. Костров, сучасний бойовий гопак — стрибкова система далекого бою — не поступається світовим системам одноборства.

Література

1. Осмолодич В. "Пласт" — організація української молоді // Ровесник. — 1990. — 28 жовтня - 3 листопада.

2. Тернопіль вечірній. — 1992. — 4 березня.

3. Сірополко С. Історія освіти на Україні. — Львів, 1937.

4. Жарський Е. Історія українського фізичного виховання. —Львів, 1933.

5. Вацеба О.М. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. — 229 с.

6. Приступа Є., Слімаковський О., Лук'янченко М. Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика. —Дро¬гобич: Вимір, 1999. — 449 с.