Підготовка учнів до самостійних занять фізичними вправами

Дослідження, проведені А. Єфімовим у шести школах м. Києва, показа-ли, що від 38 до 55 % учнів 2-3 класів (залежно від школи) виконують усі навчальні нормативи та тестові вправи на оцінки "добре" та "відмінно". У 5-7 класах таких учнів — 28-36 %; серед школярів 10-11 класів, які не відвідують спортивні секції, цей відсоток зменшується до 25. Ним виявлено також зниження рівня фізкультурно-спортивної активності старшокласни¬ків та інтересу до занять фізичною культурою. Так, якщо 56 % п'ятикласників відносять уроки фізкультури до улюблених предметів, то в 10-тих класах таких учнів лише 26 %. Тільки 5-9 % обстежених учнів відзначають особис¬те та суспільно-економічне значення занять фізичною культурою. Спостереження виявили причини такого стану. До них належать: недостатня виховна та освітня спрямованість уроків фізичної культури; недосконала ме¬тодика їх проведення; відсутність пропаганди здорового способу життя і формування фізкультурно-спортивних цінностей та інтересу учнів до за¬нять фізичними вправами.

Результати аналізу передової практики шкіл та численних наукових до-сліджень свідчать, що процес формування в учнів потреби у фізичному вдосконаленні складається з низки взаємопов'язаних напрямів:

• виховання позитивного ставлення та інтересу до занять фізичними вправами;

• озброєння школярів спеціальними знаннями і вироблення на їхній основі переконань у необхідності систематичних занять фізичною культурою;

• формування відповідних умінь і навичок;

• залучення учнів до щоденних занять фізичною культурою. Розглянемо кожен напрям окремо, пам'ятаючи при цьому, що всі вони реа¬лізуються в тісному взаємозв'язку в єдиному навчально-виховному процесі.

Виховання інтересу до занять

Ряд позицій, що торкаються цього питання, вже розглянуто нами у характе¬ристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкладати особистий інтерес учня І давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно до свідо¬мості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів.

Пам'ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уник-нути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов'язків, пропускають заняття.

Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в са¬мому процесі навчання. Джерелом радісних переживань с сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в'яло, мажорно або Індиферентне, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати.

Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задо-волення від спілкування з ним. Так, школярі закохуються передусім у вчителя, а потім — у його предмет.

Отже, поведінка учнів, їхній інтерес до занять, активність і дисципліна значно залежать від ставлення до вчителя (див. табл. 2).

Таблиця 2

Реакція учнів на дії вчителя

Дії вчителя

Коли вчитель користується авторитетомЗа нейтрального ставленняЗа негативного ставлення

Прохання

Вияв радостіЗгода виконати, але без обов'язковостіЗгода, але не виконання

Порада

Обов'язковість виконання

Виконання, але за обов'язковості своїх інтересівІгнорування, байдужість, песимізм

ВимогаЯкісне і добросо¬вісне виконанняФормальне виконання

Ухилення від виконання, роздратованість

ПокаранняВиправленняПристосуванняОбурення і агресивність

Основним джерелом радості на уроці повинен стати сам процес навчан¬ня, подолання труднощів, опанування знань, розвиток здібностей І якостей школяра.

Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань.

Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та по-ведінки учнів і спрямовані на те, щоби викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету.

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамо¬та, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо.

Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публіч¬ним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил:

• заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;

• за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;

• хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності;• заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкрет¬них обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені навіть за не¬значні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за більші успіхи;

• заохочення застосовується в таких "дозах", які стимулюють подаль¬шу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;

• заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення — це бальзам для душі. Шукайте в кожній дитині щось добре і пам'ятайте, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше.

Заохочення — ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без пока-рання, але застосовувати його треба дуже обережно.

Покарання — це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведін¬ки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання — засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння І прагнення змінити свою поведінку на кра-ще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання.

Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задо-волень, зауваження, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо.

Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчас¬ними. Вони сприяють підвищенню активності учнів за дотримання таких правил:

• покарання не повинно шкодити здоров'ю;

• не можна карати виконанням вправ;

• за порушення може бути лише одне покарання;

• не треба нагадувати учням про минулі помилки;

• караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої ним похвали;

• покарання можна відмінити, заохочення — ні;

• покарання повинно бути неминучим і справедливим, а його вели¬чина — адекватна вчинку;

• покарання не повинно принижувати чеснот особи;

• не можна карати у стані гніву;

• ефективне тільки те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення;

• головне в покаранні не обмеження чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності;

• сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом.

Віддаючи належне іншим підходам до покарання як методу виховання, нагадаємо, що Дістервег, говорячи про дисципліну учнів, намагався обійти¬ся без покарань, вважаючи, що вони марні та зайві там, де навчання ведеться правильно, відповідає природі дитини і предметові навчання. Там, де учні охоче працюють, майже не буває випадків порушення дисципліни, вони про-являють інтерес до занять, активність і самостійність.

Заохочення і покарання перебувають в діалектичній єдності. При цьому низький ефект дають одноманітні заохочення і покарання.

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють та-кож емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпе-чують успішність процесу навчання. Так, результати наукових досліджень свідчать, що комплексне використання звукових технічних засобів навчання (музика зі словесним поясненням, грамзапис, магнітний запис, метроном) скорочує час, необхідний для засвоєння вправ навчальної програми на 45 %, при цьому у 2-2,5 рази збільшується рухова активність учнів.

Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями

рухової активності завжди ставте виховні завдання, вирішуйте їх, використо¬вуючи систему методів виховання.

Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи.

Велике значення під час формування інтересу школярів до систематичних занять фізичною культурою мають узгоджені дії школи та сім'ї, а значним мотивом для активізації батьків є оздоровчий вплив занять фізичними вправами на дитячий організм.

Контрольні запитання

1. За якими напрямами здійснюється формування в учнів потреби у фі-зичному самовдосконаленні?

2. Як ви виховуватимете інтерес до занять фізичною культурою у школярів?

3. Яких правил ви будете дотримуватися, застосовуючи заохочення?

4. Яких правил ви будете дотримуватися, застосовуючи покарання?

Завдання для самостійної роботи Дайте оцінку емоційності відвіданого вами уроку.

Озброєння школярів знаннями, формування переконаньОсновою для формування переконання в необхідності самостійних занять фізичними вправами є знання про значення занять для всебічного розвитку, підвищення фізичної і розумової працездатності, виховання моральних і во¬льових якостей.*

Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання в дітей справжньої особистої фізичної культури з широким розумінням її суті та закономірностей. Саме на основі набутих школярами знань досягається усвідомлене опанування рухових дій. І навпаки, неусвідомлене виконання вправ — одна з основних при¬чин, що не дає змоги зробити фізичну культуру супутником життя, сформувати

звичку до щоденної рухової діяльності. На думку Д. Уолфа, механічне навчання в півтора-два рази менш ефективне, ніж вербальне (усвідомлене).

Учитель самостійно визначає обсяг знань і систематизує їх так, щоби:

• сформувати таку систему, котра б відповідала духові часу;

• конкретизувати тематику, відповідно до освітніх завдань і вікових особливостей учнів;

• врахувати можливість реалізації теоретичного матеріалу (обсяг, складність) в умовах шкільного уроку;

• передбачити способи поетапного контролю і повторення теоретич¬ного матеріалу, що підлягає засвоєнню.

На уроках фізичної культури вчитель говорить значно менше, ніж на інших уроках, звідси цінність кожного вчительського слова, його предметність і відпо¬відність завданням, висунутим у ході фізкультурних занять.** Наприклад, під час виконання учнями фізичних вправ на підтримання постави доцільно підкресли¬ти, що неправильна постава не тільки неестетична, а й змінює форму та об'єм грудної клітки, внаслідок чого внутрішні органи і системи організму працюють у ненормальних умовах, що ускладнює їхній розвиток і функціонування, може призвести до захворювань. Розучуючи стрибки в довжину, нагадують, що даль¬ність стрибка залежить від швидкості розбігу, кута вильоту і положення тіла в повітрі. Ці пояснення ілюструють наочно. Отже, знання набувають прикла¬дного характеру, і це одна з їх особливостей у процесі фізичного виховання. Якщо на уроках фізичної культури в учнів не формується вміння використовува¬ти отримані знання на практиці, то вони стають не чим іншим, як набором відомостей і фактів та швидко забуваються. Засвоєні знання повинні допомагати учням опановувати вправи, досягати потрібного рівня розвитку фізичних якос¬тей і підготовленості, стати опорою у самостійних заняттях. Для цього кожна доза знань повинна відповідати конкретній дозі практичного матеріалу.

Велике значення у формуванні переконань має власний досвід учнів, для набуття якого доцільно створювати ситуації, котрі спонукають учнів до засво-єння знань. Скориставшись власним досвідом та узагальнивши досвід роботи вчителів Харківщини, завідувач кабінету фізичного виховання обласного ІУКВ Ю. Васьков визначив орієнтовний обсяг знань для учнів різних класів, чим можуть скористатися молоді вчителі [1].

У процесі засвоєння знань можна виділити три рівні. На першому відбувається повідомлення і запам'ятовування знань, на другому — їх застосування за відо¬мим зразком і на останньому, вищому рівні засвоєні теоретичні знання викорис¬товуються школярами в роботі з іншими учнями під час виконання різноманіт¬них функцій спортивних активістів (інструкторських, суддівських і т. ін.).

Необхідні учням знання можна узагальнити за такими розділами:

• вплив фізичних вправ на особистість учня;

• роль занять фізичними вправами в розвитку форм і функцій організму;

• техніка фізичних вправ і методика їх навчання;

• правила побудови і проведення комплексів вправ і занять загалом;

• загальні відомості про види спорту, поняття і терміни;

• знання, пов'язані з культурою поведінки в суспільстві (колективі), що розкривають морально-етичні аспекти фізкультурне-спортив¬ної діяльності;

• знання, що поєднують фізичне виховання з іншими сферами діяль¬ності учнів (навчання, праця, відпочинок тощо) і трансформовані у здоровий спосіб життя кожного школяра.

Водночас треба пам'ятати, що знання, як і весь процес фізичного вихо-вання, повинні бути індивідуалізовані за обсягом і змістом, а їхнє засвоєння, повинно сприяти постановці завдань, які мають значення особисто для кож-ного учня, і вирішення яких активізує його пізнавальну активність.

У практиці широко використовують різноманітні прийоми формування знань. Це бесіди, коментування, супроводжуюче пояснення, опис, вказівки, розбори, обговорення тощо. Перед бесідами, як звичайно, вивчають рухові дії. Виправлення помилок супроводжується вказівками, і це сприяє нагромад-женню необхідної інформації в пам'яті дітей.Правила самоконтролю вивчають на декількох уроках оптимальними за обсягом дозами (залучайте також знання учня з відповідних розділів шкіль-ного курсу біології). Теоретичну інформацію, де це можливо, бажано супроводжувати відповідними практичними прийомами. Тут же учні повинні повторити запропоновані для засвоєння прийоми самоконтролю. Можна в подібній ситуації провести ніби експеримент щодо вивчення власного ста¬ну після певного навантаження.

Підсумковий контроль якості засвоєння знань доцільно здійснити в ході іспитів і заліків, на яких можуть бути, зокрема, питання: "Гігієна спортивно¬го одягу", "Як зробити штучне дихання?", "Як тримати власну вагу в нормі?", "Основні правила самомасажу", "Правила складання комплексу вправ для ранкової зарядки", "Основні умови високого стрибка", "Від чого залежить дальність стрибка з розбігу?" тощо.

Набуттю знань сприяють міжпредметні зв'язки, їхня цінність полягає ще й у тому, що вони є хорошою основою для об'єднання дій усіх шкільних

педагогів на користь масової фізичної культури. Тут ідеться не тільки про позакласну роботу, а й про уроки з усіх предметів. Так, у деяких школах Львова стало доброю традицією регулярне проведення на уроках малювання й у го¬дини дозвілля конкурсів дитячого малюнка на теми: "Я займаюсь фізичною культурою", "Мій улюблений вид спорту", "Спорт і мир" та ін.. Із великою цікавістю діти ознайомлюються з експонатами виставок "Фізична культура і спорт в образотворчому мистецтві".

На уроках співів корисно розучити бадьорі спортивні пісні та марші, на-повнені романтикою подорожей і спілкування з природою туристичні пісні, їхній психологічний вплив у плані активізації підлітків вищий, ніж у тради-ційних лекціях і закликах.

Для вчителів фізики і математики спорт, рухи — справжній скарб: зако¬ни кінематики і балістики, геометрія мас тіла і його ланок, взаємодія зовнішніх і внутрішніх сил, просторові, часові та ритмічні характеристики рухів, на яких можна побудувати захоплюючі дослідження і розрахунки. Діти та й самі вчителі зовсім у новому світлі відкриють для себе руховий апарат людини, закони управління рухами та багато іншого, шляхи технічного вдосконален¬ня і встановлення спортивних рекордів.

Де, як не на уроках хімії, можна розкрити таємниці біохімічних процесів під час активної рухової діяльності чи в період відновлення. Зміст шкільних програм з природознавства, біології, анатомії та фізіології людини зобов'я¬зує "наводити мости" з фізичною культурою, агітувати за її впровадження у повсякденне життя школярів.

Проблемам фізичного виховання знайдеться належне місце і на уроках історії та географії. У сфері фізичної культури формуються різнобічні здіб-ності людей, що створюють передумови для універсальної діяльності в системі матеріального і духовного виробництва. У свою чергу, ступінь універсаль-ності, з якою людина опановує природу, і є показником її культури. У цьому плані можуть і повинні бути висвітлені такі соціальні й економічні пробле¬ми, як розумний спосіб життя й активна життєва позиція, побут і організація вільного часу, активний руховий режим і умови сучасного життя, історія і проблеми олімпійського руху.

Суттєвий внесок у пропаганду фізичної культури і спорту можуть зробити вчителі мови та літератури. Йдеться не тільки про епізодичні твори спортивної тематики. Поезія, проза, публіцистика, мемуарна література можуть впливати на емоції учнів і спонукати їх до систематичних занять фізичною культурою.

Уроки праці, на яких учні конструюють, виготовляють і ремонтують спортив¬ний інвентар, не тільки "агітують", а й створюють відповідні умови для занять.

Отже, методика формування знань ґрунтується на загальнопедагогічних по¬ложеннях та визначається специфікою предмета. У процесі фізичного виховання, повідомляючи теоретичну інформацію, треба керуватися такими вимогами:

• теоретичний матеріал повинен бути органічно пов'язаний зі зміс¬том практичної діяльності, що зробить знання особливо значущи¬ми для учнів. Досвідчені вчителі повідомляють теоретичну інфор¬мацію в процесі виправлення типових та індивідуальних помилок, а вивчення гігієнічних правил супроводжують конкретними вимо¬гами у процесі засвоєння вправ тощо;

• окремі теоретичні дані можуть подаватись у вигляді 2-3-хвилин¬них повідомлень на початку уроку під час доведення до учнів його завдань;

• повідомлення інформації методичного характеру можна супро-воджувати записуванням, або (що значно краще) роздатковими матеріалами;

• методика повідомлення знань повинна передбачати реалізацію між-предметних зв'язків, що дозволить краще зрозуміти причинно-на-слідкову залежність між окремими компонентами техніки рухової дії та вплив фізичних вправ на організм;

• використовувати методичні прийоми, що активізують пізнавальну діяльність учнів (самостійні роботи, самоконтроль, взаємоаналіз дій однокласників тощо). Це підвищить зацікавленість учнів у набутті знань та їх застосуванні у практичній діяльності;• перевірка, уточнення та поповнення знань може відбуватись у ході будь-якої частини уроку. При цьому пам'ятаймо, що знання цінні лише тоді, коли слугують активізації й оптимізації рухової діяльності уч¬нів. Отже, знання учнів самі собою не є метою, а лише засобом досяг¬нення мети фізичного виховання школярів;

• коли перевіряти знання учнів, вирішує сам учитель. Критеріями оцін¬ки знань є їхня глибина і, головне, використання у процесі самовдо¬сконалення.

Література

1. Физическая культура в школе. — 1991. — № 1 — С. 19; № 5. — С. 20.

2. Астахов А.Й. Ждет нас большая работа // Физическая культура в шко-ле. — 1989.—№3.

3. Физическая культура в школе. — 1987. — № 2.

4. Физическая культура в школе. — 1991. — № 6.

5. Валин В. Самостоятельность как свойство личности // Физическая куль¬тура в школе. — 1992. — № 2, 3, 4. — С. 10.

6. Мякушева Т.М. Развивая Самостоятельность // Физическая культура в школе.— 1991.—№6. —С. 19.

7. Рославлев В. По ступеням опьіта й мастерства // Физическая культура в школе. — 1995. — № 5. — С. 22.

8. Трещалин В.Ф. Формируя навьїки самостоятельности // Физическая культура в школе. — 1993. — № 3. — С. 20; 1994. — № 1. — С. 28;

1994. — № 5. — С. 44; 1994. — № 6. — С. 25; 1995. — № 3. — С. 34;

1995.—№6. —С. ЗО.

9. Чирков С.И. Вьіход — самостоятельньїе занятия // Физическая культу¬ра в школе. — 1991. —№7. —С. 12.

10. Шаулин В.Н. Подготовка младших школьников к самостоятельной де-ятельности // Физическая культура в школе. — 1991. — № 4,5. — С. 16.

11. Шаулин В.Н. Обучение двигательньїм действиям с позиций гуманиза-ции // Физическая культура в школе. — 1994. — № 3. — С. 8.