Основні принципи спортивного тренування, етапи, цикли
ПЛАН
1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ
2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА
3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ
4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ
5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ
Основна мета спортивного тренування — за¬безпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання мо¬ральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витрива¬лості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тре¬нування спортсменів будь-якої підготовленос¬ті — від новачка до майстра спорту.
Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчан¬ня й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шля¬хом розповіді, особистого показу, після чого про¬понує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, ви¬правляє помилки, пропонує повторювати впра¬ви доти, поки спортсмен не навчиться злагодже¬но й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, про¬понуючії виконати окремі частини, а потім і в цілому.
Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдоскона¬лення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична до¬сконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.
Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній ро¬боті з юними спортсменами. Всебічний фізич¬ний розвиток у юні роки забезпечить міцне здо¬ров'я, працездатність, високі спортивні резуль¬тати в зрілому віці.
Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які за¬безпечать розуміння, активне ставлення спорт¬смена до них. Принцип свідомості, який у ра¬дянські іі системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бе¬сіди про конкретні завдання кожного трену¬вального заняття.
Третій принцип — поступовість. Він побудо¬ваний на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступопо, протягом пев¬ного часу. Звідси висновок — тренувальне на¬вантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най¬правильнішим при навчанні є сполучення пра¬вил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».
Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тиж¬неві, місячні й річні плани тренувань. Посту¬повість у навчанні має відповідати силам і мож¬ливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, трено¬ваності та уростання гнортнпних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей уч¬нів, прагнення до «швидкого» зростання трено¬ваності, спортивних досягнень протягом корот¬кого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормати¬ви) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.
Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.
Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність по¬вторень, щоб домогтись відповідних змін у пере¬будові органів і систем організму під впливом тренувань.
Кількість повторень окремих вправ та інтер¬вал відпочинку між ними значною мірою зале¬жать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звер¬нути на то, що до чергового заняття треба при¬ступати з достатньо відновленими силами пі¬сля попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, сприт¬ність і точність рухів. Продовжувати трену¬вання при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть віднов¬лені, повторити вправу вдруге, потім, знову-та¬ки після відпочинку,— втретє і т. д.
Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли на¬ступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.З метою закріплення знань і навичок впра¬ву треба повторювати доти, аж поки вона не будо виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.
Принцип повторності шімагає систематично¬го тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якос¬ті. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на трену¬вальних заняттях павичками і якостями.
До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших' проблем сучасної методики тренування с проблема роз¬витку високих вольових якостей спортемснів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості
до відповідальних змагань. Високі вольові якос¬ті досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Іінхоїіання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних .ііііідапь, які стоять перед гро¬мадським інструктором, тренером.
Зазначені принципи тісно пов'язані між со¬бою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуван¬ні, а пос'іупопість грунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а логічно у взаємозв'язку, у про¬цесі виховання, навчання й тренування спорт¬сменів.
2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА
Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.
При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особли¬вості видів спорту, періодів. Новачкам, напрпк-- лад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної тех¬ніки, тоді як підготовлепіш спортсменам необ¬хідні споціалт,і!а технічна підготовка та оволо¬діння тактичною майстерністю. 13 підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.
Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумов¬лене оволодінням спортивною технікою. Техніч¬но досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних резуль¬татів. Важлива сторона спортивної техніки — еко¬номне виконання вправи, яке забезпечує збере¬ження сил. Під час навчання спортсмен пови¬нен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автома-тн.'іація координаційних процесів, «шліфування» окремих доталрн і рухів).
Важлива роль у технічній підготовці спорт¬смена належить тренерові, який повинен розу¬чити з ним вправу в цілому І по частинах, про¬аналізувати кожен рух.
Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціоналі.ніпіе вико¬ристати сили й можливості для перемоги.
Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосередньо¬го контакту з суперником. --
Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду най-сильпішпх спортсменів і команд; практичне ви¬користання засобів, прийомів і варіантів такти¬ки під час тренувальних занять, змагань; аналіз
сил суперників, їхньої технічної. фізичної, во¬льової підготовленості; аналіз проведеного зма¬гання, висновки.
Навчання тактики і вдосконалення в ній про¬вадиться з використанням таких основних ме¬тодів: розучування тактичних олемгптіп і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі трену¬вальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,
Фізична підготовка - части¬на процесу тренування спортсмена. Поділяєть¬ся вона на загальну й спеціальну.
Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського орга¬нізму, підвищення їх функціональних можли¬востей — збільшення сили, швидкості, витрива¬лості, спритності і т.д.
Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розви¬ток з обраного виду, а також з ішпих нидів спор¬ту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вираші з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.
Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спорт¬смена, але вправи добираються з урахуван¬ням особливостей даного (обраного) виду спорту.Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у сво¬їх силах, здатним до максимальних зусиль; по¬винен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.
Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).
Завдання теоретичної підготовки, як і всьо¬го учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброї¬ти їх певними знаннями з галузі теорії й мето¬дики спорту взагалі і снортішноЇ спеціалізації зокрема, ознайомити .і питаннями особистої гі¬гієни, режиму, лікарського контролю та само¬контролю тощо.
Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся вихов¬на робота в спортивній секції, команді, колекти¬ві фізкультури.
Виховну роботу здійснюють, насамперед, ін¬структор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренор повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідей¬но-політичним, моральним вихованням і фізич¬ним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових яко¬стей, порушує основний принцип системи фізичного виховання — його всебіч¬ність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.
3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ
Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні занят¬тя в спортивній секції проводяться три-чотири рази на тиждень три¬валістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складають¬ся з трьох частин: розминка, основна і за¬ключна.
Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості спортсменів за¬стосовують і інший варіант тренувальних за¬нять — з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.
Перініїії варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в заняттях з більш підготовлени¬ми спортсменами; другий (з 4-х частин) — в групових заняттях з мало підготовленими фіз¬культурниками, новачками, в групах здоров'я іт. п-
У тренувальному занятті з трьох частин час розподіляється так; розминка триває 20—30 хвилин, основна частина — 80—90, перехід¬на — 10.
Більш підготовленим спортсменам рекомен¬дуються додаткові індивідуальні заняття (за завданням громадського тренера), які проводяться самими спортсменами протягом 30—40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м'язів, збільшення рухливос¬ті в суглобах, вдосконалення окремих елемен¬тів техніки тощо). Провадити їх можна як ран¬кову гімнастику, а також і в інший час.
Докладніше зупинимось на змісті і завдан¬нях тренувальних паняті, з чотирьох частин.
Вступна частина (тривалість 8—10 хвилин) має на меті організувати групу до занять, ви¬кликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засо¬бами виконання цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка відпідунашія, пояснення завдань і змісту за¬няття; чергування ходьби і бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання фізичних вправ у підготовчій час¬тині.
Дисциплінуюче значення мають стройові вправи.
У підготовчій частині (тривалість до ЗО хви¬лин) відповідними вправами вирішуються зав¬дання попередньої підготовки всіх груп м'язів з метою розпитку еластичності, підвищен¬ня рухомості в суглобах, вдосконалення коорди¬нації (погодженості) рухів та ознайомлення з елементами техніки.
Ця частина особливо важлива в тренуваль¬ному занятті з новачками та з малопідготовле-ними спортсменами.
Основна частина (тривалість 70 хвилин) ви¬рішує завдання підвищення всебічної фізичної та спеціальної підготовки, навчання й вдоскона¬лення спортивної техніки і тактики, виховання вольових і фізичних якостей — сили, швидкості, витривалості тощо.
Зміст основної частини занять змінюється залежно від підготовленості спортсменів, їх ві¬ку, статі, періоду тренувань, спортивної спеціа¬лізації та інших обставин. Але завжди навчання і тренування поівинні мати таку раціональну послідолідовність - вправи переважно для на¬вчання техніки або тактики і вдосконалення в них; вправи, спрямовані переважно на розви¬ток швидкості; вправи, спрямовані переважно на розвиток витривалості.
До основної частини одного тренувального заняття включають вправи для розвитку од¬ної-двох з названих якостей.
Перехідна частина (тривалість до 10 хви¬лин) — обов'язкова для тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй вирі¬шується дуже важливе завдання, а саме: посту¬пове зниження навантажень, приведення орга¬нізму в стан, близький до норми.Добираючи вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий перехід від тре¬нувальної роботи до спокою викликає знижен¬ня самопочуття і може призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи тощо).
Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно від багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на да¬ному занятті, підготовленості групи, періоду тренувань тощо).
У посібниках наводяться приблизні плани за¬нять для груп різної підготовленості та різних періодів тренування. Керуючись ними інструктор, тренер, складаючи конспект занять, повинен врахувати всі конкретні обста¬вини, які можуть сприяти їх успішному проведенню.
Ефективність тренувального заняття в спор¬тивній секції цілком і повністю залежить від педагогічного вміння, творчої активності гро¬мадського інструктора, тренера. Щоб кожне заняття проходило цікаво, емоційно, вони по¬винні ретельно готуватись до його проведення, широко застосовувати елементи змагань при виконанні вправ, не залишати без уваги жодно¬го вихованця.
4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ
Найважливішою умовою ефективності трену¬вань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вима-ггае правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та пе¬рехідний, які складають у сумі річнпії цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька. В таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші, тренуваль¬ний рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі — стільки циклів, скільки за¬плановано на рік основних змагань.
Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.
Підготовчий період. Сучасні методи трену¬вання в усіх, без винятку, видах спорту відво¬дять цьому періодові вирішальну роль у підго¬товці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4—5 місяців при 4—5 тренуваних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З—4 — для початківців.
Тренування в підготовчому періоді забез¬печує:
набуття та покращання загальної і спеціаль¬ної фізичної підготовленості;
подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконален¬ня в даному виді спорту;
подальше покращення моральних і вольових якостей;
оволодіння спортивною технікою і вдоскона¬лення;
ознайомлення з елементами тактики;
підвищення рівня знань у галузі теорії фі¬зичних вправ і виду спорту.
За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволи¬ла б їм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивної техні¬ки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються і про¬вадяться протягом року, в тому числі і в підго¬товчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кро¬си, метання тощо) в лютому ії березні.
Змагальниіі період. Основні завдання трену¬вань у цьому періоді зводяться до подальшого під¬вищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і на¬буття досвіду змагань.
Цей період прийнято поділяти на два ета¬пи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань — 3—5 місяців (залежно від виду спорту).
На пертому етапі спортсмени повинні здій¬снювати напружене тренування і брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бо¬йового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У ці¬лому тренування на цьому етапі слід розгляда¬ти як підготовку до участі в найбільш відпові¬дальних змаганнях, запланованих на наступні місяці сезону.
Тренування на другому етапі основного пе¬ріоду трохи відрізняються від тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Голов¬ну увагу в цей період приділяють вдосконален¬ню техніки в обраному виді спорту та підготовці до досягнення найвищих для даного спорт¬смена результатів.
Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени після напру¬женої роботи в змагальному періоді будуть готові почати паступтшй цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.
Перехідний період тренувань може мати різ¬ний характер залежно від виду спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та кількості змагань, у яких вони взяли участь протягом змагального періоду.На сучасному етапі для окремих видів спор¬ту погляди на завдання перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з по¬чатком підготовчого періоду починали все знову.
Зараз у перехідному періоді бігуни не припи¬няють тренувань і навіть беруть участь у зма¬ганнях.
Для початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості відповідальних зма¬гань, перехідний період не вимагає серйозних змін у процесі тренувань.
Керуючись цими загальними вказівками по плануванню цілорічності тренувань, громад¬ський інструктор, тренер складає тижневий цикл тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань для різних періодів з окремих видів спорту.
5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ
Складовою частиною системи тренування є систематичний лікарський контроль над спортсменами. Інструктор, тренер повинні твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у спортив¬ній секції, команді, спортсмени мають про¬йти лікарське обстеження, під час якого визна¬чається можливість допуску до тренувань, даю¬ться рекомендації у виборі виду спорту, встановлюється характер і ступінь тренувальних навантажень тощо.
Надалі спортсмени проходять медичний ог¬ляд мінімум два рази на рік, а в деяких видах спорту — кожні три місяці. Мета цих обсте¬жень — визначити вплив регулярних занять спортом на фізичний розвиток і стан здоров'я спортсмена. При цьому виявляється і рівень зростання тренованості організму. Крім цього, обов'язковим є медичний конт¬роль напередодні змагань. Лікар вирішує пи¬тання і ставить свій підпис на заявці про до¬звіл на участь спортсмена в тих чи інших зма¬ганнях. Без такого лікарського допуску жоден учас¬ник не може брати участі в змаганнях.
За даними систематичних лікарських обсте¬жень визначають працездатність та функціо¬нальні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на підставі яких громадський інструктор за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.
Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим спортсмена ,що складається з правильного розпорядку дня, в якому знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика, трену¬вання і відпочинок, сон, харчування.
Особливе значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками та юнаками. Орга¬нізація занять спортом серед цього контингенту вимагає від ін¬структорів, тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цих вікових груп. І тут у приго¬ді стане спіндружпість з лікарем. Разом вони повинні вирішити питання про форми й мето¬ди учбово-тренувальних занять у дитячих, під¬літкових та юнацьких спортивних секціях і командах. Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну увагу слід при¬ділити загальній фізичній та багатоборній під¬готовці, опрацюванню якомога більшої кількос¬ті рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплек¬су природних рухів (біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з м'ячем, гімнастичних вправ тощо.
Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому заняття мають проводитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики.
У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної підготовки за¬лишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісію-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові наванта¬ження.
Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові на¬вантаження та навантаження на витривалість. В учбово-тренувальпому процесі псе більпто міс¬це займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в дорослих.
Перелік етапів підготовки юних спортсменів (Г. Г. Бухмаи} мая орієнтовний характер. Іїопи можуть змінюватись залежно від багатьох об¬ставин і, зокрема, від особливостей обраного ви¬ду спорту. Специфіка окремих видів спорту ви¬магає відповідних змін у формах і методах на¬вчання й тренування.
Добір засобів для учбопо-троттувальпого процесу з цим контингентом фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на анатомо¬фізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв'язку з цим гостро постає шітаппя про найтісніший зв'язок лікаря, інструктора й тре¬
нера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медич¬ного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або трсну пальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних зма¬гань,Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та навчити фіз-ку:п,турнпкііі самоконтролю, який, зпііЧііііни, не може замінити лікарського контролю, але б цінним доповненням до нього.
Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здо¬ров'я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо.
Для обліку самоконтролю треба завести спе¬ціальний зошит, в якому занотовувати всі дані.
Самопочуття. Цей пока;іняк відображає ба¬дьорість, життєрадісність, підіііпцошія праце¬здатності або, навпаки,— кволість, знюкення загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття погір¬шується, то це служить сигналом, що насту¬пила перевтома,
Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почут¬тям легкості. Перевтома характеризується без¬сонням, почуттям, що сон не дав шдпи'шнку, не відновив сил.
Апетит. Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині навантажен¬ням сприяє апетиту.
Вага тіла. На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм звільняєть¬ся від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м'язевої маси, а в даль¬шому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми.
Бажання тренуватись. Здорові люди зав¬жди виявляють бажання займатись фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з'явилася байдужість до фізичних вправ, то це — ознака иеров-юми. В цьому випадку треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.
Пульс — це найоб'єктивніший показник ді¬яльності серцево-судинної системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульса здійснюється за секундо¬міром або хвилинною стрілкою годинника про¬тягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо кількість ударів па одну хвилину.
/ Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60—70 ударам на хвили¬ну. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс повільніший. Діяльність серцово-гулинної системи при м'язових напруженнях посилюється, і після за¬кінчення фізичних навантажень пульс може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак через 5—6 хвилин пульс приходить до норми- Чим здоровіша й трено-ваиІїна людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.
Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, . глибоке дихання, яке супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна час¬тота диха.'іьшіх рухів 10—18 на хвилину. Чис¬ло дихальних рухів підраховують, поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і видих вважаються за одне дихання.
М'язова сила. Силу м'язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним динамометром. Результати занос ять до , ні й їй та самоконтролю.
Дані самоконтролю час від часу аналізую¬ться разом з інструктором, тренером, лікарем.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1.Голубев И.П. Профессионально-прикладная физическая підготовка. – М., 1982.
2.Дубогай О.Д., Завацький В.І., Короп Ю.О. Методика фізичного виховання студентів. – Луцьк, 1995.
3.Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М., 1986.
4.Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М., 1987.
5.Мурза В.П. Фізичні вправи і здоровя. – К., 1991.