Методика побудови самостійних занять фізичними вправами

ПЛАН

1. Вироблення вмінь і навичок працювати самостійно

2. Залучення учнів до самостійних занять

3. Самостійні заняття різними видами спорту

Список використаної літератури

1. Вироблення вмінь і навичок працювати самостійно

Розраховувати на успіх впровадження самостійних занять у побут учнів можна, лише озброївши їх спеціальними вміннями. При цьому вміння поряд зі знаннями повинні формуватися на кожному уроці.

Учені вважають самостійною таку діяльність, у процесі якої учень, зна¬ючи її кінцеву мету, сам ставить перед собою завдання, розв'язання яких веде до досягнення цієї мети, сам добирає необхідні засоби І способи дій, сам кон¬тролює їхню правильність. Мабуть, на таку самостійну діяльність здатні тільки старшокласники. Проте, щоби випускники школи вміли самостійно займатися фізичними вправами І любили це робити, вчитель повинен розпочати відпові¬дну роботі якомога раніше. Це спонукає його будувати належним чином навчання (у напрямі посилення інструктивної функції уроку). Для цього обо¬в'язково дотримуйтеся двох умов. По-перше, грамотно організовуйте свої уроки. По-друге, весь час ніби повторюйте: "Дивіться, як це робиться", "Ось чому я роблю так", "А як можна ще?", тобто розкривайте технологію навчаль¬ного процесу, роблячи її доступною кожному учневі.

За традиційного способу проведення уроку в школі, його методичне забез¬печення залишається практично поза увагою і не усвідомлюється учнями, їхня увага поглинається руховими діями. Якщо такий стан міг протягом тривалого часу задовільняти школу, розв'язання завдань фізичного виховання на сучас¬ному етапі потребує постійного звернення уваги учнів на те, які завдання вирішуються за допомогою того чи іншого прийому. Тут треба активізувати і думки, і дії школярів. Доцільно підводити дітей до усвідомлення мети будь-якої вправи, визначати шляхи її опанування, спонукувати до порівняння, узагальнення. І робити це не від випадку до випадку, а систематично.

Проілюструємо цю тезу елементарним прикладом. Дітей навчили "роз¬минати" плечовий пояс, застосовуючи дві вправи: колові рухи руками з положення "руки до плечей" і ривкові рухи руками назад із положення "руки перед грудьми". На наступних уроках учитель підводить дітей до "відкрит¬тя" нових вправ для плечових суглобів. Потім називає лише групу м'язів або суглоби, котрі треба підготувати до роботи, а діти самі вирішують, які для

цього підійдуть вправи Далі подається оцінка ефективності різних вправ дчя певних ситуацій Врешті-решг, визначаються вимоги до виконання запропо¬нованих вправ Наприклад під час тренування м'язів черевного пресу обов'язково використовуються три вправи піднімання тулуба зафіксувавши ноги, піднімання ніг, одночасне (зустрічне) піднімання ніг І тулуба При цьо¬му, піднімаючи тулуб, не варто намагатися сісти а скоріше "згорнути" торс до таз>, як згортають килим Якщо "проробка прес> йде за нерухомої верх¬ньої частини (підйом ніг у висі), то м'язи пресу працюють на обертання тазу вперед Важливо зосередитися на обертанні тазу, а не прагнути піднести ноги, які виконують лише роль обтяження для руху тазу Для розуміння механізму цього руху І його усвідомлення доцільно пропонувати дітям підіймати ноги з торканням пальцями вище голови у висі на гімнастичній стінці Виконую¬чи піднімання ніг І тулуба з поворотами, слід прагнути привести різнойменне плече до коліна або навпаки

Під час уроків на простих прикладах розповідайте дігям, як відбуває¬ться їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння навички Спочатку рухова дія переважно не вдається 1 тут діти за допомогою вчителя пробують визначити, чому не можуть виконати рухову дію, порівнюють свої невмілі виконання дій Із тим, як це робить учитель або їхні товариші Педа¬гог допомагає учням побачити власні помилки Діти повторюють вправу, І вона починає вдаватись Унаслідок багаторазового повторення вправа виконуєть¬ся правильно Так поступово учні заглиблюються у процес навчання вже в початкових класах.

Доцільно навчити школярів готувати себе до наступної фізичної робо¬ти, розминатись Для цього в підготовчій частині уроку визначається спрямування вправ, що пропонуються до виконання, як вони впливають на організм Обговорюється питання І про те, що різними вправами можна досягти одного І того ж ефекту Такий аналіз здійснюється поки що в найзагальніших рисах І в старших класах буде деталізуватисьЗміст роботи щодо формування вміння самостійно займатися фізичними вправами підкажуть учителеві самі учні Якщо діти починають самостійно за¬йматися, то в них у їхніх батьків виникає безліч питань, які допоможуть учителеві вносити відповідні корективи у зміст уроків, їхню організацію І ме¬тодику проведення Може скластися враження, що за такої методики навчання, коли учням поставлено завдання, які потребують творчої думки й осмислення власних дій, знижується щільність уроків НІ, цього не відбувається Річ у тому, що на велику частину питань І завдань учителя учні відповідають не стільки словами, скільки діями Проте необхітно постійно відчувати чи готові учні до сприйняття тісі або іншої інформації. Для цього в учнів варто сформува¬ти переконання якщо вчитель говорить, то його треба уважно слухати, І ми обов'язково довідаємося про щось цікаве, важливе, корисне

У цьому плані повчальний досвід роботи вчителя з Одещини В. Радзвіла [2] У нього все починається на уроці, й усі відкриття для себе учні роблять саме на уроці Сенс кожного уроку завжди один виховання самостійності забезпечується мудрим співвідношенням репродуктивної І творчої діяльності учнів Педагог учить дітей користуватися навчальними картками вже з першого класу Сприяє самостійності використання вчителем тестів-орієнтирів Так, наприклад, учениці дев'ятого класу знають, що для виконання нормативу зі стрибків у довжину їм треба за хвилину зробити 1 ЗО стрибків через скакалку

Учитель вважає, що наш предмет — це не тільки робота над фізичним удо¬сконаленням особи, а й над її інтелектуальним розвитком. Це діяльна область формування особи, тобто дається повний простір для самостійної роботи, ство¬рюються умови для самовиховання, яке має велике значення в розвитку позитивних якостей учнів Адже самовиховання — це свідома, систематична праця особи над собою, спрямована на формування й удосконалення позитив¬них та усунення негативних якостей відповідно до вимог суспільства

Виховання І самовиховання тісно пов'язані Зрештою, без виховання не буває самовиховання, І цінність виховання полягає в його трансформації у са¬мовиховання Водночас, не варто забувати, що самовиховання починається лише з того моменту, коли учень досягнув належного рівня морально-психо¬логічної зрілості

Про можливість дітей уже з 7-8-рІчного віку самостійно І свідомо дотри¬муватися певних правил під час загартування й фізичного самовдосконалення свідчать І рекомендації "Дєтки" П Іванова Спочатку вирішальну роль віді¬грає приклад батьків, а далі й дорослі можуть учитись у них

Сучасна філософія оздоровлення американської нації утверджувалась у США протягом більш як 200-літньоі Історії цієї держави В основі її кон¬цепції — особиста зацікавленість кожного американця у зміцненні власного здоров'я Тому не випадково серед завдань у галузі фізичної підготовки аме¬риканських дітей головними є два 1) навчити дітей визначати рівень своєї фізичної підготовленості та планувати необхідні комплекси спортивних вправ для її вдосконалення, 2) виявити фактори мотивації дітей до занять фізични¬ми вправами І реалізувати їх

Дотримуючись поступовості у формуванні вмінь самостійно займатися фізичними вправами, вчитечь повинен звернути увагу на низку моментів

1 Пропонувати вправи для самостійного виконання можна лише після того, як вони засвоєні на уроці у присутності вчителя. До свідомості школярів треба довести, що досягти помітних результатів вони можуть лише

за умови тривалих і наполегливих тренувань. Підтримати інтерес до виконан¬ня вправ допоможе постановка проміжних завдань. Важливо поступово, за допомогою різноманітних стимулюючих прийомів, переводити учнів з орієн¬тації на результат до орієнтації на процес діяльності, прищеплювати їм потребу займатись не тільки задля досягнення конкретної мети, а й для задоволення.

2. Щоби самостійно виконувати вправи з метою вдосконалення або розвитку фізичних якостей, учень повинен умі ги контролювати власні дії та оцінювати правильність їх виконання. Як навчити цього учнів? На уроці широко використовуйте прийоми самоконтролю. Не поспішайте самі оцінити правильність виконання, — доцільно залучати до цього учнів, вико¬ристовувати предметні орієнтири, орієнтири-стимули. Далі варто привчити дітей до оцінки виконання вправ товаришами, вказуючи на помилки. Так за¬кладаються основи вмінь оцінювати і контролювати дії як у тих, хто виконує, так і в тих, хто оцінює.

Корисно запропонувати учням на основі аналізу і порівняння власних м'язових відчуттів визначити різницю в ефективності впливу конкретної фі¬зичної вправи (під час зміни варіантів її виконання). Наприклад, згинання і розгинання рук в упорі лежачи за постановки рук у різних спробах на різну відстань, із різним положенням кисті, із розміщенням ніг на різну висоту, різним кутом згинання в кульшових суглобах.

На конкретних прикладах показуйте учням, що порушення ними вимог до техніки вправи фактично анулює ефект її виконання.Треба навчити всіх дітей оцінювати результати своєї самостійної роботи шляхом зіставлення досягнутого результату і запропонованого завдання. Низька оцінка діяльності повинна націлити учня й учителя на пошук причин невдачі і внесення коректив у подальшу роботу.

3. Центральним моментом навчання самостійно займатися фізични¬ми вправами треба вважати набуття вмінь і навичок в організації та методиці самостійної діяльності. Для цього учнів залучають до раціональ¬ного розміщення приладів, роздачі та збору інвентаря і т.д. У ході уроку вчитель коментує доцільність запропонованого порядку виконання вправ, способів організації дітей. Далі вони залучаються до самостійного добору вправ. Уже в молодших класах учителі дають кожному завдання: підібрати оптимальну для себе вагу обтяження для силової підготовки. Час від часу ці завдання повторюються, виходячи з нового рівня розвитку сили дитини. Далі учні визначають оптимальну кількість повторень вправи, темп рухів, довжи¬ну відрізків, тривалість виконання завдань.

Про досвід формування в учнів уміння здійснювати самостійну діяльність із засвоєння програмового навчального матеріалу розказує на сторінках жур¬налу "Физическая культура в школе" вчителька з м. Виборга Є. Коломислова (1996, № 1,С. 14-16).

4. На початку кожного навчального року перевіряється вміння учнів визначати й оцінювати показники пульсу, а також інших при¬йомів самоконтролю. Необхідні для кожного класу дані уточнюються, доповнюються.

Самоконтроль — це систематичні самостійні спостереження за зміною стану свого здоров'я, фізичного розвитку та функціональної готовності ор¬ганізму в процесі занять фізичними вправами. Дані самоконтролю використовуються учнями й учителем фізичної культури з метою регулюван¬ня тренувальних навантажень, а також об'єктивної оцінки змін фізичного розвитку учня.

Доцільно навчити школярів користуватися вимірювальною апаратурою (динамометром, вагою, секундоміром, ростоміром, спірометром тощо), по¬чинаючи з молодших класів. Доступ до такої апаратури повинні мати всі учні у спеціально обладнаному кутку залу.

Дані самоконтролю поділяються на суб'єктивні (самопочуття, сон, апе¬тит, працездатність, бажання займатись фізичними вправами, болі та ін.) й об'єктивні (зміст тренування, вага, ріст, ЖЕЛ, динамометрія, ЧСС тощо).

Учні можуть вести щоденник самоконтролю. Різні варіанти таких щоден¬ників наводяться в навчально-методичній літературі та періодичній пресі.

Дані самоконтролю допомагають оцінити ефективність самостійної ро¬боти і за необхідності внести в неї відповідні корективи.

5. Учні ІУ-УІІ класів вже зупиняють свій вибір на певному колі профе¬сій. Завдання вчителя — спрямувати їхню самостійну роботу не тільки на всебічний розвиток, а й на професійний зміст їхніх занять.

На уроках учні також озброюються вмінням виконувати виробничу гім¬настику в навчальних майстернях, у процесі розумової діяльності.

2. Залучення учнів до самостійних занять

Предмет "фізична культура" порівняно з іншими має і таку особливість: якщо на інших уроках прагнуть до максимального скорочення домашніх завдань, то в нашому предметі — навпаки.

Тенденції розвитку подій у цьому плані показують, що роль домашніх завдань, самостійних занять фізичними вправами постійно зростає. Транс¬формується і роль уроку фізичної культури. На ньому вчать, як займатися фізичними вправами, формують стійку потребу в щоденних самостійних за¬няттях. Першим кроком до самостійних занять фізичними вправами школярів, практичним привчанням до них є домашні завдання. Через них поступово формується звичка до систематичних занять, виконання яких стає потребою фізичного самовдосконалення. Вони передбачені шкільною програмою для учнів усіх класів і повинні бути не епізодичними, а становити певну систему діяльності вчителя і роботи учнів протягом календарного року.

Що являє собою така система?

По-перше, вона створюється на рік і включає низку завдань, тісно пов'я¬заних між собою таким чином, що виконання наступного можливе лише за умови засвоєння попереднього.

По-друге, вона передбачає виконання завдань влітку, що забезпечує зв'я¬зок у засвоєнні матеріалу від класу до класу (повторюючи засвоєне і готуючись до вивчення більш складного).

По-третє, завдання для самостійної роботи тісно пов'язані з матеріалом шкільної програми й у кожний конкретний момент відповідають певній серії уроків. Це досягається введенням домашніх завдань у річне планування уро¬ків фізичної культури.

По-четверте, система домашніх завдань передбачає їхнє виконання в різ¬них формах фізичного виховання школярів, а контролюють їх, з одного боку, вчитель фізичної культури, з іншого — батьки.

Завдання доцільно розробляти окремо для хлопців і дівчат, згідно зі зміною сезонно-біологічних ритмів конкретної місцевості. Враховуючи досвід робо¬ти вчителів багатьох шкіл, можна запропонувати п'ять комплексів домашніх завдань із фізичної культури (по одному на кожну чверть і на літні канікули).Такі комплекси-завдання вручають учням на початку чверті чи перед ка¬нікулами на окремих листках, які можуть вклеюватись у щоденники школярів, або готуються спеціальні щоденники (щоденники сьогодні в Україні розроб¬лені професором О. Дубогай).

У кожному листку (щоденнику) домашнього завдання є таблиці контроль¬них тестів. В окремих графах учні повинні фіксувати свої результати та виконану роботу. Цей листок наприкінці чверті учень здає вчителю і одержує диференційовану оцінку.

Спеціальні дослідження показали, що у класах, учні яких виконують домашнє завдання, всі показники фізичної підготовки, працездатності та ус¬пішності дітей на 20-30% вищі від тих, які мають діти, котрі до виконання цих завдань не залучалися.

Вправи, підібрані для виконання в домашніх умовах, повинні викликати в учнів особистий інтерес і позитивні емоції, комплексно впливати на рухові функції: наприклад, багатоскоки сприяють розвитку сили, швидкості, сило¬вої витривалості і, водночас, формують уміння, необхідні під час вивчення бігу та стрибків.

Помилковими вважаються дії вчителів, які пропонують своїм учням лише вправи, спрямовані переважно на "підтягування" недостатньо розвинених фізичних якостей. Якщо давати вправи, що сприяють розвитку провідних рухових якостей, зокрема і тих, котрі в учня на високому (порівняно з інши¬ми) рівні, тоді інтерес до занять зростає, активізується самостійна діяльність.

Якщо учні задовільно виконують усе передбачене навчальною програ¬мою на уроках фізичної культури, то це не є підставою для того, аби не практикувати домашніх завдань. Адже вони передусім є формою залучення дітей до регулярних занять фізичними вправами і сприяють міцному засво¬єнню навчального матеріалу та формуванню звички до самовдосконалення.

Пропонуючи завдання на техніку, акцентуйте увагу учнів на тому, що її вдосконалення — обов'язкова умова досягнення запланованого результату. Уникайте завдань на імітацію дій і таких, що потребують спеціальних умов і страхування.

Добираючи вправи, чітко визначайте їхню спрямованість, тривалість ви¬конання і доступність.

Спрямованість завдань може бути двох видів: виховання фізичних якос¬тей і засвоєння техніки. Завдання для виховання фізичних якостей спрямовані на зміцнення основних м'язових груп, формування правильної постави, під¬вищення рухової активності. Технічні завдання сприяють підготовці до вивчення певних рухових дій шляхом засвоєння підготовчих і підвідних вправ, закріпленню і вдосконаленню вивчених на уроці та передбачених програ¬мою вправ, практичному застосуванню набутих знань і навичок.

За тривалістю завдання можуть бути різними: від завдання на наступний урок (наприклад, удосконалити повороти на місці) до завдань на чверть, а то й рік, що залежить від часової різниці рівнів розвитку якостей. Вправи, які застосовуються при цьому, можуть використовуватися тимчасово або постій¬но. Частину вправ доцільно зберегти протягом усього періоду навчання, що дає змогу простежити динаміку рухової підготовки школярів (присідання,

стрибки зі скакалкою, піднімання тулуба з положення лежачи, піднімання ніг з положення лежачи, нахили вперед, згинання і розгинання рук в упорі лежа¬чи і в упорі на брусах, підтягування, багатоскоки, стрибки на одній і двох ногах, стрибки з місця в довжину і вгору тощо).

При цьому вправи від класу до класу залишаються постійними, а ви¬моги зростають. Для прикладу наведемо вимоги до виконання стрибків зі скакалкою, обертанням скакалки вперед (ноги разом).

Четвертий клас: враховується кількість стрибків (поліпшити показник на 20 підскоків). Пам'ятаймо, що підрахунок — привабливий момент цього віку, їм цікаво порахувати, скільки вони виконали підскоків, нахилів, згинань і роз¬гинань рук. Учитель повинен опитувати: хто скільки..?

П'ятий клас: кількість стрибків за 1 хв (поліпшити показник на п'ять під¬скоків).

Шостий клас: кількість стрибків за 1,5 хв (поліпшити показник на вісім підскоків).

Сьомий клас: кількість стрибків за 2 хв (поліпшити показник на вісім підскоків).

Восьмий клас: кількість стрибків за 2,5 хв (поліпшити показник на десять підскоків).

Дев'ятий-десятий класи: кількість стрибків за 3 хв (поліпшити показник на 12 підскоків).

Тимчасові або, як їх часто називають, тематичні домашні завдання за¬безпечують цілеспрямовану підготовку учнів до засвоєння окремих розділів навчальної програми і сприяють розвитку рухових якостей першорядного значення (під час проходження певного навчального матеріалу). Виконання тематичних завдань здійснюється з випередженням.

Із позицій дестуїшості домашні завдання можуть бути для всього класу, тільки для юнаків або дівчат, індивідуальні — залежно від успішності. При цьому доцільно рекомендувати навантаження для дітей різної підготовленості та статі.На початку навчального року, коли визначаються й уточнюються рівні фізичної підготовленості кожного учня, учні виконують загальні для всіх домашні завдання, спрямовані на зміцнення основних м'язових груп, серце¬во-судинної і дихальної систем, розвиток загальної витривалості.

Перехід від загальних до індивідуальних завдань можливий лише після всебічного і глибокого пізнання фізичної і психологічної готовності дітей до наступних навантажень.

Для дівчат (особливо починаючи з сьомого класу) акцент варто робити на вправи, що сприяють підтриманню гарної постави і фігури (вправи для тулуба, танцювальні рухи, комплекси ритмічної гімнастики). Один і той же учень може водночас отримати загальні та індивідуальні завдання. Крім цьо¬го, у загальному завданні може бути елемент, однаковий для всіх (загальний), і елемент, котрий регулюється кожним учнем відповідно до рівня його підго¬товленості. Наприклад, усі учні одержують завдання здійснювати ранком пробіжки протягом 8 хв. Дистанція, яку вони за цей час подолають, залежить від їхніх індивідуальних можливостей.

Перш, ніж дати завдання, поцікавтеся, чи всі діти мають умови для його виконання (вдома, на подвір'ї, у групі подовженого дня), відповідний інвен¬тар. Усі питання, аж до визначення змісту завдання, обов'язково погоджуйте з дітьми. Це є гарантом того, що принаймні більшість учнів охоче займати¬меться фізичними вправами вдома.

Суттєвим і дієвим каналом зв'язку домашньої роботи і роботи на уроці, що допомагає об'єднати їх у єдиний навчально-виховний процес, є перевір¬ка виконання домашніх завдань. Вона можлива лише за умови планування й обліку певних результатів, до яких прагне учень і вчитель у спільній праці. Сьогодні вчителі накопичили багато варіантів такого планування й обліку. Багато з них схиляється до необхідності ведення щоденників із фізичної куль¬тури. Вони нерідко поєднуються з журналами самоконтролю і містять: дані результатів тестування (вихідних, поетапних, підсумкових), інформацію про необхідний рівень знань (що необхідно знати?), навчальні нормативи, яких треба досягти, зміст домашніх завдань із рекомендаціями тижневих наванта¬жень і кількісних показників на оцінку в кожній чверті.

У практиці застосовують різні способи перевірки домашніх завдань.

Фронтально перевіряють виконання нескладних вправ, наприклад, ранко¬вої гімнастики, акробатичних елементів, стройових дій. На тлі одночасного ви¬конання вправи всім класом учитель легко зауважить учнів, що помиляються.

Індивідуально учні виконують завдання, котрі оцінюються за кількісни¬ми і якісними критеріями (фізичні якості, техніка, практичне застосування) на контрольних уроках.

Вибіркова (поточна) перевірка в ході уроку, не зупиняючи навчального про¬цесу, дає змогу спеціально звернути увагу окремих учнів на помилки або пози¬тивні сторони під час демонстрації вправ, що є предметом домашніх завдань.

До контролю ходу виконання домашніх завдань бажано широко залуча¬ти учнів. Задля цього у практиці використовують оцінювання в парах, колективну оцінку, оцінку фізоргом класу і старшими відділень.

Упроваджувати домашні завдання доцільно з першого класу. Основним аргументом на їхню користь є те, що в дітей цього віку підвищене сприйнят¬тя впливу фізичних вправ. У них легко виробляється звичка до щоденних

занять, чому сприяє біологічна потреба в руховій діяльності. Друга обстави¬на — можливість заручитися підтримкою батьків. У початкових класах зробити це значно легше, ніж у середніх чи старших.

Домашні завдання мають не тільки освітнє, а й виховне значення. Це особ¬ливо важливо тепер, коли в завдання школи входить виховання потреби в постійному самовдосконаленні.

Особливість самостійних занять полягає в тому, що для цього не виді¬ляється спеціального часу. Навчання здійснюється у процесі виконання запланованих на урок вправ за всіма чотирма напрямами. У зв'язку з цим у процесі підготовки до уроку вчителеві необхідно передбачити, в які мо¬менти і в яких ситуаціях він зможе акцентувати увагу учнів на відповідних вправах, обраних для самостійного виконання. Важливо, щоби вчитель ста¬вив перед собою мету на всіх уроках, творчо знаходив будь-яку можливість збагатити учніи уміннями самостійно обирати і правильно виконувати фі¬зичні вправи для вдосконалення свого фізичного стану.Надзвичайно корисним, на нашу думку, в цьому плані є досвід роботи вчителя-методиста із Закарпаття А. Поповича [3]. Дійшовши висновку, що головною причиною труднощів при організації позаурочних форм фізичного виховання є дефіцит самостійної рухової активності учнів на уроці, він за¬планував на уроках так звані "мурашники" протягом 5-7 хв, які повністю віддавав дітям. Ефект "мурашників" психологічно цілком зрозумілий. Якщо папугу, що тривалий час просиділа у клітці, випустити на волю, то вона при¬речена на загибель. Школярів привчають з перших років навчання все виконувати за командами і розпорядженнями вчителя, а через одинадцять років їм дають атестат і кажуть: "А тепер займайтесь самі". Наслідки такої методики відомі.

Досвід А. Поповича свідчить, що підтримане вчителем дитяче "я сам" пізніше — у підлітковому віці — є грунтом, на якому формується особа: "Мені довіряють, я сам себе розвиваю І будую".

Створивши можливість школярам самостійно виконувати вправи, вчитель має змогу вести спостереження за розвитком інтересів школярів, сприяти формуванню потреби в заняттях, проектувати їхню самостійну діяльність. Цікавий у цьому плані й досвід роботи вчителя фізичної культури СШ № 37 м. Полтави М. Саєнка [4].

3. Самостійні заняття різними видами спорту

Оздоровче плавання

Плавання - один із найбільш ефективних оздоровчих та безпосередньо прикладних засобів фізичного виховання. Регу¬лярні заняття плаванням сприяють формуванню правильної по¬стави, рівномірно розвивають усі м'язові групи. Систематичні за¬няття плаванням допомагають загартовуванню організму і зміцнен¬ню здоров'я, розвивають гнучкість і спритність. Заняття у відкритих водоймах, де температура повітря і води непостійна, допомагають адаптуванню до змін температури довкілля. Перебу¬вання у воді пов'язано з великим теплообміном організму, завдя¬ки чому посилюється кровообіг, а це в свою чергу впливає на роботу серцево-судинної і нервової систем, поліпшує діяльність органів травлення, активізує обмін речовин.

Самостійні заняття оздоровчим плаванням, як правило, проводять під час літніх канікул у відкритих водоймах.

Для того, щоб навчитися плавати, заняття слід проводити у спеціально відведених для цього місцях — на пляжах, у місцях відпочинку. Вода при цьому повинна бути чистою, з поступо¬вим збільшенням глибини, дно - рівним і твердим. Заходити у воду можна при температурі +18- 19 °С, за умови, що темпера¬тура повітря на 4-5 °С вища. Плавцям-початківцям можна зна¬ходитися у воді 20-25 хв. Заняття плаванням пов'язані із знач¬ними фізичними навантаженнями. Тому, перед тим як приступи¬ти до них, необхідно пройти медичний огляд і взяти дозвіл у

лікаря. Заняття потрібно починати через 1,5-2 год після прийо¬му їжі. Купання натще неприпустиме.

З перших занять необхідно вчитися правильно дихати. Для цього існують спеціальні вправи плавця: видихи через ніс і рот під струменем води в душі, видихи у сплющені долоні, що на¬повнені водою, умиваючись вранці, а також видихи у будь-який посуд, що наповнений водою. На кожному занятті необхідно виконувати не менш 100-120 глибоких вдихів і видихів у воду.

Перед початком занять бажано мати найпростіший інвен¬тар: 1-2 резинових м'ячі, пінопластову дошку розміром 40-60 см або надувні круги діаметром 50-70 см.

Починати навчати плаванню потрібно із загальнорозвиваю-чих вправ для м'язів і суглобів тулуба, кінцівок. Виконання комп¬лексу цих вправ сприяє розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості й спритності. Вимоги щодо проведення цього комплек¬су загальноприйняті як за тривалістю, інтенсивністю, так і за кількістю повторень. Загальне навантаження повинно відповіда¬ти фізичному розвитку, фізичній підготовленості та віку студентів.

На початку заняття плаванням рекомендується виконати декілька спеціальних вправ плавця на суші та на воді.

8. Стоячи, погоджувати дихання з імітаційними рухами, як при

"кролі на спині".

9. Імітація стартового стрибка.

10. Імітація повороту біля стінки або щита.

Вправи у воді

1. Занурення у воду з головою із затримкою дихання з види¬хом у воду. Розплющення очей у воді, розшук і діставання предметів, що лежать під водою.

2. Випливання з положення "навприсядки", групуючись, у "по-

плавцем".

3. Випростання після випливання у групуванні і лежання на поверхні води на грудях з розведеними і з'єднаними руками і ногами, обличчя опущене у воду.

4. Лежання на поверхні води на спині з розведеними і з'єднани-

ми руками.

5. Лежання на поверхні води на грудях і на спині, змінюючи

положення тіла шляхом обертання навколо повздовжньої осі.

6. Ковзання на грудях із затримкою дихання (обличчя опущене

у воду, руки витягнуті вперед) і на спині (руки вздовж тулу¬ба), відштовхуючись від дна. При ковзанні на грудях видих робиться у воду.

7. Рухи у воді ногами, як при "кролі на грудях" і на спині, опираючись руками на дно водойми.

8. Ковзання на грудях із затримкою дихання і ковзання на спині

з роботою ніг.9. Рухи руками, як при "кролі на грудях", стоячи у воді з нахи-

лом, підборіддя торкається води.

10. Те ж саме з поєднанням рухів руками з диханням.

11. Плавання з дошкою, працюючи тільки ногами, як при "кролі на грудях".

12. Плавання "кролем на грудях", працюючи руками і ногами з опущеним обличчям у воду і затримуючи дихання.

13. Плавання "кролем на спині" з одночасними рухами рук і ніг.

14. Плавання "кролем на грудях" з поступовим включенням дихання у ритм руху.

Атлетична гімнастика

Атлетична гімнастика - це система фізичних вправ, що розвивають силу з поєднанням різносторонньої фізичної підго¬товки. Заняття атлетичною гімнастикою сприяють розвитку сили, витривалості, спритності, формують гармонійність будови тіла.

Розвиток сили можна забезпечити виконанням наступних спеціальних силових вправ:

— вправи з гантелями (вага 5-12 кг): нахили, повороти, колові рухи тулубом, віджимання, присідання, опускання і підніман¬ня гантелей у різних напрямках прямими руками, піднімання і опускання тулуба з гантелями за головою, лежачи на лавці;

— вправи з гирями (16, 24, 32 кг): піднімання до плечей, на груди, однією і двома руками, поштовх і жим однієї і двох гирь, ривок, кидання гирі на дальність, жонглювання гирею;

— вправи з еспандером: випростання рук у сторони, згинання і розгинання рук у ліктьових суглобах з положення стоячи на рукоятці еспандера, витягування еспандера до рівня плечей;

— вправи з металевою палицею (5-12 кг): ривок з різним стис¬ком, жим стоячи, сидячи, з грудей, з-за голови, згинання і розгинання рук у ліктьових суглобах;

— вправи зі штангою (вага добирається індивідуально): піднят¬тя штанги до грудей, на груди з присіданням і без; присідання зі штангою на плечах, на грудях, за спиною, жим штанги лежачи, поштовх штанги стоячи, від грудей, те ж саме з при¬сіданням; повороти, нахили, класичні рухи (ривок, поштовх);

— різні вправи на тренажерах і блочних пристроях, включив¬ши вправи в ізометричному і поступаючому режимах роботи м'язів.

Виконуючи вправи з обтяженням і на тренажерах, по¬трібно слідкувати, щоб не було затримки дихання. Воно повин¬но бути глибоким і ритмічним.

Необхідно, щоб кожне заняття починалося з ходьби і по¬вільного бігу, після чого переходити до гімнастичних загально-розвиваючих вправ для всіх м'язових груп. Після розминки вико¬нується комплекс атлетичної гімнастики, який містить вправи для плечового пояса і рук, для тулуба і шиї, для м'язів ніг та вправ, що формують правильну поставу. В заключній частині проводяться повільний біг, ходьба, вправи на розслаблення з гли¬боким диханням.

Для забезпечення різносторонньої фізичної і функціональ¬ної підготовки в заняття слід включати рухливі й спортивні ігри, легкоатлетичні вправи, плавання, ходьбу та біг на лижах тощо.

Атлетична гімнастика корисна і жінкам. З її допомогою зміцнюється опорно-руховий апарат і м'язова система. Особли¬во корисні жінкам вправи для зміцнення м'язів черевної і тазо¬вої ділянки тулуба. Використовуючи вправи атлетичної гімнас¬тики і загальнорозвиваючі вправи, є можливість забезпечити струнку, пропорційно розвинену будову тіла, зменшити або збільшити його масу.

Музика нерозривно пов'язана із заняттями ритмічною гімнастикою. Музичний ритм є незамінним методичним засобом і основою розвитку й формування ритму рухів. Ідеальною осно¬вою музичного супроводу є композиція, що спеціально написа¬на для ритмічної гімнастики: музика, котра володіє повторністю рухів, "впорядкованим ритмом", мелодійністю, яка проходить крізь чіткий ритм усієї композиції і відповідає задуманій темі. Для орієнтації можна запропонувати три умовні визначення тем¬пу музичного супроводу: повільний (12-16 рахунків), середній (17-22 рахунки) і швидкий (20-30 рахунків).

Заняття ритмічною гімнастикою у формі ранкової гігієнічної гімнастики потрібно проводити щодня, а комплекси великої три¬валості (замість тренувального заняття з виду спорту) - один-два рази на тиждень і доповнювати їх бігом, ходьбою чи стрибка¬ми через скакалку.

Список використаної літератури

1.Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. – М., 1988.

2.Ільницький В.І., Ясінський Є.А. Фізичне виховання у середніх навчальних закладах: Посібник. – Тернопіль, 2000.

3.Лотоненко А.В. Физическая культура, спорт и работоспособность студентов. – Воронеж, 1986.