Зворотний зв'язок

Проблеми інвестиційної активності в економіці України

Вступ

Останнім часом слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг ВВП скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов’язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства. З 1989 по 1996 рр. обсяг капітальних вкладень скоротився на 78,2%. Зношування основних фондів у деяких галузях досягло критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обгрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

прискорена амортизація;

раціональна податкова система;

кредити та регулювання банківських процентних ставок;

заохочення лізингу.В Україні ж дотепер не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави.

Методологічні основи аналізу інвестицій.

Визначення сутності поняття “інвестицій”

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

схема № 1

Структура інвестицій

Класифікація інвестицій

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.

За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,

наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п’яти років;

г) понад п’ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.

Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

Інвестиційна діяльність та її основні завдання

Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, по логіці, дослідження ефективності інвестицій потрібно розпочати саме з цієї галузі. Одразу хочу зауважити, що в зв’язку з погіршенням ситуації в економіці України в найбільш кризовому становищі опинилось капітальне будівництво. В 1993р. обсяги капітальних вкладів і будівельно монтажних робіт зменшилися (в порівнянні з 1990р.), відповідно, на 54% і 48%, а в 1997р. 74% і 80%.

Строки будівництва перевищуються в 2,5 - 3,0 рази, понаднормовим залишається рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно з яким стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. В цей же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляються сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу – в сферу з високим інтелектуальним потенціалом – науки та проектування. Підсилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково – технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.

В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на увазі не тільки матеріально – технічні, трудові та фінансові ресурси, але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства .Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукоємких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

Основними завданнями інвестиційної стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

-покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

-удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

-зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;

-пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

-збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об’єктів громадського користування і медичного забезпечення;

Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва.

2. Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні

Стан інвестиційної діяльності в Україні.

Досвід розвинутих країн засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування. На мал.1 (додаток 1) показана класифікаційна схема способів залучення капіталу до інвестиційного процесу.

У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.

У перехідний період в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз,

група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів.

Приоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Приоритетними напрямками діяльності Банку є: Пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.

В Україні ЄБРР фінансує проекти реконструкції аеропорту “Бориспіль”, створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділяє кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.

Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству

реконструкції та економічної інтеграції.

Загалом чинники, що формують інвестиційний клімат країни, показано на мал. 2 (додаток 2)

Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни.

Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.

Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів.

1)Закон України “Про іноземні інвестиції” (від 13 березня 1992р.);

2)Декрет Кабінету Міністрів України № 55-93 “Про режим іноземного інвестування” (від 20 травня 1993р);

3)Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” (від 17 грудня !993г.);

4)Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (від 31 травня 1995р.);

5)Постанова Верховної ради України № 184/95 “Про застосування ст.28 Закону України “Про державний бюджет України на 1994р.”” (від 31 травня 1995р.).

6)Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19 березня 1996р.).

Як бачимо, тут слід підкреслити невідпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить на внівець попередній; законодавчі акти, що продуктуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різновекторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок.

Украйні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що грунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно і відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства – дієздатності судової системи та юридичних процедур. По- третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України “Про інвестиційну діяльність”.

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку будівельного комплексу вирішують Міністерство економіки України і Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Мінекономіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Управління державними інвестиціями планує виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

-прогнози економічного і соціального розвитку України;

-схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

-цільові науково-технічні і комплексні програми;

-техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Прийняття рішення про інвестиції з коштів бюджетних асигнувань потребує системного підходу до визначення пріоритетів. Сьогодні вибір пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності в Україні пов’язаний з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довготерміновими завданнями, спрямованими на її перебудову, та підвищення рівня життя населення.

Пріоритетність залежить від відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм, за якими Мінекономіки України визначає найневідкладніші завдання.

Обсяги державних інвестицій коштів державного бюджету за поданням Уряду затверджує Верховна рада України в Державній програмі економічного і соціального розвитку.

Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовують не лише на виконання цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об’єктів.

Для пріоритетних об’єктів інвестування у соціальній сфері передбачено дві форми інвестування – з коштів бюджетних асигнувань і з коштів державного кредиту.

Соціальну сферу у містах і селищах міського типу передбачено розвивати коштом місцевих бюджетів відповідних Рад. Заходи, для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, фінансують з відрахувань підприємств і організацій.

Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві – одна з головних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Кабінет Міністрів України розміщує замовлення (контракт), як звичайно, на конкурсних засадах з урахуванням економічної вигідності.

Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти та програми, які підлягають обов’язковій державній експертизі. У разі потреби експертизу окремих інвестиційних проектів і програм можуть проводити експертні комісії, що створюються Верховною Радою України.

Державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне управління і державне фінансування інвестицій, а й такі важелі:

-система податків, податкових ставок;

-проведення кредитної та амортизаційної політики;

-надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва.

-визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

-політика ціноутворення;

-проведення експертизи інвестиційних проектів тощо.

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб’єктів господарювання тощо.

Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів.

Іноземні інвестиції в економіці УкраїниУ 1998 році обсяги освоєння капітальних вкладень вперше за останні роки зросли на 4,8 відсотка. З урахуванням обсягів, освоєних приватним сектором економіки, очікується близько13,5 млрд. грн. капітальних вкладень, що у порівняних цінах майже на 3відсотка більше ніж у 1997р. (в той рік зниження становило 7 відсотків.). Введення в дію основних фондів склало 10,898 млрд. грн. (90 відсотків до 1997р.). На об’єктах виробничого призначення освоєно7,851 млрд. грн., або 68 відсотків загального обсягу капіталовкладень (у 1997 році – 65,1 відсотка.).

Основним джерелом фінансування залишаються власні кошти підприємств і організацій, питома вага яких складає 71,4 відсотка загального обсягу капітальних вкладень.

Інвестиційні кредити становлять незначну частку в кредитному портфелі банківської системи внаслідок небажання комерційних банків нести ризики через недосконалість заканодавчо-нормативної та податкової політики, високої податкової політики, високої відсоткової ставки за кредити. Попиту суб’єктів господарювання на інвестиційні кредити через високі ставна практично немає, в той час як у розвинутих країнах кредити обслуговують до ¾ капітальних вкладень.

За оперативними даними, освоєння капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету з урахуванням витрат, передбачених мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи та коштів, отриманих від зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні до норм амортизації склав 972,2 млн. грн., що на 6,5 відсотків більше ніж у 1997р. При цьому фінансування капітальних вкладів за рахунок коштів Державного бюджету здійснено на рівні 27 відсотків початкового планового річного обсягу, а отриманих від зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні норм амортизації – на рівні 46,7 відсотків уточненого річного обсягу.

Зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, які становлять лише 12,7 відсотків загальних обсягів капіталовкладень, не забезпечили належну державну підтримку структурним зрушенням в економіці.

Фондовий ринок поки, що не забезпечує вагомого зростання обсягу інвестицій і структурну перебудову народного господарства через недоскональність законодавчої бази про цінні папери, а також механізмів їх реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів.

Якщо у 1990р. рівень введення в дію найважливіших виробничих потужностей, будівництво яких здійснювалось із залученням державних капітальних вкладень, складав понад 40 відсотків, то у 19998р. введені в дію лише окремі об’єкти. Зокрема, введено в дію потужності по видобутку110 тис. тонн вугілля за рік на шахті “Ніканор-Нова” в Луганській області, переробці 7,5 тонн бурштину на державному підприємстві “Укрбурштин” у м. Рівне, ПЛ 750 кВ Південнодонбаська – Донбаська, протяжністю 216,6 км тощо, проте питання розрахунків з підрядчиками на багатьох будовах залишається невирішеним.

Із залученням власних коштів здійснено технічне переозброєння потужностей на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті “Криворіжсталь” з приростом потужностей на 17 тис. тонн чавунного фасованого литва, 18 тис. тонн сталевого литва, на комбінаті “Запоріжсталь” введено в дію станцію очистки промислових стоків, потужністю 800тис. м3 на добу, потужність випуску 500 тис. тонн залізної сирої руди на ВАТ “Суха балка” в м. Кривий ріг, перший пусковий комплекс об’єкту “А” VI черга на АНТК ім. Антонова, черга установки по виробництву 300 кг текамін-гідрохлориду на АТ “Фармак” а м. Києві, прокладено 1823,3 км ліній електропередачі різної напруги, 49,2 км автомобільних доріг, електрифіковано 96,1 км залізничних колій тощо.

Не зважаючи на те, що в країні накопичено майже річний обсяг незавершеного будівництвом житла з високим ступенем будівельної готовності, введення його в дію у 1998р. зменшилось проти 1997р. на 9 відсотків (в той час, як за 1 півріччя спостерігалось збільшення у порівнянні з відповідним періодом 1997р на 1,7 відсотків) і склало 5599 тис.кв.метрів загальної площі.

Спорудження об’єктів за Чорнобильською будівельною програмою, яке здійснювалося за залишковим принципом, велося надто низькими темпами. На їх будівництві освоєно117,852 млн. грн. (76,3 відсотка уточненого річного обсягу). Профінансована Чорнобильська будівельна програма в обсязі 137,3 млн. грн. (88,8 відсотків річного обсягу), але через необхідність погашення заочної заборгованості за роботи, виконані у минулий період, лише п’ята частина їх була спрямована на фінансування програми 1998р.

В умовах обмеженості коштів Чорнобильського фонду першочергове значення приділялося завершенню переселення жителів із зони безумовного (обов’язкового) відселення. у 1998р. з цієї зони переселено 355 сімей, в тому числі з Київської області – 70 та з Житомирської – 285 сімей. В той же час, на забруднених територіях вказаної зони продовжує проживати 2912 сімей.За попередніми підсумками, підрядні організації в 1998р. забезпечили нарощення обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт у порівнянні з минулим роком майже на 2,7 відсотка, а їх загальний обсяг склав близько 5303млн. грн. (у 1997р зниження становило 11,9 відсотка).

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є:

структурна реформа економіки;

технологічне оновлення виробництва;

виробництво товарів широкого споживання;

подолання залежності країни від імпорту.

Але слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Крім того, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.

Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її певну позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд.$ прямих іноземних інвестицій, що майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. За 1994 р. темпи їх приросту (порівняно з базовим 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р.-3,4, за 1996 р.-6,4 і за 1997 р.-9,4 рази. Водночас є зовсім мізерним обсяг іноземних капітальних вкладень — по 5 млн. грн. на рік . Певна річ, капітальні вкладення становлять лише частину інвестицій, однак є підстави твердити, що статистика явно занижує величину іноземних капітальних вкладень.

За даними НБУ, у 1998 р. найбільш вагомими були капіталовкладення в українську економіку із Сполучених Штатів Америки - 509,7 млн. $ (18,3% від загального обсягу інвестицій), Нідерландів - 264,1 млн. $ (8,3%), Великобританії -209,2 млн. $ (7,5%), Росії - 186,9 млн. $ (6,7%). Відповідні вкладення в 1998 р. були здійснені інвесторами з Південної Кореї за проектом спільного підприємства між компанією “Daewoo” та заводом “АвтоЗАЗ” (обсяг інвестицій з цієї країни станом на 1 січня 1999 р. досяг 186,2 млн. $, тобто 6,7%).

Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов'язана з особливостями інвестиційного клімату України. Зацікавленість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості.

З огляду на динамізм розвитку, статистичні дані інвестиційного процесу швидко “старіють”. Тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності є утрудненим. Але можна відзначити формування певних тенденцій, що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:

переважання за розмірами інвестицій партнерів з промислово розвинутих країн і за кількістю – з країн, які розвиваються, а також поступове збільшення частки країн СНД;

орієнтація спільних підприємств на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, та на сферу послуг;

реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, зумовлена відсутністю надійних гарантій щодо їх захисту, нерозробленістю стратегії та тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

активність малих іноземних фірм, орієнтованих на швидке обертання невеликого капіталу або на вигоду від разових операцій (нерідко суто посередницьких);

нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередження у промислових центрах України;

велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.Основними формами залучення інвестицій протягом 1990-х років являються вкладення у формі рухомого та нерухомого майна (близько 65%) та грошові вкладення (близько 25%). Склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок:

транснаціональних корпорацій;

компаній-аутсайдерів, які не витримали конкуренції в свої країнах;

компанії з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкий успіх.

Географічна структура іноземного інвестування в економіку України формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами (країни СНД, де домінує Росія, окремі східноєвропейські та західні країни), з другого – потрібність диверсифікації, в першу чергу міжнародної інвестиційної діяльності. В цьому контексті характерними рисами є:

переважання двосторонніх міждержавних договорів, в яких практично не пропрацьовано механізми участі в багатосторонніх міждержавних структурах (ГАТТ/ВТО, МАГАТЕ, конвенції по передачі передових технологій, авторських прав тощо);

вузька орієнтація в міжнародних фінансових відношеннях (в основному МВФ та Всесвітній банк);

орієнтація на незрілі інтеграційні регіональні та субрегіональні групування, наприклад Чорноморське економічне співтовариство.

Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерне збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії, Росії.

Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування, металообробки та фінансових послуг. Серед інших галузей відносне значення мають наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.

Структура іноземного інвестування по регіонам України характеризується традиційним залученням іноземних інвестицій в економіки Києва, Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

Взагалі ж аналіз прямого іноземного інвестування в європейські країни з перехідною економікою дозволяє зробити головний висновок про те, що реально ПІІ мають значний вплив на національні економіки таких країн, як Польща, Чехія, Словакія, а також Естонія та Латвія. Стосовно ж інших країн з перехідною економікою, в тому числі й України, цей вплив є більш психологічним, тому що питома вага прямих іноземних інвестицій дуже мала у порівнянні з їх потребою в капітальних вкладеннях.

Висновок.

Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують. Страх перед такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої індустрії є одним з головних чинників, які гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню деформовану структуру. Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак – і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обгрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення ПІІ є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів трактують їх на свій розсуд.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення ПІІ, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні ПІІ пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню ПІІ перешкоджають нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення ПІІ та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;

надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу залучення ПІІ, перш за все, пов'язана з ринковим соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут:

створення привабливого інвестиційного клімату;

створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Література.

1.Закон України “ Про інвестиційну діяльність” (1991р.)

2.В. П. Савчук, С. И. Прилипко Е. Г. Величко АНАЛИЗ И РАЗРАБОТКА ИНВЕСТИЦИОННЫХ ПРОЕКТОВ – К., 1999

3.І.М. Бойчик, П.С. Харів, М.І. Хопчан ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ – Львів, 1998

4.Б. В. Губський ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ГЛОБАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ – К., 1998, с. 116

5.А. В. Омельченко ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ – К., 1996

6.ТЕОРІЇ МІКРО-МАКРОЕКОНОМІКИ під редакцією Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, К., 1999

7.Ольга Бондаренко “ОПТИМІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙ” – Банківська справа, 1999 №4

8.Голос України від 15 червня 1999, №107, с. 8.

9.М. Герасимчук “ДЖЕРЕЛА І СТРУКТУРА КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ.” – Економіка України, 1998 №12

10.І.Лукінов “ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА В СТАБІЛЬНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ.” – Економіка України, 1999 №10

11.І.Ландарь “ОСОБЛИВОСТІ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ.” – Економіка України, 1998 №12

12.П. Орлов “ДЕРЖАВНА АМОРТИЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА.” – Економіка України, 1998 №8

13.Статистичний щорічник України, 1997, с. 51

Додаток №1

мал. №1

Способи залечуння капіталу

З А Л У Ч Е Н Н Я К А П І Т А Л УАкціонуванняКорпоратизація

Самофінансування

Транстинг

Венчурні фірми

Придбання рядового пакета акцій

Боргове фінансуванняКредитування

Кредит з факторингом

Форфейтинг

Іпотечний кредит

Кредит державних установ

Іноземний кредит

Розміщення боргових зобов’язань

Фінансування на консорційних засадахСпільні підприємства

Альянси

Франчайзинг

Ліцензування

Інжиніринг

Еккаутинг

ОрендаОперативна оренда

Фінансовий лізинг

Лікбез

Селенг

Пільгове фінансуванняУрядовий пільговий кредит

Гаратування

Івестиційний податковий кредит

Безвідсотковий кредит

СубсидуванняДотування

Гарантії

Субвенції

Спонсорство

Донорство

Додаток №2

мал. №2

Чинники, що формують інвестиційний клімат в державі.

І Н В Е С Т И Ц І Й Н И Й К Л І М А ТРівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринкуСтан та структура виробництва

Рівень розвитку робочої сили

Стан ринку інвестицій та інвестиційних товарів фондового ринку

Політична воля влади та правове поле державиНаявність відповідної законодавчої та нормативної бази

Досягнення стабільності національної грошової одиниці. Валютне регулювання

Забеспечення приватизації об’єктів інвестування

Стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередниківІнвестіційна діяльність банків. Її рівень

Рівень розвитку та функціонування парабанківскої системи

Інвестиційна політика національного банку. Режим іноземного інвестування

Статус іноземного інвестораДіяльність міжнародних фінансово-кредитних інститутів

Наявність вільних єкономічних та офшорних зон

Відносини гласності в державі

Інвестиційна активність населенняСтан ринку нерухомості

Виконання державної програми приватизації

План

Вступ2

1. Метологічні основи аналізу інвестицій6

1.1.Визначення сутності поняття “інвестицій6

1.2.Класификація інвестицій8

1.3.Інвестиційна діяльність та її основні завдання11

2.Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні14

2.1.Стан інвестиційної діяльності за сучасних умов14

2.2.Особливості державного регулювання інвестиційної

політики в Україні19

2.3.Іноземні інвестиції в економіці України22

Висновок29

Список литератури34

Додатки


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат