Економічні основи та види міжнародної торгівлі
Економічні основи та види міжнародної торгівлі
ЗМІСТ
Вступ 3
1 Економічні основи міжнародної торгівлі 5
1.1 Міжнародна торгівля як реалізація порівняльних переваг 5
1.2 Платіжний баланс країни 7
2 Міжнародна торгова політика і види міжнародної торгівлі 9
2.1 Дві основні моделі міжнародної торгівлі:
протекціонізм та вільна торгівля 9
2.2. Міжнародне переміщення факторів виробництва 10
2.3 Міжнародна спеціалізація виробництва 12
2.4. Інструменти торгової політики 14
3 Міжнародні організації по координуванню світової торгівлі 18
3.1 Генеральна угода з тарифів і торгівлі 18
3.2 Бреттон-Вудська система та створення МВФ 19
Загальні висновки 22
Література 24
ВСТУП
Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки.
Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, які вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного їхнього обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно робити.
Даної робота присвячена традиційної та найбільш розвинутої формі міжнародних економічних зв'язків - зовнішній торгівлі. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарчих зв'язків зовнішньоторговельний обмін (”видима” торгівля”) продовжує зберігати ведучи позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширяється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу ”невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар'єрів.
В першій главі роботи розглянути економічні основи міжнародної торгівлі, яка виникає з того, що абсолютні та відносини витрати на виробництво різних товарів в різних країнах не є однаковими.
Друга глава присвячена вивченню питання міжнародної торгової політики і види міжнародної торгівлі, розгляданню спору між протекціонізмом та принципом вільної торгівлі та інструментів національних держав щодо регулювання торгової політики
В третій главі розглянути питання деяких міжнародних організацій по координуванню міжнародної торгівлі.
Метод роботи - описовий та порівняльний аналіз.
1 ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
1.1 Міжнародна торгівля як реалізація порівняльних переваг
В основі заглибленого вивчення питання ”Чому країни торгують?” лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси - природні, людські, інвестиційні - розподіляються між країнами світу вкрай не рівномірно; країни істотно відрізняються по своїй забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінації ресурсів. Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Японія, наприклад, володіє великою і добре утвореною робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. У зв'язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони - це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпаки, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами та капіталом, і тому може дешево робити такі ”землемістські” товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Бразилія має родючі ґрунти, тропічний клімат, там випадає велика кількість опадів, у достатку мається некваліфікована праця, тобто є все необхідне для виробництва дешевого кава. Промислово розвиті країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва капіталомістких товарів, наприклад автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин та хімікатів.
Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технології можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів в різних країнах. В міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з яким країни роблять різні товари, буде також змінюватися.Але крім абсолютних переваг, описаних вище, важливу роль у розвитку світової торгівлі грають відносні. Принцип порівняльних переваг говорить, що сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар буде вироблятися тією країною, у якій менше витрати.
Припустимо, що світова економіка складається з двох країн, наприклад, США і Бразилії. Допустимо, що кожна з них здатна робити як пшеницю, так і каву, але з різним ступенем економічної ефективності. Виробничі можливості США та Бразилії не збігаються, що зв'язано з розходженнями в структурі ресурсів і рівня технічного прогресу, отже, витрати виробництва пшениці і кава двох країн різні. При припущенні повної зайнятості, США можуть збільшити випуск пшениці на 30 т, відмовивши від виробництва 30 т кави. Таким чином, в США співвідношення обміну всередині країни чи співвідношення витрат для даних двох продуктів складає 1 т пшениці за 1 т кави (чи 1 П = 1 К). Бразилія ж повинна пожертвувати 20 т кави для того, щоб одержати 10 т пшениці. Це означає, що співвідношення внутрішніх витрат для двох товарів 1 П = 2 К.
Таким чином, Сполучені Штати володіють порівняльною (вартісною) перевагою у виробництві пшениці і повинні спеціалізуватися саме на ньому. Світова економіка (США і Бразилія) явно неекономічно витрачають свої ресурси, якщо визначений продукт (пшениця) виготовляється виробником з високими витратами (Бразилією), тоді як він міг би випускатися виробником з низькими витратами (США). Якщо Бразилія стане вирощувати пшеницю, то це означає, що світова економіка повинна буде відмовитися від більшої кількості кави, чим необхідно для одержання тони пшениці. З іншого боку, відносні витрати виробництва кави нижче в Бразилії, тобто Бразилія повинна пожертвувати тільки 1/2т пшениці для виробництва 1 т кави, у той час як США повинні відмовитися від 1 т пшениці. Бразилія має порівняльну перевагу у виробництві кави, і тому їй варто спеціалізуватися на неї. Знов-таки світові ресурси не будуть раціонально використані, якщо каву стане виготовляти виробник з високими витратами (тобто США).
Раціональне ведення господарства - використання визначеної кількості обмеженого ресурсу для одержання найбільшого сукупного обсягу виробництва - вимагає, щоб будь-який конкретний товар вироблявся тією країною, у якої нижче відносні витрати, іншими словами, яка має у своєму розпорядженні порівняльні переваги.
1.2 Платіжний баланс країни
Усі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Крім економічних, існують політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами, що породжують грошові платежі і надходження.
Платіжний баланс (балансовий рахунок міжнародних операцій) - це вартісне вираження всього комплексу зовнішньоекономічних зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.
Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як ”статистичний запис всіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, що звітують” [1, 83].
Платіжний баланс має наступні розділи: торговий баланс, тобто співвідношення між експортом і імпортом товарів; баланс послуг і некомерційних платежів (баланс ”невидимих” операцій).
Основа платіжного балансу - угруповання усіх видів угод, результати яких пов'язані з ростом потреб у товарах і послугах (відтік валюти з країни) чи надходженням іноземної валюти (приплив її в країну).
Об'єднавши експорт і імпорт товарів, послуг, відсотків і дивідендів, однобічних переводів і трансфертів, одержувані і надані довгострокові і короткострокові позики, а також приплив і відтік державних резервів, одержуємо документ, називаний у міжнародній економічній літературі ”платіжним балансом”.
Відповідно до прийнятої практики платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунка: кожна угода записується одночасно на двох рахунках - дебетовому, що свідчить про надходження товару чи коштів на даний рахунок, і кредитовому, що характеризує надання товару чи виплату коштів. Традиційно в підготовлюваний баланс дебетові записи вносяться зі знаком ”-”, а його кредитові - зі знаком ”+”. Так, експорт товарів і послуг, дарунки, приплив капіталу - усе це фіксується на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком ”+”. Імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики і кредити, що направляються за рубіж, дарунки і пенсії, передані іноземцями - усе це відбивається на дебетовому рахунки зі знаком ”-”.
Існує розповсюджена омана, коли експорт товарів і експорт капіталу розглядаються як однорідні види угод. Тим часом власне кажучи вони протилежні. Експорт товарів означає приплив іноземної валюти в державу, яка здійснює постачання товарів за кордон, і реєструється зі знаком ”+”. Експорт капіталу, навпаки, означає відтік коштів і повинний записуватися зі знаком ”-”, оскільки веде за собою відтік валюти з рахунків резидентів.Принцип подвійного рахунка передбачає рівність чи нульове сальдо. Якщо держава витрачає більше, ніж заробляє, то надлишок споживаних коштів якимсь образом повинний бути врахований. Для цього або використовуються заощадження, або береться позика [1,85].
2 МІЖНАРОДНА ТОРГОВА ПОЛІТИКА І ВИДИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
2.1 Дві основні моделі міжнародної торгівлі:
протекціонізм та вільна торгівля
Незважаючи на ті, що міжнародна торгівля теоретично вигідна для країни, може скластися така ситуація, коли уряд вирішить, що жертвувати інтересами вітчизняних виробників на користь споживачів - занадто масно для споживачів, чи навпаки, коли необхідно терміново піднімати падаючі рейтинги, уряд ”викидає шматок” споживачам на шкоду виробникам. Подібна діяльність здійснюється за допомогою митних тарифів і нетарифних методів як ті: квоти, добровільне обмеження торгівлі, демпінг і інші. Усі разом це називається ”протекціонізм”.
М. Портер довів, що протекціонізм за певних розумів може бути ефективний і навіть необхідний. Умови при цьому такі: коли на зовнішньому ринку виробники якого-небудь товару зіштовхуються з жорстокою конкуренцією, не маючи суперників на внутрішньому ринку. Тоді, щоб підстьобнути виробників, які є майже що монополістами на внутрішньому ринку (але зовсім не є такими на зовнішньому), і підсилити внутрішню конкуренцію, держава має сенс вжити заходів, що збільшують прибутки в цій галузі і приваблюють у неї нових виробників, тобто в тому числі і протекціоністські міри. Портером були сформульовані три умови ефективного протекціонізму [8, 52]:
Наявність конкурентів на зовнішньому ринку.
Наявність потенціалу для розвитку національних галузей.
Обмеженість протекціонізму в часі.
Завдяки ж вільній торгівлі, яка базується на принципі порівняльних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічний знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може робити визначені товари з різними реальними витратами. Кожна країна винна робити ті товари, витрати виробництва яких нижче щодо витрат в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких у країні вище щодо інших країн. Якщо кожна країна буде надходити таким чином, світ може в повному ступені використовувати переваги географічної і людської спеціалізації. Тобто світ - і кожна вільно торгуюча країна - може одержати більший реальний доход від використання того обсягу ресурсів, якими смороду розташовують. Протекціонізм - бар'єри на шляху вільної торгівлі - зменшує чи зводить нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, смороду повинні перекинути ресурси з ефективного використання на неефективне з метою задоволення своїх різноманітних потреб.
Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тім, що остання стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з більш низькими витратами. Це також змушує вводити нововведення і тримати руку на пульсі технічного прогресу, підвищуючи якість продукції і використовуючи нові методи виробництва, і в такий спосіб сприяти економічному росту. Вільна торгівля надає споживачам можливість вибору з більш різноманітного асортименту продукції. Заподій, по яких варто віддати переваги торгівлі, по суті, ті ж, по яких необхідно стимулювати конкуренцію. Томові немає нічого чудового в тім, що переважна більшість економістів оцінює вільну торгівлю як економічно обґрунтоване явище.
2.2. Міжнародне переміщення факторів виробництва
Ми розглянули питання, чому країнам, які володіють порівняльними перевагами при виробництві того чи іншого товару вигідніше частково спеціалізуватися на його виробництві й експортувати його в інші країни. Але залишилося осторонь питання, отчого виникають подібні переваги? Цим питанням задалися 20-і роки XX століття два шведських економісти Э. Хекшер і Б. Олін і, зрештою, сформулювали свою власну теорію на цей рахунок, що називається теорією Хекшера-Оліна [7].
В основі її лежать два основних моменти: 1) у виробництві різних товарів участь різних факторів неоднакова: для вирощування пшениці земля потрібна в набагато більшому ступені, чим працьовиті японці, а для зборки телевізорів - навпаки; 2) різні країни мають різні фактори виробництва в неоднаковому ступені.Теорія говорить, що якщо країна має якийсь фактор у надлишку (не тільки абсолютно, але і відносно, тобто ціна на цей фактор стосовно інших факторів нижче, ніж в інших країнах), те ця країна буде експортувати ті товари, у виробництві якого частка участі цього фактора переважає. Якщо в країні багато японців, здатних до тривалої кропіткої роботи, і якщо у світі існує продукт, що вимагає для його виробництва великої кількості саме такої праці, то немає нічого дивного в тім, що незабаром на більшості телевізорів буде красуватися надпис “Made in Japan”. Таким чином, згідно Хекшеру та Оліну торгівля йде не товарами, а факторами виробництва, тобто опосередковано країна імпортує ті фактори, яких у неї не вистачає, та експортує ті, котрі вона має в надлишку, у результаті чого у світі відбувається більш рівномірний перерозподіл ресурсів.
Доповнив і розширив теорію Хекшера-Олина, додавши їй сучасний блиск і нове звучання, американський економіст М. Портер. У 1991 році він видав твір за назвою ”Конкурентні переваги країн” (у російському перекладі ”Міжнародна конкуренція”), у якому сформулював свою теорію конкурентних переваг.
Він виходить з того, що в сучасних умовах значна частина світових товарних потоків пов'язана не з природними, а з придбаними перевагами, цілеспрямовано формованими в ході конкурентної боротьби [8, 24]. Придбання чи утрата фірмою конкурентних переваг залежить від двох основних факторів: від конкурентної стратегії і від співвідношення так званих детермінантів конкурентних переваг.
2.3 Міжнародна спеціалізація виробництва
Міжнародною спеціалізацією виробництва називають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. Концентрація виробництва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації [9, 75].
Якщо ж виробництво певної продукції концентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованих підприємствах з високим рівнем техніки і технології, те така концентрація не може вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможної продукції і може призвести до серйозних економічних провалів.
Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату в сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших витратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних розумів можна виділити наступні форми міжнародної кооперації:
спільне виробництво;
підрядна кооперація;
постачання в рамках ліцензійних угод;
доповнення виробничих потужностей партнера;
поділ виробничих програм (спеціалізація);
організація спільних підприємств.
Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва - більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємоув'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу винна базуватися на використанні прямих виробничих зв'язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва [9,76].
Інтеграція України до системи світового господарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб'єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якості необхідних ланок світогосподарських зв'язків. Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє життя тієї чи іншої держави, а її гармонічний взаємозв'язок зі світовими регуляторами визначають підйом чи спад її економіки. Тому відкритість економіки - це об'єктивна перспектива. І однієї з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки і національної конкурентноздатності є ефективне використання власних і міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях, інакше кажучи, у процесі органічної інтеграції національного інвестиційного ринку в міжнародні.
Практика світового розвитку свідчить: для країн, що знаходяться на стадії ринкової трансформації, коли можливості у відношенні мобілізації внутрішніх ресурсів на визначений година стають вкрай обмеженими, особливе значення набувають проблеми залучення іноземних капіталів. При цьому масштаби інвестицій будуть залежати не стільки від пожвавлення і структурних змін як таких, скільки від змін на цих напрямках, які б додали визначені темпи формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.У більшості країн з перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їхнього розвитку, а інвестування за рубіж сприяє їхньої органічної інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки [4, 112].
2.4. Інструменти торгової політики
Всі інструменти торгівельної політики можна розділити на три великі групи: імпортні тарифи; податки на експорт та експортні та імпортні субсидії; інструменти нетарифного характеру [2, 168].
Імпортні тарифи застосовуються з метою обмеження ввозу того чи іншого товару з різних міркувань. В окремих випадках країна може добитися скорочення імпорту певних товарів шляхом запровадження спеціальних податків на їх споживання, але такий інструмент застосовується досить рідко.
Експортні податки та субсидії є засобами регулювання економічної поведінки національних виробників, що поставляють свою продукцію на експорт. Ці інструменти, як і імпортні тарифи, застосовуються з метою впливу на ціну відповідного товару. На відміну від них нетарифні інструменти впливають на ціни опосередковано. Протекціоністський характер цих засобів є менш очевидним.
Митний тариф на практиці може набувати двох форм - специфічного та адвалорного мита.
Специфічний тариф являє собою фіксований податок на імпортні товари, яким обкладається кожна одиниця продукту. В організаційно-технічному плані застосування специфічних тарифів дозволяє порівняно легко збирати податок, оскільки для цього необхідна лише інформація про кількість товарів, які завозяться до країни, а не грошова вартість імпорту. Але з крапки зору саме протекціоністської функції щодо національного ринку цей тариф має дуже істотну ваду: його захисна дія змінюється в залежності від ціни імпортованого товару.
Адвалорний тариф - це податок, величина якого визначається як фіксована частка вартості імпортованого товару. Очевидно, що адвалорне мито позбавлене характерного для специфічного тарифу недоліку: його величина знаходиться в прямій залежності від вартості товару. Разом з тім і його справляння пов'язане із цілою низкою проблем. З метою зменшення мита імпортер може занизити вартість товару. З іншого боку, митні органі завжди стояти перед спокусою завищити вартість імпорту, оскільки в цьому випадку збільшується доходи держави.
Важливим інструментом регулювання імпорту є імпортні субсидії. Смороду фактично являють собою негативний імпортний податок або митний тариф, який виплачується безпосередньо національному виробнику. Надання таких субсидій веде до збільшення виробництва товарів - замінників імпорту, оскільки субсидія означає зменшення видатків виробництва, а отже, і зменшення ціни.
Експортні податки, як і імпортні мита, можуть бути специфічними та адвалорними, але вплив їх на зовнішню торгівлю практично однаковий. Експортний податок погіршує становище виробників, але вигідний споживачам країни-експортера. Саме це і відрізняє механізм дії цього інструменту торговельної політики від імпортного митного тарифу, оскільки останній вигідний національним виробниками, але невигідний споживачам.
Експортна субсидія - це певна торба грошів, яку держава сплачує національному виробникові з метою заохочення експорту товарів та послуг. Виплата експертної субсидії створює стимули для виробника розширити постачання передусім на зовнішній, а не на внутрішній ринок. Унаслідок цього скорочення обсягів реалізації товару на внутрішньому ринку веде до зростання ціни на нього. Таким чином, можна зробити висновок, що застосування експортних субсидій негативне впливає на добробут національних споживачів. По-друге, експортна субсидія не приносити жодного доходу, на відміну від митних тарифів та експортних податків.
Імпортна квота - це засіб, за допомогою якого регулюються кількість товару, що ввозитися в країну. Іншими словами, імпортна квота визначає, яка кількість товару іноземного походження може бути реалізована на внутрішньому (національному) ринку, тоді як митний тариф визначає величину податку, яким обкладається товар, і при цьому його кількість, що завозитися в країну, не обмежується. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мита. Незважаючи на високі мита, певний товар може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість [2,166].
Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і його безпеки чи просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, Японія і європейські країни жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт. Саме так надійшла Великобританія, заборонивши імпорт вугілля.Новою формою торгових бар'єрів є добровільні експортні обмеження Так, японські автомобілебудівники під погрозою введення Сполученими Штатами більш високих тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.
3 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
ПО КООРДИНУВАННЮ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
3.1 Генеральна угода з тарифів і торгівлі
Об'єктивна потреба в міжнародному регулюванні торгівлі за допомогою єдиних норм і правил почала відчуватися вже в 30-х роках, коли однобічні протекціоністські дії національних урядів різко звузили можливості світової торгівлі. Спокуса регулювати потік імпорту в країну за допомогою такого могутнього засобу, як тарифи, завжди було настільки сильним для всіх держав, що грозило взагалі паралізувати міжнародну торгівлю. З приводу одного з розділів догоди про створення міжнародної організації, присвяченого питанням тарифів, були проведені спеціальні переговори в Женеві. Результатом їх стало підписання тимчасової догоди з питань тарифів і торгівлі, що здобули найменування ГАТТ (Генеральна угода про торгівлю і тарифи) чи GATT (General Agreement on Tariffs and Trade), що згодом сталася серйозною силою по обмеженню тарифної діяльності держав і урядів. У результаті переговорів у рамках ГАТТ ставки тарифів сильно скоротилися і продовжують скорочуватися.
Незважаючи на складність і визначену суперечливість статей, що складають основу ГАТТ, усі смороду базуються на ряді принципів.
Першим і головним є принцип взаємності торгових учинок, втілений у режимі найбільше благосприятливій нації (РНБ). На практиці РНБ характеризується наступним: шляхом двосторонніх консультацій і переговорів країни домовляються про надання митних вчинок у торгівлі товарами. Як тільки відповідну угоду по даному питанню укладено, вона негайно поширюється на всі інші країни; тепер дії сторін будуються за принципом недискримінації, відповідно до якого будь-яка країна, що бере доля в ГАТТ, не може бути поставлена в гірші умови.
Ще один принцип ГАТТ - принцип взаємності торгових учинок перетворюється в життя зі значними вадами.
Нарешті, важливим принципом ГАТТ є неприйнятність однобічних дій. Рішення по захисту національного ринку повинні прийматися після численних консультацій.
Основне значення в діяльності ГАТТ має задача ліквідації чи скорочення митних тарифів. У 1945-1947 р. середня величина митних тарифів у розвитих країнах складала 40-60 %, а по деяких товарах (наприклад, хімічних) досягала 70-90 %. Постійна активна робота щодо зниження митних бар'єрів дозволила скоротити їхню величину до 3-5 % у кінці 80-х років [1, 66].
3.2 Бреттон-Вудська система та створення МВФ
”Велика депресія 30-х років” привела до краху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944 році в Бреттон-Вудсе була скликана міжнародна конференція союзних країн. У результаті цієї конференції була досягнута домовленість про створення регульованих зв'язаних валютних курсів, яку називають Бреттон-Вудською системою. Нова система винна була зберегти переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючи при цьому її недоліки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальної і дієздатний. Ця світова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах і керована через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 долі. МВФ же продовжує і зараз займати найважливіше місце в міжнародних фінансах.
Що виявляла собою Бреттон-Вудськаь система регулювання зв'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиції золотого стандарту, кожна країна-член МВФ була зобов'язана установити золотий (чи доларовий) зміст своєї грошової одиниці, тім самим визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожна країна була зобов'язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, що входили в Бреттон-Вудську систему, були зобов'язані вносити внески в МВФ у залежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення й обсягу торгівлі. У такий спосіб країна могла б узяти короткострокову позику, необхідну для забезпечення стабільності національної валюти.
Бреттон-Вудська система передбачала використання золота і долара як міжнародних резервів. Долар був визнаний як світові гроші по двох причинах. По-перше, США вийшли з другої світової війни з найбільш сильною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількість золота й у період з 1934 по 1971 роки проводили політику скупки і продаж золота іноземним фінансовим органам за фіксованою ціною 35 доларів за унцію. Таким чином, долар переводився в золото по пред'явленню; долар ставши розглядатися як замінник золота і тому вважався ”таке ж гарним, як золото”.Країни світу одержували долар як резервну валюту в результаті дефіциту платіжного балансу США. У міру того, як кількість доларів, що знаходяться на руках в іноземців, стрімко росла, а золоті резерви США скорочувалися, інші країни неминуче стали ставити запитання: невже долар був дійсно ”так гарний, як золото?” Здатність США зберігати оборотність долара в золото ставала вусі більш сумнівною. Для збереження за доларом статусу резервного засобу необхідно було усунути дефіцит платіжного балансу США, але ліквідація дефіциту означала б виснаження джерела додаткових доларових резервів для системи. Ця проблема встала на весь зріст на початку 70-х років. Зштовхнувши зі стійким і зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент Р. Никсон 15 серпня 1971 долі призупинив конвертованість долара в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долара, пустивши долар у ”плавання” і дозволивши ринковим силам визначати його вартість. Вільне коливання долара позбавило Бреттон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Зовнішньоекономічна діяльність уявляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов'язана з залученням до багатоетапного циклу економічних відносин різнонаціональних їхніх суб'єктів.
Як відомо, цикл суспільного виробництва умовно поділяють на чотири стадії : виробництво - розподіл - обмін - споживання. Втручання суб'єкта, що належить іноземному відтворювальному комплексу, на різних стадіях, породжує феномен міжнародної торгівлі
Істотною рисою зовнішньоекономічних зв'язків є не стільки господарська взаємодія різнонаціональних виробничо-посередницьких організацій, скільки факт перетину кордонів національно-відтворювальних комплексів товарами, капіталами або послугами.
Нині у світовому господарстві торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків - виробничо-інвестиційна.
За цих умов суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності слід орієнтуватися не тільки на постачальницько-збутову і посередницько-збутову взаємодію з інонаціональними партнерами, але й на виробничо-інвестиційну модель, де в полі зору перебуває співробітництво по всіх ланках виробничо-технологічного процесу з винесенням частини з них за національні межі.
У цьому зв'язку можна виділити наступні вихідні положення ефективної міжнародної торгівлі:
вона грунтується на високому рівні продуктивності праці;
в окремих галузях на світовому ринку конкурують не країни, а фірми;
національна конкурентна перевага має відносний характер;
динамічне оновлення орієнтованих на зовнішньоекономічну діяльність галузей веде до сталих конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівні зниження витрат;
конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом десятиріч або довшого строку;
країни домагаються цих переваг завдяки своїм розбіжностям, а не схожості.
Щодо сучасних напрямів розвитку міжнародної торгівлі України, то експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків вимагає визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також чинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг. Україна має такі природні конкурентні переваги, як достатня чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але ці переваги є скоріше потенційними, ніж дійсними, вони мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі виробів.
ЛІТЕРАТУРА
Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения.-М., Фінанси і статистика, 1999.
Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі.-К., Основи, 1996.
Григорьев Ю.А. Практика внешнеэкономической деятельности.-М., Паимс, 1993.
Дэниелс Дж.Д. Международный бизнес.-М., 1994.
Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс.-М., Республика, 1992.
Мухопад В.И. Сквозь барьеры протекционизма.-М., Мысль, 1988.
Основы внешнеэкономических знаний.-М., Междунар. отношения, 1990.
Портер М. Международная конкуренция.-М., Юнити, 1993.
Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. - 1993. - № 3. - С.75-82.
Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.-М., Инфра-М, 1998.
Шреплер Х.-А. Международные организации: Справочник.-М., Междунар. отношения, 1995.