Дослідження впливу податкової політики держави на розвиток підприємницької діяльності

Дослідження впливу податкової політики держави на розвиток підприємницької діяльності

З м і с т

стор

Вступ 3

1. Податкова політика у регулюванні економічного зростання держави 5

2. Види податків 12

2.1. Сутність податків .12

2.2 Функції податків .14

2.3 Пряме і непряме оподаткування 15

3. Міжнародний досвід оподаткування .17

Висновок 33

Список використаної літератури .34

Вступ

Необхідність встановлення власної податкової системи постала перед Україною як самостійною державою з ухваленням 24 серпня 1991 року акта проголошення незалежності України. Новостворена на той час податкова система України виявилася неефективною і невідповідною одному з головних завдань України — переходу до ринкової економіки.

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Це був також період становлення податкової системи нашої держави, в основу якої було покладено класичну схему оподаткування, характерну для економічно розвинутих країн. Застосування такого шаблону в умовах перехідного періоду в Україні призвело до виникнення низки суттєвих проблем: збільшення кількості збиткових підприємств, зростання безробіття, ускладнення соціально-економічної ситуації в країні. Це зумовлене тим, що акцент у податковій політиці робиться на фіскальній функції, а її регулювальна та стимулювальна функції мінімізовані. Тому проблема оптимізації податкової політики залишається однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і побудови фундаменту для економічного зростання України.

Податкова система — це сукупність різних видів податків, які справляються в державі. Побудова податкової система повинна спиратись на наукові основи, які передбачають застосування таких вимог, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Податкова система України встановлена Законом (Про систему оподаткування ) , який був прийнятий вперше у 1991р. У 1994р цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень , які мали місце в 1992-1993рр. Нині діє редакція з доповненнями до закону , прийнята в 1997р . До нього включено як податки, та інші обов’язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди. До місцевих податків та зборів належать: податок з реклами, готельний збір, курортний збір, ринковий збір, та інші.

Податок - це фіксований обов'язковий безоплатний платіж юридичних і фізичних осіб до бюджету держави на основі чинного законодавства. Це плата суспільства за виконання державою своїх функцій. Він (податок) є відрахуванням частини вартості ВНП на загальносуспільні потреби. Але таке розуміння податку існувало не завжди. На певному етапі історичного розвитку людства податки взагалі не були основним доходом держави.

Наприклад у державах давньої Греції основними доходами були казенні промисли і монополії, доходи від оренди, від рабської праці, мито.

До XVII століття податки мали тимчасовий характер, вводилися час від часу на визначені цілі. Така ситуація зберігалась у більшості країн до останньої третини XIX століття. Оскільки основною функцією держави був захист від зовнішнього ворога, то причиною виникнення постійних податків було розширення масштабів воєнних дій, ускладнення зброї і в зв'язку з цим - утримання регулярної армії.

Ранні теоретики називали податок викупом, який феодали сплачували за звільнення їх від обов'язку захисту країни. Тому вважається, що податки породжені війною. З розширенням функції держави податки стягуються на внутрішній захист та соціальні потреби. З початку XX століття утверджується думка провідних теоретиків, згідно з якою фіскальна мета податку замінюється соціальною.

Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно критикувалися суб'єктами господарської діяльності. Відтак теоретично доведено, що податкові вилучення в розмірі 30—40% реальних доходів платника — це межа, при перевищенні якої починається процес скорочення його заощаджень та інвестицій в економіку. Якщо ж ставки податків і їхня кількість досягають такого рівня, що змушує платників віддавати понад 40% своїх доходів, то втрачається стимул до ефективнішої господарської діяльності і розширення виробництва.

1. Податкова політика у регулюванні економічного зростання держави.

Однією з найважливіших умов економічного зростання та соціально-політичної стабільності будь-якої країни є цілісність та збалансованість податкової системи.У постсоціалістичних країнах, у тому числі й в Україні, формування податкових систем відбувається шляхом поєднання емпіричних та наукових засад та шляхом запозичення окремих елементів податкових систем різних країн. Характерною рисою формування податкових систем постсоціалістичних країн є їх орієнтація на досвід оподаткування в західноєвропейських країнах, запровадження його сучасних форм, копіювання не однієї з відомих моделей податкових систем, що є найбільш близькою до умов конкретної постсоціалістичної країни, а окремих елементів різних моделей оподаткування. Адаптація форм та механізму оподаткування до вимог життя відбувається частково методом проб і помилок, а частково — на основі наукового обґрунтування напрямків удосконалення податкової системи для забезпечення, насамперед, необхідних надходжень до бюджету.

У нинішніх історичних умовах податкова система України, яка формувалась без достатнього досвіду та в короткий термін, має багато недоліків. Система оподаткування виявилась із яскраво вираженою фіскальною функцією, що стало одним Із чинників кризових явищ в економіці. З одного боку, вона не забезпечує бюджет держави достатніми та надійними доходами, що породжує фінансові проблеми на макрорівні, а з другого, — підриває фінансову базу підприємницьких структур, чим зумовлює проблеми розвитку підприємництва в мікроекономічному середовищі.

Податкове законодавство в Україні сформоване на засадах успадкованої командно-адміністративної системи. Основи вітчизняної податкової політики розроблялися під пресингом обставин без відповідного наукового й аналітичного обґрунтування наслідків запровадження різних податків і розміру їхніх ставок.

Рис. 1. Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян до бюджету за 1999-2004 роки

Проблема формування ефективної податкової політики - одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. Її розв'язання має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або хоча б не гальмувала розвитку економіки.

Нині податкова система не тільки не заохочує, а в деяких випадках перешкоджає зусиллям підприємств у розвитку власного виробництва і підвищенні його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної взагалі, та промислової політики держави, зокрема.

Податків не люблять платити всі, й це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податків не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їхня сума не відповідає тій користі, що отримується від держави. Закони, які регламентували податкову систему в Україні, увесь час змінювалися з метою їхнього узгодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. За таких умов суб'єкти господарювання й фізичні особи опиняються в критичному стані — більшість громадян у державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, які саме, коли і за яким механізмом мають сплачувати податки. Усе це — вражаючі наслідки недосконалості й неефективності чинної податкової політики. Тому виникає гостра потреба проведення податкових реформ у відповідності з економічною доктриною, що, безумовно, стане ефективним поштовхом до позитивних зрушень та економічного зростання національної економіки.

Вважається, що однією з проблем української системи оподаткування є надмірне податкове навантаження. Цим пояснюють І «тінізацію» економіки, і ухилення, тобто небажання громадян сплачувати податки, і надто повільне та недостатнє інвестування в економіку як внутрішніми, так і зовнішніми інвесторами, а також надто повільну структурну перебудову економіки шляхом ринкової трансформації.

Проблемам оподаткування присвячено багато публікацій у наукових виданнях і в періодичній пресі. Детально проаналізовано як податкову систему в цілому, так і механізми стягнення окремих податків. Вважається, що економіка тим ефективніша, чим менше податкове навантаження. А основними критеріями податкового навантаження на сьогодні вважаються такі показники:

1. відношення податкових надходжень до ВВП;

2. відношення податкових надходжень до валової доданої вартості (ВДВ) за галузями економіки;

3. питомі податкові надходження, тобто мобілізовані податковою службою кошти в розрахунку на одного мешканця регіону, застосовуються для економіки конкретного регіону;

4. податкове навантаження через такий показник, як частка прибутку, що йде на сплату всіх податків, застосовується при аналізі окремого підприємства, окремої галузі економіки;

5. Податкове навантаження як відношення середньозваженого навантаження по основних податках як частки податків, що формують доходну частину бюджету в ВВП по економіці в цілому.Вченими пропонуються й інші способи Пропонуються також інші підходи до визначення певних компонентах цих показників або провадяться спеціальні дослідження з метою перевірки досконалості та коректності розрахунків усталених показників податкового навантаження. Наприклад, здійснюється аналіз динаміки виробничих запасів у структурі ВВП України і обґрунтовано висновок, що реальний податковий тягар приховано статистикою ВВП. При цьому показник податкового навантаження в цілому по економіці України як відношення податкових надходжень до ВВП у 2003 році, за офіційною оцінкою, становив менше 40%, а за альтернативною оцінкою — 65%.

Загальною рисою розглянутих показників є те, що показник податкового навантаження лінійно залежить від показника обсягу податкових надходжень — віднесеного до певної бази. Частіше за все такою базою є ВВП або якийсь інший макроекономічний показник, хоча й зведений у деяких випадках до регіону або до середньостатистичної особи! Такий підхід цілком виправданий для сталих ринкових економік, де не треба приділяти багато уваги проблемам виживання та проблемам бідності. Для країн із перехідною економікою, на думку, важливим є акцентування уваги на зв'язку податкового тягаря безпосередньо з проблемою виживання. Бо окремі статистичні дані про податкові надходження не створюють цілісного уявлення про податковий тягар, а відношення суми податкових надходжень до ВВП занадто загальне. Адже відомо, що багато країн мають значно більший показник відношення податкових надходжень до ВВП, ніж Україна, проте громадяни не «відчувають» надмірного податкового тиску.

Проілюструємо це порівняльними даними рівня оподаткування як відношення податкових надходжень до ВВП у розвинених країнах та в Україні в 1999 році.

Таблиця 1. Рівні оподаткування в деяких країнах світу

Країна Рівень оподаткування, % від ВВП

Україна 29,3

США 27,6

Японія 27,8

Велика Британія 35,2

Німеччина 39,1

Італія 41,8

Франція 44,5

Бельгія 45,9

Швеція 50,2

Дані наведенні в таблиці свідчать, що Україна виглядає цілком пристойно й ніби можна займатися іншими проблемами. Але в країні, за різними оцінками, від 20 до 50% населення знаходиться за межею бідності. Постійною проблемою, що обговорюється в суспільстві, є низький рівень життя таких фахівців, як учителі, медичні працівники та інші категорії в суспільно значущих галузях.

З огляду на вищесказане можна дійти висновку, що через нестабільність політичної, економічної та соціальної систем немає гарантій щодо ефективного здійснення підприємницької діяльності.

Розвиток економіки України залежить від активності малого підприємництва. У більшості країн світу йому належить значне місце в загальній сумі валового національного продукту, виробництві товарів та продуктів, наданні послуг, що дає змогу повніше задовольняти попит у товарах, збільшувати зайнятість населення, надходження грошових ресурсів до бюджету за рахунок сплати податків.

На сьогодні актуальними є питання розвитку малого підприємництва як в Україні, так і за кордоном. Відносини у сфері державної реєстрації, діяльності та ліквідації підприємств регулюються Господарським і Цивільним кодексами України, Законом України "Про державну підтримку малого підприємництва, які визначають основні напрямки розвитку малого бізнесу. Указ Президента України від 28.06.1999 року № 746/99 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва також спрямований на розвиток малого підприємництва. Тож проаналізуємо наявну систему оподаткування малого підприємництва та визначимо основні проблеми у контексті чинної системи оподаткування.

Нинішня система оподаткування малого підприємництва є комбінацією сплати багатьох податків та обов'язкових платежів, а також єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва, фіксованого податку для ринкових торгівців і спеціального торгового патенту для суб'єктів господарювання сфери роздрібної торгівлі.

У сучасних умовах розвитку економіки велика увага приділяється малому бізнесу щодо статусу малого підприємства та умов переходу на спрощену систему оподаткування.

Підприємства малого бізнесу є суб'єктами ринкової економіки, які самостійно здійснюють виробничу, торгівельну та інші види діяльності.

Розвиток економіки України залежить від активності малого підприємництва. У більшості країн світу йому належить значне місце в загальній сумі валового національного продукту, виробництві товарів та продуктів, наданні послуг, що дає змогу повніше задовольняти попит у товарах, збільшувати зайнятість населення, надходження грошових ресурсів до бюджету за рахунок сплати податків.

На сьогодні актуальними є питання розвитку малого підприємництва як в Україні, такі за кордоном. Відносини у сфері державної реєстрації, діяльності та ліквідації підприємств регулюються Господарським і Цивільним кодексамиСплата ПДВ у складі єдиного податку, за тлумаченням Міністерства фінансів України, є однією з причин кризи бюджетних надходжень. І тому Міністерство фінансів разом із Державною податковою адміністрацією наполягають на вилученні ПДВ зі складу єдиного податку.

2. Види податків

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється 28 законами . Усього за чинним законодавством передбачено 20 загальнодержавних податків і відрахувань та 14 місцевих податків та зборів.

Сутність податків

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками. (див. Додаток 1)

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур: загальнодержавні і місцеві.

За способом стягнення: розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

Функції податків

Суспільне призначення податків проявляється в їх функціях. Їх дві - "фіскальна" й "економічна".

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні їй на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із зібраних у вигляді податків коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам і стипендію студентам. Частина коштів йде на охорону здоров`я. З цього ж джерела і витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль. Наприклад, не обкладати податком частину прибутку, яка піде на впровадження нової техніки, що сприяє науково-технічному прогресу. А не обкладаючи податком частину прибутку, яка йде на благодійну діяльність, держава стимулює підприємства до вирішення соціальних проблем. Значне підвищення податків здатне не тільки обмежити, але й зробити беззмістовною підприємницьку діяльність.

Функції податків взаємозв`язані. Ріст податкових поступлень у бюджет, створює матеріальну можливість для здійснення економічної ролі держави, тобто економічної функції податків. У той же час досягнуте в результаті економічного регулювання прискорення розвитку і росту дохідності виробництва дозволяє державі отримати більше коштів. Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню фіскальної, зміцнює її.Пряме оподаткування в Україні

Прямий податок це обов’язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий.

До реальних відносять:

• на землю;

• промисловий;

• на цінні папери.

Особисті податки включають:

• прибутковий податок з громадян;

• податок на прибуток підприємств та організацій;

• податок на доходи від грошових капіталів;

• податок на приріст капіталу;

•податок на зверх прибуток;

•податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування.

Залежно від платників податку прибуткове оподаткування класифікується на два види:

• оподаткування фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на землю, податок на майно);

• оподаткування юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та організацій, податок на землю, податок на майно);

Кожен з указаних видів передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу – добавлену вартість, розрізняються за характером використання, виконуючи різні функції.

Переваги прямого оподаткування:

• дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет,

• пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту, ділової активності),

• соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Існують певні недоліки:

• • організаційного характеру – пряма форма оподаткування потребує складного механізму їх стягнення і обліку;

• • бюджетного характеру – полягає у тому, що прямі податки не можуть забезпечити стабільні надходження до бюджету;

• • контрольного характеру – складний механізм стягнення податку потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю.

Непряме оподаткування

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір, податок на додану вартість (універсальний акциз), ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються; робіт, що виконуються; послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих ставках в ЕКЮ, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Ввізне (імпортне) мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до обороту з придбання імпортних товарів.

Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, митних зборів.

Щодо окремих податків, провідне місце займають податок на додану вартість і податок на прибуток, які становлять разом більше 40% надходжень до бюджету ПДВ – 8,1303млрд. гривень у 1999 (1992 р. — 42,6%, 1998 р. — 50%). Збільшується відсоткове значення прибуткового податку з громадян (1992р. — 8,4%, 1998 р. — 19,6%), що є наслідком зростання питомої ваги фонду заробітної плати у ВВП. Поступово збільшується роль акцизного збору в доходах бюджету (1992 р. — 3,3%, 1998 р. — 4,8%). Це пояснюється тим, що за останні роки було внесено ряд змін до законодавства щодо стягнення акцизів у напрямку гармонізації ставок акцизних зборів, а також зміною механізму стягнення акцизних зборів з алкогольних і тютюнових виробів, що дало змогу державі посилити контроль за сплатою цих податків

3.Міжнародний досвід оподаткування

Хоч податки відіграють значну роль в економіці всіх зарубіжних країн, в Україні ми маємо один із найвищих (навіть порівняно з постсоціалістичними країнами) рівнів оподаткування. До об’єктивних причин, що зумовлюють його, можна віднести:

1. Неможливість одночасного реформування відносин власності.

2. Неможливість повної і швидкої комерціалізації охорони здоров’я, освіти, науки, культури, які потребують значних державних коштів.

3. Необхідність зростання державних витрат на соціальний захист населення внаслідок падіння рівня життя під впливом економічної кризи та інфляцій.Перші дві причини могли пояснити високий рівень оподаткування на початку 90-х років. У подальшому вони мали зумовити його зменшення внаслідок як падіння частки державної власності, так і постійного скорочення витрат на розвиток соціально-культурної сфери.

Сучасна система оподаткування України започаткувалась на теренах фінансової системи, коли ринкові відносини в економіці ще не стали домінуючими і переважна більшість підприємств знаходилась у державній власності. Це, у свою чергу, давало змогу застосовувати старі методи контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. З розвитком приватного підприємництва, зменшенням частки державних підприємств можливість застосування застарілих методів справляння податків та контролю за їх сплатою невпинно зменшувалась. Існуюча податкова система виявилась неадекватною до умов перехідної економіки, не спроможною вирішити проблеми економічних реформ, тому в останні п’ять років перед Україною вже досить гостро стоїть проблема її реформування.

Оскільки сфера малого підприємництва у нашій країні доволі нова, то варто активніше запозичати досвід інших країн, система оподаткування яких повною мірою сприяє розвитку малого бізнесу. Для порівняння розглянемо деякі особливості оподаткування в інших країнах.

Наприклад, суб'єктами малого бізнесу у Республіці Казахстан визнаються індивідуальні підприємці (фізичні особи), у яких кількість робітників, разом з індивідуальним підприємцем, становить не більше 15 осіб, а квартальний дохід не перевищує 4,5 млн. тенге; а також юридичні особи, тобто підприємства, на яких кількість робітників становить не більше 25 осіб, а квартальний дохід не перевищує 9 млн. тенге. Для розвитку підприємництва в республіці з 1 січня 2002 року було запроваджено спеціальний податковий режим для суб'єктів малого бізнесу, сутність якого полягає у спрощеному порядку обчислення, оплати та подання податкової звітності.

Цей режим передбачає три форми розрахунків із бюджетом: на основі разового талону, патенту, спрощеної декларації. Найпростіша форма розрахунків — спеціальний податковий режим на підставі разового талону. Вона передбачена для фізичних осіб, діяльність яких має епізодичний характер (не більше 90 днів на рік). Вартість разового талона встановлюють місцеві представницькі органи, що дає змогу враховувати регіональні особливості та умови здійснення діяльності, унеможливлює завищення ставок.

Індивідуальним підприємцям, діяльність яких має стабільний характер, пропонується патентна форма розрахунків із бюджетом. її можуть застосовувати підприємці, які не використовують працю найманих робітників та отримують дохід не більше 2,0 млн. тенге на рік. Така форма зручна для підприємців початківців, які мають невеликі доходи. Суть патентної форми полягає у сплаті підприємцем до початку здійснення діяльності 3% від суми замовленого підприємцем очікуваного доходу. Отже, податок обчислює безпосередньо підприємець, застосовуючи єдину ставку щодо очікуваного доходу. Отримана сума є вартістю патенту, яку підприємець має сплатити в бюджет рівними частинами у вигляді індивідуального та соціального податків.

Таблиця 2. Ставки податку у Республіці Казахстан

Фізичні особи Юридичні особи

Дохід, тис. тенге Ставка, % Дохід, тис. тенге Ставка, %

до 2000 3 до 2000 4

від 2000 до 3000 5 від 2000 до 4500 5

від 3000 до 4500 7 від 4500 до 6500 7

від 6500 до 9000 9

Крім того, сума податків за спрощено декларацією може зменшитися на 1,5% за кожного робітника, якщо його середньомісячна заробітна плата перевищує її мінімальний розмір, встановлений у республіці. (Див. Таблицю 2).

На відміну від Республіки Казахстан, у Російській Федерації, як і в Україні є багато недоліків у системі оподаткування малого бізнесу, хоча у деяких сферах підприємницької діяльності досить змістовно й точно висвітлено порядок сплати єдиного податку. Так, що стосується єдиного сільськогосподарського податку, то відповідно до Федерального Закону від 11.11.2003 року № 147 встановлена спрощена система оподаткування сільськогосподарських виробників у вигляді єдиного сільськогосподарського податку. Право перейти на сплату єдиного сільськогосподарського податку у добровільному порядку мають сільськогосподарські товаровиробники, у яких за результатами 9-ти місяців року, у якому подана відповідна заява про перехід, відсоток доходу від реалізації виробленої ними сільськогосподарської продукції становить не менше 70% у загальному доході від реалізації товарів (робіт, послуг).

Передовий досвід податкової системи демонструє Швеція. Це країна, в якій податки є інструментом справедливого перерозподілу доходів. Реформування податкової системи ведеться під лозунгом "єдина декларація — єдиний рахунок єдиний платіж — єдина адреса (платежу)". Кожному громадянину Швеції присвоюється єдиний фіскальний номер (ID), який заміняє усі види державного обліку населення.Отже, можна зазначити, що спрощеній системі оподаткування малого бізнесу приділяється значна увага як у нашій країні, так і за кордоном. У деяких країнах, окрім спрощеної системи оподаткування, вводяться додаткові умови зменшення суми сплати податків. Це здебільшого сприяє відмові від тіньової господарської діяльності, що дає змогу збільшити розміри податкових надходжень до бюджету.

Перевагою спеціального податкового режиму на підставі спрощеної декларації є її простота. Будь-який платник податку може самостійно визначати свої податкові зобов’язання шляхом використання залежно від рівня доходу відповідної ставки податку.

Удосконалення вітчизняної практики застосування непрямих податків об'єктивно потребує звернення до зарубіжного досвіду використання важелів і процедур непрямого оподаткування з метою порівняльного аналізу при зіставленні різних норм фінансового державного регулювання.

Ці питання актуальні з огляду на податкову реформу в Україні, і зокрема у сфері непрямого оподаткування. Учені й фахівці звертаються до вивчення зарубіжного досвіду оподаткування як до джерела нагромаджених практичних знань у системі фіскальних відносин. Водночас, вважаємо, лишаються недопрацьованими питання пропорційності використання різних видів непрямих податків.

Непрямі податки в розвинених країнах світу становлять досить вагому частку в загальному обсязі податкових надходжень. Наприклад, на рівні штатів США, їхня частка перевищує 40%. Значна увага приділяється адмініструванню непрямих податків у країнах Євросоюзу і Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР).

Розглянемо послідовно досвід застосування у країнах із розвиненою ринковою економікою таких видів непрямих податків, як податок на додану вартість (податок з обороту) і акцизний збір.

Податок на додану вартість (ПДВ) є порівняно новим інструментом фіскальної політики. З групи країн ОЕСР у 60-ті роки лише вузьке коло держав використовувало такий податок. Але згодом його поширення в розвинених країнах відстежується в 70—80-ті і пізніші роки (наприклад, понад десять років застосовується він у Канаді та Швейцарії). Нетривала еволюція цього податку характеризується закономірною трансформацією фіскальної ролі, яка стала наслідком прагнення використати об'єктивні переваги ПДВ, необхідністю компенсувати зменшення надходжень до бюджетів від податку на прибуток в умовах високих фіскальних потреб держави, а також політикою уніфікації непрямого оподаткування у межах ЄС.

У країнах Євросоюзу і ОЕСР (Організація економічного співробітництва й розвитку) підвищені ставки використовуються переважно обмежено.

ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн — забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці й капіталу. В ЄС прийнято такі схеми адміністрування ПДВ, які дають змогу здійснювати точне нарахування і відшкодування цього податку на товари й послуги експортного призначення. Але при надходженні в країну призначення імпортовані товари й послуги обкладаються ПДВ так само, як і товари власного виробництва. Це створює однорідне податкове середовище для товарів і послуг, що пропонуються для реалізації на міжнародних ринках.

Хоча досі відсутні економічні обґрунтування доцільності встановлення єдиної ставки ПДВ, орієнтовно стандартною ставкою ПДВ в країнах ЄС із січня 1993 року вважається рівень, не нижчий за 15%. Додатково у різних країнах застосовуються підвищені і знижені ставки ПДВ. Однак наявність варіативних ставок суттєво підвищує адміністративні витрати щодо стягнення податку, і тому в зарубіжних країнах є прагнення уніфікувати кількість податкових ставок.

Помітні певні спільні характеристики справляння ПДВ у розвинених країнах. Зокрема, незважаючи на переваги уніфікації, у більшості з них застосовується не одна, а кілька податкових ставок. Як зазначалося вище, окрім стандартної, використовуються знижені ставки для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (це стосується продуктів харчування, громадського транспорту, газет, журналів), а в деяких країнах — і підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн).

У країнах Євросоюзу і ОЕСР підвищені ставки використовуються переважно обмежено.

Щодо практики упровадження знижених ставок, зазначимо, що вони застосовуються, але не більше однієї-двох і не нижче за 5%. Зокрема за зниженою ставкою ПДВ оподатковуються:

— напрями і сфери діяльності, в яких складно обчислити ПДВ (страхування, фінансова сфера);

— товари, щодо виробництва яких здійснюється політика державного стимулювання (видавнича діяльність, транспорт тощо);

— соціально значущі товари (ліки, продукти харчування, дитячий одяг).Природно, що в умовах посилення соціальної орієнтованості західноєвропейських країн останні проводять політику, спрямовану на запобігання зниженню добробуту широких верств населення, шляхом обкладання товарів та послуг соціального й культурного призначення за нижчими ставками. Окрім того, висока ефективність функціонування податкових органів, налагоджений механізм стягнення ПДВ дає можливість країнам зменшувати адміністративні витрати, зумовлені використанням кількох ставок ПДВ.

У середньому, у групі розвинених зарубіжних країн, ПДВ формує приблизно 13,5% доходів їхніх бюджетів, хоча частка цього податку регіонально досить варіативно відрізняється. Так, у Франції ПДВ забезпечує 45% податкових бюджетних надходжень, а в Нідерландах — 24%.

Отже, практика стягнення цього податку у розвинених країнах дає змогу говорити про закономірність запровадження його диференційованих ставок за умов ефективного функціонування податкової служби, надання переваги соціальній ефективності податку, незважаючи на збільшення адміністративних витрат на його стягнення.

Існує певне розмаїття в обкладанні ПДВ різних видів послуг. Поширеною для країн розвиненої ринкової економіки є практика звільнення від ПДВ банківських та фінансових, медичних послуг, послуг освіти, культури та ін.

Суттєву роль також відіграє система управління ПДВ. В усіх країнах ОЕСР накладаються штрафи за затримку при сплаті ПДВ. Ці виплати передбачають або одноразовий штраф у вигляді процента від податку, або базуються на щомісячному накопиченні неоплаченої суми, або поєднують обидва зазначені методи.

Таким чином, в західноєвропейських країнах набуває закономірного характеру тенденція до застосування найрозвиненіших форм ПДВ та методів його нарахування.

Одним із важливих видів непрямих податків в усьому світі справедливо визнано акцизні збори (акцизи). Акцизи стягуються з певних видів товарів незалежно від місця їх виробництва — всередині країни або за її межами (саме це відрізняє такий вид податку від мита).

Акцизні збори відіграють важливу роль у наповненні бюджетів багатьох країн ОЕСР. Але з поширенням практики використання ПДВ за останні 25 років важливість акцизів знизилася. У 1965 році акцизні збори становили 25% податкових надходжень країн ОЕСР. У 1970 році ця величина знизилася до 20% і постійно знижувалася до 12% наприкінці 1980-х років. Найяскравішим прикладом є Туреччина, де в 1965 році акцизи становили близько 53,5%

податкових надходжень. До 1980 року ця величина зменшилася наполовину і становила 25,2%, а після запровадження ПДВ, до 1985 року, зменшилася удвічі. На початку 1990-х років акцизні збори в Туреччині становили близько 6,5% податкових надходжень і частка акцизів у відсотках до ВВП країни протягом 1965—1990 років знизилася з 5,8% до 1,5%.

Нині коло підакцизних товарів у розвинених країнах нешироке. Воно охоплює алкогольні, тютюнові вироби, пальне, деякі види транспортних засобів, предмети розкоші, передусім ювелірні вироби. У Великобританії, зокрема, у 1993 році акциз на нафтопродукти становив 13% усіх надходжень від непрямих податків, акциз на тютюнові вироби — 6,6%, на алкогольні вироби — 5,1%.

У Німеччині акциз на пальне у 1993 році становив 7,5% усіх податкових надходжень. Крім того, акцизом обкладалися тютюн, міцні алкогольні напої, кава, шампанське. У Франції акцизи встановлені на алкогольні напої, пиво і мінеральну воду, ювелірні вироби, деякі види автомобілів, літальні апарати.

Хоча головна функція акцизів — фіскальна, вони виконують також і регулювальну роль. Значною мірою акцизи використовуються як інструмент для зниження споживання певних груп товарів (наприклад, алкоголю чи тютюну). На жаль, не можна точно обчислити залежність між величиною акцизу та реальним споживанням, і, найімовірніше, на практиці ефективність впливу акцизу не дуже висока.

Кількісна оцінка ставок акцизів у розвинених країнах відображена в таблиці 3.

Таблиця 3. Ставки акцизів у розвинених європейських країнах (в екю на початку 2004 року)

Країна Вино

(За гл.) Міцні спиртні напої

(за гл. чистого спирту). Бензин із вмістом свинцю

(за 1000л) Сигарети

(За 1000шт.)

Австрія 0,00 739,26 406,59 61,1

Бельгія 37,22 1606,68 479,47 67,83

Великобританія 179,58 2635,06 462,11 108,23

ФРН 0,00 1326,65 561,88 74,79

Греція 0,00 550,00 406,10 47,09

Данія 86,95 3698,49 467,29 121,40

Ірландія 271,5 2757,34 378,16 101,37

Іспанія 0,00 551,59 393,68 22,17

Італія 0,00 593,32 527,32 45,72

Люксембург 0,00 1037,39 407,62 51,02

Нідерланди 49,94 1540,05 566,45 59,85

Фінляндія 284,24 4016,08 532,21 95,72

Франція 3,35 1381,45 584,77 73,84

Швеція 284,30 5131,68 498,01 81,20

Отже, можна стверджувати що поширення застосування ПДВ у країнах ОЕСР і ЄС супроводжувалося суттєвим зниженням акцизів, а також, як правило, й інших видів податків, зокрема мита. Частка митних зборів є дуже низькою в усіх розвинених країнах.Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, вважаємо за необхідне наголосити на потребі подальших досліджень практики використання непрямого оподаткування як важеля економічної політики держави на сучасному етапі. Особливо актуальне це питання напередодні завершення

підготовчої роботи щодо прийняття Податкового кодексу України.

У межах уніфікації податкового законодавства України з відповідними нормами права в країнах Європейського союзу знадобиться порівняльний аналіз світового досвіду непрямого оподаткування. Ефективна діяльність держави та реалізація її основних функцій неможливі без налагодженої соціально-економічної політики, одне з чільних місць у якій належить саме фіскальній політиці. Акумулюючи з допомогою податкових надходжень значні фінансові ресурси, держава таким чином стимулює розвиток господарської діяльності, опікується малозабезпеченими верствами населення, забезпечує трудовий потенціал, а також суттєво впливає на стан і розвиток науково-технічного прогресу суспільства.

За допомогою диференційованих ставок, та введення досить високих ставок акцизного збору і обмеження споживання деяких товарів, зокрема алкогольних і тютюнових виробів, держава може вплинути на структуру споживання.

Рис. 2. Питома вага надходжень прибуткового податку з громадян до бюджету за 1998—2003 роки.

Така ситуація деякою мірою відображає стабілізацію національної економіки, що проявляється у зростанні абсолютних сум індивідуальних прибутків громадян, збільшенні заробітної плати, регулярному її отриманні не лише в приватних, а й у державних установах, організаціях і на виробництві.

Податкові системи в країнах з розвиненою ринковою економікою

Для сучасних держав характерним є втручання в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США — воно менше, а в Швеції — більше.

Основним інструментом державного регулювання є податкова політика та фінансовий вплив на підприємництво.

Завдяки цьому впливу держави досягають поставленої мети по забезпеченню економічного зросту, провадженню ефективної цінової політики, зайнятості населення країни, створенню системи соціального захисту менш захищених верств населення, створенню рівноваги у зовнішньоекономічній діяльності тощо.

І при цьому збалансування взаємовідносин — це й є головне завдання в економічній політиці будь-якої держави.

У світовій практиці ведення народного господарства проблема застосування податків є однією з найбільш складних і суперечливих.

Податки пов'язані з існуванням держави. Системи оподаткування в різних країнах світу відрізняються одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Це закономірно, оскільки податкові системи формувалися та формуються сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.

Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно піддавалися критиці з боку суб'єктів господарювання. Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30-40 відсотків доходів платника — це той поріг, при перевищенні якого починається процес скорочення його збережень та інвестицій в економіку.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого

рівня, що зобов'язує платників сплачувати більше 40 відсотків своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.

Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої заключається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого податкового клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов'язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою.

Так, від 40 до 50 відсотків становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія.

Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу.

При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є дослідження їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі.

Так, наприклад, в США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції — непрямі податки.Особливої актуальності на сьогодні набуває порівняння податків з державним митом, що пов'язано зі значними змінами, які відбуваються у податковому законодавстві. Тема співвідношення податків лише з державним митом недостатньо досліджена, що на практиці призводить до ототожнення цих понять. Відокремлення саме державного мита від податків сприятиме більш чіткому та одноманітному застосуванню норм податкового законодавства, допоможе окреслити орієнтир при підготовці податкових законів.

Законодавство України не робить розмежування між поняттями податку, мита та зборів. Стаття 2 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про систему оподаткування" визначає їх як обов'язкові внески в бюджети відповідних рівнів чи державні цільові фонди, які здійснюються платником в порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Відокремлення митних платежів від податків пропонують , але при цьому вони порівнюють з податками митні платежі, до яких входять державне мито та мито, де мито — це плата за перетинання кордону, а державне мито — плата за надання компетентними органами юридично значимих послуг та видачу офіційних документів.

Для досягнення поставлених цілей необхідно проаналізувати погляди науковців щодо спільних і відокремлюючих рис податків та митних платежів взагалі, а потім, спроектувавши їх на державне мито, визначити загальні та відокремлюючі ознаки у співвідношенні з податками.

Серед науковців немає єдиної думки щодо місця митних платежів у системі обов'язкових платежів.

До спільних рис митних платежів та податків належать:

1) обов'язковість сплати податків та митних платежів у відповідні бюджети та фонди, за якими вони закріплені;

2) суворе надходження їх в бюджети та фонди, за якими вони закріплені;

3) стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження;

4) примусовий характер стягнення;

5) здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби;

6) без еквівалентний характер платежів.

Державне мито відрізняється від податків за такими критеріями:

1) податки характеризуються періодичністю стягування, а державне мито сплачується у визначених випадках;

2) правовою підставою до стягування державного мита є звернення у державні органи відповідної особи, а податків — необхідність вимагати від особи кошти на користь держави для задоволення потреб останньої;

3) при сплаті податку не виникає безпосередніх дій державних органів в інтересах особи, яка сплатила податок, тоді як при сплаті державного мита особа відразу отримує результат, що є для неї задовільним, отже, державному миту притаманна індивідуальна відплатність;

4) податки залежать від податкової здатності платника, а державне мито сплачується усіма за встановленими ставками у твердих сумах (іноді у відсоткових ставках), тобто державне мито сплачується частиною населення незалежно від податкової здатності платника;

5) сплата державного мита може відбутися шляхом покупки митних марок, податків — лише готівкою у відповідні бюджети;

6) суми, що надходять у бюджет від податків, прогнозуються та закріплюються у відповідній частині Бюджетного кодексу України, а суми, що надходять від державного мита можуть бути віднесені до "випадкових доходів", бо сплачуються суб'єктами при виникненні визначених обставин особистого життя (смерть родичів, розірвання шлюбу);

7) відносини зі сплати податку в більшості носять для платника примусовий характер, а платник державного мита вступає у ці відносини добровільно, оскільки сам звертається за об'єктом, що обумовлює його сплату.

Таким чином, між державним митом і податками існують відмінності, які обумовлені правовою природою цих платежів, тобто державне мито не можна віднести до податків, це різні види обов'язкових платежів. Але державному миту притаманні деякі риси податків, тому безперечно можна визначити його податковий характер. Отже, державне мито є обов'язковим платежем податкового характеру, окремим від податків.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) віднесені:

1. Готельний збір;

2. Збір за припаркування автотранспорту;

3. Ринковий збір;

4. Збір за видачу ордера на квартиру;

5. Курортний збір;

6. Збір за участь у бігах на іподромі;

7. Збір за виграш на бігах на іподромі;

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9. Збір за право використання місцевої символіки;10. Збір за право проведення кіно - і телезйомок;

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей;

12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14. Збір із власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються-виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки поділяються на:

А. Разові, тобто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо);

Б. Систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Висновок

Отже, податкова система країни є продуктом не лише економічного, а й політичного розвитку суспільства. Вона віддзеркалює інтереси різних суспільних груп та політичних партій і становить результат консенсусу, до якого прийшли ці сили в процесі ухвалення податкових законопроектів. Процес структуризації суспільства і парламенту в Україні ще не завершився, і досягнення консенсусу є проблематичним.

Усе це й вимагає нетрадиційного підходу до кодифікації податкової системи України. Результатом такого підходу можуть бути, з одного боку, стабілізація основ оподаткування, закладення підвалин цілісної податкової бази, з другого – створення сприятливих умов для вдосконалення механізму нарахування і стягнення податків.

Нині можна стверджувати , що в Україні створено податкову систему , яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави , здійснювати їхній розподіл та перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку.

Список використаної літератури

1. Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання //Фінанси України. 2003. № 2. – С. 39-43.

2. Зубрицька І. ПДВ для перевізників //Дебет – Кредит. Київ-2003. № 33\34. - С. 18-20.

3. Роговиць А.М. Спрощена система оподаткування малого підприємства //Фінанси України. Київ-2005. № 4. – С. 24-31.

4. Волков Д.О. Сплата непрямих податків у країнах з ринковою економікою //Фінанси України. Київ-2004. № 2. – С. 118-121.

5. Олійник Д. Податки як інструмент регулювання розвитку сільгосп виробника //Вісник податкової служби України. 2002. № 36. – С. 50-54.

6. Романов О. Фіксований сільгоспподаток: проблеми та можливості //Дебет – Кредит Київ-2005. № 33\34. – С. 29-34.

7. Які існують податки. Все про бухгалтерський облік. 2002. № 35. – С. 19-20.

8. http://www.referats.allbest.ru

9. http://www.oodri.narod.ru/fin