Економіка підприємства
1. Санаційна спроможність підприємства
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успіш¬ного проведення фінансової санації. До загальних передумов сана¬ційної спроможності відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, ско¬рочення собівартості продукції і на цій основі досягнення майбут¬ньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;
б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;
в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності.
Санаційне спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успі¬шної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси пе¬ред проведенням санації. Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб'єктивна «моральна спроможність» та готовність власників підприємства та персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило, відіграють не¬значну роль.
Рішення про проведення санації підприємства чи про його лікві¬дацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Ау¬дит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою ви¬значення вірогідності їхньої звітності та обліку, повноти й від-повідності чинному законодавству та встановленим нормати¬вам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з читань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-госоподарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санацій¬ного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які пе¬ребувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оці¬нці санаційної спроможності підприємства.
Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі за¬вдання:
• проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;
• визначається глибина фінансової кризи та можливості її подо¬лання;
• робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін під¬приємства
• здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підпри¬ємства санаційної концепції;
• робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.
2. Порядок оголошення підприємства банкрутом
Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. У такому разі банк зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує оголошення про неплато¬спроможність даного суб'єкта господарювання в пресі.
До клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких заходів:
• вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призу¬пинити надання нових позик;
• змінити черговість платежів;
• спрямувати безпосередньо на погашення простроченої забор¬гованості виручку клієнта від реалізації продукції;
• передати оперативне управління діяльністю підприємства ад¬міністрації, призначеній за участю банку;
• реорганізувати підприємство-боржник;
• ліквідувати підприємство-боржник та реалізувати заставлене майно.
У разі неповернення кредитів у строки, визначені кредитною угодою, банк, перед зверненням із заявою до арбітражного суду, може вимагати від боржника опрацювання конкретних заходів для фінансового оздо¬ровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.
Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає рішення або продовжити ще на три місяці кредитні відносини із боржником, або, за браком перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про банкрутство боржника. Заява банку щодо порушення справи про бан¬крутство оподатковується державним митом у розмірі п'яти міні¬мальних заробітних плат. Коли банк виступає в ролі санатора, його заява державним митом не обкладається.Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності про¬позицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд при¬значає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду держа¬вного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.
З моменту визнання боржника банкрутом:
• припиняється підприємницька діяльність боржника;
• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;
• вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зо¬бов'язань банкрута;
• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор¬гованості банкрута.
Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпо¬рядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох мі¬сяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здій¬снено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бу¬ти анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійсне¬но з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли бо¬ржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладан¬ня угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким уна¬слідок виконання цієї угоди.
Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює на¬явне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стяг¬нення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій¬ного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фір¬мою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за ра¬хунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.
На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетич¬них компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяль¬ність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру¬дового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).
У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і міс¬цевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги орга¬нів державного страхування та соціального забезпечення.
У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не за¬безпечені заставою.
Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колек¬тиву щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприєм¬ства та інші вимоги.
Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольня¬ються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.
Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось піс¬ля задоволення першочергових претензій, а також претензій, заяв¬лених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погаше¬ними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквіда¬ційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пода¬дуть відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу акти¬вів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора.Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким під¬приємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума пе¬ревищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові ви-трати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбі¬тражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кре¬диторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжи¬ти свою підприємницьку діяльність.
3. Альтернативна санація
Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (змен¬шення статутного фонду) та санації із залученням додаткових вне¬сків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власни¬ками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства і збері¬гають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоратив¬них прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарю¬вання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліп¬шується платоспроможність підприємства.
Приклад .
Визначимо, яким має бути розмір альтернативних цільових внес¬ків для покриття балансових збитків за заданої номінальної вартості акцій (НВ) в 50 у.о. (кількість акцій становить 40 шт.) та запланова¬ному розмірі валового санаційного прибутку в 1500 у.о. Баланс під¬приємства до проведення санації мас такий вигляд:
АП
1.Основні засоби
2.Запаси і витрати
3.Дебіторська заборгованість
4.Грошові кошти 1200
1500
200
201.Статутний фонд
2. Непокриті збитки
3.Довгострокові пасиви
4.Короткострокові пасиви 2000
-1080
1200
800
Баланс2920Баланс2920
Балансовий (розрахунковий) курс акцій (БК) становить:
або 23у.о. (50 x 46%)
У разі чистої санації для одержання запланованого санаційного прибутку статутний капітал слід зменшити на 1500 у.о. (до 500 у.о.).
Співвідношення, за яким зменшуватиметься статутний фонд, становитиме 4 : 1 ( ). Це означає, що кожен акціонер із кожних чотирьох належних йому акцій три віддає для анулювання. Урахо¬вуючи існуючий балансовий курс акцій, збиток акціонера за повер¬нення ним трьох акцій становитиме 69 у.о. (23 х 3). Акціонер, який робить додаткові внески, буде в такій самій ситуації: для одержання однієї повноцінної акції після санації він має зробити доплату в роз¬мірі 69 у.о.
Розрахункова вартість однієї акції після санації дорівнює сумі номінальної вартості акції та чистого санаційного прибутку (ЧСП), який припадає на 1 акцію.
Валовий санаційний прибуток — це різниця між розміром стату¬тного фонду до і після санації. Балансовий курс акції після санації (БКС) становитиме:
Баланс підприємства після проведення санації матиме такий вигляд:
АП
1.Основні засоби
2.Запаси і витрати
3.Дебіторська заборгованість
4.Грошові кошти 1200
1500
200
201.Статутний фонд
2.Чистий санаційний прибуток
3.Довгострокові пасиви
4.Короткострокові пасиви 500
420
1200
800
Баланс2920Баланс2920
Балансовий курс однієї акції після санацій становитиме 184 %
. Це означає, що держатель однієї акції після санації одержав приріст вартості в розмірі 69 у.о. Отже, збиток, який мав акціонер на кожні чотири старі акції, компенсується приростом вар¬тості однієї акції. Фінансовий стан акціонера, який віддав свої акції для анулювання до і після санації, не змінився. Такий самий резуль¬тат і для акціонера, який робить доплати.
Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійсню¬ватися тільки на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціо¬нерів не може зобов'язати окремого співвласника подати безпово¬ротну фінансову допомогу підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій залежить від того, як він оці¬нює перспективи розвитку даного підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій.Крім названих форм фінансової участі власників у санації під¬приємства, слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Ідеться як про безпосереднє кредитування власни¬ками свого підприємства, так і про надання ними гарантій та пору¬чительств (інших видів кредитного забезпечення). Надання позик власниками перед загрозою можливого банкрутства підприємства пов'язане з надзвичайним ризиком.