Інвестиції

1.Поняття і класифікація інвестицій.

2.Поняття і структура реальних інвестицій (капітальних вкладень).

3.Планування і фінансування капітальних вкладень.

4.Економічна ефективність інвестицій:

а) загальна (економічна) ефективність;

б) порівняльна (відносна) ефективність;

в) економічна ефективність реконструкції;

г) врахування фактору часу в підвищенні ефективності капітальних вкладень;

д) визначення ефективності інвестицій методом розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій (ROI) і за періодом окупності (РР).

1. В умовах ринкового способу господарювання забезпечення ефективної діяльності п-в визначається їх виваженою інвестиційною діяльністю. Інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Інвестиції (І) – це довгострокове вкладення капіталу в підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку.

Інвестиції класифікують на:

1.за об’єктом вкладення:

реальні І

капітальні вкладення інновації нематеріальні активи

фінансові І

депозити облігації акції

2.за характером участі в інвестуванні:

•прямі І

•непрямі І

3.за періодом інвестування:

•короткотермінові

•довготермінові

4.за формою власності:

•державні

•приватні

5.за місцем розташування:

•всередині країни

•за межами країни

6.за причиною виникнення:

•первинні

•похідні

7.за функціональною спрямованістю і значенням в інвестиційному процесі:

•валові

•чисті

Фінансові І передбачають вкладення капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються державою чи п-вами (акції, облігації) з метою одержання прибутку.

Акції можуть бути іменними і на пред’явника. Акції на пред’явника вільно продаються на фондовому ринку, і будь-які бажаючі можуть їх придбати. За іменними акціями дані про їх власника вносяться у книгу реєстрації акціонерних товариств, що значно ускладнює можливості їх продажу. Акції також є звичайні (розмір дивіденду, який виплачується по цих акціях, залежить від ефективності діяльності п-ва (прибутку) і привілейовані (дивіденд по них є фіксованим і не залежить від прибутку п-ва).

Облігацією є цінний папір, який засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації в певний термін її номінальну вартість з виплатою фіксованого %.

Депозит – це грошові або інші види активів, розміщені на збереження у фінансово-кредитних закладах.

Реальні (або виробничі) І – це вкладення капіталу з метою забезпечення відтворення ОФ (нове будівництво, реконструкція, розширення і технічне переоснащення п-в). Ці І ще називають капітальними вкладеннями (КВ).

Прямі І передбачають вкладення капіталу за кордоном, величина яких не менша 10% вартості проекту.

Портфельні І – це вкладення капіталу за кордоном величиною до 10% вартості проекту.

Пряме інвестування здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об’єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі І здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.

Причинами виникнення первинних І є зовнішні фактори (досягнення НТП, розширення зовнішніх ринків, демографічні зміни, пов’язані із приростом населення, політичні катаклізми). Похідні І – це створення капіталу внаслідок збільшення рівня споживацьких витрат.

Валові І – це загальний обсяг інвестування в даному періоді.

Чисті І – це сума валових І без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

2. Капітальні вкладення (КВ) – це вкладення на просте (капітальний ремонт) і розширене відтворення (нове будівництво, реконструкція, технічне переоснащення ОФ п-в).

Розрізняють валові і чисті КВ. Валові – це засоби, які направляються на просте і розширене відтворення виробничих фондів п-в. Чисті – це засоби, які направляються лише на розширене відтворення ОФ п-в.

Структура КВ – це співвідношення між КВ, що направляються на різні цілі. Є такі види структури КВ:

1.технологічна

2.відтворювальна

3.галузева

4.регіональна.

Всі витрати капіталу на відтворення виробничих фондів поділяються на:

1.витрати на будівельно-монтажні роботи

2.витрати на придбання обладнання

3.інші витрати (на проектно-пошукові роботи, утримання дирекції, підготовку кадрів…)

Співвідношення між цими видами витрат характеризує технологічну структуру КВ – це співвідношення між КВ, які направляються за різними призначеннями: будівельно-монтажні роботи – приблизно 40%, придбання обладнання – 50%, інші витрати – 10%.

Прогресивнішою є така технологічна структура, в якій частка витрат на придбання обладнання зростає.

Відтворювальна структура КВ включає їх розподіл на просте і розширене відтворення, а також співвідношення КВ між формами розширеного відтворення.

При простому відтворенні відтворюються лише паспортні характеристики ОФ. Прогресивною вважається така відтворювальна структура, яка забезпечує співвідношення між простим і розширеним відтворенням 1:4 (20%:80%).Враховуючи той факт, що реконструкцію і технічне переозброєння здійснюють швидше, ніж нове будівництво, прогресивною слід вважати таку відтворювальну структуру, яка передбачає співвідношення КВ у реконструкції до вкладень у нове будівництво як 2:1, тобто витрати на нове будівництво і розширення, реконструкцію і технічне переоснащення співвідносяться таким чином: нове будівництво – 1/3, все решту – 2/3.

Галузева структура КВ відображає співвідношення між КВ, що направляються в різні галузі. Прогресивною галузевою структурою слід вважати таку, яка забезпечує належний розвиток економіки в цілому, направлення КВ в галузі, які визначають науково-технічний розвиток (машинобудування, енергетика…).

Регіональна структура КВ відображає співвідношення між КВ, які направляються в різні економічні райони країни.

3. Планування КВ здійснюється в 2 етапи:

1.розраховується необхідний обсяг КВ на розрахунковий період;

2.визначаються конкретні джерела фінансування даного проекту.

Обчислення необхідного обсягу КВ залежить від ситуації на ринку та п-ві. Якщо попит на продукцію, яка виготовляється п-вом повністю задоволений, то збільшення обсягів в-ва є недоцільним, тому на п-ві необхідно здійснити лише просте відтворення ОФ: застаріла техніка повинна замінюватися новою в міру потреб. Кошти на придбання нового обладнання визначаються добутком ціни і кількості. Якщо ж продукція має зростаючий попит на ринку, то є необхідність у нарощуванні обсягів в-ва шляхом введення в дію додаткових виробничих потужностей. Виникає необхідність у здійсненні розширеного відтворення ОФ, що дасть змогу збільшити виробничу потужність п-ва.

Основною формою планування КВ є річні і багаторічні плани, оскільки капітальне будівництво – процес тривалий. В цих планах містяться: завдання для кожної будови по введенні в дію основних потужностей і ОФ, і обсяг КВ з розбивкою по роках відповідно до тривалості будівництва.

Річні плани визначаються на основі 5-річного плану і конкретного плану роботи на рік, уточнюючи його завдання з урахуванням ходу виконання плану. Основними показниками плану КВ є обсяг КВ, введення в дію виробничих потужностей і ОФ, титульні списки. Обсяг КВ планується на основі існуючих нормативів, проектів і кошторисів із врахуванням завдань по зниженню собівартості будівельних робіт.

Введення в дію виробничих потужностей і ОФ розраховується в натуральному і грошовому виразі. Схематично план введення в дію виробничих потужностей і ОФ в грошовому виразі розробляється таким чином:

Вихідні дані для розрахунку:

обсяг КВ – 8 млрд. грн.

вхідна виробнича потужність – 55 млрд. грн.

виробнича програма (запланований обсяг випуску продукції) – 48 млрд. грн.

коефіцієнт використання ВП – 0,8

1.визначимо середньорічну ВП, що забезпечує виконання виробничої програми:

48/0,8=60 млрд. грн.

2.визначимо вихідну ВП, яка забезпечує середньорічну потужність при вхідній потужності 55 млрд. грн.:

ВПс.р.=(ВПвх+ВПвих)/2;

ВПвих=2*ВПс.р. – ВПвх=2*60 – 55=65 млрд. грн.

3.визначимо введення в дію ОФ і ВП, введені в дію:

ВПвв=ВПвих – ВПвх=65 – 55=10 млрд. грн.

4.по введеній в дію ВП і ОФ складають 3 завдання:

•нове будівництво (3 млрд. грн.)

•реконструкція діючих об’єктів (5 млрд. грн.)

•внутрішні резерви (2 млрд. грн.).

Перші 2 завдання здійснюють за рахунок запланованих КВ – 8 млрд. грн., а решту 2 млрд. грн. приросту ВП повинні бути забезпечені за рахунок внутрішніх резервів, наприклад, шляхом переведення п-ва на 2 чи 3-змінну роботу, що підвищує потужність без додаткових КВ.

Титульні списки – це перелік п-в, які будуються чи реконструюються і включені в план капітального будівництва.

В титульних списках відображається характеристика кожного об’єкту будівництва (назва і місцезнаходження), роки будівництва (початок і закінчення), проектна потужність, план будівельно-монтажних і підрядних робіт, кошторисна вартість, річні обсяги КВ, виконання обсягів робіт на початок планового періоду.

Титульні списки розробляються окремо для перехідних об’єктів і новобудов. Для включення в титульні списки обов’язковою умовою є наявність затвердженої технічної документації, робочих креслень, матеріалів і замовлень на обладнання. Включення об’єкту в титульні списки є одночасно і дозволом на його фінансування.

Фінансування капітального будівництва здійснюється як за рахунок централізованих джерел (державні бюджети) так і децентралізованих (амортизаційні відрахування, прибуток, внутрішні ресурси – виручка від реалізації невикористаних ОФ, дохід від реалізації сукупної продукції).

4.а) Основним показником, на основі якого судять про економічну ефективність КВ, є коефіцієнт економічної ефективності. Цей показник використовується для визначення економічної ефективності КВ по НГ в цілому, по галузях НГ, окремих п-вах, будовах тощо.

•Критерієм ефективності КВ по НГ в цілому є:

Енг=ΔНД/КВ

приріст національного доходу капітальні вкладення, що викликали цей

приріст•показник ефективності КВ по галузях НГ:

Ег=ΔП/КВ

приріст прибутку

•ефективність КВ по окремих об’єктах:

Еп=(Ц – С)/КВ

ціна собівартість

Ц – С=прибуток

Після визначення коефіцієнту ефективності КВ проводять його порівняння з нормативним коефіцієнтом, який встановлюється Міністерством Економіки на певний період (приблизно 0,15). Якщо ефективність > нормативної ефективності, то вкладення капіталу вважається доцільним.

Крім того, визначають термін окупності даних КВ:

Ток=1/Е; Е=1/Ток

Ток норм.=6,7

Отже, термін окупності КВ є оберненою величиною до коефіцієнту ефективності.

Для обгрунтування доцільності КВ розрахований термін окупності порівнюють з нормативним. Якщо термін окупності ≤ нормативного терміну окупності, то КВ є ефективними, якщо ні, то неефективними. Про абсолютну ефективність КВ судять на основі коефіцієнту економічної ефективності і терміну окупності.

б) Показник відносної ефективності КВ використовується при співставленні різних варіантів капітального будівництва. Він дозволяє вибрати найбільш ефективний варіант із декількох запропонованих. Показником порівняльної ефективності КВ є мінімум приведених витрат. Приведені витрати – це сума поточних витрат (собівартості) і одноразових (капітальних) витрат, приведених до 1-го періоду часу за допомогою коефіцієнту економічної ефективності або терміну окупності.

Пі=Сі+Ен*КВ

Пі=Сі*Ток н+КВ

собівартість річного випуску продукції

Різниця приведених витрат по 2-ох варіантах КВ характеризує величину економії, яку одержить НГ в результаті вибору більш ефективного варіанту будівництва. Цей ефект одержується в основному за рахунок нижчої собівартості продукції в більш ефективному варіанті. Це зниження собівартості досягається додатковими КВ.

Термін окупності додаткових КВ можна визначити:

Ток=(КВ2 – КВ1)/(С1 – С2) – по 1-му і 2-му варіанту

в) При вирішенні завдання збільшення випуску продукції вирішується питання, що вигідніше: проектувати нове будівництво чи проводити реконструкцію діючого п-ва. Проведення реконструкції має ряд переваг:

1.істотно скорочується термін окупності КВ;

2.знижується трудомісткість в-ва нової продукції;

3.коротші терміни освоєння.

При розрахунку ефективності слід пам’ятати, що можливо:

1.КВ в реконструкцію > КВ в нове будівництво, а собівартість одиниці продукції на реконструйованому п-ві нижча;

2.КВ на реконструкцію < КВ на нове будівництво, а собівартість на реконструйованому п-ві вища.

При цьому вирішити питання, що краще, можна лише розрахувавши коефіцієнт ефективності КВ:

Ер=(Ср – (Сд+Сн))/(КВн – КВр)

Ср, Сд ,Сн собівартість випуску продукції: річного випуску продукції; на діючому і новому п-ві; КВр – на реконструйованому п-ві.

Якщо Ер ≤ Ер нормативного, то реконструкція ефективна.

г) Ефективність КВ залежить не тільки від скорочення загального строку будівництва, але і від правильного розподілу загальної суми КВ по роках будівництва. Адже гроші, вкладені в будівництво на 1-му році, будуть “заморожені” до кінця завершення будови, і НГ не доотримає від них віддачі на протязі всього періоду будови. Наприклад:

Рік/ варіант12345Разом, тис грн

1.51010153070

20201010868

Потрібно вибрати кращий варіант розподілу КВ по роках будівництва. При цьому необхідно розрахувати загальну суму КВ із врахуванням недоотриманого ефекту. Для розрахунку використовується норматив для приведення КВ: Ен=0,08. Загальні вкладення по варіантах із врахуванням недоотриманого ефекту можна визначити за формулою:

Кприв=К1*(1+Ен)t-1+K2*(1+Eн)t-2+…+Kn*(1+Eн)t-n

(1+0,08)5-1=1,36

(1+0,08)5-2=1,26

(1+0,08)5-3=1,17

(1+0,08)5-4=1,08

(1+0,08)5-5=1

Рік/варіант12345Разом

1.6,812,611,716,23077,3

2.27,225,211,710,8882,9

Отже, хоча загальна вартість будівництва в 1-му варіанті вища, проте внаслідок раціонального розподілу КВ по роках будівництва держава із врахуванням недоотриманого ефекту витратить меншу суму КВ. 1-й варіант вигідніший. Це пояснюється тим, що “заморожені” КВ вилучаються з обігу і не можуть бути вкладені в інші галузі, де вони давали б віддачу приблизно 8% в рік.

д) Метод розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій ROI (return on investment) в літературі називають ще середньою нормою прибутку на інвестиції АRR (аverage rate of return) або розрахунковою нормою прибутку АRR (ассоunting rate of return). Bизначення RОІ може здійснюватись як на основі доходу до сплати податків та процентів за банківський кредит - ЕВIT (earnings before interest and tax), так і на основі доходу після сплати податків, але до сплати процентних платежів, - ЕВІТ (1 - П), де П виступає в якості ставки оподаткування згідно iз законодавством. Однак частіше використовують величину доходу після оподаткування, оскільки вона більш точно характеризує прибутковість проекту.

ROI=(EBIT(1 – П))/((Bп+Вк)/2);

де RОІ- рентабельність інвестицій;ЕВІТ - дохід підприємства до сплати податків та процентних платежів;

П – ставка оподаткування;

Bп, Вк – вартість активів на початок і кінець досліджуваного періоду.

При оцінці інвестиційних проектів розраховане значення ROI порівнюють із прийнятим для п-ва рівнем рентабельності. Проект вважатиметься економічно вигідним, якщо значення показника ROI перевищує величину рентабельності, прийняту інвестором. Крім того, цей метод використовується для порівняльної оцінки альтернативних варіантів вкладення капіталу. Проект можна вважати ефективним, якщо його ROI не менше, ніж величина банківської облікової ставки. Цей метод не тільки встановлює факт прибутковості проекту, але й оцінює ступінь його прибутковості.

Слабкі місця цього методу: 1) він не враховує зміни вартості грошей в часі; 2) ігнорує можливість різної тривалості проектів; 3) розрахунки ROI носять показовий характер порівняно з іншими методами, визначення яких здійснюється на основі грошових потоків, які включають в себе чисті доходи і амортизацію. У зв’язку з цим даний метод використовують при оцінці інвестиційних проектів, пов’язаних з розробкою фінансовими організаціями та банками нових видів послуг і операцій.

Період окупності РР (payback period) належить до найпростіших і найстаріших методів оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Період окупності – це період часу, протягом якого початкові вкладення та інші витрати, пов’язані із реалізацією інвестиційного проекту, покриваються сумарними результатами його здійснення.

Формула для розрахунку періоду окупності має вигляд:

PP=I0/∑CFt,

де PP – період окупності, роки

I0 – початкові інвестиції

∑CFt – величина грошових надходжень від реалізації інвестиційного проекту наростаючою сумою.

Застосування цього методу доцільне при дотриманні наступних умов:

Всі інвестиційні проекти, що порівнюються, повинні мати однаковий строк існування;

Після закінчення терміну окупності інвестор повинен отримувати приблизно однакові грошові надходження протягом усього строку існування інвестиційного проекту;

Проекти повинні пропонувати одноразове вкладення початкових інвестицій. Якщо інвестиції здійснюються протягом декількох періодів або перервно (а це часто буває на практиці), то застосування даного методу значно ускладнюється.

Перевага даного методу полягає у тому, що він досить точно сигналізує про ступінь ризикованості проекту. Адже чим більший період потрібен для повернення вкладених коштів, тим більше шансів виникнення несприятливої ситуації, яка може заперечити усі попередні аналітичні розрахунки. Тому в ситуаціях зі значним рівнем ризику в першу чергу слід звертатись до цього методу. Окрім того, чим коротший період окупності, тим більші грошові потоки надходять в перші роки реалізації проекту, а значить, тим більший рівень ліквідності має проект.

Разом з тим період окупності має і недоліки, оскільки ігнорує важливу обставину – зміну вартості грошей у часі, а також він не може служити мірилом прибутковості проекту, бо не враховує грошових потоків після того, як початкові інвестиції вже окупились.

У зв’язку із переходом на ринковий спосіб господарювання виникає потреба в розробці нової методики оцінки виробничих інвестицій. Ця методика передбачає застосування принципу дисконтування при оцінці ефективності КВ. Тому при оцінці доцільності інвестицій розраховують ставку дисконту (%ставку, облікову). Оскільки в умовах ринку постійно відбуваються інфляційні процеси, то дану ставку (номінальну), що характеризує норму прибутку, одержаного інвестором, відредаговують на даний % інфляції. Така ставка називається реальною: R=N – %I.