Поняття та класифікація доходів від реалізації товарів

Управління доходами торговельного підприємства, спрямоване на максимізацію їх розміру, визначає необхідність їх системної класифікації. Залежно від виду діяльності, здійснення яка дозволила отримати доходи, відрізняють:

1. Доходи від торговельної діяльності: від продажу товарів, операцій з тарою, від перемірювання тканин, надання платних додаткових торговельних послуг.

2. Доходи від виробничої діяльності, до складу яких входить:

- виручка від реалізації всіх видів товарної продукції, напівфабрикатів, відходів (за наявності власного виробництва);

- виручка від послуг промислового характеру (ремонтно-будівельних, транспортних і ін.), що виконані та реалізовані “стороннім споживачам”.

3. Доходи від посередницької діяльності, отримані у вигляді:

- суми комісійних винагород (відсотків);

- додаткової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), якщо підприємство є посередником і бере участь у розрахунках при виконанні домовленості;

- доходів від робіт (послуг), які виконані тимчасовими творчими колективами для інших підприємств тощо;

4. Доходи від інвестиційно-кредитної діяльності, до складу яких входять:

- доходи, отримані від пайової участі в спільних підприємствах;

- доходи, отримані від надання майна в оренду (лізинг);

- дивіденди (відсотки), отримані за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що придбані підприємством;

- доходи від депозитних вкладів підприємства та інше.

5. Доходи від продажу майнових та інтелектуальних прав (власності) підприємства, отримані при реалізації:

- майна підприємства (включаючи основні фонди), матеріальних обігових активів;

- нематеріальних активів (“ноу-хау”, патентів, фірмового знаку, торгової марки), програмних продуктів.

6. Інші види доходів:

- доходи від курсової різниці валютних коштів та цінних паперів, які належать підприємству;

- суми економічних санкцій та відшкодувань збитків, отриманих підприємством;

- доходів від об’єктів соціально-побутової сфери підприємства: плата за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах, оплата путівок та інше.

Залежно від характеру отримання доходів розрізняють доходи від реалізації продукції (товарів, робот, послуг) і майна підприємства та доходи від використання майна (капіталу) підприємства, від надання майна в оренду, використання тимчасово вільних фінансових ресурсів, цінних паперів підприємства.

Розмір реалізаційних доходів безпосередньо залежить від обсягів діяльності підприємства у звітному періоді та її ефективності.

Розмір доходів від використання майна (капіталу) підприємства залежить від його наявності та можливості використання поза виробничим процесом підприємства (з об’єктивних причин чи прийнятих рішень стосовно переливу капіталу в інші підприємства та сфери економіки).

Залежно від повноти та місця відображення доходів розрізняють:

-“бухгалтерські” доходи, які відображаються на рахунку реалізації готової продукції (товарів, матеріальних коштовностей, виконаних робіт та наданих послуг) і які використовуються для визначення фінансових результатів діяльності;

-“приховані” доходи, не відображені на рахунку реалізації.

До них належать :

-цільові кошти, отримані від підприємств-покупців (замовників) для власних потреб підприємства: для поповнення фонду ризику, резервного фонду, фонду споживання;

-цільові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів і таке інше;

-доходи, отримані від товарообмінних операцій, які визначаються розрахунково, виходячи з різниці в ціні на товарно-матеріальні цінності, які обмінюються;

-фактично отримані доходи в зв’язку з реалізацією товарів (продукції) за цінами, нижчими за ціни закупки (собівартості). Їх розмір розраховується, виходячи з цін реалізації аналогічної продукції у відповідний період та інше.

З метою об’єктивного оподаткування законодавчо визначено переоблік “прихованих” доходів підприємств, які підлягають виявленню і включенню до складу “бухгалтерських” доходів.

Не являються доходами підприємства внески, паї, інші цільові фінансові кошти. Які надходять за рахунок чистого прибутку юридичних осіб, які об’єднуються з підприємством на договірній основі для фінансування капітальних вкладень, спрямованих на збільшення обсягів виробництва, здійснення спільних програм і завдань.

З метою оподаткування прибутку підприємства згідно з Законом України “Про податок на прибуток” в складі сукупного валового доходу платника податку виділяють наступні групи доходів:

1.Доходи від реалізації товарів (робіт послуг).

2.Доходи від операцій з цінними паперами, валютними коштовностями та борговими зобов’язаннями.

3.Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний дохід, що пов’язаний з видобутком корисних копалин.

4.Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безплатно наданих товарів.

5.Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості.6.Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).

7.Доходи у вигляді пасивного прибутку, одержані за межами митної території України (з урахуванням сплаченого податку).

8.Інші види доходів, що входять до складу об’єкта оподаткування.

Найбільшу питому вагу в доходах торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності – торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

У зв’язку з тим, що в торгівлі нова споживча вартість не створюється, доход від реалізації товарів являє собою плату за надання торговельно-посередницькі послуги (доведення товарів до споживачів та їх реалізація), яка становить частину виручки торговельного підприємства.

Необхідність отримання доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування витрат на ведення діяльності і отримання певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної цілі підприємства.

Основними джерелами доходів від продажу товарів є:

-торговельна надбавка до ціни придбання товарів;

-торговельна знижка з продажної ціни товару.

За своєю економічною природою торговельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торговельного підприємства. Їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки залежить:

-з одного боку, від співвідношення між попитом та пропозицією на торговельні послуги, ступеня конкуренції на товарному ринку (регіональному), якості послуг, що надаються, і рівня цін закупівлі та продажу товарів;

-з іншого боку, від витратоміскості реалізації товарів і норми прибутку, яка відповідає стратегії розвитку підприємства.

Місце торговельної надбавки (знизки) в структурі роздрібної ціни товарі рображено на рис. 1

Різниця між ціною продажу та купівлі товарів на на різних стадіях реалізації товару являє собою доход торговельного підприємства з одиниці реалізованого товару. Валовий дохід торговельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

У громадському харчуванні валовий дохід утворюється за рахунок торговельної надбавки (знижки, а також від націнки громадського харчування. Націнки громадського харчування призначені на покриття витрат, які пов’язані з виробництвом продукції громадського харчування і організацією її споживання. Рівень націнок диференціюється:

- за націночними категоріями, які відповідають класу обслуговування (люкс, вища, перша, друга, третя категорії);

- за продукцією (стравами, сировиною) - на делікатесні товари, порціонні страви, спиртні напої тощо.

В оптовій торгівлі валовий дохід утворюється також у вигляді різниці між ціною придбання та продажу товарів. Його розмір залежить від розміру надбавки, яка диференціюється за формами оптового товарообороту, виходячи з їх витратомісткості.

Оскільки розмір торговельних надбавок справляє суттєвий вплив на роздрібні ціни реалізації товарів, одним із інструментів державного регулювання споживчого ринку може бути державне регулювання їх рівня.

Необхідність у введенні державного регулювання (як інструмент стримування зростання загального рівня цін) обумовлюється вимогою підтримання необхідних макроекономічних пропорції (між споживанням та накопиченням, нормою прибутку у сфері виробництва та обігу і ін.).

Державне регулювання може носити всеохоплюючий характер (тобто розповсюджуватися на всі товарні групи) або вводитися локально (на найбільш соціально значущі групи товарів).