Форми санації підприємства
1. Поняття санації підприємства
Термін «санація» походить від лат. «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це по¬няття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрут¬ству промислових, торгових, банківських монополій. Санація може від¬буватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і на¬данням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
На нашу думку, однак, наведене в словнику трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не вичерпують суті поняття, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Поданий перелік заходів є неповним і не розкриває принци¬пових методологічних підходів до вибору тих чи тих форм санації.
Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І. А. Бланк) із са¬нацією ототожнюють тільки заходи для залучення зовнішньої фі¬нансової допомоги, спрямовані на запобігання оголошенню під¬приємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим також не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.
На методи проведення санації вплинули: розвиток економічної теорії, еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного бло¬ку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові під¬ходи до приватизації (реприватизації) підприємств. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують наукові розробки Н. Здра-вомислова, Г. Іванова, X. Ноймана, Р. Берндта, К. Шнайдера, які досліджують особливості проведення санації та реструктуризації підприємств за переходу від адміністративної до ринкової системи господарювання.
Вивчення теоретичної і практичної бази санації підприємств ознайомить вас з основними проблемами, що їх досліджують зару¬біжні економісти в даній галузі. Предметом дискусій провідних уче¬них Німеччини, США, Великобританії є питання, пов'язані з кла¬сифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілі¬зації; порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмі¬рами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріоритетами; швидкістю проведення фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації підприємств.
2. Форми фінансової санації
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ре¬сурсів для:
1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичко¬вого капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансо¬вих засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випад¬ках, через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на під¬приємство;
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
• зменшення номінального капіталу підприємства;
• конверсія власності в борг;
• конверсія боргу у власність;
• пролонгація строків сплати заборгованості;
• добровільне зменшення заборгованості;
• самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може наби¬рати таких форм:
• альтернативна санація;
• зменшення номінального капіталу з наступним його збіль¬шенням (двоступінчаста санація);
• безповоротна фінансова допомога власників;
• безповоротна фінансова допомога персоналу;
• емісія облігацій конверсійного займу;
• залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють ав¬тономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його вла¬сників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виді¬ляють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих ме¬тодів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові піль¬ги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року ві¬дображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збит¬ків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.
3. Характеристика основних форм та видів санації підприємства
У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:
1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, за¬криття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окре¬мих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.
2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективно¬го маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продук¬ції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.
Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрі¬шні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує зале¬жність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фі¬нансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофі¬нансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх ре¬зервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:
1. Реструктуризація активів.
2. Зменшення (заморожування) витрат.
3. Збільшення виручки від реалізації.
Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супрово¬джуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів під¬приємства та їх реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихова¬них резервів здійснюється:
• через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних за¬собів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та ре¬алізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нема¬теріальні активи, наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
• в результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничо¬го циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшу¬ється стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);
б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отри¬манням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміні¬стративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг да¬ного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати знач¬ну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;
в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-техніч¬ного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;
г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою вико-ристовуються у виробничому процесі;
д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів си¬ровини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);
е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підроз¬ділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отрима¬ти інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінан¬сові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фі¬нансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є ви¬сокий рівень невиправданої дебіторської заборгованості (у цілому в Україні, станом на початок 1999 року загальна сума дебіторської забор¬гованості суб'єктів господарювання становила майже 110 млрд грн.). Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент му¬сить використати всі наявні можливості для її погашення.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
• Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь фа-кторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може при¬дбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства посту¬паються правом на одержання грошей згідно з платіжними документа¬ми на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винаго¬роди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості опера¬ції, діючої відсоткової ставки та строків настання платежу).
• Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтуван¬ня є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведен¬ня комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом.
• Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акце¬птовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути під¬приємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінан-сувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також од¬нією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.
Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стяг¬нення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом в арбітраж¬ний суд. Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення в арбітражний суд детально описано далі.
Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумо¬влюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові ре¬зультати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).
Зменшення (заморожування) витрат
Даний блок санаційних заходів здійснюється в двох напрямках:
1. Заморожування інвестиційних вкладень.
2. Зниження валових витрат.
Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних під-приємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшен¬ня грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансо¬вої санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.
Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, прове¬дення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшен¬ням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами щодо вивільнення робочого часу є:
• запровадження неповного робочого тижня;
• достроковий вихід на пенсію;
• неоплачувані відпустки;
• звільнення персоналу.
Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.
У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реа¬лізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал захо¬дів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помір¬ним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припинен¬ням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкрет-ного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу.
Зменшення статутного фонду підприємстваРозглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов'язані зі змі¬ною розмірів та структури фінансових джерел формування активів.
Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані пока¬зувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб'єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об'єктом фінансування.
Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згід¬но із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок сана¬ційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки на підприємство (у даному разі) не залучаються додаткові фінансові ресурси.
Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді. коли вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний (балансовий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток — це прибу¬ток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номі¬нальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної пе¬редачі для анулювання. Він дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулю¬вання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнюватиме номі¬нальній вартості наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу.
Порядок зменшення статутного фонду підприємств.
Основні цілі та завдання зменшення статутного фонду підприємств:
• одержання санаційного прибутку, який спрямовується на по¬криття балансових збитків;
• урівноваження (або перевищення) номінальної вартості акцій (паїв) з їх ринковою ціною, оскільки в період фінансової кризи мо¬же скластися ситуація, коли біржова ціна буде суттєво меншою за номінальну вартість акцій. Залучення засобів шляхом додаткової емісії корпоративних прав у даному разі неможливе;
• приведення у відповідність величини основних та оборотних засобів підприємства з розміром його власного капіталу, оскільки з метою підвищення платоспроможності підприємство може прийня¬ти рішення про продаж частини свого майна, що може стати причи¬ною виникнення такої невідповідності;
• концентрування статутного капіталу в руках найбільш активних власників.
У зв'язку з тим, що найпоширенішими формами організації біз¬несу в Україні є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, ми будемо досліджувати механізм зменшення статутного капіталу підприємства на прикладі саме цих видів госпо¬дарських товариств,
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за¬тверджено Положення про порядок збільшення (зменшення) статут¬ного фонду акціонерних товариств. Цим Положенням та Законом України «Про господарські товариства» передбачено два методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства:
1. Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація).
2. Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Зменшення номінальної вартості може здійснюватися об'єднан¬ням кількох акцій в одну (конверсія). Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів, пайовиків. Рі¬шення загальних зборів товариства про зміни статутного фонду приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (загальні збори визнаються правомочними, якщо в них бе¬руть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства понад 60 % голосів).
Санація викупом акцій (придбанням паїв) у власників.
Акціо¬нерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним ак¬ції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Указані акції мають бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Те саме стосується і товариства з обмеженою відповідальністю щодо придбання ним паїв учасників товариства.За санації через викуп емітентом корпоративних прав у їх держа¬телів, без огляду на складний фінансовий стан, підприємство повинно мати в своєму розпорядженні достатньо ліквідних засобів, необхідних для виплати відшкодування власникам акцій (паїв). Іншою важливою умовою такого методу санації є те, що для акціонерного товариства, наприклад, викуп акцій є доцільним лише за курсом, нижчим від но¬мінальної вартості. В іншому разі санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не створюється, а отже, зменшувати статутний фонд немає сенсу.
Санація із залученням коштів власників підприємства
Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємс¬тва особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:
а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;
б) наданням позик;
в) наданням цільових внесків на безповоротній основі. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додатко¬вих коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їх ринковою ціною) для залучен¬ня зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в са¬наційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капі¬талу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву «двосту¬пінчастої санації».
Санація збільшенням статутного фонду.
Основні цілі збіль¬шення статутного капіталу підприємства:
• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприєм¬ства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;
• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;
• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на та¬кі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.
Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні про¬тягом довгострокового періоду.
Альтернативна санація
Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (змен¬шення статутного фонду) та санації із залученням додаткових вне¬сків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власни¬ками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства і збері¬гають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоратив¬них прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарю¬вання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліп¬шується платоспроможність підприємства.