Колективний договір
Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладення колективних договорів і колективних угод. У да¬ний час в Україні вони укладаються на виробничому, регіо¬нальному, галузевому і національному рівнях.
Нині в Україні на¬лічується понад 265 тис. підприємств та акціонерних това¬риств. За станом на 1 квітня 1998 р. в Україні колективних договорів було укладено лише на 55 тис. підприємств, або лише на кожному п'ятому. Їхня дія розповсюджувалася на 10,3 млн. працівників, що становило 68% їх загального числа (на 1 квітня 1997 p. — 61,5%).
Отже, залишається досить ще високим показник підпри¬ємств, установ, організацій, на яких колективні договори не укладаються. Найнижчий рівень охоплення працівників колек¬тивними договорами в галузях невиробничої сфери: охорони здоров'я — 45,6%, освіти — 26,7, культури — 14,5, в апараті органів державного і господарського управління — 9%.
В окремих виробничих галузях кожне третє підприєм¬ство не має колективного договору. Особливо невтішна ситуа¬ція на новостворених підприємствах, приватних, а також у сфері малого та середнього бізнесу.
Перевіркою стану укладання та реалізації колективних договорів на підприємствах, які належать до категорії малих з чисельністю працюючих від 15 до 200 чоловік, Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України встановила, що на 950 підприємствах, що становить 12,9% загальної кількості перевірених підприємств, проф¬спілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи відсутні. Причиною неукладання колек¬тивних договорів є небажання їх як з боку власника чи уповноваженого ним органу, так і відсутність ініціативи з боку профспілкового чи іншого представницького органу трудового колективу.
Україна ратифікувала Конвенції МОП №98 про застосу¬вання принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1994 р.) (Бюлетень Мінпраці. — 1994. — №9 — 10), №154 про сприяння колективним переговорам (1981 p.).
Згідно з Конвенцією МОП №98 колективний договір — це будь-яка письмова угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку, підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями підприємців і, з іншо¬го боку, однією або декількома представницькими організаціями трудящих або, при відсутності таких організацій, пред¬ставниками самих трудящих, які належним чином обрані й уповноважені відповідно до законодавства країни.
В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється Законом України "Про колективні догово¬ри і угоди" від 1 липня 1993 p., главою II "Колективний договір" КЗпП (про історію виникнення колективних догово¬рів і угод, етапи їх розвитку в Україні див. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма "Консум", 1998. — С. 126—132). Закон визначає правові основи роз¬робки, укладення і виконання колективних,договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових ідносин і соціаль¬но-економічних інтересів працівників і власників.
Укладення колективних договорів і угод свідчить про децентралізацію правового регулювання трудових відносин. Держава на рівні централізованих норм встановлює загаль¬ну процедуру укладення колективних договорів. Зміст же визначається сторонами. Багато норм законів про оплату праці, про відпустки не можуть бути реалізовані інакше, ніж шля¬хом укладення колективного договору. Діє принцип незменшуваності прав працівників у порівнянні з законодавством, а також принцип збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій, встановлених угодами вищого рівня.
Однак серйозне занепокоєння викликають дані, отримані внаслідок перевірок Міністерства праці та соціальної полі¬тики України. На багатьох підприємствах до колективного договору включаються норми, які погіршують становище працівників або залишають без врегулювання такі положен¬ня про працю, що мають договірний характер. Головна дер¬жавна інспекція Мінпраці за 9 місяців 1998 p. виявила 5150 порушень норм трудового законодавства тільки у питанні укладення та виконання колективних договорів.
Колективний договір служить стабілізатором прав робо¬тодавця і працівників протягом дії колективного договору.
Потрібно особливо підкреслити роль колективного регулювання умов праці як чинника соціального захисту прав окремого найманого працівника від свавілля роботодавця.
Нарешті, будучи закріпленими у колективному договорі, колективні інтереси сторін набирають форми взаємних зобов'язань, виконання яких забезпечується не тільки взаємною відповідальністю сторін, але, при необхідності, і примусовою силою держави. Розглядаючи позови, що витікають з нена¬лежного виконання зобов'язань, передбачених колективни¬ми договорами, суди повинні розглядати колективний до¬говір конкретного підприємства як локальне джерело права.У науці трудового права колективний договір традицій¬но розглядався як правовий інститут Загальної частини тру¬дового права. "У цей час він зазнає впливу нових суспільних відносин, що не може не відбитися і на правовій формі. Ко¬лективний договір не єдиний правовий акт, за допомогою якого здійснюється договірне встановлення умов праці, він вхо¬дить до системи колективних угод про працю на національ¬ному, галузевому, регіональному рівнях. Колективний договір посідає в цій системі нижчий рівень, що аж ніяк не зменшує значення його нормативно-регулятивних властивостей, однак вимагає внутрішньої узгодженості у системі цих актів. Крім того, колективний договір виступає одним із засобів (спо¬собів) реалізації соціально-партнерських відносин і, таким чином, входить до системи цих відносин. Не можна не по¬мічати формування нового правового інституту соціального партнерства, який з прийняттям відповідних законодавчих актів набере більш чітких контурів. І тут виникає проблема внутрішнього співвідношення, яка сьогодні ще не може бути однозначно визначена.
Крім того, намічаються зміни всередині галузі трудово¬го права з виділенням не двох частин — Загальної й Особ¬ливої, а трьох: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право. І правовий інститут колек¬тивного договору входить до третьої частини — колективне трудове право.
Колективний договір — це локальний нормативно-пра¬вовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відно¬сини між власником і працівниками даного підприємства. Колективний договір укладається на підприємствах, в уста¬новах, організаціях незалежно від форм власності й господа¬рювання, які використовують найману працю і які володіють правами юридичної особи. У законі не визначена мінімальна гранична кількість найманих працівників на підприємстві, за якої має бути укладений колективний договір. Проте, оче¬видно, встановити таку норму доцільно. В окремого робото¬давця може працювати і один найманий працівник, в такому випадку умови праці можуть бути встановлені трудовим договором і цього, вважаємо, буде достатньо. Практично на невеликих підприємствах, особливо на приватних, колективні договори не укладаються. Таким чином, норма закону не виконується, хоча й закон у цій частині не відповідає ринко¬вим потребам.
Згідно зі ст. 2 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 11 КЗпП колективний договір може укладатися в струк¬турних підрозділах підприємств. Слід зауважити, що такі структурні підрозділи повинні бути економічно і фінансове самостійними і мати організаційні та матеріальні можли¬вості для встановлення і реалізації додаткових або більш високого рівня, порівняно з колективним договором цілого підприємства, пільг та інших умов регулювання соціально-економічних і трудових відносин з урахуванням специфіки підрозділу.
Колективний договір укладається не тільки на виробни¬чих підприємствах, але й у бюджетних установах, закладах освіти, охорони здоров'я, органах виконавчої влади та місце¬вого самоврядування.
Колективний договір об'єднує в собі риси договору і нормативно-правового акта. Сьогодні це найважливіший ло¬кальний нормативно-правовий акт, що визначає умови праці, умови оплати праці, соціальні гарантії для працівників на підприємстві, в установі, організації. Разом з тим це не тільки правовий акт, але й акт соціального партнерства на рівні підприємства між працівниками і власником або уповнова¬женим ним органом, результат узгодження їхніх інтересів.
Згідно із Законом України "Про колективні договори і угоди" сторонами колективного договору є власник або упов¬новажений ним орган, з одного боку, і один або декілька проф¬спілкових або інших, уповноважених на представництво тру¬довим колективом, органів, а у разі відсутності таких органів — представники трудящих, обрані й уповноважені трудо¬вим колективом, з іншого боку.
Потрібно звернути увагу, якщо визначення першої сто¬рони колективного договору — власник майна підприєм¬ства, тобто роботодавець, — відповідає дійсності, то визна¬чення другої сторони вимагає уточнення: нею виступає трудо¬вий колектив, оскільки саме він буде виконувати взяті за договором зобов'язання. Профспілкові органи виступають представниками трудового колективу для проведення підго¬товчої роботи щодо укладення колективного договору. У ст. 17 Закону України "Про підприємства в Україні" більш чітко сформульовані сторони колективного договору — власник або уповноважений ним орган і трудовий колектив або уповноважений ним орган".
Трудові колективи на загальних зборах уповноважують профком або інший орган представляти свої інтереси в про¬цесі підготовки колективного договору.За наявності на підприємстві кількох профспілкових організацій вони повинні сформувати загальний представ¬ницький орган для ведення переговорів. Не допускається ведення переговорів і укладення колективних договорів і угод від імені працівників організаціями або органами, які фінан¬суються власником, політичними партіями. У випадку, якщо інтереси трудового колективу представляє профспілковий орган, інтереси власника не можуть представляти особи, які є членами виборного органу цієї профспілки.
Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати соціально-тру¬дові відносини в даній організації. Ці умови можна поділи¬ти на чотири види: інформаційні, нормативні, зобов'язальні й організаційні.