Економічна сутність санації підприємств класична модель фінансової санації

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств ?

Термін «санація» походить від латинського «sапаrе» — оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банк¬рутств промислових, торговельних, банківських монополій, ви¬значаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; ви-пуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капі¬талу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових

субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в дов¬гострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства1.

Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є до¬статньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кри¬зи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принци¬пових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм са¬нації.

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санаці¬єю ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридич¬них чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошен¬ня підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації2. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке за¬конодавче визначення санації: санація — це оздоровлення не¬спроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з бо¬ку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяль¬ності боржника і запобігання його банкрутству3.

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зо¬бов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю право¬вою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання лікві-дації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково ви¬мог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлен¬ня платоспроможності боржника, здійснюваних власником бор¬жника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових за¬ходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою від¬новлення ліквідності та платоспроможності й усунення пору¬шень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень1.

У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне» тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Зако¬ном примусова санація страхової компанії передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

• встановлення заборони на вільне користування майном стра¬ховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

• встановлення обов'язкового для виконання графіка здійс¬нення розрахунків зі страхувальниками;

• прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страхо¬вика.

На нашу думку, зазначений підхід до розуміння сутності са¬нації є надто одностороннім і не витримує жодної критики.Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності понят¬тя санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення під-приємств із фінансової кризи: санація — це система фінансо¬во-економічних, виробничо-технічних, організаційно-право¬вих та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи від¬новлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довго¬строковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх мож-ливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядува¬ного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Пропоноване визначення санації унаочнює рис. 1.3. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансо¬вого оздоровлення суб'єктів господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безпо¬воротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збережен¬ня ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочен¬ня всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборот¬ного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спря¬мовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості мене¬джменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробни¬чих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юриди¬чного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та знижен¬ням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі ско¬роченням зайвого персоналу, велике значення мають санацій¬ні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фі¬нансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помір¬ковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соці¬ального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені та¬кі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, до-даткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується по¬няття «реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта госпо¬дарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на змі¬ну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибут-ковість, конкурентоспроможність та ефективність виро¬бництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінан¬сового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та пла-тоспроможності).

В економічній літературі часто згадується концепція швидко¬го виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»). Прихильники цього напрямку (здебіль¬шого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнуч¬ких дій.На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринко¬вої економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього со¬ціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформа¬ційний спад; нові підходи до приватизації (реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і практичну базу санації під¬приємств, ознайомлюємося з основними проблемами, що станов¬лять предмет досліджень зарубіжних економістів у цій галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США, Вели¬кобританії є питання, пов'язані з методами прогнозування банк¬рутства підприємств, класифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілізації; змістом контролінгу санації, по¬рядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріо¬ритетами; швидкістю фінансового оздоровлення; приватизацій¬ними аспектами санації підприємств тощо.

КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ

Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями економічного й соціального розвитку, принципа¬ми побудови національних фінансових систем та їх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи проведення фі¬нансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана «класична модель санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, функціональна схема якої зображена на рис. 1.5, процес фінансового оздоровлення підпри¬ємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фі¬нансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансо¬во-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоці¬льність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробни¬чий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішен¬ня про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі лікві¬дації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників га кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на доб¬ровільній основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це про¬цедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквіда¬ції неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достат¬ньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрям¬кам економіки країни, то приймається рішення про розробку са¬наційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлен¬ня з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити не¬відкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможнос¬ті підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (Crash) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість ку-півлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є форму¬вання стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємст¬во має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї ме¬ти слід узгодити тактичні цілі, а саме:• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

• основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, лікві¬дність тощо);

• соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна до¬сягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії поля¬гає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних ці¬лей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіта-лу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефектив¬ності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові са¬наційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рі¬шення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздо¬ровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати опера-тивний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформа¬ційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контродінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.