Теорія виробництва

План

1.Виробництво та виробнича функція.

2.Закон спадної граничної продуктивності.

3.Заміщення факторів виробництва.

4.Зміна масштабу виробництва.

Основні терміни і поняття:

1.Виробництво;

2.Затрати факторів виробництва;

3.Технологія;

4.Виробнича функція;

5.Короткотерміновий період;

6.Довготерміновий період;

7.Виробнича сітка;

8.Ізокванта;

9.Карта ізоквант;

10. Сукупний продукт змінного фактора;

11. Середній продукт змінного фактора;

12. Граничний продукт змінного фактора;

13. Закон спадної граничної продуктивності;

14. Гранична норма технологічного заміщення.

1. Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризува¬ти і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітник, директор підприємства — начальник цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економіч¬ний (власник — невласник, акціонер — акціонер, кредитор — позичальник тощо) характер. Наочно вироб¬ництво як поєднання продуктивної системи та систе¬ми відносин подано на рис.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві ви¬значаються насамперед пануючими відносинами влас¬ності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну поста¬чати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ре¬сурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначає¬ться передусім технологією, що використовується у ньому.

Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:

— у нових зразках обладнання;

— у нових методах виробництва;

— у новій організації праці;

— у підвищенні загальноосвітнього та професійно¬го рівня підготовки пра-ців¬¬ників.

У реальному житті технологія постійно вдоскона¬люється, що приводить до змін у виробничому проце¬сі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що тех¬нологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спрос¬тить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то мож¬на обгрунтовано припустити, що існує стійка залеж¬ність між певною кількістю ресурсів, що використо¬вується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Рис. 1. Виробництво як продуктивна система та система відносин

Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож¬ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M).(1)

Де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М — const, а зростає тільки L, то Q  0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше — капітал).

Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі¬зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль¬кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви¬робництва (табл.1).

Таблиця 1. Виробнича сітка

Затрати

Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год

люд.-год

100

200

300

400

100

20

З0

35

38

200

З0

85

150

210

300

55

150

210

270

400

65

180

250

315

Рис.2. ІзоквантаЛегко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо. Можна графічно показати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантою (рис.2).

Ізокванта – це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.3).

Рис 3. Карта ізоквант

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. І означає, що скорочення затрат капіталу потреб; збільшення затрат праці для збереження незмінної обсягу виробництва.

2. Зміна обсягів виробництва означає перехід від од¬нієї комбінації факторів виробництва до іншої, що містяться на різних ізоквантах. У короткотерміново¬му періоді обсяги виробництва можуть збільшуватися за рахунок додаткового використання праці при не¬змінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ (рис.4). Ви-робник може використовувати більше праці, перехо¬дячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому зміню¬ється співвідношення затрат капіталу і праці (відно-шення К/L).

Щоб з'ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, слід ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:

— сукупний продукт змінного фактора вироб¬ництва (у нашому випадку праці — ТРL) — це кіль¬кість продукції, що виробляється при певній кількос¬ті цього фактора за інших незмінних умов;

— середній продукт змінного фактора виробни¬цтва (АРL) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка ви-користовується у виробництві: АРL = ТРL/L. Цей по¬казник можна вважати продуктивністю змінного фак¬тора;

— граничний продукт змінного фактора (МРL) — це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одини¬цю: МРL = ТРL/АL.

У табл.2 наведено умовні дані, що характери¬зують динаміку обсягів виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К = 50 маш.-год). Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Таблиця 2. Зміни виробництва шкарпеток залежно від збіль¬шення затрат праці

Затрати праці,

год.

Продукт

Сукупний

Середній

Граничний

10

35

3,5

3,5

20

90

4,5

5,5

З0

180

6,0

9,0

40

272

6,8

9,2

50

355

7,1

8,3

60

420

7,0

6,5

70

455

6,5

3,5

80

480

6,0

2,5

90

495

5,5

1,5

100

480

4,8

-1,5

Сукупний продукт змінного фактора зростає у мі¬ру того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, настає момент, ко¬ли збільшення кількості праці не збільшує, а змен¬шує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може ефективно використовуватися за даного обсягу капіталу. У нашому прикладі це відбувається при співвідношенні К/L = 1/2.

Зазначені залежності можна показати графічно. На рис.5 показано криву сукупного продукту. Во¬на відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші за¬лишаються незмінними.

Середній продукт змінного фактора можна визна¬чити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої су¬купного продукту. Так, нахил променя ОА можна ви¬значити через співвідношення координат точки А: Q1/L1. Це буде середній продукт у цій точці.

Рис.5. Крива сукупного продукту змінного фактора

Середній продукт досягне свого максимуму за умови використання кількості праці, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку коор¬динат, та кривої сукупного продукту. На рис.5 це точка С.Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кри¬вій сукупного продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X, то отримаємо гранич¬ний продукт. Криві середнього та граничного продук¬тів подано на рис.6.

Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу, продук¬тивність якої більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора ви¬явиться менше середньої, то нове залучення змен¬шить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора досяга¬тиме в точці перетину кривих середнього та гранич-ного продуктів, тобто при АР = МР. У нашому при¬кладі ця точка лежить в інтервалі затрат праці від 50 до 60 люд.-год.

Рис.6. Криві середнього та граничного продуктів

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досягнення нуля у точці В граничний продукт набуває від'ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дає змогу вважати ї економічним законом. Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування кар¬топлі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нор¬мального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існува¬ло, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.

З'ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного вироб¬ництва має важливе практичне значення. Вона вико¬ристовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналіза¬ції використання факторів. Для короткотермінового пе¬ріоду можна виділити три стадії виробництва:

перша стадія: від початку виробництва до до¬сягнення середнім продуктом максимального значен¬ня. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ре¬сурсів та, як правило, до збитків підприємця;

друга стадія: від максимального значення се¬реднього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансо¬ваність факторів виробництва;

третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних зако¬номірностей може бути прийняття рішень з оптимізації структури затрат на виробництво. Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продук¬цію. Як маневруючи перерозподілом фіксованої кіль¬кості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох діль¬ницях. Якщо при певному розподілі праці між діль¬ницями МР1>МР2, то ресурси треба перерозподілити на користь першої дільниці, якщо співвідношення протилежне (МР1 < МР2) — на користь другої. Мак¬симальний обсяг продукції з двох дільниць підприє¬мець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання є однією з скла¬дових мистецтва управління.

3. Аналіз ізоквант можна використовувати для ви¬значення можливостей заміщення одного фактора ви¬робництва іншим у процесі їх використання. Гранич¬на норма технологічного заміщення працею капіталу (МRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

МRTSLK = -K/L.(2)Форма ізокванти (випукла до початку системи ко¬ординат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше.

Граничну норму технологічного заміщення факто¬рів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продук¬ти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 (див. рис.2) виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

L MPL= -K MPK(3)

Тоді

МRTSLK = -K/L= MPL/ MPK.(4)

Оскільки залежність (4) характеризує нахил ізо¬кванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадна гранична норма технологічного замі¬щення працею капіталу властива для абсолютної біль¬шості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.

1. Фактори виробництва можуть використову¬ватися лише у певній пропорції. Прикладом є спів¬відношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедли¬вим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме ви¬гляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.7).

Рис.7. Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуа¬цію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів вироб¬ництва в принципі не можливе.

4. На відміну від короткотермінового періоду в довго¬терміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва вико¬ристовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання вироб¬ництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що вироб-ництво збільшуватиметься тоді, коли використання йо¬го факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис.8). При цьому можливі кіль¬ка варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадна. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробницт¬ва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

1.Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростан¬ня продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

2.Поліпшення управління. Поглиблена спеціалі¬зація поширюється і на управлінську діяльність. По¬ява управлінців, які спеціально займаються марке¬тингом, рекламою, постачанням, організацією науко¬во-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефек¬тивність діяльності підприємства в цілому, що прояв¬ляється в зростанні середнього продукту.

3.Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Рис. 8. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

Нейтральна реакція середнього продукту на зрос¬тання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позна¬чається на середньому продукті: його рівень змен¬шується. Справа в тому, що збільшення виробницт¬ва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство. Це насамперед значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керо¬ваності: занадто великі розміри створюють громізд¬ку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.При аналізі динаміки середнього продукту в дов¬готерміновому періоді для одного й того самого під¬приємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелі¬чених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.