Методи кількісного аналізу ризику господарської діяльності
Зміст
1. Вступ
2. Статистичний метод
3. Метод оцінки фінансової стійкості (аналізу доцільно¬сті витрат)
4. Аналітичний метод
5. Метод аналізу чутливості (критичних значень)
6. Нормативний метод
7. Метод експертних оцінок
8. Метод аналізу ризику з використанням дерева рішень
9. Метод аналогій
10. Висновок
11. Індивідуальне завдання.
Вступ
В цій курсовій роботі розповідається про різні методи кількісного аналізу ризику. Це такі методи, як статистичний, аналітичний, метод аналогій та ін. Одним з найбільш розповсюджених методів кількісного аналізу ризиків різних видів господарської діяльності є стати¬стичний метод. Він базується на аналізі коливань оціночного показника, який характеризує результативність дій підприємства за пев¬ний період часу. Метод оцінки фінансової стійкості орієнтований на оцінку фінансової стійкості під¬приємства (проекту) і на ідентифікацію на цій основі потен¬ційних зон ризику . Суть методу полягає у виявленні чутливості оціночних по¬казників проекту при зміні значень вхідних величин. Метод аналогій для оцінки ризику передбачає використання даних про аналогічні проекти, які виконувалися у порівнян¬них умовах.
Статистичний метод
Одним з найбільш розповсюджених методів кількісного аналізу ризиків різних видів господарської діяльності є стати¬стичний метод.
Він базується на аналізі коливань оціночного показника, який характеризує результативність дій підприємства за пев¬ний період часу. Як оціночний показник звичайно використо¬вують величину втрат, що були допущені в минулих періодах господарської діяльності, наприклад, недоодержання доходу чи прибутку.
Залежно від результативності дій за аналізований період часу і рівня втрат, діяльність підприємства відносять до одні¬єї з п'яти областей ризику (рис. 1): безризикова область,
Умовні позначки:В - виторг,
Пч - чистий прибуток;ВК - власні кошти підприємства;
Вд - валовий доход;Ут - утрати
Рис. 1. Схема областей ризику
область мінімального ризику, область підвищеного ризику, область критичного ризику, область неприпустимого ризику.
Областю ризику називається деяка частина загальних втрат, у межах якої вони не перевищують встановленого гра¬ничного значення.
Віднесення результатів діяльності підприємства до певної області ризику виконується залежно від рівня втрат.
Рівень втрат визначається залежно від частки втрат у за¬гальній величині власних коштів підприємства.
Для кількісної оцінки рівня втрат уводять поняття коефіці¬єнта ризику (К). Коефіцієнт ризику можна розраховувати:
•як відношення всього капіталу підприємства до суми йо¬го активів;
•як відношення розміру втрат до величини власних кош¬тів підприємства (табл. 1);
•як відношення очікуваного значення втрат до очікувано¬го значення доходу або прибутку (табл. 2) тощо.
Таблиця 1
Рівні ризику залежно від співвідношення величини можливих утрат і величини власних коштів підприємства
У=
Рівень ризику
К 0,25
Прийнятий
0,25<К 0,50
Припустимий
0,50<К 0,75
Критичний
К>0,75Катастрофічний
Таблиця 2
Типи поведінки особи, що приймає рішення
залежно від співвідношення очікуваних значень
утрат (Еут) і надбань (Енд)
Тип поведінки
К 0,2
Песимістичний
0,2<К 0,4
Обережний
0,4<К 0,6
Середньоризикований
0,6<К 0,8
Ризикований
0,8<К 1
Високого ступеня ризику
К 1
Азартний
У розглянутому варіанті статистичного методу, значення коефіцієнта ризику є скоріше нормованими значеннями, то характеризують певний рівень утрат, а не розрахованими від¬повідно до викладеного вище.
Так, утратам у розмірі половини чистого прибутку відповідає коефіцієнт ризику 0,125, а утратам усього чистого прибутку - 0,25 (область мінімального ризику). Відповідно, утратам у роз¬мірі валового доходу відповідає коефіцієнт ризику 0,5, а в роз¬мірі його половини — 0,375 (область підвищеного ризику) і т. д.
Частота виникнення певного (і-го) рівня втрат знаходить¬ся за формулою:
, (1)
де п - число випадків настання конкретного рівня втрат; N - загальне число випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції даного виду.
Розглянемо характеристику кожної з областей.
Безризикова область (І) - характеризується відсутністю будь-яких утрат при здійсненні господарської діяльності з га¬рантією одержання розрахункового прибутку. Теоретично прибуток не обмежений. Коефіцієнт ризику К1 = 0.
Область мінімального ризику (II) - характеризується роз¬мірами втрат, які не перевищують чистого прибутку. Коефіці¬єнт ризику К2 = 0 - 0,25. Підприємство ризикує тим, що, у гір¬шому випадку, воно не одержить чистого прибутку. У кращо¬му випадку - чистий прибуток буде менше його розрахунко-вого значення.Область підвищеного ризику (III) — характеризується втра¬тами, що не перевищують валового доходу. Коефіцієнт ризику К3 = 0,25 - 0,50. Підприємство ризикує тим, що, у гіршому ви¬падку, воно не зможе виплатити заробітну плату своїм праців¬никам за виконану роботу, але при цьому покриє матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції.
Область критичного ризику (IV) - характеризується втра¬тами, величина яких не перевищує виторгу від реалізації про¬дукції. Коефіцієнт ризику К4 — 0,50- 0,75.
Область неприпустимого ризику (V) - характеризується втратами, порівняними з розміром власних коштів підпри¬ємства, тобто можливе повне банкрутство. Коефіцієнт ризику К5 = 0,75- 1,0.
Приклад 1. Є статистичні дані за 3 роки про роботу кон¬кретного будівельного підприємства за одним з напрямків його діяльності - зведення будинків і споруджень. Необхідно, користуючись статистичним методом, розрахува¬ти очікуваний рівень ризику (коефіцієнт ризику) даного ви¬ду діяльності і розкид його значень. Вихідні дані наведені в табл. 3.
Загальну частоту виникнення втрат Fa визначимо як суму частот. Відповідно по роках:
1991- F0 = (0,32 + 0,33 + 0,05 + 0,05)/1 = 0,75;
1992-F,= (0,35 + 0,20 + 0,20 + 0,05)/1 - 0,80;
1993-F0= (0,05 + 0,17 + 0,25 + 0,38)/1 - 0,85.
Отримані значення переносимо в табл. 3. Як видно з да¬них табл. 3, утрати знаходяться в областях ризику II-V. Очі¬куване значення як середньозважене з усіх можливих резуль¬татів знайдемо за формулою (3.1)
Таблиця 3
Частота виникнення втрат в областях ризику
РікЗагальні
витратиОбласть
мінімального
ризикуОбласть
підвищеного
ризикуОбласть
критичного
ризикуОбласть
неприпустимого
ризику
20010,750,320,330,050,05
20020,800,350,200,200,05
20030,850,050,170,250,38
Оскільки в областях ризику коефіцієнт ризику приймає значення: у II - 0-0,25; у III - 0,25-0,50; у III - 0,50-0,75; у IV - 0,75-1,00, то в якості Xі, візьмемо середні значення кое¬фіцієнта ризику в кожній області (як для інтервального ряду).
Очікуване (середньозважене) значення коефіцієнта ризи¬ку для 2003 р. (див. формулу 3.1)
Стандартне відхилення (див. формулу 4)
Таким чином, очікуване значення коефіцієнта ризику до¬рівнює 0,56 при стандартному відхиленні, рівному 0,20. Очіку¬ване значення рівня ризику знаходиться в зоні критичного ри¬зику, але може коливатися від області підвищеного ризику до області неприпустимого ризику К = 0,56 ± 0,20.
Аналогічним чином проводять обчислення для інших ро¬ків. Обчислення очікуваних значень і їхнього розкиду для кількох років дозволяє виявити тенденції їх зміни і відповідно зміни шансів підприємства на успіх у даній галузі діяльності. Результати розрахунків, виконаних за даними табл. 4.3 пред¬ставлені в табл. 4.4.
Таблиця 4
Результати розрахунків
РікЕσ
20010,2370,20
20020,2860,23
20030,560,20
Нижче на рис. 2 представлено графік зміни коефіцієнта ризику в часі (за період з 2001 по 2003 р.) і його екстраполяція за допомогою степеневої функції на 2004 р.
З графіка випливає, що спостерігається тенденція до росту рівня ризику, згідно з прогнозом у 2004 р. коефіцієнт ризику зросте до 0,6 (критичний рівень ризику, див. рис. 1).
— *— Статистичні дані — — Апроксимація і прогноз
Рис. 2. Прогноз зміни рівня ризику
Даний метод дає досить точні результати при дотриманні трьох основних умов:
1)наявність достовірних статистичних даних не менш ніж за 3-5 попередніх періодів господарювання;
2)наявність чітко виражених тенденцій зміни рівня ризи¬ку в минулому і сьогоденні;
3)виявлені тенденції змін оціночного показника зберіга¬ються і у прогнозованому періоді часу (це може бути при ана¬логічних зовнішніх умовах в аналізованому та прогнозовано¬му періодах часу).
В умовах різких різноспрямованих змін зовнішнього і вну¬трішнього середовища господарювання даний метод практич¬но не застосовується. Крім того, він більшою мірою орієнтова¬ний на констатацію існуючого положення, ніж на прогнозу¬вання майбутніх результатів.
Різновидом даного методу є метод Монте-Карло, який за допомогою імітаційного аналізу дозволяє встановлювати ймо¬вірності та величини змін оціночних характеристик проекту при можливому настанні несподіваних кризових ситуацій. Да¬ний метод вимагає побудови і серйозних досліджень матема¬тичних моделей.
Метод оцінки фінансової стійкості (аналізу доцільності витрат)
Метод орієнтований на оцінку фінансової стійкості під¬приємства (проекту) і на ідентифікацію на цій основі потен¬ційних зон ризику .Виділяють два його різновиди: 1) фіксація фінансового стану підприємства (оцінка фінансової стійкості); 2) зіставлення фі¬нансової стійкості підприємства до і після впровадження аналі¬зованого проекту (оцінка доцільності витрат). Віднесення фак¬тичного або прогнозованого (у результаті впровадження проек¬ту) стану підприємства до однієї з областей фінансової стійкості (нестійкості), і відповідно, областей ризику, виконується на ос¬нові аналізу достатності обігових коштів (власних або позико¬вих) для формування запасів і покриття витрат, пов'язаних з ви¬конанням розглянутих видів діяльності (проектів).
Для цього використовують наступні показники:
• Ес надлишок (+) або нестача (-) власних обігових кош¬тів, необхідних для функціонування підприємства або реаліза¬ції проекту;
•±Ет надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових обігових коштів;
•±Ен надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обі¬гових коштів (з урахуванням середньострокових і довгостро¬кових, а також короткострокових кредитів і позик).
Ці показники відповідають показникам забезпеченості за¬пасів і витрат джерелами їхнього формування.
Для їхнього визначення використовують балансову модель стійкості фінансового стану підприємства, то має такий ви¬гляд:
О+ Z + Ra = Дс + Kc.д + KK+RK,(2)
де О - основні засоби і вкладення; Z - запаси і витрати; Ra - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебі¬торська заборгованість та інші активи; Дс - джерела власних коштів; Kс - середньострокові, довгострокові кредити і пози¬кові кошти; Кк - короткострокові кредити (до 1 року), позич¬ки, не погашені в термін; RK - кредиторська заборгованість і позикові кошти.
Величина власних обігових коштів визначається як різ¬ниця між величиною джерел власних коштів і величиною ос¬новних засобів і вкладень:
Ес = Дс - О, (3)
відповідно їхній надлишок (+) або недолік (-)
±Ес = Eс - Z. (4)
Надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових коштів
±Ет = (Ес + Kс.д) - Z. (5)
Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів
±Ен = (Ес + Кс.д + Кк) - Z. (6)
Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозво¬ляє ідентифікувати фінансовий стан підприємства виділеним фінансовим областям.
При ідентифікації області фінансової стійкості використо¬вується наступний трикомпонентний показник
(7)
Функція S(x) визначається в такий спосіб:
S(x) = 1, якщо х > 0,
S(x) = 0, якщо х < 0. (8)
Залежно від значень , ±Ес, ±Ет, ±Ен виділяють п'ять областей фінансової стійкості і відповідних їм областей ри¬зику:
1) область абсолютної стійкості, коли мінімальна вели¬чина запасів і витрат відповідає безризиковій області (див. рис. 1):
±Ес > 0,
±Еm>0, =(1,1,1); (9)
±Ен>0;
2) область нормальної стійкості відповідає області міні¬мального ризику, коли є нормальна величина запасів і витрат:
±Ес 0,
±Еm 0, =(1,1,1); (10)
±Ен 0;
3) область нестійкого стану відповідає області підвище¬ного ризику, коли є надлишкова величина запасів і витрат
±Ес>0,
±Еm>0, =(0, 1,1); (11)
±Ен>0;
4) область критичного стану відповідає області критич¬ного ризику, коли присутні затовареність готовою продукці¬єю, низький попит на продукцію і т. д.:
±Ес<0,
±Em<0, = (0,0,1); (12)
±Eн 0;
5) область кризового стану відповідає області неприпу¬стимого ризику, коли спостерігаються надмірні запаси і зато¬вареність готовою продукцією, тобто підприємство знаходить¬ся на межі банкрутства:
±Ес<0,
±Em<0, =(0,0,0); (13)
±Eн<0;
На рис. 3 пояснюється економічний зміст класифікації об¬ластей фінансової стійкості і відповідності їх областям ризику.
При ньому ±Ес - ±Еа, виходячи з формул 9 і 10. З рисун¬ка видно, що крива фінансового стану відповідає кривій ризику.
Практичне застосування аналізу фінансової стійкості під¬приємства (оцінки доцільності вкладень у проект або вид діяльності) розглянемо на прикладі.
Приклад 2.
На основі показників Ес, Ет, Ен , оцінки надлишків або не¬стачі величин, які вони характеризують ±Ес, ±Ет, ±Ен , а також запропонованої вище класифікації, необхідно виконати погли¬блене дослідження фінансової стійкості підприємства й оціни¬ти доцільність вкладення коштів в інвестиційний проект. Ви¬хідні дані і результати виконаних на їх основі розрахунків на¬ведені в табл. 5. У графі 4 наведено очікувані значення показ¬ників після впровадження інвестиційного проекту.З аналізу фінансової стійкості підприємства стосовно умов прикладу випливає, що воно знаходиться в області критич¬ного фінансового стану, що відповідає області критичного ри¬зику. В результаті інвестування проект}' фінансовий стан не змінився. Отже, інвестиції в проект не змінять фінансового стану підприємства, упроваджувати проект недоцільно.
Рис. 3. Співвідношення областей фінансової стійкості й областей ризику
Поглиблений аналіз (графа 5 табл. 5) показує:
•збільшення частки власних обігових коштів;
•зменшення частки довгострокових, середньострокових і коротко-cстрокових кредитів і позик.
Це дозволяє судити про деяке поліпшення фінансового стану підприємства, яке прогнозується у результаті впрова¬дження інвестиційного проекту.
До недоліків даного методу варто віднести те, то він не враховує впливу конкретних факторів на ріст або зменшення ступеня ризику проекту (виду діяльності), хоча і дає досить точну загальну оцінку фінансової стійкості і відповідно ризи¬ку підприємства, яке реалізує проект.
Таблиця 5
Вихідні дані і результати оцінки
N рядкаПоказники
ПоказникиФактично на початок періоду, тис. грн..Прогноз на кінець періоду, тис. грн.Зміна за період
1Власні засоби701 425711 979+10 554
2Основні засоби і вкладення550 175552 509+2334
3Власні обігові кошти (ряд.1 – ряд.2)151 250159 470+8220
4Довгострокові, короткострокові кредити і позики14 93013 810-1120
5Власні, а також довгострокові і середньострокові кредити і позики (ряд.3 + ряд.4)166 180173 280+7100
6Короткострокові кредити і позики120 42198 711-21 170
7Загальна величина обігових коштів (ряд.5 + ряд.6)286 601271 991-14 610
8Загальна величина запасів і витрат204 720210 117+5297
9Ес(ряд.3 – ряд.8)-53 470-50 647+2823
10Еm(ряд.5 – ряд.8)-38 540-36 937+1703
11Ен(ряд.7 – ряд.8)+81 881+61 864-20 017
12
(0,0,1)(0,0,1)х
Аналітичний метод
Аналітичний метол для оцінки ризику передбачає викори¬стання традиційних показників, які застосовуються при оцінці ефективності інвестиційних і інноваційних проектів, - період окупності, внутрішня норма прибутковості, індекс рентабель¬ності, чистий приведений доход. Порівнюючи значення пере¬рахованих показників альтернативних проектів, визначають їхній ступінь ризику.
Розглянемо ці показники.
1. Період окупності (РР). Розраховується за формулою:
де Pі і Зі, відповідно результати й інвестиційні витрати і-го пе¬ріоду; р - норма дисконту; т - номер розрахункового року; п - кількість років реалізації проекту; Т— період життєвого циклу проекту.
У якості розрахункового приймається рік, що передує то¬му, у якому результати зрівняються з витратами або переви¬щать їх (рис. 4). Цифрами на рис. 4.4 позначені приведені (дисконтовані) витрати і результати за періодами (роками) реалізації проекту (у тис. грн.).
Розрахунок періоду окупності, за даними проекту, предста¬вленого на рис. 4, при нормі дисконту 10% наведено нижче
роки
З двох альтернативних проектів менш ризикованим буде проект із меншим періодом окупності.
2. Чистий приведений дохід (NPV). Являє собою суму дисконтованих фінансових підсумків за всі роки реалізації проекту, починаючи дати початку інвестування. Дана величи¬на характеризує загальний результат інвестиційної діяльності, її кінцевий результат.
Розрахункова формула має вигляд
(15)
Результати розрахунку для умов прикладу
тис. грн.
З двох альтернативних аналогічних проектів менш ризико¬ваним буде проект із більшим значенням NPV, як такий, що має більший запас міцності. При різних проектах - більш ри¬зикованим швидше за все буде проект із більшим значенням NPV.
3. Внутрішня норма прибутковості (IRR). Являє собою розрахункову ставку відсотка, при якій проект є беззбитковим і безприбутковим.
Визначається шляхом рішення рівняння (16) відносно IRR, яка повинна бути більше норми дисконту р.
(16)
Для умов прикладу
Звідки IRR - 0,306%. Рішення отримане за допомогою па¬кета програм Microsoft Excel (функція "Пошук рішення").
Залежно від співвідношення IRR і р виділяють наступні ситуації:
IRR = р - проект безприбутковий і беззбитковий;
IRR <р - проект збитковий;
ІRR > р - проект приносить прибуток.
З двох альтернативних проектів менш ризикованим є про¬ект із більшим значенням IRR, як такий, що має більший запас міцності.
4. Індекс прибутковості (РІ). Являє собою співвідношен¬ня приведених доходів до приведених інвестиційних витрат (повинен бути більшим одиниці).
Розрахункова формула має такий вигляд
(17)
Для умов прикладу
З двох альтернативних проектів менш ризикованим є про¬ект із більшим значенням РІ, як такий, що має більший запас міцності.
Для оцінки ризику можна вибирати будь-який із перерахо¬ваних показників, однак, для підвищення надійності оцінки необхідно використовувати всі чотири.
Нижче в таблиці 4.6 наведено дані про частоту застосуван¬ня в США деякі з розглянутих показників ефективності.
Таблиця 6Частота застосування показників ефективності, %
ПоказникиОсновний Допоміжний
IRR6914
NPV3239
Інші1221
Однак при зовнішній переконливості розрахунків у них не враховується вплив конкретних факторів ризику, що не дозво¬ляє рекомендувати даний метод у чистому вигляді для точної оцінки ризику проектів, які реалізуються в Україні, де ступінь ризику дуже високий.
Метод аналізу чутливості (критичних значень)
Суть методу полягає у виявленні чутливості оціночних по¬казників проекту при зміні значень вхідних величин.
Використовуючи даний метод, шукають відповіді на на¬ступні запитання:
•Наскільки може відхилитися значення однієї або кількох вхідних величин від заданих значень (наприклад, наскільки можуть бути знижені ціни або обсяги збуту продукції) за умо¬ви, що оціночний показник не вийде за припустимі межі (на¬приклад, чистий приведений доход буде не менше нуля)?
•Наскільки зміниться значення оціночного показника при заданому відхиленні однієї або кількох вхідних величин від заздалегідь установлених їхніх значень?
Суть методу розглянемо на конкретному прикладі.
Приклад 3.
Необхідно виконати аналіз чутливості інвестиційного про¬екту, який передбачає організацію виробництва і виробництво однорідної продукції. Вихідні дані наведені в табл. 7. Струк¬туру випуску продукції за періодами реалізації проекту вважа¬ти незмінною. Норма дисконту - 10%.
Таблиця 4.7
Вихідні дані
Інвестиції
тис. грн.Надходження за періодами, тис. грн.Виплати за періодами,
тис. грн.Ціна од. Продукції, грн.
20042005200620072004200520062007
31030029025035015020018021510
Необхідно визначити:
•критичне значення ринкової ціни одиниці продукції;
•критичне значення обсягу реалізації продукції;
•критичне значення обсягу реалізації при зменшенні ціни
на 7%.
Рішення.
1.Визначення критичного значення ціни — мінімальної ціни, при якій проект буде безприбутковим і беззбитковим.
Вихідну формулу (15) перетворимо до виду
(18)
де Оі і Ці , - відповідно, обсяг виробництва і реалізації, а також ринкова ціпа одиниці продукції в і-м періоді.
Виходячи з даних табл. 7, визначимо обсяги виробництва та реалізації продукції за періодами реалізації інвестиційного проекту, використовуючи формулу
(19)
Підставимо в рівняння (18) значення відомих величин, виходячи з припущення, що ціна одиниці продукції в усіх пе¬ріодах реалізації проекту однакова
Його рішення: Ц = Цкр = 9,52 грн./шт.
Таким чином, мінімально припустимим значенням ціни, при якій проект буде беззбитковим, є 9,52 грн./шт.
2. Визначення критичного значення обсягу виробництва продукції (мінімального обсягу при якому проект буде беззбит¬ковим) виходячи з припущення, що структура виробництва і реалізації продукції за період життєвого циклу проекту буде незмінною.
Вихідну формулу (4.15) перетворимо до виду
(20)
де Пі - питомі надходження за проектом в і-м періоді; І0 - пер¬винні інвестиції.
Визначимо значення Пі.
Далі розрахуємо частки виробництва і реалізації продукції кожного року в загальному обсязі.
Підставимо у вихідну формулу (20) значення відомих ве¬личин
Розв'язавши це рівняння відносно Oсум , одержимо Окрит = 103 757 шт.
Тобто, при зниженні обсягу виробництва і реалізації про¬дукції до 103 757 піт. проект залишиться беззбитковим.
3. Визначимо критичний обсяг виробництва при зниженні ціни на 7%. Розрахункова формула аналогічна формулі (20) з поправкою, яка враховує зниження ціни
(21)
Рішення рівняння (21) при тих же вихідних даних Окрит = 111 567 шт. Тобто, зниження ціни призводить до збільшення критичного обсягу виробництва і реалізації продукції.
З двох альтернативній проектів менш ризикованим є про¬ект, що має більший запас міцності, тобто більшу різницю між заданим і критичним значеннями величин. Так, проект із характеристиками Офакт1 = 12 000 шт., Окрит1 - 8000 шт., буде менш ризикованим, ніж проект із характеристиками Офакт2 = 13 000 шт., Окрит2 = 10 000 шт. Однак це справедливо тільки для різних проектів. Якщо ж проекти аналогічні (передбача¬ють виробництво аналогічної продукції), то менш ризикова¬ним вважається проект, який має більш низьке (або більш ви-соке, наприклад, для собівартості продукції) критичне значен¬ня відповідного параметра. Наприклад, порівнюючи проекти з характеристиками Цфакт1 = 10 грн./шт., Цкрит2 - 8 грн./шт. і Цфакт2 = 9 грн./шт., Цкрит2 - 7 грн./шт., перевагу варто відда¬ти проекту 2, оскільки, при падінні ціни на ринку до 7,5 грн./шт. він усе ще буде приносити прибуток, тоді як проект 1 буде вже збитковим.
До недоліків даного методу варто віднести те, що з його до¬помогою можна установити діапазон припустимих змін вхід¬них величин ("запас міцності"), але якою буде ця зміна на¬справді - даний метод не дозволяє визначити.
Нормативний метод
Він базується на використанні системи фінансових коефі¬цієнтів, таких як:•коефіцієнт ліквідності - розраховується як відношення засобів високої і середньої ліквідності (грошових коштів і дебі¬торської заборгованості) до короткострокової заборгованості. Нормативне значення - не менше ніж 0,5;
•коефіцієнт заборгованості - виражається відношенням суми позикових коштів і суми власного капіталу. Нормативне значення - не більше ніж 0,3-0,5.;
•коефіцієнт автономії - розраховується як відношення загальної суми власних коштів до активу фінансового балансу підприємства. Нормативне значення - не більше ніж 0,5.
•коефіцієнт маневреності - розраховується як відношен¬ня власного обігового капіталу (сума дебіторської заборгова¬ності і запасів товарноматеріальних цінностей за винятком кредиторської заборгованості і заборгованості за позиками) до власного капіталу підприємства. Нормативне значення – не менше ніж 0,5.
•коефіцієнт іммобілізації (реальної вартості основних фондів) - являє собою відношення реального статутного капіталу або вартості основних фондів (за винятком зносу) до підсумку балансу підприємства. Нормативне значення - не більше ніж 0,6;
•коефіцієнт покриття - визначається як відношення су¬ми обігових коштів підприємства до суми короткострокової заборгованості. Нормативне значення не менше ніж 2,0-2,5.
Таких коефіцієнтів використовується декілька десятків.
Фактичні значення коефіцієнтів, розраховані для конкрет¬ного підприємства, порівнюють з нормативними значеннями. За ступенем відхилення фактичних значень від нормативних судять про величину ризику.
До переваг нормативного методу варто віднести простоту й оперативність розрахунків, однак, як і розглянуті вище аналі¬тичний метод і метод оцінки фінансової стійкості, він не враховує впливу окремих факторів ризику. Тобто він може бу¬ти рекомендований в основному для "відсікання" явно не-прийнятних рішень, а оцінку тих, що залишилися варто вести іншими методами.
Крім того, різні коефіцієнти можуть свідчити про різний рівень ризику. У цій ситуації для кожного з коефіцієнтів ви¬значають діапазон відхилень від нормативу (діапазон значень), що відповідає певному рівню ризику. Наприклад, відхилення в межах 25% від нормативу свідчать про мінімальний рівень ризику, 50% - підвищений, 75% - критичний, 100% - непри¬пустимий (див. п. 1). Далі визначають значимість (ваго¬мість) кожного з коефіцієнтів (сума вагомостей дорівнює 1,0). Інтегральну оцінку ризику знаходять як середньозважену.
Метод експертних оцінок
Метол експертних оцінок с, мабуть, тим єдиним метолом, що, дозволяє оцінювати ступінь ризику різних видів виробни¬чо-збутової і фінансової діяльності підприємств в умовах де¬фіциту інформації. Оцінка ризику виконується на основі суб'єктивних думок експертів - фахівців у конкретній галузі діяльності.
Існують різні різновиди методу експертних оцінок, розгля¬немо один з них. Представлена методика дозволяє оцінити ступінь ризику ділового співробітництва підприємства зі свої¬ми економічними контрагентами і вибрати найбільш прийнят¬них з них.
Оцінка ризику виконується поетапно:
1)ранжирування - виділення оціночних критеріїв і їхнє ранжирування стосовно конкретної ситуації;
2)зважування - визначення вагових характеристик оці¬ночних критеріїв для кожного з можливих ділових партнерів;
3)комплексна оцінка — комплексна оцінка ділових партне¬рів з урахуванням рангів і вагових характеристик оціночних критеріїв і прийняття рішень.
На першому етапі експерти з числа, наприклад, провідних спеціалістів і керівництва підприємства (або незалежні екс¬перти) визначають перелік критеріїв, за якими буде вестися оцінка потенційних партнерів з погляду ризику ділового спів¬робітництва з ними. Далі виконується ранжирування виділе¬них критеріїв за ступенем їх важливості стосовно конкретної ринкової ситуації і специфіки підприємства.
У табл. 8 представлено варіант ранжирування методом попарного порівняння. Залежно від типу партнера (постачальник, торговель¬ний або збутовий посередник, споживач, інвестор тощо), набір оціночних критеріїв може мінятися, однак сама методика за¬лишиться незмінною.
Таблиця 4.8
Ранжирування оціночних критеріїв
Критерій123456789
1. Низька вартість робіт111111118
2. Імідж підприємства000010113
3. Обсяг робіт011111117
4. Мінімальний термвн завершення контракту0100111116
5. Фінансове становище підприємства010011115
6. Досвід роботи000000112
7. Джерела фінансування010001114
8. Національна належність000000011
9. Стан реклами000000000Експерти оцінюють кожний із критеріїв у таблиці за на¬ступною шкалою: 0 - критерій у даному стовпці має перевагу перед критерієм у даному рядку; 1 - критерій у даному рядку має перевагу перед критерієм у даному стовпці. Ранг критерію визначається сумою чисел у рядку, критерії вищих рангів ма¬ють більшу суму чисел (нулів і одиниць), їм варто віддавати перевагу. Даний підхід доцільно використовувати при великій кількості оціночних критеріїв, коли їх неможливо інтуїтивно ранжирувати.
У міру накопичення даних попередніх оцінок ступеня важливості виділених критеріїв отримані результати врахо¬вуються при наступних циклах аналізу. Отриманий ранжований ряд критеріїв надалі може бути використаний для оцінки ступеня ризику роботи з конкретними діловими партнерами (постачальниками, посередниками, інвестора¬ми тощо).
Далі ранги критеріїв (суми балів) переводяться у вагомість (у частках одиниці) за наступною схемою:
•розраховується сума балів ( ), для розглянутого прикладу вона дорівнює 36 (5 - 36);
•розраховуються вагомість кожного з розглянутих крите¬ріїв за формулою , для критеріїв записаних у табл. 4.8, відповідно, одержуємо: 0,222; 0,083; 0,195; 0,167; 0,140; 0,055;0,111; 0,027.
На другому етапі будують таблицю оцінки кожного з мож¬ливих ділових партнерів за зазначеним комплексом критеріїв (табл. 9). Таблиці аналогічного віщу будують для кожного з можливих партнерів.
Таблиця 9
Критеріальна оцінка можливого ділового партнера
ОцінкаПорядкова школаКритерії
123456789
4Лідируючі позиції1
3Гарні позиції111
2Середні позиції 11
1Погані позиції11
0Найгірші позиції1
У стовпцях з номерами критеріїв (або назвами) проти ряд¬ків з відповідною оцінкою проставляють відмітки, які показу¬ють позиції розглянутого ділового партнера по кожному оціноч¬ному критерію окремо. Ступінь диференціації оціночної шка¬ли може бути різною. Табл. 9 побудована для оцінки одного з розглянутих партнерів, для інших вона буде мати інший ви¬гляд (кількість таблиць повинна відповідати кількості можли¬вих ділових партнерів).
Далі визначають відносну оцінку (на думку експертів) кожного з потенційних партнерів за кожним з виділених кри¬теріїв. Оцінка ділового партнера за розглянутим критерієм визначається за формулою
(22)
де Оі, - показник партнера за критерієм І (оцінка проти мітки "1" у колонці критерію і); Оmax. - максимально можливе зна¬чення показника (для розглянутої таблиці це 4).
На третьому етапі будують наступну табл. 10.
Таблиця 10
Оцінка надійності і ризику ділового співробітництва
Оціночні критеріїМожливі партнери
1234
Якість сировини (0,33)0,0250,0250,0250,330
Обов’язковість виконання умов контракту (0,20)0,1000,1000,0500,100
Терміни контракту (0,15)0,1230,1500,0750,123
Фінансове становище (0,12)0,0300,0300,0300,060
Досвід роботи (0,10)0,0500,0500,0500,050
Відстань до виробничої бази (0,1)0,0750,0500,0500,025
СУМАРНА ОЦІНКА (Ос)0,4030,4050,2800,688
Кожне її значення являє собою добуток відносної оцін¬ки, розрахованої за формулою (10), на вагомість відповід¬ного критерію. Оптимальний варіант, з погляду ризику ді¬лового співробітництва, визначається за максимальною су-марною оцінкою (теоретично вона приймає значення від 0 до 1).
Вагомості оціночних критеріїв зазначені в табл. 10 у дуж¬ках (у рядках з назвами відповідних критеріїв).
Аналіз таблиці показує, що явно кращим партнером, щодо ризику ділового співробітництва, є четвертий, гіршим - тре¬тій.
Для прийняття рішень можна використовувати наступну шкалу (рис. 5).
Рис. 5. Схема оцінки ризику
Метод аналізу ризику за допомогою дерева рішень
Існує кілька різновидів даного методу. Розглянемо два з них.
1. Використання дерева рішень для розробки оптимального алгоритму дій з урахуванням результативності і ризику.
У процесі підготовки рішення виділяють різні його варіан¬ти, то можуть бути прийняті, а також для кожного з варіантів ситуації, які можуть наступити незалежно від волі особи, яка приймає рішення. Ці ситуації також беруть до уваги.
Далі, зображуючи графічно можливі варіанти рішень і їхні наслідки, одержують дерево рішень, що залежно від ступеня складності проблеми має різне число гілок.
Слідуючи від вихідної точки уздовж гілок дерева, можна різними шляхами досягти будь-якої його кінцевої точки. Гіл¬кам конкретного дерева співвідносять об'єктивні або суб'єктивні оцінки можливості реалізації розглянутих подій і вили¬ву на них прийнятих рішень або виконуваних дій (вірогід¬ність, розміри витрат і доходів). Таким чином, слідуючи уз¬довж гілок дерева, можна за допомогою відомих правил комбі¬нування оцінок оцінити кожен варіант шляху таким чином, що вони стануть практично порівнянними для особи, яка прий-має рішення (ОПР). Отже, можна знайти оптимальні рішення й одночасно проранжувати різні варіанти дій.Для оцінки використовують імовірності, коефіцієнти впев¬неності або шанси. Комбінування оцінок ведуть за допомогою правил отримання логічного висновку в умовах неповної ви¬значеності.
Розглянемо приклад, коли для оцінки використовують імовірності. У цьому випадку для їхнього комбінування вико¬ристовують підхід Байєса. Відповідно до нього ступінь невиз¬наченості кожної події оцінюється імовірністю (0-1). Вихід-ними даними для застосування методу Байєса служать не тільки імовірності, але і коефіцієнти впевненості, а також шан¬си, на підставі яких обчислюють Імовірності.
Метод Байєса дозволяє визначати відносну правдоподіб¬ність висновків залежно від наявності або відсутності підтвер¬джуючих або заперечуючих свідчень. Він заснований на теоре¬мі Байєса:
(23)
де Р(Н/Е) - апостеріорна ймовірність висновку Н при наявно¬сті свідчення Е (тобто імовірність висновку Н за умови, що ві¬домо факт існування Е); Р(Н) - апріорна ймовірність висновку Я при відсутності будь-яких свідчень; Р(Е) - імовірність свід¬чення Е; Р(Е/Н) - імовірність того, що свідчення Е має місце,
якщо вірний висновок Н; Р(Е/неН) - імовірність того, що свід¬чення Е мас місце, якщо висновок Н помилковий.
Згідно з теоремою (23), одержання нових незалежних свідчень дозволяє збільшити або зменшити ймовірність вис¬новку. При цьому урахування свідчення з номером N+1 про¬водиться на базі ймовірності, обчисленої з урахуванням N по¬передніх свідчень.
Приклад 4.
Головний економіст підприємства (ОПР) аналізує плани розвитку виробництва на наступний рік . Так, крім іншого, підприємство випускає, виріб І-1 протягом тривалого терміну і реалізує споживачам без будь-яких ускладнень. У плані ро¬звитку передбачається перейти до випуску більш сучасних ви¬робів, ніж І-1. Пропонується два варіанти нових моделей: І-11 та І-12. З них остання є більш сучасною.
Попередні розрахунки показують, що перехід на випуск моделі І-11 принесе підприємству за рік чистого прибутку на 20 млн. грн. більше, ніж випуск І-1 (у випадку, якщо реаліза¬ція нової моделі буде вдалою). Якщо реалізація нової моделі буде йти з утрудненнями, то ЇЇ виробництво знизить річний прибуток підприємства на 2 млн. грн. Аналогічні розрахунки, зроблені для моделі 1-12, дали такі результати:
•при вдалому результаті - збільшення прибутку підпри¬ємства на ЗО млн, грн.;
•при невдалому результаті - зменшення прибутку на 15 млн. грн.
Виходячи зі знання виробничих умов підприємства і рин¬кової ситуації, ОПР упевнена в успіху на 70%.
ОПР відомо, що існує маркетингова організація, яка зай¬мається дослідженнями у галузі прогнозування ситуацій, пов'язаних з модернізацією продукції і виведенням її на ринок. Подібне дослідження для даного підприємства буде коштува¬ти 300 тис. грн. З минулого досвіду відомо, що висновки даної організації виявлялися вірними в 60% випадків, коли передві-щався успіх, і в 80% випадків, коли передвіщалася невдача. Виходячи з цього, потрібно прийняти рішення:
•Чи варто звертатися до послуг маркетингового агентства?
•Слід переходити на випуск нової моделі виробу, чи про¬довжувати випускати стару?
•Якщо переходити, то на яку модель конкретно?
Дана задача досить складна, оскільки є кілька можливих варіантів прийняття рішень, існує багато неупорядкованої ін¬формації ймовірнісного характеру.
Для розв'язання подібного роду задач будують дерево рі¬шень, яке допомагає точно сформулювати проблему й органі¬зувати пошук оптимального рішення.
Дерево рішень, побудоване для умов розглянутого прикладу, представлене на рис. 4.6, де прийняті наступні умовні позначки:
•А- початковий стан;
•Бі, Bі, Гі - стани або точки розгалуження;
•K1 - K15 - кінцеві стани;
•Д10 - Д11 - дії першого рівня;
•Д20 – Д22 - дії Другого рівня;
•П10 - П12 - події першого рівня;
•П20 - П22 - події другого рівня.
Аналізуючи дерево процедури прийняття рішень, несклад¬но помітити, що воно включає гілки двох видів:
1) дії, що залежать від рішення ОПР (замовить вона аналіз чи ні; які моделі виробу буде рекомендувати до випуску в на¬ ступному році);
2) події, що є наслідками рішень ОПР, однак на характер яких вона не може вплинути (після ухвалення рішення про випуск нового виробу, успіх або невдача з його реалізацією не залежать від ОПР, не можна також уплинути на характер вис¬новку маркетингового агентства).
На рис. 6 показано всі можливі дії і їхні наслідки, тобто логічна структура задачі.
Рис. 6. Дерево рішень - логічна структура задачіД10 - дії, які полягають у тім, що дослідження замовлені не будуть. Д11 — дії, які полягають у замовленні досліджень маркетинговому агентству. П11 - події, що полягають у передвіщан¬ні успіху. П12 - події, які полягають у передвіщанні невдачі. П10 - фіктивна полія, введена для вирівнювання числа гілок. Д20 – дії, які полягають у продовженні випуску виробу І-1. Д21 – Д22 – дії, які і полягають у переході, відповідно, на модель І-11 і І-12. П20 - подія, яка полягає в ринковому успіху продов¬ження випуску виробу І-1. П21 - подія, яка полягає в успіху пе¬реходу на випуск однієї з нових моделей. П22 - подія, яка поля¬гає в невдачі переходу на випуск однієї з нових моделей.
Однак на підставі даного дерева ми не можемо сказати, яке з можливих рішень буде більш раціональним. Для цього по¬трібно доповнити дерево числовими даними (рис. 7).
У наведених вище даних (див. умови задачі) є тільки по¬рівняльні дані. Наприклад, при успішному переході на випуск моделі І-11 додатковий прибуток становитиме 20 млн. грн. на рік. Розрахуємо зміни в розмірах прибутку на підставі наяв¬них у нашому розпорядженні даних (млн. грн.):
• 0 - якщо продовжувати випуск виробу І-1,
• +20 - якщо перейти на випуск моделі І-11 і вона одержить успіх на ринку;
• -2 - якщо модель І-11 буде не сприйнята споживачами;
• +30 - якщо здійсниться успішний перехід па випуск мо¬делі І-12;
• -15 — якщо перехід на випуск моделі І-12 буде невдалим.
Відомо також, що дослідження маркетингового агентства обійдеться в 300 тис. грн. Результати підрахунку алгебраїч¬них сум цих величин записані праворуч від вершин дерева на рис 4.7.
Тепер можна оцінити різні варіанти дій. З рисунка видно, що перехід на випуск виробів І-12 у порівнянні з переходом на випуск виробів І-11 є більш ризикованим. Однак, з іншого бо¬ку, модель І-12 дає більший прибуток, ніж модель І-11. А мо¬же доцільніше продовжити випуск виробу І-1? При одержан¬ні відповіді на ці запитання варто врахувати ймовірності.
Рис. 7. Схема алгоритму рішення
Дана задача вирішувалася б досить просто, якби було б точно відомо, яка з подій П21 або П22 відбудеться. Однак не не¬відомо. В умовах задачі говориться, що ОПР на 70% упевнена в успіху переходу на випуск однієї з нових моделей виробу.
Тобто ймовірність успішного результату в цьому випадку Р(П21) = 0,7. Оскільки П21 і ІІ22 складають повну систему по¬дій, то Р(П22) = 1 - Р(П21) = 0,3.
Ці суб'єктивні імовірності, відомі до ухвалення рішення, є апріорними. Якщо ОПР замовить дослідження маркетинго¬вому агентству, то вона врахує його результати у своєму вис¬новку, отже, первинні імовірності Р(П21) і Р(П22) будуть уточ¬нені. При цьому буде внесена поправка, яка враховує як харак¬тер прогнозу (пророкування) маркетингового агентства, так і його точність. Це можна оцінити цілком об'єктивно, оскільки відомо, наскільки прогнози аналітиків виправдувалися, коли вони прогнозували успішний результат і коли невдачу (див. умови задачі).
Виходячи з наявних статистичних даних, дійсно успішне виведення нових товарів на ринок тими виробниками, що замовляли маркетингове дослідження, у 60% випадків попе¬редньо передвіщалося маркетинговим агентством. Або ймовір¬ність того, що свідчення, яке підтверджує успіх, мало місце при успішному виведенні нового товару на ринок Р(П11/П21;) = 0,6. Оскільки П11 (свідчення, що підтверджує успіх) і П12 (свід¬чення, що підтверджує невдачу) складають повну систему по¬дій, то випливає, що Р(П12/П21) = (1 - 0,6) = 0,4.
Аналогічно, ймовірність того, що свідчення, яке підтвер¬джує невдачу мало місце при невдачі виведення нового товару на ринок Р(П12/П22) - 0,8.1 відповідно Р(П11/П22) = 0,2.
Ці дані будуть впливати на попередні суб'єктивні оцінки. Тому, ці дані, а також задані в умовах імовірності показано на рис. 7 (прямий шрифт). При цьому ймовірності фіктивних подій приймаємо рівними 1, тобто Р(П10) = 1 і Р(П20)= 1 (щоб не впливати на результати розрахунків).
Звертанню за висновками до маркетингового агентства на дереві рішень (рис. 7) відповідають дія Д11 і події П11 або П12.
Розрахуємо апостеріорні імовірності подій П21 і П22 з урахуванням результатів висновків маркетингового агентства (П21 і П22).
Для розрахунків використовуємо другу форму запису фор¬мули Байєса (23).
Імовірність успіху при пророкуванні успіху
Імовірність невдачі при пророкуванні успіху 02-03
Імовірність успіху при пророкуванні невдачі
Імовірність невдачі при пророкуванні невдачі
Далі розрахуємо імовірності пророкування успіху і невдачі Р(П11) і Р(П12). Для нього розв'яжемо рівняння Байеса (пер¬ша форма запису, див. рівняння 23) відносно Р(Е):
Позначимо розраховані імовірності на відповідних гілках дерева рішень на рис. 7 (показано курсивом).
Алгоритм знаходження оптимального рішення має такий вигляд:
1. Для кожного стану Г1-Г9 (див. рис. 6) обчислюємо зна¬чення очікуваних величин: Е(Г1) = 0; Е(Г2) = 13,4; Е(Г3) = 16,5; Е(Г4) = -0,3; Е(Г5) = 16,95; Е(Г6) = 24,1; Е(Г7) = -0,3; Е(Г8) = 9,56; Е(Г9) = 8,96.Приклад розрахунку для Е(Г9):
2.Для кожного стану B1 – B3 (див. рис. 6) виберемо гілку І-1, І-11 або І-12, до якої належить максимальний очікуваний приріст прибутку: Е(В1) = 16,5; Е(В2) = 24,1; Е(В3) - 9.56.
3.У кожному стані Б1 – Б2 (див. рис. 6) обчислимо макси¬мальний очікуваний приріст прибутку: Е(Б1) = 16,5; Е(Б2) = 16,54.
4.Знаходячись у вихідному стані А, виберемо таку гілку, до якої належить максимальний очікуваний результат.
Таким чином, спираючись на результати наведеного вище аналізу, оптимальна стратегія поведінки головного економіста виглядає в такий спосіб.
Замовити дослідження аналітикам і якщо:
•висновок сприятливий, то прийняти рішення про випуск моделі І-12;
•несприятливий, то прийняти рішення про випуск моделі І - 11.
Використання дерева рішень для багатофакторної оцін¬ки ризику в умовах їх різноспрямованого впливу.
Розглянемо випадок, коли для оцінки ризику використо¬вують коефіцієнти впевненості - числа, що відображають сту¬пінь впевненості в істинності або хибності висновку про наяв¬ність ризику (про вплив конкретних факторів ризику на його величину). Шкала значень коефіцієнтів упевненості наведена на рис. 4.8.
Як випливає з рис. 8, коефіцієнти впевненості приймають значення від -1 до +1. При ступені впевненості +1 вважається, що подія обов'язково відбудеться, а при -1 - напевно, ні. Ліва частина шкали на рис. 4.8 призначена для оцінки хибності факту настання подій, а права - для оцінки істинності. Коефі¬цієнт упевненості - це комбінація двох оцінок:
(24)
де І - оцінка істинності факту настання події (від 0 до +1), X - оцінка хибності (від 0 до -1).
Комбінування оцінок незалежних свідчень про наяв¬ність або відсутність ризику (оцінок ступеня впливу факто¬рів ризику на його величину) виконують згідно наступних правил:
якщо K1 > 0 і К2 > 0;
якщо К1 < 0 і К2 < 0; (25)
, якщо K1 і К2 мають різні знаки.
При комбінації свідчень з коефіцієнтами +1 і -1 вважаєть¬ся, що К0 = +1.
Приклад 5
Необхідно виконати оцінку екологічного ризику інвести¬ційного проекту, який передбачає побудову гідротехнічної споруди, наприклад, греблі гідроелектростанції на ріці.
З огляду на реалії сьогоднішнього дня, оцінка екологічно¬го ризику такого роду проектів здобуває особливу вагу. Як одержувач інвестицій, так і інвестор повинні бути упевнені, що очікуваний прибуток від реалізації проекту не буде втраче¬ним унаслідок необхідності компенсувати збитки, нанесені навколишньому середовищу у випадку несприятливого ро¬звитку подій.
Як фактори ризику виділимо: рівень води в ріці, дощі в да¬ній місцевості, висока температура навесні, сніг. Розглянемо їх детально. При цьому відзначимо, що в реальній ситуації число факторів ризику може бути значно більшим.
•Рівень води. Якщо він у ріці високий - існує загроза по¬вені. Гребля підвищує цей рівень, крім того, він може підвищу¬ватися внаслідок дощів або танення снігу.
•Дощі. Якщо очікуються значні дощі і рівень води в ріці високий, то існує загроза повені. Якщо дощі не очікуються, то при прогнозуванні повені цей фактор не враховується.
•Температура. Якщо навесні очікується тепла погода і з близько розташованих лісів стікає вода при таненні снігів, а рівень води в ріці високий, то існує загроза повені.
•Сніг. Враховується кількість снігу в лісах. Танення снігу може викликати додатковий стік води в ріку і збільшити за¬ грозу повені. Якщо снігу мало, то цей фактор не враховується.
Різні комбінації факторів ризику і їх наслідки представле¬ні у виді дерева рішень на рис. 9. На малюнку представлено тільки ті комбінації факторів ризику, які є сенс аналізувати, тобто область аналізу обмежена. В окремих випадках необхід¬но виконувати повний перебір варіантів.
Таким чином сформована структура ризику "можлива по¬вінь" і описані фактори, що її викликають, які можна конкре¬тизувати їхніми значеннями, характерними для даної місце¬вості, наприклад, аналізуючи наявні ретроспективні дані. При цьому, наявні статистичні дані можуть свідчити як на користь розвитку ситуації ризику (гілки "так"), так і проти (гілки "ні"), що знайшло відображення в схемі представленій па рис. 9.
Неповну визначеність у оцінках факторів ризику у вигля¬ді неточних, неповних або суперечливих даних враховують за допомогою ймовірностей або коефіцієнтів упевненості (у принципі, для оцінки можуть бути використані і шанси).
Рис. 9. Схема аналізу ризику повені
При цьому коефіцієнти впевненості можна перерахувати в імовірності і шанси, а також навпаки, використовуючи ві¬домі правила. На рис. 9 проставлені оцінки ступеня впливу окремих факторів на величину ризику інвестицій¬ного проекту.
Підсумкові оцінки ступеня ризику кожного з виділених на рис. 9 результатів (цифри у квадратах) отримані комбіну¬ванням оцінок окремих факторів за формулами 25. Порядок розрахунку для третього результату показано нижче. Оцінки інших результатів отримані аналогічним чином.При розрахунках підсумкового (інтегрального) значення коефіцієнта упевненості (Кінт) варто брати до уваги, то кое¬фіцієнт упевненості є комбінацією двох оцінок - істинності та хибності (24).
Тому при визначенні Кіит спочатку варто виконати за фор¬мулою (24) оцінку дії кожного з факторів ризику, а потім за формулами (25) знайти їх рівнодіючу.
Отриманий інтегральний коефіцієнт упевненості свідчить про те, що загрози повені, швидше за все, немає, хоча як показує аналіз дерева рішення на рис. 9, при певних комбінаціях факто¬рів ризик)7 вона може бути досить істотною (результати 5,3,8).
Вартісна оцінка ризику може бути визначена як добуток підсумкового (інтегрального) коефіцієнта впевненості на прогнозоване значення втрат у випадку реалізації несприятли¬вої події (у розглянутому прикладі - повені).
Аналогічним чином можуть бути представлені схеми оцін¬ки для всього комплексу екологічних ризиків розглянутого проекту. У наведеному прикладі це можуть бути: ризик змен¬шення рибних запасів унаслідок того, що гребля може перекрита традиційні шляхи нересту; ризик погіршення якості во¬ди, оскільки в стоячій воді швидко розмножуються різні водо¬рості і мікроорганізми; ризик підвищення рівня Ґрунтових вод і т.д.
Отримані вартісні оцінки всього комплексу екологічних ризиків поєднують за наступними правилами;
•сумісні ризики, в яких несприятливі події можуть бути реалізовані одночасно, складають;
•для несумісних ризиків (таких, що взаємно виключають один одного) розраховують їх середньозважене за коефіцієн¬тами впевненості значення;
•отримані інтегральні оцінки сумісних і несумісних ризи¬ків складають.
Для прогнозування ризику відповідно до умов наведеного прикладу при аналізі представленої структури (див. рис. 9) використовують прямий ланцюжок міркувань. Тобто, виходя¬чи з відомих даних, які характеризують конкретну місцевість, формулюють висновок - наявність або відсутність ризику - і дають йому кількісну оцінку.
Для перевірки адекватності побудованої структури реаль¬ним умовам може бути використана інформація про несприят¬ливі події (реалізації ситуацій ризику) які відбулися в мину¬лому. У цьому випадку використовують зворотний ланцюжок міркувань. За його допомогою на підставі наслідків устано¬влюють причини, - які фактори ризику, і в яких комбінаціях, призвели до негативних результатів. Це дозволяє уточнити прогнози на майбутнє і скорегувати схему і процедури аналізу ризику.
Основна проблема використання даного методу - складно¬щі виділення варіантів рішень і оцінки (як правило, експерт¬ним методом) ступеня їхнього впливу на розвиток подій у майбутньому. Однак при правильному підборі експертів і/або наявності фактичних даних цей метод дозволяє вести досить точну оцінку ризику.
Метод аналогій
Даний метод для оцінки ризику передбачає використання даних про аналогічні проекти, які виконувалися у порівнян¬них умовах.
Приклад 5
Відкриваючи невеликий пункт технічного обслуговування автомобілів (ПТО) в одному з районів міста, аналізують ін¬формацію про діяльність аналогічних ПТО: фактори ризику і ступінь їхнього впливу; масштаби й імовірність втрат тощо. На підставі цісї інформації прогнозують ступінь ризику. Звичай¬но, при цьому вносяться поправки, то враховують специфіку діяльності конкретного ПТО.
Точність даного методу невисока, в основному він викори¬стовується для попередніх оцінок. Основний його недолік по¬лягає в тім, що кожен проект має свої відмітні риси і специфі¬ку реалізації, що не дозволяє підготувати вичерпний набір сце¬наріїв розвитку подій у майбутньому, грунтуючись на досвіді минулого.
Порівняльна характеристика розглянутих методів наведе¬на в табл. 11.
Таблиця 4.11
Порівняльна характеристика методів кількісної оцінки ризику
Методи кількісної оцінки ризикуАналогійНаявність аналогів і незмін-ність умов господарюванняАбсо-лютнаНевисокаСередні
Незначний
Аналізу чутливостіНаявність детальних відомостей про проект або вид діяльностіВідноснаСередняНезначніПрактично неможливо врахувати
Норматив-нийВідомі основні фінансові показники діяльностіВідноснаНевисокаНезначніНе можна врахувати
Експертних оцінокДефіцит ін форма-ціїВідноснаНевисокаЗначніПрактично неможливо врахувати
Фінансової стійкостіВідомий баланс підприєм-стваАбсолютна СередняНезначніПрактично неможливо врахувати
Дерева рішеньВідомі фактори ризику і наслідки їхнього впливуАбсолютнаВисокаЗначніНайвищий
Аналітич-нийНаявність детальних відомостей про проект або вид діяльностіВідноснаСередняНезначніНе можна врахувати
Статистич-нтйВідомі дані про минулі періоди господа-рюванняАбсолютнаСередніНевисокаНезначний
ХарактеристикиУмови застосуванняОцінкаТочність оцінкиВитратиУрахування впливу окремих факторів ризику
ВисновокОскільки кожен з розглянутих методів не позбавлений не¬доліків, то в практичній діяльності необхідно використовува¬ти кілька різних методів. Звичайно, отримані різними метода¬ми результати будуть відрізнятися, але аналіз розходжень між ними дозволить виявити фактори, які враховуються в одних методах і не враховуються в інших, що впливає на точність оцінки і вірогідність отриманих результатів. Аналіз розхо¬джень у результатах, у зіставленні з прийнятими в розрахунок факторами ризику дозволить виявити існуючі тенденції в ро¬звитку майбутніх подій з погляду ризику тих або інших видів діяльності. А це дасть можливість більш точно прогнозувати ступінь ризику досягнення намічених результатів.