Оперативне планування, його суть, завдання і система
З м і с т
1. Вступ ................................................................................................................. 3
2. Принципи та види планування....………....………………………………..... 4
3. Система оперативного планування ................................................................ 5
4. Суть оперативного планування ...................................................................... 6
5. Література ......................................................................................................... 9
1.Вступ
Найважливішою функцією управління підприєм¬ством є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.
Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.
За нових умов господарювання й переходу до ринкового регу¬лювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс плано¬вої роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації «зверху» всієї його діяльності і надання підприємству широких прав щодо визначення та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці, а й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності нести відповідальність за кінцеві результати госпо¬дарювання. Усе це має відбитися в планах діяльності підприєм¬ства. Відкрита система підприємства як його нова якість за ринко¬вих умов і пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування зумовлюють необхідність створення системи планування та управ¬ління підприємством, здатної швидко й ефективно реагувати на ринкові потреби.
Поряд із загальними принципами управління та планування (оскільки останнє є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, а саме: цільова напрямленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та пред¬мета планування.
2.Принципи та види планування
Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунту¬вання цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяль¬ності підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:
— господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечен¬ня високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної продукції;
— виробничо-технологічну, що відображає основне функціо¬нальне призначення підприємства — випуск певної продукції на¬лежної якості;
— науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех¬нічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;
— соціальну — якомога більш повне забезпечення матеріаль¬них і духовних потреб працівників підприємства;
— екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.
Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв’язки в його системі.
Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістичності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:
—підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлі¬нських рішень, вірогідності передбачення майбутнього;
—взаємо погодження довго-, середньо- та короткострокових планів;
—своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із держаних сигналів щодо зовнішніх (регіон, економі¬ка в цілому) та внутрішніх усередині самого підприємства) зміну мов господарювання.
Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів.
Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потре¬би, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, за¬провадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і орга¬нізаційних тощо.
Важливою якісною характеристикою плану є його збалансованість, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв’язаними розділами й показниками плану. Збалансованість — це визначальна умова обґрунтованості планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності підприємства, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований за його складання план не гарантує, що в процесі виконання не виникне диспропорцій під впливом різноманітних чинників. Принцип збалансованості потребує також планування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах гос¬подарювання.
3.Система оперативного планування
Оперативне планування є, з одного боку, завер¬шальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого — засобом виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного управління виробництвом.
У процесі оперативного планування здійснюється детальна роз¬робка планів підприємства та його підрозділів — окремих вироб¬ництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць — на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно поєднується з вирі¬шенням питань організації їхнього виконання та поточного регу¬лювання виробництва.
Оперативне планування поєднує два напрямки роботи. Перший напрямок, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називається календарним плануванням.
Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безперерв¬ного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва. Цей напрямок дістав на¬зву диспетчеризації.
У процесі оперативного планування треба розв'язувати такі го¬ловні завдання:
•забезпечення виконання плану виробничої діяльності (випуск планової продукції в заплановані строки) за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства;
•установлення оптимального режиму роботи підприємства, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устат¬кування та робочої сили;
•максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.
4. Суть оперативного планування
Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів — у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове).
Міжцехове оперативне планування має на меті забезпечити скоординовану діяльність і необхідні виробничі пропорції між це¬хами підприємства згідно з послідовністю технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням цехових функцій — основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні. Але голов¬ним завданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їхнього пересування між цехами (виробництвами).
Внутрішньоцехове оперативне планування включає розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль їхньо¬го виконання, розподіл робіт за дільницями, доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.
У практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлен¬ня. Вибір системи оперативно-виробничого планування залежить від типу виробництва, складу й особливостей продукції тощо. Пе¬ревагу віддають тій системі, яка дає змогу найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.
Подетальна система за планово-облікову одиницю бере де¬таль певного найменування. Залежно від особливостей інших еле¬ментів та організації самого процесу оперативного регулювання найпоширенішими різновидами подетальної системи є:
складська система, коли рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначаються через наявність складських запасів певних розмірів. Ця система корисна за великої кількості застосо¬вуваних для виготовлення продукції стандартних (уніфікованих) вузлів та деталей;
система планування за нормами технологічних запасів, яка передбачає встановлення постійної насиченості всіх стадій вироб¬ничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. Ця система застосовується за серійного та великосерійного виробництва;
система планування за строками подачі, в основу якої покла¬даються встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуванням технологічних запасів і строків міжцехових подач. За умов серійного та великоссрійного виробництва строки можна переглядати щоразу за розробки оперативних планів. У масовому виробництві встановлюються стандартні строки;
система планування за тактом потоку базується на синхро¬нізації діяльності всіх виробничих підрозділів і встановленні єди¬ного такту випуску готової продукції. Така система застосовується в масовому виробництві з широким використанням поточних ме¬тодів організації виробничих процесів.
Комплектна система відрізняється від інших тим, що в ній
за планово-облікову одиницю беруть об'єднаний за певними оз¬наками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її
підсистемами є комплектно-вузлова, комплектно-групова, маши-
нокомплектна.
Комплектно-вузлова підсистема за планово-облікову одини¬цю бере вузловий комплект, до якого входять деталі одного скла¬дального вузла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.
Комплектно-групова підсистема може застосовуватись тоді, коли виготовляються деталі (вузли), що обробляються за такою самою технологією, мають таку саму періодичність запуску-випуску та ті самі строки подачі на наступну стадію.
Машинокомплектна підсистема — є найпростішою, тому що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що їх виробляє той або той цех для певного виробу (машини). Ця система може застосовуватись у виробництві нескладних виробів, із невеликою кількістю деталей.
Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів за кожним замовленням. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому.
Для окремих цехів такими є комплекти деталей, вузлів для пев¬них замовлень. Застосовується ця система в одиничному та дрібно-серійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманітні замовлення, її особливість полягає в тім, що охоплюється весь процес виконання замовлення: від підготовки виробництва до ви¬пуску готового виробу.
Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспет¬черська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприєм¬ства. На неї (нього) покладено завдання: забезпечити виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям або принаймні своєчасно їх виявляти та швидко усувати; викорис-товувати технологічні та страхові запаси в разі виникнення пере¬боїв у виробництві.