ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТУВАННЯ
Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою
Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити з додержання таких принципів:
І) об'єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;
2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народно¬господарських циклів інвестиційної активності;
3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одно¬часно з аналогічними процесами в інших галузях народного гос¬подарства;
4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;
5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритет¬ність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.
Основні напрями інвестиційної політики в Україні
• Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного під¬ходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.
• Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок дер¬жавних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.
• Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів цент¬ралізованого фінансування інвестиційної діяльності.
• Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівель¬ників у виконанні замовлень.
• Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.
• Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого об¬ладнання.
• Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи держав¬не замовлення.
• Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре¬дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визнача¬ють науково-технічний прогрес.
• Створення ефективних форм і механізмів управління інвес¬тиційною діяльністю.
• Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбері¬гаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення то¬варами народного споживання вітчизняного виробництва, розви¬ток медицини і фармацевтичної промисловості.
Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкового механі¬зм}. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.
Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджа¬ючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи зі отримання попи¬ту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які не-адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.
Умови розвитку ринкових відносин:
1) роздержавлення власності;
2) приватизація державної власності;
3) конституційний захист прав власності;
4) вільна конкуренція;
5) введення вільних ринкових цін;
6) відпрацювання механізму соціального захисту;
7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;
8) розробка правової бази ринкової економіки;
9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів, пере¬кваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.
Інвестиційний ринок та його інфраструктура
Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвести¬ційний ринок формує суб'єкт — інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.
У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестицій¬ний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутво¬рення па базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні то¬вари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення «інвестиції— приріст інвестиційних товарів (ка-пітального манна)». При цьому ринок характеризується випере¬джаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабіль¬ним попитом.
Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему за¬ходів антимонопольного регулювання.
Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає пере-вищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності.Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як на¬слідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неми¬нуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, ви¬робництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примі¬тивному розумінні, фінансовий ринок капіталу — це місце зу¬стрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.
Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як пра¬вило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається за¬лучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розпо¬ділу відповідальності. На рис. І наведена схема ринкових відно-син, суб'єктом яких є інвестор.
Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвести¬ційних товарів і ринку фінансових ресурсів.
Ринок реальних активів (інколи вживається термін «мате¬ріальні чи фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ри¬нок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструк¬торські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші ро¬боти і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патен¬ти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжиніринго¬ві послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто про¬дається здатність до праці за наймом.
Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами пога¬шення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цін¬них паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок на¬зивають ринком позичкового капіталу.
Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цін¬ними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпо¬рація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вто¬ринні ринки для інших фінансових активів.
Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвес¬тиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забез¬печується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є над¬звичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструк¬тури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвес¬тиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в ос¬новному забезпечує інвестиційний процес.
На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взає¬модіями цих посередників і характеризується стан інвестицій¬ного ринку.
Інвестиційний ринок— це система, що включає:
1) суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);
2) об'єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патен¬ти, ноу-хау та ін.);
3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, стра¬хові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фір¬ми, суд, арбітраж та ін.);
4) ринковий механізм;
5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.
Інвестиційний клімат держави
Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціаль¬но-економічних, фінансових, соціально-культурних, організацій¬но-правових і географічних факторів, які притаманні певній краї¬ні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.
Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надхо¬джень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижуєть¬ся частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5— 10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:
• приховане безробіття;
• неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту громадян;
• відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;
• високий рівень злочинності;• слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є:
по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні нас¬лідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої ос¬новної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.
Шляхи активізації інвестування
Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній за¬лежності від стану економіки в державі, функціонування фінан¬сово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, до¬хідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.
Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання інфляції, що робить можливим забезпечення функціо¬нування довгострокових інвестиційних кредитів як основи капі¬тального будівництва за ринкових умов, сприяє нормалізації фі¬нансового стану підприємств, активізації виробництва.
Отже, до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:
І. Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загально¬прийнятих у світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх реальної рин¬кової вартості, суттєве покращення корпоративного управління.
2. Страхування майна (особливо великих підприємств).
3. Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інве¬стиційної сфери заощаджень населення.
4. Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи жи¬тлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитуван¬ня вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.
За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необ¬хідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'я¬зання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого зна¬чення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансу¬вання, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання об¬сягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-пер¬ше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища дер¬жави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюдже¬ту, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової си¬стеми, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростан¬ням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвести¬цій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залу-чення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умо¬ви для інвесторів.
Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземно¬го інвестування в економіку України вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іно¬земними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціо¬нальні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.
Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого товар¬ного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківсь¬ких кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устатку¬вання, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати су¬перечності між необхідністю її використання та швидким її мо¬ральним старінням.
Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв'язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов’язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним про¬гресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енер-гетика, транспорт, зв'язок.
Активізації залучення інвестицій в економіку України сприя¬тиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого викори¬стання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для роз¬витку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.
загальнонаціонального рівня та створення органів, які забезпечують контроль і реалізацію пев¬них рішень на всіх рівнях управління;
• формування мережі наукових закладів;• створення ефективного механізму концентрації науково-тех¬нічних ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабне фінансу¬вання інноваційних проектів, включаючи залучення зарубіжних фондів, та міжнародних проектів з найкапіталомісткіших напря¬мів науково-технічного прогресу, включаючи космічні досліджен¬ня, розвиток енергетики та медичної сфери.
Державні комплексні науково-технічні програми та міжгалу¬зеві інноваційні проекти фінансуються за рахунок бюджету дер¬жави, а галузеві інноваційні програми — за рахунок коштів під¬приємств та організацій.