Поняття підприємства та його характерні ознаки

№ 1.Поняття підприємства та його характерні ознаки

Підприємство – самостійний суб”єкт господарювання, створений засновником для задоволення особистих і суспільних потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, торговельної... господарської діяльності, має права юр. особи, тобто має право укладати угоди, здійснювати виробничу, наук.-дослідну і комерц. діяльність з метою отримання прибутку або створення соціального ефекту; -організаційно відокремлена та економічно самостійна основна(первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію(виконує роботи або надає платні послуги).

Місія – це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучас. п-ва полягає у вироб-ництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. На основі місії визначаються загальнофірмові цілі.

Характерні ознаки п-ва:

зареєстрований суб”єкт підпр. діяльності і має всі атрибути юр. особи – статут, р/р, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

виконує господарські ф-ції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;

зберігає умови постійного повторення процесу вир-ва – індивідуального відтворення (аванс-ня грош. коштів – вико-ристання виробничих факторів-зношення(амортизація) осн. капіталу-формування аморт. фонду п-ва – оновлення і замі-щення знош. капіталу п-ва – авансування капіталу в новий цикл обороту);

проходить (повторює) життєвий цикл (створення-розвиток-криза-санація(оздоровлення)-банкрутство-ліквідація);

має майно, завдяки чому може виконувати госп. ф-ції, зобов”язання перед партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл.

Принципи діяльності п-ва:•вільний вибір видів діяльності;•залучення майна і коштів ююр. і фіз.осіб;•самостійна розробка виробничої програми;•вільне наймання РС;•вільне розпорядження прибутком;•самостійне здійснення ЗЕД і використання валют. виручки.

№2. Види п-в і їх характеристика

за формою власності майна:

індивідуальне – засноване на приватній власності фіз. особи та виключно на її праці;

сімейне – на власності та праці членів однієї сім”ї;

приватне – на власності окремих громадянина з правом найму РС;

колективне – на власності кооперативу, труд. колективу п-ва, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державне комунальне – на власності адмін.-терит. одиниць;

державне – на загальнодержавній власності;

за належністю капіталу:

національні;

спільні – на поєднанні різних форм власності, в т.ч. із залученням інозем. капіталу;

іноземні – на власності інозем. осіб;

за правовим статусом і формою госп-ня:

•одноосібні(власність 1 особи або родини, несе відповідальність за свої зобов”язання усім своїм майном;

•кооперативні (добровіл.об”єднання громадян з метою спіл.діял-ті);

•орендні;

•господарські товариства:

- повне товариство – всі учасники якого займ-ся спільною підприємн.діял-тю і несуть солідарну відповідальність за зобов”язання п-ва усім своїм майном.

-з обмеженою відповідальністю –має статут.фонд, поділений на частини, розмір котрих визнач-ся засновницькими документами; його учасники несуть відповідальність в межах їх вкладів;

-командитне – поряд з членами з повною відповідальністю, включає 1 чи більше учасників, відповідальність кот-рих обмежується особистим вкладом у майно такого п-ва;

-акціонерне – відкрите, закрите;

за масштабами діял-ті:

малі:кількість працюючих-не більше 50 чол. і річний оборот до 500тис.євро;середні(50-1000\ 500-5млн$), великі.

за метою і характером діял-ті: комерційні і не-;

за наявністю влади на ринку: конкурентні, олігопольні, монопольні;

за характером ек. діяльності: виробничі, торговельні, фін.-кредитні, посередницькі, науково-виробничі та ін.;

за галузевим складом: пром., буд., с/г, транспортні, торг., страх., лізинг., банк., тур. та ін.;

за технолог.(терит.) цілісністю і ступенем підпорядк-ті: гол.(материн.), дочірні, асоційовані, філії.

добровільні об”єднання п-в:

•асоціація – договірне об”єднання п-в з метою постійної координації госп.діял-ті ;не має права втручатися у виробничу і комерц.діял-ть будь-якого з її учасників;

•корпорація – договірне об”єднання господарюючих суб”єктів на основі інтеграції їх наук-техніч., в-чих і ко-мерц.інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діял-ті кожного з учасників;

•консорціум – тимчас.статут.об”єднання промисл. і банк.капіталу для досягнення загал.мети;

•концерн – форма статут.об”єднань, що хар-ся єдністю власності і контролю; інтегрує п-ва різних галузей; госп.суб”єкти втрач. самостійність;

•картель- договірне об”єднання п-в переважно однієї галузі для здійснення спільної комерц. діяльності – регул-ня збуту вигот.продукції;•синдикат- різновид картелю, для реалізації продукції учасників через зпільний збутовий орган(мережу) 1 з учасни-ків;підібно може здійсн-ть закупівля сировинидля всіх учасників; характерний для галузей з мас. в-вом однорід. продукції;

•трест- мономоліст. об”єднання п-в, що раніше належали різним підпр-цям, в єдиний в-чо-госп. комплекс; п-ва втра-чають юр.і госп.самостійність, так як інтегруються усі напрямки діял-ті;

•холдінг- форма об”єднання капіталів;безпосер. не займається в-чою діял-тю, а використ. свої фін.кошти для придбання контрол.пакетів акцій ін. п-в, які є учасниками концерну або ін. добровіл. об”єднання; завдяки цьому Х. контролює діял-ть таких п-в; суб”єкти мають юр. і госп. самостійність;вирішення осн. питань їх діял-ті належ. халдінг. фірмі;

•фін.група- об”єднання юр.і екє самостійних п-в різних галузей; на відміну від концерну ФГ очолюють 1 або декілька банків, які розпорядж-ся капіталом п-в, що входять до них, координують усі сфери їх діял-ті.

№ 3. Вплив зовнішнього середовища на орг-ек.сруктуру та трансформацію п-ва. Склад та характеристика факто-рів, що впливають на діяльність п-ва.

П-во як відкрита система постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, що є необхідною передумовою безперервного функц-ня та розвитку будб-якого п-ваі стає все більш визначальним у досягненні намічених результатів діял-ті.

Зовнішнє сер-ще- сукупність госп. суб”єктів, ек.,сусп. і природних умов, нац.і міждерж. інституціональних структур і ін.зовнішніх відносно п-ва умов і чинників, що діють у глобальному оточенні. Залежно від хар-ру впливу зовнішнє сер-ще поділ.на мікро- і макросер-ще.

Мікросер-ще- сер-ще прямого впливу на п-во. Його утворюють певні суб”єкти – постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, держ.органи, фін-кредит.та страх.установи, громадські установи. Будь-які зміни в діял-ті п-ва справляють прямий і зворотній вплив на всі взаємопов”язані з ним елементи середовища і на сер-ще в цілому. Важл. особливість фак-торів мікросер-ща- інтенсивність і постійний характер впливу, спрямованість на зміну базових внутрішніх змінних п-ва.

Макросер-ще охопл. мат-техн.та ек.умови, що впливають на п-во прямо та опосередковано. Осн.елементи його: природне, демограф., наук-техн.,ек.,еколог.,політ.та міжнарод.довкілля. Розрізняють також галузеве, регіон.,загальнонац.та міждерж. сер-ще функц-ня п-ва. Динамічність зовн. сер-ща, диверсифікованість та взаємозв”язок його факторів, що ускладнюються, відсутність достовірної інфо перешкоджають точному і одночасному врахуванню всіх можл.наслідків постійного впливу на різноманітну діяльність п-в.

Де врах-ся ці ф-ри на п-ві:

природні(наявність ресурсів за видами, ступінь освоєння і використання їх)- в інвест.,іновац.,в-чій діял-ті, демо-граф.(чисельність і статевий склад, терит.розподіл, частка активного населення)- в маркетинг. та в-чій діял-ті, наук-технічні(НТ-політика держави, рівень технології, техніч.рівень і якість продукції)- в в маркетинг.,інвест.та в-чій діял-ті, економічні(ступінь держ.регулювання, система оподаткування, мінімал.розмір зарплати і пенсії)- в усіх видах діял-ті, еко-лгічні(екол.безпека довкілля,еколгізація в-ва)- в усіх, політ.(політ.стабільність у сусп-ві, взаємодія законодавч.і виконавчої влади, проф.рівень політиків)- в інвест.,в-чій та комерц., міжнародні(НТ-співроб-во, обсяги експорту та імпорту, підготовка кадрів) в іновац.,в-чій, економічній діял-ті.

№ 4. Правові основи функціонування п-в

Закон Укр. “Про п-ва в Укр.”та “Про підприємництво”з 01.01.2004 недіє, а вступив в дію “

Регулюється діяльність підприємств: “Про господарські товарства”, “Про власнсть”. Крім того підприємство розробляє внутрішні нормативні документи, якими керується в процесі своєї діяльності: Статут п-ва, а також узгоджений з чинним закон-вом Колективний договір.

Господарський Кодекс.

1.Заг.положення. П-во та його осн цілі. Види п-в. Об”єднання п-в. Закон-во про п-во.

2.Створення п-ва і порядок його реєстрації. Заг.умови створення. Держ. реєстрація. Створення відокремлених підрозді-лів. Ліцензування видів діял-ті. Статут п-ва.

3.Майно п-ва. Формування і викор-ня майна. Володіння та користування природ. ресурсами. Гарантії майнових прав.

4.Упр-ня п-вом і самоупр-ня труд.колективу. Заг. принципи упр-ня. Трудовий колентив та його самоупр-ня. Керівництво п-ва. Колективний договір.

5.Госп., ек. і соціальна діяльність. Прибуток (дохід). Трудові доходи прац-ка. Планування діял-ті. Госп. відносини з ін. суб”єктами госп-ня. Забезпечення засобами виробництва. Ціноутворення. Фін. Відносини. Соц. діяльність.

6.П-во і держава. Гарантії прав. Правові та ек. умови госп-ня. Облік і звітність. Комерц. Таємниця. Відповідальність. Ко-нтроль за діял-тю. Відносини з місцев. радами.

7.Ліквідація та реорг-ція п-ва. Умови Л. та Р. Ліквідаційна комісія. Задоволення претензій кредиторів.Статут п-ва – певна сукупність правил, що регулюють діял-ть п-ва та його взаємовідносини з інш. суб”єктами госп-ня. Уньому мають бути чітко сформульовані: точне найм-ня і місцезнах-ня п-ва, власник(-и) або засновник(-и), місія та осн. цілі діял-ті, органи упр-ня і порядок їх формування, джерела і порядок формування майна, умови реорг-ції і припинення діял-ті.

Колективний договір – угода між труд. колективом в особі профспілки та адмін-єю п-ва (орг-ції), що викор-є найману працю. К.д. має укладатися щорічно. К. д-ром регул-ся вир-чі, ек. і труд. відносини прац-ків з власником п-ва; визначаються заходи із забезпечення належних умов та оплати праці, соц. захисту всіх категорій персоналу.

№ 5.Осн. фонди п-ва: роль, осн. елементи

Вигот-ня продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів в-ва (ЗВ), які за своїм мат.-реч. складом становлять вир-чі фонди п-ва, усю сук-ть яких поділяють на основні та оборотні. ЗВ як сук-ть засобів і предметів праці не можна ототожнювати в-чими фондами, так як:•ел-ти ЗВ стають в-чими фондами лише з моменту їх безпосер. використання у в-чому процесі;•в-чі фонди на відміну від ЗВ – виключно вартісна ек. категорія.

Основні фонди (Оф) – засоби праці, які мають вартість і функц-ть у в-ві тривалий час (більше року) у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься на вартість продукції (платні послуги), що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Оф визначають хар-р мат.-тех. бази в-чої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання обсягу й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення тех. оснащеності та продуктвності праці в-чого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною Оф, становлять мат. основу в-чої потужності п-ва.

Оцінка Оф – грош. вираження їх вартості. Вона об”єктивно необхідна для правильного визначення загал. обсягу Оф, їх динаміки і стр-ри, розрахунку ек. пок-ків госп. діял-ті п-в та ін. суб”єктів госп-ня.

Види оцінки Оф:

•залежно від моменту проведення оцінки – за первинною або відновною вартістю;

•залежно від стану Оф – за повною або залишковою вартістю.

Вартість Оф:

•первинна (початкова) – фактична вартість на момент проведення оцінки (кошторисна в-ть буд-ва в-чих приміщень, первинна в-ть устаткування з урах. його транп-ня та монтажу на місці експлуатації);

•відновна – в-ть відтворення Оф за сучас. умов в-ва. Вона врах. ті самі витрати, що й первинна, але за сучас. цінами. Для забезпечення порівняності вартісної оцінки Оф періодично проводиться їхня переоцінка за відновною в-тю;

•повна (первиння й відновна) – в-ть у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією в-тю Оф рахуються на балансі п-ва протягом їх функц-ня;

•залишкова – характеризує реальну в-ть Оф, ще не перенесену на в-ть вигот.продукції; = повна в-ть - нагромаджена Σ спрацювання Оф; викор-ся для розрахунків норм аморт. відрах-нь і визначення наслідків ліквідації спрацьованих Оф.

Балансова в-ть:

I.на поч. розрахунк. року: БВ*=БВо+Вноф+Вкр+Врек-Вв-АВо, де БВо- баланс. в-ть Оф на поч. року, що передував звіт-ному;Вноф- витрати на придбання нових Оф;Вкр- в-ть кап.ремонту Оф;Врек- витрати на реконструкцію в-чих приміщень і молернізацію устатк-ня; Вв- в-ть виведених з експлуатації Оф протягом року, що передував звітному; АВо- Σаморт. відрах-нь, нарахованих у році, що передував звітному;

II.на поч. наступного за звітним року: врах-ся абсолют. величини введення в дію та вибуття протягом звіт. року, оскільки Оф мають діяти (не діяти) протягом усього наступ. року незалежно від дати введення чи вибуття їх у звіт. році.

Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення Оф є їхня клас-ція:

a)видова (викор-ся бухобліком і статистикою): будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устатк-ня, транспорті засоби, інструмент, в-чий інвентар і приладдя, госп. інвентар, ін. Оф(бібліотеч.фонди, музей.цінності, багаторіч.насадження, капітал.вкладення в орендовані Оф);

b)укрупнена (для розрахунків аморт.відрахувань до кінця 2003р.) – за трьома групами: 1)будівлі, споруди, їхні струк-турні компоненти і передавальні пристрої; 2)автотранспорт, медлі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, у т.ч. ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони, ін.офісне обладнання; 3)інші Оф, що не вкл.в1 та 2групи.(обладнання, устаткування)

з 1.01.2004р. відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами від 24.12.2002р.основні флнди підлягають розподілу за такими 4 групами:1)будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої; 2)автотранспорт, медлі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, ін.офісне обладнання; 3)інші Оф, що не вкл.в1, 2 та 4групи.(обладнання, устаткування); 4) ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації.Стр-ра Оф: активна частина – безпосередньо бере участь у в-чому процесі й завдяки цьому обумовлює певний обсяг і належну якість вигот.продукції; до неї переважно належать роб.машини та устатк-ня, вимір.та регулювал.прилади, об-числ.технвка, що є складовою АСУПТ, а також гірничі виробки шахт, газ.і нафтові свердловини, в-чий інструмент; пасивна ч.- створює умови для здійснення процесу в-ва; охоплює будівлі, споруди, ТЗ, силові машини та устатк-ня, переда-вал.пристрої, госп.інвентар та ін.Оф.

Видова (технол.) стр-ра Оф – співвідношення окремих їх видів (груп), у % до загал.обсягу на п-ві. За ін.однак.умов вона тим прогресивніша та ефектив., чим більша в їх складі питома вага активної ч..

Стр-ра Оф змін-ся під впливом багатьох чинників: особл-тей і тех.рівня в-ва, відтворювальної стр-ри інвестицій (кап.вкладень), вартості буд-ва в-чих об”єктів і рівня цін на технол.устаткування, терит.розміщення п-ва тощо. За-гал.тенденція динаміки технол.стр-ри Оф різногалузевих п-в полягає у поступовому збільшенні частки їх активної ч..

№ 6. Методи оцінки та показники використання ОВФ

Оцінка ОВФ

Облік ОВФ ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виражені називається їх оцінкою. Облік у натуральному виражені потрібен для визначення технічного складу ОВФ. Він здійснюється за даними технічних паспортів. У таких паспортах дається розгорнута технічна характерисктика кожного об'єкта, а саме:дата виготовлення;кількість ремонтів та модернізації;реконструкція; ступінь зносу; технічна продуктивність та ін.

Такий облік дає змогу визначити кількіснний склад основних фондів за їх марками та видами. Але за йoгo допомогою неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві фондів, особливо, коли їх велика кількість і значна видова різ-номанітність. Неможливо поєднати у натуральному виразі кількість будинків і лінії електропередач. Підрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. Це обумовлює певні труднощі в обліку фондів. Для того щоб їх уник-нути, застосовують оцінку основних виробничих фондів.

Оцінка основних фондів і — це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний проміжок.часу. Така оцінка проводиться з метою встанонлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів.

3 огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, ностійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки ОВФ: 1. Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновленою вартістю.2. З урахуванням стану основних фондів оцінка їх проводиться за повною та залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це їх фактична вартість на момент введення в дію або купівлі. До її складу вхо-дять прейскурантна ціна придбання засобів праці, витрати, пов'язані з доставкою їх до місця використання та з монтажем, та інші витрати, передбачені для введення фондів в експлуатацію.

С = Спридб. + Сдост. + Смонт. + Сін. : де Спридб — ціна придбання устаткунання; Сдост. — транспортні витрати на його дос-тавку; Смонт. — витрати пов'язані з монтажем устаткування; Сін. — інші витрати, пов'язані з уведенням основних фондів у дію.

Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю ного спорудження. У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою. Цінові зміни та інфляційні процесії у вартості основних фондів враховуються з допомогою відновної вартості.

Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за теперішніми, діючими цінами. Оцінка ОВФ за відновленою вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію у різні роки.

Свідн. = Сперв. I : де і - індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації ОВФ).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. В Україні індексація основних фо-ндів не проводиться, якщо індекс інфляції року менший за 110%. Та на нашу думку, індексація має здійснюватись як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Насамперед це зумовлюється тим, що зазначені процеси викликають зміни ефективності виробництва, передусім продуктивності праці, які, у свою чергу, ведуть до зміни ціни внробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних — зменшується.Повна вартість основних фондів — це їх вартість у новому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. Зауважимо, що первісна та відновна вартості також не враховують вартості зносу основних фондів і тому залежно від строків експлуатації та мети досліджень вони можуть являти собою повну вартість основних фондів Залишкова вартість основних виробничих фондів це різниця між первісною або відновленою вартістю і вартісію зносу.

Сзал. = Сперв. – Сзн. : де Сперв. — первісна вартість основних фондів; Сзн. — вартість зносу.

Якщо первісна і відновлена вартість відбивають кількісний бік використання основних фондів, то залишкова — якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості не тільки внзначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити стунінь зносу основних виробничих фондів виходячи з вартісної оцінки. Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правло, відбувається нерівномірно протягом року, то розраховувати їх середньорічну вартість краще кількома такими методами:

1. Середньорічна вартість основних фондів для тих підприємств, на яких рух фондів протягом року неінтенсив-ний, Сср. = Сн.р + Сн Nпр. – Cв Nп. пр. / 12 : де Сн.р. — вартість основних фондів на початок року; Сн , Св — вар-тість фондів, які відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року;

Nпр. , Nп. пр. — кількість місяців, коли фонди відповідно працювали і не працювали протягом року.

2. Середньорічна ва ртість основних фондів на тих підприємствах, де їх рух протягом року інтенсивний, С = 0,5С1+С2 + C3 + ... + С12 + 0,5С’ 12 / 12 : де С1 С2, ...С12, - вартість основних фондів на початок кожною місяця поточного року; С’12 — вартість основних фондів на 31 грудня поточного або на 1 січня наступного року.

3. Середньорічна вартість орендних основних фондів : Сср. ор.= Сор. Nор. / 12 : де Сор. - сумарна балансова вартість ОФВ, які орендувалися; Nор. - кількість місяців оренди.

Показники використання основних виробничих фондів

Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи: — натуральні;— вартісні. Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників — умовно-натуральних.

До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машннн чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт/год; км/год; т/год тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Неможливо порівняти продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники, їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких визначається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні і умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо — майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.

Вартісні показники можна поділити на три основні групи:

І. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів.

1.Коефіцієнт оновлення. Характеризує інтенсивність уведення в дію нових виробничих потужностей і визначається відношенням вартості введених основних фондів (Сввед) до первісної вартості всіх основних фондів на кінець року (Сперв. к.р. ).

Конов. = Сввед. / Сперв . к.р.

2.Коефіцієнт вибуття. Відображає інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду і визначається відношенням вартості основних фондів (Свиб.), що вибули, до первісної вартості фондів на початок року (Сперв. п.р. ).

Квиб. = Свиб. / Сперв. п.р.

3. Коефіцієнт зносу Показуг, яка частина вартості оснонннх фондів уже перенесена на вартість готової продукції. Іншими словами, він характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається відношенням величини зносу (Сзн.) до первісної вартості основних фондів на кінець року (Сперв. к.р. ).

Kзн. = Cзн. / Cперв. к.р.

4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається як відно-шення недоамортизованої вартості основних фондів (Сзал) до їх первісної вартості на кінець року (Сперв. к.р. ).

Kпридат. = Cзал. / Cперв. к.р. = Cперв. н.р. –Cзн. / Cперв. к.р. ; Кзн. + Кпридат. = 1II. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства.

1. Фондооснащеність. Характеризує, яка частина загальної вартості основних фондів припадає на одиницю головного устаткування.

Фосн = Сср / Аобл

де Сср — середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства;

Аобл — облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому вагу,

2. Фондоозброєність. Відбиває ступінь озброєності фондами одного робітника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одною сгредньообліковою працівника.

Фозб = Сср / Чп

де Чп — середньооблікова чисельність працюючих.

3. Енергоозброєність. Показує, якя частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного робітника.

Eозб = Wод / Чр

Де Wод — сумарна потужність усіх електродвигунів устаткування на підприємстві;

Чр — середиьооблікова чисельність робітників, які працюють на цьому устаткуванні.

III. Показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.

1. Фондовіддача. Показує, яка сума иалиного доходу припадає на 1 грн вартості ОВФ.

ФВ = ВД / Сс р.

де ФВ — фондовіддача

ВД — валовий дохід за

2. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості ОВФ припадає на 1 грн. валового доходу підприємства

ФМ = Сср. / ВД

На ці показники можуть впливати інфляційні процеси або підвищення рівня цін, тобто фактори, від яких не залежить ступінь використання фондів. Для того щоб уникнути необгрунтованою збільшення або зменшення цих показників, їх визначають умовно-натуральних одиницях.

ФВ = П / Сср

Де П – чиста продукця підприємства

3. Рентабельність основних виробничих фондів.

Визначається як відношення балансового прибутку (Пб) до середнньорічної вартості фондів.

Ровф = Пб / Сср 100%

№ 7. Амортизаційна політика підприємства

Амортизаційна політика відіграє останнім часом все більш помітну роль в управлінні підприємством, суттєво впливаючи на результати фінансової діяльності підприємства.

Амортизація – грошове вираження зносу ОФ, перенесення вартості ОФ на вартість готової продукції.

Амортизація ОФ – поступове віднесення витрат на їх придбання , виготовлення або поліпшення, на зменшення скориго-ваного прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених законом (ст.8 Закону України “Про оподатку-вання прибутку підприємств”).

Підлягають амортизації:

1.Придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання, включаючи витрати придбання племінної худоби та придбання , закладення та вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

2.Самостійне виготовлення ОФ для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату з/пл працівникам, які були зайнятті на виготовленні таких ОФ;

3.Проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення ОФ;

4.Придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту лише юридичними особами, господарською діяльністю яких є надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) стороннім громадянам і організаціям;

5.Поліпшення якості земель не пов’язаних з будівництвом.

Амортизаційні відрахування є одним із джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства що спрямовуються на його розвиток. Від величини амортизаційних відрахувань залежить величина прибутку, що підлягає оподаткуванню, а від так і розмір податку на прибуток. Ось чому амортизаційна політика суттєвим чином впливає на ефективність господарської діяльності підприємства, а державне регулювання порядку нарахування амортизації на стан економіки в цілому

В Україні законом «Про оподаткування прибутку підприємств» дозволено застосовувати два методи нарахування амор-тизації: рівномірний та прискорений.

Рівномірний метод нарахування амортизації простий в обрахунку, поширений в застосуванні, проте не враховує терміну експлуатації ОФ, не враховує фізичний і моральний знос.

Згідно з цим Законом для рівномірного методу нарахування всі ОВФ поділені на 3 групи. Для кожної з цих груп свої но-рми амортизації.

Підлягають амортизації основні фонди у відповідності до таких груп:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електроме-ханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброб-лення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2 (обладнання, устаткування).Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

•група 1 – 2%;

•група 2 – 10%;

•група 3 – 6%.

•Група 4 – 15%

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують вищезазначених норм. Це дасть можливість підприємству альтернативно підійти до визначення розмірів амортизаційних відрахувань, здій-снювати управління витратами і фінансовими результатами, накопичувати необхідні фінансові ресурси і раціонально ви-користовувати їх на потреби відтворення необоротних активів.

Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набрання чинності цим Законом за такими нормами (у розрахунку на календарний рік)...

Норми нарахування амортизації:

1-й рік експлуатації – 15 відсотків;

2-й рік експлуатації – 30 відсотків;

3-й рік експлуатації – 20 відсотків;

4-й рік експлуатації – 15 відсотків;

5-й рік експлуатації – 10 відсотків;

6-й рік експлуатації – 5 відсотків;

7-й рік експлуатації – 5 відсотків.

З 2004 року передбачається застосування прискореного методу амортизації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин.

Амортизація – систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються на протязі терміну їх корисного використання (експлуатації) /Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” /.

Методи нарахування амортизації основних засобів (які використовуються в бух. обліці):

1.Прямолінійний;

2.Виробничий (Сутність метоу полягає у визначенні кількості продукції , яку може виробити машина за нормативний термін експлуатації. Тоді амортизацію нараховують за реальною кількістю продукції, що вироблена протягом року);

3.Зменшення залишкової вартості;

4.Прискореного зменшення залишкової вартості;

5.Кумулятивний.

Формування амортизаційної політики підприємства передбачає:

•Вибір відповідних методів амортизації з урахуванням специфіки діяльності підприємства та чинного законодавства;

•Переоцінку основних фондів;

•Забезпечення цільового використання амортизаційного фонду;

•Оцінку ефективності амортизаційної політики.

№ 8. Оборотні засоби та їх структура

Оборотні засоби підприємства - це сукупність оборотних фондів та фондів обігу.

Оборотні фонди являють собою частину засобів виробництва, які беруть участь в одному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на вартість готової продукції і змінюють свою натуральпу форму. Це матеріали, конструкції, деталі тощо.

Фонди обігу — це частина оборотних засобів у вигляді товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів підприємства, які функціонують у сфері обігу, забезпечуючи безперервність процесу виробництва.

Таким чином, оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, і фонди обігу - сферу обігу.

Для того щоб країще зрозуміти сутність оборотних фондів та фондів обігу, розглянемо їх структуру. До оборотних фо-ндів входять такі елементи:

І. Виробничі запаси, які необхідні для забезпечення процесу виробництва сировиною та матеріалами.

До виробничих запасів належать:

•основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, які безпосередньо братимуть участь у процесі виробництва і саме з яких виготовлятиметься продукція;

•допоміжні матеріали, конструкції, деталі, які на відміну від основних не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу. До них належать мастильні матеріали, природні маси, паливо, запасні частини до устаткування тощо;

•малоцінний інвентар та інструментн, що швидко зношуються. За характером практичного застосування вони поділя-ються на малоцінний інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Ці засоби праці об'єднуються в одній групі, незважаючи на різне призначення тому, що вони мають невелику вартість і відносно невеликий строк служби (до одного року). До цієї групи можуть бути віднесені також спецодяг, спецвзуття та нші захисні пристосування.

ІІ. Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких незавершено підприємством. Воно є лише на тих підприємствах, де тривалість виробничого циклу більша за один день. У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого циклу, але на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року тощо) такий цикл не встигає бути завершеним.

III. Витрати майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналіалізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та ін., які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному періоді.IV. Залишки готової продукції на складах. До цих оборотних фондів належить та продукція, яка є на складах підприємства на кінець розрахункового періоду, але не оплачена замовником, тобто ще не продана.

Співвідношення між окремими групами оборотних виробничих фондів, виражене у відсотках, становить їх структуру. Більшу частину в цій структурі становлять виробничі запаси основних матеріалів, конструкцій та деталей. Проте слід за-уважити, що структура оборотних засобів залежить передусім від специфіки виробництва. Наприклад, у будівництві приб-лизно 50—60% вартості оборотних фондів припадає на незавершене виробництво, а 25% — на основні виробничі запаси; на транспорті (крім перевезень на великі відстані) та в інших сферах інфраструктури незавершеного виробництва майже немає, а основних виробничих запасів та залишків готової продукції тут не має взагалі. Водночас приблизно 70% припадає на допоміжні виробничі запаси.

У забезпеченій нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства, виконанні постачально-збутових опе-рацій, розрахунків із працівниками, а також у задоволенні інших виробничих та господарських потреб важливу роль віді-грають фінансові ресурси, які перебувають у сфері обігу. Такі ресурси і створюють фонди обігу, до яких належать:

2) грошові кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку;

3) наявні кошти у касі;

4) кошти в розрахунках із замовниками (дебіторські заборгованості);

5) товари відвантажені та надані послуги.

Іншими словами, фонди обігу - це ті оборотні засоби, які в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві і які у будь-який момент можуть стати вільними коштами підприємства.

Оборотні засоби підприємства класифікують за такими ознаками:

•за місцем та роллю у процесі виробництва;

•за джерелом, утворення;

•за способами планування або нормування.

За місцем та роллю у процесі виробництва оборотні засоби ноді поділяються на оборотні фонди та фонди обігу, про які мова йшла вище.

За джерелами утворення розрізняють власні та запозичені.

До власних джерел формування оборотних засобів належать статутний фонд, прибуток, амортизаційний фонд тощо, до позичених – різноманітні кредити, позики від інших організацій та установ.

За способами планування та нормування оборотні засоби поділяються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні засоби являють собою той їх мінімум, який необхідний для забезпечення безперебійного функціонування підприємства. Ненормовані — це додаткові оборотні засоби, які використовуються, як правило, на розширення виробництва. Таким чи-ном, до нормованих належать оборотні фонди підприємства, а до ненормовапих — фонди обігу.

№ 9. Показники використання оборотних засобів на підприємстві

Ступінь використання оборотних засобів характеризується такою системою показників: 1. Коефіцієнт оборот-ності оборотних засобів визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу, і показує ту кількість продукції, яка припадає па одну гривню вартості оборотних засобів.

де О — річний обсяг випущеної продукції, гри.;

С — середньорічна вартість оборотних засобів, гри.

2. Фондомісткість характеризує, яка вартість оборотних засобів припадає на одну гривню вартості випущеної про-дукції,

Цей покіазник обернений до коефіцієнта оборотності.

3. Період обороту оборотних засобів визначає ту кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів;

де Дк- Кількість календарних днів у періоді, що розглядається.

Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефективність використання оборотних засобів і визначається так:

де Но.з. — сумарний норматив оборотних засобів.

5. Рентабельність оборотних засобів характеризує також ефективність їх використання.

де Пб — балансовий прибуток підприємства.

Показники ефективності використання оборотних засобів можна визначати не тільки стосовно їх загального обсягу, а й окремо як для нормованої, так і для ненормованої їх частини. Крім того, можуть бути розраховані й індивідуальні показники оборотності оборотних засобів, що показують, які саме елементи спричинили уповільнення або прискорення обороту оборотних засобів. У разі потреби такі показники можна розрахувати на різні періоди (рік, квартал, місяць).

Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів:

— зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, більш широкого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;

— зменшення виробничих запасів поліпшенням організації матеріально-технічного постачання, зменшенням дальності їх транспортування;

— економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції;

— удосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;— упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.

Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює, з одного боку, збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого — дає можливість вивільнити частину коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення виробництва.

Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжні періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну величини оборотних засобів, яка викликана прискоренням або уповільненням обертання.

Загальний розмір зміни величини оборотних засобів за рахунок упровадження названих вище заходів визначається за формулою

; де Соз1, Соз2, — середня величина вартості оборотних засобів за два суміжні періоди.

Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів за розрахунковий період визначається так:

де Оп.р. — обсяг випущеної продукції за розрахунковий (звітний) період;

Д –кількість календарних днів у цьому періоді

Тзвіт, Тбаз. – тривалість обороту оборотних засобів відповідно у звітному та базовому періодах

За базову береться фактічна оборотність оборотних засобів у році, що передує плановому або звітному.

№10. Нематеріальні ресурси та активи підприємства

Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів.

До нематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визна-чення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству. Усі нематеріальні ресурси поділя-ються на об'єкти промислової та інтелектуальної власності.

До об'єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, товарні марки та товарні знаки, гудвіл.

Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства.

Промисловий зразок — це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на да-ному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для де-монстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету.

Риціоналізаторська пропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки та технології, які викорис-товуються на даному підприємстві. На відміну від винаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в інших галузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись уперше. Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, що використовується, ноліпшепні якості продукції, способів контролю, умов праці, техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо.

Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлін-ській, комерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "знати, як зробити".

Товарні знаки та товарні марки — це оригінальні символи, якими товар даної фірми відрізняється від товарів конкурен-тів.

Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого с досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо,

До об'єктів інтелектуальної власності в широкому розумінні належить інформаційна діяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх опрацюванням, зберіганням, використанням та поширенням; програмне забезпечення; банк даних, який характеризується сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для центра-лізованого накопичення та використання інформації; бази даних; бази знань, а також твори літератури та мистецтва.

Права на використання об'єктів, промислової та інтелектуальної власності називаються нематеріальними активами під-приємства. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.

Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право вико-ристання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патен-товласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство.

Дозвіл па використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).

Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (паушальна виплата). Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію.

11. Типи виробництва, характеристика кожного з них

Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва. Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску одинакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефщієнт закріплення операцій — це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

Він обчислюється за формулою:

де kз.о. — коефіцієнт закріплення операцій;

n— кількість найменувань предметів, які обробляються наданій групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;

mi— кількість операцій, що їх проходить i-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;

М — кількість робочих місць, для яких обчислюється kз.о.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджування устаткування.

Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва те-хнологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва k > 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які оброб-ляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих лініях.

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібно-серійне, середньосерійне і великосерійне. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обробляються малими партіями. Коефіцієнт закріплення операцій орієнтовно в межах 20 < kз.о< 40. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації, 10
Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається типом виробництва, що переважає на робочих місцях.

Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повторюються нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, але є робочі місця та цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, контрольні прилади тощо). До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного ма-шинобудування, суднобудування та ін.

Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія — це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. На серійних підприємствах робочі місця переважно серійного типу виробництва. Водночас можуть використовуватися і процеси масового виробництва уніфікованих деталей на потокових лініях. Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літакобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, електровозів тощо.

Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів протягом тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях переважають масові процеси, проте в окремих випадках за низької трудомісткості операцій використовуються серійні типи виробництва, наприклад на заготівельних процесах. До таких підприємств належать автомобільні, тракторні заводи, підприємства з виготовлення годинників, телерадіоапаратури та ін.

Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва за-лежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати висо-копродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу.

Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід (за можливості) від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва. Досягається це різними способами, зокрема розширенням ринку збуту і збіль-шенням серій виробів, уніфікацією деталей і агрегатів особливо складних машин і приладів, запровадженням групових методів обробки тощо.

№ 12,13. Типовий зміст і методика розробки фінансових розділів Бізнес плана

Методика розроблена відповідно до Положення про Реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р. N 1403, для надання методичної допомоги спеціалістам підприємств, Агентства, інших органів виконавчої влади, банків та інвесторів при складанні бізнес-планів, а також для їх оцінки з метою вибору найбільш ефективного бізнес-плану в процесі проведення реструктуризації підприємств.

Бізнес-план (далі - план) - це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг. План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинен також дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат.

Короткий зміст основних розділів плану подається нижче.

1. Резюме

Резюме складається в самому кінці роботи над планом і відтворює його основний зміст та його переваги.

В резюме в стислій формі вказується:

- основна мета плану; наявні засоби та можливості для здійснення плану відповідно до загального плану реструктуризації; строк реалізації плану; джерела інвестування; сума необхідних коштів; строк погашення наданої фінансової підтримки;

- висновки маркетингових досліджень;

2. Загальна характеристика підприємства

Повне найменування Номер та дата державної реєстрації підприємства Назва органу, який здійснив реєстрацію

3. Історична довідка Дата заснування, перепідпорядкування підприємства..

5. Характеристика продукції, ринків збуту, маркетинг6. План виробництва

7. Організаційний план

8. Фінансовий план та програма інвестицій

9. Аналіз можливих ризиків та їх страхування

10 . Охорона навколишнього середовища

№ 14. Класифікація витрат виробництва

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на загальні та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати виробництва — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх величина залежить від три-валості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні ви-трати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто Сі=С/N

де С — приріст загальних витрат;

N — приріст обсягу продукції па одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати можна виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Граничні витрати — це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник таких витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за певними принципами. Основні з них такі:

— економічний;

— виробничий;

— відповідно до способів віднесення на собівартість;

— залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизаційні відрахування;

— інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування. Усі матері-альні витрати мають матеріальну основу, тобто це витрати саме на закупівлю основних та допоміжних матеріалів, сировини. Витрати на оплату праці — це ті витрати, що по’зані з вітворенням робочої сили. Втрати на соціальні заходи (відрахування в пенсійний фонд, соц. Страх). Амортизаційні відрахування – кошти, які використовуються на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються у статті собівартості залежно від виробничого призначення. У кожній галузі економіки їх структура специфічна, але загалом можна виокремити такі елементи витрат:

1) сировина і матеріали;

2) енергія технологічна;

3) основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників;

4) утримання та експлуатація машин і механізмів;

5) загальновиробничі (накладні) витрати;

6) підготовка й освоєння виробництва;

7) позашвиробничі витрати.

За ступенем однорідності статті собівартості поділяються па прості та комплексні.

Прості витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До таких витрат можна ві-днести витрати на сировину і матеріали або на заробітну плату виробничих працівників.

Комплексні витрати різняться за своїм складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, до витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів належать:

— заробітна плата обслуговуючого персоналу;

— амортизаційні відрахування на відновлення машин і механізмів;

---витрати па ремонт та підтримання устаткування в робочому стані;

— витрати па придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість розрізняють витрати прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути обчислені на одиницю цієї продукції прямо.

Непрямі витрати — це такі витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо вони по-в'язані не з виготовленням окремого виробу, а з процесом виробництва загалом (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо.).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна поділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні – це витрати, розмір яких перебуває у пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції). Непропорційні, у свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.Прогресуючі зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виро-бництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати па відрядно-прогресивпу оплату праці, додаткові рекламні та торговельні витрати. Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо. Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватись графічним зображенням. На рис. 6.2 показана динаміка витрат і виторгу від продажу продукції.

Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного критичного (О ) обсягу збиткове. У міру зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу виробництво стає рентабельним.

Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному виразі, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка, для критичної програми виробництва витрати і виторг від продажу рівні.

Qкр Cзмін + Cпост =ВД

ВД = Ц * Qкр

Де Ц = ціна реалізації продукції

Qкр Cзмін + Cпост = Ц Qкр

Q = Cпост / Ц – Cзмін

№ 15. Форми та системи оплати праці

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором вла-сник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Витрати на заробітну плату складаються з:

* основної з/п

* додаткової з/п

* інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна з/п - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці ( норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов"язків ). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів ( прибутку ), отриманих від реалізації продукції, робіт, послуг.

Додаткова з/п - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, за особ-ливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодав-ством, премій, пов"язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

До фонду додаткової з/п входять:

* Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством:

- за високу кваліфікаційну майстерність;

- за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань;

- за знання іноземної мови;

- за суміщення професій;

- за роботу у важких, шкідливих умовах праці, за роботу у вихідні дні, у нічний час тощо.

* Премії робітникам, спеціалістам, керівникам, службовцям за виробничі результати, в тому числі за:

- за підвищення продуктивності праці;

- за перевиконання виробничих завдань;

- за економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних цінностей тощо.

* Винагороди ( процентні надбавки ) за вислугу років, стаж роботи;

* Суми відшкодування втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку у випадках, коли працівник продовжує працювати на підприємстві;

* Оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв"язку з роботою понад тривалість робочого часу;

* Оплата щорічних відпусток тощо.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Мінімальна з/п - це законодавчо встановлений розиір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. (185 грн. станом на 2003р.)

Система оплати з/п - це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці та мірою винагороди праців-ників. При почасовій оплаті праці працівника її розмір залежить від тривалості відпрацьованого часу, а відрядній - від кількості виробленої продукції.

Проста почасова оплата праці провадиться лише на основі почасової ставки ( розцінки ).

При застосуванні почасово-преміювальної оплати праці працівник понад основний почасовий заробіток одержує додаткову винагороду за виконання заздалегідь встановлених господарських показників.Пряма індивідуальна відрядна оплата праці провадиться за однаковими відрядними розцінками незалежно від рівня вико-нання норм виробітку. Заробіток працівника пропорційний фактичному виробітку.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає додаткове заохочення працівників за виготовлення продукції понад вста-новлену норму. Прицьому вироблена в межах норми продукція оплачується за основними розцінками, а вироблена понад норму - за збільшеними розцінками.

Відрядно-преміювальна оплата праці передбачає додаткове заохочення працівників шляхом нарахування премій за вико-нання норми та виготовлення продукції понад встановлену норму.

Непряма відрядна оплата праці застосовується для оплати праці допоміжних і підсобних працівників, і нараховується за результатами їх роботи.

Акордна оплата праці встановлю.ться в цілому за певний обсяг робіт.

Тарифна система - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечу.ться порівняльна оцінка праці в залежності від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення об"єктів підприємницької діяльності та інших факторів. Скла-довими тарифної системи оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифна сітка - це шкала, яка визначає співвідношення оплати праці працівників за одиницю робочого часу в залежності від складності, значення та умов виконання певних робіт.

Тарифно-кваліфікаційний довідник - це перелік професій, видів робіт та їх кваліфікаційних характеристик.

Тарифна ставка - це розмір оплати праці працівника за просту некваліфіковану працю за певну одиницю часу - годину, день, місяць

№ 16 Методи формування ціни продукції ( послуги ) на підприємстві

Ціна як економічна категорія поєднує в собі:

*грошове вираження вартості товару;

*суму грошей, що сплачується покупцем і одержується продавцем заодиницю товару;

*кількісне співвідношення попиту і пропозиції.;

Методи формування ціни продукції:

витратний - ціна на товари визначається в залежності від собівартості

метод отримання цільової норми прибутку

метод споживчої вартості - визначення споживчого ефекту , цінності, яку має від товару споживач

метод поточної ціни - встановлення ціни від біржових котировок на стандартні товари

метод формування ціни на нові товари ( метод зняття вершків ) - виход на ринок з новим, унікальним товаром та з високими цінами

метод слідування за лідером.

Частіше за все використовують витратний метод та метод отримання цільової норми прибутку.

Принципи формування цінової політики:

*ЦП повинна відповідати загальній стратегії діяльності фірми

*відповідність ЦП кон"юнктурі споживчого ринку та особливостям вибраної ринкової ниші

*здійснення активної ЦП на ринку

*самостійне розроблення ЦП

*забезпечення динамізму ЦП, її адаптації в залежності від зміни умов зовнішнього та внутрішнього середовища

№ 17. Прибуток і дохід як основні показники фінансових результатів діяльності підпрємства

Доходи (відповідно до Стандартів бух. обліку) - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменьшення зобов"язань, які призводять до зростання власного капіталу крім зростання капіталу за рахунок внесків вкладників

Дохід (за законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами від 24.12.2002р.) – це сума віх доходів платника податку від усіх видів діяльності.

Прибуток – це частина доходу (виручки від реалізації, що залишається після відшкодування витрат , пов’язаних з отриманням таких доходів.

Схема розподілу доходів (за законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами від 24.12.2002р.)

Загальний дохід — Непрямі податки = Скоригований дохід

Скоригований дохід — Валові витрати = Балансовий прибуток

Балансовий прибуток — Податок на прибуток = Чистий прибуток

Чистий прибуток розподіляється на фонд накопичення ( розвитку ) і фонд споживання (виплати дивідендів, стимулювання працівників, соціального розвитку).

Загальна величина прибутку підприємства утворюється з (станд бух. обліку):

•прибутку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

•прибутку від іншої операційної діяльності;

•фінансового прибутку;

•іншого прибутку;

•надзвичайного прибутку

Також існують наступні види прибутку:

*балансовий ( прибуток від реалізації продукції + приб. Від іншої операційної діяльності + фін. прибуток + інший приб.)

*номінальний ( фактичний ); реальний ( купівельна спроможність, з урахуванням інфляції )

*мінімальний (розмір якого, після сплати податків задовольнить уявлення власника підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал )

*цільовий ( дозволяє здійснювати поточну діяльність та підтримувати виробництво та соціальний розвиток)

*максимальний ( досягнення цілей підприємства на ринку )

№ 18. Прибуток і рентабельність , їх значення та види, № 19 Оцінка рентабельності підприємстваПрибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробництво і комерційну діяльність підприємства.

Рентабельність — це показник ефективності діяльності підприємства і, в залежності від виду показника, який використовується характеризує ефективность використання виробничих фондів підприємства, показує рентабельність продукції підприємства, рентабельність сукупних активів та власного капіталу підприємства.

— Рентабельність= прибуток/ суму витрат

Це загальний показник рентабельності підприємства. Він показує скільки прибутку припадає на одну гривню витрат. Він характеризує ступінь використання чи ефективності витрат підприємства та їх окупність.

— Рентабельність виробничих фондів=прибуток/С,о.ф. + С н.о.з.

С.о.ф. — середньорічна вартість осн. виробничих фондів

С.н.о.з. — середньорічна вартість нормованих оборотних засобів

Показує ефективність використання виробничих фондів

— Рентабельність продажу (чистої виручки від реалізації)= прибуток / валовий дохід

Показує ефективність продажу, частку прибутку у валовому доході

— Рентабельність трудових ресурсів = прибуток/середньорічна чисельність працюючих, або прибуток/середня з/п

Характеризує ефективність витрат на утримання робочої сили на підприємстві

— Рентабельність сукупних активів на підприємстві= прибуток/сума вартості активів

Характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства

— Рентабельність власного капіталу= чистий прибуток/ сума власного капіталу.

Основні фактори підвищення рентабельності:

•оптимізація витрат виробництва (раціоналізація управління виробничими запасами та джерелами поста-чання);

•зниження матеріаломісткості та енергомісткості виробництва багатьох видів продукції;

•застосування новітніх технологій та високопродуктивного устаткування у виробничому процесі;

•підвищення якості і конкурентоспроможності продукції та послуг;

•підвищення продуктивності праці працівників

№ 20. Типова схема використання прибутку ( доходу ) підприємства різних форм власності

Основною ціллю розподілу прбутку, що залишається в розпорядженні підприємства ( основа цієї політики є дивідентна політика ) є оптимізація між часткою прибутку, що капіталізується ( фонд нагромадження ) і споживається з урахуванням забезпечення реалізації стратегії його розвитку і росту ринкової вартості.

Процес формування політики розподілу прибутку повинен вирішувати наступні задачі:

*забезпечення одержання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал ( 25% чистого прибутку державних підприємств повинно направлятись на виплату дивідендів)

*забезпечення пріорітетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок реінвестованого прибутку

*забезпечення стимулювання трудової активності і додаткового соціального захисту персоналу

*забезпечення формування в необхідних розмірах резервного та ін. фондів підприємства.

Принципи розподілу прибутку:

зв’язок політики розподілу прибутку підприємства з загальною стратегією розвитку

стабільність політики розподілу прибутку(ПРП)

передбачуваність ПРП

пріорітетність врахування інтересів і менталітету власників підприємства (велика кількість власників вимагає готів-кових дивідендів, їх не цікавить розвиток підприємства; вузьке коло акціонерів прагне розвивати підприємство і підвищити ціну акцій )

оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку підприємства

Фактори, що впливають на політику розподілу прибутку підприємства:

Зовнішні:

*правові обмеження

*податкова система (в Україні ставка податку однакова для прибутку, що капіталізується і споживається )

*альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів

*темп інфляції

*стадія кон’юнктури товарного ринку

*прозорість фондового ринку

Внутрішні:

*рівень рентабельності діяльності підприємства

*інвестиційні можливості реалізації прибуткових проектів

*стадія життєвого циклу підпрємства

*рівень концентрації управління

*рівень поточної платоспроможності підприємства.

№ 21. Дивідендна політика підприємства

Дивідендна політика (ДП) — це складова загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в оптимізації пропорцій між між частинами прибутку, що споживається та реінвестується з метою забезпечення росту ринкової вартості акцій.

Типи ДП:

Теорія незалежності дивідендів (теорія Міллера-Модильяні). Власникам акцій все рівно, як буде розподілятися при-буток, оскільки характер розподілу не впливає на ринкову вартість акцій підприємства;

Теорія синиці в руці ( теорія Гордона ). Акціонери віддають перевагу отриманню готівкових дивідендів , а не їх реін-вестуванню

Теорія податкових переваг (основний критерій при розподілі прибутку мінімізація податкових виплат). В Україні не має різниці в оподаткуванні розподіленого і нерозподіленого прибутку, лише за умови виплати дивідендів акіями не сплачується 30% податку на дивіденди.

Методи ДП:*залишкова політика дивідендних виплат ( весь прибуток вкладається в певні проекти, які приносять прибутки, а інші кошти направляються на виплату дивідендів )

*політика стабільності розміру дивідендних виплат ( зв’язок з реальними прибутками підприємства слабкий, тобто, якщо прибуток підприємства падає, акціонери отримують дивіденди з резервного фонду).

*політика мінімальної стабільності розміру дивідендних виплат з надбавкою в окремі періоди ( екстрадивіденди ). Незалежно від прибутку встановлюють мінімальну межу дивідендів, яка буде доповнюватись в періоди з різким зростан-ням прибутку.

*політика постійного зростання дивідендів, можуть собі дозволити лише реально зростаючі підприємства.

*політика стабільного рівня дивідендів по відношенню до прибутку ( використовується зрілими компаніями з постійним, стабільним прибутком; дивіденди зростають пропорційно прибутку ).

Планування розподілу прибутку підприємства:

Планування прибутку для капіталізації, тобто на розвиток підприємства розраховується в розрізі основних елементів:

-визначення необхідного прирісту виробничих фондів

-прирісту нематеріальних активів

-прирісту власних і оборотних активів

- визначення розміру відрахування у резервний фонд

2.Планування прибутку, що споживається здійснюється за такими елементами:

-виплата доходу власникам підприємства у відповідності до дивідендної політики

-розрахунок бюджету участі найманих працівників в прибутку

-інші соціальні програми.

№ 22. Прямі і непрямі податки, їх вплив на ефективність діяльності підприємства

Податки — це обов"язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійс-нювані у порядку і на умовах, що визначаються чинними законодавчими актами.

За формою оподаткування податки класифікують на прямі і непрямі.Прямі податки встановлюються беспосе-редньо щодо платників, це податки на їхні доходи і майно. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів, це по-датки на споживання, обто на товари та послуги. З їх підвищенням зростають ціни.

Прямі податки: особистий прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, на соціальне страхування і на фонд заробітної плати, майнові податки, в тому числі податки на власність тощо.Основними видами непрямих податків є акцизи ( найпоширенішою формою яких є ПДВ), фіскальні монополії, мита.

Принципи формування податкової політики підприємства:

*дотримання діючого податкового законодавства

*пошук і використання найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують мінімізацію податкової бази

*цілеспрямована дія на різні елементи бази оподаткування в залежності від груп податків по джерелам їх оплати

*оперативне врахування змін діючого податкового законодавства

*планове визначення податкових платежів.

Етапи формування податкової політики:

визначення напрямків господарської діяльності, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок оподаткування

виявлення можливостей зменьшення бази оподаткування за рахунок прямих податкових пільг ( пільги в залежності від виду продажу, пільги, пов"язані з тим, що засновниками підприємства є інваліди, студенти)

врахування непрямих податкових пільг у формуванні податкової політики підприємства ( прискорена амортизаційна політика )

врахування регіональних особливостей формування податкової політики ( вільні економічні зони, оффшорні території тощо)

планування суми податкових платежів майбутніх періодів

оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства

№ 23. Сутність і функціонально-елементний склад інвестицій підпр.

Інвестиції – це всі види майнових та інтелект. цінностей, що вклад в об”єкти підпр діяльності з метою отримання прибутку або певного соц ефекту.

КЛАСИФІКФЦІЯ:

За напрямом вкладання цінностей:

-Реальні (прямі) – беспосер. вклад. коштів у виробн активи підпр. (капіталовклад. в О.Ф.; інвестиції в товар - мат-ні запаси )

-Фінансові – довгострок. грош. вкладення у різні грошові і фондові інструменти.( Цінні папери ; депозит. вклади в банк; вклад. коштів в облігації.)

-Інноваційні – вклад коштів в нематер активи. (придбання нематер активів (патенти, ліценз; фінансув наук розробок; підготовка та перепідготовка спеціалістів ).

За терміном: Довгострокові , Середньострокові, Корткострокові За належністю капітала: держа-вний , приватний

За джерелами надходження: внутрішні, зовнішні

За структурою:

-технологічна структ. капіталовклад. ( вирожена у % співвідношенні між різними напрямками вкладання капіталу )

-відтворювальна структура ( Співвіднош витрат (довгостроков) – на просте і розширене відтврення О.Ф. ( витрати на нове будівництво, технол переозбр та реконструкц підпр та витрати на окремі предмети діючих підпр.)Інвестиційна політика – сукупність заходів з розробки та реалізації найбільш ефективних шляхів розширення активів підпр. для забеспечення основн напрямку його розвитку.

Етапи формув інвестиц політики :

-Інвестиц політика повина відповідати стратегіному економічному розвитку і галузевому напрямку; - дослідж кон”юнктури інвест ринку; - пошук окремих об”єктів інвестування; - оцінка економічної еф-ті і порівняння з інш проектами; - забеспеч мінімальн фінанс ризиків і їх страхування; - забеспеч ліквідності інвестиц; - визнач необхідного обсягу інвест рес та оптимізац структури їх джерел; - формув і оцінка інвестиц портфелю (помірний, агресивний)

№ 24. Визначення ефективності виробничіх і фінансових інвестицій.

Методологічні основи визначення ефективності інвестиц:

*фінансова оцінка (оцінка фін стану ) грунтується на аналізі фінансової звітності підприємства та розрахунках основних показників оцінки фінансового стану підприємства

•Звіт про фінансові результати – показники рентабельності, ділової активності;

•Звіт про рух грошових коштів – оцінка інвестиційної діяльності підприємства;

•Баланс (оцінка майнового стану, платоспроможності і ліквідності);

•Звіт про власний капітал.

*Економічна оцінка ефективності інвестиц

- Прості (статист) методи – проста норма прибутку

- срок окупності

- Методи дисконтування – поточна вартість (NPV)

- внутрішня норма прибутку (IRR)

*Оцінка ризикованості

- Анализ чувствительноси

- Сценарный анализ

- Имитация метода Монте-карло

*Оцінка привабливості інвестицій

- Прості методи

- Методи дисконтування

Критерієм еф-ті інвест проекту є рівень прибутку отриманого на вкладений капітал : який повністю компенсує інфляційну зміну покупної здатності грошей; повинен забеспечити мінімальн гарантований рівень доходності; повинен покрити ризик інвестора

Прості методи – не враховують тривалості капіталовкладень, а також не враховують нерівнозначність грошових потоків, що виникають в різні моменти. Їх можна використати на попередньому етапі оцінки проекту.

1.Проста норма прибутку ( не враховуючі періоду часу протягом якого здійсн інвестування)

SRR = NP/I

NP – чистий прибуток

I – сума капіталовкладень

2.Строк окупності

PB = I/сумуСF

I – інвестиційні витрати

CF – грошові потоки за період реалізації проекту

Методи дисконтування – або методи відносної ефективності інвест діяльності

Переваги : - порівн різні інвестиц проекти; - врахов час здійснення інвестиц.

Оцінка ефективності капіталовклад здійсн з урахуванням фактору часу. Для цього необх привести майбутню вартість прибутків до теперешн капіталовкладень, - порівняти їх.

Ставка дисконту використ для коректув майб інвест діяльності.Показник майбутньої діяльності зменьш на ставку дисконту і привод до теперешн вартості.

Ставка дисконту має 3 складові: - темп інфляції; - min реальна норма прибутку (ставки ОВДП 7-9%); - коефіціент, що врахов ступінь інвестиц ризику.

Методи розрахунку дисконтного множника

Метод розрахунку чистого приведеного ефекту (майб потоки привод до теперешн вартості)

NPV = сума СF – I0

(1+r)n

NPV – чиста поточна вартість проету

CF – грошовий потік за період реалізації проекту, r – ставка дисконтування , I0 - інвестиційні вкладання

n – кільк років

Метод використ при оцінці проекту, прі порівнянні проектів NPV повинна бути більше нуля.

Метод розрахунку майбутньої вартості інвестованоного капіталу (скільки в майбутньому буде коштувати наш проект).

FV = PV(1+r)n

FV – майбутня вартість

PV – теперішня вартість інвестованого капіталу

Розрахунок індекса прибутковості

PI = CF

(1+r)n I0

PI – індекс прибутковості

Може виступати в якості критерія ефективності проекту.

Період окупності

PB = I0 CF

(1+r) n

Орієнтовні значення коефіціентів фінансової та економічної оцінки інвестованоного проекту :

NPV > 0, чим більше значення, тим кращий проект.

PI > 1

SRR - прямує до max значення, але залежіть від галузі.

Термін окупності – чим меньше, тим краще, але залежіть від галузі.

Відношення власного капіталу до залученого – за вимогою банків 50/50; - розвинені країни 33/67, або 25/75.

Коефіціент покриття = 2.

Кофіціент абсолютної ліквідності залежіть від галузі = 1 - 1,2

Коефіціент термінової ліквідності = 0,5

Оборотність активів залежіть від галузі і прямує до max.

Фінансові інвестиції (передбачають вклади в цінні папери)

- Здійснюється не для розвитку розширення підприємства, а їх ціллю є отримання доходу, захист тимчасово вільних гро-шових асобів від інфляціїї + диверсифікація діяльності.

Критерії відбору фінансового пректу:

-доходність цінних паперів

-гарантованість отримання доходу

-ліквідність

-термін інвестування

-інфляційний захист

Яким чином аналізують фінансовий інвест проект:

-аналізують загальну ситуацію на фондовому ринку

-оцінка емітента-оцінка ризиків: загальних (інфляція, законодавство), специфічних (пов”язаних з реалізацією конкретних проектів).

-оцінка доходності

Чинники підвищення ефективності капіталовкладення (організаційні та економічні)

-поліпшення структури капіталовкладень

-оптимізація джерел фінансування

-впровадження економічних методів управління інвестиційним процесом

-формування інвестиційного портфелю та стратегій управління портфелем інвестицій

-використання нових методів ойінки інвестицій

Інвестиційний портфель

Цілі І.П. – отримання доходів увигляді % чи дивідентдів; - збереження капіталу; - забеспечення приросту капіталу.

Види портфелей інвестицій у відповідності до цілей:

Портфель росту - орієнтований на цінні папери, курсова вартість яких зростає на ринку. Ціль – приріст капіталу.

Доходний портфель – отримання високих поточних доходів у вигляді % чи дивідендів.Для формування купують цінні папери з високою ставкою доходу.

Збалансований портфель – отримання поточних доходів + приріст курсової вартості. Але, це два взаємовиключні показники. Виплата високих доходів знижує курсову ціну цінних паперів.

Портфель стабільного капіталу – формується із облігацій або депозитних вкладів.

№ 25. Методичні підходи до оцінки загального фінансово – економічного стану підприємства

Розрізняють внутрішній та зовнішній аналіз фінансового стану.

Внутрішній аналіз здійснюють працівники підприємства з використанням внутрішньої інформації.

Зовнішній аналіз проводять аналітики зі сторни на замовлення самого підприємства або інш організації.

Аналіз фінансового стану підприємства включає такі етапи:

-аналіз балансу

-аналіз майна та джерел його утворення

-аналіз ліквідності та сплатоспроможності

-аналіз руху грошових коштів

-аналіз дебіторскої та кредиторскої заборгованості

-аналіз використання капіталу

-аналіз оборотних коштів та ділової активності підприємства

Джерела аналізу фінансового стану підприємства:

Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки до річної фінан-сової звітності + внутрішня інформація бухгалтерського та оперативного обліку.

Основними споживачами фінансового аналізу є керівники, акціонери, + податкове управління, кредитні установи.

Для акціонерів – показники оцінки акціонерного капіталу

Для керівників – прибутковість, платоспроможність.

В активі балансу виділені такі три розділи: 1) необоротні активи, 2) оборотні активи, 3) витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з п”яти відокремлених розділів: 1) власний капітал, 2) забезпечення наступних витрат і платежів, 3)довгострокові зобов”язання, 4) поточні зобов”язання, 5) доходи майбутніх периодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використиву-ються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Загальновжвані групи показників, щодо аналізу фін стану підприємства по звітам:

1.Прибутковість: 1) валовий прибуток; 2) чистий прибуток; 3) рентабельність (активів, власного капіталу, акціонерного капіталу, прдукції, одного виробу).

2.Ділова активність: 1) оборотність активів; 2) оборотність товарно-матеріальних активів; 3) середній термін оплати дебі-трської заборгованості; 4) середній термін оплати кредиторської заборгованості.

3.Фінансова стійкість: 1) коефіціент автономії, 2) коефіцієнт забезпеченості боргів, 3) фінансовий важіль (лівередж).

4.Платоспроможність: 1) коефіціент загальної ліквідності, 2)коефіціент термінової ліквідності, 3) коефіціент абсолю-тної ліквідності.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолю-тний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективнсті роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як віднешеня прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельнисть має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме при-буток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Ділова активність – є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічним показником тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості. Це всі показники ресурсовіддачі. Зростання показників ділової активності характеризує діяльність підприємства як ефекти-вне.

Аналіз ділової активності потребує також і якісних показників:

- наявність продукції, що поставляється на експорт; - широта ринку збуту прдукції; - репутація підприємства.

Фінансова стійкість – характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу.

Види: абсолютна фінансова стійкість – запаси і вся поточна діяльність покривається за рахунок власних оборотних кош-тів.(негатив в тому, що не використовується залучений капітал);Нормальна фінансова стійкість – для покриття запасів і фінансування поточної діяльності викристовують різні джерела коштів – як власні так і залучені.

Критичний фінансовий стан – підприємство має кредити та позики не погашенні в зазначений термін.(така ситуація при-водить до банкрутства підприємства)

Платоспрможність підприємства – тобто його здатність вчасно розрахуватись з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, на скільки короткострокові зобов”язання покриваються ліквідними активами.

Рівень ліквідності підприємства залежіть від здатності його активів перетворюватися в грошові кошти.

№ 26. Показники оцінки фінансового стану підприємства

Загальновживані групи показників, щодо аналізу фін стану підприємства по звітам:

1.Прибутковість: 1) валовий прибуток; 2) чистий прибуток; 3) рентабельність (активів, власного капіталу, акціонерного капіталу, прдукції, одного виробу).

2.Ділова активність: 1) оборотність активів; 2) оборотність товарно-матеріальних активів; 3) середній термін оплати дебі-трської заборгованості; 4) середній термін оплати кредиторської заборгованості.

3.Фінансова стійкість: 1) коефіціент автономії, 2) коефіцієнт забезпеченості боргів, 3) фінансовий важіль (лівередж).

4.Платоспроможність: 1) коефіціент загальної ліквідності, 2)коефіціент термінової ліквідності, 3) коефіціент абсолю-тної ліквідності.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток вирожає абсолю-тний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективнсті роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як віднешеня прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельнисть має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме при-буток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках. Виділяють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Реннтабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: Р активів, Р влас-ного капіталу, Р акціонерного капіталу.

Рен-ть активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства : Ра = Пз(ч) . 100

Ка

Пз(ч) –загальний чистий прибуток підприємства за рік

Ка – середня сума активів за річним балансом

Показник рен-ті також. може визначатися за окремими видами діяльності.

Р-ть власного капіталу : відрбражає ефективність використання активів. Створених за рахунок власних коштів : Рвк = Пч/Кв . 100

Пч – чистий прибуток підприємства

Кв – власний капітал підприємства

Р-ть акціонерного капіталу : свідчить про верхню межу дивидендів на акцію

Рак = Пч/Кст . 100

Кст - статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій)

Р-ть продукції : характеризує ефективність витрат на ії виробництво і збут

Рп = Прп/Срп . 100

Прп – прибуток від реалізації продукції за певний період

Срп – повна собівартість реалізованої продукції

Рентабельність можна також обчислювати як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції (цей показник вико-ристов в зарубіжній практиці).

Р-ть одного виробу : Рi = (Цi – Сi) / Сi . 100

Цi ,Сi –ціна і повна вартість i –го виробу.

Ділова активність – є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічним показником тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості. Це всі показники ресурсовіддачі. Зростання показників ділової активності характеризує діяльність підприємства як ефективне.

Аналіз ділової активності потребує також і якісних показників:

- наявність продукції, що прставляється на експорт; - широта ринку збуту прдукції; - репутація підприємства.

Оборотність активів (na) – показгник кількості оборотів активів підприємства за певний період

na = В / Ка

В – виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період, Ка – середня величина активів за той самий період ,Середня тривалість одного обороту (ta) становить : ta = Дk / na ,де Дк – кількість календарних днів у періоді

Оборотність товарно-матеріальних запасів : вирожається кількістю оборотів за певний період

nтмз = Ср / Мз

Ср – повна собівартість реалізованої продукції за певний період

Мз – середня величина запасів у грошовому виразі

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства :

tодз = (Зд . Дк) . Vпр

Зд – дебіторська заборгованість ,Дк – кількість календарних днів в періоді (360, 90) ,Vпр – обсяг прдажу продукції за розра-хунковий період

За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження – небажаним.

Середній рівень оплати кредиторської заборгованості постчальникам :

tокз = (Зк . Дк)/МЗк – величина кредиторської заборгованості постачальникам,М – обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорчення не визначається позитивним, осклькі потребує додаткових грошей.

Фінансова стійкість – характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу.

Види: абсолютна фінансова стійкість – запаси і вся поточна діяльність покривається за рахунок власних оборотних кош-тів.(негатив в тому, що не використовується залучений капітал);

Нормальна фінансова стійкість – для покриття запасів і фінансування поточної діяльності викристовують різні джерела коштів – як власні так і залучені.

Критичний фінансовий стан – підприємство має кредити та позики не погашенні в зазначений термін.(така ситуація при-водить до банкрутства підприємства)

Коефіцієнт автономії : відношення власного капіталу до підсумку балансу підприємства

ка = Кв/Кб

Кв – власний капітал підприємства; Кб – підсумок балансу.

Якщо ка < 0.5, то зростає ризик не сплати боргів, та занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовляє підвищення фінансової незалежності.

Кофіцієнт забеспечення боргів : співвідношення власного та залученого капіталу

кзб = Кв/Кз

Кз – боргові зобов”зання підприємства (залучений капітал)

Нормальною вважається ситуація, коли кзб > 1

За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект фінансового важеля (лівереджу), який вирожають через співвідношення заборгованості до власного капіталу. Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з ураху-ванням опопдаткування, збільшення заборгованості (відношення Кз/Кв ) веде до зростання власного капіталу. Отже залу-чення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівереджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспрможність підприємства – тобто його здатність вчасно розрахуватись з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, на скільки короткострокові зобов”язання покриваються ліквідними активами.

Коефіцієнт загальної ліквідності – це відношення оборотних активів до короткострокових пасивів.

клз = Коа/Кзк

Коа –оборотні активи підприємства; Кзк – короткострокова заборгованість підприємства.

Якщо клз < 2, то платоспрможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення ( клз > 3-4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів.

Коефіціент термінової ліквідності – відношення оборотних активів високої ліквідності до корткострокових пасивів.

клт = Ктл/Кзк

Ктл – оборотні активи високої ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

Коли клт < 1, то платоспрможність підприємства невисока.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності – це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів.

кла = Кал/Кзк

Кал - абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

Ситуація нормальна коли кла > 0.5.

№ 27. Реструктуризація підприємства

Реструктуризація – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів,спрямованих на зміну струк-тури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення,збільшити обсяг випуску конкурентоспрможної прдукції, підвищити ефективність виробництва.

Метою реструктуризації є створення повноціних суб”єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати. Отже процес реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Реструктуризація це не разова, а постійна функція підприємства, за доп якої підприємство адаптується до вимог ринку, поліпшує свій фінансовий стан.

Реструктуризація передбачає:

- економічне обгрунтування проведення реструктуризації, в рамках якого визначають мету рес-ії, аналіз сильних і слабких сторон підприємства, аналіз фінансового стану.

- вибір форми/виду рестр-ії , відповідність до загальної стрватегії підприємства.

- розробка бізнес плану реструктуризації підприємства (обгрунтування доцільності рестр-ії).

Основні форми і види реструктуризації:

Форми: оперативна; стратегічна.

Види : управлінська; технічна; економічна; фінансова; організаційно-правова.

Ступінь: часткова реструктуризація (обмежена); комплексна реструктуризація (усебічна).Форми: Оперативна реструктуризація – розв”язують дві основні прблеми: забеспечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації приблизно 3 – 4 місяці. Комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить передовсім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту прдукції та обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зу-пинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство знов опинеться в кризовому стані.

Стратегічна реструктуризація – забеспечує довготермінову конкурентоспроможність. Для цього необхідне визначення стратегічної метипідприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Отже реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Аналіз і реформування можна прводити, якщо маємо всебічно обгрунтовану мету реструктуризації, яку можна сформулювати таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспрможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з іншого – відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товрної групи. Як правило кризовий стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами. Їх буває то більше, що більш повільною є реакція суб”єктів господарювання на зміну типу господарської системи.

Види: Організаційно-правовий вид реструктуризації – характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника держ підприємства.

Технічна реструктуризація – пов”язана із забеспеченням таког стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, ноу-хау, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання і логістики, тобто всього того. Що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентосп-роможною продукцією.

Економічна життєздатність – досягається, коли прдукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень прдажу й цінова політика забеспечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.

При досягнені фінансової життєздатності суб”кт господарювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і платоспрможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться проблем із виплатаю кредитів, відсотків за них чи з погашнням інших боргових зобов”язань тощо.

Управлінська реструктуризація пов”зана з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспро-можне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, мнеджменту, технологічної, іноваційної та маркетингової політики.

Ступені. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення еко-номічної та технічної життєздатності.При цьому підприємство встанолвлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу ркформування. Такими орінтирами можуть бути рівень фінансового лівере-джу, розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.

Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо.

Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує усебічної реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає і фінансову ресткуктуризацію.

Всебічна реструктуризація охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміні в менеджменті, організації тощо. Реструктурування в такий спосіб триває здебільшого до трьох років.

№ 28. Суть механізму санації підприємства

Санація – це комплекс послідовних взаємопов”язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організа-ційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб”єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентноспроможності.

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцідьності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обгрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з класичною моделлю санації) дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал утрачено, сруктура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію господарського суб”єкта.

У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достатньо підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації.

Стратегія – це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг; які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії – у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Практика свідчить, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, приблизно на 20% - від ефективності оперативного управління і приблизно на 10% - від якості виконання поточних завдань. Відтак, на загальний успіх санації впливають: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємопов”язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливість залучення капіталу.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. Проект фінансового оздоровлення доцільно розробляти в кількох варіантах.

Для відбору варіантів пропонуються такі критерії (проранжирувані за значущістю):

1)максимальна прибутковість у поєднанні з мінімальними витратами;

2)ризик неповернення вкладів;

3)способи стягнення існуючої дебіторської заборгованості та варіанти списання кредиторських довго- і коротко-строкових зобов”язань;

4)підготовленість персоналу до запропонованих змін;

5)можливості швидкого виходу на реальні та потенційні ринки збуту;

6)конкурентноспроможна продукція та її частка в загальному обсязі продукції;

7)гарантії соціального захисту персоналу;

8)можливі позитивні (негативні) екологічні наслідки реалізації даного варіанта проекту фінансового оздоровлення.

Важливим компонентом санаційного проекту є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Конт-ролюючі органи повинні своєчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об”єктивні ква-ліфіковані рішення щодо подолання можливих перешкод та здійснення оздоровчих заходів.

Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контроль, який синтезує інформаційну й контрольну функції. Завданням санаційного контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових перешкод.

Обгрунтування санаційного процесу для кожного окремого суб”єкта господарювання можна зробити у вигляді плану фі-нансового оздоровлення, бізнес-плану, техніко-економічного обгрунтування. Стандартної форми та структури такого плану не існує, але будь-яка його форма потребує наявності вірогідної базової інформації.

Беручи загалом, проект санації може мати таку структуру:

1.Загальна характеристика підприємства:

•фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої продукції, прибуток, заборго-ваність, коефіцієнт платоспроможності та ліквідності);

•аналіз причин, внаслідок яких підприємство потрапило в срутне фінансове становище;

•перспективи виходу з цього стану.

2.План фінансового оздоровлення.

№ 29. Причини банкрутства підприємства

Закон України “Про банкрутство” під банкрутством розуміє зв”язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб”єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред”явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов”язання перед бюджетом.Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та оргпнізації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні причини банкрутства:

1.Політичні

2.Соціально-економічні

3.Науково-технічні

4.Зовнішньоекономічні

Внутрішні причини банкрутства:

1.Брак стратегічного плану розвитку

2.Низька якість менеджменту

3.Недосконалість механізму ціноутворення

4.Збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості

5.Утримання зайвих робочих місць

6.Технологічна неузгодженість процесу виробництва

7.Брак довготермінового інвестування

8.Дефіцит власних оборотних коштів

9.Нераціональна організаційна структура

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 – внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори бвнкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необгрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне вико-ристання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон”юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи інших показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад якщо обсяг продажу товару коливався в межах +-3% середньомісячної величини від середньоквартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства (організації). Найбільш характерні з них:

1.Зменшення обсягів реалізації продукції

2.Спад попиту на продукцію

3.Зниження прибутковості виробництва

4.Утрата клієнтів та покупців

5.Збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів

6.Неритмічність виробництва

7.Низький рівень використання виробничого потенціалу

8.Збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції

9.Зниження рівня продуктивності праці

10.Скорочення кількості робочих місць

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів сростерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;низькі підприємницькі здібності власника фір-ми;низька кваліфікація управлінського персоналу фірми; неадекватний маркетінг;велика частка позикового капіталу; низька кваліфікація виконавців;неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. Уцій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнуч-кості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Рівень використання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.Брак гнучкості в управлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких і, як на-слідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього – до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб”єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скоро-чуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, змен-шення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтен-сивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор – різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.

№ 30. Процес ліквідації збанкрутілого суб”єкта господарювання

Причини ліквідації підприємств та організацій можуть бути різними:

1). Ватрість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь якої можливості ії відновлення, 2). Жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника, 3). Жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами, 4). Запропонований план виходу підприємства з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього проекту.

Цією ростановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів,а також з фонду державного майна, якщо банкрутсвом визнано державвне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії передається право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов”язкі. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу та розполря-джається нею; вживає заходів для стягування дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягненя на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить з права власності або повного господарського відання. Якщо суб”єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду шляхом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає втім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рі-шення,здійснюються певні практичні дії. Крім того оцінка ліквідаційної вартості підприємства беспосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни 2упорядкована ліквілаційна вартість” і “вимушена ліквідаційна вартість”. За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (разумного) строку з тим, щоб одержати з них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно. Спеціалісти також розрізняють ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

1-ий етап – розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

2-ий етап – оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їх ліквідацію;

3-ий етап – обчислення обсягів зобов”язання підприємства;

4-ий етап – визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов”язань підприємства.

Для визначення ліквідаційної вартості підприємства використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, варттість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідості майна інших осіб, які відповідають за його зобов”язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

1 – припиняється підприємницька діяльність такого боржника;

2 – до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов”язки;

3 – вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов”язань банкрута;

4 – припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута.

Кошти, одержані від прдажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.

Вимоги, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також ви-моги, заявлені після закінченя строку, встановленого для пред”явленя претензій.

Черговість задоволення претензій кредиторів:

1.Витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в Арбітражному суді.

2.Витрати розпорядника майна з ліквідаційної комісії, пов’язані з утриманням і збереженням майнавих активів ба-нкрута.

3.Зобов’язання щодо прцівеників підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колек-тиву до статутного фонду підприємства або виплат на акції, що належать трудовому колективу).

4.Державні та місцеві податкові й неподаткові платежі до бюджету, вимоги органів державного страхування та со-ціального забеспечення.

5.Вимоги кредиторів не забеспечені заставою.

6.Вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат на акції, які належать членам трудового колективу.

7.Усі інші вимоги.