Види підприємств
1.Види підприємств
Повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2)
форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.
1)a)комерційний характер діяльності з одержанням прибутку;
b) некомерційні (благодійницькі, й освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства);
2)a)Приватні(засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили)
b)індивідуальні та сімейні підприємства(базуються відповідно на власності майна однієї особи, або членів однієї сім'ї,виключно їх особистій праці)
c)Колективне(грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу);
d)власне державні та державні комунальні підприємства(їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць).
e)спільним підприємством(підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян)).
3)a)національні(капітал належить підприємцям своєї країни);
b)закордонні(капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль);
c)Змішані(капітал належить підприємцям двох або декількох країн).
4)a)Одноосібне підприємство (власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном (капіталом)).
b)Кооперативні підприємства (кооперативи)(добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна)
c)орендні підприємства(oренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності);
d)Повне товариство (товариство з повною відповідальністю)(всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном)
e)акціонерне товариство(Головним атрибутом такого товариства слугує акція -- цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації.Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу,закритого типу)
6)a)материнські (головні) підприємства або фірми(контролюють інші фірми)
Дочірнє підприємство (компанія) — юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.
b)асоційоване підприємство є самостійним(воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями);
c)філія(не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі);
7)a)малі (дрібні)(до них відносяться господарюючі суб'єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві -- до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери — до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні — до 100 чол.; галузях невиробничої сфери-- до 25 чол.; роздрібній торгівлі — до 15 чол.)
Лізінгові підприємства під такими господарюючими суб'єктами розуміють міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого значення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.
2.Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну,виробничу, комерційну та інші види
діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання в умовах ринкової економіки, підприємства (фірми) можуть створювати різні за принципами і цілями добровільні об'єднання :
-- асоціації -— найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
-- корпорації — договірні об'єднання господарюючих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання Діяльності кожного з учасників;-- консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великогогосподарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);
-- концерни — форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючі суб'єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних й концернів;
-- картелі — договірне об'єднання підприємстві (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовлюваної продукції;
-- синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим
виробництвом однорідної продукції;
-- трести — монополістичне об'єднання підприємств що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну господарську самостійність, оскільки інтегруються усі
холдінги — специфічна організаційна форма об'єднання капіталів; державницьке інтегроване товариство, Що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдінгу суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність.Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі;
-- фінансові групи — об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.
В сучасних умовах ринкового господарювання основними широко впроваджуваними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше , стають концерни, корпорації та фінансові групи.
3. 01-Підприємництво як форма господарювання
01.1-Сутність підприємництва, моделі та напрямки.
1.Підприємництво - це самостійна, на власний ризик діяльність (виробнича, комерційна, наукова та ін.)з метою отримання прибутку.
Обмін - торгівля - бізнес - виробництво - об'єднання (комунікативність)
Моделі підприємництва:
1. Класична - підприємець покладається лише на власні ресурси, сили.
2. Інвестиційна - не лише на власні ресурси, але й на інвестиції, чиїсь ресурси.
Суб'єкти підприємницької діяльності:
1)юридична особа;
2)фізичні особи.
Основні принципи підприємницької діяльності:
1.Самостійність.
2.Самофінансування.
3.Самостійно визначає постачальників та споживачів, сам здійснює цінову політику.
4.Самостійно здійснює зовнішньо-економічну діяльність та використовує отриману валюту на власний розсуд.
01.2-Підприємництво і держава: підтримка і регулювання
Держава не втручається в підприємницьку діяльність.
Держава регулює підприємницьку діяльність:
а)кредитна політика;
б)податкова;
в)цінова.
Держава здійснює підтримку:
1.Надання інформації;
2.Пільги;
3.Удосконалення правової нормативної бази.
4. 03-Структура підприємства
3.1-Поняття виробництва та структури підприємства. Види структур.
Структура підприємства це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів підприємства та систему зв'язків між ними. При цьому розрізняють поняття виробничої, загальної та організаційної структури підприємств.
3.2-Виробництво.
Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси , які виконуються у відповідних підрозділах. Склад цих підрозділів саме характеризує виробничу структуру підприємства.
Виробничі підрозділи підприємства - цехи, дільниці, робочі місця, обслуговуючі господарства , служби, які прямо або опосередковано беруть участь у господарському процесі, взяті в сукупності, складають його виробничу структуру.
Побудова раціональної виробничої структури підприємства здійснюється в наступному порядку:
1). Встановлюється число цехів, дільниць підприємства, їх потужність в тих розмірах, які забезпечать заданий випуск продукції.2). Розраховується площа для кожного цеху визначається їх просторове розташування в генеральному плані підприємства.
3). Плануються всі транспортні зв'язки в середині підприємства та необхідні зовнішні комунікації.
4). Налічуються найкоротші маршрути пересування предметів праці по ходу виробничого процесу.
Основна структурна виробнича одиниця підприємства - цех - відокремлена в адміністративному відношенні ланка, що виконує певну частину загального виробничого процесу.
Цех включає в себе сукупність виробничих дільниць. Виробнича дільниця складається з робочих місць, на яких виконуються однорідна технологічна робота або різні операції по виробництву однорідної продукції.
Робоче місце - це частина площі, на якій зосереджені засоби виробництва, що застосовуються в процесі виробництва одним або декількома робітниками .
Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, без цехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.
Цехова
Існує 4 групи цехів:
- основні;
-допоміжні;
-побічні;
-підсобні.
Основні виконують операції по виробітку продукції, яка призначена для реалізації .
Поділяються на заготівельні, оброблювальні, складальні.
Допоміжні виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.
Обслуговуючі виконують роботи. які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.
Побічні - виникають, коли існує переробка відходів.
Підсобні - виготовлення тари.
Безцехова - основою її побудови є виробнича дільниця - сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи (на малих підприємствах).Призводить до вдосконалення управління його підрозділів, скорочення обслуговуючого управлінського апарат, а отже до зниження витрат виробництва, до кращого реагування підприємства до зміни попиту.
Корпусна - на великих підприємствах цехи об'єднуються в корпус.
Комбінатська - основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу(багатостадійні процеси виробництва)
3.3-Типи виробничої структури та основні шляхи її вдосконалення.
За формою спеціалізації:
Існує 3 типи виробничої структури промислового підприємства, а саме предметний. технологічний та змішаний або предметно-технологічний.
Предметна структура спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (підприємства великосерійного та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції)
має такі переваги:
-спрощує і обмежує форми виробничого взаємозв'язку між цехами.
-скорочує шлях руху деталей.
-здешевлює міжцеховий і цеховий транспорт.
-дозволяє розставляти обладнання по ходу технологічного процесу.
Як наслідок: забезпечення збільшення обсягів продукції, зростання продуктивності праці, зменшення собівартості продукції.
Технологічна структура спеціалізація цехів на виконанні певної частки виробничого процесу або окремої стадії виробничого процесу (одиничне та дрібносерійне виробництва з різноманітною номенклатурою продукції),спрощує керівництво цеху.
Змішана має такі переваги:
-зменшення обсягів внутрішньо цехових перевезень.
-скорочення тривалості виробничого циклу.
-поліпшення умов праці.
-більш високий рівень завантаження обладнання.
-зростання продуктивності праці.
Основні шляхи вдосконалення виробничої структури:
1.Укрупнення , розукрупнення підприємств.
2.Пошук та реалізація більш досконалого принципу побудови цехів.
3.Дотримання раціонального співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими цехами.
4.Постійна робота раціоналізації, планування підприємств.
5.Швидка зміна виробничого профілю та вдосконалення спеціалізації або кооперації.
6.Створення без цехової структури підприємств.
3.4-Загальна структура підприємства.
Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих. невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.
Директор(здійснює керівництво)
головний інженер(керує науково-дослідними роботами )
головний економіст(організація планової роботи на підприємстві)
начальник виробництва(виконання планів підприємства)
заступник директора з комерційних питань(вивчення попиту, ринків збуту, реклами)
заступник директора з кадрових і соціальних питань(реалізація кадрової політики підприємства)
головний бухгалтер
відділ технічного контролю(контроль якості продукції)
канцелярія(реалізація діловодства)
Сукупність лінійних та апаратних органів управління та відносини між ними утворюють систему управління підприємством.
Зв'язки наведених вище елементів системи управління поділяються на лінійні. функціональні і між групові.
Лінійні - між підрозділами і керівниками різних рівнів підприємства.Функціональні - взаємодія керівників на різних рівнях управління, що виконують різні функції та між ними не існує адміністративного підпорядкування.
Міжгрупова - між підрозділами одного рівня управління.
Характер зазначених зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління.
5. 04-Управління підприємством
04.1-Сутність управління, його задачі і принципи
Управління підпр-вом-це є централізований вплив на колектив робітників з метою організації та координації їх діяльності в процесі їх вир-ва.
Управління це є сукупність та синтез засобів і способів підготовки управлінських рішень та організації їх виконання.
Механізм управління підприємством включає:
1.Задачі управління
2.Принципи -"-
3.Методи управ.
4.Структуру
Задачі, що вирішує механізм управління:
1.Розробка(обгрунтув)стратегічного курсу розвитку підпр-ва на перстпекиву(визначаються напрямки, основні цілі на перспективу).
2.Поетапний розподіл та ранжування стратег.курсу.Доведення його до поточного та оперативного управління.
3.Конкретизація загальних стратегічних та поточних задач та доведення їх до рівня повсякденних функцій.
4.Здійснення кадрової політики(набір кадрів, розподіл обов"язків...)
5.Організація виконання установлених функцій, завдань
6.Організація постійного контролю за виконанням завдань та обов"язків кожного з працівників.
7.Оперативне регулювання діяльності підпр-ва в цілому та його підрозділи.
Отримати найкращі результати(прибутки)
Наукові принципи управління:
1.Цільова сумістність і зосередженість
(на підпр-вах має бути створена взаємозв"язана , цілеспрямована система, яка передбачає, що всі ланки управл. створюють єдиний механізм управління, спрямований на розв"язання спільної мети)
2.Неперервність і надійність
(повинні бути створені такі організ.-господарські та тезнічні умови, на яких досягається стабільний та неперервний режим вироб.процесу)
3.Планомірність та пропорційність,динамізм
(управління має бути спрямоване на вирішення не лише поточних,а і довгострокових завдань розвитку підприємства. Робота кожного працівника розмежовується, але розмежовується так, що може поєднатися поетапно в єдину синхронно діючу с-му.Закінчення етапу одних робіт є початком розвитку іншого етапу)
4.Демократизм
(за кожним працівником розподіляютьсятакі функції, які він найкращі може виконати)
5.Науковість та обгрунтованість рішень
(методи, форми...повинні бути науково обгрунтовані,перевірені на практиці.Економічна грамотність)
6.Ефективність
7.Сумістність(поєднання)особистих, державних та колект.інтересів
04.2-Функції управління
Функції управління(випливають із задач):
1.Планування
2.Організація виробників на вик.планів.Розподіл завдань, повноважень,відповідальності у поставлених цілях
3.Мотивація працівників, інтерес
4.Контроль
04.3-Методи управління
Методи управл.(способи досягнення цілей)
1.Економічні методи
(домінуючі, базуються на екон.відносинах,матеріал.зацікавленність.
Включають:
а)методи матер.заохочення(через зароб.плату)
б)методи матеріал.примусу(штрафи...)
в)-------- плановості
г)-------- ціноутворення
2.Організаційно-розпорядчі(адміністративні)
(а)методи підбору та розстановки кадрів,формування стр-ри органів управління
б)видача наказів,інструкцій,нормативів,контроль за їх виконанням)
3.Соціально-психологічні
(а)соціальні
б)психологічні аспекти
Методи побудови професіограм, тести.
Професіограми-це перелік психолог.та психо-фізіолог.характеристик людини, які є оптимальними для даної професії.
Соціолог.аспекти-це відображення,врахув.суспільн.відносин в колективі працівників.
Клімат в колективі залежить від структури колективу.Розрізняють таку структуру:
формальна
(весь колектив поділений на формальні групи(групу поділено за професіональною ознакою))
неформальна
(на неформал.групи(за спільним інтересом))
Оптимальне сполучення груп працівників.
04.4-Організаційна структура управління
Види організації управління.
Апарат управління п-ва залежить від:
1.Характеру виробн.процесу
2.потужність п-ва
3.Спеціалізація та роз-к кооперації
4.Наявність техн. засобів управління
Розрізняють типи організац.структури управл:
1.Лінійна
2.Функціональна
3.Лінійно-функціональна
4.Дивізіональна(штабна)
5.Матрична
Лінійна:
найпростіша(має одного керівника)
___________ директор________________
н ц нц нц нц
в в в в
нц-начальник цеху
в-виробники
Функціональна структура:
між директором і вроб.ланками створ-ся функціон.групи:
відділ головного конструктора
------------------ технолога
збирають інформацію про вироб.процес зі свого профіллю
____________директор____________________
ф ф ф фв в в в
ф-форм.групи
недолік:протирічити можуть один одному
Лінійно-функціональна структура:
сукупність як лінійних,так і фунціональних типів.Оптим.сполучає управлін.лін. та функціон.типу на великих підпр-вах.
__________директор____________________
ф ф ф ф
нц нц нц нц
в в в в
Дивізіональна(лін.-штабна)
кожний вироб.підрозділ має власну розгалужену структуру управл.Створюються штаби.Недолік:лише вертикальні зв"язки, нема горизонтальних
______________директор_____________
ш ш ш
ф ф ф ф ф ф ф ф ф
нц нц нц нц нц нц нц нц нц
в в в в в в в в в
Матрична:
управляється в двох напрямках:вертикаль і горизонталь
щоб забезпечити гор.зв"язки створ-ся так звані цільові проектні групи(тимчасові групи)
________________директор________________
ш ш ш
ф ф ф ф ф ф ф ф ф
нц нц нц нц нц нц нц нц нц
в в в в в в в в в
тимчасові групи
Приклад апарату управл.лінійн-функціон.типу.
директор
-->апарат управл(можна умовно поділитина блоки:
1.Технічний блок(гол.інженер)І замісник дир-ра (техн.директор)--->відділ гол.конструктора-->відділ гол.механіка-->ремонтно-механ.цехи-->інструмент.цехи-->служба техніки безпеки
2.виробн.блок:
замісник дир-ра по вир-ву-->виробничо-диспетчер.відділ-->основні цехи
3.економ.блок:
замісник дир-ра з економіки(гол.економіст)-->відділ техніко-економ. планув.-->праці та зар.плати-->фінан.відділ(групи)
4.Комерц.блок:
заступник дир-ра з комерції(комерц.дир-р)-->всі маркетинг.відділи:
відділ збуту
----- матеріал.техн.постачання
----- по вивченню кон"юнктури ринку
-----комерц.планування
----- складське госп.
------трансп.госп-во
--->бухгалтерія(не є блоком)-->гол.бухгалтер-->бухгалтерія
--->відділ техн.контролю
--->канцелярія
--->юрид.консульство(консульти)
---> заст.дир-ра з соціал.кадрових питань --->відділ кадрів і всі соц.кадри
--->охорона
04.5-Керівництво підприємством. Самоуправління
Загальні принципи управління підприємством
-Управління підприємством здійснюється відповідно до
статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського
використання свого майна і принципів самоврядування трудового
колективу.
Підприємство самостійно визначає структуру управління,
встановлює штати.
Власник здійснює свої права по управлінню підприємством
безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або
уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді
підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений
статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового
колективу.
-Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є
правом власника (власників) майна підприємства і реалізується
безпосередньо або через уповноважені ним органи.
-Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються
діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами
управління з участю трудового колективу та уповноважених ним
органів.
-Вищим керівним органом колективного підприємства є
загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по
управлінню колективним підприємством здійснює правління.
Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом,
обирається власниками майна на загальних зборах таємним
голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління
визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і
його заступників або їх роль виконують почергово всі члени
правління.
Трудовий колектив та його самоврядування
Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни,
які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі
трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що
регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Трудовий колектив підприємства з правом найняття робочої
сили:
-розглядає і затверджує проект колективного договору;
-розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання
самоврядування трудового колективу;
-визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам
підприємства соціальних пільг;
-бере участь у матеріальному і моральному стимулюванніпродуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську
діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до
державних нагород.
Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в
якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у
вартості майна становить більш як 50 процентів:
-разом з власником вирішує питання про вступ і вихід
підприємства з об'єднання підприємств;
-погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну
власність майна, закріпленого за підприємством, об'єктів
соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів
підприємства;
-приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі
трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу
підприємства.
При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив
набуває права співвласника, а підприємство - статусу спільного.
Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває
прав колективного власника.
Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств,
де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не
передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх
виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на
зборах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не
менш як 2/3 голосів. Членів виборного органу не може бути
звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи
адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу
цього колективу.
Керівництво підприємства
Керівник підприємства наймається (призначається) власником
або обирається власниками майна.
При найнятті (призначенні, обранні) власником або
уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним
укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права,
строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника
підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його
матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням
гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та
законодавством України.
Керівник підприємства самостійно вирішує питання
діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до
компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник
майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника
підприємства.
Керівника підприємства може бути звільнено з посади до
закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті
або в законодавстві України.
Заступники керівника підприємства, керівники та
спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних
підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць,
ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також
майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з
посади керівником підприємства.
Колективний договір
Колективний договір повинен укладатися на всіх
підприємствах, які використовують найману працю, між власником або
уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим
ним органом і не може суперечити чинному законодавству України.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові і
економічні відносини трудового колективу з адміністрацією
підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі
працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє
передбачене статутом підприємства.
Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні
колективного договору, вирішуються у порядку, встановленому
законодавчими актами України.
Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох
разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах
(конференції) трудового колективу.
6. 5-Персонал підприємства
5.1-Визначення, склад структура персоналу
Персонал підприємства-колектив працівників закріплених за підприємством, що має професійну підготовку або (і) досвід практичної роботи.
Залежно від сфери застосування весь персонал поділяється на 2 групи:
1. Персонал основної діяльності
2. Неосновний
Персонал основної діяльності- працівники основних, допоміжних, обслуговуючих, експертних цехів, працівники управлінського апарату.
Неосновний персонал-працівники служб по соціальному обслуговуванню.
Залежно від виконуваних функцій персонал поділяють на:
Управлінський:
Керівники-працівники, які виконують управлінські функції.( Керівники підприємства,підрозділів, відділів, служб, їх замісники; начальники цехів, майстри, головні спеціалісти, гол. технологи бухгалтер, економіст, конструктор...їх заступники).
Спеціалісти - працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, бухгалтери, конструктори, агрономи, математики, енергетики, технологи, юристи).
Службовці- працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль (секретарі-машиністи, стенографісти, табельщики, обліковці, креслярі).Робітники (Основні робітники та допоміжні):
Робітники- працівники, які безпосередньо зайняті створенням матеріальних благ і цінностей (у процесі виробництва), наданням послуг, займаються ремонтними роботами, переміщенням вантажів.
Безпосередньо робітники зайняті такими видами робіт:
- управління, регулювання, нагляд за роботою автоматичних ліній, машин, агрегатів, устаткування
- виготовлення продукції (матеріальних цінностей вручну, або з допомогою простих механізмів та інструментів)
- вантаження-розвантаження, ремонтні роботи, переміщення, збереження, відправка вантажів, догляд за машинами, їх ремонт.
Основні робітники - виготовлення матеріальних цінностей.
Допоміжні - обслуговування основних.
Структура персоналу - співвідношення окремих груп персоналу до загальної кількості персоналу у відсотковому вигляді.
80%-82% - робітники.
18%-20%- управлінці.
Класифікації персоналу здійснюється:
- за професіями
- за спеціальністю
- за кваліфікаційним рівнем.
Професія - вид трудової діяльності, який потребує певної підготовки.
Спеціальність - вузький різновид трудової діяльності в межах професії.
Кваліфікація - сукупність знань, навичок, що визначають ступінь підготовлення працівників до виконання професійних функцій.
За кваліфікаційним рівнем класифікують:
Управлінці:
- працівники найвищої кваліфікації (мають вчену ступінь)
- працівники вищої кваліфікації (вища освіта)
- працівники середньої кваліфікації (середньо-спеціальна освіта)
- спеціалісти-практики (замають керівні посади в силу того, що практики, спеціальної освіти (вищої чи середньо-спеціальної) не мають).
Робітники:
- висококваліфіковані (складні роботи).
- кваліфіковані
- малокваліфіковані
- некваліфіковані (учні).
Показники чисельності персоналу.
I). Кількісні показники - характеризують кількісний склад.
- Облікова численність (спискова) на дату - всі працівники, які зараховані до штату підприємства хоча б на 1 день.
- Явочна чисельність (явочний склад) - всі, хто з'явився на роботу (на кожен день).
Неявочна чисельність - ті, хто не з'явився з певних причин.
- Середньооблікова чисельність - визначається як середньо облікова чисельність місячна, квартальна, річна.
Середньооблікова місячна чисельність дорівнює сумі облікового складу за кожний календарний день місяця (включаючи вихідні та святкові) поділені на кількість календарних днів місяця.
Середньооблікова чисельність квартальна дорівнює сумі середньомісячних поділеній на 3.
Середньооблікова чисельність річна - сума середньомісячних поділеній на 12, або сума середньоквартальних поділеній на 4.
Для оцінки якісного складу персоналу застосовують такі показники:
1. Коефіцієнт плинності кадрів
Кпл = Кзв/СОЧ
Кзв- кількість звільнених за рік (за власним бажанням та за порушення трудової дисципліни).
СОЧ- середня облікова чисельність (за рік).
2. Показник відданості підприємству.
Квід = Крок/СОЧ
Крок-кількість відпрацьованих років
3. Коефіцієнт дисципліни.
Кдис=Кн/Кл_д
Кн.- кількість неявок (людино-дні).
Кл_д- кількість відпрацьованих людино-днів усім колективом (за рік).
5.2-Показники чисельності
Планується чисельність працівників по категоріях, по професіях, спеціальностях, кваліфікаціях.
Методи визначення показників:
1. Корегована базова чисельность:
Чп= Чб*(Iq/Iпр)
Чп- планова чисельність.
Чб- базова чисельність.
Iq- індекс зростання обсягів виробництва.
Iпр-індекс зростання продуктивності праці.
2. Визначення планової чисельності на основі повної трудомісткості виконуваної програми
Чпл=t/(Фк*Кн) (t - трудомісткість виконуваної програми на основі нормування праці, Фк - корисний фонд робочого часу 1 працівника, Кн - коефіцієнт виконання норм)
Трудомісткість виконуваної програми визначається на основі нормування праці. Тому мають використовуватися норми, які розраховуються на середнього працівника.
Корисний фонд робочого часу - однаковий для всіх працівнків - визначається на основі складання балансу робочого часу:
- Календарний фонд = 365 днів.
- Неявки на роботу - лікарняні, відпустки, простої, прогули, страйки...
- Явочний фонд = календарний-неявки на роботу.
- Тривалість робочої зміни = 8 годин.
3. Планова чисельність за нормами виробітку (трудомісткість виконання завдання на норму виробітку).
4. За робочими місцями на основі обслуговування машин, потоків, агрегатів. (2 потокові лінії по 20 чоловік =40 чоловік).
Обчислення планової чисельності допоміжних робітників:
- метод прямого планування
- типові штатні розклади.
5.3-Продуктивність праці: визначення і методи обчислення
Характеризує ефективність використання робочої сили
Def Продуктивність праці - кількість продукції, виготовленої 1 працівником протягом 1 одиниці часу
-Кількість одиниць часу, необхідних для виготовлення 1 одиниці продукції 1 працівником
Методи обчислення:-Прямий: w=q/СОЧ=q/T (w - продуктивність праці, q - випуск продукції, СОЧ - середньо-спискова чисельність працівників, T - витрати часу)
-Зворотній (трудомісткість): z=1/w=T/q (z - трудомісткість)
Показники: натуральні, трудові, вартісні
-Трудові (застосовуються при обчисленні трудомісткості)
-Натуральні (застосовуються, якщо підприємство виготовляє однорідну продукцію) [вугілля]
--Умовно-натуральні (1 із видів продукції приймається за еталон, а всі інші види приводяться до еталону за допомогою спеціальних коефіцієнтів)
-Вартісні
Чинники зростання продуктивності праці:
-Технічний рівень (застосування техніки та технології) підприємства
-Рівень кваліфікації працівників
-Мотивація трудової діяльності
-Рівень організації виробництва (застосування прогресивних методів організації виробництва, дисципліна праці, забезпеченість робочих місць відповідною кваліфікованою робочою силою, вчасне забезпечення робочих місць сировиною і матеріалами)
5.4-Кадрова політика підприємства
Кадрова політика полягає в тому, щоб забезпечити кожне робоче місце відповідними кваліфікованими кадрами
Полягає у здійсненні функцій:
-Набір кадрів
-Підготовка кадрів:
--Профтехучилища, технікуми, коледжи
--Вищі учбові заклади
--Організації з підвищення кваліфікації
-Оцінка персоналу (перевірка відповідності персоналу займаним посадам)
-Мотивація трудового колективу до дотримання трудової дисципліни
-Здійснення заходів по забезпеченню безпеки праці і дотримання гігієни праці
-Соціальна
7. 6.1-Виробничі фонди: визначення, склад, структура
Виробничі фонди - сукупність засобів праці і предметів праці (засоби виробництва).
Засоби праці складають основні фонди (основні засоби). Предмети праці застосовуються у вигляді оборотних фондів ( оборотні засоби). Спільним для основних засобів та оборотних засобів є те, що вони беруть участь у виробничому процесі.
Ознаки, за якими їх розрізняють:
- термін використання (строк служби);
- спосіб перенесення своєї вартості на вартість новоствореної продукції;
- вартість;
- зміна або незміна своєї натурально речової форми.
Структура виробничих фондів- співвідношення їх складових до загальної величини виробничих фондів. Домінуюча складова - основні фонди (70%), оборотні фонди (30%). На структуру впливає галузева належність , вид діяльності, спеціалізація.
8. 6.2-Основні фонди (засоби): визначення, склад (види), структура
Основні фонди (ек. категорія) - засоби праці, які приймають багаторазову участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду (більше року), не змінюючи свою натурально речову форму і вартість свою на вартість новоствореної продукції переносить частинами.
Залежно від сфери застосування основні фонди поділяють:
- основні виробничі фонди;
- основні невиробничі фонди.
Основні фонди класифікують за наступними ознаками:
- за видами
земельні ділянки, будівлі, споруди, пересувні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструмент та інвентар, капітальні вкладення на (покращення земель, робочої сили, машин і устаткування), робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження
- за функціональною ознакою
1) будівлі, споруди, передавальні пристрої
2) транспортні засоби, інструмент, офісне обладнання, прилади, обчислювана та компўютерна техніка
3) все те, що не ввійшло до першої та другої: машини та устаткування, багаторічні насадження, худоба
Ця класифікація здійснюється згідно класифікації основних фондів (КОФ), який чинний з 1.01.98.
- за віковим складом
до 5 років
5 - 10 років
10 - 20 років
20 і більше
Галузева класифікація основних фондів визначається на макрорівні.
Структура - співвідношення окремих груп основних фондів до загальної вартості у відсотках.
Залежно від виконуваних функцій основні фонди поділяють на активну і пасивну частини.
Активна частина - ті основні фонди, які безпосередньо приймають участь у процесі виробництва (машини і устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, інструмент).
Пасивна частина - ті, які не приймають безпосередньої участі у процесі виробництва, а лише створюють умови для виробництва (будівлі та споруди, тощо).
Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим більш ефективна дана структура.
9. 6.3-Облік та оцінка основних фондів
Облік основних фондів здійснюється двояко:
- в натуральному виразі
- у вартісному виразі
Залежно від часу та стану розрізняють такі види оцінок (у грошовому виразі):
1) Первісна вартість основних засобів визначається, як собівартість створення основних фондів, вартість купівлі, вартість перевезення, монтаж, вартість консультацій, податки, мито - включає всі витрати до моменту введення їх в експлуатацію.
2) Залишкова вартість = повна первісна вартість - знос.3) Ліквідаційна вартість - залишкова вартість основних фондів на момент списання їх з балансу, - вартість, яку сподівається виручити підприємство в наслідок реалізації основних фондів, після закінчення строку їх використання.
Види вартості :
- переоцінена вартість - вартість основних фондів, на яких було здійснена переоцінка. При переоцінці виникає необхідність для оцінки справедливої вартості основних фондів.
-справедлива вартість - вартість, за якою основні фонди можуть бути обмінені на інші засоби, що можуть бути використані для тих же цілей, - ринкова ціна на деякий момент. Коли виникають труднощі у визначенні справедливої вартості, то беруть на рівні відновної вартості.
- відновна вартість - вартість створення ОЗ в сучасних умовах їх створення.
- в бухгалтерському обліку визначається такий вид оцінки, як вартість, що амортизується = первісна вартість - ліквідаційна вартість.
10. 6.4-Знос основних фондів: види та показники
Знос основних фондів - втрата ними їх вартості. Розрізняють два види зносу:
- фізичний знос;
- моральний знос.
Фізичний знос (функціональний знос) - втрата ОЗ своїх споживчих властивостей, що знаходить відображення у погіршенні техніко економічних характеристик ОЗ, а саме: зниження продуктивності, збільшення експлуатаційних витрат, зміни режиму роботи.
Фізичний знос буває: а) усувний (частковий); б) неусувний (повний).
Показники фізичного зносу:
К ф.зн. = е Зносу / Фп., де Фп. - первісна вартість
Кф.зн. = Тф. / Тн., де Тф. - термін фактичного використання, Тн. - термін нормативного використання.
Моральний знос - знецінення ОЗ в наслідок: а) підвищення продуктивності прац в тих галузях, в яких виготовляються ці засоби; б) створення нової, більш прогресивної техніки.
Існує 2 форми морального зносу:
- підвищена продуктивність праці
Км.з1 = 1 - Фв. / Фп., де Фв. - відновна вартість ОЗ, Фп. - первісна вартість ОЗ.
- створення більш прогресивної техніки
Км.з2 = 1 - Фн. / Фз. * Пз. /Пн., де Фн. - вартість нових ОЗ, Фз. - вартість застарілих ОЗ, Пз. - продуктивність застарілих фондів, Пн. - продуктивність нових ОЗ.
Моральний знос можна частково усунути в наслідок здійснення амортизації.
11. 06.5-Амортизація
Амортизація (відновлення, відшкодування) - це процес перенесення вартості ОЗ на вартість новоствореної продукції, в результаті реалізації якої перенесена вартість перетворюється в гроші, які відокремлюються і накопичуються на окремому рахунку.
Амортизаційні відрахування нараховуються за допомогою норми амортизації. Норма амортизації показує який відсоток щорічно від вартості ОФ буде перенесено на вартість новоствореної продукції.
Методи нарахування амортизаційних відрахувань
1.Лінійний (рівномірний) : кожен рік переноситься стала сума
Арічні = (Первісна вартість - Ліквідаційна вартість) / строк використання
(корисний або нормативний)
Арічні =Первісна вартість * Норма А / 100;
Норма Ам. = (Перв. вартість - Лікв. вартість)/(Термін викор. * перв. Вартість) * 100%
Недоліки : не враховує моральний знос
2.Метод зменшення залишкової вартості - метод прискореної амортизації.
Арічні = (залишкова вартість * Норма амортиз.)/ 100%, де
Норма Ам.= 1- nЦлікв. вартість/Перв.вартість , n - кількість років використання.
3.Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Арічні = Заг. вартість * Норма Ам. *2 / 100% , де Норма Ам. =
(Перв. вартість - Лікв. вартість)/(Термін викор. * перв. Вартість) * 100%
Цей метод є різновидом 2-го методу і ще має назву "Метод подвійно-залишкової амортизації"
4.Кумулятивний метод (або метод суми чисел)
Арічні = (Перв.вартість - Лікв. вартість)*К коеф.
К коеф. - кумулятивний коефіцієнт
Для кожного року експлуатації обчислюється свій кумулятивний коефіцієнт :
Кількість років яка залишилася до кінця строку корисного використання ділиться на суму чисел років корисного (нормативного) використання
•2-й, 3-й та 4-й методи є методами прискореної амортизації, вони дозволяють у першій половині амортизаційного періоду відшкодувати 65-70% вартості. Недолік: збільшення витрат.
5.Виробничий - застосовується на підприємствах з нерівномірними випусками продукції (це підприємства сезонного характеру)
Арічні а Амісячні = Qмісячний * Виробн.ставка
Виробнича ставка = (Перв. вартість - Ліквід. вартість)/ Qзаг.
Qзаг. - загальний випуск продукції, який очікуємо отримати від використання цих фондів.
Підприємство може обрати для різних об'єктів основних фондів різні методи амортизації. Підприємство може також використовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством (З-н України "Про оподаткування прибутку підприємств")
6.Податковий метод нарахування амортизації.
Суть: амортизаційні відрахування нараховується по групам основних фондів (3 групи) і поквартально.
А кварт.звітн. = Балансова вартість на початок кварталу * Норма Ам. / 100%А(1гр.) = 5%, А(2гр.) = 25%, А(3гр.) = 15% (якщо поквартально , то * 0, 25)
Балансова вартість на початок кварталу = Б.в. на початок попереднього кв. + витрати на покращення ОФ протягом попереднього кварталу - Вартість ОФ що вибули протягом поп. кв. - А поп. кв.
Згідно закону підприємства можуть застосувати прискорену амортизацію до третьої групи. Норми амортизації такі:
1-й рік - 15%
2-й рік - 30%
3-й рік - 20%
4-й рік - 15%
5-й рік - 10%
6-й, 7-й - 5%
12. 6.6-Ремонт основних фондів
Ремонт - комплекс робіт по підтриманню ОФ у робочому стані протягом строку їх нормативного використання.
Залежно від ролі у відтворенні та оновленні ОФ усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні.
Поточні - усувають дрібні неполадки, ушкодження, замінюють окремі деталі, строк використання яких завершився а попереджає прогресуючий фізичний знос. Не вимагає великих витрат, устаткування не демонтується, вони не відновлюють, а тільки підтримують ОФ у робочому стані.
Капітальний - потребує значно більших одноразових витрат, під час кап. Ремонту ОФ повністю демонтуються і відбувається заміна зношених елементів, таким чином максимально відновлюється первісні техніко-експлуатаційні параметри. Здійснюється 1 раз на декілька років.
Особливим видом є відновний ремонт, який обумовлений руйнуванням ОФ внаслідок стихійних лих або досить тривалою бездіяльністю.
В міжремонтний період працездатні ОФ підтримуються за допомогою профілактичних заходів: усунення незначних поломок, чистка, змазка, регулювання тощо.
Всі організаційні заходи по ремонту та догляду в певній послідовності згідно типових систем технічного обслуговування та ремонту ОФ, що має такий вигляд
К-капітальний, П-поточний, С-середній.
К П П С П П С П П К
Оскільки капітальний ремонт вимагає значних витрат, то виникає необхідність оцінки кап. ремонту.
13. 6.7-Виробничі потужності підприємства
Осноні фонди підприємства створюються і вводяться в дію з метою формування його певної виробничої потужності.
Виробничі потужності-це максимально можливий річний обсяг випуску продукції (або надання послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного завантаження устаткування і виробничих площ, застосування прогресивної технології та організації виробництва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні в залежності від характеру виробництва та галузевої їх підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність обчислюється в тих одиницях виміру, в котрих планується і враховується виробництво продукції (послуг). Тобто виробнича потужність визначається одними й тими ж показниками, що і виробничий план. Ці показники бувають натуральними і вартісними, вони залежать від характеру і специфіки виробництва. Виробничу потужність найкраще визначати вартісними показниками.
Є 3 види виробничих потужностей:
1. Проектна - визначається у процесі будівництва, проектування, реконструкції, розширення діючого підприємства.
2. Поточна (планова) - визначається при зміні виробництва ( зміні продуктивності устаткування, асортименту продукції та ін.)
3. Резервна - формується в певних галузях (транспорт, сільське господарство та ін.)
Основні чинники, що впливають на формування виробничих потужностей:
1. Склад устаткування, його кількість
2. Номенклатура продукції
3. Показники ефективного використання виробничих коштів
4. Фонд робочого часу
Алгоритм розрахунку виробничих потужностей
1. Виробнича потужність розраховується за всіма видами продукції, яка виготовляється на підприємстві.
2. Виробнича потужність визначається, виходячи з потужностей основних цехів. Потужність цехів визначається на основі потужностей провідних ділянок (дільниць). Провідні цехи (ділянки, дільниці) - це ті, які виконують головні технологічні процеси і які мають максимальну питому вагу в загальній трудомісткості виготовлюваної продукції.
3. Для розрахунку виробничих потужностей включається все діюче і недіюче устаткування, встановлене на початок року. Враховується також устаткування, що є на складі і має бути введене в експлуатацію протягом року.
4. Виробнича потужність підприємства повинна обчислюватись за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів з урахуванням застосування прогресивної технології та доскононалої організації виробництва.
5. Для розрахування виробничої потужності необхідно визначити фонди часу роботи устаткування.: календарний, режимний, дійсний ( максимально- можливий)
6. У самому загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху, дільниці або групи однакового технологічного устаткування по виготовленню продукції може бути визначена за однією з таких формул:
Ni=ai*Tp*m або Ni=Tp*m/ti ,де Ni - потужність i-го виробничого підрозділу підприємства; ai - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру i-ї продукції за годину; Tp - річний фонд часу роботи устаткування; m - середньорічна кількість устаткування; ti - трудомісткість виготовлення одиниці продукції ( переробки сировини, надання послуги ) в годинах.
7. Поряд з провідними цехами ( дільницями ) розраховують також технологічну спроможність ( потужність ) решти виробничих ланок підприємства.
8. Визначення виробничої потужності підприємства завершують складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує так звану вихідну потужність:
Nвих= Nвх+ Nотз+ Nр+ Nна+ Nв ,
де Nвх - вхідна потужність підприємства; Nотз - збільшення потужності впродовж розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно - технічних заходів; Nр - нарощування виробничої потужності шляхом розширення або реконструкції підприємства; Nна - збільшення (+) або зменшення ( - ) виробничої потужності, спричиненого змінами у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції; Nв - зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.
9. Встановлення і регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється шляхом розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування ) та обгрунтування розмірів експериментально - дослідних виробництв.
14. ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ
Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший —
показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання
в цілому і окремих видів основних фондів .
Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху,
технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь
ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких
з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням
абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношення обсягу вибуття
основних фондів до Їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. Тому визнання
коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення
характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих
основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів
не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, але й
передачу повної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності
відтворення основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття
і введення в дію за певний період часу); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного
коефіцієнту вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками
узагальнення і охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст
яких нечітко відображений у їх назві, характеризують ось що:
-- коефіцієнт змінності роботи устаткування -- відношення загальної кількості відпрацьованих машино- змін за добу до числа
встановленого устаткування;
-- напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції в розрахунку на одиницю
устаткування (загальної або виробничої . площі);
-- коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю
часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
Серед показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на
практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можнавизнати досконалим, оскільки не враховує внутрізмінні втрати робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності
методологічно правильніше обчислювати виходячи з коефіцієнту використання календарного фонду часу і максимальної
змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже при коефіцієнті використання
календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).
До узагальнюючих показників відносять фондовіддячу і фондомісткість:
--фондовіддача--відношення товарної або чистої продукції до середньорічної вартості основних фондів;
--фондомісткість -- обернений показник до фондовіддачі.
15. 06.9-Оборотні фонди
Склад і структура оборотних фондів
Оборотні фонди - це предмети праці, що повністю споживаються в одному виробничому циклі, зразу і повністю переносять свою вартість на створювану продукцію і в процесі виробництва змінюють свою натурально-речову форму.
У плановій обліковій практиці оборотні фонди поділяють на 3 групи (елементи):
1. Виробничі запаси
2. Незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення
3. Витрати майбутніх періодів
Виробничі запаси - найбільша за величиною частина оборотних фондів. До виробничих запасів відносять:
1. Сировина
2. Основні і допоміжні матеріали (мастила, вода, пакувальні матеріали тощо)
3. Куповані напівфабрикати та комплектуючі
4. Паливо
5. Тара і тарні матеріали
6. Запасні частини для ремонту
Окремою групою виділяють малоцінні швидкозношувані предмети (МШП) - предмети праці, термін використання яких менше 1 року.
Незавершене виробництво - це виробничі запаси, які знаходяться у процесі виробництва або переміщуються від одного робочого місця до іншого.
Напівфабрикати власного виготовлення - це предмети праці, які повністю пройшли обробку в одному цеху, а подальшу обробку будуть проходити в інших цехах.
Витрати майбутніх періодів - це елемент оборотних фондів, який завжди виступає у грошовому виразі. Витрати майбутніх періодів - це витрати, які здійснюються у даному періоді, але переносяться на вартість виготовленої продукції у майбутніх періодах частинами.
Приклад витрат майбутніх періодів: передоплата виробничих видань, проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію, придбання науково-технічної, комерційної, економічної інформації.
Виробничо-технічна структура - це співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального обсягу. (Стадійна структура)
Чинники, що впливають на структуру оборотних фондів
1. Особливість продукції та технології її виготовлення
2. Умови забезпечення сировиною
Визначити оптимальну величину матеріальних ресурсів на підприємстві дозволяє нормування.
Норма - це гранично допустима величина сировини, матеріалів, палива, енергії, які можуть бути використані на випуск одиниці продукції визначеної якості за певних організаційно-технічних умов.
На підприємстві розробляють велику кількість норм.
Класифікація норм
1. За періодом дії
а) перспективні нормиї
б) річні норми
в) поточні нормиї
2. За масштабом застосування
а) індивідуальні
б) групові
3. За ступенем деталізації об'єктонормування
а) норма на одиницю готової продукції
б) норма на вузол
в) норма на деталь
4. За ступенем деталізації номенклатури матеріалів
а) специфіційовані (на ресурси з конкретними параметрами)
б) зведені
5. За призначенням (за видами матеріальних ресурсів)
а) норми для матеріалів
б) норми для сировини
в) норми для палива
г) інщі норми
Для обгрунтування норм необхідно аналізувати їх структуру.
Структура норми матеріальних витрат - це співвідношення окремих її елементів.
Нмв=Вк+Втех+q
Нмв - норма матеріальних витрат
Вк - чисті (корисні) витрати
Втех - технологічні витрати
q - інші організаційно-технологічні витрати, які виникають у процесі транспортування, зберігання сировини і матеріалів
Основні методи нормування
1. Аналітико-розрахунковий
2. Дослідно-виробничий
3. Звітно-статистичний
Аналітико-розрахунковий - найбільш прогресивний: аналіз первісної конструкторської і технологічної документації, результатів експериментів тощо.
Дослідно-виробничий - на основі дослідних випробувань у цехах. Метод ефективний у тому випадку, коли розрахувати норми на основі аналізу неможливо (інструмент, допоміжні матеріали тощо).
Звітно-статистичний - на базі звітних даних про фактичне використання.
Для оцінки ефективності використання оборотних фондів застосовують ряд показників.
Система показників ефективності
І. Показники витрат матеріальних ресурсів
1. Загальні витрати матеріальних ресурсів - витрати окремих матеріалів або разом взятих на виконання виробничої програми.
2. Питомі витрати - витрати матеріалів на одиницю виготовленої продукції.
Мз = Мзаг (грн) / Q (од. продукції)
Мп = Мі (грн, т, кг тощо) / Q (од. продукції)ІІ. Показники рівня корисного використання
Більш повно відображають використання сировини і матеріалів.
На підприємствах первинної переробки сировини:
коефіціент виходу готової продукції з вихідної сировини
коефіціент використання металу Кв.м. = (Чиста вага металу на деталь * N) / Мзаг, N - кількість деталей
коефіціент відносної матеріаломісткості Мв.м. = Чиста вага / Ko.e., Ko.e. - кількість основної експлуатаційної характеристики (кінські сили та ін.)
Показник рівня відходів Рв = Мвідх * 100% / Мзаг
Джерела економії
1. Зниження ваги виробів без погіршення якості
2. Використання відходів, вторинної сировини, ліквідація браку
Шляхи економії
І. Виробничо-технічні
1. Якісна підготовка сировини до виробничого споживання (збагачення руд тощо)
2. Удосконалення конструкції машин (устаткування, виробів)
3. Застосування економічних видів (комплексна переробка сировини, маловідходні технології)
ІІ. Організаційно-економічні
1. Удосконалення рівня нормування і планування
2. Розробка і впровадження технічно обгрунтованих норм витрат
16. НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ
Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства ринковій економіці є ефективне використання його
власних так званих нематеріальних ресурсів.
Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна -приносити економічну користь протягом відносно
тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобуванням доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. До них відносяться об'єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження .
Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів. Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об'єктів цієї власності належать: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки та знаки обслуговування.
Інтелектуальна власність являє собою юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти Інтелектуальної діяльності. До об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури і мистецтва, програмні продукти тощо. Нематеріальні ресурси здатні відігравати суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно удосконалювати можливості щодо пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому випадку може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власнику виключне право використання певного технічного досягнення і тому забезпечує йому певні конкурентні переваги. Зареєстроване найменування місця знаходження товарів завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність його власника.
ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Інтелектуальна власність, що є важливим видом нематеріальних ресурсів підприємства, повязана з його інформаційною системою, з інформацією взагалі як особливим та специфічним суспільним ресурсом.
Логіка розвитку виробничих сил зумовила появу посередника, який зосереджує у себе інформацію про різні сторони виробничої діяльності і перерозподіляє її відповідно до потреб того чи іншого споживача. Це означає, що така функція відокремлюється від наукової творчості і виробництва та стає самостійним видом діяльності, який має свої власні ознаки.
Інформаційна діяльність — це сукупність процесів одержання інформаційних матеріалів, їх обробки, зберігання, використання та поширення. Її результатом є створення специфічного інформаційного продукту, який відрізняється від продуктів наукової діяльності і інших первинних документів змістом і якістю наявної в них інформації. Якщо наукові публікації вміщують якісно нову інформацію, створену в процесі творчого мислення, то інформаційні продукти таких нових даних не містять, а являють собою стислий виклад основного змісту нагромадженої інформації. Процеси створення, збору, зберігання, обробки та передачі інформації за допомогою сучасної обчислювальної техніки і систем комунікації називаються інформаційною технологією.Інформація є об'єктом права власності громадян, юридичних осіб і держави. Це право виникає на підставі: її створення власними силами і за свій рахунок; договору на створення інформації; договору на передачу права власності на інформацію іншим особам. Право власності на інформацію обумовлює виникнення товарних відносин між суб'єктами, що займаються інформаційною діяльністю, та споживачами інформаційної продукції. Найважливішими об'єктами інтелектуальної власності, що пов'язані з інформаційною діяльністю та формують нематеріальні активи підприємства, е програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань.
Програмне забезпечення — це сукупність програм, які використовуються у роботі з ЕОМ. Кожна така програма задає алгоритм рішення певної задачі у формі, що сприймається ЕОМ. У відповідності з завданням і функціями, що виконуються різними елементами програмного забезпечення, його поділяють на загальне та спеціальне.
Загальне програмне забезпечення — це способи спілкування користувача з ЕОМ, тобто програми, що необхідні для організації обчислювального процесу. До його складу входять програми тестування, системи проектування та операційні системи.
Спеціальне програмне забезпечення являє собою сукупність програм, орієнтованих на рішення задач певного конкретного класу. Воно може бути організоване у вигляді пакетів прикладних програм або бібліотеки стандартних програмних модулів, які дозволять обчислювати прикладні задачі, не вдаючись до програмування.
Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність рішення все більш складних задач обумовлюють постійне зростання кількості та витрат на створення програмних продуктів. По відношенню до технічних засобів ЕОМ вартість програмного забезпечення невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин. Тому
програмні продукти підлягають правовій охороні, на них поширюються авторські права.
Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання інформації, а також самих даних (інформаційних одиниць), що відповідним чином систематизовані та сконцентровані у певному місці (в пам'яті ЕОМ, бібліотеці, каталогах, картотеках тощо). Банки даних є найважливішою складовою частиною інформаційних систем. З банком даних в процесі його створення та експлуатації взаємодіють користувачі різних категорій. Ядро банку даних становить база даних.
Базою даних називається іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об'єктів та їх взаємовідношення. Особливості організації бази даних дають змогу використовувати одну й ту ж саму інформацію для розв'язання різних задач. Функціонування -бази даних забезпечується сукупністю мовних та програмних засобів, що називається системою управління базою даних. За допомогою системи управління здійснюється доступ до інформації, відбор та видобування її певної частини, редагування та видача у Відповідності з запитами споживачів. Діяльність більшості організацій, що створюють бази даних, спрямована на задоволення на комерційній основі потреб споживачів у економічній, фінансовій, науково-технічній та інших видах інформації.
База знань — це сукупність систематизованих основополагаючих відомостей, що відносяться до певної галузі знань і зберігаються у пам'яті ЕОМ. При цьому передбачається, що обсяг бази знань є достатнім для вирішення певного кола теоретичних та практичних завдань. В цьому важливому елементі інформаційної системи виділяють дві відносно самостійні частини. У першій з них зберігаються знання про предметну галузь та способи роботи з нею у вигляді відповідних законів, стверджень, співвідношень та процедур, у другій — конкретні факти, що описують саму галузь. Саме ці факти використовуються для означення інформації, що містить в собі перша частина бази знань.
База знань є подальшим розвитком бази даних. На відміну від даних, для яких характерна фіксована внутрішня структура, знання мають гнучку структуру. Це дозволяє в процесі використання бази знань не тільки реєструвати інформацію, але і виконувати з нею логічні операції, тобто описувати факти, закони і співвідношення, що стосуються певної фіксованої. події. наприклад, продуктом використання бази знань може бути логічна комбінація типу "ситуація-дія".
Банк Знань можна розглядати як сховище знань, у якому окрім самої інформації та відповідного опису, знаходяться засоби, за допомогою яких здійснюється їх накопичення, збереження, оновлення та використання, а також засоби управління всіма цими процесами.
17. 07.3-Нематеріальні активи
немат. активи - права володіння об`єктами промислової, інтелектуальної власності та інші майнові права.право володіти винаходом, корисною моделлю, промисловим зразком, програмним зобезпеченням, базою даних, науково технічною інформацією, користуватись земельною ділянкою, надрами, ресурсами природного середовища, місцем на фондовій біржі.
права на каристування немат. активами дають патенти, ліцензії, авторські права.
оцінка немат. активів
немат. активи оцінюються і заносятся на баланс за первісною віртістю. немат. активи власного виробництва оцінюються за собівартістю.
умови визнання немат. активів такими:
- достовірність та можливість їх вцінки.
- їх корисність.
немат. активи амортизуюються. визначається строк їх корисного використання в медах 5 років.
метод наразування амортизації підпроємство обирає самостійно (у більшості випадків - лінійний)
немат. активи можуть бути переоцінені, списані достроково, інше...
якщо термін корисної дії немат. активів важко визначити то їх можна використовувати не більше 20 років.
немат. активи на які амортизація не нараховується:
- торгові знаки
- гудвіл
витрати немат. активів списуються на окремий рахунок.
Немат. активи - друга складова основного капіталу (перша- основні фонди)
18. 08-Фінансові ресурси
8.1-Джерела формування та види фінансових ресурсів
-зовнішні
-внутрішні
Зовнішні:
а)позичені (кредити, випуск облігацій)
б)залучені (випуск акцій, пайові внески, пожертвування, благодійні внески)
Внутрішні: прибуток, амортизаційні відрахування, тощо
фінанси підприємства:
-обігові (оборотні) кошти - поточні,
-інвестиції.
8.2-Оборотні (обігові) кошти: визначення, склад, структура
оборотні кошти - сукупність коштів підприємства, які авансуються на формування оборотних фондів та фондів обігу і забезпечують їх кругообіг.
Оборотні кошти:
1.оборотні фонди
а)виробничі запаси
б)незавершене виробництво та напівфабрикати
в)витрати майбутніх періодів
2.фонди обігу
а)готова продукція на складі
б)продукція відвантажена та в дорозі
в)розрахунковий рахунок
г)гроші готівкою (каса)
д)дебіторська заборгованість
е)цінні папери короткострокового використання (до 1 року)
Оборотні кошти, які формують оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, а оборотні кошти, які формують фонди обігу обслуговують оборот.
Чим більша частка оборотних фондів у оборотних коштах, тим прогресивнішим є виробництво.
Співвідношення окремих елементів оборотних коштів до їх сукупної величини (у % виразі) характеризує структуру оборотних коштів.
Найбільша питома вага оборотних коштів належить виробничим запасам оборотні фонди/оборотні кошти=60-65%
8.3-Нормування оборотних коштів
Сутність нормування полягає у розробці норм та нормативів оборотних коштів.
Норма оборотних коштів визначає мінімальний запас оборотних коштів необхідних для безперебійної роботи підприємства.Норми розробляються підприємством 1 раз на декілька років, як правило визначаються в днях, у % до обсягу виробництва, у грн.
Норматив оборотних коштів визначає мінімальний запас оборотних коштів необхідний для безперервної роботи у грошовому виразі. Нормативи розраховуються щорічно, при необхідності - щоквартально (інфляція).
приклад: норма ресурсу на підпиємстві 10 днів
кожен день ресурс витрачається на 1000 грн.
норматив = 10*1000
Не всі оборотні кошти нормуються
Нормованими оборотними коштами є оборотні фонди та готова продукція на складі, всі інші оборотні кошти є ненормованими.
Ненормовані оборотні кошти обслуговують сферу обігу.
Нормовані оборотні кошти обслуговують сферу виробництва та частково сферу обігу.
Розрахунок нормативу виробничих запасів.
При нормуванні виробничих запасів розрізняють такі їх види:
-поточний запас
-підготовчий (технологічний) запас
-страховий (резервний)
-транспортний
-сезонний
Поточний запас створюють на період безперебійної роботи підприємства між двома черговими поставками.
Нп.з.max = Мд*Іпост
Нп.з.max-норматив поточного запасу
Мд - середньоденне (середньодобове) споживання матеріалу
Іпост - інтервал поставок
розрізняють max, середній, min поточний запас
Нп.з.сер = Мд*(1/2)Іпост
Нп.з.min = 0
Підготовчий запас створюється на період підготовки до виробництва.Підготовчий запас створюється на той період, коли сировина набуває якостей, необхідних для її використання.
норматив підготовчого запасу: Нпідгот. зап. = Мд*дні підготовки.
Страховий запас: Нстрах.зап. = Мд*середнє відхилення Іфакт від Іплан
Транспортний запас стваюється на період перевезення від постачальника до споживача. Нтрансп.зап. = Мд* дні транспортування.
Сукупний норматив виробничих запасів буде дорівнювати сумі нормативів всіх видів запасів. Сукупний норматив виробничих запасів може бути max, середній, min.
Норматив незавершеного виробництва. Як правило розраховуються на підприємствах, де незавершене виробництво має великий обсяг.
Ннез.вир=Qg*tц*Кн.в.Qg - середньодобовий випуск продукції обчислений по собівартості.
tц - тривалість виробничого циклу.
Кн.в. - коефіціент наростання витрат. Обчислюється лише в грошовому вирозі. Кн.в.=(Сп+1/2Ср)/(Сп+Ср)
Сп - первісні витрати
Ср - решта витрат.
Норматив витрат майбутніх періодів.
Нв.м.п.=Взал.+Вплан.-Всоб.
Взал. - залишкові витрати.
Вплан. - витрати, які плануємо здійснити в цьому періоді.
Всоб. - витрати, які в цьому періоді перенесемо на собівартість.
Норматив готової продукції обчислюється множенням середньодобового випуску продукції обчисленого по виробничій собівартості на норму запасу цієї продукції на складі.
Сукупний норматив оборотних коштівдорівнює сумі нормативів виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів.
8.4-Показники ефективності використання (оборотності) оборотних коштів
Оборотні кошти знаходяться в постійному русі.
Неперервний процес переходу оборотних коштів із сфери вир-ва в сферу
обігу.
Г_ВЗ...НВ...ГП_Г
Г - гроші
ВЗ - виробничі запаси
НВ - невиробничі запаси
ГП - готова продукція
Показники, що характеризують швидкість обертання(при наявності прибутку)
і характеризуються сферою їх використання.
Показники швидкості обертання
1. Коб. = Р/ОК
Коб. - коефіцієнт обертання
Р - реалізований обсяг в оптових цінах під-ва
ОК - середні залишки оборотних коштів за той же період
обернений коефіцієнт завантаження означає скількі оборотних коштів
приходиться на одиницю реалізованої продукції.
Кзав.об. = 1/Коб. = ОК/Р
2. Т = Д/Коб.
Т - тривалість обороту
Д - дні періоду
3. Умови вивільнення(залучення) оборотних коштів з обороту при прискоренні
їх обертання.
ОКум.вив. = ОКум. = ОКф.
Умовні обортні кошти, це кошти, які були потрібні підприємству за умови,
щоб обсяг реаліхації зростав, а тривалість оборотів не змінилась.
ОКум.вив. = (Р1*Т0)/Д - (Р1*Т1)/Д = (Р1(Т0-Т1))/Д
Р1 - обсяг реалізації за умовах (прискорення | уповільнення)
Т0 - тривалість обороту базова
Т1 - тривалість обороту змінена
Умовне вивільнення буває абсолютне і відносне.
А - це коли оборотніх коштів треба менша
В - це коли абсолютна величина оборотніх коштів не змінюється, або збільшується,
але при цьому обсяги реалізації збільшуються швидше.
8.5-Інвестиції
Інвестиції - це, як правило жовгострокові вкладення капіталу в підприємницьку або інші види діяльності з метою одержання прибутку(доходу)(під капіталом мі розуміємо матеріальні ті інтелектуальні цінності)
Матеріальні цінності - кошти(живі гроші), цільові банківські
вклади, цінні папери, рухоме та нерухоме майно(будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби)
Інтелектуальні цінності - права володіння, авторські права.
Види інвестицій: І) внутрішні (вітчізняні)
ІІ) зовнішні (іноземні)
І) Внутрішні інвестиції поділяються на:
1) фінансові
2) реальні
1) Фінансові інвестиції - це перш за все вкладення до статутного капіталу іншого під-ва(при створенні дочірніх під-в)
* Також це придбання цінних паперів та інших емітентів(акції,
облігації)
* Надання позик інших юридичним і фізичним особам
* Переведення коштів на депозит
2) Реальні інвестиції(виробничі) - це вкладення капіталу у різні сфери(у вир-во(домінує), в соц. сферу)
ІІ) Зовнішні інвестиції поділяються на:
1) прямі
2) портфельні
1) Прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордон, величина
якого становить не менше 10% від вартості всього інвестиційного
проекту.
2) Портфельні інвестиції - це інвестиції за кордон до 10% вартості,
здійсненого за іх допомогою інвестованого проекту.
КАПІТАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ
Капітальні інвестиції - це вкладення капіталу на відтворення основних фондів та об'єктів соц.-культ. призначення.
К.І. бувають: 1) валові
2) чисті
1) Валові інвестиції, це сукупність капіталу, загальна сума капіталу, що направляється на просте та розширене відтворення.
2) Чисті інвестиції, це інвестиції які направлені на розширене відтворення.
Ч = В - Авідр.
Ч - чисті інвестиції
В - валові інвестиції
Авідр. - амортизаційні відрахування
При здійсненні капітальних інвестицій під-во обов'язково аналізує і приймає до уваги відтворювальну структуру.
Відтворювальна структура - це співвідношення або відображення співвідношення витрат на:
1) просте (20 - 30%)
2) розширене (80 - 70%)
Розширене відтворювання може відбуватися у таких формах:
1) нове будівництво
2) розширення діючого підприємства
3) технічне переозброєння та реконструкція
Найбільш питома вага в розширеному відтворюванні займає технічне переозброєння (35%). Нове будівництво займає 15-20%, розширення діючого під-ва 10%.
Обов'язково береться до уваги також і елементно-технічна структура. Це характеризує роль тих чи інших витрат в вир-ві.
Згідно єлементно-технічній структурі капітальні інвестиції можно поділити на:
1) витрати на будівельно-монтажні роботи (35-40%)2) витрати на придбання устаткування(50%)
3) інше (10%)
Економічна ефективність капітальних інвестицій визначається на стадії проектування (проктна економічна ефективність) , на стадії введення в експлуатацію (планова економічна ефективність) та фактична ефективність.
Економічна фективність буває загальна (абсолютна) та порівняльна.
Загальна економічна ефективність буває визнаається коефіцієнтом економічної ефективності , що дорівнює відношенню приросту прибутку до обсягу капітальних вкладень ( КЕЕ=(приріст прибутку)/(обсяг капітальних вкладень) ).
Також загальна економічна ефективність визначається як відношення економії у витратах виробництва до обсягу капіталовкладень ( КЕЕ=(С0-С1)*А1/К , де С0-собівартість одиниці продукції до капіталовкладень, С1-собівартість одиниці продукції після капіталовкладень, А1-обсяг випуску продукції після капіталовкладень,К-обсяг капіталовкладень ).
Для нових підприємств цей коефіцієнт визначається як відношення різниці ціни реалізації та витрат до капіталовкладень ( КЕЕ=(Ціна-витрати)/капіталовкладення ).
Коефіцієнт економічної ефективності буває і нормативний, що розраховується державними установами по галузям (нормативний). Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності порівнюється з нормативним. Якщо розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності більше нормативного коефіцієнта економічної ефективності , та вкладення ефективні. Якщо менше- то неефективні.
Ще для обчислення економічної ефективності використовується такий показник, як термін окупності (нормативний та розрахунковий) , що обчислюється як величина обернена до коефіцієнту економічної ефективності (нормативого та розрахункового).
Порівняльна економічна ефективність використовується , коли існує декілька варіантів капіталовкладення, а вибрати треба тільки один.Порівняльну економічну ефективність можна обрати за допомогою формули приведених (зведених) затрат : ( (витрати на випуск продукції по і-му варіанту до вкладання інвестицій) + (капітальні інвестиції по і-му варіанту)*(нормативний коефіцієнт економічної ефективності) прямує до мінімуму ). Зазвичай нормативний коефіцієнт економічної ефективності знаходится між 0,15 та 0,20. По тому виробництву по якому витрати будуть найменші , варіант капіталовкладень буде найбільш оптимальним. Витрати на випуск продукції по і-му варіанту до вкладання інвестицій та капітальні інвестиції по і-му варіанту треба брати питомі 9 урозрахунку на одиницю випуску продукції).
При розрахунку ефективності вкладення коштів (інвестування) треба враховувати , що гроші на початок року і в кінці року будуть різними. У зв"язку з цим виникає необхідність при вкладанні грошей в різні періоди приводити їх до одного періоду . Як правило їх прирівнюють до 1-го року. Таке приведення здійснюється за допомогою коефіцієнтів дисконтування a1=(1+r)^(-n) (перший рік не береться до уваги) та a2=(1+r)^(1-n) (перший рік береться до уваги).r - величина відсоткової ставки (дисконтна ставка) - фактична норма прибутку , який інвестор сподівається отримати, n - кількість років , протягом яких споіваємось окупити вкладення.
Ці коефіцієнти розраховані та наведені в спеціальній таблиці коефіцієнтів дисконтування для різних величин відсоткової ставки та різних періодів.
Застосовується метод дисконтування: 1. Визначення початкової вартості проекту (початкових інвестицій), що складається з суми всіх початкових витрат окрім початкового доходу. 2. Розрахунок грошоих потоків, що будуть надходити щорічно після інвестування. Грошовий поток=прибуток - амортизаційні відрахування. 3. Визначення процентної (дисконтної) ставки r.Якщо r визначили , то визначаємо і n. А звідси і визначаємо коефіціэнт дисконтування. 4. Розрахунок теперішньої вартості майбутніх доходів (грошових потоків) кожного року. Теперішня вартість ~ дисконтована вартість. 5. Обчислюємо чисту теперішню вартість (чисту дисконтовану вартість). Чиста дисконтована (теперішня) вартість - різниця між теперішньою вартістю та початковою вартістю . Якщо чиста теперішня вартість = 0 , це означає , що внутрішня норма рентабильності інвестицій дорівнює r. Якщо чиста теперішня вартість менше 0 , це означає , що внутрішня норма рентабильності інвестицій менше r. Якщо чиста теперішня вартість більше 0 , це означає , що внутрішня норма рентабильності інвестицій більше r.
Розрахунок:
Роки | Грошові потоки |r=18%, а| Теперішня вартість
0 -700 1 -700
1 +2000,847 164,5
2 +3000,718 215,5
3 +3000,608 182,6
4 +2000,5158 103,2
5 +1000,419 43,7
19. 09-Організація виробництва
09.1-Виробничий процес: склад, структура, види
Виробничій процес - процес взаємодії засобів, предметів праці та людської праці, спрямований на виготовлення продукції ( процес перетворення сировини в готову продукцію в результаті взаємодії 3-ох факторів виробництва)Виробничий роцес складається з самостійних фаз. Кожна фаза має певну закінченість. Кожна фаза ділиться на часткові процеси, що мають харктерну закінченість.
Часткові процеси складаються з операцій. операції бувають основними (технологічними) та допоміжними. Основна операція - найменша частина виробничого прцесу під впливом якої у сировині та матеріалі відбуваються ті чи інші зміни. Допоміжні операції створюють умови для здійснення основних.Виробничий процес інколи включає природній процес, під час якого сировина і матеріали набувають необхідних їм якостей.
Сукупність технологічних операцій, допоміжних та природніх процесів і складатимуть виробничий процес.Основою всякого виробничого процесу є технологічний процес (сукупність всіх технологічних операцій).
Види процесів за призначенням: основні (сировина - в готову продукцію); допоміжні, обслуговуючі (умови для основних процесів); побічні;підсобні.
Види процесів за перебігом в часі: дискретні (характеризуються циклічністю - літакобудування), неперервні (сипучі речовини та ін).
Види процесів за рівнем механізації та автоматизації: ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні.
9.2-Принципи організації виробництва
1.спеціалізації - за кожним цехом, дільницею закріплюється випуск певного виду продукції. Чим менша кількість закріплених видів, тим спеціалізація вужча. Чим більша, тим ширша;
2.паралельності - одночасне виконання технологічних процесів на всіх або на багатьох операціях;
3.неперервності - при можливості зменшення або повна ліквідація перерв між технологічними процесами;
4.пропорційності - рівність або кратність виконуваних операцій;
5.прямоточності - мінімізація шляху проходження сировини та матеріалів в процесі виробництва через всі стадії та операції;
6.ритмічності - в рівні проміжки часу виготовляється однакова або наростаючим чином кількість продукції;
7.автоматичності - заміна людської праці на механізовану;
8.гнучкості - виробничі процеси на підприємствах повинні оперативно реагувати на ті зміни, які відбуваються на підприємстві внаслідок введення нових організаційно-технічних заходів.
9.3-Виробничий цикл: склад і структура. Чинники, які впливають на тривалість виробничого циклу.
Виробничий цикл - виробничий процес, обмежений в часі.
Виробничий цикл - календарний час з моменту надходження предметів праці на першу виробничу операцію до отримання готової продукції.
Виробничий цикл складається із:
1.часу виробництва:
а)час виконання технологічних операцій;
б)час здійснення допоміжних операцій(підготовчо-закріплюючі, транспортування, контрольні, складські операції);
в)тривалість природних процесів.
2.час перерв:
а)безпосередньо в робочий час (партіонні перерви, пролежування, міжопераційні, обідні перерви);
б)перерви у неробочий час (перерви між змінами).
Структура виробничого циклу _ це співвідношення часу виробництва, часу перерв до загальної тривалості виробничого циклу.
Чинники, які впливають на тривалість виробничого циклу:
1.вид продукції;
2.режим роботи;
3.рівень організації (методи, кваліфікація, дисципліна);
4.спосіб поєднання операцій в процесі виконання технологічного процесу:
а)послідовний - на кожній операції деталі обробляються цілими партіями. Після того, як всі деталі оброблені, відбувається передача партії на наступну операцію.
Тривалість виробничого циклу розраховується за формулою:
Т(посл)=N*(t1+t2+...+tm), за умови, що є тільки одне робоче місце.
N-кількість деталей в партії;
m-кількість операцій;
(t1+t2+...+tm)-час на обробку однієї деталі на всіх операціях.
б)паралельний - всі деталі на всіх операціях обробляються одночасно крім першї. Тривалість виробничого циклу:
Т(пар)=(t1+t2+...+tm)+(n-1)*tmax, де
tmax - тривалість максимальної операції.
в)паралельно-послідовний - деталі з операцій рівних або менших передаються на операції більшої тривалості поштучно, а з більших операцій на менші - партіями. Тривалість виробничого циклу:
Т(посл/парал)=n*(t1+t2+...+tm)-(n-1)*(t*1+t*2+...+t*(m-1)), де
t*k - час виконання суміжних операцій, із яких обирається найменша за тривалістю операція.
9.4-Типи організації виробництва. Їх сутнісна характеристика.
Тип організації виробництва - це сукупність організаційно-технічних, економічних особливостей виробництва, які обумовлені номенклатурою виробництва продукції, масштабами та ступенем регулярності випуску однорідної продукції.
Типи:
1.Масовий - характеризується вузькою номенклатурою (вузька спеціалізація робочих місць, великі масштаби випуску продукції). Масовий тип вважається найбільш ефективним. Він дозволяє застосовувати високопродуктивне устаткування, спеціалізовані транспортні засоби (комплексна механізація та автоматизація).2.Серійний - характеризується відносно широкою номенклатурою, яка періодично повторюється. Виробництво здійснюється партіями (серіями) та повторюється через певні проміжки часу.
При серійному виробництві за кожним робочим місцем закріплюється обмежена кількість операцій. Обробка партії деталей ведеться за графіком, в певній послідовності.
Обмежена номенклатура при серійному виробництві дозволяє використати досить універсальне устаткування, частково спеціалізовані види устаткування, тому наявні часті простої через переналадки. Можлива часткова механізація та автоматизація.
За номенклатурою та масштабами серійне виробництво поділяють:
а)великосерійне;
б)середньосерійне;
в)дрібносерійна.
Залежно від кількості виконуваних орерацій на кожному робочому місці можна обчислити коефіцієнт серійності.
Ксер=(К-сть деталеоперацій, які вик. в цеху)/(К-сть одиниць устаткування)
Якщо Ксер=1 - масове
2-5 -великосерійне
6-20 - середньосерійне
21-40 - дрібносерійне
3.Одиничне - характеризується широкою номенклатурою випуску продукції, яка може повторюватись через певні проміжки часу або зовсім не повторюватись. У виробництво запускаються окремі вироби або малі партії. За кожним робочим місцем закріплено більше 40 операцій, тому, як правило, використовується універсальне устаткування, яке використовується нерівномірно, з частими простоями. Працівники є висококваліфікованими. Одиничний тип виробництва є найбільш трудомістким і дорогим.Застосовується при дослідному, експериментальному виробництві,
Виготовлення потужних машин і агрегатів, одягу на індивідуальні замовлення.
9.5-Методи організації виробництва
Методи орг-ї вир-ва:
-потокові;
-непотокові(партіонні,одиничні);
Потковий м-д застосовується при масовому та серійному вир-ві.Робочі місця розташовані по ходу технологічного процесу,
передача виробів з однієї операції на іншу зд. без затримок із застос-м спец. трансп. пристроїв.
Центральною ланкою потокового вир-ва є потокова лінія-- сукупність технологічно пов'язаних робочих місць,на яких вигот-ся
один або декілька однорідних виробів.
Потокові лінії класифікуються:
1. за номенклатурою:
- однопредметні;
- багатопредметні;
2. за ступенем безперервності процесу:
-перервні(прямоточні);
-неперервні;
3. за способом підтримування ритму:
- лінії з регламентованим ритмом(предмети праці з однієї операції на іншу прередаються через точно фіксований час);
- лінії з вільним ритмом;
4. за способом переміщення:
- лінії з неперервним рухом;
- лінії з пульсуючим рухом;
Вид потокової лінії обирається на підставі аналізу продукції,її обсягів,маси та габаритів виробів,стану технологічного
процесу.
Вищою формою є застосування автоматичної потокової лінії,яка може охоплювати дільницю,цех,ціле п-во.Такі лінії об'єднуються
в єдиний комплекс.
Основні параметри потокової лінії:
- такт;
- ритм;
- к-ть робочих місць;
- швидкість руху;
Такт- інтервал часу за який з лінії сходять вироби що слідують один за одним.
r=Тр/N, Тр-час необхідний для виконання запланованого випуску(трудомісткість),N-к-ть виробів.
Ритм-скільки виробів сходить за одиницю часу. Способи обчислення:
1 R=1/r;
2 R=r*n,n-партія;
К-ть робочих місць обчислюється по кожній операції.
Мр=ti/r,ti-час на виконання i-ї операції.
Швидкість руху конвеєра V=I/r, I-відстань між центрами 2-х суміжних виробів.
Недоліки потокової лінії: працівник позбавлений творчості, консерватизм(ускладнено перехід до нового виду прод-ї).
Непотокові методи характ. для вир-ва де не можливо застосовувати потокові методи.Ознаки:на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування;робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій;предмети праці в процесі обробки переміщуються за складними маршрутами-->великі перерви між операціями.Непотокові методи характ. для одиничного та серійного вир-ва.
Непотокові методи:
- партіонно-технологічний метод (предмети праці проходять обробку партіями,які періодично повторюються);
- предметно-технологічний(сукупність предметів праці розподілено на технологічні групи,кожна з яких потребує однакового
устаткування і обробл.за приблизно однаковою технологією-->можливість створення спеціалізованих дільниць,підвищувати рівень механізації та автоматизації);
-одинично-технологічний(окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями,які не повторюються,проходять обробку згідно наведеного вище порядку для непотокового вир-ва)
20. 10.1-Поняття та види інфраструктури
Інфраструктура - складова частина загальної економічної с-ми, що носить підпорядкований х-р,
але в той-же час забезпечує життєдіяльність всієї економічної с-ми.Інфрастр-ра під-ства - сукупність його підрозділів, що носять підпорядкований х-р і забезпечують
необхідні умови для нормального функціонування під-ства.
Інфрастр-ра під-ства:
- виробнича - сукупність підрозділів під-ства, що прямо не беруть участі у вир-ві, але
своєю діяльністю вони створюють умови для вир-ва.
- соціальна - включає підрозділи, що забезпечують соціальні потреби під-ства.
Виробнича інфрастр-ра включає:
- допоміжні і обслуговуючі цехи, господарства
- доп. дільниці та служби
- магістральні об'єкти, комунікаційні мережі
- засоби збору і обробки інформації
- природоохоронні споруди
21. 10.2-Технічне обслуговування виробництва. Виробнича інфраструктура
Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, якізабезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури. До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.
Виробнича інфраструктура включає:
1.допоміжні та обслуговуючі цехи, господарства (ремонтні, транспортні, інструментальні, енергетичні, складські);
2.допоміжні дільниці та служби;
3.магістральні об'єкти,комунікаційні мережі;
4.засоби збору та обробки інформації;
5.природоохоронні споруди;
Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.
Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:
1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;
2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;
3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;
4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.
Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.
22. Необхідними умовами нормального перебігу Виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.
В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
— ремонт технологічного, енергетичного, транспортного - та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;
— забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;
— переміщення вантажів та виконання вантажно- розвантажувальних робіт;
- забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
- забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.
До системи технічного обслуговування виробництв входять підрозділи, що здійснюють названі функції.
РЕМОНТНЕ ГОСПОДАРСТВО
Ремонт — це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової дієспроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання та модернізацію діючого.За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкований головному механіку. Децентролізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів.
Змішана форма організації ремонту поєднує у собі централізовану та децентралізовану: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин та нестандартного устаткування -- персонал ремонтно-механічного цеху.В залежності від того, як визначаються, потреби у ремонтних роботах, розрізняють систему планово-попереджувального ремонту та систему ремонту за результатом технічної діагностики.
Суть системи планово-попереджувального ремонту полягає у тому, що всі запобіжні заходи та ремонти устаткування здійснюються за встановленими попередньо нормативами. Після відпрацювання кожним верстатом певної, визначеної нормативами кількості годин
проводять його огляди та планові ремонти, черговість та послідовність яких залежить від призначення верстата, його конструктивних особливостей, умов експлуатації. Визначення обсягів та типів ремонтних робіт в системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану обладнання. Кожна з наведених систем має свої переваги та недоліки. Перша з них забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування, а друга — є значно дешевша.
Система планово-попереджувального ремонту найбільш Поширена на вітчизняних підприємствах. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування устаткування, його періодичних планових ремонтів та модернізацію.
В процесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефекти устаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюється заміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежності від обсягу, складності та терміні проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється , для гарантованогозабезпечення дїєспроможності устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі
частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування під навантаженням. Модернізація — це процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змій.
Регламентація ремонтних робіт в системі планово- попереджувального ремонту здійснюється за допомогою декількох нормативів. Головними з них є:
1) ремонтний цикл — проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та
першим капітальним ремонтом;
2) міжремонтний період — проміжок часу роботи устаткування між двома суміжними (черговими) ремонтами;
3) структура ремонтного циклу — перелік- та послідовність планових ремонтів та процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
4) категорія складності ремонту — показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи іншого верстата у порівнянні з трудомісткістю аналогічного ремонту еталонного верстата.
ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
Інструментальне господарство - це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею
на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види ріжучого, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, пресформи, різноманітні пристрої. Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному — 10-15%, а у дрібносерійному та одиничному — 5% вартості устаткування. Питома вага цих витрат у собівартості продукції складає відповідно 8-15%, 6-8% та 1,5-4%.Підрозділи, що входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається постачанням інструментів та пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, та проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт та відновлення спеціальної оснастки та інструменту загального користування. Весь придбаний, виготовлений і відремонтований власними силами інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, зберігання, облік та видача цехам-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони отримують від центрального інструментального складу
технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають та передають до центрального складу відпрацьований та зношений інструмент.
Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальнийвідділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху. Процес управління інструментальним господарством підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; організацію експлуатації інструменту.
Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або - виріб. В одиночному та дрібносерійному
виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстато-годин роботи даного устаткування).
Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.
В комплекс робіт по експлуатації технологічної оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації.
ТРАНСПОРТНЕ ГОСПОДАРСТВО
Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням великої кількості різноманітних вантажів: сировини, матеріалів, палива, готової продукції, відходів. В перебігу виробничого циклу всі ці вантажі зазнають багаторазових переміщень. На кожну технологічну операцію припадає декілька транспортних операцій. Це обумовлює значні витрати на транспортне обслуговування, чітка організація якого і забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.
Комплекс підрозділів підприємства, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство.Склад транспортного господарства підприємства залежить від характеру продукції, що виготовляється, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організуються спеціалізовані цехи
залізничного, автомобільного та водного транспорту.На середніх та малих підприємствах створюється єдиний транспортний цех, який об'єднує декілька дільниць за видами транспорту.Транспортне господарство підприємства очолює начальник
транспортно-технологічного Відділу. До складу цього відділу входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари. Відділ здійснює загальне керівництво транспортним господарством підприємства, відповідає за організацію перевезень згідно з розробленими планами і графіками, профілактичне обслуговування транспортних засобів та оперативне, управління заводським транспортом.
Вся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового та внутрішньоцехового. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, портами, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.
Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів по території підприємства між його цехами, службами, складами. Управління зовнішнім та міжцеховим транспортом покладено на начальника транспортного відділу або начальника транспортного цеху. Внутрішньоцеховий транспорт , призначений для виконання транспортних операцій в межах окремого цеху. В
у свою чергу він поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, лініями) таміжопераційний (забезпечує зв'язок між окремими робочими місцями). Управління внутрішньоцеховим транспортом є функцією керівників відповідних цехів.
В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.
В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік — це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу.
Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.
Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів й перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.
Планування роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість й транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажо-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства. Календарні плани встановлюють завдання на місяць, добу, зміну і
складаються за окремими транспортними маршрутами. В календарних планах вказуються види вантажів, пункти відправки та прийняття, час початку і закінчення перевезень.
ЕНЕГРЕТИЧНЕ ГОСПОДАРСТВО
Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома вага витрат на енергію в структурі
собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого. функціонування енергетичного господарства підприємства. До складу різних видів енергетичного господарства входять: електросилового — понижуючі підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні
мережі, акумуляторне господарство; теплосилового — котельня, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація; газового — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; Пічного — нагрівальні та термічні печі; слабкострумового — власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо; енергоремонтного — ремонт, модернізація та догляд за різним енергоустаткуванням. Керівництво енергетичним господарством при значних обсягах споживання енергії здійснюється головним енергетиком. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладено на відділ головного енергетика, енергетичний цех (цехи), відповідні дільниці та лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковане головному механіку.
В основі організації енергетичного господарства лежать розрахунки планового та звітного енергетичного балансів підприємства.Розробка планового енергетичного балансу має на меті: по-перше, визначення потреби-підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу); по-друге, обгрунтування шляхів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, отримання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (приходна частина балансу).
Процес складання витратної, частини балансу передбачає: розрахунки потреб основного та допоміжного виробництва підприємства у паливі та енергії, у тому числі на опалення, вентиляцію, освітлення, господарсько-побутові та невиробничі потреби; визначення припустимих втрат енергії у внутрішніх мережах. .Розробка приходної частини-балансу включає визначення виробничих потужностей власних генеруючих установок, потреб у паливі різних видів за їх нормами, проектування режимів роботи власних генеруючих установок. Звітний енергетичний баланс призначений для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства та для контролю використання енергоресурсів. Він також є базою для розробки заходів щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.
СКЛАДСЬКЕ ГОСПОДАРСТВОУмовою безперервного перебігу виробничого процесу на підприємстві є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а - також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного - виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство. Окрім зберігання на складах підприємства виконується комплекс робіт по підготовці матеріалів до виробничого споживання. Структура складського господарства формується під впливом кількох факторів, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються, , тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва. Різні Види складів підприємства призначені для: Матеріальні —.зберігання
запасів матеріалів, сировини, палива, комплектуючих та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні; вони підпорядковані відділу матеріально-технічного постачання виробничі - зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносяться також центральний інструментальний склад, інструментально-роадавальні комори у цехах, склади запасних частин та устаткування; збутові — зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають
реалізації; вони підпорядковані відділу збуту підприємства.
Організація складського господарства передбачає і приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів. Завоз матеріалів на склади підприємства здійснюється згідно з перативними планами відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню Кількісне приймання передбачає перевірку відповідності кількості, обсягів та номенклатури матеріалів записам у супроводжуючих документах. Якісне приймання має за мету встановленням відповідності отриманих вантажів технічним умовам, стандартам, зразкам та іншим вимогам, що обумовлені договорами постачання.
Розміщення та зберігання матеріальних ресурсів на і складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного, певного місця його зберігання. За партіонново способу розміщення кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, повинна зберігатися окремо від попередніх надходжень. Комплектне є різновидом сортового і передбачає розміщення матеріалів за комплектами, що відпускаються у виробництво.
Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення або дільниці складів. Видача матеріали зі складів здійснюється в межах ліміту, який розраховується відділом постачання, виходячи а виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.
Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний). У кожній картонці вказують номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марку, сорт, одиницю виміру та ціну, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За її допомогою розраховуються залишки матеріалів, які й порівнюються з нормами встановленого запасу зберігання та лімітами.
23. 10.3-Соціальна інфраструктура. Соціальна діяльність
Соціальна інфраструктура підприємства включає:
1)Заклади громадського харчування (буфет, їдальня);
2)Установи охорони здоров'я(амбулаторії, профілакторії);
3)Спортивні заклади, споруди (стадіон, спорт.майданчик);
4)Дитячі дошкільні заклади (дит.садки, ясла);
5)Заходи культури та відпочинку (клуби, будинки культури, табори, бази відпочинку);
6)Житлово-комунальні господарства (гуртожитки, житлові будинки).
Наявність соц.інфраструктури обумовлює соц.діяльність підприємства, яка знаходить свій вираз у розробці та здійсненні плану соціальної діяльності.
План соц.розвитку включає такі пункти:
1.удосконалення соц.структури кадрів підприємства(співвідношення чолоків та жінок);
2.покращення умов праці;
3.оздоровчі заходи;
4.заходи по покращенню житлових умов;
5.заходи по підвищенню безпеки праці.
24. 10.4-Капітальне будівництво
10.4.a-Проектування будівництваПроектування капітального будівництва.
Початковим і дуже важливим етапом кап.будівництва є його проектування, яке включає до свого складу такі етапи:
I Техніко-економічне обгрунтування (ТЕО).
II Підготовка завдання на розробку технічного проекту.
III Розробка самого технічного проекту.
IV Експертиза технічного проекту.
V Розробка робочих креслень.
I В ТЕО:
1)Визначається номенклатура та обсяги випуску продукції для тих цехів (об'єктів), які будуть будуватись.
2)Обгрунтовується необхідність реконструкції, будівництва і т.д.
3)Визначаються оптимальні потужності у трудових ресурсах.4)Обгрунтовуються, визначаються сировинні ресурси, місце будівництва.
II На основі ТЕО замовник видає будівельній організації завдання на проектування. Завдання на проектування поступає в проектну організацію, яка на його основі розробляє технічний проект. Технічний проект складається з:
1)генеральний план;
2)технологічна частина;
3)будівельна частина;
4)економічна частина.
Екон.частина - це основна частина будівництва; це основний документ. Центральний елемент екон.частини - кошторис будівництва.
10.4.b-Кошторис будівництва
Кошторис будівництва визначає кошторисну вартість зведення будови (чи розширення).
Кошторис - це основний документ, на основі якого здійснюється планування капітальних інвестицій, фінансування будівництва та розрахунки між замовниками та будівельними організаціями.
При розробці кошторису будівництва розробляють спочатку об'єктні кошториси (визначається кошторис зведення окремих об'єктів). На основі об'єктних кошторисів потім складається зведений кошторис.
Складові зведеного кошторису:
1)об'єкти основного призначення;
2)об'єкти допоміжного призначення;
3)об'єкти обслуговуючого призначення(транспортні приміщення);
4)комунікаційні мережі.
5)тимчасові споруди.
6)облаштування території.
7)утримання адміністрації будівельної організації.
8)інші.
Усі витрати, що входять до складу зведеного кошторису, можна поділити на прямі (основні витрати) та накладні витрати (на адміністрацію, тимчасові споруди (непрямі витрати)).
У кошторис закладається прибуток будівельної організації. Величина цього прибутку визначається у % до витрат основних та накладних.
10.4.c-Організаційні форми будівництва
Є два способи (форми) ведення капітального будівництва:
-підрядний;
-господарський.
Підрядний - означає, що будівництво веде будівельна організація (підрядчик), яке має спеціалізовану будівельну техніку, спеціально підготовані кадри будівельників і наявність замовника, який має гроші та бажання.
Господарський - означає, що будівельні роботи буде вести саме підприємство, яке має для цього певні кошти.
90% усього капітального будівництва здійснюється підрядним способом. Його переваги: техніка, спеціальні кадри.
Відносини між замовником та підрядчиком регулюються договором, укладеним на весь обсяг будівельних робіт.
Договір про виконання всіх будівельних робіт називається генеральним договором.
Будівельна організація, яка уклала такий договір, називається генеральним підрядчиком. Генеральний підрядчик може укладати договори з іншими організаціями на виконання певних робіт (окремих видів). Наприклад, прокладання комунікаційних мереж.
Організації, які укладають договори з генеральним підрядчиком, називаються субпідрядчиками, а їх договори - субпідрядними.
25. Планування на підприємстві
11.1-Сутність планування та основні його принципи.
Планування - передбачення
Планування - це процес визначення цілей, напрямків свого розвитку та ресурсів за допомогою яких ці цілі будуть здійснені.
Межі планування обмежені ринковою невизначенністю.
Принципи планування:
1. Цільова направленість.
2. Принцип єдності або системності - плануванням мають бути охоплені всі сфери діяльності.
3. Принцип безперервності - планові перспективи повинні бути безперервними.
4. Принцип збалансованності - між окремими плановими завданнями повина бути взаємовідповідність.
5. Гнучкості - методи у плануванні мають бути пристосовані до тих змін, які відбуваються на підприємстві.
6. Принцип точності - плани мають бути конкретними, деталізованими в такій мірі як дозволяють умови зовнішнього середовища та внутрішнього стану.
11.2-Методи планування
Класифікуємо за такими ознаками:
1) вихідна позиція для розробки плану:
а) ресурсний метод
б) цільовий
2) принцип визначенності планових показників:
а) метод екстраполяції (перенос, зберігання тенденції)
б) метод інтерполяції (спочатку визначається ціль)
3) спосіб розрахунку планових показників:
а) аналітико-статистичний (аналізуємо фактично досягнуті показники попередніх планів)
б) факторний (чинниковий) метод є більш прогресивним, більш обгрунтованим. Показники розраховуються з урахуванням впливу на них різних чинників.
Застосовується метод кореляції.
в) нормативний метод
Найбільш точний метод, показники використовуються на основі норм.
4) узгодженність ресурсів та потреб
а) балансний - на основі складання балансів вцілому по підприємству, роб. сили, матеріальні баланси.
[потреби/джерела] - склад балансу
б) матричний метод - подальший розвиток балансового методу. Розробка моделі взаємозв'язків між всіма плановими показниками всіх підрозділів.
11.3-Система планів
1. Загальний план
2. Плани окремих підрозділів
3. Плани окремих видів діяльності
4. Цільові плани
1. Довгострокові - за період плани можуть розроблятися від 2 та вище років
2. Середньострокові (1-3,5 років)
3. Короткострокові (до 1 року)Середньострокові та довгострокові - перспективні
короткострокові - поточні та оперативні
11.4-Стратегічне планування - являє собою комплекс дій і рішень вищого керівництва по розробці стратегії та напрямків розвитку.
Стратегічний план - це комплексний різнобічний план, в якому визначена стратегія та цілі її досягнення.
"стратегія" - мистецтво генерала
При визначенні стратегії розвитку підприємства перш за все визначається місія - те, для чого було створено підприємство, його головна загальна ціль.
Місія п-ва обирається за межами п-ва, вона має бути спрямована на споживача (на суспільство).
Цілі для досягнення місії наступні:
1) обсяги випуску продукції, робіт, послуг
2) персонал (к-сть працівників, освіта, оплата праці)
3) потужності
4) сировинні ресурси
5) загальні витрати
6) фінанси
7) прибуток
8) рентабельність
Вимоги до цілей:
1) цілі мають бути конкретні та чітковизначені
2) цілі мають бути орієнтованими в часі
3) цілі не повинні протирічити одна одній;
не можна планувати зріст зарплати і не планувати зростання обсягів прибутку п-ва.
Аналіз середовища:
1. Конкуренти
2. Споживачі
3. Постачальники
4. Стан економіки
5. Державна політика
6. Міжнародний фактор (для п-ств, що здійснюють міжнародну діяльність)
Вибір стратегічних альтернатив
1. Обмежений ріст
2. Ріст стрімкий (як правило, ті галузі, які характеризуються розвитком науки і техніки)
3. Скорочення, обмеження (обирається тоді, коли п-во у кризовому стані), ліквідація п-ва, відсікання зайвого (якогось збиткового роду діяльності), переорієнтація
4. Поєднання трьох попередніх (обирають великі п-ва)
11.5-Тактичне планування
Розробляє конкретні заходи, ресурси за допомогою яких буде здійснюватись стратегія
а) Поточне планування - короткострокове планування на 1 рік
Основою розробкиплану є:
- аналіз досягнутого
- вивчення кон'юнктури ринку та тенденцій її зміни (береться до уваги держзамовлення)
- укладені договори із постачальниками та споживачами
- нормативна база
Річний план складається з декількох розділів (від 6 до 12)
Розділи:
1. Маркетингова діяльність - обсяги продажу
2. Виробнича діяльність (виробнича програма), план по вир-ву продукції, робіт, послуг
3. План по науці та розвитку техніки, введення нової техніки
4. Праця та кадри
5. Капітальні інвестиції, капітальне будівництво
6. Матеріальнотехнічне забезпечення
7. Витрати і прибуток ( фінансова діяльність)
Кожний розділ характеризується значною кількістю показників, які можна охарактеризувати як:
1) абсолютні (абсолютну величину, обсяги випуску, продажу, чисельність, сер. зарплата, премії)
2) відносні ( характеризують приріст обсягів вир-ва):
кількісні і якісні (продуктивність праці, фондомісткість, рентабельність)
б) Оперативне планування (ОП)- короткострокове планування, планування операцій.
Основне призначення оперативного планування:
1) деталізація і розподіл виробничої програми за місяцями, декадами і навіть днями з метою забезпечення рівномірного завантаження устаткування та робочої сили
2) конкретизація і доведення виробничої програми до цехів, дільниць і роб. місць
3) вчасне та повне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, паливом та енергією
4) оперативне регулювання виробничим процесом та забезпечення взаємозв'язків між підрозділами
Оперативне планування може застосовуватись на п-вах двох видів:
1. із дискретним характером - розробка календарних графіків випуску продукції, виконання робіт; та неперервним характером
2. диспетчеризація - ведеться бесперервний облік, контроль і як результат регулювання виконання планового завдання
Для підприємств з дискретним характером вир-ва застосовуються такі методи (системи ОП):
1) подетальні - планова одиниця - деталь; характерно з масовим видом вир-ва
2) комплектний метод - планова одиниця - комплект (машино-комплект, умовний комплект); характерний для серійного вир-ва
3) позамовний - планова одиниця - окреме замовлення.
11.6-Бізнес планування (БП)
Поєднує в собі стратегічне та тактичне планування
Бізнес план - це обов'язково письмовий документ, в якому визначаються перспективи, напрямки розвитку п-ва та як вони будуть досягненні діючою командою менеджерів.
Бізнес плани складають новостворені п-ва, а також старі п-ва, які створюють новий проект.
Бізнес план "на продаж" - коли для здійснення своєї діяльності, свого проекту немає власних грошей - залучення інвестора, кредиту.
Бізнес план "для себе" - у випадку коли п-во має власні кошти.
Бізнес план розробляється, оформлюється у певному вигляді
оптимальний обсяг - 40 сторінок
Методологія розробки БП:
1) попередній етап - коли виникає ідея створення підприємства
2) первісний - пошук партнерів
3) складання плану
БП включає декілька розділів:
1. Короткі висновки - резюме (цей розділ складається останнім).
2. Продукція (опис робіт і послуг).3. Опис ринку, галузі.
4. Конкуренти.
5. Ризик.
6. Виробничій план.
7. Організаційний план.
8. Маркетингова діяльність.
9. Фінансовий план.
10. Стратегія.
26. 12.1-Сутність мотивації трудової діяльності та основні її методи.
Мотивація трудової діяльності - 1 з завдань управління; це заохочення (стимулювання, спонукання, зацікавлення) працівників до кращих результатів їх трудової діяльності.
Методи поділяються на 2 групи:
1) економічні (домінуючі):
-прямі (завжди існують): оплата праці, премії, інші виплати і доплати, надання безкоштовного чи пільгового проїзду, допомога по утриманню дітей, здешевлене чи безкоштовне харчування;
-непрямі: надання путівок на відпочинок чи лікування, надання житла через кредити, субсидії чи пільги;
2) неекономічні: покращення умов праці, можливість професійного росту та просування по службі, можливість застосування гнучких графіків, моральне заохочення (грамоти, дошка пошани), внутрішня задоволенність від своєї роботи, можливість творчості.
27. 12.2-Оплата праці: поняття, функції, склад, структура.
Оплата праці (з/п) у законі України "Про оплату праці" (04.1995) визначається, як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, що виплачує власник чи уповноважений ним орган працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Функції з/п:
1) відтворювальна (отримавши з/п, працівник запезпечує за її рахунок себе і членів своєї родини необхідними життєвими благами, які є джерелом відтворення його робочої сили та відтворення поколінь);
2) стимулююча (з/п залежить від розміру, кількості та якості праці того чи іншого працівника, тобто заохочує його працювати);
3) регулююча (оптимізація розміщення робочої сили за галузями, регіонами, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури; таким чином кожний працівник має свободу вибору місця роботи і піде туди, де платять більше);
4) соціальна (з/п має бути справедливо розподілена між працівниками (між власниками і найманими працівниками, між більш і менш відповідальними особами) у відповідності до результатів їх трудового внеску);
5) функція формування платоспроможного попиту (узгодження платоспроможного попиту з виробництвом споживчих товарів).
З/п складається з (за інструкцією №323 "Про статистику з/п" (01.1995)):
а)основної з/п (60-65%)- залежить від результатів праці робітника, визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у законодавчо визначених розмірах;
б)додаткової з/п (35-40%)- встановлюється залежно від кінцевих результатів діяльності підприємства;
в)інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Співвідношення між окремими складовими з/п та загальною її величиною характеризує структуру з/п.
Розрізняють з/п:
-номінальну (нарахована та виплачена з/п; може підвіщуватися),
-реальна (сума тих матеріальних благ і цінностей, яку можна придбати за дану з/п при даному рівні цін, інфляції).
28. 12.3-Форми і системи оплати праці.
Форми:
1) відрядна:
-з/п обчислюється залежно від кількості виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг та показника послуг і розцінок;
-так оплачується більшість (>60%) працівників;
-умови застосування: можливість кількісного визначення і достовірного обліку результатів праці, чітка організація обслуговування робочих місць (відсутність простоїв), науково обгрунтовані норми виробітку;
-включає такі системи оплати праці:
а) пряму відрядну: з/п = розцінка за 1 * кількість виробів;
б) відрядно-преміальну: з/п = пряма відрядна + премії (застосовується найчастіше);
в) відрядно-прогресивну (застосовується рідко і нетривалий час, так як протирічить закону (потрібно, щоб ефективність зростала скоріше з/п, а тут- навпаки)): з/п (за виконання норми)= пряма відрядна; з/п (при перевиконанні)= по підвищенних розцінках за спеціальними коефіцієнтами;
г) акордну (колективу робітників визначається обсяг, термін робіт і винагорода; застосовується у будівництві, при виконанні комплексних ремонтних робіт);
д) непряма відрядна (застосовується для оплати праці працівників, що обслуговують відрядників (наприклад, техніки), з/п яких залежить від результатів роботи відрядників);
2) погодинна:
-результати праці неможливо кількісно підрахувати, тому з/п обчислюється відповідно до відпрацьованого часу та кваліфікації працівника;
-так оплачується близько 40% робітників та керівного персоналу (службовці, керівники, управлінці);
-включає такі системи оплати праці:
а) проста погодинна (береться до уваги відпрацьований час і кваліфікація робітника);
б) погодинно-преміальна (так оплачується 90% працівників підприємств з тих,яким платять погодинно): з/п = проста погодинна + премії за сумлінне виконання роботи, ініціативність, творчий підхід;Окладна форма оплати праці- різновид погодинної; передбачає встановлення працівникам окладу на місяць; з/п за X днів = оклад на місяць / X днів.
29. 12.4-Тарифна та нетарифна система оплати праці.
Тарифна система- основа організації оплати праці; обов'язкова для державних підприємств; головне призначення- диференціювання оплати праці; за законом "Про оплату праці"- це сукупність характеристик, елементів, взаємопов'язаних між собою на основі яких здійснюється диференціація оплати праці працівників згідно їх кваліфікації та складності виконуваних робіт; її елементи:
1) тарифна ставка- визначає абсолютну величину з/п за відпрацьовану одиницю часу (година, тиждень тощо) при 100% виконанні норми; обчислюється підприємством самостійно, покладаючи в основу рівень мінімальної з/п;
2) тарифна сітка (з 2.02.93 діє "Нова єдина тарифна сітка оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами")- єдина і однакова для всіх галузей; головне призначення- диференціювання оплати праці; виконує рекомендуючу для підприємств роль; до 1993р. діяла "Тарифна сітка" для робітників, що не включала службовців; складається з 2 частин:
а) тарифний розряди- всього їх 29 (підприємство використовує не більше 15-17); до 11 розряду включно немає тарифних коефіцієнтів 3 групи; чим вище розряд, тим вище кваліфікація;
б) тарифний коефіцієнти- показують співвідношеня величини тарифних ставок вищих розрядів по відношенню до 1 (наприклад, 3 розряду відповідає коефіцієнт 1 групи 1,25 , тобто тарифна ставка 3 розряду більше тарифної ставки 1 розряду у 1,25 разів); поділяються на 3 групи
3) тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій працівників- призначені для тарифікації робіт і присвоєння розрядів; включає тарифно-кваліфікаційні характеристики професій, склад і характеристику виконуваних робіт;
4) схеми посадових окладів- дають перелік професій спеціалістів із зазначенням нижчої і вищої межі, в області яких визначається мінімальний і максимальний оклад.
Нетарифна система- підприємство самостійно визначає з/п кожного працівника за власними методами оплати праці; зокрема розрізняють бальну систему, в якій при обчисленні з/п до уваги беруться чинники:
1) кваліфікаційний рівень- встановлюється всім працівникам; = з/п за попередній період (рік) / мінімальна з/п на даний період;
2) коефіцієнт трудової участі- встановлюється згідно старанності і вкладу кожного працівника;
3) фактично відпрацьований час.
К-ть балів кожного працівника = кваліфікаційний рівень * коефіцієнт трудової участі * фактично відпрацьований час
Ціна 1 балу = фонд з/п / сумарна кількість балів підприємства
З/п працівника = ціна 1 балу * кількість його балів
30. 12.6-Державна політика оплати праці.
Це механізм регулювання оплати праці, що включає:
1) визначення державою мінімального рівня з/п (оплата простої неквалівікованої праці), який зараз = 118 грн (за прогнозом у 2002р. буде = 170 грн), а також прожиткового мінімуму (у 2002р. приблизно буде = 354 грн);
2) визначення державою окладів для працівників бюджетної сфери (охорона здоров'я, освіта, культура тощо);
3) визначення державою максимального рівня з/п державних підприємств;
4) держава встановлює рівень оподаткування як підприємств, так і громадян на основі податкових ставок, яких зараз 4 (мінімальна- 10%, максимальна- 40%), але прогнозується 3 (10%, 15% і 25%); зараз неоподаткований мінімум = 17 грн;
5) держава встановлює галузеві коефіцієнти співідношення в оплаті праці (тарифна сітка).
31. 12.7-Участь працівників у прибутках підприємства
Участь у прибутках або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їхньої частини між працівниками підприємства.
Таке розподілення може бути строковим (щомісячні) або відкладеними (на кілька місяців), а також може набирати форми грошових виплат або передавання працівникам певної кількості акцій підприємства.
Системи участі у прибутках диференціюються залежно від показників і та засобів мотивації.
1. за результатами загальної діяльності підприємств:
- системи оцінки заслуг
- системи колективного стимулювання
- системи преміальних виплат (бонусів)
- системи участі в прибутках залежно від продуктивності праці
- системи стимулювання конкретних обсягів робіт, продукування виробів, їхнього продажу тощо
2. На підставі відносин власності
-системи надання працівникам акцій "своїх" підприємств
-системи співволодіння активами підприємства за посередництвом інвестиційних фондів
-системи розповсюдження опціонів акцій32. Продукти праці -- споживна вартість, речовина природи, пристосована людиною за допомогою знарядь праці у процесі виробництва до своїх потреб. Матеріальний результат праці у більшості випадків виступає у формі конкретного продукту -- продукції (виробу). Упродовж певного відтинку часу виготовлювана продукція перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).
Продукти праці є придатними, для, різних сфер (способів) використання у народному господарстві. Предмети праці, що підлягають обробці у процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються у продукти праці, котрі розпадаються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно І та II підрозділів, а у промисловості -- продукцією груп "А" і "Б". Засоби виробництва, в свою чергу, діляться на засоби праці та предмети праці, а предмети споживання -- на продовольчі і непродовольчі товари. Такий поділ продукції є її класифікацією за ознакою економічного призначення.
Вимірники обсягу продукції
Планування та облік виготовлюваних для продажу товарів здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) вимірниках. Номенклатура продукції -- це , переліки найменувань виробів, завдання по випуску яких передбачається планом виробництва продукції. Асортимент являє собою сукупність різновидів продукції кожного найменування,що відрізняються відповідними техніко-економічними показниками. Номенклатура і товарний асортимент включають, вироблювану у минулі роки продукцію, попит на яку зберігається, а також нову освоювану продукцію, дослідні зразки нових виробів.
Вимірниками обсягу продукції у натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці - штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу ПРОДУКЦІЇ в окремих випадках використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу та штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватися тоннами і метрами, тканин — погонними і квадратними метрами).
Обсяг продукції у вартісному вираженні підприємствах різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової, чистої продукції. Товарна продукція -- являє собою загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації різним споживачам. Показник валової продукції, окрім елементів, які входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини і матеріалів замовника та деякі інші елементи в залежності від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому динаміка залишків незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування і металообробки, де тривалість виробничого циклу по переважній більшості видів продукції перевищує два місяці.Чиста продукція -- обсяг товарної продукції, з вартості якої виключають матеріальні витрати і суму амортизаційних відрахувань,тобто вартість так званої уречевленої праці і цим самим елімінують вплив останньої на величину загальної вартості вироблюваної підприємством продукції. За своїм економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання виключно власного трудового потенціалу. Саме тому показник чистої продукції доцільно застосовувати для об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Ступінь задоволення попиту ринку у вироблюваній тим чи іншим підприємством продукції відбивають не самі розміри її виробництва у натуральному і вартісному вираженні, а обсяги фактично реалізованих (проданих) виробів за умови їх конкурентоспроможності за якістю (технічним рівнем) і відповідними цінами. З огляду на цю
важливу обставину варто визначити і контролювати також планові (очікувані) і фактичні обсяги реалізованої продукції.
Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають, виходячи з обсягу товарної продукції передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік, з урахуванням зміни залишків нереалізованих на початок і кінець розрахункового періоду, а фактичний — після оплати вартості одержаної споживачем (замовником) продукції і надходження відповідних грошових сум на банківський рахунок постачальника.
33. На підприємствах, що дотримуються стратегії і тактики маркетингу,застосовують такий визначальний принцип виробничо-господарської діяльності: спочатку дізнатися, який товар і з якими споживчими властивостями, за якими цінами, у якій кількості та де саме хоче придбати потенційний покупець і лише потім планувати та організовувати його виробництво. В умовах ринкової економіки обов'язковим початковим і найбільш відповідальним етапом маркетингових досліджень є вивчення ринку відповідних видів продукції виробничо-технічного і споживчого призначення та виявлення попиту на них у найближчі роки.
Суспільний попит на певний вид продукції складається з різноманітних потреб як внутрішнього, так і зовнішнього ринків товарів.
Загальна величина суспільного попиту на відповідні види товарів повинна визначатись за безпосередньою участю Міністерства економіки України та інших державних управлінських структур економічного профілю.
Загальну потребу у засобах праці визначають диференційовано за їх конкретними видами для поповнення і оновлення діючого парку устаткування, забезпечення реконструйованих та нових підприємств, регулювання державних резервів, експорту. Відповідні
Розрахунки потреби у матеріальних ресурсах проводять за основними напрямками їх використання: виробничі і ремонтно-експлуатаційні потреби, науково-дослідні роботи, капітальне, будівництво, побутове обслуговування населення. Обсяг
матеріальних ресурсів на виробничі потреби обчислюють за даними про масштаби виробництва продукції (послуг) і прогресивними нормами питомої витрати сировини, матеріалів, палива тощо.
Необхідні обсяги виробництва предметів споживання визначають з урахуванням обсягу і структури попиту на них окремо по продовольчих і промислових товарах. При цьому - можуть бути враховані очікувані обсяги
сільськогосподарської сировини та існуючі норми споживання цих товарів відповідними групами населення.
Виробнича програма і її ресурсне обгрунтування
Визначальним розділом плану господарської діяльності і розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, що являє собою конкретну сукупність завдань по обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури і асортименту та належної якості на певний календарний період (місяць, квартал, рік, декілька років). Виробнича програма підприємства має дві складові частини: перша — обсяг виробництва у натуральних вимірниках; друга — вартість обсягу виробництва продукції.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його усталені прямі господарські зв'язки; державні контракти та державне замовлення, які передбачають не лише конкретну їх величину, але й
гарантоване державою забезпечення оплати поставок та необхідного бюджетного асигнування.
Ресурсне об грунтування виробничої програми
Відображена у плані підприємства виробнича програма мусить бути економічно обгрунтована. Це означає її узгодження з необхідними виробничими потужностями даного підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості у виконанны плану виробництва продукції зводиться перш за все до визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства, та обчислення необхідного її нарощування впродовж періоду, на який складена виробнича програма.
Вихідними даними для визначення максимально можливого випуску продукції з діючої потужності на той чи інший рік розрахункового періоду слугують середньорічна виробнича потужність підприємства та коефіцієнт її використання.
Середньорічну виробничу потужність визначають - шляхом добавлення до потужності на початок року величини
середньорічного введення потужностей та віднімання середньорічного її вибуття. Розрахунок середньорічного введення (вибуття) потужності здійснюють таким чином:
загальну величину потужності, що вводиться або вибуває протягом року, ділять на 12 (кількість місяців на рік) і отриманий результат помножують на кількість місяців, що залишається до кінця, розрахункового року від часу введення (вибуття) потужності. При обгрунтуванні виробничої програми на декілька років, коли конкретний час введення в дію та вибугтя невідомий, середньорічна величина цих показників приймається рівною 45% очікуваного абсолютного введення (вибуття) потужності.
Обгрунтування коефіцієнта використання виробничої потужності у тому чи іншому році повинно здійснюватись шляхом спеціальних розрахунків по окремим впливаючим на його величину чинникам (зменшення простоїв устаткування і підвищення коефіцієнта змінності його роботи; скорочення терміну освоєння проектної потужності; удосконалення організації виробництва тощо).Збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів (здійснення певних організаційно-технічних заходів) не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Цим зумовлюється потреба у визначенні необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей переважно за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства. Розрахунки проводять у певній послідовності.
-- Визначають обсяг продукції, що не може бути отриманий з діючої потужності і, отже, для виробництва якого необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності.
-- Встановлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей Кос з урахуванням існуючих нормативних строків.
--Розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей Nсер для виробництва продукції, не забезпеченого наявною на підприємстві потужністю, користуючись формулою Nсер=(Вн-Вп)/Кос
де Вн— обсяг продукції, для забезпечення випуску котрої необхідне введення в дію нових виробничих потужностей;
Вп -- обсяг продукції, вироблюваної у поточному році з додаткових потужностей, що введені в дію у попередні
роки; при цьому Вп для першого року розрахункового -періоду дорівнює нулю, другого -- N1*Кос» третього-- N1+N2*Kос тощо.
-- Обчислюють повний обсяг виробничих потужностей Ni, що вводитимуться у дію в 1-му році, розрахункового періоду, за формулою Ni=Ncepi/0,45,
де Nсерi -- величина середньорічного введення в дію потужностей в i-му році розрахункового періоду; 0,45 — коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей у пересічну величину.
34. У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси Для цього, організується матеріально-технічне забезпечення.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками виступають безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно і у великій кількості, а також вироби та індивідуальне замовлення, складне устаткування. Вся номенклатура складає іноді десятки тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні у невеликій кількості, періодично або нерегулярно економніше буває купувати у посередників — оптових фірмах і магазинах.
При виборі постачальників матеріально-технічних ресурсів слід враховувати ряд факторів, у тому числі:
відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства у матеріалах, їх якість і ціну, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість і оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту. Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів заключається договір, що регламентує усі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого у подальшому подаються в цехи і на робочі місця.
Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо) потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до
моменту введення в експлуатацію. Що стосується матеріалів, то живлення ними робочих місць є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного изабезпечення.
Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування і забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва -- децентралізована (пасивна) система живлення цехів матеріалами. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового і великосерійного
виробництва із стабільною номенклатурою продукції і ритмічним споживанням матеріалів --централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця у потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком в межах встановленого ліміту.
Вищої форми набуває централізоване живлення цехів і робочих місць матеріалами за умов інтегрованої системи виробництва і постачання "точно за часом", коли всі процеси і їх забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також постачальники і забезпечують виробничий процес часто безпосередньо, зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму. Потреба у матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному залежно від їхпризначення. Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування, обчислюється епізодично при проектуванні виробничих систем. Розрахунки потреби у матеріалах є регулярними і здійснюються по єдиній методичній основі.
Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна
підприємству у розрахунковому періоді в натуральному
вимірі Мп і яку слід закупити, обчислюється за формулою
Mп=Мв+Мз.к+Мз.п
де Мв - витрати матеріалів за розрахунковий період;
Мз.п, Мз.к -- перехідний запас матеріалів відповідно на
початок і кінець розрахункового періоду.
Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне
виробництво, виготовлення технологічного оснащення,
ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи по підвищенню технічного рівня виробництва, капітальне будівництво
власними силами. Витрати матеріалів обчислюються
помноженням обсягу продукції (робіт) на норму витрати
матеріалу. Ця загальна методика конкретизується відповідно
до певного об'єкту нормування. Так, витрати матеріалів на
виробництво продукції (Мв.в) підраховуються за формулою
Мв.в=Сум(1,n)Ni*Mнi+-Mнв,
n- кількість найменувань виготовлюваної продукції;
Ni — обсяг випуску продукції І-го найменування у yатуральному вимірі;
Mн і-- норма витрат матеріалу на одиницю 1-го виробу;
Mн.в.--витрати матеріалу на зміну залишків
незавершеного виробництва.
Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно
змінюються залишки незавершеного виробництва.
Обчислення її проводять по-різному залежно від широти
номенклатури продукції і величини норми. При обмеженій
номенклатурі продукції й великих нормах витрат
визначається зміна кількості виробів у незавершеному
виробництві і її помножують на норму витрат на один виріб.
В інших випадках величина Мнв. обчислюється приблизно,
виходячи із зміни незавершеного виробництва у вартісному
вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий
рік.
Так підраховуються витрати на виробництво продукції
основних матеріалів, напівфабрикатів, копмлектувальних
виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на
окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й
обслуговуючі процеси обчислюються шляхом помноженняобсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму
витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цих
випадках можуть бути час роботи устаткування (мастильні,
охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри
перевезень (матеріали для обслуговування транспортних
засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування
(матеріали для ремонту, запасні частини), кількість
працюючих (спецодяг, спецхарчування тощо).
Запаси матеріалів і їх регулювання
Інтервали поставок матеріалів на підприємство і інтервали їх використання, за рідким винятком, не
співпадають, багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно.
Тому виникає потреба у запасах матеріалів. За
призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й; страхові. Зберігаються вони на складах разом, але обчислюються нормативні величини окремо.
Поточний запас забезпечує роботу підприємства у
період між двома черговими надходженнями партій
матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в
момент надходження партії матеріалів, поступово
зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним
безпосереднє перед черговою поставкою.
Максимальний поточний запас (Мз.пт.max) Дорівнює партії
поставка інтервалів, яка залежить від інтервалу між двома
поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто Мз.пт.max=Мд*tн
де Мд — середньодобові витрати матеріалу в натуральному
, вимір; .
tн— інтервал між надходженням чергових партій
матеріалів у днях.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання матеріалів, сезонної їх заготівлі або сезонного транспортування.
Підготовчий запас створюється у тих випадках,
коли перед використанням матеріали потребують спеціальної
підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). -
Мз.пд=Мд*tn
де tn- час на підготовку матеріалів у днях.
Страховий запас потрібний на випадок ймовірної затримки надходження чергової партії матеріалів.
Мз.стр.=Мд *tm,
де tm — час термінового поповнення запасу в днях або при стандартних інтервалах постачання -- середнє відхилення
від нього.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний ^
Мз.max=Mд*(tн+tп+tm),
мінімальний
Mз.тіп= Мд*(tn+tm),
середній
Мз.=Mд*(tн/2+tп+tm),
Важливе значення для підтримки поточних запасів на
належному рівні має система їх регулювання. На вибір
системи регулювання запасів впливає ряд факторів і в
першу чергу величина потреби в матеріалах, регулярність
запуску у виробництво, форма постачання тощо.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами"максимум-мінімум", "стандартних партій, "стандартних
інтервалів" та ін.
У нас найбільш відома система "максимум-
мінімум", згідно з якою запаси поповнюються до рівня не
нижче їх мінімальної величини, а після надходження
чергової партії не були більші за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається при такій величині поточного запасу, за час витрат якої замовлений матеріал 'надійде. Ця величина запасу називається точкою Замовлення(Мз.з.) і обчислюється за формулою
Мз.з. = Мз.пд + Мз.стр.. + Мд*tз,
де tз -- час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх
'назв, жорстко регламентують величини партій поставок або
їх інтервал. -
Величина запасів матеріалів істотно впливає на
дефективність роботи підприємства і вплив цей
неоднозначний. З одного боку збільшення запасів внаслідок
постачання великими партіями потребує більших оборотних
коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів,
компенсацію ймовірного псування і втрат. Ці витрати і
втрати можна вважати пропорційними величині запасу,
тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими
партіями зменшує кількість поставок і, відповідно,
транспортно-заготівельні витрати, бо останні переважно
мало залежать від величини поставки, а в більшій мірі
обумовлені їх кількістю (витрати на оформлення, пересилку
документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо).
Зменшення величини партії поставок викликає зворотній
ефект: витрати і втрати, пов'язані із зберіганням запасів,
зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.
Оптимальною є така партія поставки (Пм), яка
забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання
(См.п) 1 зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли
См.с = См.п + См.з d min.
Підставивши у 'складові цієїфункції відповідні
значення, одержимо См.п=(Мр/nм)Сп
См.з=nм*Цм*Рн/2;
де Мр-- річна потреба у матеріалах;
Сп — транспортно-заготівельні витрати на одну партію
поставки;
Цм — ціна одиниці матеріалу без врахування
транспортно-заготівельних витрат;
Рн --коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси і витрати на зберігання матеріалів.
Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за
(формулою
nм=SQRT(2*Mp*Cn/(Цм*Рн))
Оптимальна партія поставки матеріалів може
коригуватися з урахуванням певних, умов чи обмежень
(відповідність транзитній нормі, вантажопідйомності
транспортних засобів, кратності партій запуску у
виробництво тощо).
35. 13.4-Якість продукції
13.4.a-Визначення і рівень якості
Якість - сукупність властивостей продукції, що характеризують здатність її задовольняти потребі споживача згідно його призначенню.
Оцінка якості продукції передбачає визначення рівня цієї якості.
Рівень якості - кількисна характеристика міри придатності продукції забовольняти потреби споживача.
Разризняють:
• Абсолютний рівень якості - виражаєтся за допомогою показників, які виражають кількисть характеристик.
• Відносний - визначаєтся при порівнняні показників якості продукціїї , з кращіми зарубіжними чи вітчизняними зразками.
13.4.b-Показники рівня якості:
• Диференціовані;
• Загальні.
1. Диференціовані:
• Одиничні;
• Комплексні.
Одиничні - к - сно характерезує одну властивість. ( 90 - 95 %)
Комплексні - характерезує декількох властивостей.
Оденичні :
• Показники, що характер. якість за призначенням; (продуктивність, потужність)
• Показники надійності; (гарантія, термін надійного використання, термін зберігання.)
• Екологічні - характер. ступень шкідливого впливу на навкол. середовище, людину.
• Ергономічна - характер. відповідність техніко - експлуатаційного характер. виробу психологічним, фізіолагічним, вимогам працівників, споживачів.
• Естетичні - наскільки оригінальне оформлення виробу.
• Транспортабельність - перевезення продукції.
• Показники безпеки - рівень безпеки у експлуатації та споживанні.
• Якість технічних виробів.
2. Загальні:
• Частка сертифікованої продукції у загальному випуску.
• Частка продукції, що йде на експорт.
• Частка браку у загальному випуску.
• Кількість рекламацій ( скарг на якість виробу ).
Методи вимірювання якості:
• За способом отримання інформації:
• Методи реєстраційні - реєструють кількість рекламацій, що надійшли.
• Метод органо-ліптичний - інформація про якість ми отримали на основі аналізу органів відчуття людини. ( дотики, зору, слуху, нюху, смаку.).
• Розрахунковий метод - застосовуєтся при проектуванні засобів праці.
• Залежно від джерел отримання інформації про якість:
• Традиційний - дані отрмані від лабороторій.
• Експертний метод - створюєтся експертна комісія, яка робить експертну оцінку.• Соціологічний - визначення якості самими споживачами.
13.4.c-Стандартизація та сертифікація продукції. Система управління якістю
Стандартизація - процес розробки і затвердження стандартів.
Стандарт - не нормативний документ, у якому містиця правила, вимоги, нормативи до проектувальних виготовлень, споживання продукції.
Види стандартів:
• Міжнародні;
• Державні;
• Галузеві;
• С-ти п-в
• Технічні умови(ТУ)
Міжнародні стандарти розробляются міжнародною організацією стандартизації(УСО)
Міжнародні с-ти: серії 9001, 9002, 9003, 9004.
Державні стандарти розробляются на продукцію міжгалузевого призначення на вироби загального машиннобудівного застасування, продукції для населення.
Галузеві розповсюджені на галузь, розробляются на ту продукцію на яку нема державних стандартів.
С-ти п-ва на продукцію яку виробляе п-во.
Технічні умови розробляются на окремі види продукції, на які немає стандартів.
Сертифікація - встановлення відповідності продукції стандарту.
Сертифікація :
• Обов'язкова - 37 видів( електро технічна продукція, медикоменти, легка промисловість, будівельні матеріали, посуд, автомобілі, іграшки…)
УКР СЕПРО - система управління якості продукції.
Процес стандартизації та сертифікації в Україні огол. держ. комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації.
Система управління якістю (СЯ).
СЯ - система якості , яка здійснює управління якості.
СЯ виконує такі функції:
• Розробляє політику в області якості.
• Реалізує політику.
• Перевіряє та аналізує ефективність функціонування СЯ.
Коли на п-ві створюєтся СЯ, це означає, що на п-ві управління якістю здійснюєтся на всіх етапах створення продукції.
Управління якістю повинне забезпечити такі шляхи росту якості продукції:
• Технічні - проектування продукції;
• Організаційні - запровадження сучасних методів організації виробництва та контроль на всіх стадіях виготовлення продукції.
• Соціально-економічні - необхідно активізувати людський чинник, проведення правельної кадрової політики.
13.4.d-Штрихове кодування виробів
5 березня 1995р. Україна була прийнята до EAN international ( міжнародна асоціація товарної номерації).
Філіал в Україні: " EAN - Україна", який здійснює процеси по маркуванню продукції штриховим кодом.
Товари України - 482.
У 1996р. Кабмін затверджуе положення про маркування штриховим кодом у якому зазначено, що (з 1.01.97 по 1.01.99)
Сутність: нанесення кодової стрічки на поверхню товару. На його упаковку.
Кодова стрічка складается із штрихового коду у вигляді сукупності паралельно розташованих штрихів різних товшин та проміжків між ними.
Застосовуєтся штрих код EAN-13 та EAN - 8.
Штрикод EAN-13 дозволяє однозначно ідентифікувати країну виробника, самого виробника та товар.
EAN - 8 застосовуєтся тоді, коли недостатньо поверхні, який дозволяє визначити країну та сам товар.
Нанесення та зчитування кодової стрічки здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв.
Призначення - одназначна індентифікація.
Однозначна ідентифікація дозволила автоматизувати облік товарів при їх виготовленні складуванні, реалізації, автоматизувати касові операції.
36. 14.1-Загальна характеристика витрат та їх класифікація
Витрати можна поділити на три групи:
- витрати повўязані з основною діяльністю (поточні витрати);
- витрати, повўязані з інвестиційною діяльністю ( разові витрати);
- витрати на соціальний розвиток колективу.
Економічні витрати - всі виплати постачальникам за сировину і матеріали. Бувають зовнішні (явні) - виплати постачальникам, з/п, амортизація - бухгалтерські; внутрішні (неявні) - відображають витрати ресурсів, які належать власнику підприємства.
Усі витрати підприємства можна класифікувати за иакими ознаками:
а) Однорідність
- елементні (з/п, амортизація)
- комплексні (загально виробничі, тощо)
б) Спосіб обчислення на одиницю продукції
- прямі (основні) - це ті, які можна обчислити прямо на одиницю
- непрямі (накладні) - прямо не обчислюються, повўязані з усією діяльністю підприємства
в) Звўязок з обсягом випуску продукції
- постійні
- змінні (змінюються пропорційно і непропорційно)
Непропорційні:
- прогресуючі змінні витрати
- дегресуючі змінні витрати
2. Собівартість продукції. Види собівартості
Собівартість - грошовий вираз витрат, які здійснені на підготовку, випуск, реалізацію прдукції (робіт, послуг).
Види собівартості :
Планова; Фактична; Нормативна - відображає витрати, розраховані на основі нормативів; Кошторисна - відображає витрати на окремі вироби, на окреме замовлення.
- залежно від місця формування:
Технологічна; Цільова; Виробнича; Повна
3.Кошторис виробництва та його призначення
Кошторис - витрати підприємства, які повўязані з основною діяльністю за певний період ( незалежно від того будуть вони віднесені на собівартість чи ні).
Мета складання кошторису - визначення сукупних витрат.37. 15.2-Прибуток, його види, обчислення
Прибуток - це перевищення доходу над витратами, які були понесені для отримання доходу.
Види прибутку:
Валовий прибуток обчислюється так: доход від реалізації, зменшений на непрямі податки за
вирахуванням виробничих витрат.
Операційний прибуток - прибуток від операційної діяльності.
ОП = валовий прибуток+прибуток від інших видів діяльності за вирахуванням витрат адміністративних
і витрат на збут.
Чистий прибуток - загальний прибуток до оподаткування за вирахуванням податку на прибуток
(необхідно врахувати рез-ти надзв діяльності). ЧП залишається в повному розпорядженні
під-ства.
Маржа - валовий доход-змінні витрати.
38. 15.3-Чистий прибуток і його розподіл
Розподілений прибуток - та частинаприбутку, що буде виплачена акціонерам у вигляді дивідендів,
працівникам у вигляді заохочувальних виплат тощо.
Нерозподілений прибуток - на формування резервного фонду, розвиток під-ства
(інвестиційний фонд) (<=5% від ЧП)
39. 15.4-Рентабельність, її види обчислення
Рентабельність - відносний показник, що хар-зує прибутковість під-ства.
рентабельнісь=прибуток/витрати.
Види рентабельності:
1. Рентабельність застосованих рес-сів :
- рентабельність вир-ва
R=(Пзаг/(ОФсер + ОКнорм))*100%
ОФсер - середні основні фонди
ОКнорм - нормовані оборотні кошти
Пзаг - загальний прибуток
- рентабельність сукупних активів:
R=(Пзаг/Асук)*100%
Асук - сукупні активи
- рентабельність акціонерного капіталу:
R=(Пчисті/Какц)*100%
Пчисті - читсі прибутки
Какц - акціонерний капітал
- рентабельність власного капіталу:
R=(Пчисті/Квласн)*100%
- рентабельність оборотних коштів:
R=(Пчисті/ОКсер)*100%
- рентабельність робочої сили:
R=(Пзаг/Зар.плата)*100%
2. рентабельність окремих видів прод-ції:
R=(Преал/Собіварт. робіт і послуг)*100%
40. 15-Доход і прибуток підприємства
15.1-Доход і прибуток як показники фінансового результату.
Доход - це сукупність усіх надходжень, що отримало підприємство в результаті своєї діяльності.У сфері підприємницікої діяльності офіційно визнано, що доход, як показник фінансового результату - це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних та прирівняних до них витрат. При цьому визначаються такі види діяльності: звичайна, операційна і надзвичайна діяльність. Загальна величина доходу включає доход від :
- реалізації продукції, робіт, послуг
- реалізації матеріальних цінностей і майна ( матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів )
- позареалізаційних операцій ( здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту тощо )
Доход є валовий і чистий.
Прибуток - це перевищення доходу над витратами.
15.2-Прибуток, його види, обчислення
Прибуток - це перевищення доходу над витратами, які були понесені для отримання доходу.
Види прибутку:
Валовий прибуток обчислюється так: доход від реалізації, зменшений на непрямі податки за
вирахуванням виробничих витрат.
Операційний прибуток - прибуток від операційної діяльності.
ОП = валовий прибуток+прибуток від інших видів діяльності за вирахуванням витрат адміністративних
і витрат на збут.
Чистий прибуток - загальний прибуток до оподаткування за вирахуванням податку на прибуток
(необхідно врахувати рез-ти надзв діяльності). ЧП залишається в повному розпорядженні
під-ства.
Маржа - валовий доход-змінні витрати.
15.3-Чистий прибуток і його розподіл
Розподілений прибуток - та частинаприбутку, що буде виплачена акціонерам у вигляді дивідендів,
працівникам у вигляді заохочувальних виплат тощо.
Нерозподілений прибуток - на формування резервного фонду, розвиток під-ства
(інвестиційний фонд) (<=5% від ЧП)
15.4-Рентабельність, її види обчислення
Рентабельність - відносний показник, що хар-зує прибутковість під-ства.
рентабельнісь=прибуток/витрати.
Види рентабельності:
1. Рентабельність застосованих рес-сів :
- рентабельність вир-ва
R=(Пзаг/(ОФсер + ОКнорм))*100%
ОФсер - середні основні фонди
ОКнорм - нормовані оборотні кошти
Пзаг - загальний прибуток
- рентабельність сукупних активів:
R=(Пзаг/Асук)*100%
Асук - сукупні активи
- рентабельність акціонерного капіталу:
R=(Пчисті/Какц)*100%
Пчисті - читсі прибутки
Какц - акціонерний капітал
- рентабельність власного капіталу:
R=(Пчисті/Квласн)*100%
- рентабельність оборотних коштів:
R=(Пчисті/ОКсер)*100%
- рентабельність робочої сили:
R=(Пзаг/Зар.плата)*100%
2. рентабельність окремих видів прод-ції:
R=(Преал/Собіварт. робіт і послуг)*100%
41. Доход і прибуток підприємства
1. Доход і прибуток як показники фінансового результату.Доход - це сукупність усіх надходжень, що отримало підприємство в результаті своєї діяльності.У сфері підприємницікої діяльності офіційно визнано, що доход, як показник фінансового результату - це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних та прирівняних до них витрат. При цьому визначаються такі види діяльності: звичайна, операційна і надзвичайна діяльність. Загальна величина доходу включає доход від :
- реалізації продукції, робіт, послуг
- реалізації матеріальних цінностей і майна ( матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів )
- позареалізаційних операцій ( здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту тощо )
Доход є валовий і чистий.
Прибуток - це перевищення доходу над витратами.
2. Прибуток, його види та обчислення
Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково- технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання прибутку, або принаймні стабілізувати його величину на певному рівні.
Є такі види прибутку:
а) валовий ( прибуток, обчислений від реалізації). Він обчислюється так:
ВП=В - НП - ВВ, де В -виручка, НП - непрямі податки, ВВ - виробничі витрати
б) операційний прибуток
ОП=ВП+Пін -АВ - ЗВ , де Пін - прибуток від інших видів діяльності, АВ - адміністративні витрати, де ЗВ - збутові витрати.
в) прибуток від звичайної діяльності до оподаткування ( загальний прибуток до оподаткування ).
г) чистий прибуток
ЧП=ЗП - ПДВ, де ЗП - загальний прибуток.
3. Чистий прибуток і його розподіл на підприємстві.
Чистий прибуток залишається в повному розпорядженні підприємства і розподіляється так:
на повернення боргів і сплату процентів за довгостроковий кредит, на розподілений прибуток, на нерозподілений прибуток, на виплати акціонерам, на виплати персоналу підприємства, на інвестиційні потреби, на резервний фонд та ін.
Розподілений прибуток - це та його частина, що піде за межі підприємства і буде виплачена акціонерам у вигляді дивідентів.
Нерозподілений прибуток - йде на формування резервного фонду ( менше 5-ти % від чистого прибутку), на розвиток підприємства.
4. Рентабельність, її види та обчислення.
Рентабельність - це відносний показник, він характеризує результативність. В загальному випадку - це відношення прибутку до витрат. Є такі види рентабельності:
1) рентабельність застосованих ресурсів
а) рентабельність застосованих засобів виробництва
R= П\( ОФсер+ОбКнорм),
де П - валовий прибуток за рік, ОФсер - середня величина основних фондів за рік, ОбКнорм - сер. величина нормованих оборотних коштів за рік
б) рентабельність сукупних активів
R =П\Асук,
де Асук - середня сума активів балансу підприємства
в) рентабельність акціонерного капіталу
R=Пч\Кв,
де Пч - чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за кредит, Кв - власний капітал
г) рентабельність оборотних коштів
R =П\ОбК ,
де ОбК - оборотні кошти
д) рентабельність праці
R=П\Ф,
де Ф - фонд оплати праці
2) рентабельність продукції
R=П\СБ ,
де СБ - повна собівартість реалізованой продукцї
3) рентабельність певного виробу
Ri =(Цi -Сi)\Сi,
де Цi і Сi -відповідно ціна і собівартість i- го виробу
Витрати і собівартість
1. Загальна х-ка витрат та їх класифікація
Витрати діляться на з групи:
1) В-ти пов'язані з основною діяльністю (поточні)
2) В-ти пов'язані з інвестиційною діяльністю
3) В-ти на соціальний розвиток колективу
Економічні в-ти - це в-ти на сировину, матеріали. Вони діляться на внутрішні і зовнішні.
Всі в-ти підприємства можна класифікувати за такими ознаками:
1)однорідність : елементні ( характеризують один вид в-т ) і комплексні
2)спосіб обчислення на одиницю продукції :
-- прямі ( основні ) - можна прямо обчислити на одиницю продукції
-- непрямі ( накладні ) - неможна прямо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з усією діяльністю підприємства
3)зв'язок з обсягом випуску продукції : постійні і змінні
Є ще граничні витрати, які характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва
С= с\n, де
с - приріст загальних витрат, n - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру
42. ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ
Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший —
показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання
в цілому і окремих видів основних фондів .Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху,
технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь
ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких
з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням
абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношення обсягу вибуття
основних фондів до Їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. Тому визнання
коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення
характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих
основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів
не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, але й
передачу повної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності
відтворення основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття
і введення в дію за певний період часу); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного
коефіцієнту вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками
узагальнення і охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст
яких нечітко відображений у їх назві, характеризують ось що:
-- коефіцієнт змінності роботи устаткування -- відношення загальної кількості відпрацьованих машино- змін за добу до числа
встановленого устаткування;
-- напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції в розрахунку на одиницю
устаткування (загальної або виробничої . площі);
-- коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю
часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
Серед показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на
практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна
визнати досконалим, оскільки не враховує внутрізмінні втрати робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності
методологічно правильніше обчислювати виходячи з коефіцієнту використання календарного фонду часу і максимальної
змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже при коефіцієнті використання
календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).
До узагальнюючих показників відносять фондовіддячу і фондомісткість:
--фондовіддача--відношення товарної або чистої продукції до середньорічної вартості основних фондів;
--фондомісткість -- обернений показник до фондовіддачі.
43. НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ
Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства ринковій економіці є ефективне використання його
власних так званих нематеріальних ресурсів.
Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна -приносити економічну користь протягом відносно
тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобуванням доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. До них відносяться об'єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження .
Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів. Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об'єктів цієї власності належать: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки та знаки обслуговування.Інтелектуальна власність являє собою юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти Інтелектуальної діяльності. До об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури і мистецтва, програмні продукти тощо. Нематеріальні ресурси здатні відігравати суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно удосконалювати можливості щодо пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому випадку може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власнику виключне право використання певного технічного досягнення і тому забезпечує йому певні конкурентні переваги. Зареєстроване найменування місця знаходження товарів завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність його власника.
ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Інтелектуальна власність, що є важливим видом нематеріальних ресурсів підприємства, повязана з його інформаційною системою, з інформацією взагалі як особливим та специфічним суспільним ресурсом.
Логіка розвитку виробничих сил зумовила появу посередника, який зосереджує у себе інформацію про різні сторони виробничої діяльності і перерозподіляє її відповідно до потреб того чи іншого споживача. Це означає, що така функція відокремлюється від наукової творчості і виробництва та стає самостійним видом діяльності, який має свої власні ознаки.
Інформаційна діяльність — це сукупність процесів одержання інформаційних матеріалів, їх обробки, зберігання, використання та поширення. Її результатом є створення специфічного інформаційного продукту, який відрізняється від продуктів наукової діяльності і інших первинних документів змістом і якістю наявної в них інформації. Якщо наукові публікації вміщують якісно нову інформацію, створену в процесі творчого мислення, то інформаційні продукти таких нових даних не містять, а являють собою стислий виклад основного змісту нагромадженої інформації. Процеси створення, збору, зберігання, обробки та передачі інформації за допомогою сучасної обчислювальної техніки і систем комунікації називаються інформаційною технологією.
Інформація є об'єктом права власності громадян, юридичних осіб і держави. Це право виникає на підставі: її створення власними силами і за свій рахунок; договору на створення інформації; договору на передачу права власності на інформацію іншим особам. Право власності на інформацію обумовлює виникнення товарних відносин між суб'єктами, що займаються інформаційною діяльністю, та споживачами інформаційної продукції. Найважливішими об'єктами інтелектуальної власності, що пов'язані з інформаційною діяльністю та формують нематеріальні активи підприємства, е програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань.
Програмне забезпечення — це сукупність програм, які використовуються у роботі з ЕОМ. Кожна така програма задає алгоритм рішення певної задачі у формі, що сприймається ЕОМ. У відповідності з завданням і функціями, що виконуються різними елементами програмного забезпечення, його поділяють на загальне та спеціальне.
Загальне програмне забезпечення — це способи спілкування користувача з ЕОМ, тобто програми, що необхідні для організації обчислювального процесу. До його складу входять програми тестування, системи проектування та операційні системи.
Спеціальне програмне забезпечення являє собою сукупність програм, орієнтованих на рішення задач певного конкретного класу. Воно може бути організоване у вигляді пакетів прикладних програм або бібліотеки стандартних програмних модулів, які дозволять обчислювати прикладні задачі, не вдаючись до програмування.
Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність рішення все більш складних задач обумовлюють постійне зростання кількості та витрат на створення програмних продуктів. По відношенню до технічних засобів ЕОМ вартість програмного забезпечення невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин. Тому
програмні продукти підлягають правовій охороні, на них поширюються авторські права.
Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання інформації, а також самих даних (інформаційних одиниць), що відповідним чином систематизовані та сконцентровані у певному місці (в пам'яті ЕОМ, бібліотеці, каталогах, картотеках тощо). Банки даних є найважливішою складовою частиною інформаційних систем. З банком даних в процесі його створення та експлуатації взаємодіють користувачі різних категорій. Ядро банку даних становить база даних.Базою даних називається іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об'єктів та їх взаємовідношення. Особливості організації бази даних дають змогу використовувати одну й ту ж саму інформацію для розв'язання різних задач. Функціонування -бази даних забезпечується сукупністю мовних та програмних засобів, що називається системою управління базою даних. За допомогою системи управління здійснюється доступ до інформації, відбор та видобування її певної частини, редагування та видача у Відповідності з запитами споживачів. Діяльність більшості організацій, що створюють бази даних, спрямована на задоволення на комерційній основі потреб споживачів у економічній, фінансовій, науково-технічній та інших видах інформації.
База знань — це сукупність систематизованих основополагаючих відомостей, що відносяться до певної галузі знань і зберігаються у пам'яті ЕОМ. При цьому передбачається, що обсяг бази знань є достатнім для вирішення певного кола теоретичних та практичних завдань. В цьому важливому елементі інформаційної системи виділяють дві відносно самостійні частини. У першій з них зберігаються знання про предметну галузь та способи роботи з нею у вигляді відповідних законів, стверджень, співвідношень та процедур, у другій — конкретні факти, що описують саму галузь. Саме ці факти використовуються для означення інформації, що містить в собі перша частина бази знань.
База знань є подальшим розвитком бази даних. На відміну від даних, для яких характерна фіксована внутрішня структура, знання мають гнучку структуру. Це дозволяє в процесі використання бази знань не тільки реєструвати інформацію, але і виконувати з нею логічні операції, тобто описувати факти, закони і співвідношення, що стосуються певної фіксованої. події. наприклад, продуктом використання бази знань може бути логічна комбінація типу "ситуація-дія".
Банк Знань можна розглядати як сховище знань, у якому окрім самої інформації та відповідного опису, знаходяться засоби, за допомогою яких здійснюється їх накопичення, збереження, оновлення та використання, а також засоби управління всіма цими процесами.
44. Необхідними умовами нормального перебігу Виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.
В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
— ремонт технологічного, енергетичного, транспортного - та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;
— забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;
— переміщення вантажів та виконання вантажно- розвантажувальних робіт;
- забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
- забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.
До системи технічного обслуговування виробництв входять підрозділи, що здійснюють названі функції.
РЕМОНТНЕ ГОСПОДАРСТВО
Ремонт — це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової дієспроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання та модернізацію діючого.
За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкований головному механіку. Децентролізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів.
Змішана форма організації ремонту поєднує у собі централізовану та децентралізовану: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин та нестандартного устаткування -- персонал ремонтно-механічного цеху.В залежності від того, як визначаються, потреби у ремонтних роботах, розрізняють систему планово-попереджувального ремонту та систему ремонту за результатом технічної діагностики.
Суть системи планово-попереджувального ремонту полягає у тому, що всі запобіжні заходи та ремонти устаткування здійснюються за встановленими попередньо нормативами. Після відпрацювання кожним верстатом певної, визначеної нормативами кількості годинпроводять його огляди та планові ремонти, черговість та послідовність яких залежить від призначення верстата, його конструктивних особливостей, умов експлуатації. Визначення обсягів та типів ремонтних робіт в системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану обладнання. Кожна з наведених систем має свої переваги та недоліки. Перша з них забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування, а друга — є значно дешевша.
Система планово-попереджувального ремонту найбільш Поширена на вітчизняних підприємствах. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування устаткування, його періодичних планових ремонтів та модернізацію.
В процесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефекти устаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюється заміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежності від обсягу, складності та терміні проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється , для гарантованогозабезпечення дїєспроможності устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі
частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування під навантаженням. Модернізація — це процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змій.
Регламентація ремонтних робіт в системі планово- попереджувального ремонту здійснюється за допомогою декількох нормативів. Головними з них є:
1) ремонтний цикл — проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та
першим капітальним ремонтом;
2) міжремонтний період — проміжок часу роботи устаткування між двома суміжними (черговими) ремонтами;
3) структура ремонтного циклу — перелік- та послідовність планових ремонтів та процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
4) категорія складності ремонту — показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи іншого верстата у порівнянні з трудомісткістю аналогічного ремонту еталонного верстата.
ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
Інструментальне господарство - це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею
на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види ріжучого, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, пресформи, різноманітні пристрої. Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному — 10-15%, а у дрібносерійному та одиничному — 5% вартості устаткування. Питома вага цих витрат у собівартості продукції складає відповідно 8-15%, 6-8% та 1,5-4%.
Підрозділи, що входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається постачанням інструментів та пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, та проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт та відновлення спеціальної оснастки та інструменту загального користування. Весь придбаний, виготовлений і відремонтований власними силами інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, зберігання, облік та видача цехам-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони отримують від центрального інструментального складу
технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають та передають до центрального складу відпрацьований та зношений інструмент.
Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальнийвідділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху. Процес управління інструментальним господарством підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; організацію експлуатації інструменту.Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або - виріб. В одиночному та дрібносерійному
виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстато-годин роботи даного устаткування).
Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.
В комплекс робіт по експлуатації технологічної оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації.
ТРАНСПОРТНЕ ГОСПОДАРСТВО
Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням великої кількості різноманітних вантажів: сировини, матеріалів, палива, готової продукції, відходів. В перебігу виробничого циклу всі ці вантажі зазнають багаторазових переміщень. На кожну технологічну операцію припадає декілька транспортних операцій. Це обумовлює значні витрати на транспортне обслуговування, чітка організація якого і забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.
Комплекс підрозділів підприємства, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство.Склад транспортного господарства підприємства залежить від характеру продукції, що виготовляється, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організуються спеціалізовані цехи
залізничного, автомобільного та водного транспорту.На середніх та малих підприємствах створюється єдиний транспортний цех, який об'єднує декілька дільниць за видами транспорту.Транспортне господарство підприємства очолює начальник
транспортно-технологічного Відділу. До складу цього відділу входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари. Відділ здійснює загальне керівництво транспортним господарством підприємства, відповідає за організацію перевезень згідно з розробленими планами і графіками, профілактичне обслуговування транспортних засобів та оперативне, управління заводським транспортом.
Вся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового та внутрішньоцехового. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, портами, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.
Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів по території підприємства між його цехами, службами, складами. Управління зовнішнім та міжцеховим транспортом покладено на начальника транспортного відділу або начальника транспортного цеху. Внутрішньоцеховий транспорт , призначений для виконання транспортних операцій в межах окремого цеху. В
у свою чергу він поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, лініями) та
міжопераційний (забезпечує зв'язок між окремими робочими місцями). Управління внутрішньоцеховим транспортом є функцією керівників відповідних цехів.
В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.
В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік — це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу.
Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.
Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів й перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.Планування роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість й транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажо-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства. Календарні плани встановлюють завдання на місяць, добу, зміну і
складаються за окремими транспортними маршрутами. В календарних планах вказуються види вантажів, пункти відправки та прийняття, час початку і закінчення перевезень.
ЕНЕГРЕТИЧНЕ ГОСПОДАРСТВО
Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома вага витрат на енергію в структурі
собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого. функціонування енергетичного господарства підприємства. До складу різних видів енергетичного господарства входять: електросилового — понижуючі підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні
мережі, акумуляторне господарство; теплосилового — котельня, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація; газового — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; Пічного — нагрівальні та термічні печі; слабкострумового — власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо; енергоремонтного — ремонт, модернізація та догляд за різним енергоустаткуванням. Керівництво енергетичним господарством при значних обсягах споживання енергії здійснюється головним енергетиком. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладено на відділ головного енергетика, енергетичний цех (цехи), відповідні дільниці та лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковане головному механіку.
В основі організації енергетичного господарства лежать розрахунки планового та звітного енергетичного балансів підприємства.Розробка планового енергетичного балансу має на меті: по-перше, визначення потреби-підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу); по-друге, обгрунтування шляхів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, отримання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (приходна частина балансу).
Процес складання витратної, частини балансу передбачає: розрахунки потреб основного та допоміжного виробництва підприємства у паливі та енергії, у тому числі на опалення, вентиляцію, освітлення, господарсько-побутові та невиробничі потреби; визначення припустимих втрат енергії у внутрішніх мережах. .Розробка приходної частини-балансу включає визначення виробничих потужностей власних генеруючих установок, потреб у паливі різних видів за їх нормами, проектування режимів роботи власних генеруючих установок. Звітний енергетичний баланс призначений для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства та для контролю використання енергоресурсів. Він також є базою для розробки заходів щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.
СКЛАДСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Умовою безперервного перебігу виробничого процесу на підприємстві є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а - також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного - виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство. Окрім зберігання на складах підприємства виконується комплекс робіт по підготовці матеріалів до виробничого споживання. Структура складського господарства формується під впливом кількох факторів, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються, , тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва. Різні Види складів підприємства призначені для: Матеріальні —.зберігання
запасів матеріалів, сировини, палива, комплектуючих та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні; вони підпорядковані відділу матеріально-технічного постачання виробничі - зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносяться також центральний інструментальний склад, інструментально-роадавальні комори у цехах, склади запасних частин та устаткування; збутові — зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають
реалізації; вони підпорядковані відділу збуту підприємства.Організація складського господарства передбачає і приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів. Завоз матеріалів на склади підприємства здійснюється згідно з перативними планами відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню Кількісне приймання передбачає перевірку відповідності кількості, обсягів та номенклатури матеріалів записам у супроводжуючих документах. Якісне приймання має за мету встановленням відповідності отриманих вантажів технічним умовам, стандартам, зразкам та іншим вимогам, що обумовлені договорами постачання.
Розміщення та зберігання матеріальних ресурсів на і складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного, певного місця його зберігання. За партіонново способу розміщення кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, повинна зберігатися окремо від попередніх надходжень. Комплектне є різновидом сортового і передбачає розміщення матеріалів за комплектами, що відпускаються у виробництво.
Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення або дільниці складів. Видача матеріали зі складів здійснюється в межах ліміту, який розраховується відділом постачання, виходячи а виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.
Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний). У кожній картонці вказують номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марку, сорт, одиницю виміру та ціну, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За її допомогою розраховуються залишки матеріалів, які й порівнюються з нормами встановленого запасу зберігання та лімітами.