Поняття і напрямки діяльності підприємства

1.Поняття і напрямки діяльності підприємства.

2.Правові основи функцонування підприємства.

3.Класифікація підприємств.

4.Добровільні об’єднання підприємств.

5.Сучасний ринок: суттєва характеристика, функції, структуризація.

6.Інтегровані фактори макросередовища.

7.Франчайзинг: суттєва характеристика, функції.

8.Факторинг: суттєва характеристика, функції.

9.Міжнародний бізнес: поняття, суб’кти, типи і види.

10. Сутність, об’єктивна необхідність і функції управління.

11. Методи управління діяльністю підприємств.

12. Поняття і типи організаційних структур упрвління сучасними підприємствами.

13. Персонал підприємства: поняття, класифікація і структура.

14. Методи визначення окремих категорій персоналу.

15. Сучасна система управління персоналом підприємтва.

16. Конкурсно-контрактна система найму працівників фірми.

17. Виробничі фонди підприємства.

18. Оцінка, класифікація і структура оновних фондів.

19. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

20. Амортизація та фонди відтворення основних фондів.

21. Визначення та елементний склад оборотних фондів.

22. Поняття, види і суттєва характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.

23. Нематеріальні активи підприємства: поняття, елементний склад, оцінка і строки зношування.

24. Поняття, склад і структура інвестицій.

25. Різновиди і структура реальних (виробничіх) інвестицій.

26. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень.

27. Поняття і змістовна характеристика інноваційних процесів.

28. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрямки.

29. Суть, об’єкти і тенденції організаційного прогресу.

30. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

31. Загальне поняття, види і чинники фрмування виробничої потужності.

32. Методи нормування витрат матеріальних ресурсів.

33. Поняття та основні елементи виробничого процесу.

34. Принципи раціональної організації виробничого процесу.

35.Типи виробництва та їх характеристика.

36. Методи організації виробництва.

37.Суспільні форми організації виробництва.

38.Поняття, види і значення інфраструктури.

39.Ситема технічного обслуговування.

40.Методи планування діяльності підприємства.

41.Сутність стратегічного планування.

42.Методи вибору стратегії.

43.Різновиди стратегії розвитку підприємства.

44.Бізнес-план: сутність та структура.

45.Державні контракти і замовлення.

46.Система оподаткування підприємства.

47. Маркетинг: поняття, види і основні функції.

48.Організація маркетингової діяльності на підприємстві.

49.Суттєва характеристика та показники якості продукції.

50.Стандартизація та сертифікація прдукції(послуг).

51.Методи оцінки якості прдукції.

52.Продуктивність праці, методи її визначення та чинники зростання.

53.Мотивація трудової діяльності: суттєва характеристика і види.

54.Можливі моделі мотивації трудової діяльності.

55.Формиі системи оплати праці працівників.

56.Системи у часті працівників у прибутках.

57.Поняття і склад собівартості продукції.

58.Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.

59.Цінова політика: поняття і різновиди.

60.Методи визначення цін на продукцію в умовах ринкових відносин.

61.Фінансова діяльність підприємтсва: завдання, зміст, форми.

62.Дохідність, прибутковість і рентабельність виробництва, особливості їх обчислення

63.Діагностика фінансово-економічного стану підприємства.

64.Суттєва та змістовна характеристика видів ефективності виробництва.

1. Підприємство і мета його діяльності.

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.

Головні напрямки діяльності:

- вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз (комплексне дослідження ринку, рівня конкурентноспроможності і ціни на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства).

- інноваційна діяльність (охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.- виробнича діяльність (обгрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічниими ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі графіків випуску продукції).

- комерційна діяльність (реклама, організація збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, стимулювання покупців).

- післяпродажний сервіс (гарантійне обслуговування, пуско-налагоджувальні роботи, забезпечення запчастинами тощо).

До інтегрованих напрямків відносяться:

- економічна діяльність (стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна та фінансова діяльнсть тощо).

-соціальна діяльність.

1.Правові основи функцонування підприємства.

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.

Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

2.Класифікація підприємств.

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).

4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства).

5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна цілісність (голловні, дочірні, асоційовані, філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

Існують також добровільні об’єднанн підприємств:

1)асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне об’єднання господарчих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

36. Методи організації виробництва.

Є два метода організації виробництва: потоковий і непотоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

-на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування

-робочі місця розташовані однотипними робочими групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій.-предмети праці у процесі обробки переміщуються складними маршрутами, внаслідок чого існують великі перерви між операціями. Непотоковий метод має наступні модифікації: одинично-технологічний, партійно-технологічний, предметно-груповий.

Потокове виробництво – високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки:

-за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань.

-робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу

-технологічний процес має високу коопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій.

-предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими партіями згідно з ритмом роботи.

38. Поняття, види і значення інфраструктури.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:

-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства

-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах

-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:

-заклади громадського харчування

-установи охорони здоров’я

-спортині споруди

-заклади освіти, культури та відпочинку

-житлово-комунальне господарство.

39. Ситема технічного обслуговування.

В рамках системи технічного обслуговування на підприємстві виконуються такі функції:

-ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування

-забезпечення робочих місць інструментом

-переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

-забезпечення електрикою і тепловою енергією, паром, газом тощо.

-забезпечення сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом.

Досистеми технічного обслуговування входять наступні підрозділи:

1.ремонтне господарство. Здійснює технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, модернізацію. Містить такі підрозділи:

-відділ головного механіка

-ремонтно-механічний цех

-ремонтно-будівельний цех

-цехові ремонтні бази

2.інструментальне господарство. Це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком. Містить такі підрозділи:

-інструментальний відділ

-інструментальний цех

-центральний інструментальний склад

-цехові інструментально-роздавальні комори

3.транспортне господарство. Займається перевезенням та вантажно-розвантажувальними роботами. Містить такі підрозділи:

-транспортно-технологічний відділ

-транспортний цех

4.енергетичне господарство. Містить такі підрозділи:

-відділ головного енергетика

-господарства: електросилове, теплосилове, газове, пічне, слабкострумове.

5.складське господарство. Утворюється сукупністю складів підприємства. Містить такі підрозділи:

-матеріальні склади

-виробничі склади

-збутові склади

40. Методи планування діяльності підприємства.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування здійснюється за допомогою різних методів, які класифікуються за певними ознаками. Розглянемо їх:

Ознака: вихідна позиція для розробки плану.

Методи: ресурсний (враховує ринкові умови господарювання та наявні ресурси, застосовується при монопольному становищі), цільовий (використовується приконкурентній боротьбі, враховує потреби ринку, попит на продукцію).

Ознака: принципи визначення планових показників.

Методи: екстраполяційний (визначає проміжні та кінцеві значення планових показників, на основі цих показників в минулому, припускають збереження їх в майбутньому), інтерполятивний (за цим методом підприємство встановлює цілі для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники).

Ознака: спосіб розрахунку планових показниківМетоди: спробно-статистичний (використання фактичних статистичних данних за попередні роки), чинниковий (планові значення показників визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників), нормативний метод (планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді).

Ознака: узгодження ресурсів та потреб.

Методи: балансовий (суть – розробка спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких – напрямки витрати ресурсів, в іншій – джерела їх надходження), матричний ( побудова моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками).

Ознака: варіантність плану.

Методи: одноваріантний (інтуїтивний), поліваріантний, економічно-математичний ( застосування економічно-математичного моделювання).

Ознака: спосіб виконання розрахункових операцій

Методи: ручний, механізований, автоматичний

Ознака: форма подання планових полказників

Методи: табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний.

41. Сутність стратегічного планування.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства. Першим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей. Основна загальна ціль підприємства – це його місія. На основі її формуються стретегічні цілі підприємства. Після визначення місії починається діагностичний етап стратегічного планування, першим та найбільш важливим етапом якого є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Далі йде вибір генеральної стратегії, потім аналіз стратегічних альтернатив, розробка функціональних та ресурсних субстратегій. Кінцевим єтапом є впровадження, контроль та оцінка результатів.

42. Методи вибору стратегії.

Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи: перша – в умовах монопрофільної діяльності або при вузькій гамі продуктів; друга – при девірсифікованому виробництві.

Методи однопродуктивного аналізу:

- метод PIMS. В основі методу лежить моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства (зокрема рентабельність капіталовкладень,валовий прибуток). Враховує дію як зовнішніх так і внутрішніх чинників.

- метод кривих освоєння. Будується на залежності розмірів витрат на виробництво від його обсягу, відображує вплив лише внутрінніх чинників.

- Метод циклу життя виробу (товару). За період свого існування кожен виріб проходить, як правило, чотири стадії: впровадження, зростання, зрілість, спад. Перед прийняттям певної стратегії проводиться аналіз стадії життєвого циклу виробу. Для кожної стадії визначаються приорітетні стратегічні напрямки та дії.

Практично всі методи портфельного аналізу є матричними. Їх використання проходить за однаковою схемою: будується матриця, на одній осі якої розміщуються оцінки перспектив розвитку ринку, на другій – оцінка конкурентноспроможності відповідного стратегічного центру господарювання (СЦГ). Визначаються місії та цілі кожного СЦГ, генеральна стратегія та її субстратегії. Стратегічні плани кожного СЦГ оцінюються центральним апаратом управління і визначаються основні показники стратегії підприємства вцілому. Найбільш розповсюджені методи: БКГ, Мак-Кінсі тощо.

43. Різновиди стратегії розвитку підприємства.

Види базових стратегій:

- стратегія зростання (виражає наміри підприємства збільшити обсяги продаж, прибутку, капіталовкладень тощо.)

- стратегія стабілізації (діяльність підприємства в умавах відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку).

- стратегія виживання (оборонна стратегія, що застосовується за умови глибокої кризи діяльності підприємства).

В рамках вибраної базової стратегії можливі декілька напрямків дій, які прийнято називати стратигічними альтернативами. Реалізація базової та альтернативної стратегій забезпечується подальною їх конкретизацією та розробкою функціональних та ресурсних субстратегій.

До функціональних субстратегій відносять:

- стратегію науково-дослідних та експерементально-впроваджувальних робіт;

- виробничу стратегію;

- маркетингову стратегію;

До стратегій ресурсного забезпечення відносять:

-кадрів та соціального розвитку;

-технічного розвитку;

-матеріально-технічного розвитку;

-фінансову;

-організаційну;

-інвестиційну;

Субстратегії є органічною складовою частиною єдиного цілого – загальної стратегії розвитку підприємства.

45. Державні контракти і замовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету та поповнення державного резерву. При цьому оплата поставок продукції гарантується державою. Фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками в межах бюджетних коштів, передбачених на ці цілі. Тому обсяги поставок продукції повинні бути збалансовані з можливостями державного бюджету.За своїм змістом державний контракт визначає права та обов’язки сторін при виконанні поставок продукції і може мати такі розділи: загальний, фінансово-економічний, науково-технічний, і соціальний.

Державне замовлення слід вважати засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитьної продукції, розвитку пріорітетних галузей народного господарства, впровадження нових технологій, розв’язання соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава надає певні пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами. Фінансування державних замовлень здійснюється за рахунок власних коштів підприємств.

До державного замовлення включається певна сукупність видів продукції (робіт, послуг), перелік яких визначається Кабміном.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладення прямих договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями.

46. Система оподаткування підприємства.

Податкова система – це сукупність податків, що справляються у державі, форм і методів їх побудови і стягнення, а також відповідних державних органів, які практично займаються управлінням цієї специфічної діяльності.

Визначними рисами податкової системи держави мають слугувати:

1)пряма пропорційна залежність відрахувань у бюджет від доходів суб’єктів господарювання.

2)Поєднання централізованого управління рівнями оподаткування з гнучкістю.

3)Рівність умов оподаткування для підприємств, організацій та фізичних осіб;

4)Ясність та визначеність умов вилучення податків, їх достатньо довготривала дія;

5)Цілеспрямований стимулюючий вплив податкової системи на макроекономічні процеси.

Серед усіх податків, які діють на території України основними є:

-податок на добавлену вартість (являє собою частину новоствореної вартості, що сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. Платниками цьго податку є національні і іноземні суб’єкти підприємницької діяльності, які знаходяться на території України. Проте існують певні категорії, які не оподатковуються.)

-податок на прибуток (об’єктом оподаткування слугує валовий прибуток підприємства, зменшений на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів та пойової участі в діяльності інших господарюючих об’єктів або валовий доход).

-Акцизний збір (це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до їх ціни).

-Податок на експорт та імпорт (форма вилучення в доход держави чистого прибутку, утвореного в наслідок відмінностей у цінах на товар який ввозиться або вивозиться;

-Мито (справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України.)

-Плата за землю

-Екологічний податок (за завдання шкоди довкіллю).

47. Маркетинг: поняття, види і основні функції.

Маркетинг – це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб в його продукції (послугах) за допомогою обміну з метою одержання прибутку. Маркетинг виконує такі функції:

-вивчення ринку, його структури, аналіз і прогнозування попиту;

-вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;

-Визначення номенклатури іасортименту продукції для ринку;

-Розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

-Реклама, збут і його стимулювання;

-Політика ціноутворення.

Об’єктом маркетингу є комплекс, що складається з елементів: потреби – товар – ціна – реклама – збут.

Відомо п’ять концепцій маркетингу:

-виробнича (передбачає спрямування головних зусиль на удосконалення виробництва і мобілізацію внутрішніх резервів з метою розширення обсягу виробленої продукції і зниження її вартості).

-продуктова (увага акцентується наполіпшенні споживчих параметрів виробів, підвищення якості і завдяки цьому забезпечується належний збут продукції).

-комерційна (для забезпечення належного збуту активізується в першу чергу робота комерційних служб: працівників реклами, агентів по збуту продавців тощо).

-індивідуального маркетингу (орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців, їх найкращого забезпечення).

-соціального маркетингу (приймає до уваги потреби та інтереси передусім перспективного характеру: охорони навколишнього середовища, природних ресурсів, здоровя тощо).

48. Організація маркетингової діяльності на підприємстві.Організації виготовлення продукції повинно передувати реальне визначення попиту на даний товар (послугу). Найкраще це можна здійснювати шляхом додержання принципів маркетингу, систематичного проведення маркетингових досліджень.На підприємствах, що дотримуються стратегії і тактики маркетингу, застосовується такий основний принцип господарської діяльності: спочатку дізнатися, який товар і з якими споживчими властивостями, за якими цінами, у якій кількості та де саме хоче придбати потенційний покупець і леше потім планувати та організовувати його виробництво. В умовах ринкової економікки початковим і найбільш відповідальним етапом маркетингових досліджень є вивчення ринку відповідних видів продукції та виявлення попиту на неї у найближчі роки. Таку проблему мають вирішувати відділи маркетингу. (???)

49. Суттєва характеристика та показники якості продукції.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості – це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками. Оцінка якості передбачає визначення:

-абсолютного рівня якості (шляхом обчислення вибраних для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів)

-відносного (шляхом порівняння показників продукції з абсолютними показниками якості кращих аналогічних товарів).

-перспективного (враховує пріорітетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки).

-оптимального (тобто такого рівня, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною).

Показники якості продукції можна поділити на дві групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники; друга – загальні показники якості всього обсягу продукції яку виробило підприємство. В свою чергу диференційовані діляться на:

-одиничні (характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції).

-комплексні (характеризують декілька властивостей одиниці продукції одночасно).

50. Стандартизація та сертифікація прдукції(послуг).

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

-установлення вимог до якості готової продукції, сировини, матеріалів тощо.

-розвиток уніфікації та агрегатування продукції

-визначення норм, вимог, і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості.

-формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю.

-створення єдиної системи класифікації та кодування продукції.

Результати стандарттизації знаходять відображення у нормативно-технічній документації. Вона охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації:

-міжнародні стандарти ICO серії 9000 (найбільш жорстокі вимого)

-державні стандарти України (містять обов’язкові і рекомендовані вимоги).

-галузеві стандарти (розробляються на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти).

-технічні умови

-стандарти підприємств (розробляються підприємством за власною ініціативою).

Сертифікат – документ, що засвідчує високий рівень якості товару. На світовому ринку – це сертифікат відповідності вимогам ICO серії 9000. В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і довільну сертифікіцію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

51. Методи оцінки якості прдукції.

Для визначення рівня якості виготовлених або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів:

-об’єктивний (означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та приборних вимірювань, лабараторного аналізу).

-органоліптичний метод (грунтується на наслідках аналізу сприймання органами почуттів людини (зором, нюхом, слухом, смаком, дотиком) без застосування технічних вимірювальних та регестраційних засобів).

-диференційований метод (оцінка рівня якості передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або ж з базовими показниками стандартів (технічних умов)).

-комплексний метод (полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу).

52. Продуктивність праці, методи її визначення та чинники зростання.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.Методи вимірювання продуктивності праці:

-прямий (виробіток = обсяг продукції / чисельність працюючих).

-обернений (трудомісткість = тродовитрати в годинах (чисельність працюючих) / обсяг продукції).

Чинники зростання продуктивності праці:

-структурні зрушення у виробництві (змінювання питомої ваги окремих видів продукції та виробництв).

-підвищення технічного рівня виробництва (модернізація, впровадження систем машин, механізація та автоматизація, застосування прогресивних технологій).

-вдосконалення управління, організації виробництва та праці (раціональний розподіл, поліпшення економічних характеристик, збільшення реального фонду робочого часу тощо).

-збільшення обсягів виробництва (відносне зменшення чисельності персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва).

-галузеві фактори (збільшення робочого періоду у сезнних виробництвах, змінювання геологічних умов видобутку),

-введення та освоєння нових виробничих об’єктів (диверсифікаація виробництва).

53. Мотивація трудової діяльності: суттєва характеристика і види.

Мотивація – це процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що направлена на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Мотивація на рівні підприємства має базуватися на таких вимогах:

-надання рівних можливостей щодо зайнятості і службового просування.

-узгодження рівня оплати праці за її результатами та визнання особистого внеску у загальний успіх.

-захист здоров’я працюючих;

-можливість творчої реалізації працівника

-підтримка в колективіатмосфери довіри;

На практиці розрізняють такі види мотивації:

1.економічна (пряма)

-відрядна оплата

-почасова оплата

-премії за реалізацію

-участь у прибутках

-оплата навчання

-виплати за відсутність невиходів

2.економічні (непрямі)

-пільгове харчування

-доплати за стаж

-пільгове користування житлом, транспортом тощо

3.не економічні

-збагачення праці

-гнучкі робочі графіки

-охорона праці

-програми підвищення якості трудового життя

-просування за службою

-участь у прийнятті рішень на більш високому рівні

Крім згаданих вище видів мотивації існує її поділ на індивідуальну та групову, зовнішню та внутрішню тощо.

54. Можливі моделі мотивації трудової діяльності.

Мотивація – це процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що направлена на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Моделі мотивації грунтуються на певних теоріях. Це теорії:

1)справедливості

-зняття соціальної напруги шляхом дотримання принципів справедливості.

-порівняння особистих винагород з заохоченням інших людей які виконують аналогічну роботу.

-суб’єктивне визначення співвідношення винагороди та витрат праці.

2)очікування

-передбачуваний ступінь відносної вдоволеності отримуваною винагородою.

-очікування щодо співвідношення результатів та винагороди.

-очікування щодо співвідношення витрат праці та винагороди.

3)потреб

-самовиявлення

-поваги

-соціальні

-безпеки та захищеності

-фізіологічні

55. Форми і системи оплати праці працівників.

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі:

1.відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

Системи:

-пряма відрядна (заробіток дорівнює добутку кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції).

-непряма відрядна (заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються).

-відрядно-преміальна (заробіток працівника дорівнює сумі відрядного заробітку і премії).

-відрядно-прогресивна ( передбачає оплату роботи виконаної в межах плану за звичайними розцінками, а понад план – за підвищеними).

-акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).

2.Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами).

Системи:

-проста почасова оплата (заробіток дорівнює добутку годинної тарифної ставки і кількості відпрацьованих годин).-почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних результатів).

-за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

56. Системи у часті працівників у прибутках.

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства. Участь працівників у прибутках підприємств можна умовно поділити на дві групи систем:

1.за результатами загальної діяльності підприємства. Включає такі системи:

-оцінки заслуг (оцінка заслуг проходить за рядом факторів, для кожного з яких визначається система білів і для розрахунків оцінки на різних рівнях встановлюються відповідні норми).

-стимулювання конкретних обсягів робіт, об’ємів продаж тощо .

-в залежності від підродуктивності.

-преміальних виплат (бонусів).

-система колективного стимулювання (застосовується тоді, коли заохочення працівників можливелише на груповій основі).

1.на основі відносин власності. Включає наступні системи:

-система надання працівникам акцій “своїх” підприємств.

-співволодіння активами підприємства за посередництвом інвестиційних фондів.

-розповсюдження опціонів акцій.

57. Поняття і склад собівартості продукції.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить і рівень техніки, технології та організації виробництва. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. У собівартість продукції включаються витрати на:

-дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

-підготовка і освоєння нової продукції;

-виробництво, включаючи витрати на сировину, матріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

-обслуговування виробничого процесу і управління ним;

-збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо).

-розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину тощо);

-набір і підготовка кадрів;

-поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

58. Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).

-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).

-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).

-амортизація основних фондів.

-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

59. Цінова політика: поняття і різновиди.

Наиболее важным показателем для компании является цена , основная функция которой состоит в обеспечении выручки от продажи товаров. Политика цен представляет собой сознательной руководство деятельностью по установлению цен. Ценовая политика обычно заключается в логической увязке целей и возможностей, средств предприятия. Она включает основные принципы и правил, которые фирма стремится использовать в своей повседневной практике. В ценовой политике формируются общие подходы в ценообразовании фирмы, которые обуславливают выбор прикладной маркетинговой модели ценообразования, называемой обычно стратегией.(……)

60. Методи визначення цін на продукцію в умовах ринкових відносин.

Ціноутворення – складний процес, на який впливає ряд динамічних факторів. З урахуванням цих факторів і обставин вибирається метод ціноутворення. Відомі такі основні методи встановлення ціни:

-метод “собівартість + прибуток” (згідно з цим методом ціна обчислюється як сума собівартості продукції і величини прибутку в ціні. Наступний визначається за нормативом в процентах до собівартості або її частини. Величина цьго нормативу встановлюється підприємством, проте може бути обмежена державою);-метод “забезпечення фіксованого обсягу прибутку” (ціна ставиться у жорстку залежність від загального обсягу прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції).

-метод ціноутворення “за рівнем поточних цін” (“за рівнем конкуренції”) (полягає у том, що ціна розглядається і встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів. Собівартість за таких умов є величиною, щообумовлює рентабельність продукції при різних варіантах ціни, а не її безпосередньою базою).

-метод ціноутворення “за рівнем попиту” (полягає у тому, що ціна за допомогою продажу в різних сегментах ринку встановлюється на такому рівні, за якого попит задовольняє продавця (Приклад)).

61. Фінансова діяльність підприємтсва: завдання, зміст, форми.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства. Основні її завдання такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків.

Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на:

-внутрішнє ( за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна).

-зовнішнє ( внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові забов’язання, державні супсидії).

Існує і інший поділ: фінансування за рахунок власних і сторонніх коштів. До сторонніх коштів належать ті, які потрібно повертати, тобто борги. Всі інші кошти виступають, як власний капітал.

61. Дохідність, прибутковість і рентабельність виробництва, особливості їх обчислення.

Доход –це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Загальна величина доходу підприємства включає доход від:

-реалізації продукції, робіт, послуг (обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними витратами у собівартості реалізованої продукції).

-реалізація матеріальних цінностей і майна (це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію).

-позареалізаційних операцій (здача майна в аренду, товарний кредит, пайова участь у спільних підприємствах тощо).

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має тіж джерела, що і доход:

-прибуток від реалізації продукції (обчислюється якрізниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю.)

-прибуток від реалізації матеріальних цінностей обчислюється аналогічно доходу., тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

-прибуток від позареалізаційних операцій.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. На практиці найбільш вживаними є такі види рентабельності:застосованих (інвестованих) ресурсів, виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціанерного) капіталу, продукції, певного виробу.

63. Діагностика фінансово-економічного стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за данними балансу – підсумкового статистичного документу про наявність і використання коштів на певну дату. Баланс має дві частини: актив, який показує напрямки розміщення коштів, і пасив, що характеризує їх джерела. Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке у балансі поділяється на дві групи:

-фіксовані активи (це майно створена за рахунок довгострокових інвестицій, яке має тривалий термін обігу)

-поточні активи (включають мобільні елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року)).

Пасиви балансу поділяються на дві групи:

1.власний капітал

-внески власників підприємства при його організації або виручка від продажу акцій акціонерного товариства).

-акумульований прибуток, який утворюється внаслідок діяльності підприємства.

2.боргові забов’язання

-довгострокові

-короткостроковіСпіввідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовується для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними є ті, щохарактеризують ступінь заборгованості (обчислюється шляхом ділення боргових забов’язань на активи підприємства), ліквідності (відношення поточних активів і короткострокових забов’язань) та активності підприємства.

64. Суттєва та змістовна характеристика видів ефективності виробництва.

Ефективність виробництва – являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Існують різні класифікації ефективності. Виділяють наступні класифікації:

1.за наслідками

-економічний ефект (відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва).

-соціальний ефект (зводиться до скорочення робочого тиждня, збільшення нових робочих місць тощо)

2.за місцем одержання ефекту

-локальний (госпрозрахунковий) ефект (означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, внаслідок якої воно отримує зиск).

-народногосподарський ефект (спільний ефект у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг)).

3.за ступенем збільшення ефекту

-первісний ефект (внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів).

-мультиплікаційний ефект (повторення і примноження початкового ефекту)Має такі різновиди: дифузійний, стартового вибуху, супроводжувальних можливостей, акселерації, резонансний.

4.за метою визначення

-абсолютний ефект (характеризує загальну або питому його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу).

-порівняльний ефект (відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них).