Необхідність, функції та причини інституту банкрутства підприємства

Основною організаційною ланкою в Україні є підприємства. Їхні фінанси  це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємництва. Сьогодні перехід до ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно розвязувати проблеми фінвнсового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, зумовлює посилиння ролі фінансів у системі господарювання. До найважливіших завдань фінансів підприємств належить забезпечення стабільності економіки країни. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні фірм, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних і грошових фондів, призначених для споживання та накопичення. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо повязані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки як окремої організації, так і країни в цілому й управління нею.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний оборот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.

Тому обовязковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств

мають бути:

різноманітність форм власності;

свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

самофінансування підприємництва;

правове забезпечення правил економічної поведінки всіх субєктів підприємницької діяльності;

обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Так, підприємницька діяльність, яка є важливим інструментом в економіці країни, повинна мати раціонально організовані фінанси для сприяння підвищенню ефективності виробництва, визначення фінансоваго стану і платоспроможності підприємства.

Отже, тема курсової роботи є дуже актуальною на сьогоднішній час і мета її полягає в тому, щоб висвітлити необхідні умови і порядок створення певного виду підприємства, а також умови і дії для припинення його діяльності ( реорганізація, ліквідація), які регулю-ються правовими аспектами.

Завданнями даної роботи є такі:

розкрити поняття “підприємництво”, визначення субєктів діяльності і їх спільні ознаки;

охарактеризувати ті фінансові ресурси, які формуються у вигляді статутного капіталу при створенні підприємства і розподіляються при припиненні підприємницької діяльності;

висвітлити шляхи створення, реорганізації і ліквідації підприємства, що регулюються нормативними актами.

Обєктом дослідження є саме підприємство, а субєктом  організаційні основи його діяльності.

Діяльність підприємства також може припинятися на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом.

Згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнан-ня його банкрутом” банкруцтво  це визнана арбітражним (господарським) судом нездат-ність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, неможливість забезпечити обовязкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобовязань боржника над вартістю його майна або з причини неза-довільної структури його балансу.

Боржником (субєктом банкруцтва) є субєкт підприємницької діяльності, неспромож-ний виконати свої грошові зобовязання перед кредиторами, в тому числі зобовязання щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати [5, ст. 420].У ринковій економіці банкруцтво підприємств  нормальне явище. Із кожних 100 но-востворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1999р., становила близько 30 000. Для Ні-меччини проблема банкруцтва підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН, як і в Україні, починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення кіль-кості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р.  приблизно 8730; 1991 р.  8837; 1992 р.  10 920; 1993 р.  15 148; 1994 р.  18 837; 1995 р.  22 344; 1996 р.  близько 25 530 і т. д. Важливо, що зростання кількості фінансово неспроможних підприємств відбу-вається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підпри-ємств у 1991 р. припадало 3,4 банкруцтва; у 1992 р.  4,1; у 1993 р.  5,8; у 1994 р.  6,8; у 1995 р.  8,0; у 1996 р.  9,2; а зараз ще більше [13, ст. 476].

Етапи порушення справи про банкруцтво [13, ст. 424]:

•встановлення факту неплатоспроможності боржника;

•документальне підтвердження вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкруцтво;

•оцінка майна боржника;

•виявлення всіх можливих кредиторів;

•обгрунтування можливості санації або реорганізації;

•реорганізація підприємства або санація (якщо можливі);

•визнання боржника банкрутом.

Процедура порушення справи про банкруцтво включає насамперед поняття письмової заяви про банкруцтво. Таку заяву можуть подати:

кредитор (крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою);

органи державної податкової служби;

органи державної контрольно-ревізійної служби;

сам боржник.

Заява подається до господарського суду за місцем знаходження боржника, вона є підставою для порушення справи про банкруцтво.

Якщо кредиторів, що мають претензії до боржника є два і більше, то господарський суд у місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів кредиторів.

Заява кредитора може бути відкликана ним до прийняття відповідним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви господарським судом здійснюється провадження справи про банкруцтво, суд виносить рішення і оголошує про нього в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобовязань банкрута та зобовязання щодо сплати по-датків і зборів вважається таким, що настав;

припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій з усіх ви-дів заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи ста-новити комерційну таємницю;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобовязаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час прове-дення процедур банкруцтва, можуть предявлятися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З початком ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керів-ник підприємства-банкрута звільняється з роботи у звязку із банкруцтвом підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняється повноваження власника майна банкрута.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється лфквфдатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у пятиденний термін з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквіда-ційну процедуру і призначає ліквідатора [13, ст. 429].

У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка становить більш ніж 25%, господарський суд призначає членами ліквідацій-

ної комісії представника державного органу з питань банкруцтва та при необхідності  органу місцевого самоврядування.

Протягом трьох днів з призначення ліквідатора органи управління підприємства-банк-рута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штам-пів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника юридичної особи-банкрута.До складу діквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності  також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, антимонопольного комітету України, Державного органу з питань банкруцтва, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місце-вого самоврядування.

Дії ліквідатора можуть бути оскарженідо господарського суду власником майна банк-рута, особою, яка відповідає за зобовязання банкрута, кожним кредитором окремо або комі-тетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, пе-редбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах власності або пов-ного господарського володіння на дату відкриття ліквідаційної процедури, оцінюються гос-подарським керуючим.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає про-даж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпкчує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Майно, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У цих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене май-но у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор зобовязаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тіль-ки один рахунок в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної

процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перерахову ються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.

Кошти, одержані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у законодавчо визначеному порядку.

Черговість задоволення вимог кредиторів [13, ст. 430]:

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок кош-тів від продажу майна банкрута та після повного задоволення вимог попередньої черги.

Вимоги, незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та лікві-даційний баланс, який затверджується, і на основі якого господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив дер-

жавну реєстрацію юридичної особи, та органам державної статистики для виключення юри-дичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику, органам державної податкової служби за місцем знаходження підприємства.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, то він вва-жається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством [13, ст. 431].

Продаж майна боржника, як вже зазначалося, може відбуватись на закритих і відкритих торгах. Відповідно до цього є багато способів реалізації майна підприємства-банкрута.

Форми реалізації майна боржника

Можна використовувати й інші способи реалізації, визначені в судовому порядку.

Сьогодні в Україні перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовлює появу різних організаційно-правових форм господарювання, тобто підприємств певних видів. В нашій державі вони мають справжню фінансову незалежність і повну самостійність, але це не означає, однак, ігнорування певних правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах.Отож, основною організаційною і самостійною ланкою в Україні є субєкт підприємництва у вигляді фізичної чи юридичної особи, діяльність якого дуже впливає на збалансованість економіки країни. Якщо власники капіталу вирішили створити підприємство, то відповідно вони стають платниками різноманітних зборів, що здійснюють бюджетні і позабюджетні організації, створюють нові робочі місця, тобто зменшують безробіття, а також змінюють інші фактори, які впливають на економічну ситуацію. Так діяльність підприємств зменшує макроекономічну нестабільність у державі, але це буває не завжди. Так як сьогодні вУкраїні відбувається перехід до ринкової економіки, що супроводжується зміною умов і принципів функціонування підприємств, на багатьох вітчизняних субєктах підприємницької діяльності, що не мають досвіду роботи у такому конкурентному та нестабільному середовищі, виникають і поглиблюються кризові явища, що супроводжуються реорганізацією або навіть ліквідацією цих фірм, що призводить до менших податкових надходжень до бюджету, збільшення безробітних, а так до спаду економіки в цілому. Тому, я вважаю, що вжиття заходів із збереження життєздатних підприємств як одиниць економічного потенціалу країни має стати, в першу чергу, пріоритетним напрямком державної політики, а тоді самі підприємства будуть проводити відповідну антикризову діяльність для запобігання несприятливих та несподіваних кризових явищ.

Отже, успішний соціально-економічний розвиток України на шляху ринкових перетворень можливий за умови ефективного функціонування підприємств різноманітних форм і видів. Підвищення результативності їхньої діяльності забезпечує зростання еконо- мічногопотенціалу держави і навпаки  виникнення кризових явищ на окремих підприємствах негативно відбивається на економічній системі в цілому. За таких умов саме підприємства повинні стати у центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої та демократичної економіки.

Література:

1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Закон України від 14 червня 1999р.

2. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. посібник.  К.: Атіка, 2002.

3. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник.  К.: НІОС, 2000.