1. Ринкові економічні відносини і товарно-грошовий фетишизм. Шляхи його подолання. 2. Порядок і формула для визначення прибутку. Шляхи збільшення суми

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч субєктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку.

Ринкова економіка грунтується на приват¬ній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору, особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки, конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Приватна власність. Як уже зазначалося, в ринковій економіці ресурси перебувають у власності приватних осіб та інституцій, але не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підпри¬ємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності формувався еволюційно й підтримується правом заповіту — правом власника майна призначати спадкоємця влас¬ності після смерті. Права власності — найістотніші, оскільки заохо¬чують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права влас¬ності люди змушені витрачати чимало зусиль та ресурсів, аби за¬хистити й зберегти свою власність.

Свобода підприємництва й вибору. З приватною власністю тісно пов'язана свобода підприємництва й вибору. Ринкова економіка

покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень, ефективність яких перевіряється ринком.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресур¬сів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей викорис¬товують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору у ринко¬вій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності. Вона, наприклад, забороняє вироб¬ництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні умови використання автотранспорту тощо.

Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагають¬ся робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отри¬мати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особис¬тий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників еконо¬мічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує функціону¬вання економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно — ніби спрямовані невидимою рукою — сприяють до¬сягненню суспільних інтересів.

Конкуренція. Свобода вибору є основою конкуренції, або еконо¬мічної змагальності, притаманної ринковій економіці. Конкуренція передбачає:

1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу,

2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки — фірм та домогосподарств. Якщо на ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а отже й на ціну продукту.

Таке саме твердження справедливе й для тих, хто визначає попит на ринку. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити у галузь і залишати її, не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють збільшення або зменшення обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входу в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.

Обмежена економічна роль держави. Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність фірм обмежене.Товарний фетишизм - надання товарам особливої, магічної сили, розгляд їх як головного регулятора не тільки економічних, а й усіх відносин між людьми. Якості, яких набуває предмет у процесі товарного обміну, починають сприйматися як його власні якості. Певній речі (скажімо, банкноті чи золотій монеті) приписують таємничу силу, причому вірять, що сила ця дана їй “від природи”, забуваючи про те, що всі свої особливі властивості ця річ набула виключно в контексті соціальних стосунків. Суспільні стосунки, які стоять за співвідношеннями предметів, перестають помічати. Якості, яких річ набуває в процесі людської взаємодії, постають як такі, що притаманні їй іманентно. Явища людського світу стають наче явищами природними, “уречевлюються”.

Ці абстрактні викладки щодо наших сюжетів мають вельми конкретне застосування. Уречевлюєче мислення не може не перетлумачувати соціальні відмінності як натуральні, природні. Відмінності соціокультурної реальности постають для нього як щось само собою зрозуміле і в цьому сенсі квазіприродне. Те, що виникає, зникає і змінює форму залежно від контексту, сприймається як назавжди дане і незмінне. Результати людської діяльности виступають наче самодостатні субстанції. Динамічні та ситуативні утворення виявляються споконвіку існуючими “фактами”. При цьому на декларативному рівні стверджується щось зовсім інше.

2. Порядок і формула для визначення прибутку.

Шляхи збільшення суми прибутку

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності — персонал.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймі стабілізувати її на певному рівні.

Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход, тобто вона включає прибуток від: реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції є основною складовою загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції (без врахування податку на добавлену вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю. За даними, наведеними вище, прибуток від реалізації продукції на наступний рік Пр складе

Пр = 1108 - 9702 = 1406 тис. г.о.

Це метод прямого обчислення прибутку від реалізації продукції, який є основним. Існує ще так званий аналітичний метод, згідно з яким прогнозний прибуток обчислюється коригуванням його базової величини з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості та цін. Але цей метод, орієнтований на велику частку порівняльної продукції в загальному її обсязі , не знайшов широкого застосування в умовах динамічного виробництва ринкової економіки.

Прибуток від реалізації матеріальних цінностей, майна і позареалізаційних операцій обчислюється аналогічно доходу, тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (то¬варів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб'єктами госпо¬дарювання необхідне для складання поточних і перспективних фі¬нансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, ро¬біт, послуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

Так, у виробничій сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими під¬приємствами, будівельними організаціями, підприємствами транс¬порту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від на¬дання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інве¬стиційними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямою розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, еконо мічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окрі. мими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для роз¬рахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асор¬тименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Повна собівартість одиниці продукції.

3. Оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Приклад 1.

Підприємство планує реалізувати 400 виробів. Повна собівар¬тість одного виробу 12 грн. Оптова ціна виробу 15 грн.1 варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу З грн. (15 грн. — 12 гри.). Прибуток від реалізації всіх виробів 1200 грн. (400 • 3 грн.).

2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів 6000 грн. (400 • 15 грн.). Повна собівартість реалізованих виробів 4800 грн. (400 • 12 грн.). Прибуток від реалізації виробів 1200 грн. (6000 грн. — 4800 грн.).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асор¬тименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли треба розрахувати великий асортимент продукції. Крім того. він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підпри¬ємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі ви¬трати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Приклад 2.

Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді, — 82 коп. (розраховується діленням повної собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на 2 коп. Обсяг реалізації про¬дукції в періоді, що планується, в оптових цінах — 1100 тис. грн.

1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реа¬лізованої продукції, — 80 коп. (82 коп. — 2 коп.). Повна собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, — 880 тис. грн. (1100 тис. грн. • 0,80 грн.). Прибуток від реалізації продукції в пла¬новому періоді — 220 тис. грн. (1100 тис. грн. — 880 тис. грн.).

2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реа¬лізованої продукції, — 80 коп. (82 коп. — 2 коп.). Прибуток на 1 гри. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, — 20 коп. (100 коп. — 80 коп.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. 0,20 гри.).

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації") продукції. Він від¬різняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але та¬кож і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (ре¬алізації") продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рен¬табельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порі¬внянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порів¬нянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не виробляла¬ся на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

• визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабель¬ність продукції;

• порівнянна продукція планового періоду визначається за собі¬вартістю періоду, що передував плановому;

• виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховує¬ться прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

• розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибу¬ток від випуску (реалізації") продукції в періоді, що передував планово¬му. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення ви¬пуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких, прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рен¬табельності продукції по підприємству.

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загально¬го випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реа¬лізації продукції. При цьому враховується обчислена сума при¬бутку від випуску, а також зміна прибутку в залишках нереалі¬зованої продукції. Може бути використана така формула розра¬хунку:

Прп = Пзпп + Пвп - Пзкп

де Прп — прибуток від реалізації продукції;

Пзпп — прибуток у залишках нереалізованої продукції на поча¬ток планового періоду;

Пвп — прибуток від випуску продукції;

Пзкп — прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розрахо¬вувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, пе¬релік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планує¬ться.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції роз¬раховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планово¬го періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець плано¬вого періоду обчислюється множенням їхньої собівартості на сере¬дню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планує¬ться (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку при¬бутку на плановий рік у цілому).

Зведений розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати так (тис. грн.).

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого роз¬рахунку практично може бути використаний на підприємствах різ¬них сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосо¬вані також і на підприємствах сфери послуг.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис.1. Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась,, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень від нормального обігу коштів або додаткової їх потреби. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.

Треба мати на увазі, що в ряді країн з розвинутою ринковою економікою є деякі особливості щодо термінології та порядку обчислення прибутку. Поширені такі різновиди прибутку: валовий прибуток — різниця між виручкою і прямими витратами; прибуток від операцій — валовий прибуток за вирахуванням адміністративно-господарських витрат, які приблизно відповідають нашим загальногосподарським витратам; прибуток до виплати податку — прибуток від операцій за мінусом процентів за кредит; чистий прибуток — попередня величина прибутку за вирахуванням податку.

Таким чином, нашому поняттю валового прибутку відповідає прибуток від операцій, а зарубіжний зміст чистого прибутку тотожний нашому чистому прибутку за вирахуванням процентів за кредит.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності.

Рис. 1. Схема використанн прибутку підприємства

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед вітчизня¬них та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття.

На думку вченого І.А. Бланка, прибуток — це втілений у грошо¬вій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різ¬ницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Якщо в результаті господарської діяльності збільшуються активи підприємства, то, виходячи з подвійного запису, збільшуються й пасиви, і якщо це не кредиторська заборгованість, то має місце приріст капіталу, або, іншими словами, прибуток. Останнє твердження грунтується на аналізі балансу під¬приємства, і прибуток розглядається як зростання капіталу.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошо¬ву оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показни¬ком фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового ста¬ну. Він сигналізує про необхідність захо¬дів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів вироб¬ництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, до¬цільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективнос¬ті господарювання.

Література

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с.

2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998.3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.