Методологічні підходи до раціоналізації трудової діяльності

Методологія — це вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби пізнання і перетворення діяльності. її призначення — давати чітке системне знання про закони, згідно з якими збігаються реальність та її відображення у свідомості людини. Діяльність — це об'єкт, який потребує спеціального методологічного підходу.

Методологічні підходи до раціоналізації трудової діяльності можна розглядати з позиції психології творчості як частину методології прийняття управлінських рішень. Щодо цього загальноме-тодологічного підходу процес розвитку можна охарактеризувати як перехід від натуралістичного до системодіяльнісного підходу.

Будь-який дослідник, який застосовує натуралістичний підхід, виходить з того, що він має об'єкт спостереження і сам як суб'єкт протистоїть цьому об'єкту та застосовує до нього певний набір дослідницьких процедур і операцій, завдяки яким він дістає знання про об'єкт. Ці знання — своєрідні трафарети, шаблони чи схеми, що застосовували до об'єкта, отримуючи таким чином його зображення і водночас вигляд та форму самого об'єкта.

Системодіяльнісний підхід досліджує системи діяльності та мислення (такі, що вивчають дійсність) виходячи з тих засобів і методів, техніки і технології, процедур і операцій, які складають структуру "миследіяльності" (МД) та володіють формами її організації.

З одного боку, натуралістичний підхід враховує особливості функціонування свідомості, що фіксує тільки об'єкт дослідження, зосереджуючись виключно на ньому, бачить тільки його. З іншого — натуралістично організована свідомість не сприймає складніших структур мислення та діяльності, вона не усвідомлює взаємних зв'язків і відносин об'єкта спостереження з оточуючим середовищем. Для цієї форми МД це означає, що ми отримуємо результати дослідження як результат нашого мислення, що базується на нашому досвіді (на основі інформації нашої "моделі світу").

Образно кажучи, ми "накладаємо" наші знання на матеріал природи і таким чином створюємо об'єкти вивчення.

Послідовність застосування найпоширеніших методів творчого пошуку технології раціоналізації у галузі як технічних засобів, так і організаційних завдань має психологічне обґрунтування.

Специфіка раціоналізації як творчого процесу з позиції психології творчості полягає в тому, що це процес домінуючий. Професор В. А. Романець у праці "Психологія творчості" виявив цю специфіку на основі аналізу теоретичних положень.

Видатний фізіолог О. О. Ухтомський запровадив принцип домінанти. Це пояснює зосередженість організму на виконанні цілеспрямованої роботи — роботи фантазії, загальний мотив якої полягає у створенні нового продукту з елементів, значно віддалених один від одного.

Людина, що діє, завжди має потребу переходити від пізнання чуттєвого до раціонального. В усіх чуттєвих явищах людина шукає відповідний зміст. Ця розумова діяльність є необхідною передумовою існування людини. Все нове, що оточує людину, потребує усвідомлювання та класифікації, невідомі об'єкти підлягають наданню певного значення, певного місця. Предмет спочатку перетворюється у думках, а вже потім матеріально. Людина діє практично, водночас раціональне, абстрактне вона прагне уявити наочно, надаючи йому чуттєвого втілення, наприклад у картинах, конструкціях тощо.

За логікою речей постає питання, чи може на основі тільки мислення зародитися нова ідея. Ні. Власне мислення у сфері раціоналізації має бути організоване як процес. Але це не безперечно, тому що існує інший підхід. Так, Луї де Брайль підкреслював: "Людська наука, по суті, раціональна за своєю основою і методами, може здійснювати свої найбільш чудові завоювання лише шляхом небезпечних раптових стрибків розуму, коли виявляються здібності, звільнені від важких пут міркування. Які називають уявою, інтуїцією, дотепністю... Вчений здійснює раціональний аналіз і перебирає ланку за ланкою ланцюг своїх дедукцій; цей ланцюг його сковує до певного часу; потім він умить звільняється від нього і свобода його уяви дає йому змогу побачити нові обрії".

Вибір та ефективне використання нових підходів до вирішення проблем пов'язані з виявленням механізмів гальмування ними проблеми, що містить суперечності. Таємниця пізнання речей криється у розкритті таємниці їх походження.

Відомий вираз “виявити та зрозуміти завдання — означає майже наполовину його розв’язати” стосується раціоналізації як технічних засобів, так і організаційних систем, до яких належать люди. Як на-слідок, організаційні суперечності на відміну від технічних істотно “людяніші”. Ця обставина ускладнює систему суперечностей, серед яких спостерігаються не лише характерні для такої системи, а й загальні, типові для будь-якої організаційної діяльності людини.

Як показала практика, підставою багатьох типових організаційних суперечностей є порушення загального принципу необхідної відповідності у двох групах співвідношень:

1) цілі — потреби, завдання — цілі, методи — завдання, результати — методи;

2) можливості — потреби, засоби — цілі (функції), права — обов’язки.Для того щоб подолати подібні невідповідності, можна, та навіть необхідно, застосовувати інші типові прийоми організації та інструментарії (рис. 5).

Ефективність творчої діяльності залежить від того, чи правильно зрозуміли та оцінили цілі, характер зв’язків у системі, чи правильно виявлені суперечності, які у ній виникли. Інакше кажучи, необхідно виробити нове розуміння ситуації і внести пропозиції щодо усунення суперечностей, які виникли (якщо вони дійсно виникли).

Раціоналістичний підхід базується на науковому пізнанні дійсності, що виявляється в очищенні подій від буденного значення, у боротьбі з антропоморфічністю.

Інтенсивна технологія творчості, власне, є узгодженням її методизації і раціональної організації.

Вітчизняний і зарубіжний досвід дає змогу зробити деякі висновки про загальні принципи раціонального підходу до вирішення наукових творчих проблем, а також ознайомитися з методами творчого пошуку.

Однією з причин невдалого застосування методів творчого пошу-ку є нехтування вимогами необхідного поділу процесу пошуку на етапи чи перескакування через деякі з них. Найбільш обґрунтованим є поділ процесу пошуку на такі етапи: вибір (аналіз) завдання, пошук ідеї, розвиток її вирішення, розробка проекту (чи рекомендацій), організація залучення необхідних ресурсів. На практиці етапи можуть не мати чітких меж і обмежень у часі. Але й при цьому у більшості випадків доцільно використовувати перший загальний принцип інтенсивної технології творчості: поділ процесу пошуку на етапи і дотримування характерної саме для цього методу послідовності їх виконання.

Другий принцип визначає вимогу необхідної відповідності вибраного методу специфіці завдання і можливостям людини, яка веде пошук.

Психологічні характеристики і можливості кожної людини різні. Одна здатна мислити абстрактно (логічно чи образно), інша — конкретно. Один працівник може спокійно працювати над творчим завданням годинами, інший розв’язує його похапцем або в умовах, коли необхідно відволікатися на іншу роботу. Різними є не тільки здібності, можливості й переваги, що надають тим чи іншим методам, а також внутрішні суперечності.

Взаємозв’язок психологічних характеристик людини і відносно простого об’єкта її праці — технічної системи — вивчає інженерна психологія.

Третій принцип взаємного доповнення та раціонального узгодження методів лежить в основі перспективних нових розробок у методології науково-технічної та організаційної творчості, що є складниками інтенсивної її технології, що формується.

Одна з перших спроб розкрити етапи творчого процесу належить російському інженерові П. К. Енгельмаєру. У своїх дослідженнях

він зближує психологічну структуру творчості технічної, наукової та художньої. Енгельмаєр визначив такі етапи творчого процесу. Перший етап — зародження задуму, акт, в якому основним є інтуїтивне мислення, пов’язане з певним бажанням, стимулом (БОЛІННЯМ). Другий етап — це дискурсивне мислення, логіка, міркування та емпірич-не дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник вступає у двобій з матерією, аби свій план виконати реально. Було б великою помилкою нехтувати цим третім етапом.

П. К. Енгельмаєр зазначав: “Ми розглядаємо будь-який винахід як принцип, схему (систему, план) і конструкцію”.

Він визначив такі ознаки людської творчості: 1) штучність — тобто створення культури; 2) доцільність, яка передбачає певну мету, вирішує якесь завдання (користь, краса, істина, добро); 3) раптовість — творчість відрізняється від методичного мислення; 4) цілісність — творчий продукт має ідею, причому одну.

Глибокий аналіз структури творчого процесу, його етапів, а та-кож співвідношення в ньому свідомого і несвідомого здійснили Г. Гельмгольц і А. Пуанкаре.

Існують чотири стадії у творчому процесі:

1) стадія підготовки, або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з відновленням минулого дос-віду;

2) стадія фрустрації. На цьому етапі проблема усувається і дає місце сурогатним, замінним діяльностям. Фрустрація характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. Дослідники вказують навіть на припинення зусиль пошуку на цій стадії. Можуть з’являтися слабкі психоневротичні симптоми. Баланс відновлюється у творчому акті. Творець, відчуваючи виснаження, може відпочити. У цей період існує недовільне нагадування як сигнал до праці, і тоді несподівані стимули обмежують психічну напруженість та стрімко наближають наступну стадію;

3) період, або момент інсайту. Його не можна передбачити. Він супроводжується “потоком ідей”, альтернативними навіюваннями рішень та швидким успіхом. Це інтегративний період, коли заперечуються минулі невротичні симптоми. Здібності та реакції, які раніше були неможливими, функціонують із готовністю;4) стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та чіткі, достатньо виражені правила практики. Ідеї, що виникли у стані інсайту, стримуються зовнішніми реальностями. Без цієї критичної здатності інсайт не може дати щось загальновизнане, значне, соціально цінне. У цей період спостерігаються і сторонні, підтримуючі творчий процес інсайти.

Змісту творчої роботи на кожному етапі пошуку мають, як належить за принципами інтенсивної технології, відповідати можливості і специфіка використаних інструментаріїв творчості. У кожному конкретному випадку можуть бути застосовані або тільки для цього методу характерні підхід, ідея чи деякі інструменти, або весь їх арсе-нал. Термінологія апробованих вітчизняним досвідом інструментаріїв наведена в табл. 1.

Таблиця 1 Термінологія інструментаріїв творчого пошуку у системах раціоналізації

ТермінЗначення

ФВАФункціонально-вартісний аналіз

ТВВЗТеорія вирішення винахідницьких завдань

ТРТСТеорія розвитку технічних систем

ЕКАРЕкспрес-комплексні алгоритми

ТПВСТипові прийоми вирішення суперечностей

омтОкремі методи творчості (мозковий штурм, морфологічний аналіз)

АВВЗАлгоритми вирішення винахідницьких завдань

МПРМетоди прийняття управлінського рішення

ОПРОсоба, яка приймає рішення

РПРРечові та польові ресурси

САПРСистема автоматизації проектних робіт

МПКМетодика пошукового конструювання

ФІМПрийом функціонально-ідеального моделювання

Якщо є конкретне завдання, роботу з вирішення проблеми мож-на організувати у п’ять етапів.

На першому етапі доцільно використовувати закони формуючої теорії розвитку технічних систем (ТРТС), якщо це технічне завдання, а також функціональний та системний підходи, методику діагностики недоліків і форми організації збирання та аналізу інформації з ФВА (функціонально-вартісний аналіз організаційних структур).

На другому етапі пошуку ідей для простих завдань можливе за-стосування одного з окремих методів творчості (ОМТ), наприклад морфологічного аналізу чи мозкового штурму, а для більшості твор-чих завдань ефективнішим є комплекс інструментів ТВВЗ. Причому доцільно використати тільки прийоми боротьби з психологічною інерцією, елементи першої частини методики (у тому числі формулювання суперечностей) чи типові прийоми, стандарти, фізичні ефекти для розв’язання суперечностей.

Третій етап - розвиток ідеї у вирішенні - необхідний тому, що у багатьох випадках ідея не містить розв’язку у формі, яка була б прийнятною для розробки проекту (чи хоча б ескізу), або ж вона викликає сумніви. З ТВВЗ на цьому етапі може бути застосовано блок аналізу можливостей використання речових і польових ресурсів (РПР), а також друга частина методики АВВЗ. Тут же при роботі з САПР (системи автоматизації проектних робіт) можуть бути застосовані також елементи методики пошукового конструювання (МІЖ), наприклад інструменти синтезу та оптимізації технічного рішення, а також вартісна оцінка функцій з ФВА. Слід зазначити, що роботи на третьому етапі, якщо вони невеликі, можуть бути повністю розподілені між суміжними етапами.

На четвертому етапі, якщо необхідна розробка повного проекту (для складних завдань, розв’язання яких потребує значної за обсягами технічної та іншої документації), можуть бути використані елементи інших методик функціонально-вартісного проектування та ФВА, а також оптимізація рішень на основі методів математики та пошукового конструювання.

На п'ятому, заключному етапі рекомендовано застосовувати детально розроблені у ФВА форми організації розгляду рішень та підготовки до впровадження.

Прийоми індивідуальної роботи з розв'язання раціоналізаторських завдань

Пошук проблеми можна уявити як необхідність послідовного проникнення в неї. Китайський філософ Сунь-цзи зазначив: “Що одне —роз'єднай”. Отже, чим більше складників проблеми ви визначите, тим більше її характеристик зможете покращити чи змінити. Намагайтеся скласти вичерпний опис, нічого не проґавити — потім навряд чи ви пригадаєте те, що випустили з поля зору. На цьому етапі кількість важливіша за якість. Інколи різні люди звертають увагу на різні аспекти проблеми, тому, складаючи її опис, не тур-буйтеся, якщо він відрізнятиметься від інших. Прислухаючись вик-лючно до себе, ви зможете знайти унікальне рішення чи висунути не-звичайну ідею [19].

Складаючи опис проблеми, зазначають такі характерні ознаки:

• фізичні - зміст, структура, будова, колір, форма, смак, запах, щільність, габарити;

• функціональні - маркетинг, виробництво, реалізація товару і тривалість цих процесів;

• соціальні - соціальна політика, практика договірних відносин, обмеження, пов’язані із законами та етикою;

• екологічні - позитивний чи негативний вплив на оточуюче се-редовище;

• цінові - собівартість, оптові та роздрібні ціни. Наприклад, про олівець можна сказати, що він жовтий, виготовлений з деревини, гострий, шестигранний, з написом на поверхні.Найвідомішою вітчизняною системою в галузі раціоналізації технічних засобів є система ТВВЗ (теорія вирішення винахідницьких завдань).

Система ТВВЗ розроблена близько 50 років тому бакинським інженером Г. С. Альтшуллером.

Основні її ідеї полягають у такому:

• навчити раціоналізму можна будь-яку людину;

• техніка розвивається не хаотично, а за властивими їй законами;

• завдання повинні розв’язуватися не шляхом численних спроб та помилок, а шляхом виконання таких дій чи кроків, які ведуть до мети;

• не можна уникати сміливих, несподіваних ідей, раціоналізатор повинен розвивати власні творчі якості.

За минулі десятиріччя створено могутній інформаційний фонд АВВЗ — алгоритми вирішення винахідницьких завдань, стандарти, збірки фізичних, хімічних та математичних ефектів.

Окрім знань, творчої уяви необхідний набір прийомів і методів, що сприятимуть розв’язанню того чи іншого завдання.

Нині відомо близько 50 методів різної складності, розроблених в Україні і за кордоном.

Інформаційне забезпечення методу АВВЗ містить майже 40 способів розв’язання технічних завдань, що були виявлені на основі аналізу 40 тисяч винаходів. Наприклад, для отримання позитивного результату у розв’язанні завдання зі змінення кольору рекомендовано:

а) змінити колір об’єкта чи навколишнього середовища;

б) змінити ступінь прозорості об’єкта чи зовнішнього середовища;

в) використовувати фарбуючі суміші для спостереження за неви-димими об’єктами та об’єктами, видимість яких недостатня.

За допомогою цього способу можна, наприклад, раціоналізувати класну дошку.

Завдання для раціоналізації, розв’язання яких матиме найбільший ефект, слід шукати у сферах:

• де є шкідливі фактори, які впливають на людину, природу, ме-ханізми тощо;

• де передбачаються великі витрати, низька продуктивність, збої;

• де довгий час все лишається незмінним, стає традиційним. Якщо розглядати раціоналізацію як процес прийняття рішення,

то слід виокремити такі етапи роботи:

1. Збирання можливих варіантів рішення. На цьому етапі завдання полягає у збиранні якомога більшої кількості ідей — глобальних і окремих, реальних і нереальних, таких, що мають всі підстави, і тих, які їх не мають. Усі ідеї краще занотувати і зробити початковий аналіз.

2. Збирання інформації щодо кожного варіанта рішення. Чим повніше зібрана інформація, тим з більшою впевненістю можна буде прийняти чи відхилити вирішення проблеми. На етапі збирання інформації деякі ідеї самі по собі усуваються.

3. Дослідження шансів успішності у кожній альтернативі. На цьому етапі людина шукає відповідь на запитання: “Чи насправді я можу здійснити цей варіант?”

4. Зв’язок кожної альтернативи з цілями та цінностями системи. Іноді найуспішніший шлях вирішення конкретної проблеми не відповідає загальним принципам системи, етичним нормам чи меті. Тому на цьому етапі йдуть пошуки такого рішення, яке б враховувало всі ці фактори.

5. Розробка конкретного плану дій та визначення факторів, що сприяють чи заважають цьому варіанту вирішення проблеми.

6. Формулювання плану дій для нових можливостей розвитку. Це надто важливий етап процесу прийняття рішення. Система повинна завжди мати перспективні цілі, тільки у цьому разі її розвиток не припиниться. Тому вирішувати особисті проблеми необхідно у руслі перспективного розвитку, а їх рішення не повинно заважати розвитку.

Як не парадоксально, але рішення можливе у випадках, коли:

• залишається невизначеним один з трьох параметрів — цілі, цінності та умови;

• вибір здається необгрунтованим у рамках наявних можливостей;

• в основі вибору лежать суперечності;

• при вирішенні здійснюється обігрування кількох варіантів. Щоб приймати справді ефективні рішення, які б враховували всі

важливі фактори реальної ситуації та перспективи, людина повинна мати певні якості, здібності, знання та навички. Основними з яких є такі:

• цікавість, допитливість — бажання та вміння збирати та накопичувати інформацію;

• передбачення, застереження — здатність передбачати проблеми та завчасно готувати альтернативи;

• здоровий глузд, проникливість — здатність співвідносити наявну інформацію з проблемою, яка розглядається, та оцінювати її;

• рішучість — здатність нести відповідальність за рішення, яке прийнято;

• делегування повноважень — вміння ефективно розділити авторитет та відповідальність з колегами;

• планування — вміння розробити для колективу реальний, конкретний та дійовий план вирішення проблеми;

• оцінювання ризику — здатність оцінити потенційний ризик прийнятого рішення.

Таким чином, методологічні підходи до раціоналізації трудової діяльності розглядаються з позиції психології творчості як частина методології прийняття управлінських рішень.

Раціоналістичний підхід базується на необхідності поєднання наукового пізнання дійсності і досягнення результатів творчого пошуку у найоптимальніші терміни.Існують апробовані вітчизняною та зарубіжною наукою і практикою шляхи такого поєднання у вигляді систем раціоналізації як індивідуальної, так і колективної праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Автономов В. Н. Создание современной техники. Основы теории и практики. — М.: Машиностроение, 1991.

2.Агафонов В. Г. Общество: системность, познание и управление. — М.: Экономика, 1981.

3.Азгалъдов Г. Г., Райхман Э. П. О квалиметрии. — М.: Изд-во стандартов, 1973

4.Азгалъдов Г. Г. Квалиметрия: прошлое, настоящее, будущее // Стандарты и качество. — М., 1994.

5.Активизация человеческого фактора и эффективности труда. — К: Наук, думка, 1990.

6.Алътшуллер Г. С. Творчество как точная наука. — М.: Изд-во стандартов, 1979.

7.Алътшуллер Г. С. Найти идею: Введение в теорию решения изобретательских задач. — Новосибирск, 1986.

8.Амнуэлъ П. Р. Загадка для знатоков. — М., 1988.

9.Анисимов О. С. Методология: функции, сущность, становление. — М.: РАГС, 1996.

10.Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровья человека. — М.: Петрополис, 1992.

11.Баев Л. А., Шугуров В. Э. Системный подход к определению инновации // Современные технологии в социально-экономических системах. — Челябинск: ЧГТУ, 1995.

12.Белоусов В. И. Интенсификация изобретательской и рационализаторской деятельности на предприятии. — Воронеж, 1986.

13.Бердяев Н. А. О назначении человека. — М.: Республика, 1993.

14.Бизнес-коммуникации. — СПб.: Питер, 2001.

15.Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. - М.: Экономика, 1989.

16.Богданов А. А. Очерки организационной науки. — М.: Экономика, 1985.

17.Боно Эдварде. Рождение новой идеи: о нешаблонном мышлении: Пер. с англ. — М., 1976.

18.Буш Г. Я. Рождение изобретательских идей. — Рига, 1976.

19.Буш Г. Я. Стратегия эвриологии. — Рига, 1986.

20.Быков В. П. Методическое обеспечение САПР в машиностроении. — М.: Экономика, 1989.