Працездатність і методи її підвищення

Підвищення працездатності людини є одним із важливих факторів раціоналізації трудової діяльності.

Ефективність трудової діяльності багато в чому визначається рівнем працездатності людини. Дослідженням цього питання займалося багато вчених.

Під працездатністю розуміють здатність людини виконувати роботу протягом певного часу при збереженні кількісних та якісних показників. Високій працездатності сприяє раціональний режим праці та відпочинку.

Фізіологічні та психологічні основи праці досліджували автори посібника “Психофізіологія праці” В. Г. Ткачук і В. Є. Хапко. Згідно із цими дослідженнями необхідність чергування праці та відпочинку є однією з фізіологічних особливостей людини. Режими праці та відпочинку базуються на науковому підґрунті з урахуванням фізіологічних закономірностей пристосування організму людини до умов трудової діяльності, а також особливостей конкретного виробничого процесу. Ці закономірності являють собою прояви змін працездатності. Зміни працездатності протягом робочої зміни, доби, тижня тощо, що відображають зв’язок організму людини з умовами і характером трудової діяльності, є вихідною базою для побудови раціональних режимів праці та відпочинку у ці проміжки часу.

Фізіолого-гігієнічні питання, зважаючи на їх прямий зв’язок із працездатністю, продуктивністю праці, є важливою соціальною проблемою. Тому боротьба з втомою та перенапруженням має здійснюватися комплексно, включаючи технічні, організаційні, гігієнічні та психофізіологічні заходи. Основними з них є такі: широка механізація та автоматизація виробничих операцій; організація раціонального режиму праці та відпочинку; оптимізація санітарно-гігієнічних умов праці; удосконалення робочих рухів та робочої пози; обладнання раціонального робочого місця та устаткування з урахуванням антропофізіологічних особливостей організму; правильне, раціональне виробниче навчання; послаблення несприятливої дії монотонності; заходи щодо запобігання гіподинамії; формування сумлінного ставлення до праці у трудових колективах (усвідомлення корисності праці, сприятливий психологічний мікроклімат, широка гласність, матеріальна зацікавленість, змагання тощо); естетичне оформлення робочого місця; організація та проведення профвідбору та профорієнтації.

Працездатність організму — це здатність до психофізіологічної дії. Вона може складатися з перетворення одного виду енергії в інший, що здійснює певна функціональна одиниця (нервова клітина, м'язи тощо). Працездатність створюється рушійними силами організму — процесом збудження та енергетичними речовинами, що забезпечують цей процес. Зрештою, працездатність визначає кількісний бік перетворень, які здійснює людина над предметами, явищами, поняттями та ін., тобто визначає кількість специфічного, що є результатом його професійної діяльності.

В організмі людини енергетичних речовин дуже багато. Але істотна особливість діяльності людського організму полягає в тому, що саме безперервне використання енергетичних речовин визначене межами. Це обмеження І. П. Павлов називав "межею працездатності". Вивчаючи діяльність великих півкуль мозку, учений встановив, що при безперервній роботі одні й ті самі коркові клітини можуть без перешкод використовувати лише визначену кількість енергетичних речовин. Ця кількість енергетичних речовин є величиною, одиницею працездатності, мобілізації якої для певної трудової діяльності організм не перешкоджає.

Типи нервової системи — інший важливий фактор, що визначає одиницю працездатності конкретної людини. До індивідуальних властивостей організму належить сила нервової системи, тобто одиниця працездатності. Ця властивість є найважливішим складником типу нервової системи. Слабкий тип має порівняно невелику працездатність. Сильні типи, навпаки, характеризуються підвищеним рівнем працездатності.

Зупинимося на початковій працездатності. Насправді працівники, починаючи роботу, можуть мати неоднакову працездатність. Окрім здоров'я, раціонального харчування важливим фактором, що впливає на рівень початкової працездатності, є мотивація. Мова йде про сукупність матеріальних і моральних стимулів, на основі яких людина під час трудової діяльності ставить перед собою конкретні цілі, які відповідають професії. При дотриманні цих умов у виконавця роботи з'являється висока зацікавленість у здійсненні мети його виробничої діяльності, унаслідок чого виконавець починає працювати, маючи максимальний початковий рівень зацікавленості.

Крім мотивації на початкову працездатність впливає вік, а також інші фактори. Важливе значення має співвідношення праці та відпочинку, тобто тривалість роботи, якою у попередній момент був зайнятий організм, і тривалість його наступного відпочинку.

Основним фактором, що викликає втому, є напружена діяльність (навантаження). Окрім абсолютної одиниці навантаження на ступінь розвитку втоми впливає також ряд факторів, серед яких необхідно зазначити такі:

• статичний або динамічний характер навантаження;• інтенсивність навантаження, тобто його розподіл у часі;

• постійний і ритмічний характер навантаження.

Статичне фізичне навантаження за інших рівних умов призводить до розвитку більшої втоми, ніж динамічне, причому суб'єктивне відчуття втоми у цьому разі має особливо відчутні прояви.

Час настання відчуття втоми та її риси залежать від ступеня інтенсивності навантаження: при збільшенні інтенсивності навантаження втома настає раніше, при зменшенні — час настання втоми не змінюється (в останньому випадку продуктивність праці істотно знижується, що невигідно). Існує визначена оптимальна інтенсивність навантаження, за умов якої втома розвивається найповільніше.

Крім одиниці навантаження існує ряд додаткових факторів, що сприяють розвитку втоми. Самі по собі вони не призводять до розвитку втоми, однак, співпадаючи з дією основного фактора, сприяють передчасному та чітко окресленому настанню втоми. Ці фактори можна поділити на чотири великі групи:

1) мікроклімат;

2) використання техніки;

3) порушення режиму праці і відпочинку;

4) емоційні фактори.

До першої групи належать такі фактори: знижений вміст кисню у повітрі, яким людина дихає, підвищений вміст вуглекислого газу, висока температура середовища, підвищена вологість, зміни барометричного тиску та ін.

Серед факторів, що належать до другої групи, слід назвати такі: зміна складу повітря — забрудненість його різними газами (наприклад, продуктами неповного згоряння пального), дія механічних сил, що призводить до вібрації, прискорення впливу електромагнітних

коливань, шумів та ультразвуку, зміни освітлення, незручність робочих поз тощо.

До третьої групи належать фактори, пов'язані з порушеннями режиму праці та відпочинку: недостатньо часу для поновлення сил після втоми, неправильне використання перерв між роботою, непродумане планування режиму праці та відпочинку.

На розвиток втоми істотно впливають емоційні фактори: час відчуття людиною втоми, її загального та спеціального фізичного розвитку та ін.

Серед видів втоми слід виокремити такий специфічний вид втоми, що виникає за умов відсутності діяльності. Таке доволі часто трапляється у сучасному виробництві серед спеціалістів, діяльність яких пов'язана з прийманням інформації, що надходить нерегулярно та несподівано, тобто які працюють у режимі очікування. Цей вид втоми займає проміжне місце між фізичною та загальною розумовою втомою. Почуття втоми у цих спеціалістів частково зумовлене статичною робочою позою, хоча в основному визначається розвитком сенсорного напруження.

Дослідження доводять, що на важкість праці особливо впливає комплекс виробничих факторів: шум, забрудненість, температура та ін.

Крім того, вплив на людину цих факторів не розглядається окремо. Наприклад, шум вище норми впливає на людину інколи слабше, ніж шум у допустимій нормі з підвищеною температурою.

Нині більшість фізіологів праці пов'язують важкість праці з втомою. При переважаючому навантаженні на м'язову систему говорять про важкість фізичної праці, коли переважає праця з навантаженням вищих відділів центральної нервової системи — про важкість розумової праці.

Такий поділ досить умовний, тому що при фізичній і розумовій втомі завжди виникають функціональні зміни в загальній ланці — в діяльності центральної нервової системи і передусім у вищій нервовій діяльності людини.

Функціональні зміни в організмі людини можуть бути спричинені:

• санітарно-гігієнічними умовами;

• великим фізичним чи розумовим навантаженням;

• низькою чи високою температурою середовища;

• відсутністю рухової активності при нервово-емоційному напруженні чи значному фізичному навантаженні при "інформаційному голодуванні" тощо.

Спільна праця потребує раціоналізації при поділі праці за часом — за годинами доби, днями тижня та більш тривалими проміжками часу.

У процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного виду, а відповідно і функціональний стан організму змінюються. Підтримка працездатності на оптимальному рівні — основна мета раціонального режиму праці та відпочинку.

Режим праці та відпочинку — це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування часу роботи та відпочинку та їх тривалість.

Для визначення раціональних режимів праці та відпочинку необхідно враховувати такі принципи їх розробки:

• задоволення потреб виробництва;

• забезпечення найбільшої працездатності людини;

• збіг суспільних та особистих інтересів.Перший принцип полягає у тому, що при встановленні оптимального режиму праці та відпочинку необхідно визначити параметри, що сприятимуть кращому використанню виробничих фондів і забезпечать найефективніший розвиток виробництва. Режими праці та відпочинку побудовані для найраціональнішого виробничого режиму, з тим щоб забезпечити нормальне проходження технологічного процесу, виконання заданих обсягів виробництва, якісне та своєчасне проведення планово-профілактичного ремонту та огляду обладнання при скороченні його простою в робочий час.

Згідно з другим принципом будувати режими праці та відпочинку потрібно з урахуванням рівня працездатності людини та об'єктивної потреби організму у відпочинку у певні періоди діяльності. Отже, враховуючи фізіологічні можливості людини і законодавство з охорони праці, слід розробити такий порядок чергування часу праці та відпочинку і визначити таку їх тривалість, щоб забезпечити найвищу працездатність та продуктивність праці.

Третій принцип передбачає, що режим праці та відпочинку має враховувати і забезпечувати певною мірою задоволення особистих інтересів працівників та окремих категорій працюючих (жінок, молоді, осіб, які навчаються).

Таким чином, при визначенні оптимального режиму праці та відпочинку потрібен комплексний соціально-економічний підхід. Метою якого є повне та всебічне оцінювання його оптимізації щодо врахування особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва та фізіологічних можливостей людини.

Слід зазначити, що науково обґрунтованим режимом праці та відпочинку на підприємстві вважається такий, що забезпечує водночас збереження підвищеної працездатності та продуктивності праці працівників і створення сприятливих умов для всебічного розвитку людини.

Фізіологічні основи побудови режимів праці та відпочинку спонукають до розв'язання таких питань: коли повинні починатися перерви, їх кількість, тривалість; який зміст криється, власне, у самому відпочинку.

Динаміка працездатності людини — це наукова основа для розробки раціонального режиму праці та відпочинку. Фізіологи встановили, що працездатність — величина змінна, пов'язана зі змінами характеру перебігу фізіологічних і психічних функцій в організмі. Висока працездатність у будь-якому виді діяльності забезпечується лише у тому разі, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У різні проміжки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а працездатність людини та продуктивність праці протягом доби зазнає деяких коливань. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності спостерігається з 8 до 20 години. Працездатність знижується у вечірні і нічні години. Особливо несприятливий період з 1 до 4 години ночі.

Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазовим розвитком. Розрізнюють такі фази:

• Фаза наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. Залежно від характеру діяльності та особистих якостей людини ця фаза триває від кількох хвилин до 1,5-2 годин.

• Фаза стійкої високої працездатності характеризується тим, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність чи навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан збігається з високими трудовими показниками (підвищення видобутку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, зменшення помилкових дій). Залежно від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом двох та більше годин.

• Фаза розвитку втоми та пов'язане з цим зниження працездатності триває від кількох хвилин до кількох годин і характеризується погіршенням функціонального стану організму та тех-ніко-економічних показників трудової діяльності.

Динаміка працездатності протягом робочої зміни графічно являє собою ламану лінію, що зростає у перші години роботи, потім перебуває на досягнутому високому рівні і знижується до обідньої перерви. Наведені фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза наростаючої працездатності проходить швидше, а фаза стійкої працездатності нижча за рівнем та триваліша, ніж до обіду. У другій половині робочої зміни зниження працездатності настає раніше і розвивається стрімкіше через більш глибоку втому.

Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна та ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. У різні години доби організм людини по-різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності найвищий її рівень спостерігається у ранкові години та вдень: з 8 до 12 години та з 14 до 17 години. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі. Вдень зниження працездатності, як правило, спостерігається у період з 12 до 14 години, у нічний час — з 3 до 4 години.При складанні тижневих режимів праці та відпочинку слід враховувати, що працездатність людини не є стабільним показником протягом тижня, а зазнає певних змін. У перші дні тижня працездатність поступово зростає у зв'язку з поступовим входженням у робочий процес. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко спадаючи в останній день робочого тижня. Залежно від характеру та ступеня важкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими чи меншими.

Знання закономірностей зміни тижневої працездатності допоможе вирішувати ряд практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності є обґрунтуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.

При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями (субота та неділя) характер зміни працездатності зберігається. Однак у зв'язку з дводенною перервою в роботі можуть відбуватися деякі порушення динамічного стереотипу і період звикання може бути тривалішим.

У річному циклі, як правило, найвищий рівень працездатності спостерігається у середині зими, а найнижчий — у спекотний час влітку.

Річні режими праці і відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку, оскільки щоденний та тижневий відпочинок не запобігають накопиченню втоми повною мірою. Щорічна відпустка передбачена законодавством, її тривалість встановлюється залежно від важкості праці, але не може бути меншою за 14 календарних діб. Відпустку тривалістю до 24 днів доцільно використовувати одноразово, а за умови більш тривалого відпочинку — у два етапи.

Відповідно до природних добових ритмів фізіологічних процесів, що відбуваються, має здійснюватися також порядок чергування змін: ранкова, вечірня, нічна. Однак на деяких підприємствах, які широко використовують працю жінок, добре зарекомендував себе зворотний порядок чергування, що дає змогу подовжити денний відпочинок після нічної зміни: бригада з нічної зміни заступає на роботу у вечірню, потім у ранкову зміну.

Розробляти нові режими праці та відпочинку або вдосконалювати існуючі слід виходячи з особливостей змінювання працездатності. Якщо під час роботи спостерігатимуться періоди найвищої працездатності, працівник зможе виконати максимум робіт при мінімальних витратах енергії та мінімальній втомлюваності.

При раціоналізації добових режимів праці та відпочинку ефективність інколи залежить і від того, наскільки правильно враховані ритми добових фізіологічних процесів людини, тобто при визначенні оптимального режиму праці та відпочинку необхідно встановити такі їх параметри, які сприятимуть найбільшій ефективності виробництва.

Досвід і результати застосування різних типів режимів графіка робочого часу як у нашій країні, так і за кордоном свідчать про велику їх ефективність та соціально-економічну доцільність.

Для коригування режимів праці, що застосовуються найчастіше, необхідно чітко визначити динаміку розвитку виробничої втоми, а також (якщо це можливо) ступінь її розвитку в окремі моменти робочого часу.

Існує багато методів, що дають змогу досліджувати зміни працездатності та втоми за станом фізіологічних функцій.

До найпоширеніших методів фізіологічних досліджень безпосередньо в умовах виробництва належать такі:

1. Динамометрія. Дослідження максимальної сили за допомогою спеціальних динамометрів.

2. Стійкість до статичних зусиль.

3. Частота ударів пульсу, зареєстрована в умовах виробництва або пальпаторно, або за допомогою приладів, є одним з важливих показників дієздатності серцево-судинної системи.

4. Артеріальний тиск. Характеризуючи переважно стан серцево-судинної системи та роботу серця, артеріальний тиск перебуває у тісному зв'язку з центральним нервовим апаратом, що дає змогу за його динамікою свідчити про стан організму в цілому. Реєструють артеріальний тиск за допомогою таких приладів, як тонометри, механокардіографи та ін.

Таким чином, проблема підвищення працездатності виникає внаслідок соціального замовлення, в основі якого лежить питання організації та оцінки праці, що визначається рівнем розвитку людського суспільства.

Головне досягнення дослідників у цій галузі полягає в тому, що у процесі нагромадження знань вони довели, що основою у цьому питанні є не об'єкт та умови праці (хоча й вони мають своє значення), а суб'єкт праці, тобто діяч — людина.

Удосконалення методів оцінки працездатності нескінченне. Це приноситиме тактичні успіхи. Необхідно вдосконалювати трудове законодавство, умови праці, захист праці та ін.

У перспективі вбачається вирішення питання не у розробці більш розвиненої методики оцінки важкості праці, а у якісному вимірюванні ставлення людини до праці, тобто у досягненні суб'єктом стану, коли праця стає засобом самоствердження, тобто творчістю.

Список використаної літератури:

1.Оуэн Г. Теория игр. — М.: Мир, 1971.

2.Пашков А. С, Иванкина Т. В., Магницкая Е. В. Кадровая политика и право. — М., 1989.3.Платонов К. К. Вопросы психологии труда. - М.: Медицина, 1975.

4.Платонов К. К. Структура и развитие личности. - М.: Наука, 1986.

5.Подоровская М. М. Организация труда. — К.: МАУП, 2000.

6.Практикум по профессиональной деятельности и менеджменту / Под. ред. Г. Никифорова и др. — СПб.: Питер, 2001.

7.Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні. — К., 2001.

8.Романець В. А. Психологія творчості. — К.: Либідь, 2001.

9.Саноян Г. Г. Создание условий оптимальной работоспособности на производстве. — М.: Экономика, 1978.

10.Скотт Д. Сила ума. Описание пути к успеху в бизнесе. — К., 1991.

11.Сладкевич В. П., Чернявский А. Д. Современный менеджмент. — К.: МАУП, 2002.

12.Слизингер Г. Труд в управлении промышленным производством. — М.: Экономика, 1967.

13.Смирнов Е. Л. Справочное пособие по НОТ.— М.: Экономика, 1987.

14.Стюарт Джим. Оперативный тренинг. — СПб.: Питер, 2001.

15.Тесты и методики деловых игр для менеджера. - К.: МАУП, 1994.

16.Ткачук В. Г., Хапко В. Е. Психофизиология труда. — К.: МАУП, 1999.

17.Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономия, стратегия, управление. — М.: ИНФРА-М, 2000.

18.Фатхутдинов Р. А. Производственный менеджмент: Учебник. — М., 1997.

19.Хозе Сильва, Роберт Б. Стоун. Получение помощи с другой стороны. — Минск, 2004.

20.Щедр о вищий Г. П. Философия, наука, методология. — М., 1997.

21.Щёкин Г. В. Как эффективно управлять людьми. — К.: МАУП, 1999.

22.Щёкин Г. В. Теория кадровой политики. — К.: МАУП, 1997.

23.Щёкин Г. В. Теория социального управления. — К.: МАУП, 1997.