Соціальна політика та соціальний захист населення
Соціальна політика держави — один з напрямків діяльності з регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Сутність соціальної політики держави полягає в підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів для участі в суспільному виробництві. При цьому слід зазначити, що соціальна політика держави, яка виступає складовою заходів, що провадяться державою з метою регулювання умов суспільного виробництва в цілому, тісно пов'язана з загальноекономічною ситуацією в країні.
Соціальна політика держави передбачає:
• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
• формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
• створення системи соціального захисту населення;
• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);
• захист довкілля тощо.
Завдання соціальної політики країни поділяються на довгострокові та короткострокові (див. схему 1 на с. 243).
Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:
• життєздатності суспільства;
• стабілізації та розвитку суспільства;
• консолідації суспільства.
Схема 1 Різновиди завдань соціальної політики
Основними принципами соціальної політики є раціональність, соціальна справедливість та соціальна безпека.
Раціональність проявляється у досягненні оптимального співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації. Соціальна справедливість — це є визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства; а соціальна безпека — можливість передбачуваності певних життєвих ризиків.
Формування та реалізація соціальної політики відбуваються у три етапи (див. схему 2):
Схема 2 Етапи формування та реалізації соціальної політики держави
Мета соціальної політики в період переходу до ринку має стратегічний та поточний характер.
Стратегічному характеру відповідають такі цілі:
• наповнення реформ соціальним змістом;
• розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
• активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
• забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
• створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
• стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
• забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
• гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
• формування ефективної системи соціального захисту населення;
• реформування пенсійної системи;
• розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
• зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. Поточному характеру відповідають такі цілі:
• ліквідація заборгованості із заробітної плати та соціальних виплат;
• забезпечення прожиткового мінімуму;
• боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
• захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
• обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
• створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;
• запобігання соціальної деградації тощо.
Модель соціальної політики Української держави являє собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість за умов відсутності достатніх фінансових коштів у держави надати можливість для самореалізації та самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.
У світі існує багато моделей соціальної політики і кожна має свої нюанси та особливості залежно від особливості економічного розвитку країни, менталітету нації, розвитку соціального партнерства (японська, німецька, американська, шведська, англосаксонська).
Схема 3 Структура соціальної політики України
Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти, об'єкти та учасників, що беруть активну участь в її проведенні .
Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальне орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Кабінет Міністрів України розробив основні напрями соціальної політики.Основними напрямами соціальної політики України є:
• створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску та ділової активності підприємства. З цією метою Президент України ініціював скасування існуючих обмежень фонду споживання;
• проведення широкомасштабної пенсійної реформи та створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;
• надання адресної допомоги у зв'язку з підвищенням тарифної плати за житло та комунальні послуги;
• створення умов для підприємницької діяльності та високопродуктивної праці економічно активного населення;
• створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;
• розробка відповідної правової бази щодо раціонального природокористування та охорони довкілля;
• проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;
• стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва в найбільш великих містах та обласних центрах і в малих містах. З цією метою виконується Програма розвитку малих міст України;
• розвиток охорони здоров'я і фізичної культури. Для цього формуються умови для широкого впровадження страхової медицини, накреслено будівництво низки спортивно-оздоровчих комплексів;
• соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Цей напрям є одним з найважливіших, оскільки соціальний захист — це є система державної політики із забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.
Соціальна політика орієнтована на громадян, об'єктивні можливості яких не дозволяють їм підтримувати суспільне визнані рівень та спосіб життя. При цьому соціальне забезпечення — це є забезпечення непрацездатних. Економічними джерелами соціального захисту є гроші платників податків (державний бюджет на всіх рівнях), страхові нарахування роботодавців та працівників, фінансові ресурси підприємств, суспільна та приватна благодійність, спонсорство та меценатство.
Правовою основою соціального захисту є положення чинного законодавства, що регулюють систему засобів соціального захисту: гарантії, норми, зобов'язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням.
Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення виглядає так (див. схему 4):
Схема 4 Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення
Система соціального захисту виконує дві основні функції:
• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;
• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період.
Ці функції знаходяться у певному протиріччі, і в перехідній економіці проявляються досить відчутно. Перехідний стан економіки України зумовив ту обставину, що соціальний захист населення реалізує в основному першу функцію, а для реалізації другої умов ще недостатньо.
Сучасну систему соціального захисту населення в Україні складають такі елементи: пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю та ін.
Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. схему 5):
У січні 2002 р. активними заходами сприяння зайнятості населення (працевлаштування), що спрямовані на професійне навчання, громадські роботи, було охоплено 108,2 тис. осіб, що на 15 % більше, ніж у січні попереднього року. Незважаючи на обмежену кількість вільних робочих місць, число осіб, які отримали роботу за сприяння служби зайнятості у січні 2002 p., зросло порівняно з січнем 2001 р. майже на третину і становило 48,9 тис. осіб. Число осіб, які за направленням служби зайнятості проходили професійне навчання, зросло порівняно з січнем 2001 р. на 3,5 % і становило 50, 1 тис. осіб. У громадських роботах взяли участь 9,2 тис. незайнятих громадян, що в 1,2 раза більше, ніж у січні попереднього року.
Оскільки системі ефективної зайнятості та питанням управління зайнятості було присвячено окрему тему, вважається за доцільніше розглянути напрям, пов'язаний з формуванням доходів населення.
Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх благополуччя, оскільки визначає можливості матеріального та духовного життя кожного: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення нагальних потреб. Серед чинників, що крім розмірів самої заробітної плати безпосередньо впливають на величину доходів населення, є динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та послугами.
Грошові доходи населення, що отримуються через фінансово-кредитну систему, формують значну частину доходів населення:
• виплати за державним страхуванням;• банківські позички на індивідуальне житлове будівництво, обзаведення господарством для молодих сімей, членів споживчих товариств (наприклад, на садове будівництво);
• відсотки за вкладами до банку, що нараховуються за підсумками року;
• доходи від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів та погашень за позичками;
• лотерейні виграші;
• тимчасово вільні кошти, що виникають внаслідок купівлі товарів у кредит;
• виплати різних видів компенсацій (внаслідок каліцтв, збитків та ін.).
На формування доходів населення суттєво впливають виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюються:
• пенсійне забезпечення;
• утримання тимчасово непрацездатних громадян;
• виплати різних видів допомоги (догляд за дітьми, медичне обслуговування, виплати допомоги малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).
Співвідношення в доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда, його трудової мотивації.
За домінуючої ролі заробітної плати в інтеграції загальної суми доходів формуються такі якості, як підприємливість, ініціатива. Підвищення ролі виплат за державними програмами допомоги
нерідко призводить до формування пасивного ставлення до виробничої діяльності, психології утриманства.
Обов'язкові платежі населення здійснюються через фінансову систему у вигляді різних видів податків та зборів. Через акумуляцію податкових платежів та зборів держава реалізує своє право на формування частини своїх ресурсів для здійснення в подальшому соціальної політики через перерозподіл грошових коштів, надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Для захисту інтересів малозабезпечених громадян та недопущення зниження рівня благополуччя, нижче допустимого в даних конкретних умовах, держава встановлює пороговий мінімум в доходах, який не оподатковується. У той же час для високих доходів встановлюються прогресивно більш високі ставки податків — як прямих, так і непрямих.
Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є впровадження механізмів адресної допомоги найнезахи-щенішим верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:
• запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);
• встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;
• запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;
• захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей через періодичний перегляд середньо-душового сукупного доходу, що дає право на допомогу.
Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального захисту слід вважати значне зростання ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та ін.
З метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень Кабінет Міністрів України 24 травня 2000 року схвалив Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року.
Оскільки соціальна політика держави базується на визначенні головної мети, пріоритетних напрямків політики у сфері оплати праці, доходів населення та соціального захисту, метою соціальної політики є забезпечення зростання рівня і поліпшення умов життя населення країни.
Серед програмних заходів щодо державної соціальної політики можна виділити насамперед такі:
• виокремлення основних чинників, що впливають на поліпшення матеріального становища населення (фінансова стабільність в країні, зростання виробництва і продуктивності праці, підвищення рівня доходів бюджету, рівень заробітної плати, пенсій, стипендій, розвиток малого бізнесу тощо);• визначення шляхів досягнення мети і вирішення завдань соціальної політики щодо забезпечення гарантованості та своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат; підвищення рівня заробітної плати та відповідності виконуваній роботі; впровадження режиму першочергової виплати заробітної плати із виручки, отриманої підприємством; забезпечення 100 %-го фінансування поточних виплат заробітної плати працівникам бюджетних установ; посилення відповідальності посадових осіб за затримку виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат; подолання тенденцій подальшого розшарування суспільства за рівнем доходів; подальше реформування системи пенсійного забезпечення, зокрема, з урахуванням стажу роботи та трудового внеску; запровадження системи пенсійного страхування; підвищення адресності надання соціальної допомоги; введення в дію механізмів бюджетно-страхової медицини; реформування системи соціального захисту від безробіття; по мірі наповнення бюджету — започаткуван-ня виплат знецінених заощаджень населення;
• визначення основних заходів щодо здійснення соціальної політики (забезпечення введення в дію законів України, що сприяють вирішенню соціальних проблем);
• висвітлення наслідків впливу законодавчих актів і урядових рішень щодо вирішення завдань соціальної політики.
Формування соціальної політики відбувається як з урахуванням укладених конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), так і вимог, що виставляються світовими організаціями при наданні фінансової допомоги.
У визначенні майбутніх напрямів економічного та соціального розвитку пострадянських країн беруть участь Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Європейський Союз (ЄС), МОП. Згоди в дискусіях на тему соціального добробуту на світовому, регіональному і національному рівнях ще не досягнуто.
Україна як асоційований член Ради Європи розглядає питання ратифікації Європейської Соціальної Хартії від 3 травня 1996 р. та Конвенції МОП № 102 (1952 р.) про мінімальні норми соціального забезпечення та впровадження принципів загальної системи соціального забезпечення по дев'яти категоріях: медична допомога, безробіття, виробничий травматизм, старість, охорона материнства, інвалідність, втрата годувальника, утримання сім'ї, допомога у разі хвороби. Це рішення визначено Генеральною Угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями на 2002-2003 роки. Мінімальні вимоги Хартії зобов'язують нову країну-члена Ради Європи мати налагоджену систему соціальної безпеки та соціальної допомоги, бо цей документ є виразником загальної спадковості прав та принципів, спрямованих на обґрунтування соціальної політики.
Зокрема, частиною І Європейської Соціальної Хартії уряди країн, що підписали Хартію, зобов'язані забезпечити всім працівникам справедливу винагороду за працю, що гарантує достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей. На запит депутатських фракцій на Дні Уряду в Верховній Раді України 9 січня 2002 р. стосовно причин, що стримують ратифікацію Європейської Соціальної Хартії, Урядом наводилася аргументація Міністерства фінансів та Міністерства економіки з питань європейської інтеграції стосовно відсутності в Україні фінансових можливостей для виконання норм Хартії, зокрема щодо встановлення розміру заробітної плати та пенсій, спроможних забезпечити рівень життя, гідний людини, створення суспільства рівних можливостей для людей (в тому числі з фізичними вадами тощо).
Список використаної та рекомендованої літератури
1.Економіка праці. Посібник. —Львів, 1999.
2.Журавлев Π В , Карташов С А , Маусов Н К, Одегов Ю Г Персонал, словарь понятий и определений. — М.. Экзамен, 1999.
3.Казановський А В, Колот А М Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ. Нац. центр продуктивності, 1995.
4.Киреев В И Международная экономика. — М.. ИНФРА-М, 2000.
5.Колот А М Оплата праці на підприємстві, організація та вдосконалення.—К.. Праця, 1997.
6.Социальные технологии. Толковый словарь. — Москва—Белгород. Луч, Центр социальных технологий, 1995.
7.Экономика и социология труда / Под. ред. Б. Ю. Сербиновского и В. А. Чуланова. — Ростов н/Д. Феникс, 1999.
8.Яковлев Ρ , Федорова М Формирование и порядок определения цены рабочей силы // Проблем