Ринки робочої сили
Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статево-віковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю.
Отже, існують два ринки робочої сили.
Перший ринок робочої сили представлений в основному робітниками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у промислове розвинених країнах у 80-ті роки XX ст. частково зайнятих було в середньому 50 млн чол. на рік, що на ЗО % більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця негативна тенденція характерна і для сучасного стану економічного розвитку.
Рис 2 Основні сегменти сучасного ринку робочої сили за соціально-економічними характеристиками
Другий — ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що забезпечує повну зайнятість, і основна частка на котрому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.
У 1998 р. І. Л. Петровою було вперше запропоновано методику розробки сегментаційних моделей ринку праці.
Ця методика базується на здійсненні таких кроків: визначенні характеристик економічної поведінки та соціального становища працівників за різними кваліфікаційними ознаками; виявленні суспільних якостей працівників різних кваліфікаційних груп щодо подібності тих соціально-економічних відносин, в які вони вступають на ринку праці; встановленні відмінностей між працівниками за обраними критеріальними ознаками; виділенні у соціально-економічній структурі ринку праці сегментів, що мають суттєві стійкі ознаки внутрішньої подібності за зовнішньою відокремленістю.
Для реалізації даної методики застосовано методи теорії нечітких множин, якими встановлено ступінь належності деякого елемента ринку праці певному сегменту, котрий, внаслідок нечіткості своїх меж, є нечіткою підмножиною ринку праці. Критеріальні ознаки сегментації (способи включення, координації та оцінки праці) представлено як складені лінгвістичні змінні, а їх компонентами обрано оцінки показників використання робочого часу, співвідношення попиту і пропозиції на працю; типи, рівень та спосіб утворення доходів. Сегментаційні моделі ринку праці, побудовані за даною методикою, математично описуються у такий спосіб:
де Е — сукупність елементів (осіб, працівників) ринку праці;
АІ — деякий сегмент ринку праці, під множина Е;
т — число сегментів ринку праці;
аг — окремий представник ринку праці;
μΑ(α;) — ступінь належності представника аг певному сегменту ринку праці за обраними критеріями.
У результаті застосування даної методики запропоновано авторську модель соціально-економічної сегментації ринку праці. На відміну від західних, вона є не дуалістичною, а троїстою, охоплюючи: 1) зайнятих в офіційній економіці; 2) зайнятих паралельно в офіційній та неофіційній економіках; 3) зайнятих виключно в неофіційній економіці.
У межах троїстої моделі сегментації українського ринку праці виявлено сім сегментів:
1. Зайняті в офіційній економіці:
• підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку;
• висококваліфіковані спеціалісти, праця яких користується попитом у сучасному виробництві;
• представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня із спадним або нульовим попитом на працю — контингент приховано безробітних;
• працівники, які через різні обставини не можуть знайти постійне місце роботи; маргінальні групи населення.
2. Зайняті одночасно в офіційній і неофіційній економіках:
• особи, які працюють на засадах вторинної зайнятості, або ті, які одержують нелегальні доходи та привілеї щодо оподаткування на основному робочому місці.
3. Зайняті в неофіційній економіці:
• зайняті нелегальною діяльністю;
• представники різних видів самозайнятості населення (неформальна діяльність).
Основні відмінності між сегментами полягають саме у способах включення робочої сили до трудового процесу, координації праці та її оцінки. За цими критеріями було описано сегменти українського ринку праці та визначений ступінь належності до них різних груп працівників :
Сегментаційна модель українського ринку праці
СегментКритеріальні ознаки українського ринку праці
Спосіб включення робочої сили до процесу праціСпосіб координаціїСпосіб оцінки праці
1234
1Робота за наймом на основі тривалих контрактів або договорів, робота на власномупідприємстві чи такому, де є своя частка власностіСпрямованість праці на задоволення потреб, визначених ринком Переважання управлінських функцій в діяльності, наявність елементів самоуправління Висока конкурентоспроможністьВисокий рівень доходів Поєднання різних форм доходів заробітної плати, відсотків, дивідендів, участь у прибутку фірми
2Достатня гарантія зайнятості на основі тривалих контрактів, договорів, ліцензій та патентів Високий статус працівників на підприємстві Захищеність від масштабних вивільнюваньРегулювання зайнятості на основі співвідношення попиту І пропозиції на продукцію чи послуги праці даного контингенту, розвитку конкуренції та
зміцнення конкурентоспроможності за рахунок високого професіоналізму та якості продукції.Рівень доходів, вищий за середній в економіці Стабільність доходів, обумовлена стабільністю роботи підприємства І попитом на послуги праці
3Зайнятість не стабільна Можливість безробіття та переходу працівників на Іншу роботу Плинність кадрів Часто робота неповний робочий час за короткостроковими угодами, за сумісництвом в Інших місцяхНизький попит на працю даного контингенту, підтримка зайнятості державними дотаціями Низька конкурентоспроможність Виконавчі, переважно допоміжні функції, в процесі праціНизький рівень заробітної плати, неповна І нерегулярна виплата Застосування державних пільг і допомоги
4Нестабільна зайнятість, неповний робочий час, короткострокові трудові угоди, труднощі у працевлаштуванні, дискримінаційні обмеження у прийомі на роботуНульовий попит на послуги праці Регулювання руху на ринку праці за участю держави та самостійний пошук роботиНизькі, нестабільні,
часто випадкові доходи
1234
5Одночасна участь в офіційній та неофіційній економікахКоординація на основі поєднання механізмів ринкового регулювання, державного втручання та "законів" тіньового ринкуПоєднання доходів від офіційної зайнятості з додатковими джерелами нелегальних доходів
6Утворення неформальних угруповань з метою нелегального бізнесуГруповий характер діяльності, що регулюється законами тіньового ринку Із застосуванням рекету, пограбувань, шантажу тощо Відсутність контролю з боку державиВисокі доходи, пов'язані з ризиком, з порушенням чинного законодавства
7Самозайнятють у різних формах вияву (особисте підсобне господарство, репетиторство, економічний туризм, валютні махінації
тощо)Індивідуальний характер діяльності Робота на свій страх І ризикДоходи, достатні для виживання в перехідному періоді Відсутність соціального захисту
Сутність представленої моделі полягає в тому, що за допомогою певних, науково обґрунтованих критеріїв (характеристик способів включення, координації та оцінки праці) визначається належність тієї чи іншої групи працівників до конкретного ринку праці. За оцінками автора, міжсегментні пропозиції визначено як 2:6:6:2:7:3:5.
Найважливішими сегментами українського ринку праці є третій та четвертий: приховано безробітні та маргінальні групи. До маргінальних груп віднесено: осіб, зайнятих неефективно, з виражено спадним попитом на працю; осіб, які втратили зайнятість і відчувають труднощі у її відновленні; осіб, які не мають роботи і не намагаються її знайти (зневірені). Критеріями маргінальності даних груп є: а) нестабільна, неповна зайнятість або вилучення із суспільного виробництва; б) відсутність ринкового регулювання (оскільки попиту на дану працю немає) і ускладнення державного регулювання у зв'язку з неповною зареєстрованістю; в) низькі, нестійкі, часто випадкові доходи.
Тенденціями маргіналізації на українському ринку праці є абсолютне і відносне збіднення все більшої частки маргінального прошарку; пасивно-негативне ставлення до маргінальних груп з боку влади і байдужа зворотна реакція; переплетіння самоадаптаційних та саморуйнівних механізмів стратегії виживання маргіналів.
Для цілеспрямованого регулювання ринку праці та найбільшої галузі економіки — промисловості необхідно мати об'єктивне уявлення про його початковий стан. Загальний стан ринку праці можна визначити за допомогою оцінки його збалансованості. У свою чергу, баланс ринку праці оцінюється через співвідношення чи ступінь відповідності між попитом та пропозицією на робочу силу.
При розрахунку балансу праці переважає підхід, заснований на оцінці динаміки попиту та пропозиції робочої сили, та, насамперед, співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю громадян, що шукають роботу в промисловості. Іноді, характеризуючи ринок праці, використовують тільки дані про кількість безробітних, при цьому багато фахівців роблять акцент на необхідності повної зайнятості та забезпеченні конституційного права на працю та соціальний захист від безробіття.
Загальна характеристика ринку праці та його масштаби можуть бути зведені до прогнозів щодо вивільнення працівників, кількості молодих фахівців, що закінчують навчання та готові приступити до праці, а також кількості безробітних, вільних робочих місць, в тому числі новостворених, тощо.У загальному вигляді баланси ринку праці можна представити у такий спосіб:
Κ = Ζ + Ν,
де К — загальна кількість працездатних, чол.;
Ζ — кількість зайнятих по галузях та по професіях, чол.;
N = О+І,
де О — незайняті, які звернулися до служби зайнятості, чол.; І — незайняті, які не звернулися до служби зайнятості, чол.;
де k — коефіцієнт співвідношення між тими, хто звернувся до служби зайнятості, та безробітними, наявність яких обумовлена інертністю системи обліку та реєстрації, за оцінками Міністерства статистики України, він дорівнює 1-^6; В — безробітні за професіями. Тобто,
Попит на робочу силу на ринку праці в промисловості можна представити так:
де P — кількість вільних робочих місць та вакансій за галузями та професіями.
Для оцінки збалансованості регіонального ринку праці потрібно було б у чистому вигляді розглядати співвідношення Pv <=> Ν, але при оцінці збалансованості ринку праці в промисловості можна розглядати і співвідношення Ρν <=> О. Це обумовлено тим, що у цьому разі немає потреби враховувати складову І, тому що ця частина працівників знаходить роботу самостійно й не претендує на вільні робочі місця.
Таким чином, баланс ринку праці в промисловості матиме такий вигляд:
Ринок робочої сили не потребує додаткової сегментації за галузями, тому що здатний на самостійне сегментування за професіями та групами професій, які є характерними для даної галузі. Тим більш, що наймасовіші професії використовуються в багатьох галузях промисловості та інших галузях економіки. Управління цим ринком необхідно здійснювати з позицій професійної структури ринку робочої сили та соціально-економічних чинників виходу на нього.
Сегментація осіб, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні до служб зайнятості, може бути формалізована у такий спосіб:
де О1 — вивільнені та звільнені за власним бажанням, чол.;
02 — випускники навчальних закладів, чол.;
03 — демобілізовані з армії та звільнені з міст позбавлення волі, чол.;
04 — особи, що більше року не працювали, чол.
З усіх груп для промисловості найпривабливішими є дві перші, тому що у більшості випадків до них віднесено осіб, які мають професії та не втратили кваліфікаційних і соціально-адаптаційних характеристик. При цьому початкову професійну структуру пропозиції робочої сили на ринку праці промисловості можна коригувати відповідно до галузевого попиту.
Що ж до економіки в цілому, то розрахунки показників ринку праці на прогнозний період здійснюються на основі балансового методу. Баланс ринку праці відображає взаємодії таких процесів:
• формування пропозиції робочої сили (її находження);
• формування попиту на робочу силу (визначення можливостей працевлаштування незайнятих громадян);
• визначення (внаслідок різниці попиту і пропозиції) чисельності безробітних на кінець періоду.
Методологічна схема прогнозування ринку праці складається з таких стадій:
І стадія — аналіз формування ринку праці за попередній період з урахуванням:
• тенденцій розвитку ринку праці;
• змін у структурі окремих джерел його формування;
• введення законодавчих актів, що впливали б на попит та пропозицію робочої сили;
• ефективності роботи служби зайнятості з питань працевлаштування.
ІІ стадія прогнозування змін в динаміці та структурі ринку праці з урахуванням впливу окремих чинників і визначенням орієнтирів зміни окремих джерел формування попиту і пропозиції робочої сили.
ІІІ стадія — прогнозування обсягів пропозиції робочої сили, попиту на неї, визначення кількості незайнятих і рівня безробіття.
Прогнозування показників попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці базується передусім на економіко-статистичному аналізі існуючих тенденцій розвитку ринку праці та врахуванні прогнозних макроекономічних показників:
• валового внутрішнього продукту;
• трудових ресурсів;
• загального обсягу інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування;
• основних фондів та їх структури за формами власності. Прогнозування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці здійснюється в межах окремих джерел їх формування.
Пропозиція робочої сили визначається за сукупністю таких показників:
• зареєстровані громадяни, не зайняті трудовою діяльністю на початок року;
• вивільнені з галузей народного господарства;
• випускники навчальних закладів;
• раніше зайняті в домашньому господарстві;
• інші категорії незайнятого населення. Попит на робочу силу розраховується як сума:
• потреб в працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад;
• потреб в працівниках для комплектування новостворених робочих місць.
При прогнозуванні джерел формування ринку робочої сили значна увага приділяється показнику вивільнення робочої сили із галузей економіки за умов прискорення процесу реформування економіки, який може значною мірою перевищити темпи розвитку сфери прикладання праці.Вивільнення працівників із галузей економіки здійснюється під впливом комплексу чинників, характерних для конкретного етапу розвитку на даному етапі вивільнення робочої сили, і обумовлених в основному структурними зрушеннями в економіці за рахунок:
• ліквідації підприємств, установ;
• реорганізації;
• перепрофілювання;
• скорочення чисельності персоналу;
• вивільнення за власним бажанням;
• вивільнення за порушення трудової дисципліни.
При прогнозуванні пропозиції робочої сили головним є визначення очікуваної кількості незайнятих трудовою діяльністю громадян, які мають звернутися до біржі праці (звертаються не всі незайняті).
Враховуючи особливості періоду реформувань і започаткування економічного зростання в прогнозному періоді, можна передбачати підвищення частки незайнятих.
Структура пропозиції робочої сили прогнозується з урахуванням тенденції розвитку її окремих джерел і чинників, що діятимуть у прогнозному періоді.
Дещо складнішим є прогнозування попиту на робочу силу, що узагальнює потребу у працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад і новостворених робочих місць. Ця потреба визначається з урахуванням чинників ринкових перетворень, структурної перебудови, приватизації, реструктуризації, що пов'язані з такими макроекономічними показниками, як ВВП, загальний обсяг інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування, стан та структура основних фондів за формами власності.
У розрахунковому балансі ринку праці попит на робочу силу відображається як показник працевлаштування, що уособлює задоволений попит. Цей показник враховує як потребу в працівниках для заміщення вільних і новостворених робочих місць, так і інші напрями працевлаштування. Оскільки не всім, хто звертається до служби зайнятості, надається допомога з працевлаштування, певна частка незайнятих громадян знімається з обліку. Ця кількість осіб визначається з урахуванням тенденцій зміни їх співвідношення з пропозицією робочої сили. У перспективі питома вага цієї категорії громадян знижуватиметься.
Рівень безробіття визначається як відношення чисельності безробітних на кінець періоду до чисельності працездатного населення у працездатному віці.
Інформаційне забезпечення розрахунків ринку праці здійснюється за допомогою даних статистичної звітності: форм 1-ПН, 2-ПН (працевлаштування) "Звіт про працевлаштування і зайнятість населення, що звернулося до служби зайнятості". Перелік основних вхідних та розрахункових показників, необхідних для складання балансу ринку праці, наведено в табл. 2 та 3 (с. 56), алгоритми розрахунку показників балансу ринку праці викладено в табл. 4 (с. 57), зразки форми балансу ринку праці наведені в табл. 5 (с. 58).
Баланс ринку праці
ПоказникиБазовий рікПлановий рікПрогнозний
рік
Згідно з програмоюОчікуване
Пропозиція робочої сили, всього
Кількість незайнятих осіб, для яких вирішується питання працевлаштування, на початок року
Надійде до ринку праці протягом року, всього
у т ч
• вивільнені з галузей економіки
• звільнені з причин плинності кадрів
• випускники навчальних закладів
• Інші категорії незайнятого працездатного населення
Попит на робочу силу
Знімаються з обліку для самостійного вирішення участі у трудовій діяльності та з Інших причин
Кількість незайнятих осіб, для яких вирішується питання працевлаштування, на кінець року у т.ч.
безробітні
Рівень зареєстрованого безробіття (у відсотках до працездатного населення у працездатному віці)
Список використаної літератури:
1.Економіка праці. Посібник. —Львів, 1999.
2.Журавлев Π В , Карташов С А , Маусов Н К, Одегов Ю Г Персонал, словарь понятий и определений. — М.. Экзамен, 1999.
3.Завелъский М Г Экономика и социология труда. Курс лекций. — М., 1998.
4.Завиновская Г Т Организация заработной платы в промышленности. — К..Выщашк., 1985.
5.Завтовсъка Г Т Економіка праці. — К.. Вища шк., 2000.
6.Захожай В Б, Калина А В Статистика труда и занятости.— К.. МАУП, 2000.
7.Заяцъ Т А Регіональне відтворення робочої сили (методологія І практика регулювання). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1997.
8.Казановський А В, Колот А М Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ. Нац. центр продуктивності, 1995.
9.Калина А В Организация и оплата труда в условиях рынка. — К.. МАУП, 2001.
10.Калина А В Справочное пособие по вопросам организации и оплаты труда (для студентов бакалаврата, магистратуры). — К.. МАУП, 2000.
11.Киреев В И Международная экономика. — М.. ИНФРА-М, 2000.
12.Колот А М Оплата праці на підприємстві, організація та вдосконалення.—К.. Праця, 1997.
13.Костішина Т А Оплата праці на підприємствах торгівлі різних форм власності. Автореф. дис. к. е. н. — К., 1998.
14.Кощеев А А , Крищук Т А , Украинец С Я Рынок и социальная защита населения. — К.. УкрНИИТИ, 1991.
15.Лебедев О Т, Канъковская А Р, Филиппова Т Ю Основы экономики. —СПб.. ИД "МиМ", 1997.