Нормування праці як основа її організації

Нормування праці — найважливіший вид економічної діяльності, за допомогою якого встановлюються затрати праці, визначаються її результати, здійснюється кооперація праці робітників різних категорій, їх розстановка по робочих місцях.

З усіх видів ресурсів, що використовуються підприємством, найбільш динамічними, тобто здатними до скорочення, є затрати праці, їх зменшення водночас призводить до зниження й інших видів виробничих ресурсів (палива, електроенергії, затрат на основні фонди та ін.). У результаті значно знижується собівартість виробництва навіть за невисокої частки затрат, пов'язаної з оплатою праці. Водночас підприємства, що досягли скорочення затрат праці, можуть отримати додатковий доход за рахунок збільшення обсягу виробництва з такою самою технічною базою. Таким чином, зв'язок між ефективністю використання праці та загальними економічними результатами діяльності підприємства очевидний, що підсилює роль і значення нормування праці.

Мета нормування праці — забезпечення ефективного використання трудових ресурсів на основі певних зусиль щодо зниження трудових затрат.

Нормування праці поступово перетворюється з суто інженерного, технічного на комплексне соціально-економічне завдання, що охоплює вирішення питань задоволеності працею, розвитку працівників, перспектив їх подальшої трудової діяльності.

Отже, нормування праці має виконувати такі функції:

• сприяти визначенню необхідної чисельності працівників підприємства;

• служити основою не тільки поточного, але й перспективного планування. З використанням норми затрат праці розраховуються основні техніко-економічні показники підприємства: виробнича програма, чисельність, фонд заробітної плати, собівартість продукції не тільки в цілому по підприємству, але й на рівні внутрішніх підрозділів, тобто норми є засобом внутрішньовиробничого планування;

• виступати засобом обліку індивідуальної та колективної праці, оцінки стимулювання діяльності працівників і колективів. На основі нормування праці здійснюється заохочення діяльності бригад, ділянок шляхом співставлення фактичних затрат праці з нормативними;

• служити основою раціональної організації виробництва та праці. Наявність нормативів затрат праці дозволяє якісно оцінити варіанти організації та вибрати оптимальний;

• забезпечувати нормальну інтенсивність праці відповідно до прийнятих критеріїв;

• гарантувати дотримання інтересів працівника у частині змістовності робіт, що доручаються йому згідно з нормою;

• сприяти забезпеченню перспектив професійно-кваліфікаційного росту працівника;

• виконувати виховні функції.

Таким чином, основне призначення нормування праці — активний вплив на досягнення двох взаємопов'язаних цілей: забезпечення виробництва і реалізації продукції, а також відтворення людського ресурсу [53].

Нормування праці являє собою складову управління виробництвом і визначає необхідні затрати праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими робітниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Необхідними вважаються затрати, що відповідають ефективному для конкретних умов виробництва використанню трудових та матеріальних ресурсів за умови дотримання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

Норма праці — це є основа організації праці та виробництва, з якої починаються і на якій ґрунтуються практично всі планово-економічні розрахунки на підприємстві як поточного, так і перспективного та прогнозного характеру.

Існуюча система класифікації норм праці дозволяє вибрати той чи інший різновид норми залежно від особливостей трудового процесу.

При нормуванні праці робітників і службовців використовуються такі види норм праці: норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма (норматив) чисельності, норми керованості, нормування завдань.

Норма часу — це є величина затрат робочого часу, встановлена для виготовлення одиниці продукції робітником чи групою робітників (зокрема, бригадою) відповідної кваліфікації у відповідних організаційно-технічних умовах.

Норма виробітку — це є встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), яку робітник чи група робітників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані виконати (перевезти і т. д.) за одиницю робочого часу у певних організаційно-технічних умовах.

Норма обслуговування — це є кількість виробничих об'єктів (одиниць обладнання, робочих місць і т. д.), які робітник чи група робітників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Норми обслуговування призначаються для нормування праці робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, виробничих площ, робочих місць і т. д.

Різновидом норми обслуговування є норма керованості, що визначає чисельність виробників, якими повинен управляти один керівник.Норма (норматив) чисельності — це є встановлена чисельність робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт. За нормами (нормативами чисельності) визначаються також затрати праці щодо професій, спеціальностей, груп чи видів робіт, окремих функцій, в цілому по підприємству, цеху, його структурному підрозділу.

З метою підвищення ефективності праці, що оплачується робітникам погодинно, встановлюються нормовані завдання на основі вказаних вище різновидів норм праці.

Нормоване завдання — це є встановлений обсяг роботи, що робітник чи група робітників (зокрема, бригада) зобов'язані виконувати за робочу зміну, робочий місяць (відповідно змінне і місячне нормування завдання) або за іншу одиницю робочого часу на роботах, що оплачуються тимчасово.

Норми праці встановлюються на окрему операцію (операційну норму), взаємопов'язану групу операцій, завершений комплекс робіт (збільшена, комплексна норма). Ступінь диференціації норм визначається типом і масштабом виробництва, особливостями продукції, що випускається, нормами організації праці.

Збільшені, комплексні норми встановлюються на планово-облікову (облікову) одиницю продукції (роботи), як правило, на закінчений виріб, вузол, бригадокомплект, технічно відокремлений блок, обсяг сільськогосподарських робіт, етап чи об'єкт будівництва. Вони приймаються, як правило, в умовах колективних форм організації праці.

Норми праці повинні визначатися в основному за нормативними матеріалами для нормування праці, до яких відносяться нормативи режимів роботи обладнання; нормативи праці (нормативи часу, включаючи мікроелементні, нормативи чисельності, нормативи часу обслуговування); єдині та типові норми (часу, виробітку, обслуговування).

Нормативи праці — це є регламентовані значення (величини) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу і т. д., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов і чинників виробництва.

Різновидом нормативів чисельності є типові штатні розклади.

Єдині норми праці розробляються на роботи, що виконуються за однаковою технологією в аналогічних умовах виробництва, в одній чи у декількох галузях економіки і є обов'язковими для використання на всіх підприємствах при нормуванні праці робітників на відповідних видах робіт.

При затвердженні єдиних норм встановлюється термін їх введення в дію, щоб підприємства протягом зазначеного часу могли привести фактичні умови виробництва і праці до відповідності з тими, на які розраховані єдині норми.

Типові норми праці розробляються на роботи, що виконуються за типовою технологією з урахуванням раціональних (для даного виробництва) організаційно-технічних умов, вже існуючих на більшості чи частині підприємств, де наявні такі види робіт. Типові норми рекомендуються як еталон для підприємств, де організаційно-технічні умови виробництва ще не досягли рівня, на який розраховані вказані норми.

За сферою використання нормативні матеріали для нормування праці поділяються на міжгалузеві, галузеві (відомчі) і місцеві. У даний час в більшості випадків використовуються місцеві нормативні матеріали, оскільки міжгалузеві та галузеві норми застаріли, і їх не розробляють.

Діюча в народногосподарському комплексі система норм та нормативів праці повинна забезпечувати можливість розрахунку повної трудомісткості продукції щодо всіх елементів виробничого процесу, виробів, груп персоналу і структурних підрозділів.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, використовуються тимчасові та разові норми.

Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт при відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці. Термін дії тимчасових норм не повинен перевищувати трьох місяців.

Разові норми встановлюються на окремі роботи, що носять одиничний характер (позаплановий, аварійний).

Існуюча система показників дозволяє оцінювати напруження різновидності норм, що використовуються. Це необхідно для того, щоб знати, наскільки об'єктивно розраховано норми і яким є рівень нормування праці.

Коефіцієнт напруги норм часу і норм обслуговування (Кнн) використовується при розрахунках коефіцієнта нормування праці та визначається за формулою:

Коефіцієнт напруги норм виробітку (Кнв) використовується при оцінці рівня нормування праці:

де Δ/— середній відсоток перевиконання норм виробітку робітника-ми-відрядниками.

Коефіцієнт напруги норм обслуговування (Кно) використовується при оцінці рівня нормування праці робітників, які зайняті обслуговуванням обладнання, агрегатів і т. ін.:де Δj встановлюється (в умовах погодинної оплати праці) відношенням середньої нормативної кількості одиниць обладнання (або робочих місць), що підлягають обслуговуванню одним робітником, NH, до середньої фактичної кількості одиниць обладнання (робочих місць) N,, що обслуговуються одним робітником у даному цеху:

У випадку, коли величина NH > Νφ, показник Δ/ приймається рівним нулю.

Коефіцієнт напруги праці робітників (
де /с — середній фактичний відсоток чи коефіцієнт виконання годинних норм виробітку; /п — середньопрогресивний рівень виконання норм виробітку, %. Коефіцієнт нормування праці Кнп використовується під час аналізу резервів робочого часу:

де ίΗΗΤ — час, витрачений на виконання г'-го виду роботи, на яку немає технічно обґрунтованих норм часу, хв.; ίφ — фактично витрачений час на виконання суми всіх видів нормованих і ненормованих робіт (операцій) у хвилинах за винятком регламентованих перерв та втрат.

Коефіцієнт нормування праці (Кнт) може розраховуватися також за формулою:

де Σt•ΗΤ — час витрачений на виконання нормованих робіт, год. (чи чисельність робітників-подільників і погодинників, які охоплені нормуванням, чол.); ΣtOf — загальний час роботи, год. (чи загальна чисельність робітників, чол.); Кнн — коефіцієнт напруги норм, що визначається як частка від ділення 100 на середній відсоток виконання норм.

Праця робітників нормується, в основному, за технічно обґрунтованими нормами, до яких належать норми, встановлені аналітичним методом нормування, що відповідають досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці на підприємствах однієї галузі, де умови праці та технічна озброєність відповідають певному рівню.

Окрім технічно обґрунтованих норм на підприємствах використовуються і дослідно-статистичні норми, що встановлюються конкретним підприємством з урахуванням конкретних умов роботи чи окремих операцій, на які відсутні технічно обґрунтовані норми. З цією метою використовуються різноманітні методи вивчення затрат робочого часу (див. схему 2).

Однак при встановленні дослідно-статистичних норм часто використовуються такі способи, як порівняння з аналогічними операціями, особистий досвід нормувальника чи обробка даних, що зібрані в результаті спостережень.

На діючому підприємстві організаційно-технічні зміни відбуваються постійно. Змінюються номенклатура виробів та їх кількість, конструкція деталей і вузлів, поліпшується технологія виробництва, освоюються нові методи та прийоми праці. Все це впливає на кількість і структуру норм праці, їх величину, а звідси — і трудомісткість виробів. Це зобов'язує вести постійний і копіткий рахунок існуючих норм і змін, що відбуваються внаслідок їх оперативного перегляду.

Вихідним документом, з якого починається облік норм і всієї трудомісткості, виступає операційна технологічна карта. Після встановлення величини норм часу до карти заносяться:

• назва виробу;

• цех, дільниця, назва деталі;

• номер деталі (якщо такий є);

• назва операції, що виконується;

• номер операції;

• штучно-калькуляційний час виконання операції, дата встановлення норми.

Карта підписується інженером-нормувальником.

Поопераційні норми групуються по дільницях, цехах, деталях, збірних вузлах і виробах, видах технологічних процесів і т. ін. Це робиться для поінформованості економістів про трудомісткість робіт щодо всіх структурних ланцюгів підприємства, груп обладнання, професій і тарифних розрядів. Така інформація необхідна для розрахунків чисельності робітників, кількості обладнання, потреб в інструменті, фонду заробітної плати.

Норма часу визначає необхідні витрати часу одного робітника чи бригади на виконання одиниці продукції (трудомісткість операції). Норма часу визначається в годинах, хвилинах, секундах. Структуру її можна подати у такому вигляді (див. схему 4):

Як видно на схемі, норма часу складається з двох частин:

• штучний час;

• підготовчо-заключний час.

Штучний час — це є час, що витрачається безпосередньо на виготовлення (обробку) одиниці продукції (операцію).

Підготовчо-заключний час — час, який робітник витрачає на вивчення креслення, налагодження обладнання, встановлення і зняття інструмента і пристосувань, здачу на склад готової продукції.

Розмір підготовчо-заключного часу встановлюється на всю партію однакових виробів (операцій). Таким чином, чим більшими є партії деталей, тим меншим є розмір підготовчо-заключного часу на один виріб (операцію). Наприклад, якщо норма підготовчо-заключного часу 16 хвилин, а в партії нараховується 8 деталей, то до норми часу на одну деталь включаються 2 хвилини (16:8) підготовчо-заключного часу. Якщо партію виробів збільшити до 32 штук, тоді на одну деталь припаде лише 0,5 хвилини (16:32) підготовчо-заключного часу.Останніми роками все ширшого використання отримує групова обробка деталей, що дозволяє скорочувати підготовчо-заключний час. Суть цього методу полягає в тому, що за верстатом закріплюється група однорідних за конструкцією і розміром деталей. Наприклад, група "А" — різноманітні втулки, група "Б" — різноманітні кільця і т. ін. Втілення групової обробки деталей значно (до ЗО %) підвищує продуктивність верстатного обладнання, набагато скорочує трудомісткість виготовлення оснащення. Нині метод групової обробки успішно використовується в машинобудуванні та інших галузях промисловості.

Норма штучного часу складається з таких елементів:

• оперативний час,

• час обслуговування робочого місця,

• час регламентованих перерв на обід.

Оперативний час, у свою чергу, поділяється на основний і допоміжний.

Основним називається час, що використовується на виконання заданого технологічного процесу, під час якого відбувається зміна розмірів, зовнішнього вигляду та інших властивостей продукції, що обробляється, або зміна взаєморозміщення деталей (наприклад, складання).

Допоміжним називається час, що використовується на створення умов для виконання основної роботи. До допоміжного часу відноситься час на встановлення, закріплення і зняття виробу, що виго-

товляється, на пуск І зупинку агрегату, перестановку Інструментів і пристосувань, виміри поверхонь, що обробляються, тощо. Якщо частину цих операцій можна робити одночасно з основною роботою, то цей час не відноситься до допоміжного і до норми не включається. Розміри допоміжного часу визначаються на основі технологічних карт і спеціально розроблених нормативів.

Основний і допоміжний час залежно від ступеня механізації поділяється на три частини: а) машинний (апаратний), б) машинно-ручний, в) ручний.

Поряд з оперативним до норми штучного часу включається час обслуговування робочого місця. Сюди входять затрати часу на змащування, під налагодження обладнання, догляд за робочим місцем тощо. Розмір часу обслуговування встановлюється або на основі нормативів, або у відсотках до оперативного часу.

До складу норми часу включається час на особисті потреби та на відпочинок (на важких та темпових роботах).

Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство економіки України видали наказ "Про заходи поліпшення нормування праці" від 28 грудня 2000 р. № 361/7. У наказі зазначено, що з метою поліпшення нормування праці як важливої складової підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, посилення соціальної захищеності працівників, забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою, більш ефективного використання робочого часу за рахунок скорочення його непродуктивних витрат, розвитку та поширення національної нормативної бази з праці, посилення організаційно-методичної і практичної допомоги підприємствам, організаціям з питань нормування праці та на виконання протоколу № 25 засідання Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку від 14 листопада 2000 р. (п. 5), всі організації державної та комунальної форм власності повинні проаналізувати та вжити заходів для підвищення ефективності роботи головних організацій щодо розроблення нормативних і методичних матеріалів з нормування праці, при потребі — вирішити питання про створення підрозділів, що мають забезпечити цю роботу.

Згідно з наказом, органи виконавчої влади повинні забезпечувати розроблення, перегляд, доповнення відповідно до сучасного рівня техніки, технології виробництва і праці та затвердження норм часу,

виробітку, обслуговування, нормативів чисельності (надалі — норм праці) та їх тиражування для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання за їх замовленням. Виконавча влада повинна також забезпечувати на підприємствах і в організаціях ведення первинного обліку виконання норм праці, а також визначати спільно з об'єднаннями роботодавців та відповідними профспілковими органами при укладанні галузевих і регіональних угод, колективних договорів порядок прийняття сторонами конкретних зобов'язань щодо поліпшення стану норм праці працівників.

Крім того, в наказі рекомендовано продовжити подальше впровадження нормованих завдань для робітників з погодинною оплатою праці, розрахованих на основі науково обґрунтованих норм праці, за умови повного завантаження і стабільності виробництва.

Оскільки нормуванню праці надається важливе значення, то в наказі зазначається, що вищим організаціям необхідно передбачати у контрактах з керівниками державних (комунальних) підприємств, акціонерних товариств з часткою державного майна їх відповідальність перед власником або уповноваженим ним органом за стан нормування праці на підприємстві, а також забезпечити проведення моніторингу у сфері нормування.

Наказом Міністерства статистики України від 7 вересня 1996 р. № 283 затверджена і діє форма статистичної звітності № 4-ПВ (річна) "Звіт про виконання норм виробітку і стан нормування праці на 1 грудня 200___року".У господарчій практиці відносно інженерно-технічного персоналу найчастіше використовуються такі види норм:

• часу та виробітку;

• чисельності;

• підлеглості (чисельність робітників, які є підлеглими одній людині);

• співвідношення між різними кваліфікаційно-посадовими групами робітників (між інженерами та техніками).

До функцій інженерно-технічних працівників відносять конструкторську та технологічну підготовку виробництва, проведення стандартизації, контроль за якістю, ремонтне та енергетичне обслуговування, а також охорону праці та виконання правил і норм з техніки безпеки.

Залежно від характеру і змісту виконаних інженерно-технічним персоналом функцій, стану розподілу і кооперації праці, масштабів виробництва та інших чинників застосовуються диференційовані та збільшені методи нормування.

Диференційовані методи застосовуються до інженерно-технічного персоналу тоді, коли зміст функцій виконується достатньо стабільно, а одні й ті ж роботи повторюються більш-менш регулярно. На основі диференційованих методів нормування в багатьох галузях промисловості розроблено трудові нормативи на конструкторські, креслярські, технологічні, інженерні, технічні, копіювальні, друкарські роботи тощо.

Користуючись методами збільшеного нормування, визначають чисельність службовців за функціями управління. Для цього спочатку відбирають найзначущі чинники, що впливають на трудомісткість конкретної функції управління, а також на чисельність службовців. Такими чинниками можуть бути, наприклад, чисельність робітників та одиниць технологічного обладнання, вартість активної частини основних виробничих фондів, обсяг капітальних вкладень тощо.

Для нормування праці фахівців інженерних служб основну роль відіграє класифікація робіт, що виконуються. Для встановлення норм часу на технологічні роботи проводиться їх класифікація за такими прикметами:

• за видом технологічного процесу;

• за видом документів;

• за складністю розробок тощо.

Важливим чинником аналітичного нормування інженерно-технічної праці є документальне оформлення результатів нормування. Воно виконується за допомогою карт організації праці нормованих завдань. Нормовані завдання службовців є найефективнішою організацією застосування нормативів часу. Вони містять обґрунтовані обсяги робіт, які мають виконуватися за певний період часу, що вказаний в плані, з дотриманням встановлених вимог до якості результатів праці.

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Абрамов В Μ, Данюк В Μ, Гриценко А М, Колот А М, Чернов В I Нормування праці. — К.. ВІПОЛ, 1995.

2.Адамчук В В, Ромашов О В, Сорокина Μ Ε Экономика и социология труда. — М.. ЮНИТИ, 2000.

3.Баланда А Л Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1999.

4.Бесєдін В Φ Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. — К., 2000.

5.Богданова Т І Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. — Хмельницьк, 1998.

6.Bayмина О Рынок труда, условная занятость при безусловной безработице // Зеркало недели. — 2002. — 11 берез.

7.Войнатенко М, Наконечна Г Ж Система показників використання трудових ресурсів // Економіст. — 1998. — 4 черв. — № 6.

8.Дідківськал І, Головко Л С Державне регулювання економіки. — К.. Знання-Прес, 2000.

9.Економіка праці. Посібник. —Львів, 1999.

10.Журавлев Π В , Карташов С А , Маусов Н К, Одегов Ю Г Персонал, словарь понятий и определений. — М.. Экзамен, 1999.

11.Завелъский М Г Экономика и социология труда. Курс лекций. — М., 1998.

12.Завиновская Г Т Организация заработной платы в промышленности. — К..Выщашк., 1985.

13.Завтовсъка Г Т Економіка праці. — К.. Вища шк., 2000.

14.Захожай В Б, Калина А В Статистика труда и занятости.— К.. МАУП, 2000.

15.Заяцъ Т А Регіональне відтворення робочої сили (методологія І практика регулювання). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1997.