Класична і неокласична теорії зайнятості

Теорії зайнятості мають велику історію і пов'язані із загальним розвитком економічної науки.

Класична теорія зайнятості розглядається у працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджува-

ли, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою — політика невтручання держави.

Сей стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі всієї продукції на ринку. За законом Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті — непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки.

Величина досить високого прагнення до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.

На думку класиків, економіка є подібною до гігантської ванни, в якій об'єм води відповідає випуску продукції і зайнятості, а вливання інвестицій врівноважується зливом заощаджень.

Економісти-класики додатково обґрунтовували свій висновок про те, що повна зайнятість є нормою для ринкового господарства, ще одним аргументом — еластичністю співвідношення цін і заробітної плати.

Обсяг продукції, що можна реалізувати, залежить не лише від рівня загальних витрат, а й від рівня цін. Наприклад, якщо витрати на виробництво продукції склали 1000 доларів, то можна реалізувати 100 виробів за ціною 10 доларів за виріб, якщо ж витрати скоротилися до 800 доларів, то ці ж 100 виробів можна реалізувати лише за 8 доларів.

Тому заощадження, зменшуючи суму витрат на купівлю, не стільки зменшують обсяг виробництва і зайнятість, скільки призводять до зниження цін. Останнє потребує зниження витрат виробництва, в тому числі й щодо заробітної плати, оскільки збереження ставок зарплати призведе до надлишків робочої сили та зростання безробіття.

Отже, підприємці будуть знижувати ставки оплати праці. З цим будуть вимушені погодитися безробітні, враховуючи конкуренцію на ринку праці. У свою чергу, це спричинить зниження цін й на інші товари.

Так, економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Неокласичний напрямок отримав завершене відображення в працях А. Маршалла та А. Пігу.

Найяскравішими представниками сучасного неокласичного напрямку є монетаристи (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. Хайєк). їхня ідея — відмова від методів активного державного втручання, а лозунг — "Назад до Сміта". Вони є прихильниками стійкості приватного ринкового господарства, що завдяки своїм внутрішнім тенденціям прагне до стабільності та самоналагоджування.

Спираючись на класичну економічну теорію, вони відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій чи профспілок.

Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом, інші регулятори мають бути виключені. Фрідман виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток грошей в обігу відповідав проросту цін та національного доходу або ВНП.

Із середини 70-х років XX ст. широкого розповсюдження серед зарубіжних економістів набула теорія раціональних сподівань (ТРС), яка ґрунтується на визначенні загальноприйнятого в економічній теорії положення, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб'єкти збирають й обмірковують інформацію при формуванні сподівань стосовно речей, що становлять для них грошовий інтерес. Згідно з теорією, підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка і мають можливість використовувати доступну інформацію для прийняття рішень, що найкращим чином відповідають їх приватним інтересам.Виробленню принципово нових підходів до даної проблеми сприяла поява у 1958 р. знаменитої роботи англійського економіста А. Філліпса "Співвідношення між безробіттям і ступенем виміру грошової заробітної плати у Великобританії", де він на аналізі статистичного матеріалу побудував криву, що характеризує зв'язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям (див. рис. 3).

Узагальнивши дані про безробіття, заробітну плату та ціни на споживчі товари, Філліпс побудував криву, яка показала, що при рівні безробіття 5,5 % заробітна плата підтримується на одному рівні. Якщо ж безробіття скорочується, то заробітна плата підвищується, і навпаки. Така ж залежність існує між рухом безробіття та рівнем споживчих цін (інфляцією).

Позитивна роль монетаризму полягає в дослідженні механізму зворотного впливу грошей на товарний світ, а грошової політики — на розвиток економіки.

Теорія К. Маркса про зайнятість і безробіття

Маркс, як відомо, не ставив завдання поліпшення, вдосконалення капіталізму. Але його глибокі дослідження є важливими для розуміння сутності та причин безробіття, його впливу на становище робітничого класу.

Теорія зайнятості посідає значне місце в економічному вченні Маркса та базується на трьох найважливіших положеннях:

• теорії додаткової вартості;

• теорії зростання органічної будови капіталу;

• законі народонаселення.

Головною рушійною силою і прагненням власників капіталу є привласнення додаткової вартості, отримання максимального прибутку. Гонитва за нею в умовах конкурентної боротьби змушує підприємців залучати нову техніку і технологію, предмети праці та матеріали для підвищення продуктивності праці та якості продукції. У зв'язку з цим все більші витрати йдуть на постійний капітал ("С") і все менші, відносно, а іноді й абсолютно, — на змінний капітал ("V"), тобто на робочу силу. Відбувається зростання органічної будови капіталу.

Таке зростання обумовлене, перш за все, дією закону додаткової вартості. Прагнучи отримати надмірну додаткову вартість, підприємці зацікавлені в тому, щоб зменшувати індивідуальну вартість товарів на своїх підприємствах нижче суспільної. А для цього необхідні технічні вдосконалення та збільшення витрат на постійний капітал.

У результаті частка змінного капіталу зменшується, попит на робочу силу відносно знижується, чисельність зайнятих збільшується повільніше порівняно із зростанням всього капіталу і всього суспільного виробництва.

Звідси Маркс формулює властивий капіталістичному способу виробництва закон народонаселення. Він полягає в тому, що "робітниче населення", накопичуючи капітал, у зростаючих розмірах виробляє засоби, що роблять його відносно надлишковим населенням" [49].

Маркс показав циклічний характер розвитку капіталістичного виробництва і залежність безробіття від фаз циклу, а також роль безробіття в посиленні експлуатації працюючих. Він стверджував, що надлишкове населення є невід'ємною складовою капіталістичного господарства, без якого воно не могло б ані існувати, ані розвиватися. Заслуговує на увагу аналіз Марксом прихованого безробіття в сільському господарстві та застійного безробіття.

Теорія зайнятості Д. Кейнса та неокейнсіанців

Д. Кейнс є видатним теоретиком і засновником економічної теорії регульованого капіталізму і зайнятості. Його основна праця "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", що вийшла в 1936р., здійснила, можна сказати, революцію в аналізі економіки і зробила Кейнса одним з найвідоміших економістів усіх часів. У праці, висуваючи на перший план проблеми зайнятості, він писав: "Кінцева мета нашого аналізу — встановити, чим визначається рівень зайнятості".

Книга починається з критики класичної теорії і особливо книги А. Пігу "Теорія безробіття", в якій дано досить детальний виклад класичної теорії зайнятості.

За теорією Кейнса і його послідовників, при капіталізмі не існує жодного механізму, який би гарантував повну зайнятість, що причини безробіття та інфляції криються не в зовнішніх причинах, а у самій цій економічній системі, що не є і не може бути саморегульованою.

Кейнсіанці відкидають положення про те, що ставка відсотка здатна з'єднати і відрегулювати зливну трубу заощаджень і кран інвестицій та що ціни і зарплата не можуть бути еластичними в напрямку зниження.

Центральним пунктом теорії Кейнса є принцип ефективного попиту. Він виходив від того, що ключовою проблемою капіталістичного виробництва є місткість ринку, можливість його розширення. Недолік ефективного попиту за Кейнсом лежить в основі кризових явищ, безробіття, недозавантаження виробничих потужностей, низьких темпів зростання виробництва.

Він доходить висновку, що капіталізм втратив механізм автоматичного відновлення рівноваги, або, точніше, взагалі його не мав і не має. Звідси випливає найважливіший висновок про необхідність державного регулювання економіки, і перш за все — забезпечення необхідного обсягу ефективного попиту.Його основна рекомендація урядам, яка вразила всіх на той час, полягала в тому, що вони повинні збільшити витрати (навіть шляхом інфляції) для стимулювання виробництва і повернення безробітних до робочих місць. Для ліквідації безробіття необхідно збільшити державні витрати і довести загальний обсяг ефективного попиту до рівня, що забезпечує повну зайнятість. Інструментами вирішення даних завдань може бути податкова політика і видатки бюджету.

У період спаду виробництва і зростання безробіття є необхідним:

• збільшення державних витрат або

• зниження податків або

• співвідношення того та іншого.

Найефективнішим прибічники кейнсіанської теорії вважали перше. У період підйому економіки на їхню думку є можливим:

• зменшення державних витрат або

• збільшення податків або

• співвідношення того та іншого.

Важливе значення в забезпеченні зайнятості Кейнс приділяв заробітній платі, в тому числі рекомендував урядам для зменшення безробіття проводити політику "заморожування" номінальної заробітної плати та пониження реальної за рахунок інфляції.

Інституціоналізм та концепція економіки пропозиції

Представники інституціоналізму (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та ін.) трактують предмет економіки розширено, вважаючи за необхідне враховувати весь комплекс умов і чинників, що впливають на господарське життя: соціальних, правових, політичних. Вони виступають за розширення соціальних програм. Вважають, що державі належить взяти під свою опіку екологію, освіту, медицину. Стверджують, що питання щодо соціальних гарантій зайнятості можуть бути важливішими, ніж питання щодо рівня заробітної плати, що проблема безробіття виступає, перш за все, проблемою структурної незбалансованості — і тут все більше проявляється зв'язок економіки та політики.

Головним змістом концепції економіки пропозиції є стимулювання сукупної пропозиції, активізація виробництва і зайнятості. Вона містить обґрунтування пропозицій і перш за все — у галузі податкової політики. Зокрема, передбачається скоротити всі види податків, спираючись на Лаффера, відмовитися від системи прогресивного оподаткування. Представники даної концепції вважають, що зниження податків збільшить доходи і заощадження підприємців, знизить рівень відсоткової ставки, в результаті будуть зростати інвестиції. Зниження податку на зарплату збільшить привабливість додаткової роботи і залучення додаткових заробітків, зростуть стимули до роботи, збільшиться пропозиція робочої сили.

Але оскільки зниження податків веде до скорочення доходної частини бюджету, пропонується скоротити соціальні програми та державний апарат, зменшити федеральні витрати на субсидії промисловим підприємствам, на розвиток інфраструктури і т. д.

У США політика зниження податків, і насамперед для найзамож-ніших, що проводилася президентами Рейганом, а потім Бушем, перш за все суттєво збільшила дефіцит державного бюджету (з 79 млрд дол. в 1981 р. до 290 млрд дол. в 1992 році) і державний борг (з 800 млрд дол. до 3 трлн дол. відповідно).

Темпи економічного зростання сповільнилися. Надії на збільшення капітальних вкладень за рахунок заощадження багатих не виправдалися. Інвестиції у XX ст. скоротилися відносно національного доходу у 80-ті роки порівняно з 60-ми роками XX ст. майже в 2 рази.

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Абрамов В.Μ., Данюк В.Μ., Гриценко А.М., Колот А.М., Чернов В.I. Нормування праці. — К.. ВІПОЛ, 1995.

2.Баланда А.Л. Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1999.

3.Економіка праці. Посібник. —Львів, 1999.

4.Заяць Т А Регіональне відтворення робочої сили (методологія І практика регулювання). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1997.

5.Казановський А В, Колот А М Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ. Нац. центр продуктивності, 1995.

6.Калина А В Организация и оплата труда в условиях рынка. — К.. МАУП, 2001.

7.Калина А В Справочное пособие по вопросам организации и оплаты труда (для студентов бакалаврата, магистратуры). — К.. МАУП, 2000.

8.Мікловда В В Ринок праці та механізм його функціонування. Автореф. дис. к. е. н. —Львів, 1999.

9.Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Уряд, кур'єр. — 2002. — 28 груд. — № 244.

10.Романюк М Д Методологія І практика регулювання міграційного руху населення за умов перехідної економіки. Автореф. дис. к. е. н. — К., 2000.

11.Рофе А И, Збышко Б Г Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов труда. — М., 1997.