Необхідність і значення періодичної переоцінки та індексації основних фондів

Переоцінка основних фондів здійснюється періодично. Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки у грошовому відображенні, але й у натуральних показниках у вигляді конкретних засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, встановити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д.

Основні фонди – засоби праці, що використовуються у виробничий діяльності підприємства впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом.

Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних груп в загальному обсязі основних фондів. Її аналіз дозволяє оцінити співвідношення різних видів основних фондів, надати характеристику змінам в їх складі.

Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.

Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.

Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю. Остання переоцінка основних фондів народного господарства України проведена за станом на 1 травня 1992 року.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Класифікація і структура

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше

економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості.Видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основих фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:

• виробничо-технологічні особливості підприємства;

• науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

• вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

• територіальне розміщення підприємства.

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с.

2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.