Підприємство як суб'єкт господарювання, отримання доходів і економічних відносин
Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства — суб'єкти господарювання. На підприємствах виробляється продукція і надаються послуги, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів підприємств.
Відповідно до Господарського кодексу України підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.
Підприємство, як правило, є юридичною особою, що визначається відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов'язаннями цим майном, наявністю поточного рахунка в банку і діє від свого імені при вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах управління, суду, прокуратури та ін.
Підприємство як суб'єкт господарювання здійснює незаборонені законом держави різні види господарської діяльності, самостійно розпоряджається випущеною продукцією, отриманими від її продажу виручкою і прибутком, що залишаються у нього.
Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності або повного господарського ведення.
Джерелом формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності, придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян; інші не заборонені законодавством джерела.
Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення.
У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає у відносини з його засновниками — юридичними і фізичними особами з приводу створення статутного доходу.
Статутний капітал використовується на придбання основних фондів і формування оборотних активів у розмірах, необхідних для здійснення нормальної виробничо-фінансової діяльності. У цьому разі підприємство вступає у відносини з постачальниками сировини, матеріалів, основних засобів та ін. Придбані сировина, матеріали і основні засоби використовуються підприємством з метою виробництва нового продукту. Таким чином, початковий статутний капітал інвестується в підприємство з метою створення нового продукту, нової вартості. Створений продукт реалізується за відповідними каналами і відпускними цінами, у результаті чого підприємство отримує виручку.
Якщо виручка, що надходить, перевищує витрати підприємства на виробництво і продаж продукції (собівартість), то підприємство одержує прибуток. Останній є результатом кругообігу коштів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але цей прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, значна його частина у вигляді податків вилучається державою в бюджет. Причому ця частина прибутку вилучається у бюджет першочергово відповідно до чинних законодавчих актів. У цьому виявляється державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу розподілу чистого доходу (прибутку).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на його розсуд. Як багатоцільове джерело для фінансування потреб підприємства цей прибуток використовується ним для накопичення і споживання, тобто створення резервів, виробничого розвитку, соціально-культурних потреб, матеріального стимулювання працівників підприємства тощо.
Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може залучати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства.
Для отримання додаткових доходів підприємство може також придбати цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти у статутний капітал новостворюваних підприємств або розміщувати вільні кошти на депозитних рахунках у банках, вступаючи при цьому у відносини з відповідними суб'єктами господарювання.
Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою виготовлення продукції і отримання прибутку.
Використовуючи власні фінансові ресурси для розвитку виробництва і отримання прибутку, підприємство водночас бере участь у формуванні різноманітних державних позабюджетних фондів, що підтверджує наявність розподільчих процесів у підприємстві, пов'язаних з використанням його фінансових ресурсів.Фінансові результати діяльності підприємств, їх зміст і значення для розширення виробництва
У виробничо-фінансовій діяльності суб'єктів господарювання бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного суб'єкта господарювання — якомога ефективніше використати ці фактори.
Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання.
Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами.
Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий і чистий дохід, прибуток. Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний порядок розрахунку.
Вироблена суб'єктами господарювання валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість — валовий дохід. "Валовий дохід, — писав К. Маркс, — це та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал". Отже, валовий дохід — це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових витрат, крім тих, що використані на оплату праці.
Однак К. Маркс зазначав, що "валовий виторг чи валовий продукт є весь відтворений продукт". Отже, у виторгу від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість, тобто валовий дохід.
Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від обсягу виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових ресурсів, крім тих, що використовуються на оплату праці.
Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу виробництва продукції та зниження матеріально-грошових витрат.
Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий дохід.
Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. К. Маркс зазначав: "Чистий же дохід є додаткова вартість, отже — додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати...". Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці.
Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.
Чистий дохід підприємства, у свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.
Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.
Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.
Отже, прибуток — це частина чистого доходу, одна з його форм. Визначається він у встановленому порядку.
За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.
Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів прибутку розраховується за певною схемою і має власний розмір.
Загальний прибуток — це прибуток від продажу продукції та надання послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.
Чистий прибуток — це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет.Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів Державного бюджету.
Список використаної літератури:
1.Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1997.
2.Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.
3.Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
4.Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
5.Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
6.Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.
7.Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995.
8.Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.
9.Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
10.Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.
11.Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
12.Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003