Місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори — це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов'язкові до сплати їх платниками на певній території.

Наявність місцевих податків і зборів та їх стягнення дуже важливі, оскільки за їх рахунок в основному формуються місцеві бюджети, з яких фінансуються установи і організації невиробничої сфери, органи місцевої державної влади і самоврядування, підприємства і організації, які входять до складу місцевого господарства, тощо.

Окремі види місцевих податків і зборів, їх розмір і порядок стягування встановлюються органами місцевої влади в межах відповідних територій, а також у межах їх переліку і ставок, встановлених законодавством України.

Нині в Україні встановлені такі види місцевих податків і зборів:

• комунальний податок;

• податок з реклами;

• готельний збір;

• збір за припаркування автотранспорту;

• ринковий збір;

• збір за видачу ордера на квартиру;

• курортний збір;

• збір за право використання місцевої символіки;

• збір за здійснення закордонного туризму;

• збір за проведення аукціону;

• збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим і прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

• збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

• збір за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла і гаражів у населених пунктах.

Охарактеризуємо окремі види місцевих податків і зборів.

Комунальний податок

Комунальний податок — це обов'язковий місцевий податок, який нараховується з неоподатковуваного фонду оплати праці робітників за встановленими ставками.

Платниками комунального податку є всі юридичні особи, за винятком бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних установ і організацій та сільськогосподарських підприємств.

Комунальний податок сплачують:

• усі суб'єкти господарювання незалежно від форми власності та підлеглості відомствам, включаючи підприємства з іноземними

інвестиціями, їх філії, відділення та інші окремі підрозділи, які є юридичними особами і мають самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків і здійснюють господарську, підприємницьку та іншу комерційну діяльність — з неоподатковуваного доходу оплати праці працівників, які займаються цими видами діяльності;

• окремі підрозділи, філії суб'єктів господарювання, які не мають самостійного балансу і поточного рахунку в установах банків — з неоподатковуваного доходу оплати праці своїх робітників у складі підприємств, які є юридичними особами;

• підприємства і організації, які не є госпрозрахунковими, але отримують доходи від господарської діяльності — з неоподатковуваного фонду оплати праці, розрахованого на працівників, які займаються цією діяльністю;

• бюджетні установи, які фінансуються з місцевого і державного бюджетів — з неоподатковуваного фонду оплати праці працівників, що займаються господарською і комерційною діяльністю у складі цих установ.

Об'єктом оподаткування комунальним податком є неоподатковуваний фонд оплати праці працівників, що розраховується множенням офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 31, включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні й діленням отриманої суми на кількість календарних днів звітного місяця. При цьому до облікового складу включаються працівники, які працюють на умовах трудового договору як у підприємстві, так і за його межами.

Чисельність працівників облікового складу за вихідний чи святковий (неробочий) день береться на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. У разі наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів поспіль чисельність працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням.

Сума податку розраховується його платником щоквартально з розподілом помісячно у спеціальній формі. Вона визначається множенням розрахованого неоподатковуваного фонду оплати праці на встановлену ставку, яка не повинна перевищувати 10 %. Форма роз-рахунку комунального податку наведена в табл. 4.19.

Розрахунок комунального податку подається платниками в податковий орган до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Нарахована сума комунального податку сплачується його платниками в місцевий бюджет до 15 числа місяця, наступного за звітним.

За правильність обчислення і своєчасну сплату комунального податку відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасну сплату податку з платника стягується пеня у встановленому розмірі із суми недоплати за кожний день прострочення.

Податок з рекламиУ ринкових умовах господарювання важливо не тільки виготовляти конкурентоспроможний товар, й своєчасно забезпечити його рекламу.

Рекламою вважаються всі види об'яв і повідомлень, які подають інформацію з комерційною метою (отримання доходу) за допомогою засобів масової інформації (ЗМІ): преси, радіо, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, розміщених на будинках, вулицях, майданах, транспорті тощо.

Послуги за розміщення реклами є платними, і за їх надання стягується так названий податок з реклами.

Податок з реклами — це податок на послуги зі встановлення і розміщення реклами у ЗМІ.

Платниками податку з реклами є суб'єкти підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, постійні представництва нерезидентів та фізичні особи — замовники реклами (рекламодавці) або виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями.

До об'єктів оподаткування належать:

• вартість виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ;

• час показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та в інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів;

• плата за кожний з носіїв зовнішньої та внутрішньої реклами і реклами транспорті, пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та інших рекламних носіях, а також за їх загальну кількість.

До зовнішньої належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розміщених просто неба, на фасадах будинків та споруд або на транспортних засобах зовні.

До внутрішньої належить будь-яка реклама, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд, транспортних засобів тощо.

Податок з реклами сплачується з усіх видів спеціальної інформації про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку за допомогою інформації про назву й режим роботи особи на фасаді (вивісці) біля входу (в'їзду) та інформації про продукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення.

Граничні розміри ставок податку не повинні перевищувати:

• 5 % вартості виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ;

• 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за 1 хв показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів;

• 50 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 носія зовнішньої реклами, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, фасадах будинків та споруд;

• 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця з кожних 100 одиниць носіїв зовнішньої реклами, що розміщуються на пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та на інших рекламних носіях;

• 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 носія внутрішньої реклами, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд тощо;

• 50 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 рекламного носія на транспортних засобах;

• 0,1 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісяця за 1 м2 рекламного носія, виготовленого друкованим способом для внутрішньої реклами в салонах транспортних засобів.

У разі рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки застосовується збільшений коефіцієнт — 5.

У разі рекламування вітчизняними товаровиробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) застосовується пільговий коефіцієнт — 0,5.

Сума податку з реклами визначається множенням встановленої ставки на вартість рекламних послуг або на неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стягнення податку з рекламодавця здійснюють підприємства, установи, організації, які дають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги з реклами.

Стягнений з рекламодавців у складі вартості рекламних послуг податок перераховується його платниками в місцевий бюджет щомісяця до 15 числа. Рекламодавці нараховану суму податку з реклами відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.

Юридичні особи, які стягують податок з реклами, кожного кварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до податкового органу декларацію про суми наданих послуг, стягненого і перерахованого в бюджет податку.

За правильність нарахування і своєчасність перерахування податку з реклами відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасне перерахування податку його платники сплачують пеню з суми недоплати в розмірі 0,3 % за кожний день прострочення.

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // Голос України. — 1991. — 11 листоп.

2.Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. // Голос України. — 2001. — 23 січ.

3.Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. // Голос України. — 1991. — 21 листоп.4.Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Голос України. — 1997. — 25 берез.

5.Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"" від 22 травня 1997 р. // Голос України. — 1997. — 19 черв.

6.Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. // Голос України. — 1997. — 15 трав.

7.Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р. // ВВР України. — 1992.—№ 31.

8.Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство"" від 30 червня 1999 р. // Голос України. — 1999. — Зісерп.

9.Закон України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір"" від 18 листопада 1999 р. // Голос України. —1999. — 14 груд.

10.Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV // Голос України. — 1999. — 7 верес.

11.Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 2 березня 2000 р. // Голос України. — 2000. — 1 квіт.

12.Закон України "Про Державний бюджет України на 2003 р."