Реструктуризація підприємств, її види та показники ефективності
У комплексі фінансово-економічних та організаційно-правових заходів з фінансового оздоровлення підприємства-боржника важливе значення має реструктуризація (реорганізація).
Реструктуризація підприємства означає здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.
Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно стійким підприємством, приєднання до фінансово стійкого підприємства, поділ на самостійні підприємства, перетворення на підприємство іншої форми власності) здійснюється за рішенням власника його майна або уповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.
Реструктуризація державних підприємств здійснюється відповідно до рекомендацій, затверджених Міністерством економіки України.
Реструктуризація передбачає передусім аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, який має містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, прибутковості та рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності та платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.
На основі даних аналізу робиться висновок щодо ліквідації підприємства через процедуру оголошення його банкрутом або реорганізації.
У разі прийняття рішення про реорганізацію підприємства розробляється проект заходів реорганізації, який має включати:
• економічне обґрунтування необхідності реструктуризації;
• пропозиції щодо методів реструктуризації;
• витрати на реструктуризацію та джерела їх покриття;
• заходи вирішення фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних з реалізацією проекту реструктуризації підприємства.
Реструктуризація (реорганізація) підприємства може передбачати такі заходи:
• заміну керівника підприємства;
• відокремлення від підприємства непрофільних структурних підрозділів;
• продаж зайвих основних фондів та устаткування;
• розподіл великих підприємств на невеликі;
• часткову або повну приватизацію або часткове закриття;
• проведення процедури банкрутства та ін. Реструктуризація буває фінансова, оперативна та стратегічна. Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури та
розмірів власного й позикового капіталу, інших пасивів підприємства. При цьому структуру пасивів можна змінювати шляхом:
• відстрочення погашення кредиторської заборгованості;
• одержання додаткових кредитів;
• списання заборгованості або її частки;
• збільшення статутного фонду;
• зниження процентної ставки із заборгованості;
• заморожування інвестиційних вкладень;
• отримання від інвесторів нових інвестицій.
Оперативна реструктуризація полягає у визначенні головних видів діяльності й розробці конкретних пропозицій, а також заходів ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здійснюється в короткостроковому періоді тоді, коли підприємство підвищує платоспроможність та ліквідність за рахунок власних ресурсів при здійсненні санаційної реструктуризації. Основними шляхами такої реструктуризації можуть бути:
• скорочення чисельності працюючих;
• вдосконалення організації виробництва;
• вдосконалення управління грошовими потоками;
• економія витрат;
• виключення збиткових видів діяльності;
• підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фінансових ресурсів.
Стратегічна реструктуризація полягає в розробці та вжитті довгострокових заходів вдосконалення виробництва та поліпшення фінансового стану підприємства і здійснюється за рахунок залучення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:
• зміна організаційної структури підприємства та власності;
• впровадження нових технологій;
• придбання та встановлення нового обладнання;
• розробка нових видів продукції;
• пошук нових ринків збуту;
• підвищення кваліфікації персоналу.
Практика багатьох країн свідчить, що єдиного рецепта реструктуризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямках, у різних умовах, мати на меті досягнення різних результатів шляхом вжиття різних заходів та з різними ресурсами.
Вибір конкретних реорганізаційних заходів має бути індивідуальним для кожного підприємства залежно від економічного стану підприємства, що реорганізується. Однак у разі реструктуризації підприємства шляхом розукрупнення обов'язковою умовою є наявність бізнес-планів новостворюваних підприємств.Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за боржником, його адміністрацією, якщо боржник сам звернувся до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом.
Як свідчить практика фінансового оздоровлення підприємств у країнах з розвиненою ринковою економікою, оптимальною організаційно-правовою формою юридичної особи-боржника для проведення санаційної реструктуризації є створення акціонерного товариства. У цьому разі у створеного товариства з'являється можливість легко замінити власника статутного фонду шляхом укладення угоди між санатором і акціонером про передання частки акцій санатору в обмін на погашення ним боргу. Це сприяє фінансовому оздоровленню підприємства.
Показниками ефективності реструктуризації підприємств можуть бути:
• підвищення продуктивності праці за рахунок запровадження системи сучасних машин, автоматизованих ліній та ін.;
• зниження витрат виробництва;
• досягнення і збільшення прибутковості;
• збільшення обсягів виробництва та продажів продукції;
• збільшення грошових надходжень;
• поновлення платоспроможності та ліквідності.
10.7. Банкрутство і ліквідація підприємств
10.7.1. Сутність та причини виникнення бднкрутствд
Діяльність підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, має бути ефективною, а його фінансовий стан — стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи,
не допускати необгрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в Україні призводить до погіршення фінансового стану багатьох підприємств: збільшення кількості збиткових підприємств, дебіторської та кредиторської заборгованості, затримки або невчасного виконання платіжних зобов'язань, тобто створюються умови для банкрутства підприємств.
Банкрутство — встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури.
Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.
Боржник — це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Грошове зобов'язання— це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Умови і порядок визнання боржників — суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процедури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про банкрутство"[10] зі змінами, внесеними Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 1999 р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб — підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, в особливих випадках.
Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
Причини банкрутства можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.
До зовнішніх причин банкрутства належать зниження попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; підвищення цін на сировину, матеріали та енергоресурси; економічна криза та інфляція в Україні.
До внутрішніх причин банкрутства належать недостатня кваліфікація керівництва підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; помилки у виробничо-технічній політиці, а також у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння мобілізувати колектив на виконання поставлених завдань.
Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.
Водночас крім реального банкрутство може бути умисним або фіктивним. Умисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник в чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство — це заздалегідь фальшиве оголошення про фінансову неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочення або зниження платежів (боргів).
Список використаної та рекомендованої літератури
1.Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
2.Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
3.Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.4.Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995.
5.Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.
6.Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
7.Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.
8.Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
9.Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.
10.Філімоненков О. С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003.
11.Финансы /Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
12.Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. — К.:Либідь, 2002.
13.Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во КНЕУ, 2002.