Оборотні засоби, джерела їх утворення, підвищення ефективності використання

Зміст

Вступ

Розділ І. Наукові основи поняття оборотних засобів

та джерел їх утворення

1.1.Економічний зміст оборотних засобів та їх класифікація

1.2.Джерела утворення оборотних засобів

1.3.Методологія дослідження та основні фінансові показники

Розділ ІІ. Природно – економічна характеристика господарства

та організація його фінансової роботи

2.1.Природно – економічні умови господарювання

та організаційна структура господарства

2.2.Ресурсний потенціал господарства

ефективність його використання

2.3.Аналіз фінансового стану підприємства

Розділ ІІІ. Організація фінансування та шляхи підвищення

економічної ефективності використання оборотних засобів

3.1.Склад і структура оборотних засобів у господарстві

3.2.Методика нормування оборотних засобів

3.3.Джерела фінансування оборотних засобів

3.4.Економічна ефективність використання оборотних засобів

та шляхи їх підвищення

Розділ ІV. Охорона праці на підприємстві

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Підприємства сфери матеріального виробництва здатні підтримувати безперервність процесу виробництва і реалізації продукції лише за умови, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами (знаряддями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді, головним чином, предметів праці – запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари тощо. Подібно до основних засобів. Вони також функціонують у сфері виробництва, тобто – також засоби виробництва.

Крім того, наявність товарно – грошових відносин, ринкові умови господарювання викликають постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими засобами кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.

Отже є об'єктивна необхідність у дослідженні оборотних засобів підприємства як складової безперервності і ефективності процесу виробництва. Крім дослідження оборотних засобів, актуальним є і аналіз джерел їх утворення, так як необхідно, щоб оборотні засоби були вкладені одночасно і на усіх стадіях кругообігу.

Для створення необхідного обсягу оборотних фондів і фондів обігу підприємство авансує фінансові ресурси.

Той факт, що кошти, які вкладені в оборотні виробничі фонди і в фонди обігу, після завершення кожного кругообігу повністю відшкодовуються у грошовій формі, є підставою з'єднати їх в поняття оборотні засоби (кошти) на відміну від основних засобів (коштів).

Основними завданнями дослідження оборотних засобів підприємства та джерел їх утворення є оптимальне розміщення оборотних активів, та формування їх за рахунок власних і позичених ресурсів

Оптимізація розміщення оборотних засобів створює підгрунття для цільового і економічного використання фінансових ресурсів, сприяє зменшенню запасів у виробництві ті обігу, успішному виконанню планів виробництва, реалізації продукції, підвищенню рентабельності і зміцненню фінансового стану підприємства.

Для цього підприємство повинно якісно розподіляти норматив власних оборотних коштів. Нормування націлене на визначення дійсно мінімальних запасів на всіх стадіях руху оборотних фондів обігу.

Для підприємства потрібно визначити яка частина власних фінансових ресурсів буде направлена на фінансування оборотних засобів та скільки потрібно коштів ззовні для здійснення своєї поточної діяльності, тобто авансувати в оборотні активи.

При цьому така оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів ґрунтується на забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучених фінансів.

Джерелами інформації для проведення аналізу з даної теми в СТОВ “Лука” є:

–баланс підприємства за попередні роки та звітний період;

–звіт про фінансові результати;

–звіт про власний капітал;

–звіт про рух грошових коштів;

–розрахунок нормативу власних обігових коштів;

–розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості.

Розділ І Наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення

1.1Економічний зміст оборотних засобів та їх класифікація

Діяльність об'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно – грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого – як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна знайти на два визначення оборотних коштів.

По – перше, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По – друге, оборотні кошти – активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять – оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній літератури окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття “капітал” виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько – підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.

На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На першій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансових у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і по частковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за семою:

Г – Т...В...Т1 – Г1

де Г – кошти, що авансуються; Т – кредити праці; В – виробництво; Т1 – готова продукція; Г1 – кошти, отримані від реалізації отриманої продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г1 =Г+∆Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансовою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, товарно – посередницька, послуг.

Рис. 1.1.

Склад і розміщення оборотних коштів

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис 1.1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання продукції.Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства . Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва і обігу. При цьому підприємство зацікавлене у зменшені оборотних коштів не у сфері виробництва, а обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних фондів і фондів обігу у загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, передують видобутку корисних копалин.

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частина оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживання.

Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками:

1)залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2)за методами планування, принципами організації та регулювання;

3)за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на:

–оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

–оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер – сфери виробництва і сфери обігу. Що більше питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва , то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на:

–нормовані;

–ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат.

Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Нормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами оборотні кошти поділяються на:

1)власні та прирівняні до власних;

2)залучені;

3)інші.

Класифікація оборотних коштів має велике значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По – перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними капіталами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По – друге, визначення планової потреби та розміщення коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи.

По – третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По – четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По – п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

1.2.Джерела формування оборотних засобів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно – матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела формування оборотних засобів.

Як правило, мінімальна потребі підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування на цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих запасів.

Підприємства, вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів – засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. При цьому слід зазначити, що ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23. 02. 96р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій”. Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поновлення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використанням за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони у І розділі пасиву балансу.

Підвищення ефективності формування власного фінансового капіталу підприємства досягається в результаті здійснення відповідної фінансової політики, яка характеризується кількома етапами.

На першому етапі аналізується загальний обсяг формування власного фінансового капіталу, темпи його зміни порівняно з базисним і попереднім періодами, відповідність обсягу власного фінансового капіталу розміру оборотних активів, питома вага власних засобів у сукупному фінансовому капіталі підприємства. Після цього розглядаються джерела формування власного фінансового капіталу, здійснюється їхня вартісна оцінка, визначається рівень самофінансування підприємства в динаміці.

На другому етапі, здійснюються оцінка вартості окремих внутрішніх і зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів і робиться висновок про доцільність їхнього залучення у плановому періоді.

На третьому етапі планова потреба у власному фінансуванні оборотних активів. Установлюються розміри приросту власного фінансового капіталу порівняно зі звітним періодом.

На четвертому етапі здійснюється оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел коштів, які залучаються для формування власного фінансового капіталу підприємства.

Основним критерієм такої оптимізації може бути коефіцієнт рівня фінансування підприємства за рахунок, зовнішніх і внутрішніх власних коштів. Цей показник може визначитися за формулою:

,

де - рівень фінансування підприємства за рахунок власних котів, %;

- обсяг формування власних фінансових ресурсів у плановому періоді, грош. од.;

- загальна потреба у фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді, грош. од.

На п'ятому етапі здійснюється розробка і прийняття рішень щодо залучення відповідних обсягів фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел для формування власного фінансового капіталу.Реалізація розроблено політики може бути досягнута у результаті застосування системи механізмів управління формуванням власного фінансового капіталу. Ця система охоплюватиме такі їхні види:

–механізм управління формування прибутку;

–механізм управління максимізацією прибутку;

–механізм розподілу чистого прибутку;

–механізм управління залучення зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів.

Отже, розробляючи і застосовуючи ефективну політику щодо формування власного фінансового капіталу, підприємство краще використовує цей капітал.

Банківські кредити як джерело формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платниками та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормативних товарно – матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормативних тварино – матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між плановою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, не залежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, станом товарного і грошового обігу.

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати власних джерел фінансування, тобто критичне значення його коефіцієнта дорівнює 0,5. що більша ця величина, то кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел). Динаміка коефіцієнта фінансової незалежності підприємств України за 1997 – 2000роки свідчить про стійку тенденцію до зменшення: 1997рік – 0,82, 1998-й – 0,76, 1999-й – 0,66, 2000рік – 0,59. У 2000році цей коефіцієнт практично наблизився до критичної межі.

Фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство є фінансово стійким і відносно незалежним від зовнішніх джерел фінансування.

Однією з причин, яка гальмує стійкий розвиток підприємства в Україні, є обмеженість кредитно фінансових ресурсів.

Так у структурі пасиву балансу підприємств короткострокові кредити за 2000рік становили лише 1,4%. примусити вільні фінансові кошти працювати на поліпшення фінансової стійкості підприємства дуду складно. Міжнародна фінансова корпорація провела анкетування підприємців, на підставі якого за 4 – бальною шкалою були визначені перешкоди при залученні коштів у вигляді кредиту.

1.Високі процентні ставки – 3,3

2.Вимоги ліквідної застави – 2,8

3.Банківська бюрократія – 2,4

4.Трудності в отриманні довгострокових кредитів – 3,3

5.Загроза втрати контролю над підприємством – 2,2

6.Недостатня інформація про кредитні ресурси – 2,5

7.Вимоги розкриття інформації – 2,1

Як бачимо, головними перешкодами у кредитуванні підприємств є: висока вартість кредиту, недостатнє заставне забезпечення кредиту, труднощі з одержання довгострокових кредитів. Окрім цього, додаткові фінансові вливання потрібні якраз “проблемним” підприємствам, а банки радше надають кредити тим, які мають значний дохід і обороти.Слід зазначити, що самі підприємці не поспішають звертатися до позики. Багато які з них указують не лише на високі проценти ставки за кредит (у 1998-му – 54,5%, 1999-му – 53,4%, у 2000-му – 40,3%), а й звертають увагу на труднощі із заставним забезпеченням.

Вирішити труднощі з отриманням коштів, поліпшити фінансовий стан, зміцнити економічну безпеку можна за допомогою сучасної форми кредитування – овердрафту.

Овердрафтна операція – це короткостроковий кредит, який надається на кілька днів.

Від звичайної позики відрізняється тим, що кошти можна отримати без застави. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, які зараховуються на поточний рахунок клієнта. А тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів.

Овердрафт дуже зручний саме як кредит під бігові кошти платоспроможним позичальникам. Кредитування у формі овердрафту досить ризиковане для банку в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні. Однак майже половина кредитних операцій сьогодні відбувається саме овердрафтній формі, і ця операція знаходиться на першій сходинці у рейтингу нових кредитних ресурсів.

Залучені кошти як джерело формування оборотних засобів

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою і найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, від споживача одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набули певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власностей. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки скорочує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за:

–розрахунками з бюджетом;

–за розрахунковими документами, строк сплати яких не настав і які не сплачено в строк;

–за невідфактурованими поставками – розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк;

–за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якою її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальника за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість , що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів.

За кредиторської заборгованості постачальників залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі.

В Україні склалася парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства товарів і грошей підприємства – постачальники, то більше це його влаштовує. Однак таке “перекачування” капіталу (хоча й тимчасове) в кінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий стан підприємства, уповільнює обертання оборотних коштів у народному господарстві в цілому.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства. Сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними засобами.

1.3.Методологія дослідження та основні показникиСтан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

тобто із суми І розділу пасиву “Джерела власних та прирівняних до них коштів (ряд 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу “Основні засоби та інші позаоборотні активи (ряд 070, графа 4) та позикові кошти (ряд 300).

відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2) “Баланс”. Що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 99 р. № 87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21. 06.99р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку “розділу І пасиву балансу Ф.1” . “Власний капітал” (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (808).

Отже, з суми розділу І пасиву балансу “Власний капітал”(рядок 380) та суми рядка 430 “Забезпечення наступних витрат і платежів” вираховується сума показників розділу І активу “Необоротні активи” (рядок 080).

порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів

Означає перевищення нормативу оборотних засобів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства інших підприємств, у результаті зміну умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, (як, наприклад, несвоєчасно фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути:

–погана робота маркетингової служби;

–невиконання планів прибутку;

–слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх не цільове використання;

–несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

–наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємстві у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути в наслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно – матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку не цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягів виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва)перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом – явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в.). цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

,

де - фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);

- вартість майна підприємства, грн..

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від тиску виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано щоб вона забезпечувала ритмічного безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообігу на підприємстві:

,

де - термін обертання оборотних коштів, днів;

- середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

- тривалість періоду, за який обчислюється обертання днів;

- обсяг реалізованої продукції.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначається середня арифметична. Виглядатиме так:

, (1)

де , , ... - сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень);

- сума оборотних коштів на початок наступного року.Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою:

, (2)

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності , але розрахунок, проведений за формулою (2), статистика вважає точнішим.

Тривалість обертання коштів – це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення – обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період - і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей.

У наслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

,

де - коефіцієнт обертання оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

,

де - коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп..

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1гривню обороту, то ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватися коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

; ,

де - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

- прибуток від реалізації продукції, грн.;

- рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1грн оборотних коштів, то – відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1)скорочення виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2)прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно – матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним або відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів – пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду, за одночасного збільшення обсягу виробництва.

Відносне вивільнення оборотних засобів виникає тоді, коли в наслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності; обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно – матеріальних цінностей і реалізації продукції.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1.2).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними із найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових ррпрпр рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція, і дебіторська заборгованість покупців.

Рис. 2. Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладень

Остання, в свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах готової продукції на складі.

Це компенсується тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалення від моменту реалізації і більш підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних процесів.Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частини оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

–коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії );

–коефіцієнт покриття ;

–коефіцієнт абсолютної ліквідності .

Перший показник , визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу)до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу балансу).

Відповідно до , “Баланс” цей показник визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу ІІ активу балансу, рядок 260).

,

де - коефіцієнт забезпечення власних коштами;

- власні кошти, грн.;

- загальна сума оборотних коштів, грн..

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство не є платоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття - це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок ІІ розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IVрозділу пасиву балансу).

,

де - коефіцієнт покриття;

- сума усіх поточних активів, грн.;

- сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Вважають, що його рівень у межах 2.0 – 2.5 є прийнятним.

Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли стає меншим за 1,0 структура балансу вважається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається як відношення суми коштів на короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІІ розділ активу балансу)до короткострокових зобов'язань (підсумки ІІ і ІІІ розділу пасиву балансу).

,

де - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- грошові кошти, грн.;

- короткострокові вкладення, грн.;

- сума короткострокових зобов’язань, грн..

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість.

Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 – 0,35 . за значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку.

Розділ ІІ Природно – економічна характеристика господарства та організація його фінансової роботи

2.1Природно – економічні умови господарювання та організаційна структура господарства

СТОВ “Лука” розташоване в південно – східній частині Таращанського району, в с. Лука, на віддалі 18 км від районного центру, з яким з'єднується асфальтовою дорогою. Господарство віддалене від обласного центру на 160км.

В СТОВ “Лука” функціонує молочно – товарна та свино – товарна ферми, тракторна та рільнича бригади, ремонтна майстерня, пилорама, ДКУ. Землекористування господарства являє собою один досить компактний масив. В господарстві на 1.01 2002року склалася така структура земельних угідь:

Всього сільськогосподарських угідь 2051га

в тому числі: рілля1549,2га

сінокоси 25,0га

пасовища- -

Отже, коефіцієнт освоєння землі під сільськогосподарське виробництво становить 0,96; коефіцієнт розореності сільгоспугідь становить 0,75, що є досить високими показниками.

За внутрігосподарським землевпорядкуванням на орних землях виділено польову, ґрунтозахисну сівозміни.Рельєф території, на якій розташоване господарство, переважно рівнинний. Сільськогосподарське підприємство знаходиться в лісовій зоні. Клімат цієї зони помірно – континентальний літо тепле, зима помірно холодна. Середньорічна температура +70С. Землі господарства розташовані у зоні достатнього зволоження, середньорічна кількість опадів досягає 500 – 550мм.

Сніговий покрив нестійкий. Вегетаційний період для сільськогосподарських культур сягає 190 – 200 днів. Сума активних температур дорівнює 2500 – 29000С за рік.

В господарстві перевантажують чорноземи і дерново – підзолисті ґрунти. Весняно – польові роботи в господарстві починаються у кінці березня. Якість земляних угідь, їх структура, а також грунтовокліматичні умови сприяють успішному розвитку виробництва сільськогосподарської продукції. Підвищенню урожайності також сприяє значна кількість опадів, достатня частина яких припадає на період вегетації сільськогосподарських культур.

До господарства веде асфальтна дорога від траси Київ – Кіровоград.

Внутрішньогосподарські дороги частково асфальтовані. СТОВ “Лука” зв'язане з навколишніми селами Таращанського та Богуславського району мережею доріг та трасою.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Лука” створено на засадах угоди між учасниками товариства: Винниченко Віктор Андрійович, Школьний Микола Олександрович, Приступа Володимир Михайлович. Воно створене в процесі реорганізації шляхом перетворення СП “Лучанське” і його правонаступником.

Управління підприємством здійснюється Зборами Учасників і Директором Товариства. На загальних Зборах учасників вони мають кількість голосів пропорційно їх часток у Статутному фонді (34%, 33% і 33% відповідно). Загальні Збори складаються не рідше двох разів на рік. Виконавчим органом Товариства є Директор Товариства, що обирається строком на 5 років – Винниченко Віктор Андрійович. Директор підзвітний Зборам Учасників і організовує виконання їх рішень; готує балансовий звіт про підсумки діяльності за поточний рік.

Трудові відносини Товариства з своїми працівниками регулюються Законодавством України про працю з урахуванням особливостей, що визначені трудовим договором. Прийом та звільнення працівників, оплата їх праці та інші питання трудових відносин входять до компетенції Директора Товариства.

Згідно Статуту Директор здійснює поточне керівництво господарством та координує діяльність всіх виробничих з допомогою їх керівників: головного бухгалтера, головного економіста, агронома, завідуючого фермою, старшого механіка, бригадирів.

Для сучасної системи ведення господарства характерно поглиблення спеціалізації на основі підвищення концентрації виробництва. Спеціалізація господарства визначає його виробничий напрямок.

Для того щоб визначити виробничий напрямок господарства потрібно спочатку проаналізувати товарної продукції у вигляді таблиці.

Види реалізованої продукції2003рік2005рік

Зерно157,527,976270,8

Цукрові буряки215,438,1454,2

Овочі0,10,0280,7

Інша продукція

рослинництва1,60,370,6

Всього по рослинництву374,766,482276,3

Молоко94,416,717316,1

ВРХ66,911,8272,5

Свині213,7393,6

Інша продукція

тваринництва3,70,7151,4

Всього по тваринництву19033,625423,6

Разом564,71001076100

Як видно з даних таблиці після реорганізації господарство збільшило виручку від реалізації продукції рослинництва і зменшило частку тваринницької продукції. Крім того по рослинництву збільшилось в декілька разів виробництва зерна і набагато знизилось (з 38% до 4%) вирощування цукрового буряка. Також значно знизилось вирощування і відгодівля ВРХ, з 2003р. по 2005р. частка ВРХ зменшилась від 12% до 2.5%відповідно. Отже, за аналізуємий період господарство змінило свій виробничий напрямок. В 1998р підприємство орієнтувалося на виробництво цукрового буряка, зерна і молока. В 2001р господарство взяло зерново – молочний напрямок виробництва сільськогосподарської продукції.

Щоб розрахувати коефіцієнт спеціалізації господарства , потрібно застосувати наступну формулу:

;

де - питома вага готової продукції;

- порядковий номер;

: :

0,45 – рівень спеціалізації середній. Для рівня поглибленої спеціалізації цей показник потрібно підвищити до значення 0,50 – 0,65, що сприятиме росту виходу продукції при високій ефективності виробництва.

Крім структури товарної продукції, необхідно визначити рівень товарності господарства. Цей показник, характеризує, яку частину виробленої продукції сільськогосподарське підприємство реалізує і яку частину залишає на потреби самого господарства.

Оцінюючи рівень товарності господарства, можна розглянути наступну таблицю.

Таблиця 2 .2.

Розрахунок рівня товарності господарства, тис. грн.

РокиВартість валової продукції за собівартістюВиручено від реалізації товарної продукціїРівень товарності, %

2003253294137,1

20052340203987,2З наведених даних видно, що вартість валової продукції за собівартістю знизилась у звітному періоді, в той час, як виручка від реалізації товарної продукції зросла в декілька разів. В результаті цих змін рівень товарності за ці роки зріс на 50% і становив у звітному періоді 87.2%. проте цій показник є недостатнім, тому господарству потрібно підвищувати рівень реалізації виробничої продукції і тим самим підвощувати рівень товарності господарства.

2.2.Ресурсний потенціал господарства та економічна ефективність його використання

До ресурсів господарства належать земельні та трудові ресурси, виробничі фонди, енергоресурси. Важливими моментами аналізу ресурсного потенціалу є їх наявність в господарстві, оцінка їх розміру та вартості впродовж аналізуємого періоду. За допомогою таблиці розглянемо показники розмірів та вартості ресурсів в динаміці.

Таблиця 2.3.

Динаміка вартості ресурсів та основних економічних показників господарства

Показники2002р.2003р.2004р.2005р.2001 у % до 1998р.

1.Виручка від реалізації продукції (без ПДВ), тис.грн..941130318832039216,7

2.Валова продукція за собівартістю, тис. грн.253218701135139055

3.Валова доход, тис. грн.-164-97476372-

4.Площа с.-г. угідь, га205118011801159177,5

5.Площа ріллі, га16051266,61266,61549,296,5

6.Середньорічна кількість робітників, чол.22819017213257,8

7.Вартість осн. засобів, тис. грн.573853145307521390,8

8.Вартість оборотн. Засобів, тис. грн.141193412901512107,2

9.Енергоресурси, к.с.51005162,250305168,8101,3

За аналізований період площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 22.5%, а площа ріллі на 3%, що пов'язане з реорганізацією господарства в СТОВ “Лука” та виходом з нього працівників з своїми земельними паями. Однак цей факт майже не змінив розміру ріллі.

Майже у двічі знизилась середньорічна кількість працівників: в 1998році їх численність була 228 чол., до 2001 року вона знизилась до 132 чол. Величина енергоресурсів залишилась майже незмінною, так як за аналізуємі роки господарство немало можливості поновлювати автопарк, кількість сільськогосподарських машин та їхні енергоресурси. В підприємстві широко застосовується сезонна оренда високоякісних комбайнів та їхньої сільськогосподарської техніки, що є більш економічно вигіднішим. Відповідно і вартість основних виробничих фондів за даний період знизилась на 9.2%. вартість оборотних засобів зросла на 7.2%.

Незважаючи на зниження майже всіх видів ресурсів в господарстві, це не привело до погіршення виробництва і відповідно його результатів. Так, виручка від реалізації продукції зросла на 116.7%, при знижені собівартості виробленої продукції на 45%. В 1998році виробництво було збитковим і валові збитки склали 164тис.грн., в звітному періоді господарство отримало валовий прибуток в розмірі 372тисгрн.

Економічна ефективність с.-г. виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Проаналізуємо головні економічні показники ефективності сільськогосподарського виробництва СТОВ “Лука”. Для їх визначення потрібно знати ряд вихідних показників, що також занесені у таблицю.

Таблиця 2.4.

Основні показники економічної ефективності с.-г. виробництва

Показники2003рік2005рік2005р. у %, до 2003р.

1.Сільськогосподарських угідь, га2051159177,5

2.Середньорічна вартість основних і оборот. фондів, тис. грн..6942532176,6

3.Виробничі витрати, тис. грн.2532181071,5

4.Прямі затрати праці на виробн. продукції, люд.-год.23818376,9

5.Середньорічна чисельність працівників, чол..22813257,9

6.Виручка від реалізації, тис. грн..9412039216,6

7.Валовий прибуток, тис. грн..-164372336,8

8.Чистий прибуток, тис. грн..-272-

Валова продукція, грн..

на 1 га с.-г. угідь0,4501,280284,4

на 100грн. фондів13,538,3283,7

на 1 грн. витрат0,371,13305

на 1 люд.-год.3,911,14285,6

на 1 працівника412715447374,3

Валовий доход, грн.

На 1 га с.-г. угідь-800,230310

На 100 грн. фондів-2,366,99396,5

На 1 грн. витрат-0,060,20436

На 1 люд.-год.-0,692,03392

На 1 працівника-719,32818419,7

Прибуток, грн.

На 1 га с.-г.-0,170-

На 100 грн. фондів-5,11-

На 1 грн. витрат-0,15-

На 1 люд.-год.-1,49-

На 1 працівника-2060-

Рівень рентабельності, %

Фондів (п.7:п.2)-2,366,99,26

Продажів (п.7:п.6)-17,418,235,6В звітному році зросла виручка від реалізації продукції на 116,6%, виробництво було прибуткове: чистий прибуток в 2001році склав 272тис.грн. В 1998р сільськогосподарське виробництво в господарстві було збиткове (164тис.грн збитків), тому порівняно з 2001р всі показники економічної ефективності значно зросли. Так, частка валової продукції на 1га с.-г. угідь, 100грн фондів і 1люд-год зросла майже втричі, а на 1 працівника на 274.3%. частка валового доходу, що становив 372тис.грн 2001р на 1люд–год перевищила відповідні показники 1998 року більш ніж на 290%. Так як виробничі витрати знизились на 30%, то частка валової продукції і валового доходу на 1грн виробничих витрат зросла на 205% і 336% відповідно.

В звітному році чистий прибуток на 1га с.-г. угідь був у розмірі 170грн, на 100 грн. фондів – 5.11грн, на 1грн витрат–0.15грн., на 1люд.-год.-1.49грн., на 1працівника – 2062грн.

Всі ці показники свідчать про різне підвищення економічної ефективності використання ресурсів господарства в звітному році, незважаючи на те, що всі ресурси підприємства після реорганізації зменшилась, або залишилась на незмінному рівні (оборотні фонди).

Отже, господарство за аналізуємий період стало отримувати значні прибутки зменшивши при цьому свій ресурсний капітал, що свідчить про більш раціональне і повне використання своїх ресурсів, яке призвело до росту економічної ефективності сільськогосподарського виробництва та рентабельності господарства.

2.3.Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупність виробничо – господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово – господарської діяльності. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводить до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

–дослідження рентабельності і фінансової стійкості підприємства;

–дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

–об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

–оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

–визначення ефективності використання фінансових ресурсів;

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

–балансу (форма №1);

–звіту про фінансові результати (форма №2);

–звіту про рух грошових коштів (форма №3);

–звіту про власний капітал (форма №4);

–дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту (бухгалтерська та статистична звітність) та закриту (комерційна таємниця).

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну порівняну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО передбачає наявність у ній даних про:

–підприємство;

–відповідні, статистичні за звітний попередній час;

–облікову політику підприємства та її зміни;

–аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

–припинення окремих видів діяльності;

–обмеження щодо володіння активами;

–участь у спільних підприємствах;

–іншу інформацію.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування.

Аналіз складу майна і джерел його утворення

Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності і доцільності вкладення фінансових ресурсів в активи, тому для його оцінки необхідно передусім вивчити структуру майна і джерела його утворення, причини зміни складових майна і джерел.

Перший етап – загальна оцінка стану майна підприємства та його складових частин. Порівнюючи питому вагу окремих складових майна, можна зробити висновки щодо змін його структури.За даним балансу (форма 1) визначається усього майна вартість (підсумок активу балансу (валюта балансу) і сума джерел утворення його майна (підсумок пасиву балансу) на певну звітну дату.

В таблиці 2.5 подана загальна оцінка майна СТОВ “Лука” на 2001рік.

Аналіз структури майна підприємства може проводитися і при іншому згрупуванні майна.

Таблиця 2.5.

Загальна оцінка стану майна підприємства, тис. грн..

Показникна 1.01. 2003р.на 1.01. 2005р.Модифікації за звіт. період.

Усього майна, в т.ч.4 4314 376-55

1.Основні кошти і позаоборот. активи 31412864-277

в % до майна70,865,4-5,5

2.Оборотні кошти12901512222

в % до майна29,134,65,5

з них:

2.1Матеріальні оборотні кошти9841109125

в % до оборотних коштів 76,373,3-3,0

2.2Грошові кошти і цінні короткострокові папери30640397

в % до оборотних коштів23,726,73,0

За звітний період вартість усього майна зменшилась, зокрема, зменшилась вартість необхідних коштів. Вартість оборотних активів зросла, так само як, і зросла їх частина у загальній структурі активів підприємства (на5.5%).

Виробничі запаси зросли на 125тис.грн. Нині ця структура модифікація майна може розглядатися як явище, що, з одного боку, згубно позначається на фінансовому стані підприємства, оскільки заморожуються кошти, які могли б бути задіяними в обороті, але з іншого боку (при дефіциті сировини і високих темпах зростання цін). Створення запасів є доцільними. Крім того у загальній структурі оборотних активів частка виробничих запасів зменшилась на 3%.

Так як у грошових коштах зросла дебіторська заборгованість, що говорить про неефективне замороження коштів, то збільшення цієї статті балансу не є позитивною тенденцією в зміні майнового стану.

Другий етап – розрахунок і аналіз основних показників оцінки майнового стану підприємства.

1.Сума господарських засобів, які знаходяться в розпорядженні підприємства:

Підсумок балансу:

а) на початок року – 4431тис. грн.

б) на кінець року – 4376 тис. Грн.

2.Частка активної частини основних засобів визначається за формою 3 – вартість активної частини основних засобів / вартість основних засобів.

В звітному періоді цей показник зріс від попереднього періоду на 0.04 і склав 0.58.

3.Коефіцієнт зносу основних засобів визначається за формою 1:

–знос / балансова вартість основних засобів за первісною вартістю

На початок року коефіцієнт зносу складав 0.41, на кінець року він становив 0.45. що є ознакою погіршення стану матеріально – технічної бази підприємства. Проте цей коефіцієнт не відображає фактичного зносу основних засобів з низки причин. Наприклад, законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці значення не зношуються, але загальна оцінка зносу цих основних засобів змінюється.

4.Коефіцієнт відновлення визначають за формою 3:

–балансова вартість основних засобів, що надійшли за період звіту /балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

В 2001році коефіцієнт відновлення склав 0.07. Тобто, нові основні засоби складають 7% від загальної вартості основних засобів.

5.Коефіцієнт вибуття. Визначається за формою 3:

–балансова вартість основних засобів, що вибули за цей період / балансова вартість основних засобів на початок року.

Цей коефіцієнт показує що частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибуло через знос та з інших причин.

Коефіцієнт вибуття в звітному періоді склав 0.001 і є набагато меншим за коефіцієнт оновлення, що є позитивною тенденцією в майновому стані.

Третій етап в характеристиці змін у майновому стані господарства є аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів. Цей аналіз буде проведено і описано в подальших розділах.

Аналіз ліквідності і платоспроможності

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з точки зору його короткострокової і довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану господарства є його ліквідність і платоспроможність, тобто спроможність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися по короткострокових зобов'язаннях.

Термін “ліквідний” передбачає безперешкодне перетворення майна в гроші.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх строку.

Найліквіднішою є готівка. Наступним за ступенем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки на випадок необхідності вони можуть бути швидко реалізовані в гроші. Дебіторська заборгованість – теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.Наймеш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для перетворення їх в гроші спочатку необхідно їх продати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованим за ступенем їх ліквідності з зобов'язаннями по пасиву, об’єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків.

Інформація, що характеризує величину поточних активів, наведена в ІІ і ІІІ розділах активу балансу.

Відомості про короткострокові зобов'язання підприємства містяться в IVрозділі пасиву балансу.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.

1.Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт) визначається:

–поточні активи (підсумок ІІ розділу активу + підсумок ІІІ розділу активу) / поточні зобов'язання (підсумок IV розділу пасиву).

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.

Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

2.Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається:

–грошові кошти, розрахунки та інші активи (підсумок ІІІ розділу активу) / поточні зобов'язання.

Цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина – виробничі запаси.

Включаються запаси в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вилученої реалізації, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку (одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. Хорошим значення коефіцієнту є 1 і вище.

3.коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається:

–грошові кошти (каса + роз.рах. + вал.рах. + інші кошти)/ поточні зобов’язання (підсумок IV розділу пасиву).

Цей коефіцієнт показує, що частина короткострокових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта є співвідношення 0.2:1.

для оцінки ліквідності застосовуються і інші показники.

4.Величина власних оборотних коштів: власний капітал + довгострокові кредити банків + довгострокові позики – підсумок розділу І активу).

Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів. Зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття “оборотні кошти” на “власні оборотні кошти”.

5.Маневреність власних оборотних коштів визначається:

–грошові кошти / власний капітал.

Цей показник характеризує ту частину, власних обігових коштів, які знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Використовуючи данні показники оцінимо ліквідність СТОВ “Лука”.

Таблиця 2.6.

Оцінка динаміки основних показників ліквідності

№ п/пПоказникиНа початок 2005рокуНа кінець 2005рокуВідхилення

1.Загальний коеф. покриття4,05,31,3

2.Коефіцієнт швидкої ліквідності0,951,40,45

3.Коефіцієнт абсолютної ліквідності0,060,250,19

4.Власні оборотні кошти, тис. грн.9681225257

5.Маневреність грош. коштів0,020,060,04

6.Частина власних оборотних коштів у покритті запасів0,981,10,12

7.Частка запасів в оборотних активах0,760,73-0,03

Аналізуючи дані таблиці видно, що загальний коефіцієнт покриття є набагато вищим за нормативний і на протязі звітного року зріс на 1.3 пункту. Коефіцієнт швидкої ліквідності був дещо низьким, проте за 2001рік зріс до 1.4. ця величина показника є достатньою, так як теж перевищує загальноприйнятий норматив.

Частка запасів (швидколіквідні активи) в оборотних активах знизилась з 0.76 до 0.73, а власні оборотні кошти зросли на 257тис.грн, тому частина власних оборотних коштів у покритті запасів зросла на 0.12.

Коефіцієнт ліквідності на початок року був низьким, проте до кінці період він змінився і став оптимальною величиною 0.25. Можна зробити висновок, що ліквідність підприємства на достатньому рівні, крім того за звітний період становище щодо ліквідності покращилось.

Говорячи про ліквідність підприємства, часто ототожнюють це поняття з платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є:

1)Наявність грошей у касі, на розрахунковому рахунку;2)Відсутність простроченої кредиторської заборгованості .

Причому наявність незначних сум грошей на розрахунковому рахунку ще не означає неплатоспроможність, бо кошти можуть надійти впродовж кількох днів.

Оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готівку. Отже, є три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошова, розрахункова і ліквідна.

Коефіцієнт грошової платоспроможності це є коефіцієнт абсолютної ліквідності площі. При розрахунку коефіцієнта розрахункової платоспроможності до засобів платежу по платіжних зобов'язаннях включаються не тільки грошові кошти, але і кошти в розрахунках, готову продукцію, відвантажені товари, дебіторську заборгованість та інші активи, які реально можна реалізувати, на певну дату.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності є найбільш обособлюючим показником. У чисельнику його відображаються всі оборотні кошти, а в знаменнику – позикові та власні джерела їх формування.

Визначення кожного з коефіцієнтів наведено в таблиці.

Таблиця 2.7

Оцінка платоспроможності СТОВ “Лука”

Засіб платежуНа 01.01.2005На 01.01.2002Платіжні зобов’язання продавцяНа 01.01.2004На 01.01.2005

123456

1.Грошові кошти21721.Короткострокові кредити--

Коефіцієнт грош. платоспромож.

0,166

0,5032.Кредити непогашені в строк--

3.Кредитори126143

2.Готова продукція461754.Інші пасиви196144

3.дебітори285331

4.Інші пасиви--

Всього

352578Всього

322287

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності

1,093

2,014

5.Запаси9389345.Власні оборотні кошти9681225

Всього

12901512Всього9681225

Коефіцієнт ліквідності платоспроможності1,3321,234

З наведених даних видно що:

а) коефіцієнт грошової платоспроможності на кінець періоду становив 0.503, що вище порівняно з початком року на 0.337 пункту, тобто платоспроможність зросла на 33.7%. Отже, на звітну дану може бути погашений тільки 50.3% короткострокових платіжних зобов'язань. Для оцінки цього показника необхідно вивчити конкретну обстановку з термінами платежів, бо терміни погашення заборгованості настають не водночас.

В даному господарстві платоспроможність дещо вище середнього.

б) коефіцієнт розрахункової платоспроможності був задовільний на початок року., але він ще зріс до кінця року майже вдвічі. Покриття платіжних зобов'язань відбулося б повністю і на початку року, а до кінця звітного періоду платіжні засоби покривали б платіжні зобов'язання на 201.4%.

в) коефіцієнт ліквідної платоспроможності перевищував одиницю і становив на кінець періоду 1.234, тобто ліквідна вартість оборотних коштів була на 0.234 вища за платіжні зобов'язання. Негативною буде ситуація, якщо коефіцієнт менше одиниці.

Отже, всі три коефіцієнта платоспроможності свідчать про те, що підприємство відповідає параметрам, необхідним для здійснення з ним кредитних та інших фінансових відносин.

Аналіз фінансової стабільності

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана зі ступенем залежності від кредиторів і інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси і витрати, не опустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахувавшись за своїми зобов'язаннями.

Основні показники фінансової стабільності:

1.Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначається:

власний капітал (підсумок І розділу пасиву)/ всього господарських коштів (валюта балансу).

Цей коефіцієнт характеризує частину власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення його показників, тим більш фінансово стале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів.

2.Коефіцієнт фінансової залежності визначається:

всього господарських коштів (валюта балансу)/ власний капітал.

Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства.

3.Коефіцієнт маневреності власного капіталу визначається:

власні кошти (підсумок розділу ІІ активу + підсумок розділу ІІІ активу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву).

4.Коефіцієнт структури довгострокових вкладень визначається:

довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити банку + довгострокові позики) / основні кошти та інші позаобігові активи (підсумок І розділу активу балансу). Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами.

5.Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів визначається:

залучений капітал (підсумок ІІ розділу пасиву балансу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву).6.Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів визначається:

довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити банку + довгострокові позики) / довгострокові зобов'язання + власний капітал (підсумок І розділу пасиву + довгострокові кредити + довгострокові позики). Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі, тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.

7.Коефіцієнт структури залученого капіталу визначається:

довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити банку + довгострокові позики) / залучений капітал (підсумок ІІІ розділу пасиву балансу).

За допомогою аналізів цих коефіцієнтів за ряд років поданих у вигляді таблиці можна виявити сильні і слабі позиції підприємства.

Таблиця 2.8.

Оцінка фінансової стабільності СТОВ “Лука”

Показники2001р.2002р.2003р.2004р.±2005р. до 2001р.

1.Коефіцієнт. концентрації власного капіталу0,9180,8450,2880,289-0,629

2.Коефіцієнт фінансової залежності0,0890,1833,4723,4602,371

3.Коефіцієнт маневреності власного капіталу0,3410,3091,0101,1970,856

4.Коефіцієнт структури довгостроков. вкладень000,9029860,986

5.Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів0,0890,1830,2520,2270,138

6.Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів000,6890,6910,691

7.Коефіцієнт структури залученого капіталу008,7959,8479,847

Із таблиці видно: за період в декілька років частина власного капіталу в загальній сумі коштів, авансованих у підприємство значно знизилась з 91.8% до 28.9%, що є негативною тенденцією так як частина власного капіталу повинна бути достатньо високою (≈ 60%).

У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім коефіцієнту концентрації власного капіталу і звичайно відбувся його зріст, тобто збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. В базовому періоді коефіцієнт наближався до одиниці, тобто власники майже повністю фінансували своє підприємство.

Проте таку тенденцію в звітному періоді можна трактувати як ріст довіри кредиторів до господарства, що охоче кредитують його для збільшення господарського обороту (так як валюта балансу в звітному періоді зросла з 4092 до 4376 тис.грн).

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, що в базовому році 34.1% власного капіталу була фінансовано в поточну діяльність. В звітному році кошти фінансовані в оборотні кошти перевищили власний капітал на 19.7%.

Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості і означає, що частка залучених коштів за аналізований період зросла і склала 22.7коп на 1грн власних коштів. Підсилилась залежність підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто дещо знизилась фінансова стійкість господарства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів характеризує структуру капіталу. Так в 1998році в господарстві взагалі не було довгострокових зобов'язань. В звітному періоді цій показник становив 0.691, що є дещо негативною тенденцією.

В структурі залученого капіталу поточні зобов'язання набагато менші за довгострокові позики. Коефіцієнт структури залученого капіталу в звітному періоді склав 9.847, проти нульового рівня 1998року, так як у підприємства не було довгострокових зобов'язань.

Отже, СТОВ “Лука” за період, що аналізується трансформувалося із фінансового незалежного підприємства в дещо залежне від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Проте показники фінансової стійкості свідчать про те, що у підприємства нормально стійкий фінансовий стан – коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокові зобов'язання є у виправданих розмірах.

Розділ ІІІ. Організація фінансування та шляхи підвищення економічної ефективності використання оборотних засобів

3.1Склад і структура оборотних засобів у СТОВ “Лука”

Оборотні засоби (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання та отримання прибутку.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

До фонду обігу належать: залишки готової продукції на складі господарства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені у короткострокові цінні папери.Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Для аналізу складу, структури і динаміки оборотних коштів порівнюють дані балансу на кінець звітного періоду з базовим періодом (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу) і вивчаються зміни, що відбулися в складі оборотних коштів вцілому, а після цього – в розрізі окремих статей оборотних коштів. Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:

Причини збільшення оборотних коштів:

а) прибуток (після сплати податку);

б) амортизаційні відрахування;

в) приріст власних засобів;

г) збільшення заборгованості по кредитах і позиках;

д) збільшення зобов'язань по кредиторській заборгованості та ін.

Причини зменшення оборотних коштів:

а) витрати за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;

б) капітальна вкладення;

в) довгострокові фінансові вкладення;

г) зменшення кредиторської заборгованості.

Зміна вартості оборотних коштів не завжди однозначно позитивна чи негативна. Якщо при збільшенні оборотних засобів підприємство втягнулося в велику дебіторську заборгованість або виявився надлишок оборотних запасів, то це збільшення не приведе до ефективного використання оборотних активів. І навпаки зменшення оборотних коштів за рахунок прискорення їх обертання є позитивною зміною в оборотних активах.

Аналіз нашого господарства по оборотних коштах докладніше подано в таблиці 3.1

Таблиця 3.1

Структура і динаміка коштів СТОВ “Лука”

Статті активу2002р.2003р.2004р.2005р.2005р. у % до 1998р.

тис. грн..% до підсумкутис. грн..% до підсумкутис. грн..% до підсумкутис. грн..% до підсумку

І запаси і затрати в т. числі:13279477583984762110973,383,6

- сировина і матеріали14810,5555,8846,5624,141,9

- паливо604,260,6393,0221,536,6

-буд. матеріали302,130,3100,7110,733,7

- запасні частини211,570,7171,3150,971,4

- матеріал с/г призначення41529,424025,728321,927818,366,9

- твар. на вирошув. і відгодівлі21315,121723,228021,72190,14102,8

- МШП725,1384,1604,6553,676,4

- незавершене виробництво17112,118319,516512,827217,9159,0

- готова продукція19713,9262,8463,517511,688,8

- товари---------

ІІ дебіторська заборгов. за тов., роботи і послуги322,330,31279,817911,8559

ІІІ дебіторська заборгованість за розрахунками 10,07818,6695,3785,17800

IVІнша дебіторська заборгованість473,3747,98,96,9744,9157,4

V Грошові кошти10,0710,1211,6724,77200

VI Інші оборотні активи30,2-------

Виробничі оборотні фонди (п. І)1327947758398476,2110973,383,6

Фонди обігу (п. ІІ – п. VI)84615917,030623,840326,7479,7

Разом141110093410012901001512100107,1

В таблиці запропоновано структуру оборотних засобів господарства за ряд років, щоб побачити зміни, які відбулися за період більший, ніж звітний рік.

З 2002року по 2005рік оборотні активи господарства зросли не 7.1%. З них фонди обігу зросли в чотири рази, а виробничі оборотні фонди зменшились на 24.4%. в базовому році фонди обігу займали лише 6% в оборотних активах, а в звітному році їх частка зросла до 26,7%, що свідчить про нагромадження коштів на рахунку в банку (72тис.грн проти 1тис.грн в 1998році) та на дебіторській заборгованості, яка також дуже зросла за аналізуємий період. Це є негативною тенденцією, так як нагромадженні кошти в фондах обігу не беруть участі в виробничому обороті.

В структурі виробничих оборотних фондів найбільшими статтями є сировина і матеріали, тварина на вирощуванні і вид годівлі, матеріали сільськогосподарського призначення, готова продукція, незавершене виробництво. За ці роки відбувся ріст часток таких статей як “тварини на вирощуванні і відгодівлі” (на 2,8%), “незавершене виробництво” (59%). інші статті в запасі і витрат знизилися, як і знизилася і сама частка виробничих оборотних фондів. Особливо знизилась вартість палива, будівельних матеріалів, сировини і матеріалів та матеріалів сільськогосподарського призначення.

Зміни, що відбулися в структурі оборотних засобів є негативними , але не згубними для господарства і є нормальним явищем в даний час для сільськогосподарського господарства. За сприятливих умов кошти з розрахункового рахунку можна швидко і успішно застосувати у господарському обороті, а при настанні строків оплати повернуться гроші від дебіторів, що приймали участь у збуті продукції.Підвищення частки дебіторської заборгованості, якщо це не відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, свідчить про поліпшення збуту продукції прискорення обертання оборотного капіталу. Про те і зменшення залишків коштів свідчить можливо не скільки про високий рівень управління грошовими потоками на підприємстві, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою.

Отже, господарство повинно бути заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, розрахунків, але в розумних межах.

3.2Методика нормування оборотних засобів

Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення і реалізації продукції.

У практиці на підприємстві використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтований норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає проведення таких робіт:

1.Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів – це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70/80% загальних витрат за статтею в цілому.

2.Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Так як наше підприємство має сезонне виробництво, одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

3.Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат на відповідну норму запасу в днях.

4.Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах проводиться підсумовування нормативів за окремими статтями.

5.Заключний етап нормування – визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів господарства, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Нині підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993року №279 “Про нормативи запасів товарно – матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів установлено Типовий порядок визначення норм запасів товарно – матеріальних цінностей. Даним типовим положенням нормуються спеціалісти і керівники СТОВ “Лука” при визначенні норм та нормативів на конкретний період – рік (як правило), півріччя квартал.

Виробничі запаси створюються для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізацій продукції. У складі виробничих запасів найбільшу потому вагу мають сировина, матеріали.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається за формулою:

,

де - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів (тис. грн.);

- одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.);

- норма оборотних кошті (днів).

Одноденне витрачання сировини, матеріалів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без урахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.

Норма оборотних коштів стосовно сировини і матеріалів включає такі елементи: транспортний запас, час для прийняття , сортування, складання матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний запас. Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення і обробки банками.

Поточний запас – норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання.

У норму оборотних коштів, як правило, визначається середній1 поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками.Норма оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Величина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічно методу розрахунку нормативу оборотних коштів на основні матеріали. Розраховуючи одноденне витрачання за статтею “Паливо”, із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива у непромислових цілях, якщо ці витрати не були враховані в кошторисні витрати на основне виробництво.

Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000грн. товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації).

Норматив на запасні частини для ремонти машин, транспортних засобів, устаткування визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норм оборотних коштів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини визначається множенням середньорічної вартості виробничого обладнання машин на скориговану норму оборотних коштів на запасні частини.

Норматив на малоцінні та швидкозношувані предмети залежить від складу цієї статті. МШП служать, як правило, менше одного року і беручи участь у процесі виробництва, не є предметами праці.

Свою вартість на вартість готової продукції вони переносять не повністю, а частинами.

Норматив оборотних коштів для шин визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: малоцінний і швидкозношуваний інвентар; спеціальний одяг і взуття; спеціальний інструмент; змінне обладнання; виробнича тара.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається:

,

де - одноденні витрати за планом оборотного кварталу, тис. грн.;

- тривалість виробничого циклу, днів;

- коефіцієнт зростання витрат.

Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат. Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск готової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.

Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва.

Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції.

До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті і здані на склад або прийняті замовниками.

Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.

Норматив оборотних коштів для готової продукції визначається як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю:

де - - одноденний випуск продукції в кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);

- норма запасів оборотних коштів для готової продукції (днів).

За великої номенклатури продукції, що випускається, норма оборотних коштів для готової продукції на складі визначається як середньозважена стосовно норм дя груп продукції, які виключають не менше 70 – 80% запланованого випуску готової продукції.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортименти продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах, економічним методом, полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносяться нормативи оборотних коштів за статтями, обсяг яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, шин, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив необоротних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми.

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.Розглянемо приклад розрахунку нормативу оборотних коштів економічним методом.

Норматив оборотних коштів СТОВ “Лука” на початок планового року (2002р.) становив 1512тис.грн., у тім числі виробничий – 1442 тис. грн., невиробничий – 70тис.грн. Зростання виробничої програми на плановий рік передбачене в розмірі 10% проти минулого року. У плановому році у результаті реалізації заходів для поліпшення використання оборотних коштів передбачається прискорення їх обертання на 2%.

Виходячи з наведених даних виконаємо такі розрахунки:

1.Визначаємо виробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:

2. Визначаємо невиробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:

3. Загальний норматив на плановий рік становитиме 1656,7 тис. грн. (1586,2+73,5).

4. У зв’язку з прискоренням обертання оборотних коштів у плановому році на 2% визначаємо очікувану суму вивільнення з обігу оборотних коштів:

5.Отже, норматив оборотних коштів на плановий рік з урахування прискорення обороту коштів становитиме 1623,57тис.грн. (1656,7 – 33,134).

Приріст нормативу ставитиме 111,57 тис. грн. (1623,57 – 1512).

На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах.

3.3Джерела фінансування оборотних засобів

Джерела фінансування оборотних засобів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, обумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу в сільському господарстві, є важливим завданням системи управління господарства. Достатній мінімум власних і позикових засобів повинен забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечу своєчасні і повні з розрахунку з постачальниками, бюджетом, банками.

Самостійність господарства в організації власної виробничо – господарської діяльності стосується і організаційних джерел покриття потреби в оборотних активах. Разом з тим раціональна організація останніх передбачає виділення в загальній сукупності власних і прирівняних до них засобів кредитів банків, коштів кредиторів та інших.

Провідну роль у складі джерел формування позначені відігравати власні оборотні активи. Вони повинні забезпечувати майнову і оперативну самостійність підприємства, яка є необхідною для рентабельності підприємницької діяльності.

Наявність власних оборотних коштів підприємства, визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 480 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 . В 1998 році власність власних оборотних коштів була 1043тис.грн (4139+0 – 3096). В 2001році вартість власних оборотних коштів склала 1225тис.грн (1263+2826 – 2864), тобто відбувся приріст власних оборотних засобів на 182тис.грн., що є позитивною тенденцією для підприємства його незалежності у виробничому процесі.

Першочергово при створенні підприємства оборотні актив формуються за рахунок його статутного фонду (капіталу). Вони спрямовуються на придбання виробничих запасів, які надходять у виробництво для виготовлення (вирощування) товарної продукції. Готова продукція надходить на склад і відвантажується споживачу. До моменту її оплати виробник відчуває потребу у грошових коштах. Величина цієї потреби залежить на лише від обсягу інвестованих у товарну продукцію коштів, але й від розміру майбутніх розрахунків, вона може коливатись протягом року за різними причинами. Тому підприємство використовує й інші джерела формування оборотних активів: кредиторську заборгованість, кредити банків та інших кредиторів.

В сучасних умовах основну форму позикових коштів представляють короткострокові кредити банку, що покривають тимчасову додаткову потребу підприємства в засобах. Позикові засоби у вигляді кредитів використовуються більш ефективно, ніж власні оборотні активи, тому що збільшують більш швидкісний кругообіг, мають цільове призначення, видаються на обумовлений термін та супроводжуються стягнення банківського відсотку. На кінець року господарство не мало короткострокових кредитів взятих у банку, що і відображено в балансі Ф.1, проте на початку звітного періоду СТОВ “Лука” використовувало позикові кошти банку в розмірі 80тис.грн під заставу майбутнього врожаю.

Господарство використовує і таке джерело фінансування оборотних активів, як кредиторська заборгованість постачальником за товари (роботи, послуги).На кінець звітного періоду це джерело фінансування склало 143тис.грн. Кредиторська заборгованість за аналізуємі роки зросла на 134тис.грн, так як в 1998 році була в розмірі лише 9 тис. грн. Це не є негативною тенденцією, так як мала кредиторська заборгованість в 1998році означала не фінансову незалежність господарства і його забезпечення власними оборотними коштами, а тяжкий економічний стан підприємства і напружені стосунки з постачальниками.

По мірі зростання виробничої програми потреба в оборотних активах зростає, що також потребує відповідного фінансування зростання оборотних активів. В такому випадку джерелом їх поповнення є чистий прибуток підприємства.

Прибуток спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних активів в процесі його розподілу. Ринкові умови господарювання визначають приоритетні напрями використання чистого прибутку, що залишився в розпорядження підприємства. Розвиток конкуренції викликає необхідність спрямовувати чистий прибуток передусім на розвиток виробництва. В плані цих заходів частини чистого прибутку спрямовується на приріст нормативу власних оборотних активів. Конкретна величина цього прибутку визначається в процесі фінансового планування в господарстві і залежить від ряду факторів: розміру приросту нормативу оборотних активів, загального обсягу прибутку в майбутньому періоді, можливість залучення позикових коштів, необхідність першочергового спрямування прибутку на інвестиційні процеси тощо.

В 1998році господарство було дуже збитковим, тому не могло бути мови про приріст нормативу власних оборотних коштів за рахунок прибутку.

В 2001році господарство отримало прибуток в розмірі 272тис.грн., проте в процесі фінансового планування на підприємстві приріст нормативу оборотних коштів при розподілі чистого прибутку не був визнаний як першочерговий напрямок розвитку виробництва його модернізації та удосконалення.

Отже, за аналізуємий період це джерело фінансування оборотних коштів в господарстві не використовувалось.

До засобів, які прирівнюють до власних, належать сталі пасиви. Ці засоби не можна відносити до власних, однак вони постійно знаходяться в обігу господарства та сумі мінімального залишку використовуються в якості джерела формування власних оборотних активів. На кінець звітного року сталі пасиви складали 153тис.грн., що становило лише 24.5% сталих пасивів 1998році.

До сталих пасивів належать: мінімальна заборгованість по заробітній платі, резерв майбутніх платежів, мінімальна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам, мінімальна заборгованість кредиторам по оплаті продукції.

Отже, у господарському обігу підприємства використано власних оборотних кошів у розмірі, що покриває нормативну потребу в них, а також господарство залучає кредитні та інші позичені ресурси.

Проте це не є гарантією створення умов для нормального господарювання. Господарство має забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням, і це однією з найважливіших ділянок роботи фінансової служби.

3.4Економічна ефективність використання оборотних засобів та шляхи їх підвищення

Методологія дослідження та розрахунку основних фінансових показників використання та стану оборотних засобів описана в першому розділі роботи.

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Для виявлення змін в оборотних засобах порівняємо показники звітного року – 2005 – з показниками базового року – 2002р. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 480 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1. Тобто величина власного капіталу + довгострокові кредити банків + довгострокові позики – необоротні активи.

В 2002році вартість власних оборотних коштів була 1043тис.грн (4139 + 0 – 3096).

В 2001році вартість власних оборотних коштів склала 1225тис.грн (1263 + 2826 – 2864).

Власні оборотні кошти зросли за аналізуємий період на 182тис.грн. Слід розрізняти поняття “оборотні кошти” і “власні оборотні кошти”. Оборотні засоби характеризують активи підприємства (ІІ і ІІІ розділи активу балансу). Власні оборотні кошти – це джерела коштів, а саме – частина власного капіталу підприємства, що розглядається як джерело покриття поточних активів. Величина власних оборотних коштів дорівнює перевищенню поточних активів над зобов'язаннями.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної власності оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

Цей коефіцієнт показує, яку частину у майні підприємства займають оборотні засоби. В звітному році ця частина зросла на 3% і склали 34%. цей коефіцієнт може зростати чи знижуватись залежно від конкретних обставин, але бажано, щоб частина оборотних коштів у майні господарства забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних коштів.Для характеристики ефективності використання оборотних коштів в господарстві використовують показники оборотності цих засобів.

З усіх фінансових ресурсів тільки невелика частина вільна – грошові кошти в касі або на розрахунковому рахунку. Інші знаходяться в обігу: вкладені в основні і бігові кошти, причому оборотні засоби є найбільш мобільною частиною господарських засобів. Вони безперервно поновлюються, минаючи всі стадії виробничого процесу.

Прискорення обертання обігових коштів має велике значення для стабільності фінансового стану підприємства, виходячи з наступних основних причин:

По – перше, від швидкості обертання коштів залежить розмір річного обороту, бо господарство, що має невеликий обсяг коштів, але більш ефективно їх використовує, може робити такий оборот, як і господарство з більшим обсягом коштів.

По – друге, з оборотністю пов'язана відносна величина витрат, що знижує собівартість одиниці продукції.

По – третє, прискорення обороту та тій або іншій стадії кругообороту коштів (наприклад, скорочення часу перебування матеріалів на складі) зменшують прискорити оборот на інших стадіях.

Слід наголосити, що робота в умовах ринку і повної господарської самостійності не скасовує необхідності планування оборотних коштів. Обов'язковість використання нормативів, встановлених вищою за рівнем організацією, залежить від їх економічної доцільності.

Якщо нормативи використовують в рамках внутрішнього аналізу, то їх дотримання повинно контролюватися. В процесі аналізу з'ясовуються причини утворення понаднормативних або не повних нормативів. Це можливо тільки в умовах внутрішнього управлінського аналізу.

Аналіз обігових коштів проводиться як в цілому, так і по окремих статтях, в середині статей – по групах, в середині групи – по видах для виявлення змін або нестач цінностей.

Методика аналізу оборотності обігових коштів полягає в порівнянні показників оборотності оборотних засобів господарства за звітний різ з аналогічними показниками за базовий рік. Таким чином, виявляються тенденції поліпшення або погіршення. Ця інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, постачальників.

Таблиця 3.2

Аналіз оборотності оборотних коштів за звітний період господарства

Показники2002рік2005ріквідхилення

1.Виручка від реалізації, тис. грн.94120391098

2.Кількість днів періоду що аналізується3603600

3.Одноденна виручка, тис. грн.2,615,663,05

4.Середній залишок оборотних коштів, тис. грн.1241,51401159,5

5.Оборотність оборотних коштів, дн. (ряд4хряд2/ряд1)474,96247,36-227,6

6.Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, кількість оборотів (ряд. 1/ряд.4)0,761,450,69

7.Коефіцієнт завантаження коштів в обороті, грн.(ряд.4/ряд1)1,310,69-0,62

Аналіз оборотності обігових коштів господарства, що наведений у таблиці, складається за даними форми 1 та форми 2.

Виходячи з наведених у таблиці даних, можна сказати, що:

Оборотність оборотних коштів за аналізуємий період прискорилась на 227.6 дня (247.36 – 474.96=227.6), це привело до:

а) збільшення коефіцієнта оборотності засобів на 0.69 обороту (1.45–0.76=0.69);

б) зниження коефіцієнта завантаження засобів в обороті на 0.62грн (0.69-1.31=0.62);

На зміну оборотності оборотних коштів впливають два фактори:

1.Зміна обсягу виручки від реалізації продукції

2.Зміна середнього залишку оборотних засобів.

Вплив першого фактора визначається так:

Середній залишок обігових коштів (1998рік) / одноденну виручку за звітний рік – оборотність обігових коштів за 1998 рік.

В нашому випадку оборотність оборотних коштів прискорилася на 227,6 дні, в тому числі за рахунок:

1)зростання обсягу виручки від оборотності прискорилася 255,61 дні

(1241,5/5,66 – 474,96 = 255,61)

2)вплив зміни середнього залишку оборотних коштів визначається :

зміну середнього залишку /фактичну одноденну виручку.

За даними нашого розрахунку, збільшення середнього залишку оборотних коштів на 159,5тис.грн. уповільнила оборотність обігових коштів на 28,18 дня (159,5/5,66=28,18).

Разом: -255,61 + 28,18 = 227,6 дні.

Слід звернути увагу, що в такій галузі виробництва, як сільське господарство, оборотність оборотних коштів взагалі дуже висока, може бути понад 360 дні.

Метою аналізу оборотності обігових коштів є також визначення грошових коштів, що були вивільнені з обороту в наслідок прискорення оборотності обігових коштів або додатково залучені в оборот внаслідок уповільнення оборотності обігових коштів. Для цього проводиться розрахунок:

різниці оборотності обігових коштів в днях множиться на звітну одноденну виручку.

За нашими даними, прискорення оборотності оборотних коштів на 277,6 дні вивільнило з обігу грошові кошти в сумі 1288,2тис грн. (-27,3х5,66=1288,2тис.грн.).Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оборотності обігових коштів, можна визначити, користуючись коефіцієнтом завантаження коштів в обороті. Так, якщо в1998році для одержання з однієї грн. виручки було витрачено 1,31грн оборотних коштів, то в звітному 2001 році тільки 0,69грн., тобто менше на кожну грн. виручки.

Слід наголосити, що в умовах ринкової економіки, аналізуючи тільки оборотність коштів, не можна дати однозначну оцінку щодо прискорення або уповільнення їх оборотності.

Для цього необхідно вивчати конкретну виробничу ситуацію. Так, інколи високий показник оборотності обігових коштів може вказувати на недостатність товарно – матеріальних запасів, що в подальшому може гальмувати розвиток бізнесу, а інколи низький показник оборотності виправданий, наприклад, коли очікується підвищення цін на сировину і матеріали.

Для стабілізації фінансового стану важливе значення має швидкість руху грошових коштів. В господарстві завжди повинен бути мінімальний залишок грошових коштів, що покриває поточні зобов’язання. Відсутність такого запасу свідчить про наявність фінансових ускладнень в господарстві. Надмірна їх величина говорить про те, що реально підприємство зазнає збитків, пов’язаних з інфляцією і знецінюванням грошей. Тому в господарстві, поряд із аналізом оборотності матеріальних оборотних коштів, актуальним є аналіз оборотності грошових коштів.

Основними показниками оборотності грошових коштів є:

1.Оборотність грошових коштів.

Визначається за формулою:

де: – оборотність грошових коштів;

– цикл оборотності грошових коштів.

Або за формулою:

де: – кількість днів між закупівлею сировини і надходженням виручки від продажу готових виробів.

В господарстві цикл оборотності грошових коштів складає 180 днів, тобто період від закупівлі наприклад, насіння, добрив тощо до отримання врожаю та продажу готової продукції у вигляді зерна чи коренеплодів.

Отже, оборотність грошових коштів складає два дні (360/180=2 дні).

3.Мінімальна сума грошей, що необхідна для проведення господарських операцій

Визначається за формулою:

,

де: – мінімальна сума грошей;

– операційні витрати;

– оборотність грошей.

В 1998 рік операційні витрати склали 2532 тис. грн., з 2001рік – 1810 тис. грн. Мінімальна сума грошових коштів становила відповідно по рокам 1266 тис. грн. (2532/2) і 905 тис. грн. (1810/2). Ця сума грошей потрібна в обороті господарства для підтримання ліквідності протягом року.

Якщо в обороті буде менше, це призведе до погіршення фінансового стану підприємства. Отже, з отриманих в результаті розрахунку даних видно, що всього оборотних грошових коштів було достатньо для покриття мінімальної суми грошових коштів, що необхідна для проведення господарських операцій як в 1998році так і звітному 2001 році.

Окрім аналізу розрахованих показників оборотності коштів, застосовують і інші види аналізу цього показника. В ринкових умовах підприємство особливу увагу приділяє аналізу виробничо – комерційного циклу, тобто періоду обороту грошових коштів – зв’язком між надходженням і вибуттям оборотного капіталу і грошових надходжень.

Період обігу коштів або виробничо – комерційний цикл – це час між:

а) набуттям сировини і матеріалів і надходженням грошей за продані товари від дебіторів;

б) сплатою грошей за сировину і матеріали і надходженням грошей від дебіторів.

Отже, виробничо – комерційний цикл починається з набуття матеріалів і закінчується надходженням грошей від дебіторів.

1. Період оборотності запасів сировини і матеріалів.

2. Мінус кредит постачальників

3. Період оборотності готової продукції.

4. Строк кредиту для дебіторів =

5. Період обороту коштів.

Так можна розкласти по частинах період обороту грошових коштів.

СТОВ купує насінневий матеріал в кредит на 3 місяці, тримає на коморі 1місяць, а після цього висіває. Виробничий цикл розтягується до збору врожаю і його доробки (4 місяці). Строк кредиту для дебіторів 2 місяці.

Таким чином, між перерахуванням грошей за матеріали і одержанням грошей від дебіторів минає 4 місяці (1–3+4+2=4 міс.)

Період обороту грошей можна визначити за даними форми 1 “Баланс” і форми 2 “звіт про фінансові результати”.

Застосувавши такі данні господарства:

1.Обсяг реалізованої продукції2039тис. грн.

2.дебітори179тис. грн.

3.Запаси1109тис. грн.

4.Кредитори287тис. грн..

Період обігу грошових коштів визначається у такий спосіб:

1.Період оборотності запасів

2. Період інкасації боргу

3. період оборотності кредиторської заборгованості

Отже:

а) період оборотності запасів6,5 міс;

б) період оборотності кредит заборгов;2 міс;

в) період інкасації боргу1 міс;

г) період обороту коштів5,5 міс.

Таким чином, підприємство розраховується з постачальниками через 2місяці, а продаж запасів здійснює через 6,5 місяці.Затративши кошти на запаси господарство їх поверне лише через 5,5 місяці. Отже, СТОВ “Лука” потрібно знаходити шляхи швидкого повертання (оборотності) коштів. Але враховуючи специфіку розрахунків, що склалася між сільськогосподарськими підприємствами і особливості самого виробництва (великий період оборотності запасів) це мало ймовірно. В цій ситуації можливе збільшення періоду кредиторської заборгованості або зменшення періоду інкасації боргу.

Розділ IV. Управління охороною праці в СТОВ

В господарстві відповідальність за створення безпечних і нешкідливих умов праці і стан охорони праці покладено на власника, який здійснює загальне керівництво охороною праці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

створює службу охорони праці і призначає посадових осіб, які забезпечують вираження конкретних питань охорони праці;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і використання профілактичних заходів визначених комісіями;

організовує проведення досліджень умов праці, атестації робочих місць та відповідальність нормативним актам про охорону праці;

розробляє і затверджує положення, інструкції про охорону праці, що діють в межах підприємства;

здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил проведення з машинами та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного і індивідуального захисту.

Так як на підприємстві кількість працюючих перевищує 50 чоловік, то згідно законодавства тут створена служба охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства (власнику) і прирівнюється до основних виробничо – технічних служб.

Завдання служб охорони:

розробляє цілісну систему управління охороною праці;

проводить оперативно – методичне керівництво роботою з охорони праці;

разом з структурними підрозділами розробляє комплексні заходи щодо поліпшення умов праці та підвищення безпеки виробничих процесів, забезпеченість встановлених вимог нормативних актів з питань охорони праці;

проводить вступний інструктаж з особами, що приймаються на роботу;

забезпечує усіх працюючих правилами, нормами, інструкціями тощо;

організовує проведення атестації та паспортизації цехів, дільниць, робочих місць;

веде облік та аналіз нещасних випадків, профзахворювань, аварій, а також збитків з них;

готує статистичні звіти з охорони праці;

бере участь у розслідувані нещасних випадків.

Працівники служби охорони праці мають право відвідувати будь – яке робоче місце, одержувати від посадових осіб пояснення щодо питань охорони праці, продавати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівника, винного в порушенні правил безпеки.

Основними обов’язками головних спеціалістів і посадових осіб, відповідальних за керівництво і проведення практичної роботи з охорони праці є організація і забезпечення функціонування.

Системи управління охороною праці (СТОВ) у межах своєї сфери діяльності.

СУОП – це сукупність взаємопов’язаних правових, організаційних, соціально – економічних, санітарно – гігієнічних, лікувально – профілактичних заходів, засобів, що направлені на збереження життя та здоров’я працівників підприємства, підвищення продуктивності їх праці.

Вона є складовою, невід’ємною частиною загальної системи управління виробництвом. Організаційна структура СУОП підприємства будується у відповідності до організаційної структури управління виробництвом.

1. Громадянський контроль за охороною праці

Відповідно до ЗУ “Про охорону праці” (ст.. 46) громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють:

1. трудові колективи через обраних ними уповноважених;

2. професійні спілки – в особі своїх виробничих органів і представників.

Уповноваженні з питань охорони праці обираються на загальних зборах колективу підприємства. Вони в місячний термін після обрання, за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми розробленою службою охорони праці підприємства. Свої обов’язки уповноважені виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні. Уповноважені з питань охорони праці здійснюють контроль за:

-виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

-забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці та додержання їх вимог працівниками;

-своєчасним і правильним розслідуванням нещасних випадків тощо.

Законом України “Про охорону праці” на профспілки покладено чимало повноважень в галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників в сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.Відповідно до ЗУ “Про охорону праці” (ст.44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

-Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці);

-Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

-органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України;

-органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань. Власник повинен безплатно створити необхідні умови для роботи представників органів держнагляду за охороною праці.

2.Навчання з охорони праці на підприємстві

Посадові особи і спеціалісти проходять навчання з питань охорони праці в галузевих (відомчих) навчальних закладах з питань охорони праці, які в установленому порядку одержали дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на проведення відповідного навчання. Перевірка знань цієї категорії посадових осіб і спеціалістів проводиться комісією відповідного вищого органу, склад якої підтверджується наказом керівника.

Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є ДНАОП 0.00-4.12.99 “Типове Положення про навчання з питань охорони праці”. Вимоги Типового Положення є обов’язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, підприємствами і організаціями незалежно від форми власності. Посадові особи і спеціалісти, в службові обов’язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки (ДНАОП 0.03-8.06.94) та робіт, що потребують професійного добору (ДНАОП 0.03-8.06.94) при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно конкретних виробничих умов, а надалі – періодичні перевірки знань у строки, встановлені відповідними нормативними актами про охорону праці, але не рідше одного разу на рік.

На підприємстві проводять вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі з охорони праці.

1.Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, що приймаються на постійну чи тимчасову роботу незалежно від освіти, стажу роботи, посади.

2. Первинний інструктаж проводиться з щойно прийнятими на роботу чи переведеними з інших підрозділів працівниками, які поступають на нове робоче місце або починають виконувати нову роботу. Після первинного інструктажу на робочому місці всі працівники протягом не менше 2-15 робочих змін повинні пройти стажування під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників або спеціалістів. Після стажування керівник робіт перевіряє знання та дає дозвіл на самостійне виконання роботи.

3. Повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками раз у 6 місяців, або раз у 3 місяці за програмою первинного інструктажу.

4. Позаплановий інструктаж проводиться у разі введення нових правил або внесення в них змін, при зміні технології чи устаткування.

5. Цільовий інструктаж проводиться перед виконанням разових робіт та робіт, на які видається дозвіл чи оформляється наряд-допуск.

3. Регулювання питань охорони праці в колективному договорі.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання питань:

-організації виробництва і праці;

-забезпечення продуктивної зайнятості;

-нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат;

-встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

-участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства;

-встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, відпусток;

-забезпечення умов праці і охорони праці;

-організації оздоровлення і відпочинку працівників;

-гарантій діяльності профспілкових організацій.

В договорі плануються заходи по охороні праці:

-забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, та ін. засобами індивідуального захисту;

-придбання медикаментів, медичних аптечок, миючих та дезинфікуючих засобів, рушників;

-проведення медичних оглядів працівників;

-проведення атестації робочих місць;

-проведення навчання з охорони праці, нарад, семінарів;

-обладнання кабінету, куточків з охорони праці;

-розроблення, видання нормативних актів з охорони праці, придбання плакатів, законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

-обладнання, реконструкція, розширення та оснащення санітарно-побутових приміщень;

-обладнання фізкультурно-оздоровчих кімнат, оплата медичних послуг спеціалістів;

-обладнання та реконструкція місць відпочинку та обігріву працівників тощо;

-реконструкція та удосконалення систем освітлення та вентиляції робочих місць.Колективний договір набирає чинності з дня його підписання. Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

4.Нормування робочого часу, відпусток.

Тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, від 16 до 18 років – 36 годин; від 15 до 16 років – 24 години; зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці – до 36 годин на тиждень.

На підприємстві встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з 2 вихідними днями. Тривалість робочого дня (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування не більше двох годин.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, до 18 років – 31 календарний день. Щорічні додаткові відпустки надаються: за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці; за особливий характер праці.

5. Атестація робочих місць.

Проводиться на робочих місцях, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Атестація робочих місць передбачає:

-установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

-санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища і характеру праці, важкості трудового процесу на робочому місці;

-установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці;

-визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

-складання переліку робочих місць, виробництв, професій з пільговим пенсійним забезпеченням.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству в строки, що передбачені колективним договором.

6. Організація медичних оглядів

Власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботами із шкідливими умовами праці, а також щорічного обов’язкового медогляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються підприємством за погодженням з санітарно – епідеміологічною службою.

Працівники, які управляють транспортними засобами, підлягають щоденним перед рейсовим та після рейсовим медичним оглядом.

7. Санітарно – побутове забезпечення працівників

Основні вимоги до будівель виробничого призначення викладені в СНиП 2.09.02-85.

При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.

Не допускається розміщення с.-г. підприємств, складів і сховищ с.-г. продукції в місцях з рівнем ґрунтових вод менше 1,5м, а складів міндобрив ближче ніж за 2км від рибогосподарських водойм. Усі об’єкти та виробничі комплекси відокремлюють від доріг, житлових і громадських приміщень санітарно – захисними зонами. Власник зобов’язаний організувати комплектування та отримання засобів індивідуального захисту. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються за нормами спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту. Також видаються мило, миючі та знешкоджуючі засоби.

На роботах з шкідливими умовами праці надається лікувально – профілактичне харчування. Власник зобов’язаний обладнувати приміщення для обладнання і відпочинку, якщо працівники працюють в холодну пору року на відкритому повітрі.

8. Забезпечення пожежної безпеки

З метою запобігання пожежам і організації їх гасіння на підприємстві створюється добровільна пожежна дружина (команда) та пожежно – технічна комісія.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання. Таке спеціальне навчання називається пожежно – технічний мінімум. Потім вони раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (1 раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Заходи пожежної безпеки у виробничих приміщеннях:

-поділ будівлі протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;

-поділ будівлі протипожежними перегородками на секції;

-влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях;

-влаштування протипожежних дверей і воріт;

-влаштування протипожежних розривів між будівлями.Виробничі приміщення повинні бути обладнанні первинними засобами вогнегасіння. До них належать пожежні крани, вогнегасники, ручні насоси, резервуари з водою, ящики з піском, покривала (азбестові, грубошерстні), швабри (мітли), а також різний пожежний інвентар (відра, лопати, кирки, сокири, ломи тощо).

Висновки і пропозиції

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (СТОВ) “Лука” створено в процесі реорганізації СП “Лучанське” від 28.09.2001року. СТОВ “Лука” має сприятливі природно – економічні умови для сільськогосподарського виробництва: високоякісні земельні угіддя та достатній ресурсний потенціал. В процесі реорганізації господарство втратило частину своїх ресурсів. Так, площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 22,5%, в тому числі площа ріллі на 3%, вартість основних виробничих фондів зменшилася на 10%. Не зважаючи на зниження майже усіх видів ресурсів, це не привело до погіршення економічної ефективності виробництва. Навпаки, всі основні економічні показники результатів діяльності зросли і в звітному 2001році господарство отримало чистий прибуток у розмірі 272тис. грн. та рівень рентабельності 18,2%, що свідчить про більш повне та раціональне використання свого ресурсного потенціалу.

У 1998році СТОВ “Лука” було збитковим, мало незадовільний фінансовий стан. В результаті оцінки фінансового стану господарство можна зробити такі висновки. За аналізований період в структурі майна підприємства відбулися деякі зміни:

-вартість основних засобів та інших поза оборотних активів знизилась і їх частка в майні становила 65,4%;

-вартість оборотних засобів зросла, на 01.01.2002рік вони складали 34,6% всього майна.

Негативною тенденцією є ріст в оборотних активах частки виробничих запасів, оскільки при цьому заморожуються кошти, які могли б бути задіяними в обороті, але з іншого боку (при дефіциті сировини і високих темпах зростання цін) створення запасів є доцільним. Про неефективне заморожування коштів говорить збільшення дебіторської заборгованості в звітному році.

У короткострокові перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність. В 2001 році всі показники ліквідності зросли і перевищували загально прийнятні нормативи по даним коефіцієнтам. Три коефіцієнта платоспроможності були вище середнього рівня. Отже, це свідчить про те, що господарство відповідає параметрам, необхідним для здійснення з ним кредитних та інших фінансових відносин.

Фінансова стабільність підприємство пов’язана зі ступенем залежності від кредиторів і інвесторі і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. В 2001 році частка власного капіталу в загальній вартості майна становила майже 30%, що негативним показником, так як загальноприйнятний рівень цього коефіцієнта 60%. Інші коефіцієнти фінансової стійкості свідчать про те, що підсилилась залежність господарства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто знизилась фінансова стійкість. Проте таку ситуацію можна трактувати як ріст довіри кредиторів до господарства, що охоче кредитують його для збільшення господарського обороту. Крім того, запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел, а короткострокові зобов’язання у виправданих межах, тобто у господарства нормально стійкий фінансовий стан.

Аналіз організації фінансування та економічної ефективності використання оборотних засобів дав такі результати. Виробничі оборотні фонди з 1998 року зменшились на 17 %, фонди обігу зросли на 379,7%. В тому числі дебіторська заборгованість: за роботи і послуги зросла на 459% і становила в 2001 році 11,8% оборотних засобів, по розрахунках – з 1тис. грн. до 78 тис. грн. і ставила 5,1%, інша дебіторська заборгованість – на 57,4% і становила – 4,9%. Це свідчить про неефективне заморожування коштів, у результаті чого уповільнюється швидкість їх обороту, а також є побічні наслідки, пов’язані з ускладненням обліку і контролю. Але водночас слід мати на увазі, що надання покупцям продукції у кредит призводить до зростання обсягу її реалізації. Правильно розроблена і проведена кредитна політика щодо покупців зменшує зростання ризику безнадійних боргів.

Прискорити інкасацію дебіторської заборгованості можна за допомогою векселів і факторингу. Вексельні розрахунки сприяють зміцненню економічної безпеки підприємства, але через нерозвиненість фондового ринку, великий ризик неплатежів, вони в Україні перебувають на етапі встановлення. Зменшити ризик неплатежів і появи боргу можна за допомогою факторингу – операції переуступки боргових прав підприємства іншому суб’єктові (фактору). Факторинг дає можливість одержання основної суми дебіторської заборгованості за вирахуванням комісійного винагороди. На основі проведеного аналізу можна дійти висновку, що структура оборотних засобів значно впливає на показники, як характеризують платоспроможність господарства і перш за все коефіцієнт ліквідності.Запобігти накопиченню понаднормативних запасів можна, якщо грамотно визначити потребу господарства у тих чи інших матеріальних ресурсах, складати угоди на їх закупівлю виходячи з потреб виробництва, слідкувати за недопущенням порушень постачальниками строків поставки.

Оптимальне розміщення оборотних активів дає можливість вивільнити значну суму коштів і спрямувати їх у виробництво. Для визначення оптимальних запасів оборотних активів треба розрахувати середню норму запасу в днях, а потім і сукупного нормативу (загальної потреби в оборотних коштах). Підприємство здійснює нормування оборотних коштів за загальноприйнятою методикою відповідно до “Типового положення визначення норм запасів товарно – матеріальних цінностей”, щ розроблене згідно Постанову Кабіне6ту Міністрів України та НБУ “Про нормативи запасів товарно – матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття” від 19 квітні 1993року.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використано показники оборотності. За аналізований період оборотність оборотних коштів прискорилась на 228 днів, що привело до зниження коефіцієнта завантаження засобів в обороті на 0,62гривні.

На зміну оборотності вплинули два фактори:

а) зростання обсягу виручки прискорило оборотність на 256 днів;

б) збільшення середнього залишку оборотних засобів уповільнило оборотність на 28 днів.

В результаті проведених розрахунків визначено, що прискорення оборотності оборотних засобів вивільнило з обігу грошові кошти в сумі 1288,2тис. грн..

Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оборотності оборотних коштів визначено користуючись коефіцієнтом завантаження коштів в обороті.

Так, якщо в 1998 році для одержання з 1 грн. виручки були витрачено 1,34грн. оборотних коштів, то в звітному 2001 році тільки 0,69грн., тобто менше на 0,62грн. на кожну гривню виручки.

Отже, СТОВ “Лука” є нормально фінансово стійким господарством з достатнім рівнем ліквідності і платоспроможності . підприємство за аналізований період в 4 роки стало прибутковим та рентабельним. Хоча на даному етапі воно є досить економічно незалежним від кредиторів, проте не слід збільшувати частку залученого капіталу.

Оборотні засоби господарства використовуються економічно ефективно і фінансується норматив оборотних кошті за рахунок власного капіталу. Проте є резерв оптимізації структури оборотних засобів, за рахунок якого можливе вивільнення додаткових коштів для розширення виробництва.

Список використаної літератури

1.Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р.

2.Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992р.

3.Закон України “ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.

4.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про підприємництво” від 22 лютого 2000р.

5.Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999р №996 – XIV.

6.Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.1994р. №270 “Про нормативи запасів товарно – матеріальних цінностей державних підприємств та організацій та джерела їх покриття”.

7.Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р №419 “Про складання фінансової звітності”.

8.Наказ Міністерства фінансів України “Питання складання фінансової звітності” від 24 лютого 2000р. №37

9.Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента – М: Финансы и статистика, 1997г.

10.Бандурка О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. – К.: Либідь, 1998р.

11.Бородина О. И. Финансы предприятий – М.: ЮНИТИ, 1995г.

12. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы – М.: 1998г.

13.Бланк И. А. Управление активами - К.: «Ника – Центр» 2000 – 712с.

14.Борисова В. А. Методологічні основи аналізу фінансового стану підприємств агропромислового виробництва – К.: Фінанси України, №10 ст.63, 2000р.

15.Буряк Л. Д. Фінансові ресурси підприємства – К.: Фінанси України №9 ст.23, 2000р.

16.Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник/під ред. Ф. Ф. Битинця, Л. В. Чихлявської, Н. В. Герасимчука. Житомир: ЖІТІ, 2000–448с.

17.Василик О. Д. Державні фінанси України. Навчальний посібник – К.: Вища школа, 1997р.

18.Ефимова О. В. Финансовый анализ. – М.: 1996г.

19.Карбовник А. М. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств. Фінанси України, 2001р. - №9 ст.92

20.Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием – М.: Финансы и статистика, 1995г.

21.Кружик О. Б. Основы финансовой деятельности предприятия – СПб, 1996г

22.Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства – К.: 1990р.

23.Павлова В.Н. Финансы предприятия – М.: Финансы и статистика, 1998г

24.Павловська О. В. Формування оптимального розміщення оборотних активів суб’єктів господарювання. Фінанси України – 2001р. №7 ст. 8025.Потійко Ю. А. Деякі аспекти управління дебіторською заборгованістю. Фінанси України – 2002р., №9 ст. 92

26.Пащенко І Л. Прогнозування фінансової діяльності підприємства.

27.Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учебное пособие – Минск; М.: «Экоперспектива», 1998г

28.Савчук В. К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Підручник – К.: “Урожай” 1995р.

29.Слав’юк Р. А. Фінанси підприємств. Навчальний посібник – К.: ЦУЛ 2002р.

30.Финансы / Под ред. Родионовой В. М. – М.: Финансы и статистика, 1995г.

31.Фінанси підприємств. Підручник/Під ред. Поддєрьогіна А. М. – К.: КНЕУ, 2000р.

32.Фінанси підприємств. Навчальний посібник / Під ред. Кірейцева Г. Г. – К.: ЦУЛ 2002р.

33.Филенко М. А. Финансы предприятий. Минск; 1995г.

34.Шеремет А. Д. Финансы предприятий – М.: Финансы и статистика, 1997г.