Ринкове господарство, як невід’ємний компонент товарного виробництва. Товарне виробництво – об’єктивна основа розвитку підприємства. Сутність ринкової інфраструктури та її роль у розвитку підприємства
1. Ринкове господарство, як невід’ємний компонент товарного виробництва. 2. Товарне виробництво – об’єктивна основа розвитку підприємства. 3. Сутність ринкової інфраструктури та її роль у розвитку підприємства.
Ринкове господарство – суспільна форма організацій економіки, заснована на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробником і споживачем через ринок.
У сучасній науковій і навчальній літературі, в політичних й законодавчих документах поняття „ринок”, „ринкове господарство”, „ринкова економіка” вживаються, як тотожні, однозначні. Слід, однак ,мати на увазі, що за всієї спорідненості цих понять у змісті є певні відмінності.
Ринкове господарство – це структура (середовище), у межах якого відтворюються й панують відносини та зв’язки товарного виробництва.
З одного боку ринкове господарство ототожнюється з процесом товарного виробництва, з другого – товарне виробництво, в свою чергу, є такою організацією господарства, коли продукти виробляються для обміну, куплі-продажу.
Поняття ринкового господарства є багатомірним. Воно містить багато складових – сферу товарного виробництва; сферу обміну; сукупність актів куплі - продажу і збалансування попиту і пропозиції у процесі розширеного відтворення. Виходячи з цього, можна вважати, що ринок є складовою частиною ринкового господарства, через механізм якого перетворюються на реальність товарно - грошові відносини. Формуючи конкурентне середовище, ринок виступає ефективним організатором товарного виробництва.
Крім виробництва і споживання економічного продукту потрібна сукупність дій, які забезпечують просування продукту від виробника до споживача.
Сферу діяльності, пов’язану з розподілом, обміном економічного продукту, його рух від виробників до споживачів, називають сферою обігу.
Це сфера – шлях продукту від „воріт” підприємства (фірми), що його виробило, до „столу” споживача. При цьому мається на увазі не тільки транспортування, а й перехід власності на продукт з одних рук до інших, продаж його однією особою і купівля іншою.
Товарний обіг – це обмін продуктів праці за посередництвом грошей у формі куплі-продажу.
Товарний обіг складається з куплі-продажу засобів виробництва, предметів споживання, а також матеріальних послуг. Природно, що купівля-продаж товарів (або обмін) передбачає ринок.
На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продав і покупців трьох головних суб’єктів економіки – державу, підприємства (фірми) і населення у вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця. Подано на рис. 36.
Підприємства (фірми)
Засоби виробництва,
споживчі товари, послуги, майно, гроші, цінні папери Держава
Природні ресурси,
державне майно, послуги,
майно, гроші, цінні папери Населення
Трудові ресурси, особисте
майно, послуги, майно,
гроші, цінні папери
Ринок
Підприємства (фірми)
Природні ресурси, трудові ресурси, засоби виробництва,
гроші, цінні папери Держава
Продукція держзамовлень,
трудові ресурси, послуги,
гроші, цінні папери Населення
Споживчі товари, послуги,
засоби виробництва,
майно, гроші, цінні папери
Рис. 36. Головні суб’єкти економічних відносин
Кожний з трьох суб’єктів товарно-грошових відносин постає на ринок товари, що є їхньою власністю. Підприємства продають передусім вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони реалізують також споживчі товари і послуги, якими користується переважно населення.
Держава має можливість поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що є у її розпорядженні, а також надає державні платні послуги (оренда землю тощо) і державне майно (під час аукціонів у процесі приватизації).
Головний товар, який продає на ринку праці населення, є його робоча сила. Водночас населення може торгувати на ринку різними товарами, які йому належать.
Усі три суб’єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери у вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і населення використовують на ринку гроші як засіб оплати за куплені товари і отримують їх у вигляді платежу за реалізований товар. Різниця полягає лише в тому, які це розрахунки: готівкові чи безготівкові.
Держава як покупець придбаває на ринку в населення робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона купує замовлені товари і послуги, потрібні для задоволення загальнодержавних потреб.
Отже, те що на схемі позначено одним словом „Ринок”, фактично є сукупністю численних видів товарно-грошових відносин, які характеризують ринкове господарство в цілому.
У будь-якому суспільстві важливі економічні проблеми вирішуються по-різному. Історії суспільного розвитку відомі такі три типи організацій економіки: проста (традиційна) система, командна система, ринкова система.Господарство зо простою (традиційною) системою у початкові періоди історії розвивалося на основі інстинкту, звичаїв, традицій. Однак і тепер у деяких економічно слаборозвинених, відсталих народностей діють господарські рішення, засновані на звичаях і традиціях. Ці традиції передаються з покоління в покоління. Освячені часом і підтримувані спеціальними ритуалами звичаї визначають засоби праці, обмін , розподіл і споживання вироблених продуктів. Введення сучасних наукових і технічних досягнень у господарське життя таких традиційних систем обмежено, оскільки суперечить стародавнім традиціям та релігійним устоям.
Які передумови з погляду історії та логіки необхідні для того, щоб виникли ринкові відносини?
По-перше, продавці товару повинні бути його власниками. Перетворення товарного обміну на регулярне явище тісно пов’язано з поширенням приватної власності. Вона надає право розпорядження готової продукції, створюючи особисту зацікавленість у здешевленні виробництва товарів, високій якості їх та поліпшенні споживчих властивостей. Крім того. Приватна власність стимулює відповідальність та ініціативи.
По-друге, обмін має утвердитися як необхідний і сталий процес. Перехід від випадкового обміну до явища, що систематично повторюється і є життєво необхідним, пов’язаний із суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва. Згадаємо: як від загальної сукупності первісних племен відокремилися племена скотарів (тобто виникає тваринництво як самостійна галузь трудової діяльності), так само пізніше від землеробства відокремились ремесло, виникли його спеціалізовані галузі.
Зародження ринкової економіки ми спостерігаємо у стародавніх рабовласницьких державах. Вона відіграє все більшу роль у середньовічних феодальних землях і містах, хоча там було чи мало перешкод, які гальмували розвиток ринкових відносин.
З переходом до індустріального (капіталістичного) суспільства виникає єдиний національний ринок, економіка ґрунтується переважно на товарному виробництві й обміну.
Виходячи з викладеного можна доповнити попереднє визначення ринкового господарства – задоволення потреб через обмін, попит і пропозицію між самостійно функціонуючими суб’єктами господарювання.
1. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва:
– натуральну;
–товарну.
Історично першим виникло натуральне виробництво – це тип господарювання при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника для споживання у середині господарства, де вони вироблені.
У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній общині коли люди не знали суспільного поділу праці.
Натуральне господарство має такі основні риси:
1) універсальність праці;
2) замкненість виробництва;
3) прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням.
На зміну натурального господарства приходить товарне виробництво (капіталістична форма).
Товарне виробництво – це тип господарювання при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами для задоволення невласних, а суспільних потреб шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товаром.
Матеріальною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовлення окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.
Продукт праці набуває форми товару, який має дві властивості:
–здатність задовольняти певну потребу людини;
–здатність для обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу.
Товарне – це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.
Товарне виробництво – матеріальна основа виникнення підприємства. Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і державні блага, якраз і є продуктивними силами суспільства.
До цієї системи належить:
1) працівники;
2) засоби праці (інструменти, машини, двигуни, різні апарати, пристрої);
3) предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні копалини);
4) використовування сили природи;
5) наука, як специфічна продуктивна сила;
6) форми і методи організації виробництва;
7) інформація.
Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:
1) обмін товарів – який відбувається на основі еквівалентності;
2) економічна відокремленість виробників, що передбачає самостійний вибір видів діяльності господарюючих суб’єктів, (вільні програми формування діяльності), а це і є ніщо інше як підприємницька діяльність.
Ознаки підприємницької діяльності повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають визначені особливості, зумовлені товарними відносинами.
Як свідчить історичний досвід цивілізації 16-20 ст. рух здорової економічної системи, зорієнтованої на критерії ефективності та здатності до саморегулювання відбувся на основі ринкових відносин.Ринок, насамперед виступає, як обмін товарів організований за законами руху товарних відносин.
Товарне виробництво – певна організація суспільного виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, купівлю-продаж продуктів їхньої праці.
Товарне виробництво – виробництво, за якого продукти праці виготовляються відокремленими виробниками і призначаються не для власного споживання, а для продажу і обміну.
Можна виділити дві основні умови, які породили товарне виробництво.
1. Суспільний поділ праці зумовлює ситуацію, коли окремі працівники спеціалізуються на виготовленні певних видів продуктів (наприклад, одні вирощують зерно, другі розводять худобу, треті шиють одяг або взуття тощо). Суспільний поділ праці веде до того, що працівники різних професій стають залежними один від одного: хлібороб – від кравця, тваринник – від коваля і навпаки. Однак для виникнення товарного виробництва поділу праці недостатньо.
2. економічна відокремленість виробників і наявність приватної власності на засоби виробництва означає, що кожний товаровиробник є власником своїх предметів і засобів праці або землі, худоби, а отже, й власником продуктів, які він виготовляє та обмінює на інші товари, потрібні йому для життя і праці.
Спільними рисами простого і розвиненого товарного виробництва є такі:
–суспільний поділ праці;
–приватна власність на засоби виробництва;
–конкуренція між виробниками;
–ринкова форма зв’язку між виробниками.
Відмінності між простими і розвиненими (підприємницьким) товарним виробництвом:
–при простому товарному виробництві:
–власник засобів виробництва і виробник продукту поєднуються в одній особі;
–виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника і членів його родини;
–виробництво ґрунтується на індивідуальній відокремленій праці;
–конкуренція товаровиробників нерозвинена, не має всеохоплюючого характеру;
–при розвиненому (підприємницькому) товарному виробництві:
–виробник продукту – найманий працівник, власник товару – власник капіталу, засобів виробництва;
–виробництво товарів здійснюється заради одержання прибутку;
–виробництво ведеться на базі спільної, об’єднаної праці;
–товарний ринок поділяється на ринок засобів виробництва і предметів споживача;
–товарне виробництво набуває загального характеру.
До характерних рис товарного виробництва також належать: наявність конкуренції, вільне ціноутворення, здійснення обміну товарами на принципах еквівалентності та відплатності, стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.
Як бачимо, товарні відносини передусім формуються на основі об’єктивних процесів розвитку виробництва й обміну продуктами господарської діяльності економічно залежними один від одного товаровиробників. При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.
Товарне виробництво як більш високий ступінь конкретно-історичного типу організації виробництва знімає ті перешкоди, що стримували прискорений соціально-економічний розвиток суспільства. Цьому сприяє утвердження товарно-грошової форми обігу.
Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерну, тобто коли будь-який товар можна безпосередньо обміняти на інший без використання грошей, і грошову, коли обмін відбувається за участю особливого товару – грошей. При грошовому обміні суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Обміну в умовах товарного виробництва набуває важливого значення, а саме:
–є умовою суспільного поділу праці;
–забезпечує спеціалізацію і кооперацію виробництва;
–дає можливість економічним суб’єктам отримувати товари, необхідні для задоволення їхніх потреб;
–виявляє вартість виробленого товару;
–сприяє встановленню взаємовідносин між виробниками та споживачами.
Схематично взаємодію між товарним виробництвом і формами обміну подано на рис.9.
Спеціалізація
Товарне
виробництво Кооперація
Натуральний
(бартерний)
ОбмінГрошовий
Рис. 9. Взаємодія товарного виробництва і форм обміну
Інфраструктура ринку – система інституційних різних форм властивості (підприємств, фірм, організацій) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Виділяють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктур ринку.
Дослідження ринку як економічної категорії потребує аналізу його структури, тих елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати науково обґрунтований інструментарій та критерії, за якими можна розмежувати ринки за певними ознаками, рисами, специфікою. Таких критеріїв багато, адже ринок є складним і багатовимірним господарським утворенням.
Економічну структуру ринку визначають такі чинники:
–форми власності на засоби виробництва і готову продукцію;–структура товаровиробників (державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства тощо);
–особливості сфери товарного обігу;
–рівні приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;
–форми і види торгівлі, що функціонують у країні.
Загальну характеристику ринкових структур, поділ їх на групи і види можна скласти за такими ознаками:
1. за формами конкуренції (монополізованості):
високо конкурентний, немонополізований (ідеальний);
монополістичної конкуренції з диференціацією продукта;
олігополістичний;
дуополістичний;
монополізований (чиста монополія);
2. за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин:
ринок предметів споживання і послуг;
ринок засобів виробництва;
ринок науково-технічних розробок та інформації;
ринок цінних паперів;
ринок робочої сили;
3. за видами і способами торгівлі й формами оплати за товари:
ринок оптової торгівлі;
ринок роздрібної торгівлі;
продаж за безготівковим розрахунком;
продаж товарів у кредит;
продаж товарів під заклад особистого майна покупця;
надання товарів у прокат;
4. за нормами чинного законодавства:
легальний (офіційний) ринок;
нелегальний (тіньовий) ринок;
5. за адміністративно-територіальною ознакою:
міський ринок;
ринок окремих територій (зональний);
ринок регіонів (обласний, районний, селищний);
ринок коаліції різних країн;
світовий (зовнішній) ринок.
6. за характером продажу існує:
оптовий ринок;
роздрібної торгівлі.
Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура – це сукупність (система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо).
До таких структур належать: біржі, банки, дилерські кантори і брокерські, служби зайнятості, оптові та постачально-збутові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми.
Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави зі створення необхідних ринкової економіки інститутів.
Ринкова економіка включає такі елементи:
–ринковий механізм;
–методи державного регулювання;
–рівень та ступінь громадянської свідомості;
–дієвий механізм соціального захисту населення (особливо на перехідному етапі).
Таким чином ринок є об’єктивною категорією. Про те суспільство в тому числі держава, може створити сприятливі умови для його формування та розвитку. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем в якому відтворюються ринкові відносини, а це в свою чергу сприятиме процесу встановлення і розвитку підприємницької діяльності.
Література
1. Основи ринкової економіки і підприємства. – Бобров В. Я.
Випуск 2003р. – 719с.
2. Планування діяльності підприємств. – Белов М. А.; Євдокимова В. Є.
Випуск 2002р.
3. Загальна економіка. – Радіонової І. Ф.
Випуск 2000р.
4. Функціонування економічної системи. – Александров В. В.
Випуск 1999р.
5. Основи ринкової економіки. – Бобров В. Я.
Випуск 1995р.