Ефективність реалізації функції контролю

З М І С Т

ВСТУП2

1. ВИМОГИ ДО КОНТРОЛЮ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ2

2. ОРГАНІЗАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ"ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ11

3. АНАЛІЗ ФОРМ ТА ВИДІВ КОНТРОЛЮ В УПРАВЛІННІ ВАТ "СІЛЬГОСПХІМІЯ"18

4. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОНТРОЛЮ НА ВАТ "СІЛЬГОСПХІМІЯ" 27

ВИСНОВКИ29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ32

Вступ

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об’єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи – прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення, як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку та ефективного контролю.

Випуск продукції, яка буде реалізована і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси – це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу, як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції. Коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонального організованому обліку витрат на виробництво. Все це обумовило актуальність теми і вибір випускного дослідження.

Предметом дослідження є організація і методологія обліку та контролю витрат виробництва на підприємствах і організація незалежно від форм власності в сучасних умовах господарювання.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ВАТ “Сільгоспхімія” та обліку і аналізу витрат виробництва та відображення їх у системі бухгалтерського обліку і звітності з метою поліпшення управління витратами виробництва. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методичні прийоми економічних досліджень та емпіричні прийоми бухгалтерського обліку, аналізу ВАТ “Сільгоспхімія”.

В процесі дослідження використовувалися законодавчі та нормативні акти, методики з питань витрат виробництва, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з питань бухгалтерського обліку та аналізу. Інформаційною базою проведеного дослідження є офіційні матеріали Міністерства фінансів України, дані бухгалтерського обліку і звітності ВАТ “Сільгоспхімія”.

Метою і завданням випускного дослідження є удосконалення організації та методології ефективності контролю і аналізу витрат виробництва і умовах формування ринкових відносин.

Для реалізації цієї мети в дослідженні розв’язуються такі завдання:

-розкривається економічна суть витрат виробництва;

-дається оцінка та проводиться класифікація витрат виробництва в сучасних умовах господарювання;

-визначаються загальні підходи до формування та обліку витрат діяльності підприємств незалежно від форм власності;

-досліджується організація обліку витрат виробництва;

-проводиться аналіз виробництва на конкретному підприємстві в сучасних умовах господарювання;

-визначаються шляхи вдосконалення обліку, аналізу витрат виробництва;

-обгрунтовується необхідність удосконалення методики аналізу витрат виробництва.

1.Вимоги до контролю в ринкових умовах господарювання.

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси – це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу, як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

За масштабами підприємницька діяльність може бути малою, середньою, великою та асоціативною. Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути як громадяни (які не обмежені у правоздатності або дієздатності), так і юридичні особи, що мають власність будь-якої форми, встановленої законом. Для побудови бухгалтерського обліку та всебічна класифікація.

Виробнича діяльність широко розгалужена. Це виробництво товарів, виробів, виконання робіт, надання послуг, інформації, створення духовних цінностей тощо, навіть виробництво товарів, продуктів має широке розгалуження: промисловість, сільське господарство, будівництво тощо.

В процесі обліку затрат виробництва за основу слід приймати змістовну характеристику виробництва як суспільного явища.Виробництво, як об’єкт обліку має двоїстий характер: з одного боку – це процес використання речовини та сил природи, з іншого – виготовлення (створення) нового продукту праці. Ця двоїстість (подвійність) набуває єдності у характері перетворення (трансформації) речовини і сил природи у новий продукт праці, тобто у тому, як відбувається процес перетворення (трансформації).

Дві сторони і їхня єдність визначають три аспекти виробництва, які вивчаються бухгалтерським обліком. Перший аспект – що було використано (затрачено), які речовини або сили природи, другий – що було виготовлено (який новий продукт праці); третій – як відбувався процес перетворення речовин та сил природи у новий продукт праці (рис. 1.1). Усі три аспекти цього процесу мають техніко-технологічні (натурально-речові) та економічні (вартісні) характеристики. Перші визначають фізико-хімічні, біологічні та інші властивості використаних речовин, сил природи і виготовленого нового продукту, а другий – вартісні (грошову їх форму як форму загального еквіваленту, який уможливлює об’єднання різноманітних за натуральними ознаками елементів виробництва).

Рис. 1.1 – Характеристика процесу виробництва.

Використані у процесі виробництва різні речовини та сили природи на виготовлення нового продукту праці формують поняття затрати. Грошовий вираз суми затрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів затрати і собівартість поєднується в понятті затрати виробництва. В умовах ринкових відносин затрати виробництва дорівнюють вартості виготовленого продукту. Вони є сумою вартості витрачених на виробництво продукту засобів виробництва та заново утвореної вартості.

Від суспільних затрат виробництва собівартість продукції відрізняється. У вартісному вираженні виражені відображає лише ті затрати, які робить конкретна господарська система: підприємство, цех, ферма, бригада тощо.

Ринкові відносини визначають важливе значення показника собівартості як економічної категорії. Собівартість тісно пов’язана з усіма іншими економічними категоріями. Це один з найбільш важливих інструментів ведення господарства. Собівартість притаманна всім сторонам виробничої діяльності господарської ланки. Зниження собівартості – це вирішальна умова збільшення нагромаджень.

Управління затратами і собівартістю – важливий елемент управління господарством. Основні напрями цієї роботи: обгрунтування рішень про зняття з виробництва застарілих виробів, визначення ціни продукції, визначення рентабельності, побудова внутрішньогосподарських відносин, правомірність та доцільність організаційно-технічних заходів тощо. Ці питання становлять зміст внутрішньогосподарського обліку.

Зміст процесу виробництва як суспільне явище та значення показника собівартості в управлінні господарством дають змогу визначити цільову функцію обліку затрат виробництва .

Цільова функція бухгалтерського обліку виробництва вимагає відповіді на такі питання: що було затрачено, де було затрачено, для чого було затрачено, як проходив процес затрат, на що були затрачені речовини та сили природи. Із цього випливає, що з даних бухгалтерського обліку має бути видно: скільки, яких ресурсів було затрачено на виробництво, їх натуральні вартісні параметри, характеристика процесу трансформації речовин та сил природи у новий продукт праці, кількісні та вартісні характеристики нового продукту праці.

Ці характеристики мають сприяти оцінці відповідності затрат попередньо визначеним нормам (квоті, плану тощо).

За своїм змістом термін “затрати” є багатогранним і багатоаспектним.

Класифікація затрат потрібна для визначення вартості продукції і, відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.

Затрати підприємств за своїм характером різні. Вони можуть бути пов’язані з виробничим процесом безпосередньо або можуть бути з ним не пов’язані, але з погляду суспільних потреб є обов’язковими.

У межах конкретного виробничого господарського формування до затрат, які безпосередньо пов’язані з процесом виробництва, належать затрати, пов’язані з:

-підготовкою та освоєнням виробництва;

-виготовленням (поточним виробництвом) продукції;

-удосконаленням технології та організації виробництва (некапітального характеру);

-винахідництвом та раціоналізаторством;

-обслуговуванням виробництва;

-забезпеченням нормальних умов праці;

-набором робочої сили;

-управлінням виробництва;

-підготовкою та перепідготовкою кадрів;

-збутом продукції та деякі інші.Разом з тим слід відмітити, що виробничі підприємства можуть здійснювати не тільки виробництво та збут продукції, але і ряд інших видів діяльності: підготовку кадрів, науково-дослідні роботи, обслуговувати різні побутові, культурні та інші потреби своїх працівників. Уся ця діяльність також пов’язана з використанням різних речовин та сил природи, тобто пов’язана із затратами. Тому першою ознакою поділу затрат є належність їх до виду діяльності. В економічній практиці види виробничої діяльності поділяють на основну, допоміжні, обслуговуючу та забезпечуючу. У межах кожного виду діяльності виробляють певний вид продукції: вироби, роботи або послуги. Основне завдання бухгалтерського обліку – визначити усі цільові ознаки . Але головним є визначення вартісних параметрів і перш за все – собівартості.

Щодо собівартості, усі затрати поділяють на дві групи: перша – затрати, які включаються до собівартості; друга – які не включаються до собівартості. Таким чином, другою ознакою класифікації затрат є розмежування їх за собівартістю.

Склад затрат, які включаються або не включаються до собівартості продукції формуються із затрат, які здійснюються в межах або за межами виробництва. Тому затрати безпосередньо пов’язані або з виготовленням продукції, або з її реалізацією. Перша група – група затрат формує виробничу собівартість, друга – витрати зі збуту. Разом дві групи формують повну собівартість продукції.

Затрати можуть класифікуватися і за такими двома ознаками: загальноекономічні та планово-облікові (кошторисно-облікові).

Загальноекономічні затрати класифікуються за відношенням до форм праці (жива, уречевлена); форм вартості (трудові, матеріальні, грошові); за роллю і характером (основні, накладні); призначенням (технічні, організаційні); відношенням до обсягу виробництва (умовно-змінні, умовно-постійні); сферою виникнення (виробничі, позавиробничі).

Класифікація затрат за загальноекономічними ознаками слугує для аналізу процесу виробництва за укрупненими (збільшеними) масштабами. Вона непридатна для побудови планово-екнономічної роботи в межах господарств.

Для побудови фінансово-планової та облікової роботи, управління затратами, формування фінансових показників прибутків та доходів, фінансових відносин з державою, страховими організаціями в управлінні економікою прийнята планово-облікова класифікація витрат. При цьому затрати класифікуються за такими ознаками:

-елементами кошторису (елементи затрат);

-способом віднесення затрат на собівартість продукції та об’єктом обліку затрат – прямі, непрямі;

-елементами собівартості – калькуляційних статтях;

-сферами виникнення – виробничі, позавиробничі;

-календарними періодами – поточного періоду (калькуляційного), до та після калькуляційного періоду.

Планово-облікова (кошторисно-облікова) класифікація має велике значення для організації економічної роботи на підприємствах, в управлінні економікою господарства. Без неї неможливо здійснювати нормування, планування, організацію, контроль та аналіз управління затратами.

У сукупності групування затрат має забезпечити потреби формування вартісних параметрів господарства, задовольнити не лише економічні, а й технічні аспекти управління (нормування, калькулювання, кошторисна справа, облік, контроль, аналіз, єдність методичної та організаційної їх побудови).

Як було зазначено, єдина система групування ресурсів виробництва (речовин та сил природи) має п’ять ознак. Окрім того, усі речовини і сили природи мають дві характеристики: натуральну (речову, трудову) та вартість (грошову). Перша використовується здебільшого в технічних, технологічних цілях, друга – в економічних аспектах управління. За натуральною ознакою речовини та сила природи до процесу виробництва входять у різних формах – праця, предмети та засоби праці; за вартісною ознакою – лише у формі праці, її прообразу – грошей. Трансформовані у готовий продукт праці речовини та сили природи втрачають форму, але не втрачають вартості. Тому завжди, за будь-якого формування, групування та перегрупування затрат, вони перш за все здійснюються як робоча сила, предмети та засоби праці.

Водночас, завдяки суспільному розподілу праці у кожний даний момент, в умовах конкретного господарства, виробництва, торгівлі або іншої діяльності праця, уречевлена в натуральній формі (сировина, матеріали тощо) та уречевлена у вартісній (грошовій) формі (послуги, робота тощо). Три натурально-речові форми праці, як прості моменти виробництва (робоча сила, предмети та засоби праці) та три вартісні форми (жива праця, уречевлена в матеріальній формі та уречевлена в вартісній формі) у поєднанні, комбінації визначають теоретичні основи групування затрат в елементи затрат.В економічній літературі застосовується така система групування затрат на будь-яке виробництво за елементами: матеріальні затрати (за винятком зворотних відходів виробництва), затрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування, амортизація основних засобів та інші затрати. Це групування є єдиним і обов’язковим для усіх господарств незалежно від їх галузевої належності.

Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури, питомої ваги окремих затрат, визначення розміру національного доходу тощо. Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів, утворення нормативної бази виробництва, аналізу тощо. Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки, визначенні ефективності виробництва. Основою формування ціни у межах виробничої системи є розмежування затрат за видами діяльності: основна, допоміжна, обслуговуюча, забезпечуюча. У межах кожного виду діяльності затрати мають бути розмежовані відповідно до галузевих особливостей технології та організації виробництва.

Законодавчо і положеннями про склад затрат передбачається групування їх за такими ознаками: видом продукції (виріб, група виробів, робота, послуга); місцями (центрами) виникнення (бригада, дільниця, цех, виробництво, технологічна фаза, лінія, переділ тощо) та калькуляційними (елементами собівартості, які в економічній літературі називаються статтями затрат).

Першою ознакою групування затрат (а точніше первинною ознакою) є види продукції. Кожний елемент затрат у момент його формування повинен мати ознаку відношення до конкретного продукту, його виду – виріб, група виробів, робота або послуга. Проте характер затрат та їх зв’язок з продуктом не завжди надають таку можливість, наприклад, освітлення у приміщенні цеху, затрати на оплату праці керівникові цеху тощо. Тому затрати на виробництво за характером поділяються на дві великі групи щодо майбутнього продукту: перша група – це такі затрати, які в момент їх первинного запуску (використання) у виробництво можна віднести до конкурентного продукту; друга – коли такої змоги немає. Першу групу називають прямими затратами, другу – непрямими. Затрати обраховуються у момент їх запуску у виробництво, або за відповідними продуктами – виробами, групами виробів, роботами, послугами або попередньо групують (формують з них) у так звані проміжні облікові комплекси (ПОК), а потім за економічною чи технічною ознакою розподіляють між окремими видами продукції.

Прямі або непрямі затрати – це не економічна, а планово (кошторисно) -технічна фінансова ознака. При цьому слід мати на увазі, що прямі або непрямі затрати це ознаки суто індивідуальні, залежні від особливостей технології, організації, виду продукції, конкретного виробництва. Прямі елементи затрат включають до собівартості продукції у момент їх запуску у виробництво Непрямі затрати спочатку групують (збирають), а потім розподіляють, а іноді і перерозподіляють, щоб їх можна було включити до собівартості окремого виду продукції. Процес розподілу та перерозподілу прямих затрат є суто індивідуальним. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях, інструкціях. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, нормо-година. Непрямі затрати групують за видом та характером визначеної однорідності: управління, організація, забезпечення тощо.

Другою ознакою групування елементів затрат на виробництво є місце їх виникнення. Це може бути структурний підрозділ, який виділений як самостійна госпрозрахункова одиниця. Формування затрат за місцями виникнення важливе для організації внутрішньогосподарського обліку.

Групування затрат за видами продукції, характером та місцями їх виникнення дає змогу формувати собівартість продукції. Основними положеннями про склад затрат на виробництво не передбачена система групування елементів собівартості. Це питання вирішують сьогодні самі підприємство або їх органи, до складу яких вони належать.

Водночас у практиці найпоширенішою є наступна система групування затрат на виробництво за ознаками елементів собівартості (статей затрат):

-сировина і матеріали;

-зворотні відходи (відраховуються);

-куповані вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру, сторонніх організацій та підприємств;

-паливо та енергія на технологічні потреби;

-основна заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;

-відрахування на соціальне страхування;

-відрахування на обов’язкове медичне страхування;

-затрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання;

-загальновиробничі затрати;

-втрати від браку;

-інші виробничі затрати.

За своїм складом елементи собівартості (тобто статей калькуляції) можуть бути одноелементними (однорідними) або комплексними, які складаються з кількох елементів затрат.

Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку.2. Організаційна характеристика суб’єкта господарювання.

Будівництво заводу розпочалось у 1966 році. Першу продукцію завод виробив у 1972 році на дослідній дільниці.

Підприємство ВАТ “Сільгоспхімія” розташоване на території міста Коломия. Юридична адреса підприємства: 78200, Івано-Франківська область, м. Коломия, вул. Відродження, 76-а. Підприємство має розвинуту інфраструктуру інженерних комунікацій, надійне забезпечення електроенергією, теплом, водою, під’їзними залізничними шляхами та автодорогами. Територія підприємства – 34 га, виробничі площі – 107,3 тис. м².

Метою діяльності Відкритого акціонерного товариства є об’єднання матеріальних, трудових та фінансових Учасників (акціонерів) для здійснення господарської діяльності та одержання прибутку.

Предметом діяльності Товариства є:

-виробництво продукції та товарів;

-надання послуг промислового та побутового характеру;

-торгівельна діяльність;

-оренда основних засобів;

-заготівельно-торгівельна діяльність;

-посередницька діяльність;

-закордонна торгівельна діяльність та посередництво;

-надання транспортних та інших видів послуг;

-та інша діяльність, яка не суперечить чинному законодавству України;

-організація виставок, торгів та ярмарок на території України та інших держав.

Товариство виконує визначені раніше мобілізаційні завдання та заходи з мобілізаційної підготовки.

Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації.

Товариство є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов’язків Луцького заводу виробів з пластмас.

Майно ВАТ “Сільгоспхімія” складається з основних та оборотних коштів та цінностей, вартість яких відображається в балансі Товариства.

Товариство може набувати майнові і особисті немайнові права, вступати в зобов’язання, бути позивачем та відповідачем в суді, арбітражному суді та третейському суді.

Товариство є власником:

-майна та грошових коштів, переданих йому засновником та учасниками у власність;

-продукції, виробленої та реалізованої Товариством, одержаних доходів, внаслідок господарської діяльності;

-доходів від цінних паперів;

-безоплатних або благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

-іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством.

ВАТ “Сільгоспхімія” має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку зі своєю назвою.

ВАТ “Сільгоспхімія” має право:

-продавати і передавати іншим організаціям, підприємствам, громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове використання або в позику будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, використовувати та відчужувати їх іншими способами, якщо це не суперечить чинному законодавству України та даному Статуту;

-купувати, продавати і обмінювати товари, сировину, матеріали та інвентар;

-укладати будь-які угоди, крім заборонених законодавством;

-вступати в товариства, об’єднання;

-створювати дочірні підприємства, структурні підрозділи, філії, представництва;

-організовувати та утворювати автогосподарства;

-реалізовувати товари, роботи, послуги за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством – за регульованими цінами;

-надавати безпроцентні позики працівникам підприємства;

-самостійно здійснювати експортні та імпортні операції на зовнішньому ринку;

-користуватися кредитами в іноземній та національній валюті у державних та комерційних банках або в організаціях та підприємствах, а також у формах облігаційних позик на умовах передбачених чинним законодавством України та Статутом;

-здійснювати інші дії, що не суперечать Статуту і не заборонені законодавством.

Статутний фонд ВАТ “Сільгоспхімія” становить 357160,65 грн. Статутний фонд поділено на 7143213 штук простих іменних акцій номінальною вартістю по 0,05 грн. кожна.

Прибуток ВАТ “Сільгоспхімія” утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються відсотки по кредитах банків та облігацій, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається в повному розпорядженні ВАТ “Сільгоспхімія”.

Органами управління Товариства є:

-загальні збори акціонерів;

-спостережна Рада;

-правління;

-ревізійна комісія.

ВАТ “Сільгоспхімія” створює цільові фонди, пов’язані з його діяльністю.

Резервний фонд Товариства створюється у розмірі 25% Статутного фонду за рахунок щорічних відрахувань у розмірі 5% суми чистого прибутку Товариства.Рішення про використання коштів фонду приймається Спостережною Радою Товариства. Фонди сплати дивідендів створюються за рахунок чистого прибутку Товариства. Розмір планової та нарахованої за рік суми цього фонду затверджується загальними зборами акціонерів. Кошти з фонду сплачуються акціонерам пропорційно до загальної вартості належних їм акцій. Сплата дивідендів здійснюється один раз на рік після проведення підсумків фінансово-економічної діяльності. Дивіденди виплачуються у строк з 01.05 по 01.06.

За рішенням Загальних зборів можуть бути створені інші фонди.

При ВАТ “Сільгоспхімія” створено три спільних українсько-словацьких підприємства:

СП ЗАТ “Коломияхім”;

СП ЗАТ “Теріхем-Кол”;

СП ТзОВ “Лігумпласт”.

Основні власники – АТ “Хемосвіт” Словаччина, які володіють 5881617 простих іменних акцій, що складає 82,34% від Статутного фонду.

Кадровий потенціал підприємства ВАТ “Сільгоспхімія” відіграє провідну роль у вирішенні науково-технічних, організаційних та економічних завдань для досягнення накреслених, організаційних та економічних завдань для досягнення накреслених результатів господарювання. Ступінь забезпечення підприємства робочою силою та раціональне їх використання значною мірою визначають організаційно-технічний рівень виробництва, характеризують ступінь використання техніки та технології предметів праці, створюють умови високої конкурентоспроможності та фінансової стабільності.

Таблиця 2.1 – Динаміка продуктивності праці на ВАТ “Сільгоспхімія” за 2002 – 2004 р.

Назва показникаФактичне значенняТемпи приросту, %

2002 р.2003 р.2004 р.2004 р. до 1998 р.2004 р. до

1999 р.

Середньоспискова чисельність всього персоналу, чол.896886338-1,1-61,9

В тому числі ПВП, чол.861851241-1,2-71,1

Фонд оплати праці

всього тис. грн.1419,31457,01161,0+2,7-20,3

Середньомісячна заробітна плата (грн.) виробничому персоналу

Апарату управління

112,4

175,4

121,2

198,4

174,2

344,1

+7,8

+13,1

+43,7

78,4

Продуктивність праці, тис. грн./ чол.4,084,47,7+7,8+75,8

Основними показниками, які характеризують діяльність підприємства є показники фінансової стійкості, ділової активності.

Таблиця 2.2 – Розрахунок показників фінансової стійкості

Назва показникаЗначення показникаВідхиле-ння (+,-)

2002 р.2003 р.2004 р.

А1234

Власні засоби, тис. грн.40266,434485,127812,0-12454,4

Сума заборгованості4043,020519,429873,1+25830,1

Дебіторська заборгованість315,20772,906505,8+6190,6

Довгострокові позичкові кошти---

Вартість майна44309,455004,55705,8-38624,3

Коефіцієнт незалежності (р1: р5)0,910,630,48-0,43

Питома вага залучених засобів

(р2: р5)0,090,370,52+0,43

Співвідношення залучених і власних засобів (р2: р1)0,10,61,07+0,97

А1234

Питома вага дебіторської заборгованості (р3: р5)0,010,020,11+0,1

Питома вага власних і довгострокових позичкових коштів в ((р1+р4): р5)0,910,630,48-0,43

З аналітичної таблиці 2.1 видно, що власні засоби у 2004 році збільшилися порівняно з 2002 роком на 12454,4 тис. грн., відповідно і вартість майна зменшилася на 38624,3 тис. грн. Сума заборгованості зросла на 25830,1 тис. грн., також зросла дебіторська заборгованість на 6190,6 тис. грн. Це все привело до збільшення питомої ваги залучених засобів, і питомої ваги дебіторської заборгованості на 0,1. Зменшилось співвідношення питомої ваги власних і довгострокових позичкових коштів і коефіцієнта незалежності.

Таблиця 2.3 – Розрахунок показників платоспроможності

Назва показникаЗначення показникаВідхиле-ння (+,-)

2002 р.2003 р.2004 р.

Грошові кошти, тис. грн.31,10,72,8-28,3

Короткострокові фінансові вкладення- --

Дебіторська заборгованість315,20772,906505,80+6190,6

Запаси і затрати1834,93565,91908,0+73,1

Короткострокові зобов’язання4043,020519,429873,1+25830,1

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (р1: р5)0,0080,000030,00009-0,008

Проміжний коефіцієнт покриття (р(1+2+3): р5)0,090,040,22+0,13

Загальний коефіцієнт покриття (р(1+2+3+4): р5)0,540,210,28-0,26

Питома вага засобів і затрат в сумі короткострокових зобов’язань

(р4: р5)0,450,170,06-0,39

З проведених розрахунків показників платоспроможності з аналітичної таблиці 2.3 видно, що зменшилися грошові кошти на 28,3 тис. грн. у 2004 році порівняно з 2003 роком. Збільшилася дебіторська заборгованість у 2004 році порівняно з 2003 роком на 6190,6 тис. грн., збільшилися затрати і запаси на 73,1 тис. грн., короткострокові зобов’язання збільшилися на 25830,1 тис. грн., що привело до зменшення коефіцієнта абсолютної ліквідності, загального коефіцієнта покриття питомої ваги засобів і затрат в сумі короткострокових зобов’язань і збільшення проміжного коефіцієнта покриття.

Таблиця 2.4 – Розрахунок показників ділової активності

Назва показникаЗначення показникаВідхиле-

ння (+,-)

2002 р.2003 р.2004 р.Виручка від реалізації42,304130,33488,2-741,8

Собівартість реалізованої продукції5235,05051,54735,7-499,3

Запаси і затрати1834,93565,91908,0+73,1

Вартість майна44309,455004,557685,1+13375,7

Власні засоби40266,434485,127812,0-12454,4

Загальний коефіцієнт оновлення (р1: р4)0,090,120,06-0,03

Обіговість запасів (р2: р3)2,851,422,48-0,37

(365: р7) днів128,07257,04147,18+19,11

Обіговість власних засобів0,110,120,13+0,02

З аналітичної таблиці 2.4 видно, що виручка від реалізації зменшилася на 741,8 тис. грн., відповідно зменшилася собівартість реалізованої продукції на 499,3 тис. грн., а запаси і затрати збільшилися на 73,1 тис. грн., вартість майна збільшилася на 3375,7 тис. грн., що привело до зменшення загального коефіцієнта оновлення та обіговості запасів.

Таблиця 2.5 – Розрахунок показників рентабельності

Назва показника Значення показникаВідхилен-ня (+,-)

2002 р.2003 р.2004 р.

А1234

Балансовий прибуток-8684-7984,9-5925,6-14509,6

Платежі у бюджет80,087,9--80,0

Чистий прибуток-8504-7897-5925,6-14429,6

Виручка від реалізації4230,04130,33488,2-741,8

Власні засоби40266,434485,127812,0-12454,4

Довгострокові кредити----

А1234

Основні засоби40909,244715,223396,4-17512,1

Запаси і затрати1834,93561,91908,0+73,1

Вартість майна44309,456004,557685,1+13375,7

Доходи по цінним паперам від пайової участі---

Фінансові вкладення190,7225,525236,2+25045,5

Загальний коефіцієнт рентабельності капіталу (р1: р9)-0,19-0,15-0,10-0,29

Коефіцієнт рентабельності виробничих фондів (р1: р(7+8))-0,2-0,16-0,23-0,43

Коефіцієнт рентабельності фінансових вкладень (р1: р11)-45,01-35,41-0,23-45,24

Коефіцієнт рентабельності продукції (р1: р4)-2,02-1,93-1,69-3,71

Коефіцієнт перманентного капіталу (р3: р5)-0,21-0,23-0,21-0,42

Коефіцієнт рентабельності власних засобів (р1: р5)-0,21-0,23-0,21-0,42

З проведених розрахунків показників рентабельності, які узагальнені в аналітичній таблиці 2.5 видно, що при зменшенні балансового прибутку в 2004році порівняно з 2002 роком на 14509,6 тис. грн. зменшилися платежі у бюджет на 80 тис. грн. і зменшився чистий прибуток. Ці зміни привели до зменшення дольового коефіцієнта рентабельності капіталу, рентабельності виробничих фондів, рентабельності фінансових вкладень та рентабельності продукції власних засобів.

З проведеного дослідження кадрового потенціалу по ВАТ “Сільгоспхімія” за 2002 – 2004 роки видно з аналітичної таблиці 2.1, що при зменшенні середньоспискової чисельності працюючих у 2004 році порівняно з 2002 і 2003 роками помічається збільшення середньомісячної зарплати виробничому персоналу і апарату управління, а це, в свою чергу, веде до збільшення продуктивності праці у 2004 році порівняно з 2002 і 2003 роками. Рівень продуктивності праці відіграє важливу роль в діяльності підприємства і суттєво впливає на показники фінансово-господарської діяльності.

З проведених обчислень видно, що дане підприємство не є рентабельним та прибутковим том, що незважаючи на зміну власника балансовий прибуток зменшився на 14509,6 грн. Це відбулося за рахунок збільшення залучених засобів, питома вага залучених засобів зросла на 0,43, і, відповідно, співвідношення залучених засобів до власних зросло на 0,97. Зросла питома вага дебіторської заборгованості на 0,8 у 2004 році порівняно з 2003 роком. Це все привело до зменшення питомої ваги власних засобів до довгострокових позичкових коштів на 0,43. Ці дані по вищенаведеним показникам привели до зменшення коефіцієнта покриття на 0,26 та питомої ваги засобів і затрат в сумі короткострокових зобов’язань на 0,39. Внаслідок чого проміжний коефіцієнт покриття збільшився на 0,13 внаслідок зменшення виручки від реалізації та собівартості реалізованої продукції у 2004 році порівняно з 2002 роком. Відбулося зменшення загального коефіцієнта обіговості на 0,03 і обіговості запасів на 0,37. Провівши обчислення показників господарсько-фінансової діяльності підприємства, можна зробити висновок, що загальний коефіцієнт рентабельності капіталу зменшився на 0,29, коефіцієнт рентабельності виробничих фондів – на 0,43, коефіцієнт рентабельності фінансових вкладень – на 45,24, коефіцієнт рентабельності власних засобів зменшився на 0,42, а коефіцієнт рентабельності продажу – на 3,71. Підприємство є нестійколіквідним, фінансово нестійким, неприбутковим, та нерентабельним.

Це є дуже суттєвим негативним моментом у фінансово-господарській діяльності підприємства. Тому виплата дивідендів і не проводилась на даному підприємстві із-за відсутності прибутку.Фінансова діяльність підприємства відбиває виробничу діяльність через рух грошових коштів. Основними об’єктами аналізу фінансової діяльності є фінансовий стан, платоспроможність, ліквідність, ділова активність і рентабельність. Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю параметрів, які виражають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Він є синтетичним виразником виробничо-господарської діяльності підприємства. Водночас правильне використання фінансових результатів може привести до активізації виробничо-господарської діяльності.

У ринковій економіці аналіз фінансового стану, спираючись переважно на бухгалтерський баланс, виходить за рамки відомостей, які містяться в балансі та інших формах обов’язкової звітності. Він втручається у питання оцінки якості продукції, її конкурентоспроможності на зовнішньому та внутрішньому ринках, стану технічної бази підприємства і перспектив її вдосконалення, забезпеченості необхідними матеріалами, а також компетентності, ініціативності господарських керівників, кваліфікації робітників і в ряд інших аспектів інвестиційної, постачальницької і збутової діяльності, які впливають на доходність і фінансову сталість підприємства .

3. Аналіз форм та видів контролю в управлінні ВАТ “Сільгоспхімія”.

Аналітичний облік на ВАТ “Сільгоспхімія” ведеться виробництво, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється . Основними виробничими підрозділами на ВАТ “Сільгоспхімія” ведеться є цехи.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції, або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розглянемо наступні види цехів:

-основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії: заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), то цехи, які випускають напівфабрикати;

-допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах, інструментальний, ремонтно-механічний тощо;

-обслуговуючі , які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;

-побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку;

-експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Допоміжні виробництва – це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і надання послуг.

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних видів виробництв:

-інструментальні (ремонт механічного і електричного обладнання);

-енергосилові (забезпечення різними вилами електро і теплоенергії);

-транспортні (залізничний, водний).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання по виробництву виробів, робіт і послуг по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів, робіт і послуг по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництва розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

Зміст і завдання аналізу витрат на виробництво

Оцінка і контроль виробничої діяльності підприємства тісно пов’язані з аналізом затрат на виробництво і реалізацію продукції, робіт, послуг як у цілому, так і її окремих видів. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №764 від 19 вересня 1993 року встановлені єдині засади віднесення витрат виробництва та обігу до собівартості продукції робіт, послуг. Згідно з основними положеннями про склад витрат виробництва собівартість продукції робіт (послуг) підприємства формується з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Затрати, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:

-матеріальні затрати (за винятком вартості зворотних відходів);

-витрати на оплату праці;-відрахування на соціальні заходи;

-амортизація основних фондів;

-інші витрати.

До матеріальних затрат належить вартість сировини і матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами чи неосновними підрозділами даного підприємства, придбаного палива, придбаної енергії всіх видів, втрат від матеріальних цінностей у межах норм природного збитку.

До затрат на оплату праці належить основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам і службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами у розмірах не вище встановлених чинним законодавством, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов’язані з виробництвом продукції.

Відрахування на соціальні заходи формуються із обов’язкових відрахувань на державне соціальне страхування у Пенсійний фонд; у Фонд сприяння зайнятості населення та у Фонд Чорнобиля.

Амортизаційні відрахування визначаються за затвердженими нормами на повне відновлення фондів відносно їх балансової вартості, включаючи також прискорену амортизацію їх активної частини.

До інших затрат належать: платежі на обов’язкове страхування майна й окремих категорій працівників, оплата відсотків за короткотермінові кредити і позики, затрати на сертифікацію і збут продукції, плата за оренду об’єктів у межах норм їх амортизації на повне відновлення, плату за пожежну і сторожову охорону та ін.

Затрати, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, при плануванні обліку і калькуванні собівартості групуються за статтями затрат. Перелік статей, їх склад і методи розподілу за видами продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими інструкціями з урахуванням характеру і структури виробництва.

Перебудова господарського механізму, перехід на ринкові відносини з особливою гостротою актуалізують проблему раціонального витрачення всіх видів ресурсів, докорінного поліпшення управління затратами для забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції.

Управління собівартістю продукції є комплексним процесом, провідне місце в якому займають облік і аналіз затрат на виробництво. Незважаючи на численні публікації з проблем аналізу собівартості продукції, сформовані різноманітні методики, і тепер ще відчувається гостра потреба у побудові моделі аналітичних досліджень, яка б відповідала сучасним завданням управління собівартістю продукції.

В управлінні собівартістю продукції важливою характеристикою є спосіб включення окремих затрат у собівартість окремих видів продукції. За цією ознакою розрізняють прямі і накладні затрати. Прямі – це затрати на виробництво продукції, обсяг яких змінюється залежно від змін обсягів виробництва і реалізації продукції, легко піддаються стандартизації і бюджетному нормуванню. До них, як правило, належать матеріальні затрати і затрати на оплату праці.

Накладні затрати – це затрати, які пов’язані з виробництвом декількох видів продукції і непропорційно до змін обсягів виробництва і реалізації продукції і включаються у собівартість продукції за допомогою спеціальних методів (за інструкцією). Частина цих витрат є постійною, величина її залежить лише від умов організації виробництва й управління ним і тривалості аналізованого періоду. До накладних затрат належать: витрати з утримання й експлуатації устаткування, загальновиробничі і загальногосподарські витрати та ін. Залежно від поділу витрат на змінні і постійні застосовують два способи визначення собівартості проданого: з повним поглинанням усіх постійних витрат і з їх розподілом на реалізовану продукцію та її залишки.

Мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційному забезпеченні і всесторонній оцінці досягнутих результатів з формування затрат, обгрунтуванні управлінських рішень. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, комплексного і кібернетичного підходів до аналізу економіки.

На основі системного підходу лежить дослідження об’єктів як системи розкриття їх цінності, виявлення багатьох типів зв’язків зведення їх в єдину теоретичну систему.

Системний підхід до аналізу собівартості передбачає:

-установлення місця і ролі показника собівартості в оцінці досягнутої ефективності виробництва;

-розробку принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів зниження собівартості;

-визначення методів вимірювання факторів і резервів зниження собівартості;

-встановлення основних напрямків використання виявлених резервів раціонального використання виробничих ресурсів у поточному і перспективному плануванні і собівартості.Комплексний підхід означає вивчення об’єктів як системи з точки зору формування інформації для прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід збігається з системним підходом лише щодо вивчення окремих сторін, окремих показників. Їх динаміка і прогноз на перспективу не збігаються, коли мова йде про аналізований об’єкт у цілому. Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу. Він означає узгодження й одночасне дослідження у взаємозв’язку різних сторін господарської діяльності на основі вивчення системи показників з метою отримання кінцевих результатів, визначення і вимірювання факторів, що їх обумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання інформації для обгрунтування управлінських рішень.

Комплексність економічного аналізу проявляється у трьох напрямках:

-у процесі аналізу враховуються не лише економічні, а й технічні, соціальні, технологічні та інші фактори;

-у більш тісній ув’язці цого цілей і завдань з цілями управління і планування;

-у багаторівневому аспекті аналізу.

Кібернетичний підхід передбачає розгляд об’єктів як системи, що складається з елементарних перетворювачів інформації. При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям синтезу економічної системи та її вдосконалення, економіко-математичні методи аналізу збігаються із системним дослідженням економіки й управління об’єктом.

Аналітична база проведення аналітичних досліджень собівартості продукції формується за вхідною інформацією про кошториси (нормативи) витрат, за даними бухгалтерського і статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних обстежень та ін. Ураховуючи управлінський аспект аналізу собівартості продукції, виділяємо його аналітичні оцінки, пов’язані з пошуком резервів затрат і можливостями їх мобілізації. Для цього виділимо таку послідовність аналізу. На першому етапі проводиться загальна оцінка виконання кошторису витрат в розрізі економічних елементів. На другому етапі проводиться оцінка відхилень від стандартів прямих витрат. На третьому етапі проводиться аналіз виконання бюджету (кошторису) накладних витрат. На четвертому етапі проводиться аналіз собівартості калькуляції окремих виробів. На п’ятому етапі необхідно дати оцінку впливу зміни собівартості продукції на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.

Аналіз виконання кошторису затрат на виробництво

Затрати на виробництво продукції ВАТ “Сільгоспхімія” включають у себе всі матеріальні, трудові і грошові витрати, пов’язані з виробничо-господарською діяльністю. При складанні кошторису й обліку затрат вони групуються за економічними елементами, тобто незалежно від місця виникнення затрат і їх виробничого призначення.

Поелементне відображення затрат дозволяє вивчити зміну рівня собівартості продукції під впливом раціонального використання трудових ресурсів, основних фондів і оборотних засобів.

Вивчення структури затрат дозволяє зробити висновок про характер матеріаломісткості, трудомісткості, фондомісткості виробництва, і в результаті розробляються заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції. Розглянемо дані ВАТ “Сільгоспхімія” за затратами на виробництво і за їх структурою (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2 – Характеристика виконання кошторису витрат на виробництво продукції на ВАТ “Сільгоспхімія” за 2004 р.

Елементи затратОчікуваний результатФізичний результатВідхилення (+,-)

Сума, тис. грн.Пито-ма вага, %Сума, тис. грн.Пито-ма вага, %Сума, тис. грн.Пито-ма вага, %

А123456

Матеріальні затрати (за винятком вартості зворотних відходів)

Сировини і матеріалів

Покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів

Палива

А

10200

6000

2000

1000

1

86,44

50,85

16,95

8,48

2

10100

5800

1800

1200

3

87,7

50,00

15,52

10,34

4

-100

-200

-200

+200

5

+0,63

-0,85

-1,43

+1,86

6

Енергії

Інших матеріальних затрат900

3007,63

2,531000

3009,62

2,58+100

-+1,99

+0,05

2. Витрати на оплату праці7806,607906,81+10+0,21

3. Відрахування на соціальні заходи1201,021201,03-+0,01

4. Амортизаційні відрахування3603,063753,23+15+0,17

5. Інші витрати3402,882152,86-125-0,02

Разом1180010011600100-200-

При загальному зниженні затрат проти очікуваного результату (200 тис. грн.) відбулися зміни у структурі елементів затрат. Зростання частини витрат на оплату праці (+0,21) є свідченням підвищення трудомісткості продукції чи зростання ставок оплати праці. Підвищення питомої ваги амортизаційних відрахувань пов’язане із зростанням фондомісткості продукції і застосуванням прискореної амортизації і т. п. Це передбачає оцінку ефективності проведення організаційно-технічних заходів щодо зниження затрат на виробництво.В умовах ринкової економіки аналіз виробничих затрат пов’язаний не стільки з оцінкою комерційної собівартості, яка фактично склалася за аналізований період, скільки з обгрунтуванням стандартів цих затрат. Стандарти витрат виробничих ресурсів визначаються програмою і метою діяльності підприємства. Порівняння фактичних витрат ресурсів з їх стандартами на певний обсяг продукції чи виконаних робіт і послуг дозволяє визначити область аналітичних досліджень для забезпечення управління затратами. Аналіз відхилень має практичну цінність і включає три етапи:

-визначення відхилень і встановлення їх розмірів у натуральних і вартісних вимірниках;

-встановлення причин, які спричинили ці відхилення;

-розподіл відповідальності.

Відхилення за затратами матеріальних ресурсів досліджуються за факторами зміни цін на матеріали і раціонального їх використання. Відхилення за рахунок цін необхідно виявляти за всією номенклатурою заготовлених матеріалів, тобто основних матеріалів, які обробляються у процесі виготовлення продукції, і допоміжних, витрата яких пов’язана з обслуговуванням виробництва. Виявлені відхилення за рахунок цін розподіляється між витраченими матеріалами, що становлять перехідні залишки на кінець звітного періоду.

За рахунок раціонального використання матеріалів у натуральних вимірниках з витратою матеріалів, передбачених стандартом на весь фактичний випуск продукції. Отримані результати перераховуються у грошову оцінку шляхом множення на стандартні ціни. Розрахунок зміни прямих матеріальних затрат за відхилення подаємо в аналітичних таблицях 3.2, 3.3:

Таблиця 3.2 – Розрахунок відхилень за матеріальними витратами у результаті незбігу фактичних і стандартних цін, тис. грн.

Вид матеріалівК-ть закуплених матеріалів, од.Ціна за одиницюВідхилення у цініРезультат

СтандартнаФактичнаЕконо-міяПерев-итрата

М-11100000,770,74-0,03-3300-

М-2480000,951,03+0,08-+3840

М-3950000,520,50-0,02-1900-

М-410000,210,25+0,04-+40

Сумарне відхилення----5200+3880

Сальдо відхилень----1320-

Таблиця 3.3 – Розрахунок відхилень за рахунок раціонального використання матеріалів у виробництві, грн.

ПоказникВиди витрачених матеріалівПідсумок відхилень

М-1М-2М-3М-4

А12345

Фактична витрата матеріалів, од.

1058004780094000950

А12345

Стандартна витрата матеріалів на фактичний випуск, од.1050004800093800960

Відхилення у натуральних одиницях:

Економія

Перевитрата

-

+2800

-200

-

-

+200

-10

-

Стандартна ціна одиниці0,770,960,520,21

Відхилення за грошовою оцінкою:

Економія

Перевитрата

-

+2156

-190

-

-

+104

-2,1

-

-192,1

+226,0

Сальдо відхилень+2067,9

Відхилення за рахунок цін виникають у результаті: упущення найвигіднішого часу закупівлі матеріалів, момент формування ціни на який був урахований у стандартах; недотримання стандартних витрат на транспортування і зберігання; закупівлі матеріалів нижчої якості та ін.

Аналіз відхилень від стандартів затрат не оплату праці виконуємо за зміною використання робочого часу (продуктивності праці) і за зміною ставок оплати. Саме з цих двох частин (стандартів часу і стандартів ставок) складаються стандарти на заробітну плату. Для аналізу цих відхилень будуємо аналітичну таблицю 3.4:

Таблиця 3.4 – Розрахунок відхилень від стандартів на заробітну плату за 2004 рік по ВАТ “Сільгоспхімія”

ПоказникиСтандартФактичноФактично за стандартами часу і ставокВідхилення

А1234

Виготовлено деталей, од.-72000--

Затрачено робочого часу, год.-2400021600+2400

Виплачено заробітної плати, грн.-127200108000+19200

Затрати часу на виготовлення деталі, хв.1820-+2

А1234

Годинна ставка оплати, грн.55,3-+0,3

Відхилення за рахунок витрати часу, грн.---+12000

Відхилення за рахунок ставок, грн.---+72

Виділяючи причини відхилень за рахунок використання робочого часу, встановлено результат: неефективна організація виробництва і праці; недоліки у підготовці виробництва; погана робота устаткування.

Загальна сума відхилень за рахунок зміни ставок виникає при використанні робітників невідповідної кваліфікації; оплаті понадурочних; оплаті робіт з виправлення браку та ін.

4.Шляхи та напрямки підвищення ефективності контролю на ВАТ “Сільгоспхімія”.

Однією з найважливих функцій управління є контроль. Контроль, як функція управління-це форма прояву цілеспрямованого впливу на колективи людей, яка передбачає систематичний нагляд за їх діяльністю для виявлення відхилень від встановлених норм, правил і вимог, планових завдань у процесі їх виконання.Або, іншими словами, під контролем розуміють систему сростережень та перевірок відповідності функціонування організації прийнятих законодавчими актами і управлінським рішеням,, виявлення наслідків роботи колектива,допущених відхилень від вимог та принципів організації та веденя справ.Завдання контролю полягає в тому, щоб виявити фактичний стан справ, порівняти, виробити необхідні коректуючі заходи. При цьому необхідно здійснювати певний облік, аналіз, перевірки, ревізії. Отримані внаслідок контролю матеріали використовуються для координації та регулювання роботи структурних підрозділів, менеджерів та окремих виконавців.

Менеджери починають здійснювати контроль з того самого моменту, коли вони сформулювали цілі, завдання і створили органгізацію.

На відміну від обліку, який дає, в основному, кількісну інформацію, у процесі контролю вдається отримати для управлінських рішень кількісну і якісну інформауію.

Ефективність контролю забезпечується чітькістю дотримання ряду загальноорганізаційних принципів:

-всебічності;

-безперервності;

-оперативності;

-переконливості;

-коректності;

-гласності;

-масовості;

-обовяз’язковості участі працюючих;

-результативності;

-доцільності;

-економічності.

Очевидно, що зробити високоякісну продукцію із поганої сировини неможливо, тому промислові фірми встановлюють обов’язковим попередній контроль сировини, яку використовують.

Важливим засобом попереднього контролю фінансових ресурсів є кошторис бюджету, який є наслідком дії функції планування.

Кршторис та бюджет є механізмом попереднього контролю, він дає впевненість у тому, що якщо організації будуть необхідні готівкові та безготівкові кошти, то вони будуть.

Важливим напрямком контролю є забезпечення своєчасного та якісного виконання документів.

Контролю підлягають всі документи, в яких вказані строки виконання або є нормативи їх руху згідно з чинним законодавством.

Працівники є невідємним елементом ефективного контролю. Тому при розробці процедури контролю необхідно приймати до уваги поведінку людей.Ідея, яка лежить в основі зробити прооцес контролю наочним,полюгає не в тому, щоб зафіксувати помлки, а в тому, щоб уникнути їх. Процес контролю може бути використаний як для створення позитивного впливу на поведінку працівників, так і для для можливості викликати непередбачувані зриви в поведінці людей.

Для підвищення ефективності системи контролю в організації потрібно створити спеціальні підрозділи систематичного контролю за станом виконання функуій та рішень всіма працюючими.

Поведінка людей- не єдиний фоктор, який визначає ефективність контролю. Для того, щоб контоль міг виконувати своє завдання, тобто забезпечити досягнення мети організації, він повинен володіти такими якостями:

1.Стратегічною спрямованістю контролю. Для підвищення ефективності контроль повинен мати стратегічний характер і відображати загальні пріоритети організації.

2.Орієнтацію на результати. Кінцева ціль контролю полягає в тому, щоби зібрати інформацію, встановити стандарти і виявити проблеми організації.

3.Відповідністю справі. Контроль повинен відповідати тому виду діяльності, який контролюється. Він повинен обєктивно виміряти і оцінювати те, що дійсно важливо.

4.Своєчасністю контролю. Своєчасність контролю полягає в тому, щоб він був не тільки в найкоротші строки проведений, а й у часовому інтепвалів вимірів і оцінок.

5.Гнучкістю контролю.Контроль, як і плани, повинен бути достатньо гнучким і швидко пристусовуватися до змін.

6.Простотою контролю. Як правило найбільш ефективний контроль – це найпростіший контроль. Простіші методи контролю потребують менших зусиль і її економними.

7.Економністю контролю. Потрібно домагатися удосконалення організації за мінімальними затратами зусиль та коштів.

Висновки

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об’єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи – прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення, як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку та ефективного контролю.

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

Предметом дослідження є організація і методологія обліку та контролю витрат виробництва на підприємствах і організація незалежно від форм власності в сучасних умовах господарювання.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ВАТ “Сільгоспхімія” та обліку і аналізу витрат виробництва та відображення їх у системі бухгалтерського обліку і звітності з метою поліпшення управління витратами виробництва. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методичні прийоми економічних досліджень та емпіричні прийоми бухгалтерського обліку, аналізу ВАТ “Сільгоспхімія”.

Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактичне досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.Контроль - це критично важлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Дійсно, фактично всі вони є невід'ємними частинами загальної системи контролю в даній організації. Ця обставина стані більш зрозумілою після того, як мі познайомимося з трьома основними видами контролю: попереднім, поточним і заключним. За формою здійснення всі ці бач контролю схожої, оскільки мають одну і ту ж мету: сприяти тому, щоб результати, що фактично отримуються були як можна ближче до необхідних. Розрізнюються вони тільки годиною здійснення.

Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певної політики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилося відведений для неї година.

Поточний і заключний контроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнений зворотний зв'язок, оскільки керівний працівник, що є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.

Процес контролю.

У процесі контролю є три чітко помітних етапу: вироблення стандартів і критеріїв, зіставлення з ними реальних результатів і прийняття необхідних коректуючих дій. На шкіряному етапі реалізовується комплекс різних заходів.

Перший етап процесу контролю - це установка стандартів, тобто конкретних, цілей, що піддаються вимірюванню, що мають тимчасові кордони. Для управління необхідні стандарти в формі показників результативності об'єкта управління для всіх його ключових областей, які визначаються при плануванні.

На іншому етапі порівняння показників функціонування із заданими стандартами визначається масштаб допустимих відхилень. Відповідно до принципу виключення, тільки істотні відхилення від заданих стандартів повинні спричиняти спрацювання системи контролю, інакше вона стані неекономічною і нестійкою.

Наступний етап - вимірювання результатів - є звичайно самим важким і любим. Порівнюючи виміряні результати із заданими стандартами, менеджер отримує можливість визначити, які дії необхідно робити.

Такими діями можуть бути зміни деяких внутрішніх змінних системи, зміна стандартів або невтручання в роботу системи.

Люди є невід'ємним елементом контролю, як, проте, і всіх інших стадій управління. Тому при розробці процедури контролю менеджер повинен брати до уваги поведінку людей.

Звичайно, та обставина, що контроль надає сильний і безпосередній вплив на поведінку, не повинна спричиняти ніякого здивування. Менеджери часто навмисно роблять процес контролю видимим, щоб надати вплив на поведінку співробітників і примусити їх направити свої зусилля на досягнення цілей організації.

Більшість менеджерів добре знають про те, що процес контролю може бути використаний для надання позитивного впливу на поведінку співробітників, деякі забувають про можливості контролю викликати ненавмисні зриви в поведінці людей. Ці негативні явища часто є побічними результатами наглядності дії системи контролю.

Контроль часто впливає сильний чином на поведінку системи. Невдало спроектовані системи контролю можуть зробити поведінку працівників орієнтованими на них, тобто люди будуть прагнути до задоволення вимог контролю, а не до досягнення поставлених цілей. Такі впливи можуть також привести до видачі невірної інформації.

Проблем, виникаючих внаслідок впливу системи контролю, можна уникнути, задаючи осмислені прийнятні стандарти контролю, встановлюючи двосторонній зв'язок, задаючи напружені, але досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення заданих стандартів контролю.

Характеристики ефективного контролю.

Поведінка людей, природно, не єдиний чинник, що визначає ефективність контролю. Для того щоб контроль міг виконати свою істинну задачу, тобто забезпечити досягнення цілей організації, він повинен володіти декількома важливими властивостями.

Контроль є ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних результатів, своєчасний, гнучкий, простий і економічний.

Коли організації здійснюють свій бізнес на зарубіжних ринках, функція контролю придбаває додаткову міру складності.Контроль на міжнародному масштабі є особливо важкою справою через велике число різних областей діяльності і комунікаційні бар'єри.

Результатівність контролю можна поліпшити, якщо періодично провести зустрічі відповідальних керівників в штаб-квартирі організації і за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних керівниках відповідальність за розв'язання тихий проблем, які від них не залежать.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Мочерний С.В. та ін. Основи економічної теорії. / За ред. С.В. Мочерного. К.: «Академія», 1997.

2.Юданов А.Ю. Фирма и ринок. М.: Знание, 1990.

3.Хрипач В.Я. Экономика предприятия. Минск.: 1997.

4.Івахненко В.М., Горбаток М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз. К.:1999.

5.Грузинов В.П. Экономика предприятия. М.: 1998.

6.Закон України «Про підприємство».

7.Сухарський В.С. Менеджмент: теорія, методологія і практика. Монографія -Тернопіль: Астон, 2002.

8.Статут ВАТ “Сільгоспхімія”.

9."Менеджмент організації". Навчальна допомога/Під редакцією З. П. Румянцевой і Н. А. Саломатина. - М.: Инфа-м, 1995г.