Оцінка фінансового стану підприємства, платежі за ресурси

1. Оцінка фінансового стану підприємства:

а) інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємства;

б) показники фінансового стану підприємства та їх значення;

2. Платежі за ресурси:

а) плата за землю: економічний зміст та порядок нарахування;

б) фіксований сільскогосподарський податок: суть, платники, ставки.

3. Задача.

4. Література.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1);

- звіту про фінансові результати (форма № 2);

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

- звіту про власний капітал (форма № 4);

- дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану

підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту

(таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній

звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з

одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану

підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить

про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме

здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого

капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської

звітності.Вона повинна уможливлювати:

- оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

- оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх

використання;

- прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для

здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і

оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність)

діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає

фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та

доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від

реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи;

фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток);

дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові

результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток);

фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток);

надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про

фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення

поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову

політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку*.Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за

вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація

бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовн застосування

єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у

фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

* мету фінансових звітів;

* їх склад;

* звітний період;

* якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час

складання фінансових звітів;

* вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів

підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1

(переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка

відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за

звітний період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб

широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень. Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у

фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать:

* баланс;

* звіт про фінансові результати;

* звіт про рух грошових коштів;

* звіт про власний капітал;

* примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва

компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не

є фінансовою звітністю.

Новий склад звітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів

бухгалтерського обліку.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові

результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів,

складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО

2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті

відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

* існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;

* оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати в балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені та неустойки, що

визнані боргом, або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення (див.: п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому разі віддається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим до стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості в балансі. Зрозуміло, що підприємство повинне оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінено аудитором.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з

тим, в якому звіті буде наведено статтю, - у балансі чи у звіті про

фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських

операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи

витрат, які наведені в П(С)БО 1.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критеріям називається визнанням. Розглянемо його на прикладах.

Приклад 1.Припустімо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалзіації продукції. Отже, воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди через використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям визнання активів - елементів балансу. Вартість матеріалів визначено договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є підставою для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отриманих матеріалів. Сплата - це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах бартеру), тобто втрата в майбутному економічних вигід підприємством. Це ознаки іншого елементу балансу - зобов'язань.

Під час складання фінансової звітності треба також обов'язково враховувати фактор імовірності надходження чи втрати економічних вигод. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися інакше, ніж на момент здійснення господарської операції.

Приклад 2.

Використовуючи попередній приклад, припустімо, що в кінці звітного періоду підприємство відмовиться далі випускати певну продукцію як

неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, жодної економічної вигоди від їхньої

наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат звітного періоду (збитків).

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та

порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності

підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:

підприємство;

дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю її виміру;

відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

облікову політику підприємства та її зміни;

аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

консолідацію фінансових звітів;

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження щодо володіння активами;

участь у спільних підприємствах;

виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

переоцінку статей фінансових звітів;

іншу інформацію.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів

звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо

фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як

підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається

як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким

чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з

метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності

діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні

наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї

діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри

підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її

продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і

короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі

ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами,

потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для

новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується,

тривалість звітного періоду може бути іншою.

Передбачється також складання проміжної звітності (квартальної та

місячної) наростаючим підсумком з початку року.Тепер активи, підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

* ціна придбання;

* податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

* витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

* витрати доведення активів до стану, придатного для використання

(реалізації);

* інші витрати, безпосередньо пов'язані з придаванням цих активів.

Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання.

Приклад 3.

Підприємство придбало основні засоби за ціною 25 000 грн. (без ПДВ) та

оплатило їх у період дії знижки, наданої постачальником, у сумі 200 грн.

Витрати на доставку .основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1200 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені сумою 25 000 - 200 + 1200 = 26 000 (грн.).

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в

бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони

відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які

мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій е

найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з

отриманням цієї інформації.Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух

грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про

облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу.

Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму № 4 "Звіт про власний капітал" та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій після складання балансу, то вони

раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках. Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову

політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий

спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати

діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п. 1 "Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в наступному звітному році.За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у

примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей

звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці

рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

* коли можливі такі зміни;

* що не вважається зміною облікової політики;

* як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

* які примітки слід давати у разі змін облікової політики.

Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної

заборгованості, визначення можливого строку корисного використання

основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час

складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб

активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити усі

перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик

фінансової звітності.

Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250 (квітень 1993 p.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.

Методологічні відмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у

тому, що:

* якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;

* не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;

* принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного

висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно.

ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його

виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна

об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а

тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно

характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли

одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер

у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну

доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових

адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники

оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг

зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме

підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства

формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями,

акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого

боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної

привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість

вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий

економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси

підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства

залежить його економічна перспектива.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку

вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та

напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства

перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний

фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного

комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні

показники.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуютьсяв процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.

А. Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей

показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі

підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового

потенціалу підприємства.

2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними

документами під активною частиною основних засобів розуміють машини,

обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці -

позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку

зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в

аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього

показника є так званий коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на

кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних

засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді,

вибула з причини зносу та з інших причин.

Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту

частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних

активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж

один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів,

так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення

для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна

тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних

коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття "оборотні кошти" та

"власні оборотні кошти". Перший показник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий - джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело

покриття поточних активів.

2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці -

позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних

активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування

підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його -

позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але

обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають

найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси).

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів,

можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової

економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства

отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній

літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1.

Однак ця оцінка також досить умовна.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш

жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину

короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно.

Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість

запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%

7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини

стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього

показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства

вважають недостатньо стійким.

В. Показники оцінки фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства --

забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із

загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від

кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності

самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його

діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і

незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох

коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника.

Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники

повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного

капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто якувкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів

та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами,

тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує

структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка

означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх

інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього

показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства

від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

- заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення

родючості грунтів;

- відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані

з веденням господарства на землях гіршої якості;

- розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України "Про плату за землю" від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати

і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі

сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду,

стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або

користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі

та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі

сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського

виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у

межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного

податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у

відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного по датку встановлено в

розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних

ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного

податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості

населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його

кількості.

Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Місцеві ради можуть диференціювати й затверджувати ставки (виходячи із

середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки на

території населеного пункту та її функціонального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза

проти ставок, передбачених Законом "Про плату за землю".

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно

обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1

лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок

нараховується з дня виникнення права власності або права користування

землею.

Щодо знову відведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються

протягом місяця з дня виникнення права власності або користування

ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній

власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до частки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди - орендодавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок собівартості. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3%

суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне

внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не

повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК

Згідно із Законом України від 17 грудня 1998 р. "Про фіксований

сільськогосподарський податок" з 1 січня 1999 р. відбулися зміни в

оподаткуванні сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб виробництва.

1. Для сільськогосподарських товаровиробників встановлюється фіксований

сільськогосподарський податок замість таких податків і зборів

(обов'язкових платежів):

- податок на прибуток підприємств;- плата (податок) за землю;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і

механізмів;

- комунальний податок;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних

доріг;

- збір до Державного інноваційного фонду;

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного

бюджету;

- плата за придбання торгового патенту на здійснення торговельної

діяльності;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування

водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України "Про систему

оподаткування", повинні сплачуватися сільськогосподарськими

товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними

законодавчими актами.

2. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є

сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм

господарювання та власності (колективні й державні сільськогосподарські

підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства),

які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом

сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій з

продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів

її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50%

загальної суми валового доходу підприємства.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій з

реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та

продуктів її переробки становить менше ніж 50% загального обсягу

реалізації, підприємство сплачуватиме податки у наступному податковому

періоді на загальних підставах.

3. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на

вибір форми сплати вказаного податку - у грошовій формі або у вигляді

поставок сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара

сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає

коригуванню залежно від зміни ціни на сільськогосподарську продукцію

протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара

сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого

сільськогосподарського податку, здійснюється, виходячи з такого

еквівалента - однієї тонни пшениці м 'якої третього класу за цінами, які

щорічно визначатимуться Кабінетом Міністрів України.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара

сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого

сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості

однієї тонни пшениці, узятої за еквівалент, до вартості однієї тонни

відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюється обласними радами щорічно, але не пізніше 1 січня.

4. За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь,

переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих

йому в користування, у тім числі на умовах оренди.

5. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з

одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх

оцінки в таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;

- для багаторічних насаджень - 0,3.

6. Платники фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі

визначають його суму-на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених

Законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби

за місцем їхнього знаходження.

Протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за

звітним, указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку,

визначеної на кожний квартал. Установлено такий квартальний розподіл

річної суми податку: І квартал - 10%, II квартал - 10%, III квартал - 50%,

IV квартал - 30%.

Для сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок

сільськогосподарської продукції встановлені такі терміни. Щодо поставок

зерна термін встановлюється за погодженням з районною державною

адміністрацією, але не пізніше 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1

грудня (пізні зернові та технічні культури). Поставка продукції

тваринництва для сплати податку має здійснюватись щомісячно, але не

пізніше останнього дня поточного місяця. При цьому витрати, пов'язані з

транспортуванням сільськогосподарської продукції до заготівельних

підприємств і організацій, несуть платники податку.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на окремий рахунок Казначейства України.

З метою стабілізації сільськогосподарського виробництва з 1 січня 1999

року до 1 січня 2001 року звільняються від сплати фіксованого

сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники, які єплатниками податку згідно з розглянутим вище Законом.

При цьому вказані платники не звільняються від сплати коштів на

обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне

страхування.

Література.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.,

Задача: Виручка від реалізації продукції за відпускними цінами (без ПДВ) 4464 тис. грн., собівартість реалізованої продукції 2842 тис. грн., інший прибуток- 28 тис. грн., позареалізаційні доходи 4 тис. грн., позареалізаційні видатки- 3 тис. грн., сума податку на прибуток- 526 тис. грн., відрахування від прибутку: в резервний фонд- 10%, у фонд споживання- 44%, у фонд нагромадження- 26%, на виплату частини прибутку засновникам- 20%. Визначити суму чистого прибутку та розподілити його.

Рішення: прибуток від реалізації продукції = 4464- 2842 = 1622

Позареалізаційний прибуток 4,2- 3,3 = 0,9 тис.грн.

Прибуток = 4464 + 28,4 = 0,9 = 4494,3

Чистий прибуток = 1622-526 = 1096 грн.

Розподіл прибутку: 1) в резервний фонд 1096* 0,1= 109,6

2) в фонд споживання 1096* 0,44 470,36

3) в фонд нагромадження 1096*0,26= 284,96

4) виплата засновникам 1096*0,2= 219,2