Витрати підприємства: критерії, їх знання і класифікація
ПЛАН
Вступ
1. Поняття витрат
2. Класифікація витрат
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, сутність їхньої господарської діяльності.
Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт, послуг), а також цін на продукцію, (роботи, послуги).
Основний фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток, який є основою і джерелом засобів для його подальшого розвитку. Підвищити прибуток можна, збільшуючи обсяги виробництва або ціни на продукцію (роботу, послугу), що випускається. Однак це не завжди можливо і доцільно. Тому в системі розвитку підприємства в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат.
Практично на кожному підприємстві існують резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домагатися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентноздатності. Особливо це стосується галузі виробництва запчастин, специфікою якого є вузька спеціалізація, дрібносерійність, короткий операційний цикл та висока трудомісткість.
Виробнича діяльність пов’язана з ризиком вкладень у цю сферу. Для мінімізації цього ризику потрібен суровий контроль процесу виробництва, детальний його облік та виявлення факторів, які впливають на сам процес виробництва і витрати, необхідні для його здійснення. Тому для кожного підприємства даної галузі важливий поглиблений аналіз витрат і ефективне управління ними для досягнення високого економічного результату.
Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обгрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємств, у системі оподаткування, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності тощо.
Управління витратами доцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат.
1. Поняття витрат
В умовах розвитку соціально-орієнтованого ринково¬го господарства поступово зникає протистояння праці й капіталу (через демократизацію останнього, акціонерну та партнерську власність). У процесі виробництва робіт¬ник і підприємець все більше співробітничають. Таким чином, відбуваються зміни в соціально-економічній сут¬ності витрат виробництва.
Учені-економісти Заходу грунтовно розробили проб¬лему витрат виробництва, виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обме¬женості ресурсів і б) можливості їх альтернативного використання. Австрійський економіст Ф. Візер (1851– 1926) та американський економіст Дж. Кларк (1847– 1938) вивели категорію вмінені витрати (тобто припи¬суванні комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на даний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати, якби по-іншому використовувались витрачені виробничі ресурси.
Вибір певних ресурсів для виробництва даного то¬вару означає неможливість виробництва якогось альтер¬нативного товару. З цього виходить, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного това¬ру, використання альтернативних ресурсів.
Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприєм¬ства) поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні (або явні) витрати пов’язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, мате¬ріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих же витратах використати альтернативний ресурс.
Внутрішні (або неявні) витрати пов’язані з викорис¬танням факторів виробництва, які знаходяться у влас¬ності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому ці витрати дорів¬нюють вигоді, що може бути отримана при альтернатив¬ному використанні власних ресурсів.
Використовуючи власні ресурси, підприємець зістав¬ляє ці витрати з альтернативними можливостями: гро¬шовий капітал – з процентом на нього в банку, викорис¬тання обладнання – з доходом від здачі його в оренду, особисте управління фірмою – з наймом до іншої фір¬ми тощо.Усі витрати підприємства можна розглядати в аспекті економічних витрат (зумовлені витрати – зовнішні і внутрішні) і бухгалтерські витрати (зовнішні грошові витрати фірми).
Динаміка рівня витрат та кількості створеного про¬дукту пов’язана з категорією граничні витрати. Значне місце в її розробці займають праці таких учених, як А. Маршалл, Дж. Кларк, П. Самуельсон, К. Макконнелл та ін.
Витрати підприємств на виробництво певного обсягу продукції залежать від строку, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.
Протягом короткого строку певні ресурси (обладнан¬ня, верстати, будівлі тощо) залишаються незмінними. Кількість інших ресурсів (праця, сировина, допоміжні матеріали тощо) може змінюватись. У зв’язку з цим існують поняття постійних та змінних витрат. Останні змінюються зі зміною обсягу виробництва. Щодо постій¬них витрат, то в межах наявних виробничих потужнос¬тей їх величина не залежить від кількості створюваної продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли не створюється продукт (амортизація, опалення, освітлення, реклама, страхування, рентні платежі). Для розширення виробництва продукції передусім необхід¬но відповідно збільшити кількість змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати наявні виробничі потуж¬ності.
За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі й виробничі потужнос¬ті. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні.
Розмежування витрат виробництва за нетривалий пе¬ріод на постійні та змінні є вихідним пунктом для ви¬значення закону спадної віддачі, або ефективності гра¬ничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змін¬ного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксо¬ваного ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додат¬кового продукту, що зменшується в розрахунку на кож¬ну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати все повільніше, якщо все більше робітників будуть за¬лучатися до його обслуговування.
Кожний додатковий приріст одного з ресурсів при фіксованих значеннях інших веде до зменшення прирос¬ту продукту. В результаті на одиницю змінного ресурсу припадає все менше фіксованого ресурсу.
Під впливом науково-технічного прогресу, що змінює якість ресурсів, можливе встановлення іншої пропорції між зростанням обсягу виробництва та певного ресурсу при незмінних значеннях кількості інших ресурсів. Од¬нак і в цьому випадку закон діє, хоч і на новому кіль¬кісному рівні. Він не діє при паралельному зростанні обсягів усіх ресурсів. В ряді випадків тут виникає ефект економії на масштабах виробництва.
Сума постійних та змінних витрат фірми при вироб¬ництві даної кількості продукту становить загальні (су¬купні) витрати, їх можна визначити, якщо обчислити витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додат¬кові витрати на виробництво третьої і т. д., включаючи n-одиницю продукції. Збільшення кількості вироб¬люваної продукції супроводжується зростанням сукуп¬них витрат.
Відповідно до П(С)БО 16 під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників).
Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання цього активу списуються у поточному періоді на “Інші операційні витрати”. Списані активи обліковуються на позабалансовому рахунку 07 “Списані активи”.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, то вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Так, витрати визнаються за наступних умов (п. 5-8 П(С)БО 16):
1. Зменшення активів або збільшення зобов’язань, яке призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Наприклад, списання матеріалів на виробництво; нарахування заробітної плати робітникам підприємства.
2. Визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів. Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів.
3. Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємства. Наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних боргів.
4. Можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів, документально підтверджена.
Витрати діяльності знаходять своє відображення в Звіт про фінансові результати.
2. Класифікація витратВитрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління (табл. 1).
Таблиця 1
Класифікація витрат
Ознаки класифікаціїГрупи витрат
По відношенню до виробничого процесуосновні витрати
накладні витрати
По відношенню до обсягів виробництваумовно-постійні витрати
умовно-змінні витрати
За єдністю складуодноелементні витрати
комплексні витрати
За способом віднесення на собівартість окремих видів виробництвапрямі витрати
непрямі витрати
За доцільністюпродуктивні витрати
непродуктивні витрати
За календарним періодомпоточні витрати
одноразові витрати
За видами витратвитрати за економічними елементами
витрати за статтями калькуляції
До основних відносять витрати, безпосередньо пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90 % собівартості. Накладні витрати виникають у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством.
За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні.
Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).
Слід відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.
За складом витрати можуть бути одноелементними або комплексними.
Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.
За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.
Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, а саме:
сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;
витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг;
інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.
Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.
Непрямий розподіл витрат призводить до неточностей у визначенні собівартості окремих видів продукції, тому при організації обліку повинна приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат.
За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.
До поточних відносять витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов’язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.
Групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції буде розглянуто далі.Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.
Усі витрати підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяють на виробничі (виробнича собівартість продукції, робіт, послуг), операційні (адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати діяльності (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати).
Основні засади класифікації витрат розкриті в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО 15 «Доходи» та П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи.
Отже, за видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.
Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється:
•на операційну;
•фінансову;
•інвестиційну.
Відповідно, витрати, пов’язані з операційною діяльністю, групують за функціями — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).
Виходячи з мети та завдань управлінського обліку дещо змінюється підхід до визначення витрат виробництва. Менеджерів насамперед цікавить не просто інформація про загальні витрати підприємства, а дані про конкретні витрати для виготовлення різ¬них видів продукції (виконання робіт, надання послуг).
Тому під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.
Відповідно до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки (рис. 2).
Рис. 1. Класифікація витрат відповідно до П(С)БО 3
«Звіт про фінансові результати»
Така класифікація відповідає, головним чином, податковому аспекту обліку, основним недоліком якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у віт¬чизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.
Зокрема, для цілей управлінського обліку більш коректною є класифікація, яка подана на рис. 3.
Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв’язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.
Очікувані (релевантні) витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.
Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.
Важливим є також поділ витрат на контрольовані і некон¬трольовані. Така їх класифікація використовується при організації обліку по центрах відповідальності.
Зокрема, контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником цеху.
Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).
Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не лише дійсні, а й уявні витрати.
Дійсні витрати — це витрати, які вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.
Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.
В управлінському обліку розрізняють також прирістні, або граничні (маржинальні), та середні витрати залежно від підходів до визначення собівартості одиниці продукції.
Так, прирістні (граничні) витрати — це додаткові витрати, які з’являються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції.
Рис. 2. Традиційна класифікація витрат
Середні витрати — це витрати на одиницю продукції всього випуску.Класифікація в залежності від змін обсягів виробництва є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зокрема, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.
До умовно-змінних (змінних) витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. Наприклад, витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), відрахування на соціальні заходи тощо.
Висновки
Отже, можна зробити наступні висновки:
Управління витратами доцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат.
Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обгрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємств, у системі оподаткування, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності тощо.
Розмежування витрат виробництва за нетривалий пе¬ріод на постійні та змінні є вихідним пунктом для ви¬значення закону спадної віддачі, або ефективності гра¬ничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змін¬ного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксо¬ваного ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додат¬кового продукту, що зменшується в розрахунку на кож¬ну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати все повільніше, якщо все більше робітників будуть за¬лучатися до його обслуговування.
Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв’язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.
Одним з інструментів дослідження ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у тому числі й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.
Список використаної літератури
1.Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. -Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с.
2.Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів Ф.Ф. Бутинець, Л.В.Чижевська, Н.В.Герасимчук. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 416с.
3.Бухгалтерський управлінський облік: Підручник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця – Житомир ПП “Рута”, 2002.- 480 с.
4.Голов С. Ф. Управлінський облік – К.: Лібра, 2003. - 704 с.
5.Павлюк. Основи бухгалтерського обліку на підприємствах і організаціях України. Рахунок 93 „Витрати на збут”. – К., 2003.
6.Управленческий учет и проблемы классификации затрат // Менеджмент. - 2002. - №1