Методи оптимізації грошових потоків підприємства
У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибугку є найважливішою стороною діяльності підприємств.
Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:
1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;
2) виручку від іншої реалізації;
3) доходи від фінансових інвестицій;
4) доходи від інших позареалізаційних операцій.
Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.
Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з виробництва, нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові надходження підприємств відображаються у розділі «Виручка від іншої реалізації».
Фінансовий менеджмент вирішує завдання визначення оптимального рівня оборотного капіталу. Якщо величина оборотного капіталу занижена, то таке підприємство буде постійно зазнавати нестачу коштів, мати низький рівень ліквідності, перебої у виробничому процесі, втрату прибутку. Навпаки, чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями, тим вище ліквідність підприємства, однак, збільшення величини оборотних коштів у порівнянні з оптимальною потребою в них викликає вповільнення їхньої оборотності й також знижує величину прибутку.
Таким чином, стратегія управління оборотними коштами спрямована на забезпечення платоспроможності підприємства й базується на визначенні оптимального обсягу й структури оборотних коштів, що пов'язане з рішенням задачі вибору оптимальної структури джерел фінансування оборотних коштів.
Всі активи підприємства діляться на:
- основні або постійні;
- оборотні або поточні.
Оборотними коштами (поточними активами) є активи, які можуть бути протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в кошти.
Оборотні активи містять у собі матеріально-виробничі запаси й витрати, готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Оборотні кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процес виробництва.
Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто по ступені ліквідності, оборотні активи діляться на такі, що повільно реалізуються (запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції), що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах) і абсолютно ліквідні (грошові кошти й короткострокові ринкові цінні папери).
Пасиви підрозділяються на
власні;
позикові
Власні кошти й довгострокові кредити і позики об’єднуються в постійні пасиви; короткострокові кредити і позики, кредиторська заборгованість і та частина довгострокових кредитів і позик, строк погашення якої наступає в даному періоді, становлять у сумі короткострокові (поточні) пасиви.
Комплексна політика управління оборотними коштами містить у собі управління поточними активами й поточними пасивами підприємства й зводиться до вирішення наступних завдань:
перетворення поточних фінансових потреб підприємства в негативну величину (під поточними фінансовими потребами розуміють різницю між поточними активами (але без грошових коштів) і поточними пасивами; це поняття можна також визначити як недолік/надлишок власних оборотних коштів);
прискорення оборотності оборотних коштів підприємства;
вибір найбільш підходящого для підприємства типу політики комплексного оперативного управління поточними активами й пасивами.
Моделі управління оборотним капіталом
Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні достатнього рівня й раціональної структури поточних активів й у визначенні величини й структури джерел їхнього фінансування.
Можна виділити три основні моделі управління оборотними коштами.
АГРЕСИВНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.Підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні кошти , запаси сировини й готової продукції, істотну дебіторську заборгованість - у цьому випадку питома вага поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий.
Така політика управління поточними активами не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але практично виключає питання зростання ризику технічної неплатоспроможності.
Агресивній моделі управління поточними активами відповідає агресивна модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату відсотків по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і створює ризик втрати ліквідності.
КОНСЕРВАТИВНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.
Підприємство стримує ріст поточних активів - і тоді питома вага поточних активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії.
Така політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності у випадку непередбачених ситуацій при реалізації продукції або при помилці в розрахунках.
Ознакою консервативної політики управління поточними пасивами служить відсутність або дуже низька питома вага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства. Всі активи при цьому фінансуються за рахунок постійних пасивів (власних засобів і довгострокових кредитів і позик).
ПОМІРНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.
Підприємство займає проміжну, "центристську" позицію - при цьому поточні активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку і економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності перебувають на середньому рівні.
Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту в загальній сумі пасивів підприємства.
Помірна політика управління оборотними коштами являє собою компроміс між агресивною й консервативною моделлю.
Вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу й рівнем ризику фінансової стійкості й платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних коштів.
Якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу, то в цьому випадку буде підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому (тому що процентна ставка по довгострокових позиках у силу більшого їхнього ризику вище, ніж по короткострокових позиках).
Відповідно, якщо при незмінній участі власного капіталу й довгострокових позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань, то в цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).
Управління рівнем дебіторської заборгованості визначається наступними основними факторами:
оцінка й класифікація покупців залежно від виду продукції, обсягу закупівель, платоспроможності, історії кредитних відносин і передбачуваних умов оплати;
контроль розрахунків з дебіторами, оцінка реального стану дебіторської заборгованості;
аналіз і планування грошових потоків.
Оцінка реального стану дебіторської заборгованості, тобто оцінка ймовірності безнадійних боргів - одне з найважливіших питань управління оборотним капіталом. Ця оцінка ведеться окремо по групах дебіторської заборгованості з різними строками виникнення.
У цілому, для фінансового стану підприємства сприятливе одержання відстрочок платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників підприємства, держави й т.д. і несприятливе заморожування засобів у запасах сировини, готової продукції, надання відстрочок платежу клієнтам.Одне з основних завдань раціонального управління оборотними активами підприємства полягає в максимально можливому скороченні періодів оборотності запасів і дебіторської заборгованості та збільшенні середнього строку оплати кредиторської заборгованості з метою зниження поточних фінансових потреб шляхом загального прискорення оборотності оборотних коштів.
Цій меті служать наступні методи рефінансування дебіторської заборгованості підприємства (прискорення її конверсії в грошові активи):
Спонтанне фінансування - призначення знижок покупцям за скорочення строків розрахунку (при оплаті товару до закінчення певного строку покупець одержує знижку із ціни, після цього строку - укладаючись у договірний строк платежу - він платить повну суму).
Облік векселів - продаж наявних у підприємства векселів банку за дисконтною ціною (нижче номіналу); величина дисконту, утримуваного банком, залежить від номіналу векселів, строку їхнього погашення й облікової вексельної ставки (при сумнівній платоспроможності векселедавця облікова ставка може включати премію за ризик).
Факторинг - поступка продавцем банку (або спеціалізованій "фактор-фірмі") права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію, при цьому банк (фактор-фірма) відшкодовує підприємству-продавцеві основну частину суми боргу по таких платіжних документах, стягуючи певний відсоток комісійних у залежності фактора ризику, від платоспроможності покупця продукції й передбачених строків її оплати.
Використана література
1.Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – Т. 2. – К.: Ника-Центр, 1999.
2.Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 1996.
3.Лялин В.А., Воробьев П.В. Финансовый менеджмент (управление финансами фирмы). С.-Петербург: Юность, Петрополь, 1994.
4.Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом. - М.: Финансы и статистика, 1993.
5.Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту.-Хмельницький.-ТОВ “Тріада-М”, 2000.
6.Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. Российская практика. - М.: