Особливості інформаційної політики Японії

Упровадження інформаційних технологій радикально впливає на всю економіку, надає їй рис економіки, націленої на підвищення ефективності виробництва, розподілу і споживання товарів і послуг. Саме тому аналіз зарубіжного досвіду розвитку сфери інформатизації є таким важливим.

Крім того, зважаючи на те, що Україна суттєво відстає від роз¬винених країн світу в питаннях інформатизації економіки, вивчення та врахування їх досвіду під час формування національної інформаційної політики є надзвичайно корисним.

Японія була в числі перших у світі країн, що розпочали інформатизацію економіки і суспільства, і на теперішній час, нарівні із США, є світовим лідером з більшості її показників. Починаючи з 1964 р., Японія обрала шлях до матеріального багатства через інформатизацію суспільства, створення та використання інформаційних ресурсів. Цей вибір уможливив виведення Японії у найкоротший час на друге місце в світі за валовим прибутком на душу населення і на перше місце за багатьма показниками економіки, науки і техніки. З цього періоду веде відлік світова історія розвитку, інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій.

За три десятиліття Японія досягла величезних успіхів. Це перша країна, уряд якої усвідомив особливу роль інформації як найважливішого фактора економічного та соціального розвитку. Програму інформатизації було сформовано в середині 70-х років. Вона передбачала створення до кінця ХХ ст. особливої суспільно-інформаційної структури, яка охоплювала б виробництво, збут, транспорт, обслуговування, управління, освіту, побут. Основними напрямами досліджень визначалися:

Створення систем з оброблення інформації у вигляді графічних образів і звуків (1971—1980 рр.);

Розроблення методів і систем підвищення продуктивності та якості праці програмістів (1973—1980 рр.);

Розроблення надвеликих інтегральних схем (1976—1980 рр.);

Розроблення супер-ЕОМ для числових розрахунків швидкодією 10 ГФлопсів (мільярд операцій з плаваючою комою за секунду). Це в 100 разів більше швидкодії супер-ЕОМ, розробленої у США (завершено 1989 р.).

Розроблення ЕОМ принципово нового типу (п’ятого покоління), в яких реалізовано штучний інтелект, тобто здатних до самонавчання, введення та виведення інформації в мовній та графічній формах (завершено до 1990 р.).

Високий рівень елементної бази та добре освоєна техніка проектування ЕОМ уможливили оснащення засобами ЕОМ майже всіх наукових установ. У результаті з’явилася можливість використовувати дослідження, де потрібні обчислення в масштабі реального часу, тобто одночасно з досліджуваними процесами. Це значно підвищує науковий рівень робіт у галузі фізики, елементарних частин, аеродинаміки, термоядерного синтезу тощо.

Об’єднання інформаційно-обчислювальних і комунікаційних систем привело до виникнення принципово нової інфраструктури. Перехід на цифрові системи передавання інформації, розвиток волоконно-оптичних засобів зв’язку — головна особливість її розгортання.

Отримані результати в галузі комп’ютерних телекомунікаційних технологій дали змогу в 1986 р. розпочати формування проекту «Нові рубежі людства». Реалізацію проекту зорієнтовано на дослідження принципів, покладених в основу функціонування живих організмів та застосування їх у створенні нових технологій, машин, приладів, двигунів, систем управління тощо. Вартість цього проекту на 20-річний період становить 250—300 млн дол.

Наведемо деякі узагальнення особливостей японського шляху інформатизації економіки .

У процесі інформатизації економіки Японії можна виділити дві основні складові:

збільшення в структурі економіки Японії питомої ваги галузей, що спеціалізуються на виробництві інформаційних послуг (оброблення і передавання інформації) та інформаційної техніки (зв’язок, інформаційне обслуговування та електронне машинобудування);

зростання частки витрат на передавання та оброблення інформації в структурі виробництва всіх галузей економіки (цей процес в японській та американській економічній літературі має назву «інформатизація виробництва» —«сангьоно зьохока»).

За 1980—1985 рр. питома вага зв’язку та інформаційного обслуговування в доданій вартості збільшилася з 10,7 до 12,0%, а електронного машинобудування — з 2,7 до 4,0% . Основа такої тенденції — перенесення виробництва інформаційних послуг з компаній-споживачів у спеціалізовані фірми, оскільки стало вигідніше купувати послуги з передавання та оброблення інформації на ринку у спеціалізованих компаній, ніж виробляти їх власними силами. Слід зазначити, що ця тенденція має місце й сьогодні. Тобто йдеться про розвиток інформаційного бізнесу як самостійного виду діяльності.Що стосується іншої складової процесу інформатизації економіки, то, за даними міністерства зв’язку Японії, частка інформаційної сфери (до якої віднесено галузі, що спеціалізуються на виробництві інформаційних послуг, а також внутрішньофірмове виробництво інформаційних послуг у всій економіці) в доданій вартості всієї економіки за 1980—1985 рр. збільшилася з 34,3 до 41,6%. Зазначимо, що питома вага галузей, які спеціалізуються на виробництві інформаційних товарів і послуг, за 1980—1985 рр. зросла на 2,6% (з 13,4 до 16,0%), тоді як внутрішньофірмової інформаційної сфери — на 4,6% (з 21,0 до 25,6%). З наведеного випливає, що розширення масштабів виробництва інформаційних послуг у всій економіці Японії істотно випереджає розвиток галузей, які спеціалізуються на виконанні цих операцій. Багато в чому це пояснюється тим, що потужності зазначених галузей не встигають за швидким зростанням попиту на інформаційну техніку і послуги.

Масштаби і динаміка процесу інформатизації неоднакові в різних галузях економіки Японії. Питома вага інформаційних послуг у загальному обсязі виробництва в 1984 р. у сільському господарстві та видобувній промисловості становила 0,2%, в обробній промисловості та будівництві — 5,7, у сфері послуг — 13,8% (без урахування зв’язку та інформаційного обслуговування — 8,3%). Усередині сфери послуг (разом зі зв’язком та інформаційним обслуговуванням) найбільшу питому вагу інформаційних послуг у структурі виробництва мають сфери кредитування та страхування (15,6%), транспорт (9,7%) і торгівля (7,6%) .

Загалом досить чіткою є закономірність — чим вищий рівень доданої вартості у валовому продукті галузі, тим вищий в ній рівень споживання інформаційних послуг.

Масштаби інформатизації економіки Японії вказують на те, що в цей час інформація перетворилася на один з найважливіших елементів економічного потенціалу країни. Інформаційні ресурси роблять внесок у процес виробництва, по-перше, безпосередньо (потоки управлінської та науково-технічної інформації, проектні розробки, програмне забезпечення ЕОМ, робототехніка тощо); по-друге, через підвищення рівня інтелектуальної озброєності робочої сили; по-третє, через «інформатизацію» виробничих фондів.

Як показують дані численних обстежень, велика частка впроваджуваної новітньої технології безпосередньо пов’язана з використанням інформаційної техніки і послуг. Інформаційна технологія стає центром технічного вдосконалення всіх галузей еконо¬міки Японії. Широке застосування її в усіх сферах національного господарства веде до перетворення системи продуктивних сил економіки країни — якісної зміни робочої сили, основного капіталу, зростання місця і ролі нематеріальних ресурсів виробництва (наукових досліджень і розробок, інформації, управлінського досвіду тощо). Причому, як показує практика, наслідки інформатизації економіки Японії з розвитком цього процесу зростали «лавиноподібно», відкриваючи все нові й нові сторони його впливу.

Найважливішим з факторів, що забезпечили досягнення Японією за порівняно короткий термін великих масштабів інформатизації економіки, є збіг у 70—80-і роки, з одного боку, стрімкого зростання значення інформації в економічному розвитку і, як наслідок, збільшення попиту на послуги з передавання її оброблення та зберігання, а з іншого — досягнення великих успіхів в області електроніки та інформатики .

Розширення попиту на послуги зв’язку та інформаційного обслуговування в Японії почалося з середини 60-х років з нарощуванням у подальші роки. За 1975—1985 рр. обсяг передавання інформації зріс у 1,8 раза. Пояснювалося це, насамперед, змінами в процесі відтворювання, що відбулися в 70—80-і роки в Японії, а саме:

диверсифікацією та індивідуалізацією споживчого попиту;

посиленням непередбачуваності змін споживчого попиту;

переходом переважно на дрібносерійний багато номенклатурний випуск продукції;

зростанням необхідності підтримувати зв’язки з дуже великою кількістю партнерів;

інтернаціоналізацією ринків;

прискоренням науково-технічного прогресу (НТП) тощо.

Крім того, в умовах загострення конкуренції та підвищення вимог до зниження витрат виробництва зросла увага до проблеми підвищення ефективності та зниження витрат на робочу силу не тільки в сфері виробництва, а й у сфері управління. В результаті значно зросло значення оперативного отримання і оброблення ринкової, виробничої, науково-технічної та іншої інформації. Рівень забезпеченості нею великою мірою став визначати обсяг прибутків і конкурентоспроможність компаній.

Із зростанням прибутків, рівня освіти й поширенням інформаційної техніки збільшився попит на інформаційні послуги з боку населення Японії. За 1974—1987 рр. частка витрат на інформацію (зв’язок, друковані видання та освіту) в бюджеті японських сімей зросла з 5,5 до 7,8% .Наведені тенденції були пов’язані з впливом НТП на розвиток інформаційної техніки і технології. Революційні досягнення в електроніці (особливо у сфері інтегральних схем) та інших галузях забезпечили різноманітність інформаційної техніки, її багаті функціональні можливості й простоту користування за одночасного різкого зниження її вартості. Так, за 1970—1985 рр. місткість запам’ятовувальних пристроїв зросла більш як у 1000 раз, при цьому ціна знизилася майже в 3 рази, а обсяг виробництва збільшився в 40 раз. З’явилися супутникові системи зв’язку, кабельне телебачення, відеотекс тощо. В 80-і роки стався перехід з коаксіальних на волоконно-оптичні та мікрохвильові лінії зв’яз¬ку, з координатних на електронні комутаційні станції, з аналогового на цифровий код передавання інформації. У результаті різко збільшилася пропускна спроможність мережі зв’язку Японії, з’явилася можливість передавати по ній найрізноманітнішу інфор¬мацію, розширився діапазон надаваних нею послуг, відбулося об’єднання в одне ціле ЕОМ і засобів зв’язку. На цій технічній базі інформаційна техніка і технологія стали доступними для най¬ширших груп споживачів, почалася швидка інформатизація всіх сфер японської економіки. Причому всі ці досягнення багато в чому ґрунтувалися на ефективній організації вивчення і практичного використання зарубіжного досвіду, на кооперації із зарубіжними фірмами (передусім американськими) у створенні нової інформаційної техніки і технології.

Важливу роль у швидкій інформатизації японської економіки відіграло створення в країні системи ефективного державного регулювання, яке стимулювало, з одного боку, конкуренцію в інформаційній сфері та в усій економіці, а з іншого — кооперацію та співпрацю японських компаній між собою і з державними органами для забезпечення швидкого розвитку стратегічно важливих напрямів інформатизації. Велике значення в цьому плані мали:

поетапна лібералізація ринків інформаційних товарів і послуг у 70—80-і роки;

зняття державних обмежень на використання мереж зв’язку (в тому числі великомасштабний перегляд законодавства в інфор¬маційній сфері в 1985 р.);

пільгове державне оподаткування і кредитування;

активне державне стимулювання розробок у сфері інформатики.

Крім наведених вище основних факторів, успішній та швидкій інформатизації економіки Японії багато в чому допомогло створення в країні сприятливого соціально-психологічного клімату для повсюдного впровадження інформаційної техніки і технології. Так, у країні:

було організовано широку мережу підготовки фахівців з інформаційної техніки і навчання населення роботі на ній;

проводилися активна рекламна політика та опрацювання громадської думки;

велика увага приділялася психологічним аспектам упровадження інформаційної техніки і технології тощо.

Швидкій інформатизації економіки Японії сприяла також ефективна організація прогнозування економічного розвитку і науково-технічного прогресу (перші в світі державні програми створення «інформаційного суспільства» з’явилися саме в Японії вже наприкінці 60-х років).

Підмурком інформатизації економіки Японії став розвиток інформаційної інфраструктури. У найзагальнішому вигляді її поділяють на дві основні сфери:

1) електрозв’язок, що включає сферу передавання інформації без зміни її змісту і форми (телефонний, телексний, факсимільний зв’язок тощо) і сферу передавання інформації з наданням додаткових послуг (комутація протоколів і пакетів інформації, електронна пошта тощо);

2) інформаційне обслуговування (розроблення програмного забезпечення ЕОМ, оброблення інформації, послуги баз даних тощо).

До того ж, для Японії характерною є відома інформаційна тенденція — конвергенція: інформаційна інфраструктура, розвиваючись, все більше перетворюється в єдиний міжгалузевий комплекс, де чітка галузева належність компаній стирається.

Інформаційна інфраструктура і на сьогодні — одна з найбільших сфер економіки Японії, яка має найбільші темпи розвитку.

У 1975—1986 рр. середньорічні темпи її зростання становили 10,3%, у 1986 р. ринок її послуг досяг 9,8 трлн єн, або 2,8% ВВП Японії. Найвищими темпами характеризується розвиток програм¬ного забезпечення ЕОМ (у 1975—1986 рр. — 20,8%) і сфери послуг зв’язку з доданою вартістю (16,7%). У результаті їх частка у виробництві послуг інформаційної інфраструктури за 1975—1986 рр. зросла з 18 до 45%.

За рівнем і масштабами інформаційна інфраструктура Японії — одна з найбільших у світі: в 1986 р. на неї припадало 18,4% ринку послуг зв’язку і 15,8% інформаційного обслуговування розвинених країн світу. За більшістю показників розвитку інформаційної інфраструктури Японія посідає друге (услід за США) місце, але розрив між цими країнами все більше зменшується, а в деяких сферах Японія випередила США (наприклад, у сфері факсимільного зв’яз¬ку). Разом з тим, є сфери, в яких вона відстає не тільки від США, а й від країн Західної Європи (наприклад, сфера послуг баз даних).

Література:1.Азеев А. А. и др. Организация и функционирование вычислительного центра. — М.: Статистика, 1977. — 160 с.

2.Ансофф И. Стратегическое управление. М: Экономика, 1989, 518 с.

3.Аррендондо Лени. Искусство деловой презентации: Пер. с англ. — Челябинск: Урал LTD, 1998. — 520 с.

4.Артамонов Г. Т. Информатика: теория и практика (заготовки к книге) // НТИ, Сер.1. Организация и методика информационной работы, 1997, № 8, с. 30—33; 1998, № 1, с. 29—34; № 4, с. 31—36; № 6, с. 31—35; № 12, с. 29—33; 1999, № 6, с. 36—43.

5.Бизнес в Европе: информационная индустрия. / Информатика. Экспресс-информация. М. — ВИНИТИ, 1991. — № 45. — С. 2—9.

6.Бланк И. А. Управление формированием капитала. — К.: «Ника-Центр», 2000. — 512 с.

7.Бове К, Аренс У. Ф. Современная реклама: Пер. с англ. / Общ ред. Феофанова О. А. — Тольятти: Издательский дом Довгань, 1995. — 704 с.

8.Большой экономический словарь. Multilex 2/0 EKONOMICS.

CD-ROM.

9.Боэм Б. У. Инженерное проектирование программного обеспечения. — М.: Наука, 1991. — 190 с.

10.Бузова Н. Н. Проблемы развития народнохозяйственного информационного комплекса // Современные средства информатики. М.: Наука, 1986. — 277 с.

11.Бурлак Г. Н и др. Экономика, организация и планирование работы ВЦ / Г. Н. Бурлак, С. Н. Помпеева, Л. С. Фельдман: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1989. — 238 с.

12.Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В. Хорошилова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 240 с.