Економічне вчення Д. Рікардо

Економічне вчення Д. Рікардо

Давид Рікардо (1772--1823) - видатний представник класичної буржу¬азної політичної економії. Йін народився в сім") лондонського біржового мак¬лера. Два роки навчався ^ торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він зай¬мається біржовими операціями самостійно і наживає велике багатство.

Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викла¬дачем математики, двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 р. була опублі¬кована його головна праця «Начала політичної економії і оподаткування».

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової бур¬жуазії. Причому він не лчше розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевлас¬никами.

Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси про¬мислової буржуазії Н рішуче виступає проти лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства - тобто еко¬номічного зростання,- то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату.- Л. К.),- головне завдання політичної економії»^ В передмові до третього видання

Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цін¬ність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел - рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добу¬вання. Існують товари, цінність яких визначається виключно їх рідкістю (ста¬туї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від ба¬гатства і смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незнач¬на. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

Оскільки мінова цінність - категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну цінність, суб¬станцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення цінності як суми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпо¬середньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін цінності товару. «Цінність товару,- писав він,- або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його ви¬робництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці веде до підвищення цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визна¬чається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. В такому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, в яких основний капітал займає більшу долю або повільно обер¬тається.Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що у неї були б більші витрати праці і відповідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта га¬лузей не змогла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від заяви про те, що заробітна плата не впливає на ціни і розглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного і оборотного капіталу. Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допо¬могою капіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, або вели¬кої кількості техніки. Саме таким шляхом буде урівнена норма прибутку неза¬лежно від статей витрат.

Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни цінності товарів діє порівняно слабо і її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення або зменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності став предметом гострої критики з боку буржуазних економістів.

Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою - ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він нама¬гається теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх обезцінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього при¬воду.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основу грошової системи у нього стано¬вить золото. Цінність золота і срібла, як і всякого товару, визначається витра¬тами праці. При данній цінності грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим і не¬розумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для забез¬печення їх цінності необхідно, щоб їх кількість «регулювалась у відповідності з

цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії" гро¬шей. Він заявив, що в обіг може влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоїть сукупна маса товарів. Спів¬відношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність грошей.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рікардо на¬зивав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.

Заробітна плата у Рікардо це - доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка не¬обхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості»^ Отже, природна ціна праці визна¬чається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природ¬на ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,- писав Рікардо,- змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах»^. Хо¬ча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього вияв¬ляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.

Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її' в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати за¬лежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Як¬що ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук - заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з при¬родною.Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвит¬ком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського госпо¬дарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зро¬стати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, за¬значає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропо¬зиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

Прибуток. Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із за¬робітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо - це надлишок цінності над за¬робітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Го¬ловне, що цікавить Рікардо,- це проблема величини прибутку і його спів¬відношення із заробітною платою.

Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали приносять однакові при¬бутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але разом з тим писав, що на величину прибутку впливає зростання продуктивності праці. Отже, прибуток у нього виступає то як породження капіталу, то як по¬родження праці. Цю суперечність Рікардо навіть не помітив.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначаль¬ним у співвідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що пра¬ця виступає джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утри¬мання робітника і його сім'ї. Проте заробітна плата, підкреслює Рікардо, не може піднятись так високо, щоб нічого не лишилось на прибуток.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З роз¬витком суспільства, зазначав він, норма прибутку має тенденцію до зниження. Вона зумовлена, на думку Рікардо, тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія закону спадаючої родючості грунту), а це веде до зростання цін на продукти харчування, отже, і до зростання заробітної пла¬ти і відповідного зниження прибутку. Фактором, що протидіє падінню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Зменшення прибутку в зв'язку із зростанням заробітної плати Рікардо розглядає як надзвичайно складну проблему, що загрожує нагромадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагромадження і зникають «стимули до нагромадження».

Рікардо підкреслює, що він аналізує «прибуток взагалі», тобто йдеться про прибуток як економічну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих га¬лузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищувати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає «незвичним». Але це явище буде тимчасовим. У результаті переливу капіталів норма прибутку вирівнюється.

Суперечливим є висловлювання Рікардо щодо маси прибутку. Він заявляє, що маса прибутку, а отже, й норма прибутку будуть знижуватись. Водночас він твердить, що нагромадження капіталу веде до зростання маси прибутку. Проте це зростання у нього має певну межу, зумовлену зниженням норми прибутку.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як «долю продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і не-зруйнівними силами грунту»^ Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищен¬ня родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу і виявити закономірності її' динаміки.

Виникнення ренти Рікардо пов'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягала в тому, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її' якість не¬однакова. Із зростанням населення обробляються менш родючі або гірш роз¬ташовані ділянки землі. В такому разі на кращих землях виникне рента, а її величина буде залежати від різниці якості цих ділянок. Мінова цінність всіх то¬варів (в тому числі і промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витра¬тами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на кращих землях, де витрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий доход. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додат¬ковий доход привласнюється власниками землі як рента. Отже, рента в ро¬зумінні Рікардо - це надлишок цінності над середнім прибутком.На відміну від Сміта, який розглядав ренту як одне з джерел цінності, щоправда своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. «Не тому хліб дорогий,- пише Рікардо,- що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий»^ Рікардо аналізує диференційну ренту. Щодо абсолютної рентні, Рікардо її' не визначав. Він заявляв, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, що надлишок тут не виникає. Отже, вихо¬дить, що з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і смі-гівське фізіократичне розуміння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в промисловості. І разом з тим він вва¬жав, що основою всякого економічного розвитку, матеріального достатку і навіть росту промисловості є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно пов'язував з нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міського населення. Але і в цьому питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливі.

Рікардо пов'язував ренту з законом спадаючої родючості грунту. Він писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на виробниц¬тво їх останньої добутої долі витрачається більше праці, ніж на попередні. Це веде до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так діє і зростання капіталу. Зростання капіталу також буде збільшувати ренту, тому що буде збільшуватись різниця в продуктивності ділянок. Зменшення капіталу приведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку най¬менш родючі землі і відповідно зменшиться рента з кращих ділянок. Що ж до зростання населення, то воно, за теорією Рікардо, неможливе в умовах підвищення цін на продовольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржу¬азії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що у підтриманні високих цін на хліб зацікавлені лише землевласники, тому що це

забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обгрунтування вимоги про скасування хлібних законів.

Проблема відтворення і криз. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений у зростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий доход, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, забезпечує зростання могутності країни. Рікардо під¬креслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.

Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково зводив його до перетворення доходу лише в змінний капітал, в заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може зустріти ринкових труднощів. Рікардо стояв на позиціях Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз.

Відзначаючи це, слід пам'ятати, що книга Рікардо була опублікована за вісім років до першої кризи, яка охопила економіку Англії в 1825 році.

Посилаючись на Сея, Рікардо твердить, що попит обмежується лише ви¬робництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного спожи¬вання, або на продаж з метою купівлі. Отже, продукти завжди купуються за продукти або послуги. Гроші слугують лише «мірилом, за допомогою якого відбувається обмін».

Рікардо писав про можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значно перевищить попит. Але це явище він вважав тимчасовим і таким, що «не може трапитись одночасно з усіма товарами»^. Він заперечував висно¬вок Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств (чиновників, духовенства, землевласників).

Єдину причину застою торгівлі в окремі періоди він пов'язував з прора-хунками підприємців у виробництві товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо, вирішувалось швидко і ефективно шляхом перенесення на виробниц¬тво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації пи¬сав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію грунтовніше. Він будує її на тру¬довій теорії вартості і робить наголос на національних відмінностях у величині вартості, що зумовлені витратами праці.

Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат транс¬формувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер будується на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту й пропозиції.