Економічна роль держави в ринковій економіці
План курсової роботи.
ВСТУП.3
І. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.6
1.1. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ.6
1.2. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.8
1.3. РИНОК. ОБ’ЄКТИВНІ УМОВИ ЙОГО ФОРМУВАННЯ. ЗАКОНИ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ.10
ІІ. МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ.16
2.1. РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ: СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ.16
2.2. СУТЬ І СТРУКТУРА ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ.18
ІІІ. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ.19
3.1. СУТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.19
3.2. ОСНОВНІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ.21
3.1. ОДЕРЖАВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ І МЕЖІ РЕГУЛЮВАННЯ.22
ВИСНОВОК.23
ДОДАТКИ.24
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.30
Вступ.
Економічна свобода набагато ілюзорніша, ніж це видається на перший погляд. Кожен має право чинити на ринку так, як йому заманеться. Однак, якщо хто-небудь визнає за краще робити те, що ринок не схвалює, ціною індивідуальної свободи виявляється економічне розорення.
Представники всіх напрямів шкіл сучасної економічної теорії дійшли висновку, що сучасна економічна система без господарської діяльності держави існувати не може, а якщо й існує, то з великими перебоями. Предметом дискусії є лише масштаби, форми та способи втручання держави в економіку. Про те ця думка утвердилася не відразу. Наприклад А. Сміт та Д. Рікардо стверджували, що ринкова економіка повинна розвиватися на принципах саморегулювання, без втручання держави. Їй відводилася другорядна роль: організація громадського порядку, державної поштової служби, будівництво доріг, остів та інших споруд й їх утримання в належному стані, а також забезпечення національної оборони.
Першими зазначили необхідність широкомасштабного одержавлення продуктивних сил, відносин власності, процесу регулювання економікою К. Маркс і Ф. Енгельс. Таку думку обґрунтовував англійський економіст Дж. М. Кейнс у праці „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” 1946 р. До цього автора спонукала сама дійсність, оскільки найглибша за всю історію капіталізму економічна криза 1929-1933 рр. Показала неспроможність ринкового саморегулювання економіки.
Необхідність державного втручання зумовлюють:
1.Неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити подальший прогрес сучасних продуктивних сил (розвиток освіти, фундаментальних наукових досліджень, освоєння космосу та ін.), що призвело до певного одержавлення економічної системи, дії закону одержавлення економіки;
2.Поступове наростання протиріч у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи. Ринкова система позбавлена внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до зберігання природи;
3.Неспроможність механізму ринкового саморегулювання рівномірно розвивати регіони країни;
4.Неспроможність забезпечити пропорційний розвиток галузей, чисельність яких в наслідок поглиблення суспільного поділу праці постійно зростає;
5.Неспроможність забезпечити відносно справедливий розподіл багатства і соціальний захист людей;
6.Поява монополій;
7.Неспроможність подолати економічні кризи, глибина яких поступово наростала;
8.Неспроможність забезпечити планомірний розвиток народного господарства, зумовлений досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, суспільним характером виробництва;
9.Неспроможність забезпечити розвиток економічної та соціальної інфраструктур;
10.Неспроможність забезпечити виробництво специфічних суспільних товарів – оборонного значення, утримання правоохоронних органів, страхування на випадок безробіття, по старості та ін.;
11.Неспроможність забезпечити розвиток міжнародних економічних відносин (світової торгівлі, міграції робочої сили та ін.).
П. Самуельсон зазначає, що Америка ХХ ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна до такого стану, коли швидкий економічний прогрес та індивідуальна свобода протягом століття спричинили водночас циклічність економічного розвитку, розкрадання і виснаження природних ресурсів, які не поповнюються.
Наведені основні прояви неспроможності механізму ринкового саморегулювання економіки зумовили процес виконання державою багатьох найважливіших економічних функцій, але це не означає, що вона повністю вирішує названі проблеми.
По-перше, держава намагається при цьому максимально використати ринковий механізм.
По-друге, держане регулювання економіки дедалі більше доповнюється наддержавним регулюванням, а економічні функції окремих держав – економічними функціями наднаціональних органів, що найповніше втілюється у діяльності ЄС.
І. Функції держави в ринковій економіці.
1.1. Економічні функції сучасної держави.
Основними соціально-економічними функціями держави у розвинутих країнах світу є:
1.Забезпечення простору для розвитку сучасних продуктивних сил шляхом створення якісно нових, прогресивніших форм власності (державної, державно-корпоративної та ін.), реформування попередніх та формування змішаних;2.Політика захисту довкілля шляхом створення відповідної законодавчої бази, формування екологічного мислення та ін.);
3.Регіональна економічна політика інтенсивного спрямування державних інвестицій та стимулювання недержавних інвестицій у відсталі економічні регіони тощо;
4.Частковий перерозподіл національного доходу на користь найбільших верств населення через механізм прогресивного оподаткування;
5.Реалізація стратегії планомірного і пропорційного розвитку економіки шляхом визначення мети і пріоритетів макроекономічного розвитку, виділення ресурсів для їх реалізації тощо;
6.Антимонопольна, в тому числі антитрестовська, політика, спрямована на певне послаблення монополізму в економіці, на захист конкуренції;
7.проведення антициклічної та антикризової економічної політики з метою послаблення циклічності економічного розвитку та глибини економічних криз;
8.Забезпечення належного рівня розвитку інфраструктури: доріг, зв’язку, транспорту, водопостачання, спортивних споруд, а також закладів розвитку науки, науково-технічної інформації, освіти, охорони здоров’я, які є об’єктами соціальної інфраструктури;
9.Розробка і прийняття правових засад економіки;
10.Виробництво необхідних суспільних товарів (наприклад військового призначення) та надання відповідних послуг (охорона громадського порядку та ін.);
11.Контроль за рівнем зайнятості шляхом стимулювання економічного зростання, програм створення нових робочих місць тощо;
12.регулювання зовнішньоекономічних, у тому числі валютних відносин;
13.Захист населення від негативних наслідків підприємництва, зокрема захист прав споживачів.
Багато із цих функцій реалізується у процесі державного регулювання економіки.
1.2. Причини виникнення ринкової економіки.
Як зазначалося вище, з моменту свого народження капіталістичний спосіб виробництва ґрунтувався на ручній праці й найбільш адекватною суспільною формою його розвитку була індивідуальна (приватна) власність. Ринкова форма зв’язку між дрібними підприємствами абсолютно переважала, і виробництво, і привласнення мали у той час переважно приватний характер.
Але вже у цей період поряд з ранковими формами зв’язку як всеохоплюючим, абсолютно переважаючим, що здійснювалися стихійно (проявляючись з початку ХІХ ст. періодично через кризи), зароджуються поза ринкові, набираючи форми організованих, планомірних, свідомо регульованих. Вони обмежувались окремим підприємством і ґрунтувалися на одиночному поділі праці у формі по детальної та поопераційної спеціалізації окремих трудівників. Кожен окремий продукт їх праці набував форми товару. Так у „Капіталі” К. Маркса наводиться приклад того, як у виготовленні голок беруть участь 92 робітник зі специфічним навиками.
З кінця XVIII – початку ХІХ ст. почав зароджуватися новий технологічний спосіб виробництва, що ґрунтувався на машинній праці. Виробничі функції окремого робітника закріплюються за окремими підприємствами. Тому по детальна та поопераційна спеціалізація найманого робітника у межах одиничного поділу праці зумовила технологічну залежність окремих підприємств, їх підпорядкування єдиному контролю. І цей проміжок часу (до кінця ХІХ ст.) виробництво стає дедалі більш суспільним, поглиблюється суспільний поділ праці. Це розширює матеріальну основу планомірності, свідомого регулювання виробництва, поза ринкових форм зв’язку передусім за рахунок внутрішньо фірмових виробничих зв’язків. Хоча сфера ринкових форм зв’язку збільшується і вони домінують, межі планомірності розширюються до монополістичних об’єднань, особливо у формі трестів. Трести виробляють товари не анархічно а за обліком. Крім того, з’являються вексельні курси, розвивається поштовий і телеграфний зв’язок, виникають нові засоби сполучення, державна статистика та ін., що дає змогу підвищувати інформованість підприємців.
Щодо розширення межі планомірності у сфері безпосереднього виробництва всередині фірм, то ця тенденція в сучасних умовах не обмежується гігантськими корпораціями, а прокладає собі дорогу в їхніх взаємовідносинах з багатьма дрібними та середніми підприємствами – постачальниками окремих деталей. Слідом за розвитком суспільного характеру виробництва, хоч і повільніше, в межах приватнокапіталістичної форми власності еволюціонує колективний характер привласнення. Воно поступово стає колективним, але здійснюється спочатку в інтересах капіталістів, об’єднаних в акціонерне товариство. Незважаючи на це, межі планомірності, свідомого регулювання й контролю ще більше розширюються. Але такий контроль здійснює вузька група осіб.
На початку ХХ ст. продуктивні сили починають переростати межі окремих монополістичних об’єднань. Це зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення ролі державної власності (на засоби виробництва, робочу силу, значну частку національного доходу та ін.) як соціальної форми розвитку продуктивних сил.Активна участь держави в соціально-економічному розвитку країни є атрибутом соціально-орієнтованої ринкової економіки. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість забезпечувати реалізацію соціально-економічних цілей розвитку суспільства: досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку і соціальної справедливості.
1.3. Ринок. Об’єктивні умови його формування. Закони попиту і пропозиції.
Дослідивши походження ринкової економіки, ми не з’ясували головне – що являє собою ринкова система, її стрижень – ринок, його сутність та формування. У буденному розумінні ринок – це місце, де купують і продають різні товари. Однак це спрощений підхід. Ринок – явище надзвичайно складне і багатогранне. Італійській економіст А. Пезенті узагальнюючи уявлення багатьох економістів про ринок, визначає його центральним явищем економіки. За його висновком, ринок – це об’єктивний фактор, який бачить кожний, і що таке ринок, знає кожна домогосподарка. Інакше кажучи, ринок, за словами Пезенті, визначається як уявлене місце, куди сходяться виробники товарів, що пропонують свій товар покупцям, та споживачі, що пред’являють попит на товар. Проте такий загальний підхід не дає змоги визначити справді наукову сутність економічної категорії „ринок”.
У стародавніх народів ринок виник як епізодично повторювана процедура обмінних операцій, частіше за все пов’язана із святими та ритуальними дійствами. Наші уявлення про ринок є дещо іншими, масштабнішими. Однак сутність ринку з точки зору актів купівлі-продажу залишається незмінною, заснованою на взаємному інтересі покупців та продавців.
У процесі історичного розвитку ринкового (товарного) господарств змінювалися розуміння ринку й ринкового механізму, їх сутність. Ринок – одне з основних понять економічної теорії й господарської практики. Часто поняття „ринок” вживається як само собою зрозуміле, начебто не вимагаючи пояснень. Насправді це поняття складне, у нас і за кордоном існують різні його тлумачення. Одне з них полягає в тому, що ринок розглядається як обмін, організований за законами товарного виробництва і грошового обігу, як форми товарно-грошового обігу, коли ринок розглядається з боку суб’єктів ринкових відносин, то виникають нові визначення ринку як сукупності виробників і покупців. Однак ці визначення ринку однобічні, неповні, оскільки не охоплюють свою сукупність суб’єктів ринкових відносин, не включають відносини виробництва, розподілу, споживання у сфері обігу.
Ринок сьогодні як тип господарських зв’язків: натурально-речові, безоплатні, відповідно до структури потреб; товарні зв’язки що опосередковуються через ринок. Характерними рисами цього типу зв’язків є взаємні угоди сторін, еквівалентна платність, вільний вибір партнерів, наявність конкуренції. Ринкові зв’язки можливі тільки за умови вільної купівлі-продажу товарів і послуг.
Ринок це конкурентна форма зв’язку між господарюючими суб’єктами. Оскільки на поверхні ринок виглядає як зв’язок між продавцями, посередниками-торговцями та покупцями, то визначення його може бути таким. Ринок – це система економічних відносин, що виникають на основі стійкої взаємодії товарного і грошового обігу. Ринок виступає як суспільна форма організації й функціонування економіки, при якій забезпечується взаємодія суб’єктів виробництва й споживання.
Суб’єктами ринку є продавці та покупці. В ролі продавців і покупців виступають домогосподарства (одна особа або кілька осіб), підприємства (фірми), держава. Більшість об’єктів ринку діють одночасно і як покупці і як продавці. Усі господарські суб’єкти тісно взаємодіють на ринку, створюючи взаємопов’язаний „потік” купівлі-продажу.
Об’єктами ринку є товари і гроші. Товарами виступає не тільки вироблена продукція, чинники виробництва (земля, праця, засоби виробництва, капітал), а й послуги ноу-хау, інформація. Функцію грошей виконують усі фінансові засоби (самі гроші та цінні папери).
Виходячи з територіальних меж і масштабів операцій купівлі-продажу, розрізняють місцевий ринок (у межах селища, міста, регіону), національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) ринки. Первісно в умовах простого товарного господарства виникає звичайний (примітивний) ринок, де реалізуються товари повсякденного вжитку. Стародавньою формою ринку був базар, тобто місце, де торгували продуктами і товарами, як правило, власного виробництва й обміну. Розглядаючи ринок як категорію обміну, слід зауважити, що його не слід путати з поняттям „торгівля”. Ринок є економічною категорією, а торгівля – галуззю економіки. Із взаємозв’язку „ринок-виробництво” ринок визначає:
•забезпеченням безперервності виробництва товарної маси, оскільки на ринку відбувається нескінченний процес реалізації товарів;
•здійснення контролю над виробництвом обсягом вироблюваної продукції, асортиментом товарів, їх якістю;•установлення суспільної корисності товарів, тобто виявлення, наскільки витрачена на них праця, матеріальні та фінансові ресурси відповідають суспільно необхідним обсягам;
•визначення реальної (суспільної) вартості товару, вплив на ціноутворення.
Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою.
До них належать:
•наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних форм власності – індивідуальної, приватної, акціонерної, державної;
•еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;
•конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності, свободу вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
•вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів об’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництв;
•реальна інформація про ринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем в якому відтворюються ринкові відносини.
Пізнати ринок як економічну категорію неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів. З яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерії, за якими можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним явищем економічного життя. Всі сегменти ринку взаємозалежні та взаємодіють. Наприклад, зростання попиту на засоби виробництва приведе до розширення ринку праці, що, в свою чергу, стимулюватиме збільшення виробництва предметів споживання, купівлю цінних паперів, валюти.
Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, рибних товарів існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.
Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і виникає перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення т пропозицією товарів і послуг.
Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб’єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю. Самостійність останніх залежить від забезпечення засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладення договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична і фізична особа мають можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.
Функції ринку
Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів н мікро - та макрорівні за рахунок розширення бо звуження попиту й пропозиції.
Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.
Розподільна функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від не конкурентно спроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і не справедливим.
Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживча про те, що вигідно виробляти й купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.
Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
Етапи формування ринку:
-класичний вільний ринок (до середини ХІХ ст.) в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи „нічним вартовим”, який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачував податки до державної казни;
-регульований ринок (середина ХІХ – 50-ті роки ХХ ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;
-соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення
ІІ. Механізм регулювання економіки в Україні.
2.1. Ринковий механізм: сутність і функції.
Сучасний ринковий механізм – багатогранна і складна система господарських відносин, спроможна забезпечити функціональні потреби суспільного виробництва та обміну. Через ринковий механізм визначається критерій взаємо вигідності технологічних та економічних зв’язків між товаровиробниками. Оскільки ціни на товари і послуги, відсоткові ставки на кредит, обсяги попиту і пропозицій постійно змінюються, ринок дає його учасника інформацію про суспіль необхідні обсяги та витрати виробництва, якість і асортимент тих товарів і послуг, які кожен з них купує та продає.
Однією з важливих складових частин ринкового механізму є конкуренція, яка змушує підприємців постійно „тримати руку на пульсі” кон’юнктури цін, стежити за альтернативними варіантами ефективного вкладення капіталу та освоєння нових видів продукції. Ринковий механізм кожної країни має певні особливості, проте визначаються вони загальною стратегією ринкового розвитку та об’єктивними економічними законами. Відповідно до цього ринковий механізм України, підвалини якого закладаються з початку 90-х років минулого століття, визначається такими характерними рисами:
•він ґрунтується на плюралізмі форм і видів власності, які мають однакові права на існування та розвиток в умовах повної самостійності та відповідальності суб’єкта господарювання, незалежно від того, державне це підприємство чи приватна фірма;
•розвинений ринковий механізм має функціонувати з вільним ціноутворенням, вільним вибором партнерів і конкуренцією виробників;
•він пов’язаний з такими економічними регуляторами, як податкова, фінансова й кредитна політика, контроль за цінами, система дотацій;
•ринковий механізм має діяти як важливий елемент системи соціального захисту населення, підтримувати працездатних громадян, які повинні адаптуватися до ринку й виявляти творчі здібності.
Звичайно для повноцінного функціонування ринкового механізму потрібні певні умови. Найважливішими з них є такі.
По-перше, потрібна економічна самостійність і матеріальна відповідальність агентів, які діють на ринку. Тільки за цієї умови виникають інтереси і мотиви діяльності, які забезпечують ринковий, підприємницький тип поведінки, що і є внутрішнім рушієм ринкового механізму.
По-друге. Ринкова економіка – економіка комерційних операцій між рівноправними й незалежними партнерами, економіка договорів, які є абсолютно необхідною інституцію ринку. Оскільки у розвиненому вигляді ринок є надзвичайно розгалуженою системою підприємств, торговельних фірм, банків, бірж, страхових компаній та інших фінансових інституцій, для її нормального функціонування потрібно чітко регулювати взаємовідносини суб’єктів господарювання. Тут важлива роль належить відповідальності та своєчасності виконання зобов’язань договірними сторонами. Проте сьогодні цей елемент ринкового механізму ще не став превалюючою формою господарських зв’язків. Головна причина цього полягає в тому, що в економіці України діяли переважно не горизонтальні (територіальні), а вертикальні (адміністративно-відомчі) зв’язки. Через це, хоч формально договори і укладаються „по горизонталі”, їх зміст великою мірою визначається державними замовленнями, лімітами.
2.2. Суть і структура господарського механізму.
Господарський механізм – сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством, а отже використання економічних законів, розв’язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людина та узгодження найважливіших типів інтересів.Оскільки до складу народного господарства (або економічної системи) входять основні підсистеми та мета системи, то господарський механізм поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів і важелів управління продуктивними силами, техніко-економічними відносинами. Ядро системи управління в економіці – цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств та прошарків для досягнення поставленої мети. Матеріальною основою вдосконалення господарського механізму є поглиблення суспільного поділу праці, раціоналізація техніко-економічних відносин на основі науково-технічного прогресу. Управління продуктивними силами на макрорівні здійснюється шляхом проведення структурної, бюджетної, регіональної, наукової, податкової, та інших форм економічної політики. Управління основною продуктивною силою здійснюється шляхом впливу держави на такі функціональні риси людини – працівника, як рівень розвитку освіти і кваліфікації, регулювання заробітної плати, тривалості робочого дня тощо. Управління відносинами економічної власності відбувається шляхом оподаткування доходів (в тому числі прибутків) і власності, цінової політики, надання субсидій з бюджету, грошово-кредитної політики та ін.
ІІІ. Шляхи удосконалення державного регулювання економіки в Україні.
3.1. Суть державного регулювання.
Державне регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що змінюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.
Основними суб’єктами державного регулювання є:
1)всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно економічні відносини і господарський механізм);
2)навколишнє середовище;
3)сфери, регіони та галузі народного господарства;
4)національний доход;
5)підприємства;
6)економічний цикл;
7)інфраструктура;
8)законодавство;
9)зайнятість;
10)грошовий обіг;
11)сукупний попиті сукупна пропозиція;
12)платіжний баланс;
13)ціни;
14)зовнішньоекономічні зв’язки.
Форми регулювання. Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.
Пряме регулювання здійснюється шляхом поширення державної власності (на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути та ін.) управління державними підприємствами, а також з допомогою законотворчої та адміністративної діяльності. Поширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об’єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.
Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової, промислової, інвестиційної політики, обліку і контролю та ін.
Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних та антикризових заходів держави, зокрема зміни відсоткової ставки, надання державних субсидій та ін.
Довготермінове регулювання здійснюється у формі економічного програмування або прогнозування розвитку народного господарства загалом чи окремих сфер, регіонів, галузей. З цією метою формують конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність певних органів за їх виконання, виділяють необхідні кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням. При використанні такого способу державного регулювання економіки, як планування, його формами виступають індикативне (рекомендаційне, необов’язкове для виконання) і директивне (обов’язкове для виконання) планування.
3.2. Основні методи державного регулювання економіки.
До основних методів державного регулювання належать:
1)податкова політика;
2)державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), або науково-технічна політика;
3)активна амортизаційна політика;
4)кредитно-грошова політика;
5)структурна або промислова політика.
Оскільки більшість названих методів розглядаються частково у наступних темах з’ясуємо сутність науково-технічної політики.Перший елемент – визначення та встановлення пріоритетів НРТР відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії, її прогнозування. З початку сучасного етапу розгортання НТР (приблизно із середини 70-х рр. ХХ ст.) у розвинутих країнах відбуваються істотно якісні зрушення у її пріоритетах. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії в цих країнах проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, виробництва ядерної та термоядерної енергії та ін.), відповідно розроблять і фінансують галузеві науково-технічні програми розвитку.
Другий елемент здійснення науково технічної політики в розвинутих країнах Заходу – організаційне та ресурсне забезпечення реалізацій ключових напрямків НТР.
Третій елемент – оцінка результатів, одержаних у процесі реалізації науково-технічної політики. При цьому оцінюють її можливі наслідки, здійснюють коригування такої політики.
3.1. Одержавлення економіки і межі регулювання.
У широкому плані основою державного регіонального регулювання можна визначити є одержавлення економічної власності (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, частку національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет та ін.) і передусім одержавлення національного доходу. Таке одержавлення у свою чергу, злежить від економічного потенціалу країни: чим більший потенціал тим нижчий рівень одержавлення. Наприклад, у країнах Західної Європи наприкінці 1999 р. частка державних витрат у ВВА становила 49%, тоді як у США – 39%. Оскільки таке одержавлення приблизно на 90% здійснюється через механізм оподаткування, то межі державного регулювання залежать від соціально-економічних меж вилучення податків у осіб найманої праці, прибутків підприємств, капіталістів.
Найбільшу частку в процесі одержавлення національного доході в більшості розвинутих країн становлять податки на осіб найманої праці (особистий подохідний податок і податок на соціальне страхування). При оподаткуванні йдеться не лише про економічні межі, а й про соціальні, тобто встановлення таких максимальних ставок податків, які б не призводили до соціальної нестабільності в суспільстві, втрати стимулів до праці. Якщо держава зосереджує у своїх руках від 20 до 60% національного доходу, така економічна система (а отже економіка) є змішаною, тобто поєднує державну і недержавну форми власності. Інші кількісні параметри змішаної економіки при зіставленні державної та недержавної власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, як правило вищі. Загалом державне регулювання можна здійснювати до тих пір, поки результати від нього вищі, ніж витрати на утримання державного апарату.
Висновок.
Ринок, який виник декілька тисячоліть тому, розвивався природним шляхом, пройшов складний шлях розвитку, змінюючись, пристосовуючись до нових умов і тим самим довів свою життєздатність. В цьому розумінні ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефективну із всіх відомих до цього часу форм організації суспільного виробництва.
Разом з тим було б помилкою розглядати ринок як ідеальний саморегулюючий механізм, який немає недоліків і протиріч. Перш за все тенденція до встановлення рівноваги, яка закладена в ринковому механізмі, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова іде не тільки про порушення рівноваги на окремих ринках але й загальної рівноваги між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Іншими словами, ринкова економіка хоч і є динамічною, але не достатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання і циклічний характер розвитку, водовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція.
Як вже відмічалось, одним із головних елементів ринкового механізму, його рушійною силою є конкуренція. Однак в середині ринкової системи відбуваються об’єктивні процеси, які можуть суттєво послабити конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Процес концентрації створює сприятливі умови для монополізації ринку.
Глобальні суб’єкти економічних відносин.
Класифікація ринку.
Основні суб’єкти ринкової економіки.
як власники економічних ресурсів
пропонують на ринку ресурсів фактори
виробництва
отримують доходи від проданих ресурсів
використовують доходи на придбання
(купівлю) споживчих (не інвестиційних)
товарів та послуг для задоволення
особистих потреб
пред’являють попит на ресурси
пропонують товари т послуги як для
підприємницького й державного (засоби
виробництва й виробничі послуги)
секторів, так і для домогосподарств
(споживчі товари т послуги)
інвестування отриманих доходів
пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності вдержавному секторі економіки
пред’являє попит на засоби виробництва
для виробництв суспільних та інших благ
пропонує гроші та пред’являє попит на гроші
пропонує суспільні блага без безпосередньої
оплати їх, що поліпшує продуктивність
підприємницького сектору і зменшує витрати
на споживання домогосподарств
здійснює урядове регулювання ринкової
економіки
Функції суб’єктів ринкової економіки.