Організація інфраструктури ринку

Перехід до ринкового регулювання економіки вимагає створення ринку засобів виробництва та фінансового ринку. Щоб забезпечити це, були прийняті Закони України "Про банки і банківську діяльність “ (20.03.1991 р.), “Про цінні папери і фондову біржу” (18.06.1991 р.), “Про товарну біржу” (10.12.1991 р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”(30.06.1996 р.), “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10.12.1997 р.), “Про страхування”(07.03.1996 р.).

Закон України “Про банки і банківську діяльність” встановлює, що банківська система в Україні є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах. Комерційні банки виконують такі операції і надають такі послуги: 1.залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів; 2.здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; 3.ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 4.фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; 5 .випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів,акцій, облігацій, векселів тощо); 6.купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; 7.видача заручительств, гарантій та інших зобов ’ язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в грошовій формі; 8.придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторінг); 9.придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізінг); 10.купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходяться на рахунках та вкладах; 11.купівля і продаж в Україні і за кордоном дорогоцінних металів ; 12.залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; 13.довірчі операції (залучення та розміщення коштів управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів; 14 .надання консультативних послуг; 15.проведення операцій по касовому обслуговуванню державного бюджету за дорученням НБ України; 16.здійснення інших банківських операцій.

Закон України “Про товарну біржу” (10.12.1991 р.) встановлює, що товарна біржа має за мету надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов ’ язаних з ним торгівельних операцій.

Біржові операції. Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нище умов: а)якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі ; б)якщо її учасниками є члени біржі; в)якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню.

Кабмін України постановою №632 від 19.04.1999 р. затвердив “Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів”.

Дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та (або зобов ’ язання) придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах в майбутньому. Деривативами є: форвардний контракт, ф ’ ючерсний контракт, опціон.

Базовий актив – товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов ’ язань за деривативом.

Ціна виконання – ціна базового активу, за якою під час виконання зобов ’ язань за деривативом здійснюються розрахунки.

Продавець за деривативом – особа, яка згідно з форвардним та (або ф ’ ючерсним) контрактами має продати базовий актив контракту, а згідно з опціоном зобов ’ язується продати (купити) базовий актив опціону.

Покупець за деривативом – особа, яка згідно з форвардним та (або ф ’ ючерсним) контрактами має купити базовий актив контракту, а згідно з опціоном має право купити (продати) базовий актив опціону.

Початкова маржа – кошти та (або цінні папери ), які необхідно внести для укладання ф ’ ючерсного контракту.

Премія – ціна, що сплачується покупцем опціону його продавцю за набуте право скористатися опціоном.

Загальнообов ’ язуючими реквізитами деривативів є:

• назва контракту;

• сторони контракту;

• базовий актив контракту (опціону) та його характеристики ;

• ціна виконання та термін виконання;

• відповідальність сторін (для опціону – продавця опціону) у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’ язань;

• порядок розгляду спорів, що виникають під час укладання та виконання контракту;

• адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб ) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.Форвардний контракт – двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов ’ язання особи придбати (продати ) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Крім вказаних вище загальнообов ’ язуючих реквізитів, форвардний контракт повинен мати ще такі реквізити: кількість базового активу; вартість контракту; порядок оплати придбаного (проданого) базового активу.

Ф ’ ючерсний контракт: - стандартний документ, який засвідчує зобов ’ язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладання зобов ’ язань сторонами контракту.

Крім вказаних вище загальнообов’язкових реквізитів ф ’ ючерсний контракт повинен мати такі реквізити: вид контракту (з поставкою чи без поставки базового активу), обсяг контракту, механізм визначення ціни на момент виконання; розмір початкової маржі.

Опціон – стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах в майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

В опціоні крім вказаних вище реквізитів, має бути вказано: вид опціону (з поставкою чи без поставки базового активу); різновид опціону (опціон на купівлю, опціон на продаж), розмір премії опціону, порядок оплати придбаного (проданого) базового активу; Термін виконання вказується для опціону з виконанням протягом терміну дії. Для опціону з виконанням у встановлену дату вказується день виконання.

“Правила випуску та обігу фондових деривативів” затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 1997 р. № 13.

Ними встановлено, зокрема, що опціон та ф ’ ючерс можуть передбачати замість придбання (продажу) базового активу здійснення (одержання) плати, розрахованої залежно від різниці між ціною виконання та ціною базового активу на момент виконання.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (18.06.1991 р.) визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов ’ язання республіки; ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов ’ язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою фіксованого процента.

Казначейські зобов ’ язання України – вид цінних паперів на пред ’ явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов ’ язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримача).

Простий вексель свідчить про те, що векселедавець обіцяє сплатити обумовлену суму в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред ’ явить.

Переказний вексель – наказ векселедавця іншій особі сплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк.

Приватизаційні папери засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, житлового фонду, земельного фонду.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно Інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Фондова біржа – організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює:

• стандарти випуску цінних паперів, вимоги щодо їх випуску і обігу, порядок їх реєстрації та інформації про їх випуск;• вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України, реєструє правила функціонування організаційно оформлених ринків, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торгівельно-інформаційних системах;

• порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами.

• видає дозволи на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірінгову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законом спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери і т.д.

Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10.12.1997 р.) визначає правові основи обігу цінних паперів у національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень – ці зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори іменних цінних паперів. Верхній рівень – Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють крілінг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Юридичні особи, які є учасниками Національної депозитарної системи, здійснюють такі види діяльності: 1.зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів; 2.клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; 3.ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Закон України “Про страхування” (07.03.1996 р.) визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхування може бути добровільним або обов ’ язковим. Обов ’ язкове страхування встановлюється Законами України. Для цього вносяться зміни до Закону України “Про страхування”, в перелік видів обов ’ язкового страхування.

Страховики – юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох; вони повинні одержати ліцензію на здійснення страхової діяльності. В Україні вона здійснюється виключно резидентами України.

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни України, які уклали із страховиками договори страхування.

Страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов ’ язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’заний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

Страхове відшкодування – грошова сума, яка виплачується страховиком за умови майнового страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно договору страхування.

Закон України “Про аудиторську діяльність” (22.04.1993 р.) визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обв’язковий аудит).

Проведення аудиту є обов’язковим для:1. підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю, а також суб’єктів з річним господарським оборотом не більше як 200 мінімальних зарплат;

2. перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3. емітентів цінних паперів;

4. державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах власності;

5. порушення питання про визначення неплатоспроможним або банкрутом.

Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Загальна кількість членів Аудиторської палати - 20 осіб, які делегуються від певних міністерств і відомств, а також - від професійної організації аудиторів (5 осіб).

Аудиторська палата здійснює сертифікацію і ліцензування суб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торгівельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Забороняється проведення аудиту аудиторами, які мають прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб’єкта або особисті майнові інтереси у господарюючого суб’єкта, що перевіряється; членом керівництва, працівником, засновником або власником господарюючого суб’єкта, що перевіряється або його дочірнього підприємства, філії чи представництва.

Аудиторський висновок - офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Публічна бухгалтерська звітність складається із аудиторського висновку, балансу, звіту про прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам та публікації.

Закон України “Про захист прав споживачів” (15.12.93 р.) регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями, встановлює права покупців та визначає механізм реалізації захисту їх прав.

Права споживачів. Державний захист прав споживачів здійснюють Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, Держкомітет України у справах захисту прав споживачів і його органи в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, Комітет по стандартизації, метрології та сертифікації, органи і установи державного санітарного нагляду, на які покладено контроль за якістю та безпекою товарів (робіт, послуг).

Покупець має право на:

1. необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів (робіт. послуг). - Ст.18 Закону;

2. належну якість товарів, торгівельного та інших видів обслуговування. - Ст.12, обмін на товар належної якості - ст. 20;

3. безпеку товарів (робіт, послуг). - Ст.16;

4. відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами у випадках, передбачених законодавством. - Ст. 13, 14, 15, 17;

5. звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

6. об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Держкомітет у справах захисту прав споживачів та його органи мають право:

1. перевіряти якість товарів, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів, а також додержання правил торгівлі і надання послуг;

2. відбирати зразки товарів, сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості згідно встановлених КМУ правил; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами;

3. одержувати від господарюючих суб’єктів нормативні документи та інші відомості, що характеризують якість товарів, сировини та матеріалів, що використовуються для виробництва товарів;

4. надавати господарюючим суб’єктам обов’язкові до виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;5. забороняти реалізацію товарів, на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів; завезених на територію України без документів, що підтверджують їх належну якість, а також товарів, що не мають сертифіката відповідності;

6. припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нориативних документів; їх продаж і виробництво;

7. тимчасово припиняти діяльність підприємств та організацій, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, - до усунення наявних недоліків;

8. опломбувати виробничі, складські, торгівельні та інші приміщення, а також неправильні, несправні і такі, що не мають відповідного клейма чи з порушенними термінами повірки вимірювальні прилади, з допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів з наступним повідомленням органів державної метрологічної служби для проведення повірочних робіт і розпломбування;

9. вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчати про порушення прав споживачів;

10. подавати до суду позови про захист прав споживачів;

11. передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

12. накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;

13. накладати на господарюючі суб’єкти стягнення, передбачені Законом, в порядку, визначеного КМУ.