Сутність інвестиційного кредиту
ПЛАН
1. Поняття інвестиційного кредиту
2. Об’єкти інвестиційного кредитування
3. Суб’єкти (учасники) інвестиційного кредитування
4. Переваги кредитного методу фінансування інвестиційних проектів
Інвестиційний кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, інвестиційний кредит сприяє досягненню найвищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.
1.Поняття інвестиційного кредиту
Інвестиційний кредит – це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.
Необхідність інвестиційного кредиту пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу.
Поряд з необхідністю внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов'язані зі створенням відповідного інституціонального середовища – мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують і обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечую! ь його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.
Інвестиційне кредитування – це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин в інвестиційній сфері. Об'єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позичку з метою отримання прибутку.
Специфічною особливістю інвестиційного кредитування є те, що воно має інвестиційний характер, а саме:
а) при кредитуванні об'єктом оцінки, насамперед, виступає не позичальник, а його інвестиційні наміри (інвестиційний проект), отже у кредитора виникає необхідність у детальному аналізі техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, що кредитуються;
б) відсоток з інвестиційного кредиту не повинен перевищувати рівень дохідності за інвестиціями;
в) строк інвестиційного кредиту залежить від строку окупності інвестицій;
г) інвестиційна позичка може бути видана з пільговим терміном відшкодування (на строк реалізації інвестицій), впродовж якого сплачуються лише відсотки за кредит, а основна сума відшкодовується у наступні періоди часу.
2. Об’єкти інвестиційного кредитування
Інвестиційне кредитування – це кредитування прямих інвестиційних заходів або реальних інвестицій (вкладень в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів). Тому об'єктами інвестиційного кредитування є:
* об'єкти виробничого призначення – об'єкти, які після завершення будівництва функціонуватимуть у сфері матеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, водному та лісовому господарствах, на транспорті та у зв'язку, у будівництві та громадському харчуванні, матеріально-технічному забезпеченні та збуті:
* об'єкти невиробничого призначення – об'єкти житлового та комунального господарства, заклади охорони здоров'я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, а також науково-дослідні та інші організації, пов'язані з розвитком науки;
* будови – сукупність будівель і споруд (об'єктів), будівництво, розширення яких здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією зі зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, на які у встановленому порядку затверджується титул будови;
* черги будівництва – частини будови, визначені проектом (робочим проектом), що забезпечують випуск продукції або надають послуги, можуть складатися з одного або кількох пускових комплексів;
* пускові комплекси – сукупність об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, енергетичного, транспортного і складського господарств, зв'язку, інженерних комунікацій, охорони навколишнього середовища, благоустрою, що забезпечують випуск продукції або надання послуг, передбачених проектом для даного пускового комплексу;
* об'єкти будівництва – окремі будівлі або споруди, на будівництво, реконструкцію або розширення яких повинен бути складений окремий кошторис і проект;* нове будівництво – будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій та окремих виробництв, котрі після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі, яке здійснюється на нових площадках з метою створення нової виробничої потужності;
* розширення діючих підприємств – будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових та розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей, які після введення в експлуатацію не будуть на окремому балансі;
* реконструкція діючих підприємств – переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП і здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшенні умов їх праці та охорони навколишнього середовища;
* технічне переозброєння діючих підприємств – комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової
техніки та технології, механізації і автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним, а також щодо удосконалення загальнозаводського господарства та допоміжних служб.
Найчастіше об'єкт інвестиційного кредитування виступає як інвестиційний проект, змістом якого є заходи з проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, підготовки кадрів тощо, спрямованих на створення нового або модернізацію діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди. Це не лише система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення яких-небудь дій, а й заходи (діяльність), які передбачають їх виконання для досягнення конкретних цілей.
На практиці інвестиційний проект як об'єкт реального інвестування може бути представленим у вигляді :
1) інвестицій у підвищення ефективності виробництва, їх метою є, перш за все, створення умов для зниження витрат фірми за рахунок більш досконалого обладнання, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з вигіднішими умовами виробництва;
2) інвестицій у розширення виробництва, тобто розширення можливостей випуску товарів для ринків, що раніше сформувалися, у межах уже існуючих виробництв;
3) інвестицій у створення нових підприємств. Такі інвестиції забезпечують створення нових підприємств, які випускатимуть товари, що раніше не виготовлялися фірмою, або дозволять фірмі спробувати вийти з товарами, що раніше вже випускалися, на нові для неї ринки;
4) інвестицій для задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестицій стає необхідним у тому разі, коли фірма опиняється перед необхідністю задовольнити вимоги влади в частині або екологічних стандартів, або безпеки продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок удосконалення менеджменту.
Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:
а) нульового проекту, який передбачає створення нового виробництва;
б) реконструкції – впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;
в) розширення або реабілітації (перепрофілювання) діючого підприємства.
Розробка та реалізація інвестиційного проекту (насамперед виробничого спрямування) проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як цикл інвестиційного проекту, або інвестиційний цикл, який охоплює три фази:
• передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);
• інвестиційну (проектування, укладання договорів підряду, будівництво);
• виробничу (етап експлуатації новостворених об’єктів) (див. Рис. 1.1.)
Рис. 1.1. Фази інвестиційного циклу
Кожна з цих фаз у свою чергу поділяється на стадії та етапи, яким відповідають свої цілі та методи. Так, у передінвестиційній фазі є кілька паралельних видів діяльності, які частково займають і наступну, інвестиційну фазу. Таким чином, як тільки дослідження інвестиційних можливостей визначать доцільність проекту, починаються етапи сприяння інвестиціям і планування їх здійснення.
Зрозуміло, що в інвестиційному циклі найвагомішою є передінвестиційна фаза, яка відповідно до розробок ЮНІДО (UNIDO – організація ООН з проблем промислового розвитку) включає в себе чотири стадії:
* пошук інвестиційних концепцій;
* попередня підготовка проекту;* остаточне формулювання проекту та оцінка його техніко-економічної та фінансової прийнятності ;
* етап фінального розгляду проекту та прийняття щодо нього рішення.
Інвестиційна фаза може бути поділена на такі стадії:
* встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту;
* придбання та передача технологій, включаючи основні проектні роботи;
* детальне проектне опрацювання та укладання контрактів (участь у тендерах, оцінка пропозицій і проведення переговорів);
* придбання землі, будівельні роботи та встановлення обладнання;
* передвиробничий маркетинг, включаючи забезпечення поставок і формування адміністрації фірми;
* набір та освіта персоналу;
* здача в експлуатацію та пуск підприємства.
Інвестиційна фаза, або освоєння інвестицій, – це період реалізації інвестиційного проекту.
Головним завданням цього періоду є виконання суб'єктами інвестиційної діяльності своїх функціональних обов'язків щодо проекту. Крім того, вони повинні здійснювати постійний контроль і нагляд за процесом реалізації проекту, оцінювати поточні результати (відхилення) та вносити корективи у бізнес-план, проект організації виробництва, проект організації робіт, план фінансування, календарний план або сітьовий графік та інші документи, за допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій.
Механізм проведення такого постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій заведено називати моніторингом інвестиційних проектів.
Експлуатаційна фаза є останньою в проектному циклі, коли інвестор одержує результати від вкладеною капіталу. Основа експлуатаційної фази – реабілітаційні дослідження, які проводяться на рівні фірми або підприємства. Мета цих досліджень – проаналізувати технічний, комерційний, фінансовий та економічний стан підприємства для подальшого підвищення ефективності діяльності та прибутковості зі збереженням його як самостійної економічної одиниці, а також для прийняття рішень про злиття з іншими компаніями або про повне закриття. Таке дослідження включає в себе:
* попередню діагностику – аналіз підприємств, які потребують реабілітації;
* діагностику – визначення слабких сторін підприємства, а також можливість реабілітації;
* короткострокові заходи з реабілітації – проведення заходів, які не потребують великих капіталовкладень (реорганізація фінансового управління, управління запасами, контролю або попереджувального технічного обслуговування);
* оцінку проектів і збільшення фінансування – вирішення питання про залучення додаткових інвестиційних коштів для фінансування реабілітаційних проектів;
* реабілітацію як заключний процес – додаткове навчання з усіх аспектів реабілітації, введення попереджувального технічного обслуговування та контролю якості, покращання фінансового та загального управління, консультування з питань стратегії, планування та інвестування.
Таким чином, знову починається фаза передінвестиційних досліджень.
У цьому контексті варто зазначити, що загальна процедура впорядкування інвестиційної діяльності стосовно конкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу (спрощена форма інвестиційного циклу), який складається з етапів, визначених нижче.
1. Формулювання (ідентифікація) проекту. На даному етапі керівництво аналізує поточний стан підприємства та накреслює найбільш пріоритетні напрями його розвитку. Результатом аналізу є бізнес-ідея, або інвестиційний проект.
2. Розробка (підготовка) проекту. Етап, на якому поступово уточнюється та вдосконалюється план проекту по всіх напрямах – комерційному, технічному, фінансовому, економічному. інституціональному тощо, а також відбувається пошук і збір вихідної інформації для рішення окремих завдань проекту. 3. Експертиза проекту. Найважливіший етап проектного циклу, коли інвестор або сам проводить експертизу інвестиційного проекту по всіх напрямах, або залучає для цього авторитетну консалтингову компанію.
4. Здійснення проекту. Стадія реального розвитку бізнес-ідеї до того моменту, коли проект вводиться в експлуатацію. Вона включає також основну частину реалізації проекту, завдання якої – перевірити, чи вистачає грошових потоків, що генерує проект, для покриття вкладених інвестицій та забезпечення бажаної інвестором віддачі.
5. Оцінка результатів. Проводиться як після виконання проекту в цілому, так і в процесі його реалізації. Основна мета – порівняння ідей, закладених у проект, із ступенем їх фактичного втілення.
3. Суб’єкти (учасники) інвестиційного кредитування
Усі суб'єкти інвестиційного кредитування поділяються на прямих та непрямих. Прямі суб'єкти безпосередньо беруть участь у процесі інвестиційного кредитування, і від них залежить можливість сплачення позички кредитору своєчасно та з відсотками. Прямими суб'єктами є:• кредитори – суб'єкти, які надають кошти на фінансування інвестиційної діяльності на певний строк та за певну плату (комерційні банки, кредитні спілки, консорціуми, фінансово-промислові групи, лізингові компанії та ін.);
• інвестори – юридичні або фізичні особи, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових або залучених коштів у формі капітальних вкладень в об'єкти будівництва;
• замовники – юридичні або фізичні особи, які видають замовлення, укладають контракт, контролюють хід будівництва та приймають закінчені роботи з реалізації інвестиційного проекту;
• страхові компанії – суб'єкти, які беруть участь в інвестиційному кредитуванні для страхування можливих ризиків при реалізації інвестиційного проекту;
• гарантійні фонди (компанії) – суб'єкти, які беруть участь в інвестиційному кредитуванні шляхом надання позичкових гарантій;
• інжиніринго - консалтингові фірми – суб'єкти, які розробляють для інвестора інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну та іншу документацію для реалізації проекту та одержання інвестиційного кредиту;
• забудовники – титулоутримувачі, які освоюють капітальні вкладення, виділені на будівництво, та здійснюють його підрядним та/або господарським способом.
Непрямі учасники беруть участь в інвестиційному кредитуванні опосередковано, тобто вони створюють сприятливі умови для залучення, використання та погашення позичок, які йдуть на фінансування інвестиційної діяльності.
До непрямих учасників відносять державні органи управління, зокрема:
• Кабінет міністрів України – розробляє порядок кредитування суб'єктів підприємництва із забезпеченням кредитів власним майном засновників таких суб'єктів, а також гарантіями фондів підтримки підприємництва; забезпечує розробку та впровадження програм мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, сприяє реалізації таких програм через кредитні спілки та інші небанківські фінансові установи; здійснює заходи щодо впровадження спеціалізованих програм страхування майнових і фінансових ризиків, відповідальності суб'єктів підприємництва та ін.;
• Державний комітет України з регуляторної політики та підприємництва – розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та механізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва; організовує разом з іншими центральними органами виконавчої влади розробку та реалізацію державних цільових програм розвитку підприємництва, виступає державним замовником такої розробки, організовує проведення експертизи зазначених програм; готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для фінансування заходів з підтримки розвитку підприємництва, аналізує використання коштів .
Сьогодні в Україні велику допомогу в розвитку інвестиційного кредитування надають також вітчизняні державні та громадські організації: Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, Асоціація розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”, Український союз промисловців та підприємців та ін.
Головними завданнями їх діяльності на ринку інвестиційного кредиту є: створення правових, економічних та організаційних умов розвитку підприємництва і розвиток фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, а також залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності, і в першу чергу за рахунок кредиту.
Особливу роль в інвестиційному кредитуванні відіграють міжнародні фінансово-кредитні організації та інститути. Вони сприяють фінансовому та економічному розвитку підприємств України: надають кредити в іноземній валюті з низькою відсотковою ставкою підприємствам, які мають життєздатні, перспективні з економічної точки зору проекти; проводять навчання спеціалістів банківської сфери; допомагають у техніко-економічній розробці та обґрунтуванні вітчизняних інвестиційних проектів, підготовці бізнес-планів та інших документів для одержання позичок.
4. Переваги кредитного методу фінансування інвестиційних проектів
Кредитування на відміну від інших джерел фінансування інвестиційних проектів найкраще відповідає новим умовам управління та господарювання, за яких широко використовуються заходи економічного впливу, зокрема: поверненість, платність та диференціація умов кредитування, а необхідність погашення кредиту сприяє посиленню режиму економії в процесі реалізації проекту та є засобом контролю за окупністю інвестицій.
Крім того, для інвестора існують і інші суттєві причини, за яких вибирається саме такий метод фінансування.
Основна різниця між власними та позичковими коштами полягає в тому, що відсоткові платежі нараховуються до податків, тобто включаються у валові витрати, а дивіденди нараховуються з прибутку, який запишається на підприємстві. Це є джерелом додаткової вигоди для підприємства, що підтверджується на основі такого прикладу.Приклад 1.1. Підприємство, що має інвестиційну потребу в 2500 тис. грн розробило два альтернативні плани фінансування: випуск простих акцій та одержання кредиту. Вартість обох альтернатив становить 18 %. Інвестиційний проект строком на один рік незалежно від джерела фінансування інвестицій приносить дохід у розмірі 9200 тис. грн., собівартість продукції (без відсоткових платежів) становить 5900 тис. грн. (див. табл. 1.1).
З прикладу видно, що позичкові кошти залучати вигідніше – економія становить (922 000 - 787 000) = 135 000 грн.
Однак, кредитне фінансування для підприємства є більш ризикованим, бо відсотки за кредит та основну частину боргу треба повертати незалежно від прибутковості інвестиційного проекту.
Таблиця 1.1 (тис. грн)
Показник
Фінансування інструментів власності
Кредитне
фінансування
Виручка від реалізації
9200
9200
Собівартість продукції
5900
5900
Виплата відсотків (2500 -0,18)
450
ПДВ
1533
1533
Валовий прибуток (гр. 1 – 2 – 3 – 4)
1767
1317
Податок на прибуток (30%)
530
395
Дивіденди
450
Чистий прибуток (гр. 5 – 6 – 7)
787
922
Незважаючи на це, в процесі формування джерел фінансування інвестиційних проектів інвестор повинен завжди використовувати “золоте правило” інвестування:
чим більший ризик інвестування, тим більша прибутковість.