Банківське інвестиційне кредитування
ПЛАН
1. Принципи банківського інвестиційного кредитування
2. Види банківського інвестиційного кредитування
3. Вибір об’єктів для банківського інвестиційного кредитування
4. Ціна банківського інвестиційного кредиту та фактори, що її зумовлюють
У ринковій економіці основною формою інвестиційного кредиту є банківський кредит. Інвестиційне кредитування господарських суб'єктів і громадян – одна з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. У сучасних умовах необхідно навчитися правильно і ефективно використовувати банківський інвестиційний кредит в інтересах розвитку національної економіки України.
1. Принципи банківського інвестиційного кредитування
Банківський інвестиційний кредит можуть надавати як спеціалізовані – інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсальні – комерційні банки.
Проте специфіка завдань, що постають перед ними при інвестиційному кредитуванні, однакова:
1) розробка і здійснення комплексу заходів щодо кредитування інвестиційних проекті:
а) залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних і вітчизняних банків, міжнародних фінансових організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та приватних осіб;
б) експертна оцінка інвестиційних проектів, розробка методів і критеріїв відбору об'єктів кредитування;
в) розробка разом із позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів і вибір оптимальних форм кредитування;
г) розробка механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;
2) співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації інвестиційного кредитування;
3) розробка і здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк є основним менеджером (агентом) або кредитором.
Організація процесу банківського кредитування інвестиційних проектів базується на загальних принципах кредитування, до яких належать: строковість, цільовий характер, платність і забезпеченість. Проте вони мають свої особливості, які відрізняють банківський інвестиційний кредит від інших видів банківського кредиту.
Наприклад, принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Економічною основою строковості інвестиційного кредиту, наданого позичальнику з метою основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу основних та обігових виробничих фондів. Специфікою є те, що кредити на технічне переозброєння та розширення діючих підприємств надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування та окупності об'єкта. Конкретний строк повернення інвестиційної позички залежить від форми кредитування, окупності витрат, платоспроможності та фінансового стану позичальника, кредитного та проектного ризику тощо.
Сьогодні в Україні строк інвестиційного кредиту залежить від ряду факторів:
- цільове призначення кредиту;
- “довжини” кредитних ресурсів;
- співвідношення попиту та пропонування аналогічних кредитів;
- розміру інвестиційного проекту;
- рівня інфляції;
- національного законодавства та традиційної практики інвестиційного кредитування. Проте, в будь-якому випадку він не може бути коротшим, ніж строк окупності інвестицій.
У процесі кредитування підприємств банк вимагає не тільки своєчасно повернути позичку, а й сплатити відповідний відсоток за користування нею. Таким чином, обов'язковим є принцип платності.
Рівень ставок за інвестиційними кредитами, що встановлюється комерційними банками, залежить від відсотка за депозит, терміну користування позичкою і від ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Чим більший термін, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, тим більша відсоткова ставка за інвестиційний кредит. У свою чергу вона може бути як фіксованою так і регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання (зниження) залежно від умов ринку, зміни відсотків за депозити, офіційно оголошеного індексу інфляції та інших факторів.
Сума відсотків, яку належить виплатити за період користування таким кредитом, може бути утримана одночасно або частинами, а також виплачена боржником у міру їх нарахування в строки, передбачені кредитним договором.
Наступним принципом є цільовий характер кредитування. Хоча в сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, цільовий характер інвестиційних кредитів залишається. Основними об'єктами при інвестиційному кредитуванні є капітальні витрати на відтворення основних та оборотних фондів підприємства. Перевага надається заходам щодо створення, освоєння і впровадження принципово нових видів техніки, устаткування, товарів народного споживання, що користуються попитом.Зокрема, промислові об'єкти з технічного переобладнання, реконструкції та розширення діючих підприємств повинні забезпечувати прискорення НТП, випуск нової продукції, суттєве підвищення продуктивності праці, якості продукції тощо. Крім того, видача інвестиційного кредиту здійснюється лише за умови окупності заходу, що кредитується, з розрахунку забезпечення максимальної рентабельності для даної галузі, а також у разі наявності умов повернення кредиту за рахунок загальних результатів діяльності того підприємства, організації чи установи, що бере кредит. Інвестиційний кредит може видаватися як під конкретний об'єкт (інвестиційний проект), так і підприємству, організації чи установі загалом як суб'єктові кредитування.
І останній принцип – це принцип забезпеченості, який має на меті захист інтересів банку від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Специфікою інвестиційного кредиту є те, що, по-перше, він не може бути бланковим (незабезпеченим); і по-друге, банки вимагають від фірм, компаній або організацій забезпечення інвестиційного кредиту реальними активами проекту, до яких можуть належати лише: застава на нерухоме майно (земля, механізми, будови) та застава на рухоме майно (обладнання та інші виробничі активи). Усі інші види забезпечення можуть бути прийняті банком лише як додаткові.
Крім основних принципів організації банківського інвестиційного кредитування вирізняють і особливі принципи, які визначають специфіку інвестиційного кредитування:
* обґрунтування життєдіяльності об'єкта кредитування;
* участь у реалізації інвестиційного проекту кваліфікованих та надійних партнерів;
* облік і розподіл усіх ризиків проекту (мати на увазі, що кредитний ризик вище інвестиційного ризику);
* урегулювання правових аспектів і розробка конкретних скоригованих дій реалізації інвестиційного кредитування.
Дотримання цих принципів – необхідна умова успішної реалізації банківського інвестиційного кредитування.
Особливі принципи банківського інвестиційного кредитування не є незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів інвестиційного кредитування, які стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.
2. Види банківського інвестиційного кредитування
Інвестиційні кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками (див. рис. 2.1). Лише комплексний підхід до виділення видів банківського інвестиційного кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати їх. На думку автора, така класифікація є загальною для всіх кредитів, тому більш детально зупинимося на тих видах, що найкраще характеризують інвестиційний кредит. Так, основними різновидами інвестиційного кредиту є строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андеррайтинг. Далі коротко зупинимось на кожному з них.
Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як купівля обладнання або будівництво споруд строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов'язується його погасити серіями платежів.
Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, за допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу припливу та відпливу готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), який належить боржнику, і по ньому встановлюється або фіксована, або плаваюча відсоткова ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, який притаманний подібним кредитам.
Класифікація банківських інвестиційних кредитів
За формою
* Лізинговий
* Іпотечний
* Бланковий
* Консорціум ний
За строком погашення
* Короткострокові
* Середньострокові
* Довгострокові
* Прострочені
* Відстрочені
* Пролонговані
* Онкольні
За ступенем ризику
* Стандартні
*Під контролем
* Субстандартні
* Сумнівні
* БезнадійніЗа характером забезпечення
* Забезпечені заставою
* З гарантійним забезпеченням
* З іншим забезпеченням
* Бланкові
За характером виплати відсотків
* Фіксований відсоток
* Плаваючий відсоток
* Змішаний відсотокЗа методом надання
* Разові
* Кредитна лінія
* Гарантовані (зарезервовані)
Рис. 2.1. Класифікація банківських інвестиційних кредитівРевольверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або надаватися на 3–5 років.
Така форма кредитування особливо часто використовується у випадках, коли клієнт не може досить точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дозволяє вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продажів та виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним.
Основні види кредитних ліній:
а) поновлювана (револьверна) (клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею);
б) не поновлювана (після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між позичальником і банком припиняються);
в) рамкова (відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, фінансування поставки обладнання при здійсненні інвестиційного проекту);
г) з повідомленням (клієнта повідомляють про верхню межу кредитування, перевищення межі, що неприпустимо або за перевищення стягуються більші відсотки);
д) підтверджена (клієнт щоразу узгоджує умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії).
Довгострокові проектні кредити є найбільш ризикованими кредитами або кредитами на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки. Проектні кредити нерідко надаються кількома компаніями, які спільно реалізують проект, або кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром і мають чимало ризиків. Проектні кредити можуть надаватися:
* без права регресу на позичальника;
* з частковим регресом на позичальника;
* з повним регресом на позичальника;
* на консорціальних засадах.
Регрес – це право кредитора пред'являти фінансові вимоги до позичальника. Воно робить неможливим припинення інвестиційного проекту, а також регламентує відносини суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить До погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позики.
Кредитування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Така модель кредитування є надто дорогою і тому рідко зустрічається на практиці.
Кредитування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники – за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів;
підрядники – за вчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю, за дотримання кошторису; постачальники обладнання – за своєчасність, якість та комплектність поставок;
кредитори – за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Комерційні зобов'язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами. Вартість цього типу фінансування є відносно невеликою, чим можна пояснити його широке розповсюдження. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов'язки часткою активів.
Кредитування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найбільш короткі строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під його гарантію або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо.
Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід зазначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Тому міжнародні фінансово-кредитні організації сьогодні віддають перевагу саме цьому виду кредитування.Кредитування на консорційних засадах здійснюється за схемою: “створюй – володій – експлуатуй”. Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо утворення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власником на пайових умовах.
Звичайно на умовах консорціуму банк або кілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.
Для реалізації великих проектів можуть створюватися промислово-фінансові групи та консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами, здійснюють безпосереднє кредитування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.
Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичальнику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків, при цьому кредитування здійснюється залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції (див. Положення НБУ “Про порядок здійснення консорціумного кредитування” від 21 лютого 1996 р.№ 37).
Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.
Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит: в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування.
На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення потреб інвестиційної сфери.
Новою формою кредитування капітальних вкладень, що впроваджується в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтинг. Вона має широке розповсюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном. Упровадження андеррайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світовий фінансовий ринок.
Найчастіше банками надається право здійснювати операції андеррайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т. ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Кожна операція андеррайтингу узгоджується з департаментом інвестицій, координаційною радою банку з інвестиційної діяльності й отримує спеціальний дозвіл кредитного комітету, затверджений правлінням комерційного банку.
Сума ліміту андеррайтингу для одного підприємства не повинна перевищувати 10 % власного капіталу банку і має відповідати вимогам Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, згідно з яким акціонерне товариство може випускати облігації на суму не більше 5 % від розміру свого статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
Андеррайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов'язань по раніше отриманих позичках, і тільки для єдиного виду цінних паперів – іменних промислових облігацій з плаваючою відсотковою ставкою, номінал яких ув'язаний із динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.
Особливі умови андеррайтингу:
а) іменні облігації реєструються на ім'я власника. У зазначений умовами випуску строк підприємство має перерахувати обумовлені відсотки на рахунок, указаний власником облігації;
б) плаваюча відсоткова ставка витрат по облігації має бути ув'язана з динамікою базової ставки грошового ринку України, наприклад, облікової відсоткової ставки Національного банку України;в) номінал облігації має бути виражений двояко: у грошовій формі та у відповідній кількості дорогоцінного металу на момент випуску облігації. Умови випуску повинні передбачати право інвестора при погашенні облігації отримати суму, яка дорівнює ринковій вартості зазначеної в облігації кількості дорогоцінного металу на момент її викупу;
г) гарантією облігацій є договір застави на все майно підприємства, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), причому враховується не тільки те майно, яким володіє підприємство на момент випуску облігацій, а й все те майно, яке підприємство може придбати в майбутньому;
д) конвертованість облігацій означає право їх власника через визначений термін обміняти облігацію (за його бажанням) на фіксовану кількість простих акцій підприємства, що випустило облігації. Це дає власнику облігацій потенційну можливість отримання додаткового прибутку при зростанні ринкової ціни зазначених вище акцій.
Для визначення можливості надання адеррайтингу клієнт подає до установи банку на додаток до документа для аналізу фінансового стану і платоспроможності згідно зі стандартним переліком і документами з довгострокового проекту, для реалізації якого залучаються кошти, такі документи:
* проект проспекту емісії облігацій, складений згідно з вимогами інструкції Міністерства фінансів “Правила випуску і реєстрації цінних паперів на території України”;
* розрахунок строку дії облігації;
* розрахунок відсоткової ставки по облігації;
* пропозиції щодо графіка і розміру внесків до фонду погашення заборгованості (фонду випуску облігацій);
* пропозиції щодо винагороди банку за андеррайтинг окрім відсоткових виплат по облігаціях (вона повинна бути в межах до 20 % загальної вартості облігацій, виходячи з їх номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком за ціною, обов'язково нижчою від номінальної вартості облігацій);
* проект договору застави на майно, яке є власністю підприємства, і не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), а також на все майно, яке підприємство може придбати в майбутньому;
* інші документи за узгодженням з установою банку.
Банк на основі вивчення перелічених документів проводить оцінку надійності облігацій підприємства і можливості їх перерозміщення серед невеликої кількості великих установ-інвесторів (банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів) або великої кількості дрібних інвесторів через установи банку або серед ділерів, що спеціалізуються на проведенні операцій з цінними паперами, чи продажу облігацій на Фондовій біржі.
Враховуючи нерозвиненість фондового ринку (особливо ринку промислових облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андеррайтингу сьогодні є зацікавленість самого банку у придбанні таких облігацій для власного портфеля цінних паперів.
У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андеррайтингу установою банку розробляється проект угоди про адеррайтинг, особливе значення в якій необхідно приділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облігацій і спеціальних зобов'язань підприємства перед банком по наданню останньому можливості здійснення необхідного контролю за дотриманням умов випуску.
3. Вибір об’єктів для банківського інвестиційного кредитування
Об'єкти для інвестиційного кредитування банки відбирають серед довгострокових кредитних проектів клієнтури на конкурсній основі. Зокрема, установи банку приймають до розгляду заявки на кредитування будівництва нових підприємств лише за умови, якщо проект, що кредитується:
* відповідає вимогам науково-технічного прогресу, що підтверджується висновком відповідних органів експертизи;
* має позитивний висновок державної екологічної експертизи;
* забезпечує:
а) ефективність використання вкладених коштів;
б) окупність капітальних вкладень у межах п'яти років;
в) дотримання нормативних термінів будівництва;
г) сприяння рішенню економічних і соціальних проблем;
д) розширення експортних можливостей.
До кредитування витрат з технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих підприємств приймаються тільки високоефективні заходи, що забезпечують:
* прискорення науково-технічного прогресу;
* розвиток наукомістких галузей;
* випуск нової високоефективної продукції;
* суттєве підвищення якості продукції;
* підвищення продуктивності праці і скорочення чисельності працюючих;
* розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.
При цьому в обов'язковому порядку повинні дотримуватися такі вимоги:
* тривалість здійснення витрат не повинна перевищувати нормативну, а за відсутності норм не повинна перевищувати 2 роки;
* продукція, що передбачена до випуску в результаті здійснення заходів, які кредитуються, повинна відповідати світовому рівню або перевершувати його, бути конкурентоспроможною на світовому ринку і відповідати всім вимогам для реалізації за вільноконвертовану валюту.Установи банку України приймають на розгляд також заявки на кредитування інноваційних (пов'язаних з підвищеним господарським і фінансовим ризиком) заходів підприємств, але лише за умови, якщо проект, що кредитується, спрямований на:
впровадження у виробництво новітніх високоефективних наукових розробок (у тому числі по повному циклу), які відповідають світовому рівню, вперше освоюються в серійному та масовому виробництві й орієнтовані на виробництво продукції на експорт, а також суттєво підвищують результативність праці і знижують матеріаломісткість продукції;
придбання науково-технічної продукції, що призначена для інтенсифікації і технологічного оновлення виробництва;
реалізацію винаходів і високоефективних раціоналізаторських пропозицій;
прискорення впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, які сприяють виробництву товарів світового рівня.
При кредитуванні витрат на організацію випуску нової продукції по повному циклу витрат (від науково-технічних розробок і створення дослідних взірців до серійного випуску продукції) довгострокові кредити надаються установами банку на здійснення планових витрат і витрат, необхідність в яких виникає в ході виконання плану.
Об'єктами кредитування є витрати на:
* придбання науково-технічної продукції з усього комплексу робіт чи окремих її видів;
* проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і дослідно-технологічних робіт, виготовлення і випробування дослідних взірців нової техніки і продукції;
* підготовку серійного виробництва, виготовлення установочної партії, підготовку і проведення державної атестації продукції.
При цьому треба мати на увазі, що інвестиційний кредит надається тільки на ті витрати, які не списуються на собівартість продукції (останні мають кредитуватися за рахунок короткострокових позичок).
4. Ціна інвестиційного кредиту та фактори, що її зумовлюють
Ціна інвестиційного кредиту – це відсоткова ставка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позичками та ступеня ризику. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання або зниження.
На рівень відсоткових ставок за інвестиційними кредитами впливають такі фактори:
* зміна відсотків за депозитами;
* офіційно оголошений індекс інфляції;
* можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших банках на більш пільгових умовах;
* характер партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансове становище, тривалість та міцність зв'язків;
* альтернативні варіанти вкладення (інвестування) коштів в інші активи з метою одержання максимального доходу;
* можливий ризик кредитування, особливо інноваційних проектів;
* витрати з оформлення позички та проведення банківського, моніторингу;
* розмір позички;
* строк позички та інші фактори.
Відсотки за інвестиційними позичками сплачуються за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуються на суму залишку заборгованості за позичкою:
С% = ( В к • З к • Д ) / (360 • 100%),
де С% - сума нарахованих відсотків;
В к - відсоток за кредит;
З к - поточна заборгованість за кредитом;
Д – кількість днів у поточному періоді
У розвинутих країнах використовують такі методи розрахунку відсоткових ставок.
1. Нарахування відсотків за принципом “вартість плюс”. При нарахуванні відсотків банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що банки встановлюють ставку за кредит за принципом “вартість плюс” на основі таких компонентів:
* вартість залучення відповідних ресурсів для банку;
* банківські операційні витрати;
* компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань позичальника;
* бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.
Таким чином, модель нарахування відсотків мас такий вигляд:
Відсоткова ставка за кредит
=Вартість залучення
відповідних ресурсів для банку
+Банківські
операційні витрати
+Компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань позичальника
+Бажана маржа прибутку банку
Кожен із наведених компонентів може бути вираженим у формі річних відсотків відносно суми кредиту. Наприклад, у банк надійшла заявка на одержання кредиту. Банк може залучити кошти на депозит під 10 % річних, операційні витрати на аналіз, видачу та контроль оцінюються в 2 %. Кредитне управління може рекомендувати добавити 2 % для компенсації ризику за несвоєчасне погашення кредиту, крім того встановлюють на рівні 1 % бажану маржу прибутку.
Таким чином, банк запропонує кредит позичальнику за ціною 15 % (10 % + 2 % + 2 % + 1 %).2. Модель цінового лідерства. Одним із недоліків моделі “вартість плюс” є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування відсотків без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів. Тому в банківській практиці з'явилась нова модель – «цінового лідерства», в основі якої лежить базова, або довідкова ставка “прайм-рейт”, що є найнижчою відсотковою ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможним клієнтам за короткостроковими кредитами. Ставка “прайм-рейт” щорічно розраховується за формулою простої (незваженої) середньої арифметичної з індивідуальних ставок групи провідних банків.
Фактична ставка за кредит будь-якому конкурентоспроможному позичальнику нараховуватиметься за такою формулою:
НАДБАВКА
Відсоткова ставка за кредит
=Базова ставка, або прайм-рейт, включаючи бажану маржу банку
+Премія за ризик невиконання зобов'язань, яка виплачується не першокласними банкамиПремія за ризик, пов'язаний зі строковістю, яка виплачується за довгостроковими кредитами
Ця модель найбільш притаманна інвестиційним позичкам, бо включає премію за ризик, пов'язаний зі строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредитами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премій за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо, для чого складають такі таблиці (див. табл. 2.1):
Таблиця 2.1
Категорія ризику
Премія за ризик, %
1.
Відсутність ризику
0,00
2.
Мінімальний ризик
0,25
3
Стандартний ризик
0,50
4.
Особливий ризик
1,50
5.
Ризик вище стандартного
2,50
6.
Сумнівний кредит
5,00
Наприклад: підприємець бере кредит строком на 3 роки на купівлю обладнання. Ставка за такий кредит становитиме на рівні 14% (10% – базова ставка, або прайм-рейт, плюс 2 % за ризик, непогашення позички та 2 % за ризик, пов'язаний зі строковістю кредиту).