ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Нормальне функціонування банківської системи України, налагодження ефективної банківської діяльності багато в чому залежить від організації банківського регулювання і нагляду. Головною метою банківського регулювання і нагляду є забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
I. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
9) імпорту та експорту капіталу.
Мета, організація, підстави та обсяг нагляду
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами
У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.
При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:
для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;
для перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності
Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог до статті 17 Закону “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правових актів Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:
заяву про реєстрацію банку;
установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь
у банку;8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання
документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
Банківська ліцензія
На здійснення банківських операцій Національний банк видає комерційним банкам ліцензії (ст. 7, ст. 44 Закону України "Про Національний банк України"). Порядок надання Національним банком ліцензії зазначений у статті 19 закону “Про банки і бануівську діяльність”
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;
- забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
- Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Обмеження щодо діяльності банків
Відповідно до статті 48 закону України “Про банки і банківську діяльність” банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного
року з моменту набуття права власності на нього.
Нагляд за діяльністю банків
Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів здійснюють відділи банківського нагляду регіональних управлінь і управління контролю економічних нормативів Департаменту безвиїзного нагляду НБ.
Відповідно до ст. 61 Закону "Про Національний банк України" для здійснення своїх регулятивних та наглядових функцій, які проводяться НБУ безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду, він має такі повноваження:1) здійснює всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, інших фінансово-кредитних установ та ліцензування банківських операцій;
2) може вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;
3) може брати участь в роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії банку та іншої фінансово-кредитної установи з правом дорадчого голосу,
Національний банк пред'являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ.
Порядок здійснення перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ визначається Правлінням Національного банку України.
Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру
У разі порушення банком, іншою фінансово-кредитною установою банківського законодавства, нормативних актів Національного банку, проведення ризикових операцій, що загрожує їх платоспроможності та інтересам вкладників і кредиторів, Національний банк застосовує адекватні допущеному порушенню заходи впливу з метою захисту кредиторів та вкладників,
У разі невиконання у встановлений Національний банком строк вимог щодо усунення порушень Національний банк має право застосовувати такі заходи впливу:
1) накладати штраф на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) накладати на банки та інші фінансово-кредитні установи штрафи відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;
3) відстороняти керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком та іншою фінансово-кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;
4) зупиняти дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на строк до одного року.
У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричиняло значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи, або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, Інших документів чи активів. Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити ліквідатора.
Види і вибір заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, порядок Їх застосування знайшли більш конкретне викладення в Положенні про застосування НБУ заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженому постановою Правління НБУ від 4.04.1998 р.
Внаслідок здійснення системою банківського нагляду НБУ перевірок до комерційних банків можуть бути застосовані заходи непримусового і примусового характеру. Непри-мусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем фінансово-кредитної діяльності комерційного банку і носять характер добровільності Їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку. До цих заходів належать:
1) лист із зобов'язанням. Такий лист застосовується тоді, коли вважається, що проблеми банку усвідомлюються Правлінням та Радою комерційного банку, що комерційний банк спроможний і буде вживати необхідних заходів для вирішення проблем;
2) письмове попередження, яке Національний банк надсилає комерційному банку про своє занепокоєння станом справ комерційного банку і вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити комерційному банку для виправлення порушень.
Примусові заходи впливу застосовуються НБУ у разі, якщо діяльність комерційних банків та Їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та їх установи порушують чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нормативні акти НБУ, не подають звітність чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спричиняє умови, що загрожують інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк. До примусових заходів впливу належать:
1) зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій;
2) відсторонення керівництва (голови правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою фінансово-кредитною установою;3) призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком або іншою фінансово-кредитною установою:
4) накладення штрафів на банки та інші фінансово-кредитні установи;
5)накладення штрафів на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) ліквідація або реорганізація комерційного банку. Рішення про застосування Національним банком примусових заходів до комерційних банків можуть бути оскаржені в арбітражному суді. Особливим заходом впливу на банки є фінансове оздоровлення банків.
Встановлення обов'язкових економічних нормативів
До обов'язкових економічних нормативів належать:
1) мінімальний розмір статутного капіталу банку, який встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро (Євро — грошова одиниця Європейської валютної системи, яка замінила ЄКЮ, запроваджена з і січня 1999 р. е одинадцяти європейських країнах — членах Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Величина євро базуватиметься на німецькій марці, одній із найстабільніших світових валют, що здійснюється поки що у безготівкових розрахунках. При розрахунку економічних нормативів використовується офіційний курс гривні, який встановлюється НБУ до грошової одиниці – євро), за офіційним курсом грошової одиниці України; для новостворено-го банку за участю Іноземного капіталу, якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50 відсотків і більше, мінімальний розмір 10 млн євро на день підписання установчого договору;
2) норматив достатності капіталу, який визначається як співвідношення капіталу і загальних активів банку, зважених на ризик, і має бути не менше ніж 4 відсотки;
3) показник ліквідності банку, який розраховується як співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку з урахуванням термінів їх погашення, а також можливості реалізації активів;
4) максимальний розмір ризику на одного позичальника. Встановлюється у відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. При визначенні нормативів ризику враховується вся сума вкладень і кредитів конкретному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, поруки та інші зобов'язання. Загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи, в тому числі банку) перед банком в результаті надання останнім одного або кількох кредитів не має перевищувати 25 відсотків капіталу банку;
5) норми обов'язкових резервів, які встановлюються для комерційних банків і розміщуються у Національному банку. Розмір обов'язкових резервів встановлюється відсоткове до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті. (Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків.);
6) максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб. Цей розмір визначається співвідношенням загальної суми грошових вкладів фізичних осіб та суми власних коштів банку і не може перевищувати розмір власних коштів;
7) максимальний розмір кредитів, гарантій та порук, наданих акціонерам або фінансово-кредитній установі. Розмір позичок, наданих акціонеру банку без відповідного забезпечення, не може перевищувати 50 відсотків його внеску до статутного фонду банку. Якщо розмір кредиту, наданий позичальнику, перевищує 10 відсотків власного капіталу, то комерційний банк повинен повідомляти про це Національний банк України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників з урахуванням 100-вІдсоткових позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку;
8) максимальний розмір наданих міжбанківських позик не має перевищувати 200 відсотків;
9) максимальний розмір банкових кредитів (без забезпечення) з урахуванням гарантій та порук обмежується власними коштами банку чи іншої фінансово-кредитної установи;
10) розміри валютного, відсоткового та інших ризиків. Національний банк встановлює ліміти відкритої валютної позиції для банків та Інших установ, що продають та купують іноземну валюту. Норматив загальної відкритої ёвалютної позиції банку розраховується як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку та капіталу банку;
11) норматив платоспроможності. Норматив платоспроможності (достатності капіталу) визначається граничним співвідношенням власних коштів банку чи фінансово-кредитної установи та їх активів із брахуванням різноманітних ризиків;
12) мінімальний розмір резервного і страхового фондів, створених під високоризикові активні операції. Цей розмір фондів встановлюється відповідно до обсягу й якості кредитного портфеля банку чи іншої фінансово-кредитної установи.
Література:
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000 року.
Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 року.
Костюченко О.А. Банківське право – Київ: А.С.К., 2001, С. 42-52.